Трамп продовжує тиснути на Путіна?

Отже, Трамп запроваджує 25% мита проти Індії. Якщо Пєсков заявляє, що «Росія здобула імунітет до санкцій», то у випадку з Індією не впевнений, що вона прагне такий імунітет здобувати.

Варто відзначити, що до цього дня погрози Трампа ґрунтувалися виключно на енергетичному критерії. Питання російської зброї лунає вперше.

Прив’язка до озброєння є стимулом з боку Вашингтона для поглиблення співпраці з Індією у оборонній сфері. Заради справедливості, Нью-Делі вже досить тривалий час скорочує частку закупівель у Росії, збільшуючи імпорт озброєння зі США та Франції.

Утім, Росія все ще залишається важливим, хоч і не домінуючим постачальником. Не думаю, що Нью-Делі сприйме цей стимул надто болісно, адже необхідність зближення зі США на тлі протистояння з Китаєм є очевидною.

Щодо відмови від російської нафти, то Індія має альтернативу у вигляді постачань із Саудівської Аравії, ОАЕ та Кувейту — держав, які можуть збільшити видобуток, аби забезпечити перспективний індійський ринок енергоносіями.

Так, це буде дещо дорожче. Але стратегічно такий перехід позбавляє Індію зайвих проблем з Вашингтоном.

Таким чином, Трамп одним махом заробить на продажі озброєнь, подарує своїм друзям із Перської затоки ще одного клієнта, а також натисне на Росію.

Важливо: ці тарифи вводяться в результаті торгових переговорів між США та Індією. Конкретно за покупку російських енергоносіїв та озброєння Нью-Делі може отримати додаткові тарифи з 1 серпня.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Парламентаризм, якого не сталося

Дивлюсь засідання Верховної Ради й вкотре усвідомлюю, наскільки наш парламентаризм у занепаді. А точніше — він з цього занепаду ніколи й не виходив.

Я взагалі не бачу жодного практичного сенсу у виступах із трибуни в залі, де 70% присутніх зайняті своїми справами: хтось уткнувся в телефон, хтось перемовляється з сусідом, а спікер і президія не звертають жодної уваги на того, хто виступає.

Усе це схоже радше на формальність. Депутатам дають слово просто тому, що так треба, бо вони мають на це право, а не тому, що в залі точиться справді жвава, публічна й суспільно важлива дискусія.

Можливо, єдиний глядач цих виступів — звичайний українець. І то не факт.

Але це не парламентаризм. Це радше схоже на недолугий шкільний клас, де викладач, який не має авторитету, намагається привернути увагу учнів, яким глибоко байдуже до предмету обговорення.

Усе це лише підтверджує думку, що в нас повністю деконструйоване саме поняття репрезентативності.

Депутати не відчувають, що когось представляють — саме тому в них і складається враження, що під куполом Верховної Ради можна творити беззаконня.

Загалом, ця думка не нова. Просто коли я дивлюся на засідання парламенту тієї ж Великої Британії — на їхню повагу до регламенту та до самої дискусії — стає боляче за нас усіх.

Радянське минуле наклало фатальний відбиток на наш парламентаризм, якого, по суті, так і не виникло.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Путін — неадекват, і це добре

Майбутній візит Віткоффа до Москви я розглядаю як останній [хочеться в це вірити] тест на адекватність Путіна.

Кремль завів переговірний трек у ту фазу, коли зробити Україну крайньою вже не вийде. Тож доведеться або йти на компроміс, або з розпростертими обіймами зустрічати нову хвилю санкцій і тарифів.

Питання їхньої ефективності — тема окремої розмови.

Причому цього разу компроміс був би значно болючішим, ніж 2–3 місяці тому, коли Трамп реально планував відірвати Росію від Китаю, «заплативши» Москві скасуванням санкцій, відновленням доступу на європейський ринок, спільним освоєнням Арктики тощо.

Остання торговельна угода між США та ЄС фактично перекриває Путіну шлях до енергетичного ринку Європи. Тепер Трамп зацікавлений у тому, щоб ЄС купував газ саме в нього, а значить сировинний конкурент у вигляді Москви йому не потрібен.

Єдине, що Трамп готовий зараз «подарувати» Путіну — це збереження захоплених територій шляхом негайної зупинки бойових дій. Чи «купить» це Путін? Очевидно, що ні.

Поки я писав цей текст, Путін уже встиг зробити низку заяв, які зводяться до одного: Росія не відмовляється від своєї мети підкорити Україну. На додачу він там ще й примудрився «Орешником» порозмахувати.

Взагалі, після чергового спалаху неадекватності Путіна Трамп мав би наказати Віткоффу скасувати візит до Москви. Але ймовірність цього мала.

Якщо ж цього не станеться, то своїм візитом Віткофф лише погіршить власне апаратне становище, яке і так складне, з огляду на регрес близькосхідного та українського треків.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Трамп виводить атомні човни у відповідь на ядерні погрози Медвєдева. Росіяни занадто часто вихвалялися концепцією «деескалації через ескалацію», тож отримали удар їхньою ж зброєю.

Загалом для Трампа буде корисно переконатися, що росіяни й після цього не наважаться на загострення ситуації. Якою б непереконливою не була атака США на Іран, подібні кроки допомагають Трампу ставати сміливішим і рішучішим.

Тож дякуємо Медведєву, який дає привід вкотре переконатися, що з «червоними лініями» Москви можна не рахуватися.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

ЄС має змінитися, або померти

Чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров та колишній міністр закордонних справ Литви Габріеліус Ландсбергіс написали статтю для Politico, у якій стверджують: ЄС досяг меж своєї моделі розвитку й нині виявився неспроможним ефективно реагувати на екзистенційні загрози.

Вони вважають, що ЄС продовжує діяти за інерцією, спираючись на повільну бюрократію та пошук компромісів, тоді як ситуація вимагає рішучої конфронтації з авторитарними режимами.

Автори наголошують: архітектура ЄС, яка створена в умовах військового захисту США, не готова до епохи, коли Росія, Китай та інші автократії ведуть системну війну проти Заходу. Європа втратила стратегічну суб’єктність, а залежність від США в обороні лише підкреслює її вразливість.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🔴Система консенсусу й уникнення конфліктів породила бюрократів, які здатні вести переговори, але не ухвалювати радикальні рішення у кризові моменти;

🔴ЄС виявився безсилим у війні Росії проти України: 18 пакетів санкцій не зламали економічну спроможність Кремля, а Путін продовжує фінансувати війну;

🔴Провал з постачанням обіцяного мільйона артилерійських снарядів контрастує з тим, як Північна Корея змогла швидко передати Росії такий самий обсяг боєприпасів;

🔴Настав час відмовитися від принципу одностайності, щоб блок не ставав заручником проросійських урядів на кшталт угорського;

🔴ЄС має надати Україні, Молдові, Грузії та Вірменії чітку й надійну перспективу членства, щоб не залишати їх у сфері впливу Москви та інших автократій.

Особливо резонує теза про принцип одностайності, який працював у часи, коли країни ЄС переважно рухалися одним курсом, поділяли цінності блоку та його геополітичний напрям.

Коли світопорядок вимагає швидкої реакції на безпекові виклики, одностайність перетворюється на ваду, здатну знищити ЄС у момент кризи.

Якщо залишити за дужками відсутність політичної волі, то питання конфіскації 300 млрд російських активів так само впирається у принцип одностайності. Це рішення ухвалюється на рівні Ради ЄС, де Угорщина цілком передбачувано блокуватиме його.

Звісно, у євробюрократії наразі немає мотивації ліквідовувати принцип одностайності. А навіщо? В Угорщині невдовзі може змінитися уряд, а там і Словаччина стане гнучкішою, опинившись наодинці.

Але це знову повернення до старих та небезпечних підходів, про які пишуть Каспаров і Ландсбергіс: домовитися або перечекати. Це не відповідає тим безпековим викликам, перед якими стоїть континент.

Так, проблема Угорщини може вирішитися сама собою. Але її місце може зайняти проросійський уряд Чехії. Тому чекати — не варіант. Зміна духу та принципів ЄС — останній шанс на виживання блоку.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Індія дарма ігнорує вимогу Трампа

Вчора в ефірі «Київ24» я припустив, що якщо Індія й надалі чинитиме опір вимогам адміністрації Трампа припинити закупівлю російської нафти, то на неї може чекати сценарій, подібний до європейського.

Брюссель теж гучно заявляв, що жодна країна не може нав’язати йому свою волю. Та зрештою ЄС був змушений погодитися на асиметричну угоду з Вашингтоном: прийняти односторонні тарифи, відкрити свій ринок і зобов’язатися купувати енергоносії зі США. Причина — залежність у сфері оборони та безпеки.

Індія перебуває в схожому становищі. Затяжна торговельна війна зі США для неї недоцільна, особливо на тлі протистояння з Китаєм і модернізації армії. Дайте індійським елітам 2-3 місяці, щоб відчути наслідки американських тарифів і вони самі прийдуть до правильного рішення.

Але у такому разі умови угоди зі США виявляться для Нью-Делі гіршими, ніж якби вони прийняли пропозиції Трампа з самого початку.

Якщо ж Нью-Делі нарощуватиме закупівлю російської нафти з подальшим реекспортом, Трамп може відповісти новою хвилею тарифів — уже проти тих країн, що фактично торгують російською нафтою під індійським маркуванням.

Ескалація для Індії — самогубна, якщо не зараз, то в стратегічній перспективі.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Без Китаю та Європи перемир’я неможливе?

Поки що не бачу сенсу робити якісь висновки щодо потенціалу зустрічі Путіна, Трампа і Зеленського. Єдине, що можна констатувати — уся ця плутанина з меседжами є заслугою Віткоффа.

Позавчора в ефірі Київ 24 я казав, що Віткофф є безпосереднім інтересантом «прориву» на українському треку.

Досі незрозуміло, що саме він почув у Москві та у якій формі передав цю інформацію Трампу. Сьогодні ввечері Білий дім має виступити з офіційною заявою з цього приводу. Можливо, ситуація хоч трохи проясниться.

Але мені незрозуміле інше. Як потенційні переговори [незалежно від формату] можуть бути успішними без участі Європи та Китаю?

Якщо йдеться про якесь перемир’я, то Європа і Китай мають бути частиною рівняння — частиною бодай якоїсь архітектури безпеки.

Присутність європейців має бути обумовлена тим, що саме вони беруть на себе довгострокові зобов’язання щодо фінансування та закупівлі зброї у США для України.

Що ж до Китаю, то в наших інтересах дочекатися фіналізації торговельної угоди між Вашингтоном і Пекіном, у якій Китай також повинен узяти на себе певні зобов’язання — щодо своєї участі або неучасті в підтримці російської воєнної машини.

Причому роль Пекіна тут є ключовою. Який сенс у такому перемир’ї, якщо Китай допоможе Росії відновити наступальний потенціал для нового удару — і при цьому отримає доступ до американських ринків?

Тому наразі я не бачу підстав для оптимізму. Усе це виглядає як чергова спроба Росії виграти час. Чи вдається їй це? Можливо, дізнаємось уже сьогодні ввечері — принаймні тому, що за кілька годин спливає дедлайн, встановлений Трампом.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Походу будуть міняти Аляску.

Якщо на Крим, Донбас, Запоріжжя та Херсонщину, то чим вам не «great deal»?

🇺🇸 Гамбіт Трампа

З огляду на те, що зараз відбувається damage control «дипломатичних успіхів» Віткоффа, дуже цікаво спостерігати за роллю Джей Ді Венса в цьому процесі.

На зустріч у Британії відправили не Рубіо і не Келлога, а саме Венса, що особисто для мене стало сюрпризом.

Не виключено, що Трамп залучатиме Венса і до нашого треку, зокрема через те, що, можливо, саме Венс успадкує нашу війну у 2028 році.

Тому активну роль Венса я сприймаю радше як позитив, ніж як негатив. Якщо він усе ж стане президентом, то буде добре обізнаний з усіма тонкощами нашої війни.

Зеленський каже, що наші аргументи були почуті. Подивимось, чи зможе Венс їх донести до Трампа. Спостерігаємо.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Вчора Трамп їхав на Аляску. Сьогодні він їде в Росію. Не здивуюсь, якщо завтра вже буде їхати в Житомир.

Насправді Трамп обмовився та сам це визнав. Але якщо без жартів, то мої занепокоєння з попереднього поста тільки набувають актуальність. Трамп та Путін в одній кімнаті — це зло.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Трамп змусить Україну провести вибори?

Зараз я опишу найбільш небезпечний сценарій після зустрічі Путіна і Трампа на Алясці. Але хочу попередити: це лише один [!] із багатьох сценаріїв.

Я бачу для Кремля вікно можливостей для реалізації двох найбажаніших завдань на цей момент: відтермінувати санкції та спробувати змінити владу в Україні.

Якщо з санкціями все зрозуміло [саміт уже дозволяє Росії виграти трохи часу], то тема виборів в Україні може знову актуалізуватися у свідомості Трампа, і росіяни можуть цьому посприяти.

Причому прецедент уже був. Усі пам’ятають лютневі вкиди Трампа про «4% Зеленського», «диктатора» та необхідність провести вибори.

Потенційну траєкторію Кремля бачу так: росіяни роблять часткову поступку Трампу у вигляді повітряного перемир’я, але з обов’язковою умовою проведення виборів в Україні.

У хворій уяві Путіна [і потенційно Трампа] повітряне перемир’я відкриває всі шляхи до заміни українських еліт. Путін може раціоналізувати це так:

«Дональде, той факт, що я згоден на часткове перемир’я в момент, коли мої війська просуваються на фронті, — це величезна поступка з мого боку. Але в цього є ціна.

Мені потрібні вибори в Україні. Дональде, я згоден підписати угоду з тобою, але підписувати її із Зеленським я не можу.

Як ти це собі уявляєш, Дональде? Зараз Зеленський підпише угоду, а наступний президент України скаже, що вона нелегітимна, адже Зеленський пересидів свій термін і не мав права нічого підписувати.

Дональде, вони так само кинули мене з Мінськими угодами. Ще раз на це я не куплюся!»

Пробачте за такий творчий підхід, але саме такий спіч може знайти відгук у свідомості Трампа з двох причин:

1. Ілюзорна близькість угоди. Трамп не раз переносив дедлайни, сподіваючись на швидкий прорив. А тут Путін каже, що готовий підписати, потрібно лише прибрати «проблему» — Зеленського;

2. Трамп, ймовірно, не проти позбутися Зеленського, з яким йому складно працювати, і може вважати, що новий лідер України буде поступливішим.

Росіяни в своюю чергу можуть великодушно запропонувати Трампу кілька днів всеосяжного припинення вогню, щоб українські військові змогли проголосувати на виборах.

Тим більше, росіяни можуть згадати про минулий «позитивний досвід» — так зване «перемир’я» на Великдень.

Повітряне перемир’я [знову ж таки у розумінні Путіна] усуває всі безпекові проблеми в процесі організації виборів: якщо немає обстрілів — українцям ніщо не заважає прийти на дільниці та проголосувати.

По суті, головним викликом залишається організація голосування за кордоном. Але це вже проблеми української влади.

Ми бачимо, як Трамп свідомо занижує очікування від майбутнього саміту, щоб мінімізувати шкоду від сценарію, коли США не отримають жодного прогресу на переговорах.

Саме тому часткове перемир’я на тлі занижених очікувань виглядає не просто як прогрес, а як справжня перемога.

Зараз головним тригером для Трампа [і причиною тиску на нього] є регулярні кадри насильства в українському тилу.

І тут йому вдається це зупинити: цивільні не гинуть і навіть починають висипатися вночі, Меланія не хвилюється, а «золоті башточки» лишаються цілими. Ну хіба це не угода століття?

Ще раз підкреслю: я пишу це не для того, щоб налякати, а щоб підготувати вас до можливого [і чергового] раунду тиску на Україну. Але пам’ятайте, що цей тиск не може тривати вічно.

Зараз позиції України значно сильніші, ніж під час скандалу в Овальному кабінеті. Емоційно все ще може бути важко, але нам точно не буде страшно. Нам не звикати.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Декілька попередніх висновків щодо останньої заяви Трампа:

1. Трамп без особливих вагань відмовився від своєї головної вимоги до Путіна: спершу припинення вогню — потім переговори про параметри завершення війни;

2. Путін знову прагне вести переговори в момент, коли його війська просуваються на фронті, а отже, процес можна затягувати й постійно змінювати власні умови;

3. Я бачу серйозний ризик повторення лютневого скандалу в Овальному кабінеті. Зеленський і Європа намагатимуться скоригувати позицію Трампа, але він може тиснути, що у нас «немає карт».

Вже надходять повідомлення, що інсайд про попередню домовленість щодо повітряного перемир’я не підтверджується.

Якщо це так, то Путін просто прилетів на Аляску, не зробив жодної поступки, прочитав історичну лекцію й повернувся додому, залишивши Трампа ні з чим.

Для американської сторони саміт можна вважати провальним.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Разом із Зеленським до Вашингтона вирушає дуже приємна компанія: Макрон, Стармер, Мелоні, Рютте, Стуб, Мерц та фон дер Ляєн. Я б назвав це «бригадою із запобігання повторної поножовщини в Овальному кабінеті».

А якщо серйозно — це потужна група підтримки, яка системно вибудувала конструктивні відносини з Трампом і має на нього бодай якийсь вплив. Тож шанси успішно «відкалібрувати» мізки Трампа після саміту на Алясці зростають.

Втім, я зберігаю частку песимізму: перед зустріччю з Путіним європейці так само намагалися втримати Трампа в межах україно-європейської позиції. Як ми побачили, він змінив свої вимоги до Путіна одразу після переговорів.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Рубіо, який запевняє, що Україну не змушуватимуть до територіальних поступок, і Віткофф, який стверджує протилежне, виглядають як ангел і чорт на плечах Трампа.

Кожен з них намагається схилити президента до своєї інтерпретації угоди щодо врегулювання війни в Україні.

Думаю, для нас не стане несподіванкою, якщо ми знову переконаємося в тому, що в цій адміністрації немає консенсусу буквально ні в чому і все зводиться до безкінечної боротьби двох таборів.

Судячи з останніх репостів Трампа в Truth Social, перемагає «чорт». І це не просто фігуральний образ, а цілком буквальна характеристика Віткоффа.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Мир усе ще далеко

Я не коментував учорашні зустрічі в Білому домі, адже хотів дочекатися перших заяв Трампа вже після того, як Зеленський та європейські лідери залишать Вашингтон. Чому?

Бо Трамп у колі європейців і Трамп наодинці з собою — це дві різні людини. Тому його заяви після завершення зустрічей — найкращий спосіб зрозуміти, що залишилося в його голові, а що вивітрилося.

І тут усе ще чимало невизначеності. Так, учора Трамп навіть не згадав про можливі територіальні поступки з боку України, що багато хто сприйняв як успіх. Але вже сьогодні в коментарі Fox він заявив, що «Зеленський має бути гнучким».

У якому саме питанні потрібна ця «гнучкість» — неясно, але очевидно, що йдеться про певні поступки. Тож територіальне питання, на мою думку, досі залишається на столі.

До того ж Трамп заявив, що «Україна отримає багато землі». Про що йдеться? Про окуповані частини Харківщини, Сумщини, Запоріжжя й Херсонщини? Чи, можливо, про повернення ЗАЕС під український контроль?

Поки що немає підстав вважати, що у Трампа сформоване чітке розуміння територіальних нюансів: значення окремих напрямків, темпів російського наступу тощо.

З позитиву варто відзначити доволі чітку артикуляцію Трампом готовності США брати участь у гарантіях безпеки для України — тема, яка раніше була табу для цієї адміністрації. До речі, гарантіями безпеки займеться Рубіо. Це плюс.

Трамп підтвердив, що Штати готові допомогти Європі розмістити війська в Україні, зокрема за рахунок авіаційної підтримки. Але вчора Росія вкотре наголосила на тому, що розміщення європейського контингенту біля її кордонів є неприпустим.

Чи є у США стратегія, якщо Росія залишиться непоступливою? Якими можуть бути гарантії безпеки без європейських військ? Чи готовий Білий дім тиснути на Кремль у цьому питанні?

Запитань занадто багато, і відповіді на них поки що відсутні. Атмосфера саміту, безумовно, дає надію, що у відносинах із цією адміністрацією ми пройшли точку неповернення.

Але надто багато чинників вказують на те, що навіть якщо мир і став ближчим — то зовсім небагато. Усі мирні зусилля Трампа та Європи рано чи пізно можуть розбитись об російське «Ні!». І тоді вже Трамп буде змушений вирішувати: залишити все як є чи тиснути на Путіна.

Так, зараз м’яч на боці Росії. Але це тимчасово.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Росія знову тягне час

В цілому очікувано. Учора я писав, чому мир усе ще далекий.

Мирна угода існує лише в уяві Трампа. Україна разом із Європою погоджуються на будь-які ініціативи Трампа лише з однією метою — на практиці показати, що Росія імітує мирний процес.

Отже, що зрозуміло? Війна триватиме.
Що не зрозуміло? Чи зможе Трамп нарешті розгледіти «подвійну гру» Росії, про що на саміті говорили Мерц і Макрон.

Саме тому Німеччина та Франція наполягали на припиненні вогню й відкидали будь-які угоди, поки бойові дії тривають. Це найпростіший спосіб перевірити готовність Росії до миру.

Тому нові заяви Віткоффа лише продовжують плодити ілюзії в голові Трампа про те, що росіяни нібито пішли на якісь поступки й ось-ось підпишуть угоду.

Шанс на мир з’явиться лише за умови змін у двох напрямах:

1. Віткоффа перестануть слухати й усунуть від переговорів із росіянами [віриться складно], які продають йому повітря.

2. США нарешті почнуть прямий тиск на Росію. Тарифи щодо Індії показали, що цей підхід є чутливим для росіян. Але цього замало.

Найгірше те, що друге неможливе без першого. Якщо ще вчора м’яч був на боці Росії, то тепер уже американці мають зробити вибір: тиснути на Росію, тиснути на нас чи закривати очі на очевидне, дозволяючи Москві тягнути час.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

США виведуть війська з Європи?

Емма Ешфорд написала статтю для Foreign Policy, у якій стверджує: протягом наступного десятиліття США мають поступово передати європейцям основну відповідальність за оборону континенту.

Вона виходить із реалістського підходу: американські зобов’язання в Європі стали надмірними після Холодної війни. Нині є безпечне вікно [дуже спірно], щоб змінити баланс. Але політична інерція ЄС заважає цьому руху.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🔴Кампанія в Лівії 2011 року показала, що Європа не може вести операції самостійно. Тоді США надали усе необхідне: боєприпаси, розвіддані й координацію. Європейці часто били по цілях, визначених американцями;

🔴Скорочення військ США має супроводжуватись зміною зобов’язань. Штати мають залишитись гарантом останньої інстанції — зброя, розвідка, допомога. Пряма участь — лише за екзистенційної загрози для Європи;

🔴Зобов’язання США за статтею 5 сумісні з її стриманною роллю. Стаття вимагає дій «які держава вважає необхідними». Україна довела, що зброя, розвідка та економічна допомога можуть бути ефективними;

🔴Європа в стані політичного паралічу. Попри дебати великої рекапіталізації армій не видно. Оцінка IISS: закупівель для усунення прогалин немає, а бюрократичні бар’єри глибоко вкорінені;

🔴Потрібні чіткі дедлайни передачі справ від США до Європи. Орієнтир у 10 років — досяжний. Песимістичні оцінки дають 8–12 років для сухопутних, 10 для ВПС і 15–20 років для ВМС. Наземні й повітряні компоненти — пріоритет №1;

🔴Недостатньо повторювати мантри про «розподіл тягаря». Потрібна дорожня карта з дедлайнами та етапами виходу США з континету. Лише так Європа сприйме перехід серйозно;

🔴За 10–15 років США й Європа мають позбутися ролей «постачальниа і клієнта» і стати рівними союзниками. Вашингтон страхуватиме європейців, а не керувати їхньою обороною.

У повній версії статті є сумнівна теза: дислокація військ США в Європі після розпаду СРСР нібито суперечить принципу «альянси як відповідь на загрозу».

Таке відчуття, що автор не помічає російський ревізіонізм або вважає нинішню загрозу значно меншою за ту, що надходила від СРСР.

Безперечно, сьогодні Росія — передусім проблема Європи, а не США. Але якщо Москві вдасться перекроїти кордони у Східній Європі, Штати не зможуть ігнорувати «слона в кімнаті».

Загалом я згоден, що США не можуть вічно бути гарантом безпеки європейців. Втім виведення американських військ з Європи прямо зараз насамперед не в інтересах України.

Нагадаю: ідея окремого європейського контингенту в Україні жива лише тому, що американські солдати прикривають європейський тил.

Реалістичність введення європейських військ в Україну — дискусійне питання. Водночас ця опція досі перебуває на столі виключно завдяки проєкції сили США на континенті. Стаття не ідеальна, але варта уваги.

Переклад статті доступний на Друкарні за цим посиланням.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Трохи кумедного.

Річард Ґренелл, представник Трампа з особливих доручень, публікує фото «розкішного» інтер’єру Овального кабінету й захоплено пише:

«Овальний кабінет виглядає просто приголомшливо. І президент Трамп сам за нього заплатив».

У реплаях офіційний акаунт пресслужби губернатора Каліфорнії Ґевіна Ньюсома відповідає:

«Рік, цей безлад виглядає як у бабусі вдома. Дивно, що цей потворний диван не накрили поліетиленом».

До речі, Ґевін Ньюсом зараз ледве на піку популярності завдяки новій манері ведення соцмереж. Офіційні акаунти губернатора часто пародіюють стиль Трампа: пишуть капсом, використовують ексцентричні вислови та публікують кринжові згенеровані картинки.

Погляньте самі, це реально смішно.

Окрім тролінгу, Ньюсом веде війну з Трампом за перенарізку виборчих округів у Техасі та Каліфорнії. До речі я готую для ADASTRA статтю на цю тему, адже ці процеси вплинуть на підсумок виборів до Конгресу 2026 року.

Отже, Ньюсом стрімко набирає популярність і тепер є чи не головним кандидатом від демократів на 2028 рік.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Трамп вмер?

У мережі шириться багато чуток щодо стану здоров’я Дональда Трампа. Поведінка Білого дому справді виглядає дивно: президент не дає інтерв’ю [що для нього нетипово] й не з’являється на публіці вже 4-5 днів.

Не люблю спекулювати на подібних припущеннях, але в історії вже були випадки, коли Білий дім намагався приховати або применшити проблеми зі здоров’ям президента:

1. У 1919 році Вудро Вільсон переніс тяжкий інсульт, і серйозність його стану тривалий час залишалася таємницею. Фактичне управління країною перейшло до його дружини Едіт Вільсон.

Вона особисто контролювала доступ до президента, визначала, які документи йому показувати, а які — ні, а також спілкувалася з міністрами;

2. Франклін Делано Рузвельт під час передвиборчих кампаній 1940 та 1944 років приховував не лише наслідки поліомієліту, а й серйозні проблеми із серцем.

Секретна служба маскувала його інвалідність: фотографам забороняли знімати, коли Рузвельта піднімали, а офіційні світлини створювали ілюзію активного, сильного політика;

3. Останні десять років свого життя Рональд Рейган страждав на хворобу Альцгеймера. Через п’ять років після відставки він сам оголосив про діагноз.

Хоча вже наприкінці 1980-х з’являлися підозри, що Рейган мав певні проблеми з пам’яттю та концентрацією. Історики продовжують гадати: чи не проявлялися симптоми ще під час його керування країною.

Для влади природно перебільшувати успіхи та применшувати проблеми, тому якщо здоров’я Трампа й справді погіршилося, ми дізнаємося про це не одразу.

Особливо цікаво виглядають заяви Джей Ді Венса про те, що в разі потреби він готовий виконувати повноваження президента, якщо з Трампом щось трапиться.

Взагалі, Трамп обрав Венса значною мірою саме з цих міркувань. Йому був потрібен не просто статист, а саме ідеологічно близький партнер, здатний зберегти його політичну спадщину.

Уже невдовзі Трамп має виступити зі зверненням до нації. Ваші ставки, ми почуємо «Я устал, я ухожу»?

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Сьогодні — дрони в Польщі, завтра — окупація Нарви

Я завжди наголошував: сценарій захоплення Росією умовних країн Балтії не є самоціллю для Кремля. Подібний наступ потребує колосальних ресурсів і бездонного кадрового резерву для управління захопленими територіями.

Для росіян набагато дешевшим є сценарій деконструкції П’ятої статті НАТО. Дронова атака на Польщу — лише один із елементів системних заходів для досягнення цієї мети.

Після «розвідки боєм» у повітряному просторі країн НАТО Москва цілком може перейти й до гібридних методів окупації.

Я переконаний, що для демонстрації неспроможності Альянсу захищати себе Кремлю достатньо на тиждень «зайти» в умовну Нарву — під приводом «захисту російськомовних» — і переконатися, що ні США, ні німецька бригада в Литві не прийдуть на допомогу Естонії.

Після цього російські війська можуть навіть залишити Нарву, адже головна мета буде досягнута: кожна європейська країна-член НАТО зрозуміє, що система колективної безпеки виявилася міфом.

Це одразу запустить каскад заходів із «самозабезпечення безпеки» на національному рівні. Допомога Україні грошима й зброєю опиниться під великим питанням, адже пріоритетом для європейців стане власна оборона.

Європейські столиці вишикуються в чергу до Вашингтона, щоб укласти двосторонні угоди на відверто кабальних умовах. Для України це найгірший сценарій: після атаки на НАТО європейці насамперед дбатимуть про себе, і лише потім — про нас.

Тож, якщо Європа не відреагує на події минулої ночі рішуче й жорстко, описаний вище сценарій може реалізуватися значно швидше, ніж здається.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Чарлі Кірк — не друг України. Ви можете не відчувати до нього емпатії.

Але ми вчергове переконуємося, що Америка хвора. Тому радіти політичній дестабілізації в країні, від якої досі залежить світопорядок, мʼяко скажемо, недалекоглядно.

Ніхто не змушує вас впадати в траур. Але і до біснування опускатися не варто. Майте Христа в серці.

🇺🇸 Гамбіт Трампа