Скільки має загинути бійців "Азова", щоб тактична група у складі ЗСУ почала отримувати бойові виплати?

У складі ЗСУ з самого початку війни воює тактична група "Азов".
Два місяці вони воювали як добровольці, з травня вони оформлені на службу, але чомусь позбавлені бойових виплат.

Результати бойової роботи за травень-червень згідно з даними, офіційно підтвердженими військовим командуванням:

- знищено 56 російських військовослужбовців, підтверджених засобами об'єктивного контролю;
- захоплено у полон 7 російських військовослужбовців, передані у відповідні спецслужби;
- захоплено як трофей 2 БМП-2 та 1 танк Т-64 ЗС РФ, які взяті на озброєння ЗСУ;
- знищено - 2 танки, 1 САУ, 1 гелікоптер Мі-28, 1 бронеавтомобіль, 3 заправники пальним;
- підбито 4 танки, 7 одиниць легкої бронетехніки, 4 РСЗВ "Град";
- звільнено два населених пункта;
- відбиті усі атаки противника, на жодному напрямку підрозділ не відступив;
- при виконанні бойових завдань загинуло у бою 12 бійців, 136 поранено.

Саме зі складу тактичної групи ЗСУ "Азов" 72 бійця добровільно вирішили вилетіти на гелікоптерах у березні до Маріуполя, і стали єдиним підкріпленням оточеному гарнізону за 85 діб оборони міста. Більшість з цих героїв загинули, інші у полоні.

Я писав, що на знак поваги до героізму та неймовірної боєздатності "Азова" керівництво держави мало б створити штурмову бригаду "Азов" у складі ЗСУ, спеціально для наступальних дій, для звільнення нашої землі, для повернення Донбасу, Маріуполя, Криму. Не створили. Хоча є кадри, є вмотивовані командири та реальні результати.

Але на жаль, ніякої поваги до всесвітньо відомого подвигу "Азова" нема. Ніби не потрібні під час війни вмотивовані з'єднання, здатні до виконання найризикованіших завдань.

І навіть бойові виплати тим, хто гідно б'ється на фронті та гине за наше майбутнє у загальному порядку отримати неможливо.

Люди йдуть в бій не за гроші, звичайно. Але які ще подвиги мають зробити "азовці" та скільки ще має загинути, щоб держава почала ставитись до них хоча б з тією повагою, як до інших військовослужбовців?

facebook.com/butusov.yuriy

«Якщо полізуть – будемо гасити»: прикордонники тримають оборону на березі Сіверського Донця👊🏻

Річка Сіверський Донець – природний бар’єр, який розділяє українські Сили оборони та підрозділи армії рф. На передових позиціях вздовж Сіверського Донця під постійними обстрілами тримають оборону і українські прикордонники. Головні об’єкти їхньої уваги: ворожий десант, диверсійно-розвідувальні групи та понтонні переправи через річку.

Донеччина. Спецпризначенці Нацгвардії влаштували засідку окупантам

Російські військові намагалися зайняти позицію для спостереження та ведення диверсійно-розвідувальних дій. Однак гвардійці виявили їх пересування та влаштували їм засідку.

Після точної роботи снайперів, спецпризначенці НГУ за лічені хвилини добили ворога щільним вогнем з АГС, ПТРК "Корсар" та стрілецької зброї.

Партизани у Маріуполі підпалили завод «Сателіт», щоб окупанти не змогли вивести обладнання.

@andriyshTime

Успішна робота HIMARS 💥🔥
Карта знищенних складів російських окупантів
(28 червня - 13 липня 2022)

Російський снаряд залетів в окоп бійців «АЗОВ» і не розірвався. Справжня вдача🇺🇦

@AZOVsof🇺🇦

"Прочитала про те, що мама Лізи, яку сьогодні вбили російською ракетою у Вінниці, вела блог про материнство і дочку, яку довго чекала. Про те, як лікарі наполягали на аборті і «не псуйте собі життя», коли став відомий діагноз Лізи — синдром Дауна.

Мама дуже любить Лізу, займається її розвитком, сьогодні вони йшли від чи до логопеда, не суть. І тоді Лізу вбила російська ракета. Мама в реанімації, їй зробили ампутацію. Я не можу не думати, чи то мамина нога була на фото біля Лізи. Не можу не думати.

Роз‘їбало те, що це лише одна історія серед статистики смерті від рук жителів росії. Але ці історії усі такі — спочатку про життя, мрії, любов, а потім про смерть. Смерть через російський наброд. Сторінки в соцмережах перетворюються на меморіали, пам‘ятні дошки. Я їх бачу щодня, ти теж бачиш.

Якби я сіла і старанно виписала те, що відчуваю, то вийшла би ода ненависті. На місці цієї країни має бути випалена земля. До речі, Академічний тлумачний словник дає таке визначення слову набрід — нікчемні, шкідливі для суспільства люди, які випадково зібралися разом.

Але, повернемось до попередньої думки — я не буду виписувати те, що відчуваю. Я хочу розповідати історії цих людей. Тих, чиє життя одного дня перервала російська наволоч. Здається, після Другої світової німців примусово возили в концтабори, щоб ті на власні очі побачили звірства, які вчинив їх народ, показували фільми про смерть і руйнацію від рук їхніх співвітчизників, колишніх кумирів. Але це німці. А на місці росії має бути випалена земля."

FB Катерина Аврамчук

Біженці з Херсонщини прямують у бік Криворіжжя.

Людям доводиться йти пішки або на велосипедах, майже з пустими руками. Вони долають десятки кілометрів через поля, по яким прицільно бʼє російська артилерія.

"Через пів години після того як йшли біженці почався арт обстріл росіянами, по дорозі. Зайнялись поля."

FB Володимир Янович

Прорив 1-го мехбата 24 бригади з оточення у Золоте-Гірське: "20 км пішки, поранених винесли на собі"

22 червня героїзм та справжнє братерство воїнів 1-го механізованого батальйону 24-ї механізованої бригади під командуванням Сергія Мазорчука врятували нашу армію від трагедії, яка могла б стати страшнішою за втратами ніж Іловайськ.

1-й мехбат (не плутати з знов створеним 1-м стрілецьким батальйоном тієї ж бригади) з самого початку війни тримав великий фронт від Оріхового до Золотого. Втрати були великі, але батальйон втримав усі свої позиції. 21 червня внаслідок проривів російських військ нашого фронту під Лоскутівкою та під Тошківським 1-й батальон Мазорчука (позивний Ірис) потрапив у повне оточення російських військ, противник захопив обидва шляхи комунікацій.

Після цього батальйон отримав наказ на відступ. Росіяни мали можливість повністю знищити наші підрозділи на відході, але завдяки організації та дисципліні українці зірвали плани росіян. Батальйон вивів усю бойову техніку крім трьох бойових машин, які підбив противник, а основні сили вийшли приховано пішки, по полях, в обхід російських танків, понад 20 кілометрів бійці пройшли пішки, і винесли на собі усіх поранених.

При прориві уночі втратили зниклими без вісті трьох побратимів, але понад 400 бійців вийшли до своїх і одразу розгорнули оборону на іншому рубежі. А російська пропаганда розповідала фейки, що ніби-то 2000 українців "знищені у котлі", та святкували чергову вигадану перемогу. Але 1-й механізований батальйон, який замикав прорив, живий, і продовжує виконання бойових завдань.

Тринадцять місяців том вони вийшли на ротацію, але їхня мужність та витривалість - це памятник героїзму нашої армії, росіяни в таких умовах бою не витримують і тікають, тільки українська армія здатна на таке. Головний сержант батальйону Юрій Петращук вперше розповідає про цю історію прориву, про яку ми ще не раз будемо згадувати.

youtu.be/Nyhle2faQ-w

YouTube | Facebook | Twitter