У середмісті Ужгорода було демонтовано вказівник "вулиця Тімірязєва".

Очищення міста триває.

Далі буде.

В Ужгороді також триває демонтаж покажчиків з написом "вулиця Перемоги", яка вже тривалий час носить назву - Капушанська.

Цікаво, а міська влада Черкас знає рік, коли почалася Друга світова війна?

Надіслали звернення до міської ради з вимогою демонтувати 41.

А це селище Брусилів, що на Житомирщині.

Сьогодні.

Квіти несуть до монументу із зображенням червоної зірки з Кремлем.

Ну як так було її не демонтувати до сьогодні?

Звернулися до голови громади з вимогою демонтажу.

У Черкасах на фасаді обласного краєзнавчого музею досі є низка радянських пропагандистських символів.

Вчергове звернулися з вимогою провести їх демонтаж.

Те, що такі об'єкти є в серці України станом на травень 2025 року - максимальна ганьба.

Сто років нікому не потрібний памʼятник в серці Ужгорода
На пʼєдесталі угорською і російською мовами написане прізвище Е.А FENCZIK Е.А. ФЕНЦИКЪ І все.
Довідка: закарпатський російськомовний письменник народився1844 року в с.Мала Мартинка (Свалявщина), помер 1913 року в с.Горінчово (Хустщина), де був похований.
Москвофіл, російськомовний письменник, греко-католик, відкритий мадярон (декларував любов і відданість угорській державі). Своїми творами русифікував закарпатського читача, учнівську молодь.
Памʼятник поставило «Русское культурно-просветительное общество
имени А.В.Духновича» з ініціативи Общества карпаторусскихъ
студентовъ «Возрождение» у Празі у 1926 році.
Протягом 100 років в Ужгороді памʼятники зʼявлялися і зникали — Масарику, Сталіну, Леніну. Але Фенцик пережив усіх.
Чехословаки особливо не вникали у культурне життя «нового» для них народу.
Мадярські окупанти під час світової війни мали Фенцика за свого.
Радянська влада проводила політику зросійщення народів і навіть така муха, як Фенцик годилася для їх пропаганди.
У незалежній Україні українці до цього часу не дуже розуміють різницю між росіянами і українцями, а про роль рідної мови у збереженні нації переживає мало хто. Та й, зрештою, чого чіпати Фенцика, як він не комуніст.
Тому памʼятник залишається меморіалом москвофільства і русскоязифікації Закарпаття.

Не важко здогадатися, яку заяву Скабеєвої-Соловйова почуємо з Москви у 2026 році: «Столетие памʼятника Фенцику в самом сердце Ужгорода убеждает, что в Закарпатье украинцев никогда не было. Нет их и сейчас.»
Памʼятник-анахронізм займає місце, де природньо бачити стовпів української культури Закарпаття — лауреатів Шевченківської премії Івана Чендея й Петра Скунця, або ж творця вищої художньої освіти в Закарпатті та Закарпатської Академії мистецтв Івана Небесника, а також професора УжНУ Сергія Федаку, автора 16-томної історії України… нашого закарпатського Грушевського…

Часто чуємо питання: Чому закарпатські українці настільки безхребетні? Це неправда! У нас хребти є: Свидовецький, Боржавський, Чорногора, Пішканя, Мармороси.
Правда, вони нам більше не належать!

А куди подіти Фенцика? З історії він сам зник. А монумент логічно перенести в село Горінчово на могилу письменника.

Павло Чучка