Ось такого карикатурного радянського солдата відмовилися демонтувати в селі Великий Раковець на Закарпатті.

Поруч з ним український прапор виглядає, як наруга над державною символікою.

Ось що змушує громади з зберігати таке страшне?

Вчора у Вирівській громаді, що на Рівненщині, розглядали питання перейменування понад 15 вулиць.

Рішення поки невідоме.

На жаль, на найцікавішому місці, коли бабуся-депутатка сільради почала відстоювати радянські назви - відео обрубили.

Дивитися з 41-30

https://www.youtube.com/watch?v=eCeuZ0oAFYk

У Синевирській громаді, що на Закарпатті є два естетично жахливих пам'ятники радянським окупантам - лише зараз це питання виносить на розгляд виконкому.

На фото — частина моєї родини. Вони споконвіку жили на українській землі — на Холмщині. У центрі — мій прадід Євстахій Кондзюра, голова родини.

Їх вигнали з рідного дому. Як і сотні тисяч українців — за рішенням тоталітарного режиму. Без права вибору. Без права голосу. У товарних вагонах — на чужу землю.

І саме сьогодні, у день ухвалення Декларації про державний суверенітет України, Верховна Рада підтримала законопроєкт мого співавторства щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944-1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки.

Це не був «обмін населенням». Це була депортація. Масова. Жорстока. Безжальна. Люди втрачали все: хати, землю, могили рідних. Їх переселяли туди, куди вказував режим.

Цей закон передбачає:

- надання переселеним особам статусу депортованих;
- компенсація шкоди, заподіяної депортацією, зокрема, у вигляді одноразової грошової допомоги допомоги (розмір, порядок і умови визначаться КМУ);
- у разі смерті такої особи (депортованої) - цю допомогу виплатять спадкоємцям- дружині/чоловіку, або дітям.

Мова про сотні тисяч українців із Холмщини, Лемківщини, Закерзоння, Надсяння, Підляшшя.
Про родини, які зберігали пам’ять про біль крізь десятиліття.

Це — про справедливість.
Це — про памʼять.
Це — про нас.

Дякую колегам за підтримку закону. І дякую кожній родині, яка не дала цій історії зникнути в тиші.

Ігор Гузь

Сьогодні для мене був важливий виступ.

Виступ в контексті відзначення подій Волинської трагедії у Польщі 11 липня - які вони називають «геноцидом, днем пам'яті поляків – жертв геноциду, скоєного ОУН та УПА на східних територіях Другої Речі Посполитої», та властиво ширшого контексту наших відносин з поляками.

Я не хочу, щоб українська офіційна сторона мовчала, бо це був збройний конфлікт двох сторін, де українці постраждали не менше. Але чомусь польські політики вирішили зайнятись міфологізацією історії та демонізацією українців в апогейному масштабі.

Нам слід задуматись над тим, щоб творити власну історичну парадигму. Для цього є люди, інституції і візія. Бракує лише державної підтримки.

Диво, але після виступу через 5 років після реєстрації в порядку денному з'явилося довгоочікуване ІІ читання проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944-1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки.

Соломія Бобровська

Харківська міська рада звернулася за роз'ясненнями до Інституту національної пам'яті щодо надання інформації про процедуру демонтажу радянської зірки з фасаду пам'ятки в центрі міста.

Мова йде про т.з. "Будинок зі шпилем".

Ви не уявляєте скільки пасивної агресії є у відповідях з маленьких громад.

Хочеться керівникам громад у невеликих селах жити на вулицях названих на честь різних комуністів та росіян.

Неподалік Івано-Франківська демонтовано ще один пам'ятник совєцькому окупанту.

Далі буде.

До речі, в курортному місті Яремче - демонтаж пам'ятника совєцькому окупанту відмовилися проводити.