У Піщанській громаді, що на Черкащині, перейменовано останні необхідні вулиці.

До речі, на території області ще дуже багато роботи в цьому плані.

У селищі Білогір'я, що на Хмельниччині, демонтують радянську символіку та написи з пам'ятника учасникам Другої світової війни.

Цікаво.

В якому році живуть мешканці села Запсонь, що на Закарпатті?

Одеса

Вражає, як людина прямо порушує мовний закон і виставляє це у свої ж соціальні мережі.

Шановні одесити, нагадаємо, що в Україні мають обслуговувавати українською?

https://vm.tiktok.com/ZMAffVmCW/

Нещодавній скандал із Неллі Буткевич, коли всі щиро дивувалися, як виконавиця радянських репресій може спокійно жити в незалежній Україні, оголює нашу хронічну проблему: ми охоче плачемо за жертвами, але не вміємо карати злочинців. Головна причина в тому, що на початку 1990-х ми змарнували шанс на справжню люстрацію. Ідеться не лише про заборону обіймати певні державні посади, а про цілісну відповідальність за злочини тоталітарного режиму.

Показовим є досвід Чехії, де люстраційні процеси зберігають силу й через десятиліття. У 2008 році 86-річну Людмилу Брозову-Поледнову – колишню прокурорку, яка свого часу домоглася смертного вироку для дисидентки Міледи Горакової – засудили до шести років ув’язнення. Тамтешнє суспільство продемонструвало, що давність злочину не скасовує покарання.

А що в нас? Кілька років тому колишній луцький суддя Борис Плахтій звернувся до суду з вимогою перерахувати свою пенсію. Розголосу ця історія набула не стільки через факт звернення, скільки через суму: 202 895 гривень щомісяця. І все б нічого, якби не те, що саме Плахтій виніс смертний вирок Іванові Гончаруку – колишньому воякові Української повстанської армії. Івана Гончарука розстріляли 12 липня 1989 року. Проте, гучне обговорення завершилося нічим. Ба більше, діти й онуки Плахтія безперешкодно продовжують суддівську династію, збудовану на крові борців за Україну. Символічної гіркоти додає те, що на Покрову 2016 року Волинський апеляційний суд привітав Плахтія з Днем захисника України. Уже в добу незалежності він, до того ж, підписував десятки, а то й сотні відмов у реабілітації вояків УПА.

Саме тому, коли історикиня Леся Бондарук запропонувала видавництву Локальна історія видати дослідження про Івана Гончарука та його катів, ми не вагалися. У книжці "Справа Гончарука" вона проаналізувала сотні архівних справ, опитала очевидців і, що найважливіше, поговорила з найближчими родичами героя. Живий репортажний виклад відтворює моторошну історію сфабрикованих справ, доносів сусідів і тиску на свідків – історію не лише минулого, а й, на жаль, нашого сучасного. Трохи більше аніж за місяць, книжка із післямовою авторства Volodymyr Viatrovych уже вирушить до читачів. Маю надію, що ця книжка стане одним із каталізаторів до належної оцінки радянського спадку і його живучості у незалежній Україні.

Віталій Ляска

Триває робота над демонтажем російськомовних вивісок у Миколаєві.

Також на Київщині перейменовано вулицю Гагаріна, яку чомусь пропустила обласна адміністрація.

Триває активне оновлення списків вулиць.

А це вже цікавіше!

В Одесі знесено пам'ятник Посмітному.

Один з тих, які мали демонтувати ще рік тому.

У Подвірках, що біля Харкова, нарешті перейменовано вулицю Макаренка.

Пані Олена Івановська звернулася з листом до Головного управління Національної поліції в Харківській області з проханням провести профілактично-роз'яснювальну роботу з особою, яка співає російські пісні біля станції метро Палац Спорту в Харкові.

Триває перейменування вулиць і на Миколаївщині.

Завершила цей процес Кривоозерська громада.

До речі, в самому Миколаєві ще достатньо вулиць до перейменування.

Продовжуємо актуалізацію кількості вулиць до перейменування на території України.

Це ще не все. Понад десять громад найближчим часом також проведуть перейменування. Працюємо, аби вийти в 0.

Це буде. Обов'язково.