У ОРЖИЦЬКІЙ ГРОМАДІ ЛУБЕНСЬКОГО РАЙОНУ ПОЛТАВЩИНИ ДЕМОНТУВАЛИ ПАМЯТНИК ВІЙСЬКОВОМУ ДІЯЧЕВІ СОВЄТСЬКОЇ РОСІЇ/СРСР БАЦАНОВУ

У межах виконання Закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» усунено з публічного простору Оржицького краю споруду звеличення (так званий «пам’ятник») російсько-комуністичного військового діяча Бацанова. Незаконний маркер періоду СРСР розташовувався неподалік траси поблизу села Колодна. Демонтаж провели комунальні служби Оржицької селищної громади Лубенського району.

Статтею 2, пунктом 1, підпунктом 4 , пп. «в» «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» передбачено усунення з публічного простору «пам’ятних знаків, присвячених особам, які обіймали керівні посади в збройних формуваннях Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, Союзу Радянських Соціалістичних Республік, територіальних утворень, адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі невизнаних, що створювалися під час реалізації російської імперської політики на окупованих, анексованих чи в інший спосіб зайняти Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою, Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою, Союзом Радянських Соціалістичних Республік».

Т.К. Бацанов - генерал-майор армії червоної росії, російсько-більшовицький, окупант, сталініст; учасник встановлення совєтської влади, зокрема боїв проти Армії Української Народної Республіки у 1917 і 1918 роках; активіст Російської комуністичної партії (більшовиків) з 1919 року.

Командир батальйону 151 го стрілкового полку, з липня 1921 року — командир батальйону й помічник командира навчально кадрового полку Червоної Армії; у складі цих окупаційних збройних формувань брав участь у вторгненні ленінської червоної Росії до незалежної держави «Бухарський емірат».

З травня 1929 року—командир батальйону, помічник командира 1 го полку Московської Пролетарської дивізії (Московський військовий округ). У січні 1931 року призначений командиром навчального батальйону, помічником начальника штабу Військової школи техніків спецслужб Червоної Армії. З жовтня –командир 164-го полку Курської дивізії Московського військового округу в місті Рильськ. У 1938 році як командир 17 стрілкової дивізії війська совєтської росії/СРСР брав участь у військовому злочині Сталіна - вторгненні СРСР на територію Фінляндії.

Це справжня переможенька! 💙💛
Офіційне рішення Міністерство культури України про незанесення (читай вилучення) з Державного реєстру нерухомих пам'яток України - стели брежнєва в Колонщині на Київщині.

Цю боротьбу я почала ще з 2021, тут було стільки перепон, срачів, та несподіваної підтримки, що й досі не віриться. Але так є.

Кілька речень з офіційного документу, за якими стоять роки впертості та не побоюсь цього слова... гідності.

Бо мати пам'ятку рабовласнику на деокупованій українській землі - це принизливо.
І так з нами не можна.

Дякую Київська обласна державна адміністрація , Український інститут національної пам'яті , Макарівська селищна рада , Колонщинський старостат Деколонізація. Україна

Та всім тим людям, завдяки яким. ♥️

Очікуємо демонтаж радянського сміття.
Тут є і буде Україна. 💙💛

#брежнєв_бувай

Natalia Bida

Лохвицька міська рада, що на Полтавщині, перейменувала комунальний заклад «Лохвицька дитяча музична школа ім. І.О. Дунаєвського». Відтепер заклад матиме назву «Лохвицька дитяча музична школа».

Сьогодні вчергове оновили мапу з кількістю вулиць, які треба перейменувати в розрізі областей.

Процес перейменування триватиме і надалі.

Ще понад 20 громад в процесі. Чекаємо на затвердження рішень.

До кінця року ще точно понад 100 вулиць буде перейменовано.

Підтримати нашу команду, яка дотискає цей процес можна сюди:
https://send.monobank.ua/jar/9Rja7mSToj

Десь роки півтори тому у мене в стрічці почала зʼявлятись така собі блогерка Габріела Дерепа.

Причому зʼявлятись агресивно, видно було, що її активно просувають. Називався її блог «Історія Закарпаття по-закарпатськи».

В текстах цієї Дерепи одразу кидались у вічі проросійські і промадярські наративи, які висувались на перший план, замовчування, перекручення і ігнорування багатьох важливих історичних фактів і загравання з політичним русинством. Це було настільки шито білими нитками, що не помітити це було просто не можливо.

В коментарях у неї біснувалось купа відвертої ботні з закритими профілями, яка з її подачі написувала, окрім «Габріелочка– ти ж наша русиночка», що Закарпаття ніякого відношення до Украіни немає, українці і русини – то окремі народи, і відправляла всіх незгодних з цим «в Галичину за перевал». Та і просто були широко представлені йододифіковані дебіляки і вата, яким Україна насцяла у підʼїзді і «нічого не дала», а вони дуже унікальні і окремі, яких тут вистачає. Як, з рештою, і скрізь по країні.

Потім зʼясувалось, що ніяка вона не історикиня, історичної освіти не має, вчиться на щось на зразок культурології і живе у Швейцарії, та до Закарпаття має стосунок рівно такий же, бо її вивезли у віці чотирьох років у Швейцарію по батьківській німецькій лінії.

Згодом я її побачив в рубриці «Історик щосуботи» у історика Віталія Дрібниці, де вона щось невнятно блеяла, не спромігшись відповісти на різні історичні питання по Закарпаттю, які цікавили Дрібницю. Йому її запросити порадили підпісники і він запросив. І, як джентельмен поставився, як на мене, при всій повазі до нього, дуже поблажливо до дівчини, що «цікавиться історією і веде блог на історичну тему». І після цього у мене зʼявилась думка, що її тексти кимось добряче прописані, бо не може людина щось незрозуміле і неаргументовано боботіти в живій розмові, а потім раз і валити чітко і без перебоїв свою псевдоісторичну і добре підчищену маячню.

З приводу «по-закарпатськи» теж виявилась проблема, бо вона розмовляє штучною мовою, замінюючи українські слова русизмами, чи мадяризмами, з чого виходить якийсь дивний суржик, який вона видає за закарпатський діалект, а в ідеалі, як їй би дуже хотілось, за «русинську мову». На що їй неодноразово вказували в коментарях самі закарпатці, які від неї тащились, але писали, що вона дуже перегибає з мовою, і в Закарпатті на такій беліберді, яку вона видає за мову, ніхто не говорить.

Ну а потім, пару днів тому, вона зʼявляється на засіданні ООН в Женеві і розповідає про «утиски Україною «підкарпатських русинів». Що дуже очікувано, враховуючи її діяльність, яка працює на розкол держави під час війни. Хто її уповноважував говорити від них і хто вони такі взагалі, залишається невідомим, і я підозрюю, що це був виключно товарищч майор ФСБ, який і курує цю всю богадельню.

От такі справи, якщо коротко. Інформаційна війна триває, бажання качнути Закарпаття в бік сеператизму залишається, лити псевдоісторичну маячню в макітри місцевим челядникам вдається, і нікуди це не дівається. І грати на їх незнанні історії — теж.

На діяльність цієї Дерепи вже звернули увагу наші військові, що дуже добре. Бо працює вона, не покладаючи рук.

А всім, хто хоче розібратись в проблематиці на належному рівні і, як воно все тут працює, наполегливо раджу наукове дослідження професора Любомира Белея «Русинський» сепаратизм: націєтворення in vitro». Темпора, 2017 рік. Лінк на книгу залишу в коментах. Там прямо відкриваєте PDF і можна читати.

Olexa Mann

У відтепер є вулиця Людмили Фої.

Людмила Фоя - українська підпільниця, активістка УПА, учасниця контрозвідувальної операції проти карателів НКВС, співробітниця підпільної преси УПА під псевдонімом Марко Перелесник, письменниця.

Детальніше про неї є тут:
https://www.istpravda.com.ua/digest/2016/05/6/149077/

Також сьогодні у Києві з'явилися вулиця Павла Петриченка.

Також сьогодні було перейменовано одну з найбільших вулиць Києва, якій треба було змінити назву в рамках деколонізації - Сулеймана Стальського.

Нова назва - Ігоря Юхновського.

Про нього можна прочитати тут:
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/veresen/1/1896-osvyachennya-volodymyrskogo-soboru-v-kyyevi

У селі Мошни, що на Черкащині, нарешті розпочався процес перейменування вулиць.