Проєкт «Одеса ID: перезавантаження» — нова ініціатива про українську ідентичність, нові сенси та пам’ять міста.

Але очолювати його доручають людині, яка роками асоціювала себе з протилежною позицією.

Мова про Олену Павлову — публічну пушкіністку та послідовну критикиню процесів деколонізації в Одесі.

1️⃣ Була заступницею міського голови Одеси «з гуманітарних питань» у період каденції Олексія Костусєва.

2️⃣ Культивувала імперські та «ностальгійні» наративи, а значна частина символічних об’єктів, які нині підлягають демонтажу, з її допомогою отримала офіційну підтримку.

3️⃣ Підтримувала обмеження щодо вшанування загиблих українських військових у назвах вулиць.

4️⃣ Просувала концепцію міста як позанаціонального, космополітичного.

Хіба може людина, маючи досить довгий досвід у проросійських процесах, формувати нову українську ідентичність міста?

Одеса сьогодні проходить складний, але необхідний шлях. І очолювати процес «перезавантаження» має людина, чия біографія не викликає когнітивного дисонансу з цією метою.

👉Запропонувати новину | WhatsApp | Інстаґрам | Фейсбук

У Харкові демонтовано погруддя Зубарєву.

Харківська міська рада досі не ухвалила рішення про демонтаж пам'ятника російському співаку Владімімру Висоцькому біля розбитого російськими ракетами Палацу Спорту.

Звертаємося з вимогою нарешті ухвалити це рішення та провести демонтаж.

У 2026 році дико мати такий об'єкт. Це один з останніх найбільших російських пам'ятників у місті.
І на часі нарешті його прибрати.

І черговий крінж Мінкульту

Біла Церква не може дочекатися 2,5 роки наказу про виведення радянського танку з реєстру пам'яток, аби його демонтувати.

Хоча рішення про демонтаж вже ухвалене.

Ну як так жахливо можна працювати? Знову звернулися до Мінкульту з вимогою нарешті видати цей наказ.

Дніпро

Міська влада нарешті чітко наголосила про те, що пам'ятник Маргелову демонтують.

Проте жодних кроків для цього досі не зроблено.

Сьогодні (15 лютого) день вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Офіційна дата, затверджена на державному рівні. І сьогодні ми мали б вшановувати учасників придушення подій в Будапешті 1956 року, учасників придушення празького повстання 1968 року (світлина з тих подій), учасників спроби окупації Афганістану 1979-1989 року. А також ми мали б вшановувати українців, які загинули у складі російської армії під час окупації України (2014 - і досі). Правильно? Чим відрізняються українці, які брали участь в окупації Чехії чи Афганістану у складі московської армії від українців, які брали участь в окупації України у складі московської армії?).
Ця дата (15 лютого), доречі, є також офіційною датою вшанування так званих воїнів-афганців в московії

Стоп.
Чи не мали б вшановувати?

А кого тоді вшановувати в цей день? І чи саме в цей день треба когось вшановувати?

Я підказую. В Україні справді має бути встановлена дата (але інша) вшанування учасників бойових дій на території інших держав. До переліку тих, кого треба вшановувати в такий день мають увійти українці, які воювали проти московії в Грузії 1993 та в 2008 рр., в першій і другій чеченських війнах проти московських окупаційних військ, а також українські воїни, які у складі українських підрозділів здійснювали (здійснюють) військові операції на африканському континенті в інтересах держави Україна.

Пропоную для вшанування учасників бойових дій на території інших держав встановити дату 19 липня. Саме в цей день 1993 року в Грузії силами українського добровольчого підрозділу УНСО було штурмом взяте село Шрома, яке контролювалось значним московським військовим контингентом. Це дуже героїчна сторінка нашої новітньої історії.

Антон Петрівський

У вати підгорає тотально.

Очищення Харкова від усієї радянської та імперської символіки дуже близько. Робота ведеться.

Ми лишимо тут це без коментарів.