​​ВІДНИНІ НІЯКИХ "НІКОЛИ ЗНОВУ"

Сьогодні відзначається завершення Другої світової війни. Відзначається під божевільним гаслом "ніколи знову". Особливої шизофренічності надає цьому гаслу реальна ситуація найбільшої війни в Європі після 1945 року.

У нас, в Україні, цю ліберастію активно пропагують як противагу совковому "можем повторіть". Мовляв ось "добрі європейці", а ось "злі путиноїди".

Але правда полягає в тому, що війна все одно починається рано чи пізно. Люди вбивають один одного від доби Каїна та Авеля. І вбиватимуть, доки залишатимуться самі собою.

Християнство обіцяє нам мир після завершення історії світу. І зовсім не через умовну "добру волю", а повну зміну людської природи та космосу в цілому. З Ласки Божої це відбудеться неодмінно, але аж ніяк не через немічні людські зусилля.

Якщо умовний Захід обирає гасло "ніколи знову", він розписується у власній неадекватності і відмові сприймати життя реально. З таким само успіхом можна було б видавати закони, що забороняють хворіти та помирати, а потім розраховувати, що вони подіють.

Саме розуміння неминучості війни пом'якшує її наслідки та знижує її вірогідність. Рано чи пізно вона почнеться, але все ж є різниця між постійними війнами та війнами раз на декілька поколінь.

Саме тупа інфантільна віра в те, що "війни не буде бо ХХІ сторіччя на дворі", є причиною наших втрат, які ми вже понесли та ще понесем. Впевнений, що якби наше суспільство жило б в очікуванні війни як неминучості, більша частина товарищів, що я втратив за останній рік, були б живі, а мій будинок був би цілим.

Розповсюдження пацифізму як світогляду це ознака маразму сучасної цивілізації, яка впадає в дитинство подібно до деяких нещасних старих. Це інфантилізм, який підштовхує до катастрофи.

Пацифізм вбиває. Він цілком практично призводить до загибелі як цілих народів, так і окремих людей. Крім того, з християнської точки зору, він є проявом істинно диявольської гордині, спробою відкинути закони світу, ставши "добріше за Бога" і тим самим спробувати стати Йому рівнею, подібно до спроби люципера.

Війна була, є і буде. Але тільки від нас залежить, як жити з нею. Треба бути напоготові і мати добру волю лишатись людиною всупереч неминучим випробуванням. Це той максимум, на який ми здатні, але навіть він є високою планкою для всіх нас.

Так, що ніякого пацифізму. І більше ніколи "ніколи знову".

​​10 ТРАВНЯ 1881 РОКУ РУМУНІЯ СТАЛА НЕЗАЛЕЖНИМ КОРОЛІВСТВОМ 
АБО ПРО ТЕ ЯК ІНОЗЕМНА ДИНАСТІЯ СТАЄ ОПОРОЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТРАДИЦІЇ

Православних сусідів та єдиновірців з цим щиро вітаю.

Ка‌роль (Карл) I Гогенцголлерн-Зігмарінен, який був князем з 1866 року, був проголошений королем, що покінчило покінчило із залежністю від османських поневолювачів та стало закономірним завершенням багатовікової боротьби румунського народу за свою державність.

Німецький принц, якого було запрошено на князівський стіл в 27 років і який на момент прийняття влади абсолютно не володів румунською мовою, став істинним лідером та батьком нації. Мову, між іншим, він вивчив в найкоротші строки, а Каролем з Карла став з першого дня правління.

Він став переможцем у війні проти турок 1877-1878 років, особисто здійснюючи командування. Корона, використана під час коронації, була виготовлена з турецької гармати, захопленої румунськими бійцями в битві на Плевні, де він особисто їх очолював.

Розбудував економіку і покінчив зі свавіллям боярської олігархії. Розширив країну територіально і здійснив стрибок в її культурному розвитку.

Німецький католик на троні Румунії, який став опорою православної церкви та заснував одну з досі існуючих православних монарших династій.

«Кароль, здається, органічно йде корінням в румунську історію; він, звичайно, являє собою новий початок, але початок, заснований на набагато більш старих засадах.» — характеризував його місію історик Лучіан Бойя.

Ось так, спираючись на національну Традицію, румуни створили румунську державу руками іноземного принца. А дехто інший, шукаючи «світового досвіду», не здатен нічого хоча б умовно українського зліпити навіть тричі українськими руками.

@EdYurchenko 🎓

ВСІХ ЗІ СВЯТОМ!

9 травня — день народження великого композитора Клаудіо Монтеверді. Без цього чоловіка європейське мистецтво не було б таким, як ми його знаємо. Цілком вірогідно, що опери в такому вигляді як ми її уявляємо, наприклад, не існувало б.

В часи, коли одні неадеквати вважають реставрацію пам'ятників Леніну боротьбою за "православну імперію", а інші неадеквати намагаються роздивитись в цьому фашизм, варто концентруватись на по справжньому важливих історичних подіях.

Не кажучи про те, що день народження Монтеверді в якості приводу для застілля або шашликів (там де це дозволяє безпека) — це, як мінімум, естетично.

@EdYurchenko 🎓

​​РОКОВИНИ ЛЕГЕНДАРНОГО ГЕНЕРАЛА ДЖЕКСОНА "КАМ'ЯНОЇ СТІНИ"

10 травня 1863 року у вічність пішов один з великих воїнів християнської цивілізації, легендарний герой Конфедерації генерал Томас Джексон. Своєю відданістю рідному краю, вмінням бити кількісно переважаючого ворога, щирою релігійністю та глибоким почуттям лицарської честі він нагадував легендарних героїв козацької доби.

Свій позивний "Кам'яна стіна" він отримав за легендарну стійкість його бригади в першій крупній битві тієї війни під Бул-Раном, коли його особиста мужність врятувала підрозділ, а це дозволило виграти битву.

Геніальність полководця поєднувалась в ньому з унікальною особистою мужністю, що ґрунтувалася на вірі в Бога.
"Страх Божий зробив його позбавленим страху", — казали про нього.
"Момент моєї смерті Бог вже давно призначив. Страх перед нею протирічить моїй вірі", — казав сам Джексон.

Ворог так і не зміг перемогти його. Він помер через поранення, отриманого внаслідок "дружнього вогню". Його смерть значна частина фахівців вважає важливою причиною поразки Півдня. Принаймні переламну битву під Гетисбергом скоріш за все дійсно програли через його відсутність.

В останні моменти земного шляху, Джексон, який впав перед цим в марення, подивився ніби крізь межі світу й чітко сказав:
"Давайте перейдемо річку та відпочинемо там... під деревами"

@EdYurchenko 🎓

​​П'ЯТЬ ПРИЧИН ЗАВЕРШИТИ ВІЙНУ НА ТЕРИТОРІЇ ВОРОГА

По-перше — військово-політична утилітарна необхідність максимально дезінтегрувати Росію і російське суспільство. Без цього мир приречений стати паузою перед більшою війною. Розгром армії москвинів на нашій землі вже стане для ворогів шоком, але лише вторгнення на їх власну територію забезпечить психологічний колапс російського суспільства, який дозволить радикально ослабити Московщину.

По-друге — геополітична і стратегічна причина. Великий український геополітик Михайло Колодзинський прорахував, що для забезпечення безпеки зі Сходу, наші кордони повинні проходити по Середній Волзі та Каспію. В іншому випадку стратегічні регіони України є беззахисними перед несподіваною атакою. Ми добре відчули це в останній місяць. "Пояс безпеки" є необхідністю, а питання законності такого рішення закрив сам Путін, який добровільно відмовився від визнання довоєнних кордонів.

По-третє — на теренах сучасної Росії проживають мільйони етнічних українців, які були зросійщені шляхом терору, етноциду й геноциду, соціального і психологічного насильства. Не треба мати ілюзій, вони не зустрічатимуть нас квітами. Але вони розселені переважно на теренах, які потрібні нам стратегічно і "росіянами" стали далеко не добровільно. Вони повинні отримати шанс на повернення до української спільноти. Якщо захочуть лишитись москвинами, ми залишимо за ними право розділити долю (і місця природного розселення) народу, який їм так полюбився.
Хочу підкреслити, що мова не йде про аналог абстрактних "російськомовних", а про цілком реальних представників нашого народу, яким нав'язали чужу ідентичність.

Четверте — моральний обов'язок та національна місія. Національно- визвольні рухи поневолених Москвою народів підтримують нашу боротьбу. Для того щоб виправдати роль природного лідера нашого геополітичного регіону, ми повинні допомогти їм у справі визволення. Зараз, коли нам важко, вони намагаються простягнути нам можливо не наймильніші, але дружні руки допомоги. Низьким буде вчинок сильного, якщо він забуде про вдячність до слабшого, який допомагав йому в час скрути.

П'яте — наші юридичні права. Ми не маємо ніякого стимулу зберігати правонаступність від окупаційного режиму УРСР та її кордони з РФ. Ми повинні відновити природню правонаступність від Української державності доби національно визвольних змагань. За доби правління гетьмана Павла Скоропадського наша адміністрація керувала Білгородчиною, а перемовини про приєднання Кубані наближались до успішного завершення. Чому ми повинні відмовлятись від наших законних прав?

Існують лише два аргументи "проти":
"ми не зможемо"
та "Захід" не дозволить".

Так ось...

По-перше, прикордонні регіони РФ до оборони майже не готувались, на відміну від наших окупованих теренів. Зайти туди на порядки легше ніж на наші території. Це настільки загальновідома і ясна інформація , що нею можу оперувати навіть я, хоча не володію ніякими інсайдами та не позиціоную себе як "військовий експерт". Причини з яких це не робиться — виключно політичні. Водночас, наслідки для РФ будуть значно більш руйнівними ніж будь-які наші успіхи на власній території. На це є як стратегічні, так і політико-психологічні причини.

По-друге, немає ніякого "Заходу", є західні гравці, які формально позиціонують себе як щось єдине, але мають різні, часто протилежні, інтереси. Наприклад британська Корона нас категорично підтримає в такій ситуації, а байденісти вжахнуться. Водночас різко припинити підтримку вони не зможуть з суто внутрішньополітичних причин.
Республіканські "яструби" теж нас підтримують, а ось "ізоляціоністи" навпаки стануть слабше через їх риторику про "невигідність підтримки України, яка все одно не виграє". І таких ліній розподілу на "Заході" безліч. Треба мати мужність зробити ставку на тих, з ким інтереси співпадають.

P.S. Ілюстрація:
"Сагайдачний та Михайло Дорошенко перед арбатськими воротами москви"
©️Андрій Серебряков

Під час занять зі світоглядної підготовки....

Ми не даємо людям догмати, ми надаємо їм важливий фактаж та вміння його осмислювати. Провідна верства, яку народжує ця війна, мусить поєднати мудрість, шляхетність та мужність, за рецептом доктора Донцова.

Офісу руху «Всі разом!» взяв коментар у кандидата філософських наук та політичного філософа Едуарда Юрченка.

https://vsirazom.ua/news/kanada-predstavyla-novu-koronu-zi-snizhynkoyu-ta-klenovym-lystyam-zamist-religijnyh-symvoliv

​​«ПОНТ ЖИВ!» (ΖΕΙ Ο ΠΌΝΤΟΝ!) – ДО РОКОВИН ГЕНОЦИДУ ПОНТІЙСЬКИХ ГРЕКІВ

19 травня ми вшановуємо жертв однієї з найбільших трагедій в історії християнської європейської цивілізації — геноциду понтійських греків.

Для України це має особливе значення, оскільки елліни-понтійці є корінним народом нашої країни. Сучасні елліни Приазов'я є найбільшим уламком колись багаточисельної і розгалуженої еллінської етносфери навколо Чорного моря, історія якої сягає 8 сторіччя до Р.Х.

Величезне значення це має зараз, коли необільшовицький євразійський режим розгорнув новий геноцид цього маленького і давнього народу.

Понтійці є не просто нашими братами по вірі та крові, як всі європейці. Вони сформувались як народ на нашій землі і жили разом з нашими пращурами вже за скіфських часів. Пелопонес є для них не стільки батьківщиною, скільки землею родичів, яка врятувала їх під час катастрофи. Власне ж батьківщина окупована винуватцями геноциду або ж збереглась в невеличких кутках, таких як наша «Мала Греція в Приазов'ї».

Жахливо це визнавати, але зараз цілком можна сказати "зберігалась". Ми навіть не знаємо, скільки зараз пріазовських еллінів лишається на батьківщині, і не можемо прогнозувати, скільки зможе повернутись.

За оцінками істориків, під час турецького геноциду було винищено більше 350 тисяч понтійців, що складало більше половини всього населення. Ця жахлива різанина зруйнувала надбання більш ніж 2500 річного розвитку самобутнього понтійського еллінізму.

Характерно, що цей злочин відбувся за прямого сприяння москвинських більшовиків, які об'єднались з турецькими шовіністами проти християнського народу. Пізніше понтійці, які лишились на теренах СРСР, були піддані масовим репресіям, які носили ознаки прямого винищення їх як народу і, фактично, стали другим геноцидом.

Жахливо, якщо третій геноцид понтійців, який розгортається в нас на очах, призведе до кінцевої загибелі Понтоса. На цьому фоні особливо гнусною є роль грецьких лівих антифашистів, які заради своєї шизофренічної ідеології підтримують знищення власного народу, беручи на себе гріх Юди-зрадника та Каїна-братовбивці водночас.

Але сьогодні ми не лише вшановуємо жертв, але й віддаємо належне волі до життя та стійкості братнього народу. Понтійська мова зберігається вже декілька поколінь міграції, понтійська ідентичність взаємодіє із загальноеллінською і не зникає. А саме головне, що сучасні понтійці продовжують боротьбу за справедливість для свого народу, вимагаючи офіційного визнання геноциду з боку націй світу і вибачень від турецької держави.

Не сумніваюсь, що українці повинні підтримати корінний народ нашої країни в його боротьбі за справедливість.

По-перше, з міркувань досягнення Україною морального лідерства в регіоні.

По-друге, для того щоб знайти собі союзників в нашій боротьбі за справедливість для жертв Голодомору. Не кажучи про те, що ми несемо відповідальність за захист народу, для якого українські терени стали ледь останнім клаптиком втраченої вітчизни.

Але сьогодні помолимось за душі наших закатованих православних братів і сестер та скажемо «Понт жив!» (Ζει ο Πόντον!), бо історія братнього понтійського народу триває.

Чи триватиме вона надалі – залежить від нашої спільної перемоги, в боротьбі яку русичи-українці та елліни-понтійці ведуть зараз проти орди зі зброєю в руках.

«Понт жив!» (Ζει ο Πόντον!)

@EdYurchenko 🎓

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ПАНЕ БАРОН !!!

День народження великого Еволи, філософа і шукача пригод, фахівця з аскетичних практик й улюбленця жінок, італійця який не боявся критикувати Муссоліні й куміра терористів- муссоліністів доби "свинцевих років", знавця алхімії та реалістично мислячого політичного філософа.

Він був крут, і я не знаю, що в ньому цікавіше : його яскраве життя чи його радикальні ідеї.

Він мав лише два недоліка - Він не був українцем (не пощастило) і не був православним (недопрацювання наших проповідників).

Миколо, ти був і лишаєшся явищем української політики та культури. Ну, а для нас другом.

Нагадую, в 1918 році Білгород був не об’єктом наших претензій, а знаходився під реальною владою Української Держави.

Але крім історичної справедливості є речі більш матеріальні. Білгород знаходиться в 80 км від Харкова. Відстань вогню РСЗО "Ураган" 120 км, "Смерч" 70 або 120 км (в залежності від боєприпасу). Що завадить ворогу сховатись за "недоторканою лінією" кордону і звідти тероризувати  столицю Слобожанщини?

Схоже наближається час принципових  рішень.

Сьогодні Рим – це ми. Оборона Золотоверхого Києва – пряме продовження війни цивілізації та дегенерації, яку вів Рим проти  анти-імперії дияволопоклонників, які побудували свою «віру» на спалюванні власних дітей живцем. Хоча релігія – це лише верхівка айсберга. Як тоді, так і зараз, зійшлись два розуміння життя, між якими немає і не може бути миру.

Варварство, як зовнішнє, так і внутрішнє, занадто довго атакує Європейську цивілізацію. Час переходити в контрнаступ.

Нація, як і окрема людина, не може уникнути свого призначення. Київ сторіччями готувався до виконання своєї істинної місії. І вона буде виконана.

Сьогодні народжується не лише Велика Русь-Україна. Сьогодні відроджується істинна цивілізація, побудована на ідеалах вірності, честі, мудрості, духа та ієрархії.

Цивілізація Геракліта та Леоніда, Фридриха Великого та Томи Аквінського, Кортеса та Сесіля Родса.

"Ducunt volentem fata, nolentem trahunt"
(Бажаючого доля веде, небажаючого тягне).

@EdYurchenko 🎓

Ця війна – екзистенційна.

У випадку неуспішного результату війни Україна просто припинить своє існування.

У випадку перемоги Україна стає лідером значної частини Європи, лідером пострадянського простору.

Перемога або смерть в прямому сенсі слова

Українці – унікальна нація, де кожен перший, в тому чи іншому ступені несе в собі кров військово-аристократичного козацького стану. Тому більшовики нас так яросно й знищували, це був природний страх безпородного пса перед вовком.

Наш ворог – це, навпаки, найгірший людський матеріал на планеті. Залишки колишніх москвинів, від яких лишились  найгірші.

Гігантський табір біглих рабів, які так ніколи й не зможуть стати вільними людьми. В них навіть експлуатація всередині їх гадюшника нагадує не плантацію на чолі з жорстоким господарем, а знущання умовно сильніших над слабшими в рабському бараку. Панів, ані добрих ані злих, там не лишилось.

Наша війна – це війна цивілізації проти дикунства, природного порядка проти соціального збочення, вільного пана проти здеградованого раба.

@EdYurchenko 🎓

Бо факти нашої історії говорять, що істнували ми як велика держава й як велика нація за Великих Київських Князів і упали з упадком князівської влади. Після нашого першого „лихоліття“ пристали ми до Литви й Польщи тоді, коли там була сильна монархічна влада й підняли повстання проти Польщи тоді, коли там влада Короля ослабла, та запанувала шляхецько-республіканська демократія.

Державою й нацією стали ми знов за Гетьмана Богдана, що єдиний із посеред Гетьманів був не тільки на словах а й наділі „самодержцем руським“.

І не виконавши його заповіту, не сотворивши після його смерти власної наслідственної монархії, після послідньої спроби Гетьмана Івана Мазепи стати „самовладним князем в Україні“, перехилились ми цілою вагою — власне маси народньої — на бік монархії московської, проти якої підняли всенародне повстання тільки тоді, коли Царя в Петербурзі не стало.

Трудно втім усім бачити врожденне демократичне республіканство.

©️ В'ячеслав Липинський, "Листи до братів-хліборобів"