Країни, які з нами. Далекі, різні, але… близькі.
🇲🇰 Північна Македонія першою з Балканських країн прийшла на допомогу Україні, надавши важке озброєння. У місті Скоп’є, столиці цієї сонячної держави, є Національна й університетська бібліотека Святого Климента Охридського, пам’ятник якому встановлено й у серці нашої столиці – Києво-Печерській лаврі. Ця бібліотека є одним із перших і найбільших відповідних закладів у Республіці Північна Македонія.
🇳🇦 Від України до Намібії цілих 13 тисяч кілометрів. Але в цій країні дуже активна українська громада: вона проводить на підтримку нашої держави все, від мирних маршів до фестивалів українського кіно. У місті Віндгук розташований The Village – культурний центр, що поєднує мистецькі та коворкінгові простори. The Village є місцем проведення конференцій, панельних дискусій із місцевими діячами культури й бізнесу, заходів Тижня моди, дебатів тощо.
📚 І ось у закладах цих країн відкрилися наші «книжкові полички». Вдячна МЗС України та посольствам України за активну підтримку й реалізацію на місцях. У межах цього проєкту передаємо найкращу українську літературу в перекладі й оригіналі місцевим бібліотекам.
На сьогодні проєкт охопив уже 34 країни, щоб наші друзі в різних куточках світу ставали ще ближчими через обізнаність і розуміння 🇺🇦
🇲🇰 Північна Македонія першою з Балканських країн прийшла на допомогу Україні, надавши важке озброєння. У місті Скоп’є, столиці цієї сонячної держави, є Національна й університетська бібліотека Святого Климента Охридського, пам’ятник якому встановлено й у серці нашої столиці – Києво-Печерській лаврі. Ця бібліотека є одним із перших і найбільших відповідних закладів у Республіці Північна Македонія.
🇳🇦 Від України до Намібії цілих 13 тисяч кілометрів. Але в цій країні дуже активна українська громада: вона проводить на підтримку нашої держави все, від мирних маршів до фестивалів українського кіно. У місті Віндгук розташований The Village – культурний центр, що поєднує мистецькі та коворкінгові простори. The Village є місцем проведення конференцій, панельних дискусій із місцевими діячами культури й бізнесу, заходів Тижня моди, дебатів тощо.
📚 І ось у закладах цих країн відкрилися наші «книжкові полички». Вдячна МЗС України та посольствам України за активну підтримку й реалізацію на місцях. У межах цього проєкту передаємо найкращу українську літературу в перекладі й оригіналі місцевим бібліотекам.
На сьогодні проєкт охопив уже 34 країни, щоб наші друзі в різних куточках світу ставали ще ближчими через обізнаність і розуміння 🇺🇦
❤333👍27😢2
Людяність – ось що зображено на цих фото. Ось що характеризує нині українців в усьому світі. Ось що відрізняє нас від варварів, які думали, що зламають у нас цю людяність. Але з кожним прильотом, із кожним пораненим, із кожним загиблим вона лише множиться. Бо в Україні люди воюють за людей. Тому й переможемо. 💙💛
Фото: ДСНС України, Костянтин і Влада Ліберови, Василіса Степаненко, Олег Пальчик, Євгеній Малолєтка.
Фото: ДСНС України, Костянтин і Влада Ліберови, Василіса Степаненко, Олег Пальчик, Євгеній Малолєтка.
❤501👍20😢11
Минулого року у цей час наші військові місто за містом, село за селом звільняли Київщину, Чернігівщину, із Сумщини гуманітарними коридорами евакуювали людей. І разом з тим почала відкриватися страшна правда про катування й нелюдську жорстокість, з якою росіяни ставилися до українців на цих територіях.
Нині, рік потому, докладаємо усіх зусиль, аби допомогти людям, які постраждали від воєнного насилля. Платформа допомоги врятованим — це онлайн-майданчик, де зібрана повна інформація про всі ключові сервіси допомоги постраждалим внаслідок війни.
📞Тут є телефони гарячих ліній та адреси Центрів допомоги врятованим, що вже працюють у п’яти містах: Києві, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Чернівцях. Окремі розділи з психологічною та правовою підтримкою. Всі сервіси є перевіреними, конфіденційними та безоплатними.
🔗Діліться інформацією з тими, хто її потребує: зі скривдженими, їх близькими. А також з фахівцями, що надають їм допомогу. На сайті вже розміщенні рекомендації та посібники щодо роботи з потерпілими згідно з найкращими міжнародними стандартами.
Платформа допомоги врятованим створена за ініціативи Офісу Віцепремʼєрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та за сприяння Урядової уповноваженої з питань гендерної політики та підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні.
Нині, рік потому, докладаємо усіх зусиль, аби допомогти людям, які постраждали від воєнного насилля. Платформа допомоги врятованим — це онлайн-майданчик, де зібрана повна інформація про всі ключові сервіси допомоги постраждалим внаслідок війни.
📞Тут є телефони гарячих ліній та адреси Центрів допомоги врятованим, що вже працюють у п’яти містах: Києві, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Чернівцях. Окремі розділи з психологічною та правовою підтримкою. Всі сервіси є перевіреними, конфіденційними та безоплатними.
🔗Діліться інформацією з тими, хто її потребує: зі скривдженими, їх близькими. А також з фахівцями, що надають їм допомогу. На сайті вже розміщенні рекомендації та посібники щодо роботи з потерпілими згідно з найкращими міжнародними стандартами.
Платформа допомоги врятованим створена за ініціативи Офісу Віцепремʼєрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та за сприяння Урядової уповноваженої з питань гендерної політики та підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні.
❤314👍36😢2
Коли Катерина Середа шукала дорогу з окупованої Бучі, її машину розстріляли росіяни. 153 отвори в автівці та 14 поранень у самої Катерини. Вона дивом вижила.
Чоловіка Ірини Абрамової росіяни розстріляли просто вдома – за те, що принципово розмовляв із ними українською.
На подвір’ї храму, у якому служив священник Андрій Галавін, ховати розстріляних жителів Бучі почали 10 березня. Перших 86 осіб… Так у місті з’явилися перші братні могили – страшний результат російської окупації.
Катерина, Ірина й отець Андрій розповіли сьогодні свої історії на конференції «United for Justice: Bucha – The Hague». Якщо місяць тому на першій зустрічі United for Justice у Львові наводили докази вчинених росіянами зґвалтувань в Україні, то тепер у Бучі свідчили вже про насильство над цілим містом, події в якому стали синонімом болю.
Згадали розстріляних посеред вулиці, як Ірина Фількіна. Фото її руки з червоним манікюром облетіло весь світ. Убитих у машинах, як родина Чекмарьових (хлопчики Матвій і Клим, мама Маргарита загинули, тато Олександр залишився без ніг). Тих, хто загинув без медичної допомоги та харчування, як мама десятирічного Влада й шестирічного Вови. Діти приносили на її могилу у дворі будинку їжу.
Лише в одній Бучі та Бучанському районі постраждало 89 дітей, із них 37 загинули, 52 отримали ушкодження різного ступеня.
Буча – це лише одне з десятків імен українських трагедій. Одна з перших, про яку дізнався світ. Кожен українець за рік і місяць вторгнення носить у собі свою Бучу.
Час не лікує. Російським злочинам у Бучі рік, але болить так само.
Час не лікує. Але лікує справедливість.
Кожен російський злочин проти людяності має бути покараний. Це важливо не тільки для постраждалих і не тільки для України. Це важливо для світу. Щоб вбивства мирних людей у світі не стали нормою. Щоб більше в жодній країні світу діти не мусили ховати батьків на власних ігрових майданчиках, а батьки не оплакували розстріляних в автівках дітей.
Щоб слово «Буча» означало не тільки трагедію, а й невідворотність покарання.
Чоловіка Ірини Абрамової росіяни розстріляли просто вдома – за те, що принципово розмовляв із ними українською.
На подвір’ї храму, у якому служив священник Андрій Галавін, ховати розстріляних жителів Бучі почали 10 березня. Перших 86 осіб… Так у місті з’явилися перші братні могили – страшний результат російської окупації.
Катерина, Ірина й отець Андрій розповіли сьогодні свої історії на конференції «United for Justice: Bucha – The Hague». Якщо місяць тому на першій зустрічі United for Justice у Львові наводили докази вчинених росіянами зґвалтувань в Україні, то тепер у Бучі свідчили вже про насильство над цілим містом, події в якому стали синонімом болю.
Згадали розстріляних посеред вулиці, як Ірина Фількіна. Фото її руки з червоним манікюром облетіло весь світ. Убитих у машинах, як родина Чекмарьових (хлопчики Матвій і Клим, мама Маргарита загинули, тато Олександр залишився без ніг). Тих, хто загинув без медичної допомоги та харчування, як мама десятирічного Влада й шестирічного Вови. Діти приносили на її могилу у дворі будинку їжу.
Лише в одній Бучі та Бучанському районі постраждало 89 дітей, із них 37 загинули, 52 отримали ушкодження різного ступеня.
Буча – це лише одне з десятків імен українських трагедій. Одна з перших, про яку дізнався світ. Кожен українець за рік і місяць вторгнення носить у собі свою Бучу.
Час не лікує. Російським злочинам у Бучі рік, але болить так само.
Час не лікує. Але лікує справедливість.
Кожен російський злочин проти людяності має бути покараний. Це важливо не тільки для постраждалих і не тільки для України. Це важливо для світу. Щоб вбивства мирних людей у світі не стали нормою. Щоб більше в жодній країні світу діти не мусили ховати батьків на власних ігрових майданчиках, а батьки не оплакували розстріляних в автівках дітей.
Щоб слово «Буча» означало не тільки трагедію, а й невідворотність покарання.
😢357❤73👍20