🗓 Кожен наш день тепер – день захисту наших дітей. Захисту фізичного – від атак ворога і морального – від тривоги, страху, самотності, сирітства…
Напередодні Міжнародного дня захисту дітей разом із командою Фундації Олени Зеленської провели день із вихованцями одного з українських дитячих будинків, над яким Фундація взяла менторство.
Ми були у них взимку з Дмитром Комаровим, потім здійснили їхню мрію – побачити Київ. А тепер із командою Фундації вирішили влаштувати дітям свято й розділити його з ними.
🏠 Україна прагне (і робить для цього багато кроків), щоб усі діти жили в родинах, але поки тисячі дітей іще залишаються в інтернатних закладах, життя там теж має бути максимально родинним, тобто теплим і з увагою до кожного.
Разом з усіма вихованцями ми провели справжній квест – із розслідуваннями, пошуками й знахідками. На хлопців і дівчат чекало ще тренування з футболу, майстер-клас із краси та кулінарний майстер-клас особисто від Євгена Клопотенка, на який прийшли всі діти й працівники закладу.
👫 Більшість вихованців – братики й сестрички з різних родин. По троє, п’ятеро й навіть дев’ятеро дітей одних батьків, які з тих чи інших причин більше не можуть виконувати батьківських обов’язків. Дуже важливо, що в Україні таких дітей не можна розлучати – ані в інтернатах, ані при всиновленні. І їм принаймні є кому сказати «мій брат» або «моя сестра».
Але дуже хочу, щоб знайшлися люди, яким вони зможуть також сказати «мама» і «тато» й отримати у відповідь щиру батьківську увагу. Це можливо, зокрема, у великих прийомних родинах, яким також допомагає Фундація і про які регулярно розповідаю на цій сторінці.
Самі ж діти поряд із бажанням знайти батьків висловлюють нині ще одне, не менш важливе. Ви вже здогадалися яке. Отже, нехай справдиться: мирна, безпечна й вільна Україна, у якій усі діти матимуть родини, що їх люблять, і будуть нарешті захищені!
Напередодні Міжнародного дня захисту дітей разом із командою Фундації Олени Зеленської провели день із вихованцями одного з українських дитячих будинків, над яким Фундація взяла менторство.
Ми були у них взимку з Дмитром Комаровим, потім здійснили їхню мрію – побачити Київ. А тепер із командою Фундації вирішили влаштувати дітям свято й розділити його з ними.
🏠 Україна прагне (і робить для цього багато кроків), щоб усі діти жили в родинах, але поки тисячі дітей іще залишаються в інтернатних закладах, життя там теж має бути максимально родинним, тобто теплим і з увагою до кожного.
Разом з усіма вихованцями ми провели справжній квест – із розслідуваннями, пошуками й знахідками. На хлопців і дівчат чекало ще тренування з футболу, майстер-клас із краси та кулінарний майстер-клас особисто від Євгена Клопотенка, на який прийшли всі діти й працівники закладу.
👫 Більшість вихованців – братики й сестрички з різних родин. По троє, п’ятеро й навіть дев’ятеро дітей одних батьків, які з тих чи інших причин більше не можуть виконувати батьківських обов’язків. Дуже важливо, що в Україні таких дітей не можна розлучати – ані в інтернатах, ані при всиновленні. І їм принаймні є кому сказати «мій брат» або «моя сестра».
Але дуже хочу, щоб знайшлися люди, яким вони зможуть також сказати «мама» і «тато» й отримати у відповідь щиру батьківську увагу. Це можливо, зокрема, у великих прийомних родинах, яким також допомагає Фундація і про які регулярно розповідаю на цій сторінці.
Самі ж діти поряд із бажанням знайти батьків висловлюють нині ще одне, не менш важливе. Ви вже здогадалися яке. Отже, нехай справдиться: мирна, безпечна й вільна Україна, у якій усі діти матимуть родини, що їх люблять, і будуть нарешті захищені!
❤198👍15
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
І в три роки, і в 17 ти ще дитина. Яка має право на батьківську любов. На дім. На безпеку.
🗓 Про це – сьогоднішній День захисту дітей. З командою Фундації Олени Зеленської провели день в одному з дитячих будинків, де якраз вихованці від трьох до 17 років.
Кожен із них, як і кожна дитина в нашій країні зараз, позбавлений цього базового права на безпеку через нашого сусіда, який зневажає людські права. І завдання для нас, дорослих усього світу, – виконати свою обіцянку: захищати дітей, зокрема від війни. Особливо від війни.
🗓 Про це – сьогоднішній День захисту дітей. З командою Фундації Олени Зеленської провели день в одному з дитячих будинків, де якраз вихованці від трьох до 17 років.
Кожен із них, як і кожна дитина в нашій країні зараз, позбавлений цього базового права на безпеку через нашого сусіда, який зневажає людські права. І завдання для нас, дорослих усього світу, – виконати свою обіцянку: захищати дітей, зокрема від війни. Особливо від війни.
❤255👍9😢3
Родина Мельників із сімома прийомними дітьми заселилася в новозбудований дім на Житомирщині два тижні тому.
📍Сьогодні ми разом із командою Фундації в їхньому новому будинку перші гості. Та вперше приїздимо не самі, а з іноземними партнерами проєкту «Адреса дитинства» з Естонії: Маргусом Цахкною, міністром закордонних справ Естонії, Аннелі Кольк, пані Послом Естонії в Україні, та Кленом Яратсом, виконавчим директором Естонського центру з міжнародного розвитку (ESTDEV).
🇪🇪 Естонці одними з перших підтримали ініціативу Фундації будувати житло для великих прийомних родин, які втратили дім через війну.
Третім партнером проєкту стала місцева влада Житомирщини, яка виділила земельну ділянку для зведення будинку й активно долучилася до його комунікаційного та ландшафтного облаштування.
🏠 Результатом нашої спільної роботи сьогодні є дім для великої прийомної родини з Донеччини.
Для Мельників мати своє житло було вкрай важливо. Адже батьки з дітьми шукали постійного прихистку ще від початку повномасштабної війни. Тепер родина має великий комфортний будинок. У кожної дитини є своя кімната, а отже, особистий простір для навчання, ігор, відпочинку.
🤝 Вдячна Естонії, яка першою вирішила масштабувати проєкт Фундації «Адреса дитинства» – звести ще три будинки для великих прийомних родин за власним проєктом. А команда Фундації допомогла знайти родини, обрати ділянки, консультує та ділиться досвідом.
Робимо все, щоб до проєкту «Адреса дитинства» долучалося більше таких партнерів.
📍Сьогодні ми разом із командою Фундації в їхньому новому будинку перші гості. Та вперше приїздимо не самі, а з іноземними партнерами проєкту «Адреса дитинства» з Естонії: Маргусом Цахкною, міністром закордонних справ Естонії, Аннелі Кольк, пані Послом Естонії в Україні, та Кленом Яратсом, виконавчим директором Естонського центру з міжнародного розвитку (ESTDEV).
🇪🇪 Естонці одними з перших підтримали ініціативу Фундації будувати житло для великих прийомних родин, які втратили дім через війну.
Третім партнером проєкту стала місцева влада Житомирщини, яка виділила земельну ділянку для зведення будинку й активно долучилася до його комунікаційного та ландшафтного облаштування.
🏠 Результатом нашої спільної роботи сьогодні є дім для великої прийомної родини з Донеччини.
Для Мельників мати своє житло було вкрай важливо. Адже батьки з дітьми шукали постійного прихистку ще від початку повномасштабної війни. Тепер родина має великий комфортний будинок. У кожної дитини є своя кімната, а отже, особистий простір для навчання, ігор, відпочинку.
🤝 Вдячна Естонії, яка першою вирішила масштабувати проєкт Фундації «Адреса дитинства» – звести ще три будинки для великих прийомних родин за власним проєктом. А команда Фундації допомогла знайти родини, обрати ділянки, консультує та ділиться досвідом.
Робимо все, щоб до проєкту «Адреса дитинства» долучалося більше таких партнерів.
❤213👍7
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
🇪🇪 Сьогодні вітаю наших естонських партнерів, які долучилися до проєкту «Адреса дитинства» та самостійно масштабували його на Житомирщині. Вже до кінця цього року ще три великі прийомні родини отримають домівки, які будують за естонським проєктом. У червні ж батьки-вихователі й діти проведуть час у кемпах Естонії, щоб відновитися ментально та фізично.
Мала змогу особисто подякувати за це міністру закордонних справ Естонії Маргусу Цахкні, пані Послу Естонії в Україні Аннелі Кольк та виконавчому директору Естонського центру з міжнародного розвитку (ESTDEV) Клену Яратсу.
🏠 Пан міністр особисто підтримує всі заходи з повернення депортованих дітей назад в Україну, а також усіляко сприяє відбудові, не чекаючи завершення війни. Тут, на Житомирщині, Естонія вже долучилася до будівництва дитячого садка та зробила внесок у реконструкцію мосту.
Це ті конкретні кроки, за які ми вдячні всією країною.
Мала змогу особисто подякувати за це міністру закордонних справ Естонії Маргусу Цахкні, пані Послу Естонії в Україні Аннелі Кольк та виконавчому директору Естонського центру з міжнародного розвитку (ESTDEV) Клену Яратсу.
🏠 Пан міністр особисто підтримує всі заходи з повернення депортованих дітей назад в Україну, а також усіляко сприяє відбудові, не чекаючи завершення війни. Тут, на Житомирщині, Естонія вже долучилася до будівництва дитячого садка та зробила внесок у реконструкцію мосту.
Це ті конкретні кроки, за які ми вдячні всією країною.
❤267👍12😢2
🛌 Людині, яка повертається з війни, потрібен час на адаптацію. Це нормально, якщо певний період ветеран чи ветеранка хочуть закривати лише базові потреби: сон, їжа, спокій, безпека. Тож не поспішайте «рятувати» близьку людину, якщо вона спить більше, ніж вам здається необхідним.
💻 Про те, що відчувають та чого хочуть ветерани й ветеранки – у першій серії освітнього серіалу «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія». Його можна переглянути на платформі Дія.Освіта або на ютуб-каналі «Ти як?».
❓ Чому не потрібно вигадувати безліч нових справ, активностей і турбувати надмірною увагою? Адже, здається, що швидше дистанціювати людину від пережитого на війні, то краще. Насправді, кажуть психологи, такою «підтримкою» ми лише відкладаємо флешбеки і тригери, а не допомагаємо у поверненні.
Усміхнені обличчя, раптові черги, надмірна бюрократія чи звичайна побутова нечемність. Одразу після повернення з фронту військового може дратувати будь-що.
🫂 Та близькі мають розуміти: уникнути всіх подразників, як і згадування бойових подій, не вдасться. І головне, чого родині варто навчитися, – це приймати людину повністю, з новими поглядами та змінами.
Освітній серіал є продовженням розділу «Довідника безбар’єрності» – гіда з коректної комунікації, створеного з моєї ініціативи. Упродовж 11 серій захисники й захисниці разом із провідними українськими експертами відверто говорять про все, що може стати бар’єром у взаємодії.
💻 Про те, що відчувають та чого хочуть ветерани й ветеранки – у першій серії освітнього серіалу «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія». Його можна переглянути на платформі Дія.Освіта або на ютуб-каналі «Ти як?».
❓ Чому не потрібно вигадувати безліч нових справ, активностей і турбувати надмірною увагою? Адже, здається, що швидше дистанціювати людину від пережитого на війні, то краще. Насправді, кажуть психологи, такою «підтримкою» ми лише відкладаємо флешбеки і тригери, а не допомагаємо у поверненні.
Усміхнені обличчя, раптові черги, надмірна бюрократія чи звичайна побутова нечемність. Одразу після повернення з фронту військового може дратувати будь-що.
🫂 Та близькі мають розуміти: уникнути всіх подразників, як і згадування бойових подій, не вдасться. І головне, чого родині варто навчитися, – це приймати людину повністю, з новими поглядами та змінами.
Освітній серіал є продовженням розділу «Довідника безбар’єрності» – гіда з коректної комунікації, створеного з моєї ініціативи. Упродовж 11 серій захисники й захисниці разом із провідними українськими експертами відверто говорять про все, що може стати бар’єром у взаємодії.
❤219👍20
Кожна людина пише свою, унікальну книгу життя. Але 550 українських дітей так і не допишуть цю книгу, бо їхні життя відібрали російські загарбники під час повномасштабного вторгнення.
Експозиція, яка відкрилася сьогодні на території Меморіального комплексу «Національний музей історії України у Другій світовій війні», передає це відчуття обірваних життів саме так – книжками: обпаленими, розстріляними, понівеченими.
Захід організувала радниця – уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук. Участь також узяли: міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, координаторка системи ООН в Україні, гуманітарна координаторка Деніз Браун та інші представники міжнародних організацій, очільники й представники агенцій ООН в Україні, посли та урядовці.
🗓 Ця болюча експозиція присвячена Міжнародному дню безневинних дітей – жертв агресії, який відзначають у всьому світі щороку 4 червня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 19 серпня 1982 року.
Ми в Україні завжди давали собі слово, що наші жертви ніколи не стануть статистикою, не будуть «просто цифрами». Однак деякі цифри все ж важливі, бо вони красномовно свідчать про те, що буває, коли світ зволікає з підтримкою.
Адже українські діти почали гинути ще в результаті перших російських нападів – із 2014 року. Загалом за 10 років російської агресії в Україні обірвалося майже 800 дитячих життів…
Чи могли ми уникнути цих втрат, якби міжнародна спільнота ще у 2014-му зрозуміла масштаб російської загрози? Якби війну не називали конфліктом? Чим вимірюється ціна дитячого життя?
Тому я вкотре звертаюся до міжнародної спільноти: допоможіть нам урятувати наших дітей! Ми не можемо вимірювати ціну їхніх життів вартістю ППО. Нашим дітям потрібен порятунок.
Цей порятунок – захищене небо.
Цей порятунок – покарання для їхніх убивць.
Цей порятунок – визволення з російського полону 19 тисяч викрадених дітей.
Цей порятунок – зупинення агресії. Щоб страшний лічильник обірваних життів зупинився.
Експозиція, яка відкрилася сьогодні на території Меморіального комплексу «Національний музей історії України у Другій світовій війні», передає це відчуття обірваних життів саме так – книжками: обпаленими, розстріляними, понівеченими.
Захід організувала радниця – уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук. Участь також узяли: міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, координаторка системи ООН в Україні, гуманітарна координаторка Деніз Браун та інші представники міжнародних організацій, очільники й представники агенцій ООН в Україні, посли та урядовці.
🗓 Ця болюча експозиція присвячена Міжнародному дню безневинних дітей – жертв агресії, який відзначають у всьому світі щороку 4 червня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 19 серпня 1982 року.
Ми в Україні завжди давали собі слово, що наші жертви ніколи не стануть статистикою, не будуть «просто цифрами». Однак деякі цифри все ж важливі, бо вони красномовно свідчать про те, що буває, коли світ зволікає з підтримкою.
Адже українські діти почали гинути ще в результаті перших російських нападів – із 2014 року. Загалом за 10 років російської агресії в Україні обірвалося майже 800 дитячих життів…
Чи могли ми уникнути цих втрат, якби міжнародна спільнота ще у 2014-му зрозуміла масштаб російської загрози? Якби війну не називали конфліктом? Чим вимірюється ціна дитячого життя?
Тому я вкотре звертаюся до міжнародної спільноти: допоможіть нам урятувати наших дітей! Ми не можемо вимірювати ціну їхніх життів вартістю ППО. Нашим дітям потрібен порятунок.
Цей порятунок – захищене небо.
Цей порятунок – покарання для їхніх убивць.
Цей порятунок – визволення з російського полону 19 тисяч викрадених дітей.
Цей порятунок – зупинення агресії. Щоб страшний лічильник обірваних життів зупинився.
❤212😢41👍10