🇺🇦📚 П’ятдесят п’ять тисяч книжок на 230 українських книжкових поличках у 54 країнах і штаб-квартирі ЮНЕСКО. Так охоплює світ наш проєкт із поширення українського слова. Принагідно завжди рада відвідувати й поповнювати полички особисто, як-от нещодавно, під час візиту до Туреччини.
📍Лише за лютий додалося ще дев’ять нових поличок у шести країнах.
🇬🇷 Чотири з них – у Греції: у Центральній бібліотеці міста Верія, Центральній бібліотеці міста Катеріні, Центральній муніципальній бібліотеці міста Неа-Муданья, Волонтерському центрі для українським мам та діток Ilios міста Переа. Серед інших видань там є тепер, зокрема, двомовна книжка захисника Максима «Далі» Кривцова «Вірші з бійниці» та велика колекція українських казок.
🇫🇮 Тим часом чергова українська поличка у Фінляндії відкрилася в Бібліотеці Лахті. Це місто є побратимом нашого Запоріжжя та сприяє вивченню української культури у своїх школах. Тому на відкритті були вчителі української мови та їхні учні – діти наших переселенців.
🇭🇺 Поповнилася колекція українських книжок в Угорщині: добірку літератури отримав садочок району Йожефварош у Будапешті, де навчається приблизно 20 українських дітей. Зі свого боку він розповсюдить частину книжок по інших закладах, у яких є українські дошкільнята.
🇵🇱 В публічній бібліотеці імені Тадеуша Гумінського польського міста Легниця українська книжкова поличка відкрилася в День рідної мови, 21 лютого. До події долучилися учні українського ліцею, який працює в цьому місті ще з 1957 року й розташований на вулиці Тараса Шевченка.
🇲🇦 Започаткована українська книжкова поличка в Марокко – в Агадірському державному університеті імені Бен Зохра. Сподіваюся, ці книжки сприятимуть розвитку й нашого іншого, спорідненого проєкту – українських студій, вивченню України в академічних закладах світу.
🇵🇹 Ще один осередок української літератури відтепер доступний у Португалії – в Муніципальній бібліотеці міста Матозінюш. «У цей важкий час як ніколи важливо продемонструвати, що ми на боці України, засвідчити повагу до її суверенітету та ідентичності», – сказала на відкриті полички президентка міської ради пані Луїза Салгейро.
Важливі слова, які влучно описують і весь наш проєкт книжкових поличок: хочемо, щоб Україну чули й розуміли.
🤝 Дякую всім нашим консульствам, посольствам, дипломатам, іноземним партнерам, МЗС, Міністерству культури та стратегічних комунікацій України та Українському інституту книги, разом із якими книжка за книжкою це втілюємо.
📍Лише за лютий додалося ще дев’ять нових поличок у шести країнах.
🇬🇷 Чотири з них – у Греції: у Центральній бібліотеці міста Верія, Центральній бібліотеці міста Катеріні, Центральній муніципальній бібліотеці міста Неа-Муданья, Волонтерському центрі для українським мам та діток Ilios міста Переа. Серед інших видань там є тепер, зокрема, двомовна книжка захисника Максима «Далі» Кривцова «Вірші з бійниці» та велика колекція українських казок.
🇫🇮 Тим часом чергова українська поличка у Фінляндії відкрилася в Бібліотеці Лахті. Це місто є побратимом нашого Запоріжжя та сприяє вивченню української культури у своїх школах. Тому на відкритті були вчителі української мови та їхні учні – діти наших переселенців.
🇭🇺 Поповнилася колекція українських книжок в Угорщині: добірку літератури отримав садочок району Йожефварош у Будапешті, де навчається приблизно 20 українських дітей. Зі свого боку він розповсюдить частину книжок по інших закладах, у яких є українські дошкільнята.
🇵🇱 В публічній бібліотеці імені Тадеуша Гумінського польського міста Легниця українська книжкова поличка відкрилася в День рідної мови, 21 лютого. До події долучилися учні українського ліцею, який працює в цьому місті ще з 1957 року й розташований на вулиці Тараса Шевченка.
🇲🇦 Започаткована українська книжкова поличка в Марокко – в Агадірському державному університеті імені Бен Зохра. Сподіваюся, ці книжки сприятимуть розвитку й нашого іншого, спорідненого проєкту – українських студій, вивченню України в академічних закладах світу.
🇵🇹 Ще один осередок української літератури відтепер доступний у Португалії – в Муніципальній бібліотеці міста Матозінюш. «У цей важкий час як ніколи важливо продемонструвати, що ми на боці України, засвідчити повагу до її суверенітету та ідентичності», – сказала на відкриті полички президентка міської ради пані Луїза Салгейро.
Важливі слова, які влучно описують і весь наш проєкт книжкових поличок: хочемо, щоб Україну чули й розуміли.
🤝 Дякую всім нашим консульствам, посольствам, дипломатам, іноземним партнерам, МЗС, Міністерству культури та стратегічних комунікацій України та Українському інституту книги, разом із якими книжка за книжкою це втілюємо.
❤310👍44😢6
🇺🇦 Національна премія України імені Тараса Шевченка. 211-та річниця від дня народження поета. Вітаємо й дякуємо всім цьогорічним лауреатам премії: режисерові-постановнику Василю Вовкуну, поетові Юрію Іздрику, художниці Жанні Кадировій, журналістові Павлу Казаріну, майстрам петриківського розпису Валентині Карпець-Єрмолаєвій, Андрію Пікушу, Марії Пікуш, Наталії Рибак, скрипальці Богдані Півненко, режисерові Олександру Саніну, операторові Сергію Михальчуку, композиторці Аллі Загайкевич, композиторові Олександру Шимку.
🤝 Дякуємо всім нашим митцям і діячам культури, які попри все знаходять у собі сили, щоб творити для людей. Творити те, що дає захист кожному українському серцю, коли важко, коли страшно, коли боляче. Творити те, що оберігає нашу ідентичність, те, що ніколи не зможуть у нас забрати. Те, що об’єднує українців сьогодні. На фронті, у наших містах, містечках чи селах – ми знаходимо хвилини й можливості, аби прочитати наші книжки, послухати нашу музику, доторкнутися до свого, українського, мистецтва.
🇺🇦🇺🇦🇺🇦
🤝 Дякуємо всім нашим митцям і діячам культури, які попри все знаходять у собі сили, щоб творити для людей. Творити те, що дає захист кожному українському серцю, коли важко, коли страшно, коли боляче. Творити те, що оберігає нашу ідентичність, те, що ніколи не зможуть у нас забрати. Те, що об’єднує українців сьогодні. На фронті, у наших містах, містечках чи селах – ми знаходимо хвилини й можливості, аби прочитати наші книжки, послухати нашу музику, доторкнутися до свого, українського, мистецтва.
🇺🇦🇺🇦🇺🇦
❤354👍41😢8
Потрапити в полон можуть як військові, так і цивільні. Російська тактика ведення війни однаково жорстока до всіх: неволя та катування, нелюдські умови утримання, залякування й помста. Тотальний сторонній контроль над життям і відсутність можливості захистити себе позначаються на стані кожного й кожної, хто пережив полон.
🫂 Про те, як спілкуватися з людьми, які були в полоні, як коректно підтримати й допомогти повернутися до звичного життя, розповідає сьомий епізод освітнього серіалу «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія». Його можна подивитися на платформі «Дія.Освіта» або на YouTube-каналі «Ти як?».
💭 «Найбільше після звільнення з полону хотілося навіть не поговорити з рідними, а
побачити їх. Бо в якийсь момент я піймав себе на думці, що не можу пригадати обличчя та голоси. Це реально страшно. А ще найпершими проявляються негативні емоції, стани невизначеності, втрати якоїсь рішучості, страх банальних речей, як-от зайти просто до когось у кабінет», – розповідає Данило Кравець, військовослужбовець, звільнений з полону, один із героїв епізоду.
У ньому виокремлюють такі ключові аспекти, про які варто памʼятати під час комунікації:
📍 Одразу після звільнення людина може почуватися самотньою та безпорадною, не мати віри у світ та в себе.
📍 Часто стираються часові межі: минуле плутається з майбутнім, важко визначати тривалість подій і співставляти відстані.
📍 Може з’явитися надмірна чутливість до психологічних і тілесних кордонів. Або ж навпаки: іноді звільнені з полону зовсім не відчувають меж – ні власних, ні чужих
особистих просторів.
📍 Після перенесених тортур тривалий час зберігається відчуття абсолютної
вразливості та незахищеності. Але якщо людина ігнорує прояви фізичного болю, який є наслідком перебування в полоні, на це слід звернути увагу.
📍 Одне з ключових правил взаємодії з ветеранами – пам’ятати, що співчуття та жалість – це абсолютно різні реакції. Воно поширюється і на людей, які повернулися з
полону.
Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри в межах комунікаційної кампанії «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Він є продовженням однойменного розділу «Довідника безбар’єрності» – гіда з коректної комунікації. Проєкт реалізовано за підтримки Координаційного центру із психічного здоров’я КМУ, ГО «Безбар’єрність» і Visa, яка є учасницею спільноти «Бізнес без бар’єрів».
🫂 Про те, як спілкуватися з людьми, які були в полоні, як коректно підтримати й допомогти повернутися до звичного життя, розповідає сьомий епізод освітнього серіалу «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія». Його можна подивитися на платформі «Дія.Освіта» або на YouTube-каналі «Ти як?».
💭 «Найбільше після звільнення з полону хотілося навіть не поговорити з рідними, а
побачити їх. Бо в якийсь момент я піймав себе на думці, що не можу пригадати обличчя та голоси. Це реально страшно. А ще найпершими проявляються негативні емоції, стани невизначеності, втрати якоїсь рішучості, страх банальних речей, як-от зайти просто до когось у кабінет», – розповідає Данило Кравець, військовослужбовець, звільнений з полону, один із героїв епізоду.
У ньому виокремлюють такі ключові аспекти, про які варто памʼятати під час комунікації:
📍 Одразу після звільнення людина може почуватися самотньою та безпорадною, не мати віри у світ та в себе.
📍 Часто стираються часові межі: минуле плутається з майбутнім, важко визначати тривалість подій і співставляти відстані.
📍 Може з’явитися надмірна чутливість до психологічних і тілесних кордонів. Або ж навпаки: іноді звільнені з полону зовсім не відчувають меж – ні власних, ні чужих
особистих просторів.
📍 Після перенесених тортур тривалий час зберігається відчуття абсолютної
вразливості та незахищеності. Але якщо людина ігнорує прояви фізичного болю, який є наслідком перебування в полоні, на це слід звернути увагу.
📍 Одне з ключових правил взаємодії з ветеранами – пам’ятати, що співчуття та жалість – це абсолютно різні реакції. Воно поширюється і на людей, які повернулися з
полону.
Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри в межах комунікаційної кампанії «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Він є продовженням однойменного розділу «Довідника безбар’єрності» – гіда з коректної комунікації. Проєкт реалізовано за підтримки Координаційного центру із психічного здоров’я КМУ, ГО «Безбар’єрність» і Visa, яка є учасницею спільноти «Бізнес без бар’єрів».
❤254👍40😢16
📝 «Все своє життя я присвятила навчанню дітей, допомагала їм відкривати світ через слово, літературу, творчість. Я вірила, що школа – це місце, у якому дитина має почуватися в безпеці, має право на підтримку та розвиток. А потім почалася війна», – написала в «Щоденнику стійкості» Наталія Правда, вчителька української мови та літератури із Запорізької області.
З початком повномасштабного вторгнення через прифронтове розташування громади місцеві жителі опинилися під постійними обстрілами й мусили евакуюватись або ж щодня боротися зі страхом за власне життя.
Бачачи, як учні втрачають мотивацію, як не можуть зосередитися, педагогиня відчула, що й дорослі потребують підтримки. Тому поділилася своєю історією на спеціальній сторінці «Щоденники стійкості» Всеукраїнської програми ментального здоров’я Ти як? Сторінку запустили торік разом із Радіодиктантом національної єдності як простір для рефлексії, щоб підтримувати та надихати в непрості часи.
💭 «Що для мене означає стійкість? Стійкість – це не про відсутність страху. Це про віру в те, що все можна змінити. Важливо лише не боятися попросити про допомогу та ділитися теплом із тими, хто поруч», – каже пані Наталія.
Тисячі історій про стійкість уже на платформі. Тисячі унікальних власних усвідомлень українців, що означає бути стійким чи стійкою. І одна спільна мета – вистояти всією країною в найтемніші часи. Запрошую до читання та до рефлексії.
З початком повномасштабного вторгнення через прифронтове розташування громади місцеві жителі опинилися під постійними обстрілами й мусили евакуюватись або ж щодня боротися зі страхом за власне життя.
Бачачи, як учні втрачають мотивацію, як не можуть зосередитися, педагогиня відчула, що й дорослі потребують підтримки. Тому поділилася своєю історією на спеціальній сторінці «Щоденники стійкості» Всеукраїнської програми ментального здоров’я Ти як? Сторінку запустили торік разом із Радіодиктантом національної єдності як простір для рефлексії, щоб підтримувати та надихати в непрості часи.
💭 «Що для мене означає стійкість? Стійкість – це не про відсутність страху. Це про віру в те, що все можна змінити. Важливо лише не боятися попросити про допомогу та ділитися теплом із тими, хто поруч», – каже пані Наталія.
Тисячі історій про стійкість уже на платформі. Тисячі унікальних власних усвідомлень українців, що означає бути стійким чи стійкою. І одна спільна мета – вистояти всією країною в найтемніші часи. Запрошую до читання та до рефлексії.
❤282👍38😢4