🇩🇪 Ще понад двісті років тому жителі Гамбурга прийшли до міської влади з пропозицією створити в місті музей. Так із громадської ініціативи виникла Гамбурзька мистецька галерея (Кунстхалле), нині одна з найбільших колекцій мистецтва в Німеччині, що охоплює вісім століть, від Середньовіччя до наших днів.
У цій історії найбільше вражає саме громадський ентузіазм і сила суспільства. І, думаю, сучасним українцям, які щодня гуртуються та єднаються, щоб підтримати свою країну, це відгукується так само, як і мені.
🇺🇦 Тому дуже радію, що тепер Кунстахалле заговорила до відвідувачів українською: тут запрацював аудіогід нашою мовою, один із 97, доступних у музеях та галереях 52 країн у межах проєкту з «українізації» світового спадку.
🤝 Дякую Генеральному консульству України в Гамбурзі, професору Александру Кляру в Кунстхалле та його команді за те, що підтримали ідею зробити культурні скарби міста доступнішими для українських гостей. І дякую всім волонтерам української громади Гамбурга, які працювали над перекладом та озвучуванням туру.
Сподіваюся, як і всі інші гіди проєкту, цей додасть порозуміння та спільної мови і українцям, і країнам, які нам допомагають.
У цій історії найбільше вражає саме громадський ентузіазм і сила суспільства. І, думаю, сучасним українцям, які щодня гуртуються та єднаються, щоб підтримати свою країну, це відгукується так само, як і мені.
🇺🇦 Тому дуже радію, що тепер Кунстахалле заговорила до відвідувачів українською: тут запрацював аудіогід нашою мовою, один із 97, доступних у музеях та галереях 52 країн у межах проєкту з «українізації» світового спадку.
🤝 Дякую Генеральному консульству України в Гамбурзі, професору Александру Кляру в Кунстхалле та його команді за те, що підтримали ідею зробити культурні скарби міста доступнішими для українських гостей. І дякую всім волонтерам української громади Гамбурга, які працювали над перекладом та озвучуванням туру.
Сподіваюся, як і всі інші гіди проєкту, цей додасть порозуміння та спільної мови і українцям, і країнам, які нам допомагають.
❤307👍36😢3
Кривий Ріг...
Дніпровщина...
Сумщина...
Тернопільщина...
Одещина...
Харківщина...
Дніпро...
Запоріжжя...
Херсонщина...
Донеччина...
Чернігів...
Київ...
Щодня й щоночі цей тривожний перегук: «Що у вас? Знову гучно? Ви цілі?»
І відповідь, що розбиває надію: «Вбиті». Мирні українці знову вбиті Росією.
Діти і батьки. Зовсім молоді і старші. Цілі родини. Вимушені переселенці від війни, які шукали і не знайшли безпеки.
Люди у своїх містах, будинках, на своїх подвір’ях, на своїй землі.
«Що там в Україні? Вже тихіше? Ми чули щось про перемир’я», – питають десь далеко далекі від війни іноземці.
Ми теж «щось» чули, авжеж. Звуки тривоги. Наближення ракет і дронів. Крики і плач. Ми їх чуємо й зараз. Вони назавжди з нами.
У нас просто зараз 6 дітей і 10 дорослих, убитих Росією щойно в Кривому Розі.
Десятки вбитих Росією лише за останні тижні.
І сотні, тисячі – за роки.
Боляче жити в країні, яку хочуть убити. Але боляче жити у світі, де злочини проти людяності перестають обурювати й стають «нормою».
Нам потрібні не тільки слова співчуття. Україні потрібні дії співчуття, доки вони не знадобилися всьому світові.
Дніпровщина...
Сумщина...
Тернопільщина...
Одещина...
Харківщина...
Дніпро...
Запоріжжя...
Херсонщина...
Донеччина...
Чернігів...
Київ...
Щодня й щоночі цей тривожний перегук: «Що у вас? Знову гучно? Ви цілі?»
І відповідь, що розбиває надію: «Вбиті». Мирні українці знову вбиті Росією.
Діти і батьки. Зовсім молоді і старші. Цілі родини. Вимушені переселенці від війни, які шукали і не знайшли безпеки.
Люди у своїх містах, будинках, на своїх подвір’ях, на своїй землі.
«Що там в Україні? Вже тихіше? Ми чули щось про перемир’я», – питають десь далеко далекі від війни іноземці.
Ми теж «щось» чули, авжеж. Звуки тривоги. Наближення ракет і дронів. Крики і плач. Ми їх чуємо й зараз. Вони назавжди з нами.
У нас просто зараз 6 дітей і 10 дорослих, убитих Росією щойно в Кривому Розі.
Десятки вбитих Росією лише за останні тижні.
І сотні, тисячі – за роки.
Боляче жити в країні, яку хочуть убити. Але боляче жити у світі, де злочини проти людяності перестають обурювати й стають «нормою».
Нам потрібні не тільки слова співчуття. Україні потрібні дії співчуття, доки вони не знадобилися всьому світові.
😢1.05K❤137👍48
Іноді ми помічаємо, що з нашими близькими щось не так: вони замкнулися, втратили цікавість до звичних речей, мовчки зникають із життя. У такі моменти хочеться допомогти. Але як зробити це делікатно й не відштовхнути?
Експерти Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» підготували докладний матеріал із порадами, які допоможуть обережно й турботливо поговорити з близькими про психоемоційний стан і можливість звернутися до фахівця. Ці прості кроки допоможуть створити середовище підтримки й дадуть людині змогу відчувати, що вона не одна.
🫂 Правильні слова підтримки можуть стати першим кроком до одужання. Надто поспішні – ранити й змусити людину ще більше закритися. Є питання, які начебто без уваги залишати не варто. Але й нав’язувати допомогу теж не завжди доречно.
🔴 Але бувають ситуації, коли зволікати не можна. Якщо людина говорить про те, що не хоче жити або ж робить натяки на самогубство, має ознаки психозу або сильної сплутаності свідомості, перебуває у стані постійної небезпеки (наприклад, через домашнє насильство), важливо не залишати її наодинці й обов’язково звертатися по професійну допомогу.
Піклування – це не завжди про дії. Іноді воно починається зі звичайного «я поряд, якщо ти захочеш поговорити».
Експерти Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» підготували докладний матеріал із порадами, які допоможуть обережно й турботливо поговорити з близькими про психоемоційний стан і можливість звернутися до фахівця. Ці прості кроки допоможуть створити середовище підтримки й дадуть людині змогу відчувати, що вона не одна.
🫂 Правильні слова підтримки можуть стати першим кроком до одужання. Надто поспішні – ранити й змусити людину ще більше закритися. Є питання, які начебто без уваги залишати не варто. Але й нав’язувати допомогу теж не завжди доречно.
🔴 Але бувають ситуації, коли зволікати не можна. Якщо людина говорить про те, що не хоче жити або ж робить натяки на самогубство, має ознаки психозу або сильної сплутаності свідомості, перебуває у стані постійної небезпеки (наприклад, через домашнє насильство), важливо не залишати її наодинці й обов’язково звертатися по професійну допомогу.
Піклування – це не завжди про дії. Іноді воно починається зі звичайного «я поряд, якщо ти захочеш поговорити».
❤322👍45😢12
❓ «Що ти відчуваєш?» – надто складне питання для багатьох чоловіків.
⠀
Так уже склалося в більшості суспільств, що хлопчиків із дитинства вчать бути сильними, не показувати емоцій, не просити про допомогу. Але за зовнішньою стриманістю часто ховаються пригніченість, страх, самотність – симптоми депресії, які лишаються невимовленими.
⠀
🎙 У новому епізоді подкасту «Простими словами» Джон Огроднічук, професор психіатрії та директор Психотерапевтичної програми Університету Британської Колумбії в Канаді, розповідає, який вигляд має чоловіча депресія та чому її так важко розпізнати.
⠀
📍 Чоловіки рідше говорять про свій стан, бо не мають слів, щоб його описати. Часто вони просто різко окреслюють, як погано почуваються, – і крапка. Але за цим може ховатися смуток, гнів, безсилля або тривога, каже фахівець.
📍 За словами професора, не можна однозначно сказати, що всі чоловіки віддають перевагу терапевтам-чоловікам. Але часто вони потребують дозволу, щоб ділитися почуттями, саме від інших чоловіків.
Формула маскулінної стійкості від професора Огроднічука спирається на його багаторічні дослідження, зосереджені саме на ментальному здоров’ї чоловіків. А його сайт HeadsUpGuys став провідним світовим ресурсом для підтримання чоловіків із депресією.
Конспект інтерв’ю тут.
Розмову можна прослухати на подкаст-платформах:
▫️ Apple Podcasts – https://bit.ly/3QXFIak;
▫️ SoundCloud – https://bit.ly/4jjzlKJ;
▫️ Spotify – https://bit.ly/4jcShdZ;
▫️ YouTube Music – https://music.youtube.com/watch?v=95sbYO2-2Vw;
▫️ YouTube – https://www.youtube.com/watch?v=95sbYO2-2Vw.
⠀
Сезон «Наука стійкості» подкасту «Простими словами» виходить у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?».
Проєкт реалізовано у співпраці з Координаційним центром з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України за підтримки ВООЗ.
⠀
Так уже склалося в більшості суспільств, що хлопчиків із дитинства вчать бути сильними, не показувати емоцій, не просити про допомогу. Але за зовнішньою стриманістю часто ховаються пригніченість, страх, самотність – симптоми депресії, які лишаються невимовленими.
⠀
🎙 У новому епізоді подкасту «Простими словами» Джон Огроднічук, професор психіатрії та директор Психотерапевтичної програми Університету Британської Колумбії в Канаді, розповідає, який вигляд має чоловіча депресія та чому її так важко розпізнати.
⠀
📍 Чоловіки рідше говорять про свій стан, бо не мають слів, щоб його описати. Часто вони просто різко окреслюють, як погано почуваються, – і крапка. Але за цим може ховатися смуток, гнів, безсилля або тривога, каже фахівець.
📍 За словами професора, не можна однозначно сказати, що всі чоловіки віддають перевагу терапевтам-чоловікам. Але часто вони потребують дозволу, щоб ділитися почуттями, саме від інших чоловіків.
Формула маскулінної стійкості від професора Огроднічука спирається на його багаторічні дослідження, зосереджені саме на ментальному здоров’ї чоловіків. А його сайт HeadsUpGuys став провідним світовим ресурсом для підтримання чоловіків із депресією.
Конспект інтерв’ю тут.
Розмову можна прослухати на подкаст-платформах:
▫️ Apple Podcasts – https://bit.ly/3QXFIak;
▫️ SoundCloud – https://bit.ly/4jjzlKJ;
▫️ Spotify – https://bit.ly/4jcShdZ;
▫️ YouTube Music – https://music.youtube.com/watch?v=95sbYO2-2Vw;
▫️ YouTube – https://www.youtube.com/watch?v=95sbYO2-2Vw.
⠀
Сезон «Наука стійкості» подкасту «Простими словами» виходить у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?».
Проєкт реалізовано у співпраці з Координаційним центром з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України за підтримки ВООЗ.
❤257👍41😢6
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Кожен і кожна має право на свободу. Керування авто – це більше ніж рух. Це про свободу та рівність.
🚗 Це та цінність, яка закладена в проєкті Міністерства внутрішніх справ «Автошколи для осіб з інвалідністю». Відтепер він має нову назву: «Безбар’єрні автошколи», адже кермування, а отже, і можливості, які завдяки йому відкриваються, мають бути доступними для всіх.
Наразі вже сім таких автошкіл на базі МВС функціонують у шести регіонах України, деталі можна дізнатися на сайті. Досвід переймають приватні автошколи – п’ять таких уже працюють із дотриманням рекомендацій МВС, ще чотири готуються до акредитації.
🟢 Безбар’єрні автошколи – це коли людина самостійно може вирішувати, куди рухатися та що робити. Їхати на навчання чи на роботу. Піклуватися про близьких. Власне, це коли є змога робити самостійний вибір у всьому. Про все це – в інформаційній кампанії від МВС. Поділіться нею з тими, хто цієї можливості потребує. Щоб зростала й кількість безбар’єрних автошкіл, і їх випускників.
Проєкт «Безбарʼєрні автошколи» реалізує Міністерство внутрішніх справ України в межах Національної стратегії безбарʼєрності, яка створена з ініціативи першої леді Олени Зеленської. Інформаційну кампанію здійснює ПРООН у межах проєкту «Трансформаційне відновлення задля безпеки людей в Україні» за фінансової підтримки уряду Японії.
🚗 Це та цінність, яка закладена в проєкті Міністерства внутрішніх справ «Автошколи для осіб з інвалідністю». Відтепер він має нову назву: «Безбар’єрні автошколи», адже кермування, а отже, і можливості, які завдяки йому відкриваються, мають бути доступними для всіх.
Наразі вже сім таких автошкіл на базі МВС функціонують у шести регіонах України, деталі можна дізнатися на сайті. Досвід переймають приватні автошколи – п’ять таких уже працюють із дотриманням рекомендацій МВС, ще чотири готуються до акредитації.
🟢 Безбар’єрні автошколи – це коли людина самостійно може вирішувати, куди рухатися та що робити. Їхати на навчання чи на роботу. Піклуватися про близьких. Власне, це коли є змога робити самостійний вибір у всьому. Про все це – в інформаційній кампанії від МВС. Поділіться нею з тими, хто цієї можливості потребує. Щоб зростала й кількість безбар’єрних автошкіл, і їх випускників.
Проєкт «Безбарʼєрні автошколи» реалізує Міністерство внутрішніх справ України в межах Національної стратегії безбарʼєрності, яка створена з ініціативи першої леді Олени Зеленської. Інформаційну кампанію здійснює ПРООН у межах проєкту «Трансформаційне відновлення задля безпеки людей в Україні» за фінансової підтримки уряду Японії.
❤282👍51😢6
Повернення бійця чи бійчині з фронту – одна з найбажаніших і найщасливіших подій для родини. Нарешті близька людина буде вдома, хвилювання стане менше. Це очікування. А реальність така, що під час розлуки з усіма відбулися зміни. І є велика ймовірність, що стосунки взагалі доведеться будувати наново.
💻 Про те, як прийняти зміни в рідній людині, яка повернулася зі служби, що варто врахувати близьким, розповідає восьмий епізод освітнього серіалу «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія». Його можна подивитися на платформі «Дія.Освіта» або на YouTube-каналі «Ти як?».
Цей епізод звертає увагу на такі основні аспекти:
📍 Найбільший ресурс для відновлення дає сім’я. Готовність рідних створити атмосферу довіри, виявляти підтримку та безумовне прийняття вкрай важливі. Однак так само важливо не приміряти позицію жертви: спокійно реагувати, якщо партнер не підтримав запропоновану ідею щодо спільного дозвілля.
📍 Звична поведінка ветерана чи ветеранки може змінитися через бойовий досвід. Людина може гостро реагувати на гучні звуки, мати проблеми зі сном, травленням і зосередженням уваги, нервувати, скаржитися на зміни настрою, дратівливість і спалахи гніву, демонструвати надмірну пильність. Це просто треба приймати.
📍 Відновлення потребують обидві сторони: не тільки ветерани, а й їхні родини. Немає сенсу очікувати швидкої адаптації чи стрімкого зниження напруги, якщо вона раптом виникла. Для цього потрібен час: комусь – кілька тижнів, комусь – кілька місяців.
💭 «Перше: треба уважно слухати та сприймати всю інформацію, але не говорити: “Я теж це відчуваю”. Для ветерана це дуже боляче, адже ми все одно його досвід ні відчути, ні пережити не можемо. І друге: усі думки ветерана треба сприймати такими, якими вони є. Не треба шукати підтекстів – їх ніколи не буде, адже хлопці, які прийшли з фронту, говорять те, що вони справді думають», – радить дружина ветерана Тетяна Пономарь, одна з героїнь серіалу.
Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри в межах комунікаційної кампанії «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Він є продовженням однойменного розділу «Довідника безбар’єрності» – гіда з коректної комунікації. Проєкт реалізовано за підтримки Координаційного центру з психічного здоров’я КМУ, ГО «Безбар’єрність» і Visa, яка є учасницею спільноти «Бізнес без бар’єрів».
💻 Про те, як прийняти зміни в рідній людині, яка повернулася зі служби, що варто врахувати близьким, розповідає восьмий епізод освітнього серіалу «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія». Його можна подивитися на платформі «Дія.Освіта» або на YouTube-каналі «Ти як?».
Цей епізод звертає увагу на такі основні аспекти:
📍 Найбільший ресурс для відновлення дає сім’я. Готовність рідних створити атмосферу довіри, виявляти підтримку та безумовне прийняття вкрай важливі. Однак так само важливо не приміряти позицію жертви: спокійно реагувати, якщо партнер не підтримав запропоновану ідею щодо спільного дозвілля.
📍 Звична поведінка ветерана чи ветеранки може змінитися через бойовий досвід. Людина може гостро реагувати на гучні звуки, мати проблеми зі сном, травленням і зосередженням уваги, нервувати, скаржитися на зміни настрою, дратівливість і спалахи гніву, демонструвати надмірну пильність. Це просто треба приймати.
📍 Відновлення потребують обидві сторони: не тільки ветерани, а й їхні родини. Немає сенсу очікувати швидкої адаптації чи стрімкого зниження напруги, якщо вона раптом виникла. Для цього потрібен час: комусь – кілька тижнів, комусь – кілька місяців.
💭 «Перше: треба уважно слухати та сприймати всю інформацію, але не говорити: “Я теж це відчуваю”. Для ветерана це дуже боляче, адже ми все одно його досвід ні відчути, ні пережити не можемо. І друге: усі думки ветерана треба сприймати такими, якими вони є. Не треба шукати підтекстів – їх ніколи не буде, адже хлопці, які прийшли з фронту, говорять те, що вони справді думають», – радить дружина ветерана Тетяна Пономарь, одна з героїнь серіалу.
Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри в межах комунікаційної кампанії «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Він є продовженням однойменного розділу «Довідника безбар’єрності» – гіда з коректної комунікації. Проєкт реалізовано за підтримки Координаційного центру з психічного здоров’я КМУ, ГО «Безбар’єрність» і Visa, яка є учасницею спільноти «Бізнес без бар’єрів».
❤313👍31😢1
Історія стійкості Андрія Лозового з Одещини почалася 25 років тому. У 22 він зазнав важкої травми хребта, і життя розділилося на до та після.
📔 Цією історією Андрій поділився у «Щоденниках стійкості» – онлайн-просторі для рефлексії, створеному в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я.
💬 «Переді мною постав вибір: або пасивно приймати обставини, занурюючись у зневіру, або розпочати складний шлях боротьби за своє право на повноцінне життя. Травма мала серйозні психологічні наслідки: мене гнітило відчуття безпорадності, ізоляції, страх за майбутнє. Це був важкий період, коли я вчився приймати себе заново та будувати нову реальність», – згадує Андрій.
👉 А ще відзначає важливе: фізичні бар’єри виявилися лише частиною проблеми. Справжній виклик – це упередження, ізоляція та брак підтримки. Так Андрій став співзасновником ГО «Нездоланні» – організації, що допомагає людям з інвалідністю: через тренінги, зустрічі, розбудову безбар’єрного середовища та ментальну підтримку.
«Стійкість – це не про відсутність труднощів, а про здатність знаходити сили долати їх і рухатися далі. Я впевнений, що разом ми можемо створити суспільство, у якому кожен почуватиметься важливим і потрібним, а наша країна стане прикладом рівності та взаємодопомоги для всього світу», – підсумовує Андрій.
📚 Спецпроєкт «Щоденники стійкості» реалізується в межах комунікаційної кампанії «Ти як? Стійкість» Всеукраїнської програми ментального здоров'я в партнерстві з Суспільне Мовлення та Українське радіо.
📔 Цією історією Андрій поділився у «Щоденниках стійкості» – онлайн-просторі для рефлексії, створеному в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я.
💬 «Переді мною постав вибір: або пасивно приймати обставини, занурюючись у зневіру, або розпочати складний шлях боротьби за своє право на повноцінне життя. Травма мала серйозні психологічні наслідки: мене гнітило відчуття безпорадності, ізоляції, страх за майбутнє. Це був важкий період, коли я вчився приймати себе заново та будувати нову реальність», – згадує Андрій.
👉 А ще відзначає важливе: фізичні бар’єри виявилися лише частиною проблеми. Справжній виклик – це упередження, ізоляція та брак підтримки. Так Андрій став співзасновником ГО «Нездоланні» – організації, що допомагає людям з інвалідністю: через тренінги, зустрічі, розбудову безбар’єрного середовища та ментальну підтримку.
«Стійкість – це не про відсутність труднощів, а про здатність знаходити сили долати їх і рухатися далі. Я впевнений, що разом ми можемо створити суспільство, у якому кожен почуватиметься важливим і потрібним, а наша країна стане прикладом рівності та взаємодопомоги для всього світу», – підсумовує Андрій.
📚 Спецпроєкт «Щоденники стійкості» реалізується в межах комунікаційної кампанії «Ти як? Стійкість» Всеукраїнської програми ментального здоров'я в партнерстві з Суспільне Мовлення та Українське радіо.
❤265👍29😢2