Про пиджак, не про памятники.

Здравствуйте, дорогие читатели и Евгений Олегович!

Дорогая Виктория,

я всего лишь безмерно рада, что у "Шендеровичей" всех мастей и оттенков нет никакого влияния на помогающий нам коллективній Запад.
Что я думаю о них, о Шендеровичах-Невзоровых-Латыниных-Ходорковских-Каспаровых, вне зависимости от их национальностей? Что они не россияне. Россияне - это живущие до сих пор на россии. Те, что гордятся своей страной или терпят от нее лишения.
Навальный. Кара-Мурза. Илья Яшин. Женя Беркович и Ася Казанцева. Алексей Москалёв и его дочка. И Лейла из Казани.
А "либералы в изгнании" свою Родину (с моей точки зрения) - вынужденно покинули, с точки зрения многих россиян - предали.
Оставили матушку жить самотёком, никакого влияния на ее политический строй не оказывая.
А потому они не имеют никаких прав на то, чтобы поучать нас. И никаких оснований, чтобы защищать неких "своих мальчиков". А, если мальчики всё-таки "ихние", то самое время об этом вспомнить, и ехать домой, массово на местах этих мальчиков начать перевоспитывать. Опасно, скажете?
Тогда стоит создавать фонды помощи несчастным одураченным мальчикам, вытаскивая их из россии за границу.
Или донатить Золкину, который буквально "выкупает" у ВСУ пленных россиян ака "ихних мальчиков".
А не давить виртуальные слезы через медиа, находясь в тепле, достатке и безопасности. Как вам такое предложение? Вам должно понравиться. "Бери и делай!" вместо демагогии.

А кетчуп - прекрасный элемент пиара. Если бы обливания не было, его стоило бы придумать. Химчистка пиджака быстро окупится :)

Кстати, тема российских либералов отбили всё желание спорить про "бандеровщину".... нахлобучили вам памятник, так нахлобучили, бог с вами, 31 год живете с ним под боком, странно что не свыклись :)

Доброго времени!
Олена, Харків.

Вітаю всіх.

До дискусії про вислови Шендеровича і решти російських лібералів, опозиціонерів і лідерів суспільних думок.

Пропоную трохи заспокоїтися й сприймати усі ці слова лише як маркер поточного стану середньостатистичної свідомості на ерефії. Це те, що люди на росії, на думку спікерів, готові сприйняти.

Із поправкою на трохи людяніше, трохи миролюбніше, ніж воно є насправді. З урахуванням, що лідери думок прагнуть зробити на краще.

Тобто, послухати, поставити в голові позначку – нині переважна більшість росіянців дуже далекі навіть від усвідомлення того, що вони накоїли, не кажучи вже про каяття.

Які вони є, такі є, та й по всьому.

Дякувати Богу, що й там подекуди трапляються нормальні люди.

Олена

Евгению

Здравствуйте, дорогой доктор! Здравствуйте участники канала!
Захотелось ответить Евгению https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10439.
Сразу должна отметить, что за пределы Украины в 2022-2023 гг. я не выезжала и не уверена, что мое мнение можно считать среднестатистическим, но мне понравилось Ваше письмо, Евгений, то, что Вы задаете такие вопросы, вызвало во мне приятные эмоции.
1. Вы правильно поступили на мой взгляд. Возможно, я излишне категорична, но предложи мне россиянин помощь, я бы отказалась точно, а позже упрекала бы себя за то, что мыслю стереотипами и штампами. Пройдя мимо, Вы лишили бы меня этих самых угрызений совести в дальнейшем.
2. Вполне адекватно. Вы тем самым демонстрируете бережное отношение к чувствам украинцев, даже если они из тех, для кого язык не является триггером, Ваше поведение не может остаться не оцененным. Неловкость Вы, наверное, чувствовать не должны, не знаю даже. Только выводы Ваши могли быть и неверными. Современный протез вполне может быть не сразу заметен, так что мужчина мог пересечь границу не убегая от призыва, а проходить, например, реабилитацию в Европе после ранения.
3. А вот тут, наверное, неожиданно, я Ваше решение не поддержу. Дети ни в чем не виноваты, дети не могут быть приверженцами Путина, дети не могут быть z-патриотами. Встреча с россиянином может причинить боль, потому я отношусь с опаской к такой встрече, детей опасаться не стоит, это очевидно. Нет никакой проблемы в том, что с Вашим ребенком есть папа, вопросы могли бы возникнуть скорее наоборот, если рядом с российским ребенком папы нет (а не убивает ли этот папа сейчас украинцев). Отец моей дочери гражданин рф, они не виделись много лет, это огромная боль для моей дочери, но это никак не влияет на ее отношение к папам других детей, она смело подбегает к папам своих друзей и просит толкнуть санки (или качелю) посильнее, пользуется так сказать подвернувшейся рабочей силой. Подозреваю, что у других детей также, все равно они видят вокруг тысячи детей с отцами и давно привыкли к этому зрелищу.

Алена, г. Буча

Даші з приводу військових злочинів

Я не спеціаліст у сфері права, але те, що офіс Генпрокурора України розслідує злочини як українських так і російських військових це 100%. В який міжнародний суд вони йдуть далі (або ні) не знаю. Можливо хтось інший розбирається, то поясніть. Ніде ще не чула, що злочини українських військових це не злочини. Але більшість українців точно погодиться, що злочини наших військових дуже слабенько дотягують до того що робили і роблять росіяни у своїх масштабах. Це звісно не означає, що їх треба ігнорувати. Із найвідомішого - суд над бійцями батальйону "Торнадо", який розформували в 2015 році. А в росії судити нема кого, бо ж "их там нет". Більш сучасні зафіксовані злочини українських військових теж розслідуються. Наприклад коли бійці грузинського батальйону (хочу тут звернути увагу, що громадяни інших країн були офіційно оформленими в ряди ЗСУ, а не так як вагнєрА) прострілили коліна полоненим. А от російського військового який розповів змі, що вбивав мирних за наказом, в росії судять... за фейки про армію. Юрія Євіча (https://youtu.be/N_-kAqpT8m0 ось тут розповідь про те, що цей "добрий лікар" робив із Полковником Світаном у полоні), теж хотіли судити за фейки про армію, бо на одній із своїх лекцій він розповів правду про медицину в армії рф (ну, що вона там - один жгут Есмарха на всю роту). Але через те, що він у певних колах відомий, підняли шум і його "відбили". А він же і книжку видав про те що в Донецьку з українськими військовополоненими робив. Люди на загал розповідають про свої злочини, а їх ніхто не судить. Навіть перевірку не проводять, ну тільки про фейки.
Ви пишете про обстріли шкіл і лікарень українськими військовими. Можливо таке було, тупо це повністю заперечувати. Але щоб встановити та покарати винних українським слідчим потрібно оглянути місце злочину і опросити свідків. А як це реалізувати? Могли б приїхати іноземні слідчі, але як днр чи лнр подавати офіційні запити у міжнародні суди? Вони офіційно для цих судів не існують.

Тож розумієте, злочини можуть бути з обох сторін (ну бо трапляються помилки і люди скрізь різні є), але різниця в тому як держава на них реагує. І чи реагує взагалі.

Я також переглянула (читати всі пункти про підґрунтя, історію конфлікту і тд немає нажаль часу) звіт Ради з прав людини. Злочини України зайняли декілька абзаців і це використання протипіхотних мін (Україна підписала конвенцію про їх невикористання) та наражання на небезпеку мирне населення, типу розміщення особового складу у школах та житлових будинках, що беззаперечно є військовим злочином. Ну а злочини росії... Ви ж мабуть всі перечитали то ж бачили скільки зайняли вони.
Схвилював ось цей абзац:
"The Commission has documented cases of sexual and gender-based violence
involving women, men, and girls, aged from 4 to 82, in nine regions of Ukraine, and in the
Russian Federation. It has found that Russian authorities have committed sexual violence
in two main situations: during house searches and against victims they had confined. In
addition, the Commission documented situations in which Russian authorities imposed
forced nudity, in detention, at checkpoints, and filtration points."
Одразу ж додам цей самий абзац із російськомовної версії документу:"Комиссия расследовала случаи изнасилования, которые были совершены
некоторыми военнослужащими российских вооруженных сил в рассматривае-
мый период в населенных пунктах, находившихся под их контролем, что явля-
ется военным преступлением. Возраст жертв варьировался от 4 до старше
80 лет. Преступники подвергали женщин и девочек изнасилованию в их соб-
ственных домах или уводили и насиловали в пустующих жилищах. В большин-
стве случаев эти действия также приравниваются к пыткам и жестокому или
бесчеловечному обращению по отношению к жертвам и их родственникам, ко-
торых заставляли смотреть на происходящее. Были зафиксированы и другие
случаи сексуального насилия в отношении женщин, мужчин и девочек. Комис-
сия продолжает расследование на предмет установления того, насколько широ-
кие масштабы носило сексуальное и гендерное насилие."
4 та 82... 4! та 82!...

А про воду і так багато вже писали. Я просто хотіла дізнатися чи є підтвердження тому, що Україна її вам (всьому регіону) відключила просто бо могла, а не бо була вимушена.

Дякую
Олена з Черкас

Здравствуйте, Евгений Олегович и участники канала! Украинская свобода слова, это ничем не контролируемое невежество и хамство. Большая часть украинского общества чувствует себя не услышанной, и чувствует свой голос игнорируемым. Неужели вам до сих пор не понятно, что именно с этого начался весь ужас? Нет в Украине ватников и зомбированных, нет. Именно это подло подхватила Россия, и подогревая пропагандой и оружием, довела до Гражданской войны. Опомнитесь! Господи, многострадальная Украина! После победы, со временем появятся портреты Моторолы, и тогда уже западная Украина станет сепаратисткой.

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10439


Держитесь со своим ценным мнением подальше от украинцев. И рефлексируйте на тему «какие мои действия могут причинить боль и вызвать негативную реакцию у людей».
Еще один вопрос для рефлексии «какие цели я преследую, когда запрещаю своему ребенку знакомиться с украинскими детьми?», что действительно стоит под вашим запретом.

А второй ваш вопрос меня очень огорчил. Вы явно за границей, в стране, которая имеет свой государственный язык. Нормально говорить в Сербии на сербском. Но вас корежит от того, что вы «вроде как» скрыли сакральное знание русского языка от других.
Используйте английский, если местного не знаете.


Ольга.

Пысы.

Сие разрешение на неловкость перед украинцами выписывается от сегодня и навечно.
Бесплатно, без регистрации и смс.

Спасибо за информацию) Оказывается, Степан Андреевич убивал евреев. И Шухевич тоже.

Здравствуйте, доктор, и остальные участники чата.
Спасибо за письмо!! Как нельзя кстати к теме Шендеровича и не только. «Испорченный телефон» или намеренное желание исказить высказывания собеседника несуществующими деталями. И уже неважно, что глаголы убивал / не убивал не звучали ни в каком контексте! Сыпятся :« в ауте»,«засланный казачок», « пошёл ты в Белгород», « в истории пробел, потому что букву не ту влепил, а независимые архивы и народная память — фигня, если новой историей не перекроены»,« телевизор не тот смотришь,» « не так как я думаешь — значит нарратив кремля»...
Это лишний раз доказывает, как искусно была разыграна россией партия под названием « разделяй и властвуй» ,правила которой, так неосторожно и необдуманно ( хочется верить что так) продвигали и ширили наши политические деятели последних лет ( исключая Януковича. Тот своё внедрял) в верных казалось бы целях.
Употребляя столь противоречивые ( цитирую оппонента) личности, в качестве флагмана «культурной революции», да ещё в критически короткие сроки, украинские власти теряли свой электорат шаг за шагом, отсекая тех, кто думает иначе, но которых можно и нужно было делать своими союзниками или хотя бы нейтральными ( вспомним ощутимую поддержку пророссийского Кернеса в Харькове) Так нет же. Достали из могил именно тех , кто вызывал наибольшие разногласия. Дальше больше!! Развернули восток на запад в экономике, вообще не заботясь о том, как на востоке выживать при таможенной пошлине в 5—20% на товары, которые 20 лет продавались без пошлины ( выход из таможенного союза —то, о чем говорила Олеся из Луганска и что подтверждает Виктория из Харькова),при взлетевших в космос, для юрлиц, энергоносителях ( для населения тоже не слабо) и отсутствии конкурентоспособности продукции в противоположном конце. Это до полномасштабной войны!! А во время войны, когда вообще половина предприятий ( лучший вариант) закрыто, часть расшарашена бомбами, часть выехала за рубеж ( налоги не в Украину) или в Западную, потеряв на переезде и порвав логистику, сохранившиеся боятся открываться и инвестировать из-за угрозы обстрелов и оккупации ( граница 30 км), как переориентировать бизнес, кот работал в определённых условиях ,но давал серьезный приток денег в бюджет, да и его представители и их семьи жили за счёт своей работы? Мы не можем эвакуировать производство!! Просто тупо нет средств. Полгода наше предприятие вообще стояло, полгода работает: сначала в минус сейчас в ноль. Оставшиеся Люди приходят на работу не смотря на страх, для того, чтобы получать ЗП и кормить семьи, а учредители не закрывают предприятие ,чтобы не потерять клиентов ( 30% от довоенного) и работников ( 50%), в надежде на послевоенное возрождение. Сырье закупаем за валюту ( курс почти вдвое от довоенного) Продукцию продаём за гривну. Банки стопорят валютные операции. В таких условиях мыслимо переориентироваться? А налоговая, банки и военкомат ( квалифицированные кадры наперечет) не унимаются!! Вынь да положь!!! Всем тяжело? Да!! Согласна!! Терпим, но подумываем закрыться, ибо самостоятельно донатя на ЗСУ с первых дней и веря в победу, видим куда шли и идут наши налоги и как продаётся честь и совесть!! Дальше пошли памятники в ход— ещё часть населения потеряли, дальше тема ВОВ —опять потери, дальше церковь — ненависть фанатиков и возмущение умеренных —соответсвенно потери... возвращаемся к бизнесу и так просевшему во время пандемии, кот на востоке барахтается и захлебывается ! ошибка на ошибке, хоть изначальный посыл абсолютно верный — европейская ориентация для страны, безусловно, правильный вектор и будущее детей важнее всего!! Из последнего — « запрет на перечисление в !!!! страну долговых обязательств из россии. Одновременно с оттоком денег из страны( что правильно) запретили и приток углубив финансовую яму( зачем?) Поэтому возникают миллионы «Олесь и Даш» по всей стране и их воинственных родственников, а не должны они возникать или хотя бы не в таком количестве!!

(окончание)

Не должны наш чат покидать люди, мнение которых безосновательно и неаргументированно, а иногда абсолютно хамски затирается!! Я пишу свои мысли не для того, чтобы кого-то позлить, или вылить ушат г... на чьи то головы, а потому что, если не произойдёт кардинальных изменений в сознании чиновников и народа в целом, кровью добытая консолидация, после победы, начнёт таять, а хочется ещё пожить ( дети, внуки...)в обновленной стране — с мудрыми,компромиссными,профессиональными политиками и новым, послевоенным обществом. Без опасений, что вольнодумие и не затуманенный взгляд на реалии будут караться,а желание подсказать и помочь, используя не малый опыт, отвергаться, тролиться и пресекаться, оставляя незыблемым только один термин— « заплати» и молча!! А иначе см выше!! Готова поклоняться и чествовать хоть « Старика Хоттабыча» ,только, чтобы он нравился большинству, а остальным бы не угрожали расправой и не только угрожали , за то, что не нравится!!Только бы всё успокоилось и уже дали возможность,наконец, спокойно жить и работать и свои и чужие. А добиться этого, победив на обоих фронтах, мы можем только сообща, прекратив глотать наживку из « взрывной» тематики (спецзадание хочется исключить)
Россиянин Евгений, обратившийся за советами!! Лично от меня —прикиньтесь ветошью в общении с украинцами. Можете отгрести по полной программе. Мы ещё и сами не все пониманием как нам себя вести, даже по отношению к друг другу, но обязательно научимся! Вот тогда — приходите!
Виктория — Харьков/ Харків

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10439

Привет)

Могу отрефлексировать свое проживание в Польше в прошлом году на эту тему. Дальше все чистое ин май хамбл, как говорится.


Ситуация 1.

Слова поддержки просто так? Нет. Особенно в конкретной ситуации (вы не знаете уровень боли и русофобии, который простителен в любом случае в ее ситуации).


Конкретная помощь по ситуации - да. Много раз да. Помочь, если согласится, что-то заполнить в бумагах и т.п. особенно, если ваш уровень языка выше (языковой барьер болючая тема для любого эмигранта, даже временного) В процессе, если разговорились, то спросить уже, не нужна ли какая-то помощь.


А подскакивать к случайной тёте с "мне вас так жаль. чем могу помочь...?" (просится добавить "болезная")? Это meh.. ну такое в общем.


Когда мы только приехали в Польшу, в разных администрациях и центрах часто встречались русскоязычные волонтеры. И знаете, в конкретной ситуации мне было абсолютно плевать, были они из Украины, Казахстана, Беларуси или из рф. Они мне помогали и я была им благодарна.


С точки зрения социальных правил русскому стоит поступать так же как шведу, украинцу или египтянину. Вы человек в первую очередь, а не россиянин. Хотите активно поблаготворительствовать в конкретной сфере, идите в волонтёры. А подскакивать к незнакомым тетям и начинать их срочно жалеть не.)


Ситуация 2.

За "трофейную мову" я вас мысленно стукнула)) не называйте так МОЙ родной язык. Больше не получите.)


>> Да и вообще, нужно ли мне чувствовать какую-либо неловкость по отношению к человеку, который, как и я, как-то умудрился уехать из страны, чтобы не попасть на войну? (На мой взгляд, здесь есть, что называется, нюанс)


Есть ньюанс. Никуда от него не денешься.
Но это не отменяет того, что вы уехали и не стали орком. Почему тот человек "умудрился" уехать из страны, вы тоже не знаете. Короче, я бы не заморачивалась.


Про то, на каком языке извиняться:
Вы где живёте сейчас? Правильно, в Германии. Как по-немецки будет извините? ;) Ну вы поняли да? По правилам социальной вежливости, говорить желательно на местном языке, если ваш уровень социального соприкосновения с человеком - условные тележки в супермаркете. Делов-то..)


Ну или sorry да. Как язык международного общения. Если не знаете местного. Но что-то мне подсказывает, что извиниться и попросить пройти на немецком вы умеете.


Чисто с точки зрения психологии.
Слышите, что говорят на русском, говорите "извините"? Ваше извините подразумевает: ааа я понял, что вы русские. Ну или русскоязычные. И возможно не знаете немецкого.. Это чуток тыкает в личные границы. Ну чисто психологически.
("Вибачте" для украинцев то же самое.)


Слышите украинскую речь, говорите "извините"? Ааа я понял, что вы украинцы, но вы же знаете русский да, я не заморочусь, вы ж все равно поймёте. Это тыкает, вы понимаете куда.


Короче, если вежливо и дальнейшего взаимодействия не предвидится, то Entschuldigung. Чи як воно там? не сильна)


Ситуация 3.

Какая печальная история передачи боли детям. Я понимаю, что вы хотели как лучше. За всех не скажу. Но знаете... Я была бы рада, если бы к моему ребенку, который вдали от дома и привычных близких и друзей, подошёл любой ребенок, говорящий на любом языке. Особенно на том, который он понимает.


Плюс, если я вижу, что ребенку рядом запретили подходить к моим детям, даже из лучших побуждений, это как-то выглядит, как обвинение меня в потенциальной русофобии. Не айс, мягко сказать.


>> Вопрос: адекватно ли с моей стороны запрещать ребёнку инициировать(!) общение с украинскими детьми?


Мое мнение нет. Если возраст позволяет, то проговорить это с ребенком отдельно. Каких тем не касаться или быть осторожнее в общении и почему. Как заявлять позицию своей семьи на ситуацию тоже. Но запрещать... Печально все это. Блин, чувак, это же дети. У них все проще. И должно быть проще. Зачем?


А когда ребенок пойдет в школу, вы ему тоже скажете в школе не подходить к украинским детям?

(окончание)
Знаете одна из причин, почему я люблю этот канал это за то, что он хорошо показал наличие адекватных россиян. И вас я тоже отношу к этой категории. Не смотря на ваш иногда проскакивающий снобизм))


И общение с ребенком адекватных россиян пошло бы на пользу украинским детям. Как сейчас, так и в будущем.


Нам важно видеть что "за поребриком" не все орки. Чертовски важно. Мое мнение. Взгляд с мета-позиции.


Столкнуться с русофобией, да есть вероятность. Но это тоже проговаривается. И решается по ситуации.


Звучите из своей позиции. Показывайте, что вы есть. Это тоже часть борьбы против той больной нечисти, которая на нас поперла. Поверьте, это очень важно. Для всех.)
Удачи)


С уважением,
Елена, Ужгород

Недоубедили, не догнали – будем плакать?

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10443

Звезда заглянула на минуточку. Лишний раз убедилась в том, что и раньше знала, - копошатся черви говорящие, ничего интересного. И отбыла к сияющим вершинам расейской демократии.

Ну что, ставим НАСА на уши, отслеживаем траекторию, ловим, убалтываем дальше? А у нас разве стоит задача понравится всем человекам без исключения? Тогда лучше начать с Китая и Индии - по завершению первого этапа половина дела будет сделана.

Я вообще предложила бы свернуть дискуссию: а как вы (украинцы) будете уживаться со сторонниками русского мира после освобождения Украины?

А взамен (если нам нечем заняться) подумать, как сторонники русского мира будут уживаться со своими ближайшими соседями – по дому, двору, лестничной клетке. С теми, у кого убили родных, забрали «на подвал», мучили, пытали… кого вынудили уехать, бросив все, и кто вернется после Перемоги.

Уж им-то не надо будет доказывать, кто доносил, кто с радостью побежал на службу к оккупантам, а кто орал на перекрестках «путин, приди!».

Они все друг друга в лицо знают. И встречаться будут вынуждены каждый день.

Думаю, на этом фоне проблемы взаимоотношений с жителями Киевской, Львовской, Херсонской и т.д. областей сразу станут блеклыми и незначительными.

Олена, Київська область

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10444

Дмитрий не единственный, кто в этом канале переехал из ртф из-за войны. Скажу за себя. Мы с мужем работаем там же, где и до февраля 2022. В наших коллективах есть а том числе и россияне, и украинцы. Уволился только один парень из Львова, так как ему для эмиграции в Канаду нужна была канадская работа. Мы живём по визе цифрового кочевника. Ее дают на год, потом продлевают, но всегда есть шанс получить отказ. То, что из-за поражения ртф, нас могут попросить из Европы, не повод не донатить Украине. Думать заранее о том, что будет, если визу не продлят, бессмысленно, так как всё меняется каждый день. Проблемы решаются по мере их поступления.

Если раньше жизнь была распланирована на 10 лет вперёд, то теперь планы строятся не дальше, чем на месяц.

Хейта по отношению к себе из-за цвета моего паспорта я не ощущаю, но, с другой стороны, я мало куда хожу. Чтобы донатить, надо работать, а чтобы работать, надо лечить кукуху, съехавшую после февраля и сентября 2022 года. На новом месте у нас спонтанно образовались невероятно поддерживающие русскоязычные сообщества, в которых есть и украинцы, и россияне, и белорусы, и прибалты. Многие приехали в 2022-м. Без этих замечательных девушек и парней было бы трудно вывозить.

Ещё благодаря рождению дочери, года три назад, появилось хобби - генеалогия. Генетический тест внезапно показал, что я на 49% - прибалт, 24% - восточная украинка/россиянка, а оставшееся - это смесь всего. Дальше выяснилось, что предки по бабушке - из-под Чернигова (хотя родилась я в Сибири, и там живёт родня, ничего не знающая про свои корни). Планирую учить украинский, во-первых, чтобы раскопать историю семьи, а во-вторых, быть открытой для диалога, когда/если представится такая возможность.

С уважением,
Р.

Скажите, Виктория...3

Виктория, Виктория,

как грустно жить, глядя на сыплющихся из Ваших писем тараканов.
Никакое украинское государство не пыталось нас разделить.
Разделяться начали конкретные люди, отвергая все проукраинское под дудку
Кремля.
Где российское телевидение свирепствовало, там и пролегла линия разлома.
Не в Полтаве и Сумах, а в Крыму и на Донбассе.

Вы с таким страхом говорите о выходе из таможенного союза, будто мы все
померли, когда он не случился.
Будто, Донбассу отсутствие такого союза был бы хуже, чем начавшаяся
россией в 2014 война на их территории.

Вы вообще читали письма Олесе, где авторы разбирали по полочкам, чем была
чревата инеграция с ЕС, и почему последствия такой интеграции были бы
мягкими?
Ведь хуже стало не из-за выхода.
И доллар взлетел, потому что предыдущая власть за счет золото-валютного
запаса искусственно много лет сдерживала инфляцию.
Хуже стало из-за войны.
Жаль, это как-то все, как в сухую землю для Вас. :(

"Употребляя столь противоречивые (цитирую оппонента) личности, в качестве
флагмана «культурной революции», да ещё в критически короткие сроки,"

Еще раз.
Памятник УПА в Харькове- 1992 год.
Критически короткие сроки, Виктория?
Где они?
Между какими событиями вы ведете отсчет?
Очнитесь... ((


"Дальше пошли памятники в ход — ещё часть населения потеряли,
дальше тема ВОВ —опять потери,
дальше церковь — ненависть фанатиков и возмущение умеренных —
соответсвенно потери". (С)


Виктория, снова, какие памятники?
Олена тему спустила.
Но я понять не могу.
Какие с 2014 года вам лично снова в Харькове не угодили памятники?
Сколько лет, скажите, тянулась судебная тяжба между "харьковчанами" и
"кернесянами" по поводу Жукова?
Какую церковь Вам, в Харькове, запретили?
Или Вам когда-то перекрывали проход к Родине-матери в Лесопарке?
Кто и в каком году?
Что, чёрт подери, Вы вообще несёте???
Снова без фактов и доказательств, одним сплошным селевым потоком.
Вы вообще из дома выходите или сужденья из газет времен Очаковских?
Скажите, русский Вам не запретили? ...
Или одежду, как Олесе?
Хочется вызвать скорую, ей богу(((
Пожалуй, себе...

Как можно прийти с Вами к консолидированному мнению, с Вами подружиться,
если у Вас перепутаны причины и следствия, 30 лет являются мгновением, и
Вы каким-то непонятным образом уже не первый год страдаете от некого
церковного вопроса в городе, где московские попы не ущемлены до сих пор?
Ваш паровоз стал на рельсы много лет назад, и Вас уже с них не столкнуть
никакими аргументами.

Вы обвиняете всех и вся без фактчекинга, при этом обижаетесь на любые
попытки попросить Вас хоть что-то подтвердить материалом, а не словами.
Виктория, Вашим же богом и цитатой Проффесора Фёдоровича Вас прошу:
"Астанавитес!", отмотайте назад, напишите всё тоже самое, но с датами,
событиями, ссылками, а? (С)...
Хочется понять, откуда растут ноги у каждого пункта Ваших обвинений.



Писал без жены.
С уважением и полным непониманием,
Ярослав.

Добрый день всем.

Виктории из Харькова (https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10468): пожалуйста, успокойтесь, выпейте чаю, нельзя же так.

Проблемы взаимоотношений бизнеса и налоговой на этом канале вы не решите. Глупо было бы надеяться на это.

Вы пишете про какие-то «угрозы, расправы»… кто? как? откуда?

Вспомните, что все мы тут по сути анонимны. Наш любимый Доктор принимает удар на себя – личные данные, сколько их ни есть – только у него.

Подумайте спокойно, чем вообще можно напугать харьковчанку, жительницу города, который почти 15 месяцев под обстрелами? После ракет, Градов, авиабомб – чего только к вам не прилетало – вас все еще можно напугать неосторожным словом? Вы живете в Украине, которой раз в неделю угрожают ядерным оружием! Чего вам еще бояться? Писем в телеграм-канале?

Да, разные люди пишут, разные мнения, разные настроения. Кто-то не смог сдержать эмоций. Кто-то вообще никогда не умел сюсюкать. Шо пардон, то пардон. Все мы не ангелы. У меня, например, когда подписывалась, никто не требовал фото с включенным нимбом и развернутыми крыльями.

Ну не совпало ваше мнение с мнением большинства - это ж не повод убиваться. Может, вы в чем-то и не правы. Очень может быть. Тоже мне трагедия! Прислушайтесь, подумайте, соберите еще информацию. Чего ж так сразу – «запугивают, огрести»…

Помнится, вы писали, что выходили на Майдан, я ничего не путаю? Там-то вы огрести не боялись. Причем в прямом смысле. Дубинкой по голове. Или пулю поймать. Вам ли теперь слов бояться?

«Готова поклоняться и чествовать хоть «Старика Хоттабыча», только, чтобы он нравился большинству…» - а вот это вы зря.

Соседи, вон, попробовали… результат до сих пор всем миром разгребаем.

Елена

Добрый день, любимый доктор и участники канала!

Раз уж практически все умеют читать по-украински или умеют пользоваться переводчиком, как было сказало выше, тогда лучше мне перейти на нашу мову. Тем более россиянам полезно потренировать себя в изучении украинского. Так, на будущее.

На каналі розгорнулися баталії стосовно Бандери (зрадник? Чи герой? Чи-то вбивця?). Вочевидь, він багато кому не догодив з тієї влади, бо був арештований і поляками, і німцями, та й СРСР його ненавиділи і власне потім вбили. Він постійно організовував та підтримував боротьбу з окупаційними військами, а поляки тоді також рахувалися як окупаційні війська на Західній Україні.
Допомагав організовувати вбивства різних політичних лідерів, співпрацював з німцями, сподівався вибороти Україні таким чином незалежність.

Чувак 100% був лідером, якого усі запам'ятали. Чи був він повністю позитивним персонажем? Ні, не думаю. Забагато навбивали ОУН УПА за його участю. Доречі, вбивали вони далеко не хороших людей.
Коротше, якщо ми візьмемо той пласт історії, 1930-1950-ті роки, всі дотичні до переділу влади робили "негарні речі".

Що ми постійно чуємо про Бандеру? Що він друг фашистів. І одразу - та не, ну якщо він з фашистами, то всьо!

А якби він підтримав СРСР, він би був кращим? СРСР також вбивав людей, організовував голодомори, видавав закон про три колоски і тд, і тп. Вони не були уособленням добра і світла.

Чого ж Бандера ворог, а Ленін на головній площі расії валяється і його бюсти заново встановлюють на наших окупованих територіях?
А тому що хто виграв у 2-й Світовій, той і добро. І питання, на чиєм боці були українські націоналісти, це питання: хто для них видавався кращим у ті роки- СРСР чи Німеччина.

Ви скажете, що Німеччина влаштувала канцтабори, труїла газом і ставила жахливі досліди, не можна, НЕ МОЖНА бути другом фашистського режиму. А знаєте, хто був ліпшим союзником Німеччини? Так СРСР же!
Вони і у гості їздили на паради, і світ поділити встигли. А хто з них гірше, не знаю, я в сортах д*рьма не розбираюсь.

Саме я б не стала робити собі кумирів з минулих епох. Чи у нас замало зараз героїв? Мало воїнів, які віддають своє життя і прагнуть незалежності?
Цікаво, чи є у вас люди, якими ви захоплюєтеся при їхньому житті от зараз? Я от чомусь жодного не згадаю... Можливо, людина має померти, щоб її ідеалізували.
Марія, Запоріжжя

Доброго дня Любий Лікарю
Як обіцяла. Життя моєї бабусі.

-1-
Моя бабуся народилося на Полтавщині в малювничому селі Яреськи. Ще коли бабусі не було 10 років почалося розкуркулення. Будучи не дурним чоловіком і маючи 7 дітей. Прадід швидко зметикував до чого все йде. Він поглянув на старших синів і сказав " Ось вам гроші із проданої худоби і тікайте, тікайте як найнадалі. Тікайте змінюйте призвіще, змінюйте імена, робіть що завгодно лиш би вас не змогли зв'язати зі мною". Ми нічого про них не знаємо по сей день. Біля прадіда лишило двоє молодших дітей. Почалися рейди. Викрадення. Побої. Прадід бачив до чого йде, тому сховав мішки пшениці в туалеті, ледве встиг почався перший голод. В тому селі перший голод був відносно м'яким, і родина пережила його нормально. Селян активно гнали в колгоспи. Але прадід поки що тримався свого. Подальші роки умови ставали жорсткішими і почалися розстріли і депортації. Так дожили до голодомору 1932 -33 років. Цього разу вичищали все під нуль. Бабуся пам'ятає як вона випадково побачила як відібране у людей зерно засипали в купу облили чимось і підпалили. Бабуся помчала додому і розповіла батькові. Прадід лише головою похитав. Бабуся запитала, чи може краще тікати. Прадід пояснив, що нікого не випустять, точно уб'ють, але вдома є шанс вижити. Пам'ятаючи попередній посвід сховали пшеницю в туалеті, так голод і пережили. Пішли працювати в колгосп під страхом розстрілу. Багато людей виснажених голодом втрачали свідомість прямо в полях, а деякі прямо там помирали. Після масових випадків влада почала виділяти продуктові пайки.
На момент початку війни бабусі було 23 роки. Доросла, виснажена попередніми голодами і тяжкою працею, але ними ж і загартована. Коли німці зайшли в село в першу чергу розстріляли владу, окрім тих хто пішов у поліцаї. І сильних дорослих хто чинив опір розстрілювали або закатовували. Усю молодь від 14 до 30 зігнали в товарні ешелони і вивезли в полон. Бабуся розповідала про дорогу рідко, завжди плакала. В ешелони їх запхали як кільку в банку, ні води нічого лише відро для туалету. Відро від різких поштовхів бувало переверталося тож люди швидко почали хворіти. Раз в день, в основному в ночі, ешелони зупинявся і полоненим давали по шматочку хліба і черпаку води. Померлих спочатку ховали в надії поховати по людські, але німці швидко зрозуміли, що до чого і наказали, пригрозивши розстрілом, складати трупи біля дверей. При наступних зупинках перед роздачею хліба і води тіла просто викидали під ноги, і робили своє, топчучи померлих, туди дозволяли одному із полонених вилити туалет, перед закриттям вагону. Із бабусею всю дорогу поряд їхала 15 річна сусідка, вона весь час плакала і молилася. Ні вона не просила її врятувати, або зберегти. Бабуся в цей момент завжди захлиналася від сліз. Вона просила закінчити цю муку. І Бог зжалівся. Дівчинка померла на приблизно 8 добу дороги. Полонені відірвали десь шматочок металі і чертили ним палички при кожній зупинці. Позначок було приблизно 60, бабуся точно не пам'ятала. Вона часто шкодувала, що тоді не молилася як та дівчинка, але у ній тоді горіла жага до життя.
Скільки бабуся пробула в полоні не знає. Вона завжди говорила, що їй ще посчастило, що вона не потрапила у концтабір. Хоча він знаходився по сусідству. Коли їх привезли на останню станцію їх витягли з вагону і вишикували в шеренгу, доки доїхали вагон порідів на третину. Від постійного сидіння і відсутності світла люди не могли толком стояти і осліпли на сонці. По шерензі пройшли якісь люди тицяючи в тих чи інших людей пальцями. Ті кого відібрали потрапили на ферми, заводи і фабрики. Всі кого не вибрали в концтабір. Бабуся прекрасно знає, які там були умови, бо раз у місяць у неї були вихідні і вона ходила туди кидати збережений краєшок хліба і бігом тікати. Але так було спочатку.

-2-
Бабуся працювала на фабриці із виготовлення шкіряних виробів на фронт. Вона розповідала, як німіли пальці від намагань зігнути і прошити шкіру. Коли полонений не виконував норму господар дуже бив по ногам. У бабусі ноги були чорні від слідів тих побоїв. Жили в сараях для худоби, худоби там не було. Або забрали, або з'їли за довго до приїзду бабусі. Там і в літку був дикий холод, тож полонені тулилися один до одного як курчата. Перший час намагалися тікати, але від цієї ідеї швижко відмовилися, бо місцина була ізольована, втікачів швидко ловили і на цей раз поміщали в концтабір.Годували двічі на день. І спочатку нормально. Бабуся з перших днів запам'ятала їдкий в'їдливий дим, який долинав із концтабору, вона його порівнювали, із запахом коли пір'я палять, але ремішаний їх їдким смогом, який розривав горло, щойно хоч краплину вдихнеш. З часом хліба стали давати менше, і годувати якоюсь дивною юшкою. Бабуся її іла тільки коли вже від голоду починала втрачати свідомість. Пахла вона не приїмно, а м'ясо дивне жиляве солодкувате на смак. Хліба в концтабір уже не носила, налягала в основному на нього, і давали все менше. Так бабуся познайомилася із батьком мого дядька, він почав ділитися з нею хлібом, навчив як вправніше виконувати роботу, і порадив якомога менше їсти юшки. На питання чому, на пряму не відповів. Лише натякнув, що господарю важко полонених прогодувати, він просив у влади виділити свиней чи корів. Але йому відмовили. Скали забагато честі. На питання чим же годувати, відповіли, що їх це не турбує. А хоче годувати м'ясом хай шукає альтернативу. На питання, яка може бути альтернатива, юнак похитав головою і сказав, що від їй більше нічого не скаже і їй треба хоча раз у тиждень їсти юшку, інакше бабуся помре, а він не хоче щоб вона помирала. Він неоднозначно погляну і бік винесеного померлого в бараку. У бабуся промайнула страшна здогадка, але вона відігнала ці думки і прислухалася до поради, бо не хотіла, щоб із нею зробили, те про що вона подумала в той вечір. Так минули довгі роки. З юнаком здружилися, потім дружба переросла в кохання і вже разом полон переносити. Перед самим звільненням бабуся завагітніла моїм дядьком. Звільнили і концлатапір і робітників підприємств американці, бабуся в цей момент завжди полегшено посміхалася. Американці обстежили бабусю, трохи здивувалися, але нічого не сказали. І тоді юнак поїхав в Англію, а бабуся в СРСР. Юнак кликав до себе бабусю, але матір її відмовила. Сказала, що зараз всі вони в небезпеці, а якщо бабуся поїде то точно всіх хто лишиться розстріляють. По прибутті до Києва бабусю оглянули лікарі і теж здивулися. І поставили одне єдине запитання після якого схвально кивнули. Це питання:" Як часто ви їли людське м'ясо". Бабуся не здивувалася і відповіла, що старалися якомога рідше. Лікарі сказали, що вона правильно вчинила, бо у інших є сильні ознаки токсичного отруєння. Бабуся уточнила, чи відомо, чи тільки померлих із фабрики, варили в юшку, на що відповіли, що ще частину брали із концтабору і деякі пролежали не одну добу, може і тиждень. Лікар сказала, що це все жахливо і не уявляє як із цим бабусі тепер жити, але їх господар іще дуже добрий в порівняні із іншими. На заводах і лісопилках знаходили людей які задушилися при спробі їсти кору або опилки.

-3-
Перед тим як потрапити додому із бабусею провили ретельний допит і протримали деякий час в лікарні. На цьому піклування про неї закінчилося. Ніякої психологічної реабілітації нічого. Приїхавши додому їй розповіли, що всі ці роки все село батрачили на німців, ходили не підіймаючи очей, інакше розстріл на місці, а коли комусь вдавалося втекти в партизани і їм дошкуляти, то німці вишукували все село в ширенгу і розстрілювали кого хотіли. Після полону бабуся все життя страждала від болях в ногах і в полоні вона отримала цукровий діабет. Але радянська влада погнала її розробляти цілину. Інакше уже ці погрожували її розстрілом. Або звинувачення в іноагенстві і вислані всієї родини в Сибір. Бабуся закінчила бурсу в перервах між роботою. Народила. І зустріла мого діда. Він ветеран війни. Казав воював під Сталінградом. Був поранений в ногу. Родом із Сороченців. Тож обоє вивчалися одружилися. Дідусь усиновив дядька і їх направили на роботу в Харківську область. Коли бабуся змінила призвіще її перестали пов'язувати із куркулями і на неї уже менше насідали. В Харківській області народилася моя мама, вона була пізньою дитиною. Бабуся народила її в 40. Тож я пам'ятаю бабусю лише старою, яка ледве пересувається з допомогою стільця, і ногами вкритими чорними плямами. Вона навчила мене всього. Потім у неї ноги відняло. Коли мені було 11 помер дідусь, бабусю це зломило і їй паралізувала праву сторону. Вся родина жила на іншій квартирі, а я з бабусею. Потім нас забрали до себе, а квартиру бубусі продали, але я знову ж жила в одній кімнаті з бабусею. Потім ми переїхали в село, бо в квартирі було нестерпно холодно і не було часто води. В селі було трохи легше. І відносно спокійно, якщо не рахувати постійні мамині істерики, нормально. Дядя одружився із українською жінкою, пожили в Україні, виростили трьох дітей, а тоді чомусь із молодшою виїхали до Росії. Мама ніколи не любила невістку, я її ніколи не знала. Коли мені було 18, я її теж зненавиділа. Хоч у бабусі був діабет, але інсулін не кололи, просто приймали дієту. Коли приїхала невістка, і щойно переступила поріг і замість доброго дня сказала " Баба еще жива, не порядок". Вона відразу почала скандалити. Та я докладно потім розкажу в листі чому я не хочу руського міра. Невістка тикнула бабі цукерку, я вихопила з криком " Ні у неї діабет". Почувши це невістка принесла і покидала на ліжко баби два пакети цукерок і печиво посипане цукром. Розумієте тоді бабусі був 89 рік. Ну гірше малої дитини. Вона дорвалася, хоч я і почала одразу забирати. Баба поховала. Після цього дуже довго розказувати що невістка витворила. Але коли поїхала всім було погано і всім довелося пити свячену воду. Бабуся наївшись цукерок викликала ускладнення. Тоді я ще зустрічалася і будувала плани на майбутнє із батьком мого сина. У бабусі відкрилися рани на ногах. Постійно гноїлися. Що я не пробувала. Потім я здала екзамени. Готуватися було дуже важко, це були перші тести в країні, до того ж я була єдина з округи хто здавав хімію. Бабусі так боліло, що вона вила цілими днями. Та я здала і вступила. Кожну вільну хвилину обробляла рани бабуся, та їй не кращало, гноїня не минало і нічого не брало. Потім я дізналася, що вагітна і потрапила на збереження. Прямо на моє день народження коли я була в лікарні зник батько мого сина. Я була в розпачі. Але дитину зберегла. Здала екстерном перший семестр і пішла в академ відпустку на рік. Уже минуло півтора року, а бабуся стікала кров'ю і гноєм. Я обробляла рану скільки могла. Потім тяжкі роди і я сама не могла рухатися, мене і дитину довго відкачували, я не могла сидіти три місяці. Потім я все ж добралася до ран бабусі. Ми уже не реагували на стогін, як би це жахливо не звучало за два роки звикли. Рани не загоювалися, що я не робила. А загоївшись покривалися твердою шкаралупою, яка від найменшого поруху поривалася знову кров'ю і гноєм. Потім провели хрестини сина і моя сестра познайомилася із майбутнім чоловіком( краще цього не робила). Недовго позустрічавшись вирішили одружитися.

-4-
У бабусі окрім ран з'явилися пролежні, хоч раніше бабуся була практично не дуже рухома всеж таких пролежнів у неї не було. А мені додалося роботи із ногами додалося і це. Та нічого не гоїлося. В день весіля моєї сестри стало погано. Молодята приїхали до нас. Поїли лягли спати. Бабуся почала кричати. Кричати, що є духу так їй боліло. Перестала лише під ранок. Я за звичкою пішла обробляти рани, але вона була якась дивна. Тато сказав, що їй уже нічого не треба. Померла. З того моменту моя родина викреслила родичів із Росії. Лиш найстарша сестра іноді спілкувалася із двоюрідною сестрою там. Ну тією що нас нацистами назвала. Із двоюрідними сестрою і братом, що лишилися в Україні спілкуємося нормально. Так бабуся не вічна, але вона померла б спокійно, так як заслужила. А не стогнала два роки і кричала від болю через пакості якоїсь навіженої. Поховали бабусю і практично одразу повернулася на навчання в дистанційному режимі. Минуло 4 місяці і повісився однокурсник з яким я здружилися, через не розділене кохання. Через 3 місяці мотоцикл збив на смерть мою троюрідну сестра з якою я росла, через два тижні помер мій дядько. Я на той момент жила їх цивільним чоловіком. Ми розійшлися. І я не витримала. Безсоння яке почалося іще за лікування бабусі переросло в неприйняття їжі, гострі запаморочення. Забрала швидка після чотирьох діб не прийняття їжі і постійної всрати свідомості. Мене тиждень відкапували глюкозою, щоб я прийшла до тями і почала їсти. Я відмовлялася їсти доки сестра не привезла сина. І я почала їсти. Тоді швидко одужала і подібних ситуацій не допускала. Не сплю - снодійне. Три дні попила, все сплю сама. Родичі із Росії мені один раз телефонували. Назвали мене ідіоткою і сказали, що я повна ідіотка, що так реагую на смерть близьких. Я більше ніколи з ними не спілкувалася. У мене таких прикладів тисячі. Тож не дивуйтеся, що я не раділа " освоболітеоям"
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Здравствуйте, Доктор!
Олена, прочитала Ваше письмо к Виктории, часа два в себя приходила.
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10461
Я не заслуживаю того, чтобы меня ставили в один ряд с Кара-Мурзой, Яшиным, Беркович, Машенькой Москалевой.
Я просто делаю то, что должен делать каждый адекватный россиянин. Как умею, как получается. И, наверное, меньше, чем могла бы.
Нет у меня ощущения, что я человек маленький, и я ничего не могу изменить в своей стране. Я могу. И я могу больше.
С тем, что либералы, уехавшие за границу, уже, не россияне - согласна. Невозможно чувствовать гнёт государства, находясь в другом, сытом, спокойном месте. И бороться с режимом оттуда в сотни раз легче, чем находясь внутри России.
Но. Мне было бы спокойнее, если бы Кара-Мурза принял бы решение уехать... Человека травили дважды. Но увы... Он выбрал остаться здесь, зная 100%, что его посадят или убьют...
Поэтому осуждать тех, кто уехал, я не могу. Хоть и согласна с тем, что их отъезд снизил градус сопротивления режиму.
Аукнулось с Вашим письмом вчерашнее интервью Романа Либерова, его слова:"Мы сами виновны, мы уехали. Мы оставили свою страну гопникам."
Было бы легче, если бы все эти люди остались в России и боролись с режимом здесь? Наверное, да. Но кто-то же должен был сказать вот эти, вот, слова, о стране, отданной гопникам... Скольким россиянам они аукнулись - время покажет. Общество меняется постепенно. И те, кто за границей, вносят свой вклад.

PS. Я не отвечаю всем украинцам поимённо, как это делает Дмитрий Спб или Злая Ната. Чаще всего - просто потому, что нет новых мыслей. Ещё осталась привычка "не засорять канал личной перепиской". Если я не могу озвучить ничего нового, я молчу. Извините, может кого этим обижаю.

Лейла