Добрый день, любимый доктор и участники канала!

Раз уж практически все умеют читать по-украински или умеют пользоваться переводчиком, как было сказало выше, тогда лучше мне перейти на нашу мову. Тем более россиянам полезно потренировать себя в изучении украинского. Так, на будущее.

На каналі розгорнулися баталії стосовно Бандери (зрадник? Чи герой? Чи-то вбивця?). Вочевидь, він багато кому не догодив з тієї влади, бо був арештований і поляками, і німцями, та й СРСР його ненавиділи і власне потім вбили. Він постійно організовував та підтримував боротьбу з окупаційними військами, а поляки тоді також рахувалися як окупаційні війська на Західній Україні.
Допомагав організовувати вбивства різних політичних лідерів, співпрацював з німцями, сподівався вибороти Україні таким чином незалежність.

Чувак 100% був лідером, якого усі запам'ятали. Чи був він повністю позитивним персонажем? Ні, не думаю. Забагато навбивали ОУН УПА за його участю. Доречі, вбивали вони далеко не хороших людей.
Коротше, якщо ми візьмемо той пласт історії, 1930-1950-ті роки, всі дотичні до переділу влади робили "негарні речі".

Що ми постійно чуємо про Бандеру? Що він друг фашистів. І одразу - та не, ну якщо він з фашистами, то всьо!

А якби він підтримав СРСР, він би був кращим? СРСР також вбивав людей, організовував голодомори, видавав закон про три колоски і тд, і тп. Вони не були уособленням добра і світла.

Чого ж Бандера ворог, а Ленін на головній площі расії валяється і його бюсти заново встановлюють на наших окупованих територіях?
А тому що хто виграв у 2-й Світовій, той і добро. І питання, на чиєм боці були українські націоналісти, це питання: хто для них видавався кращим у ті роки- СРСР чи Німеччина.

Ви скажете, що Німеччина влаштувала канцтабори, труїла газом і ставила жахливі досліди, не можна, НЕ МОЖНА бути другом фашистського режиму. А знаєте, хто був ліпшим союзником Німеччини? Так СРСР же!
Вони і у гості їздили на паради, і світ поділити встигли. А хто з них гірше, не знаю, я в сортах д*рьма не розбираюсь.

Саме я б не стала робити собі кумирів з минулих епох. Чи у нас замало зараз героїв? Мало воїнів, які віддають своє життя і прагнуть незалежності?
Цікаво, чи є у вас люди, якими ви захоплюєтеся при їхньому житті от зараз? Я от чомусь жодного не згадаю... Можливо, людина має померти, щоб її ідеалізували.
Марія, Запоріжжя

Доброго дня Любий Лікарю
Як обіцяла. Життя моєї бабусі.

-1-
Моя бабуся народилося на Полтавщині в малювничому селі Яреськи. Ще коли бабусі не було 10 років почалося розкуркулення. Будучи не дурним чоловіком і маючи 7 дітей. Прадід швидко зметикував до чого все йде. Він поглянув на старших синів і сказав " Ось вам гроші із проданої худоби і тікайте, тікайте як найнадалі. Тікайте змінюйте призвіще, змінюйте імена, робіть що завгодно лиш би вас не змогли зв'язати зі мною". Ми нічого про них не знаємо по сей день. Біля прадіда лишило двоє молодших дітей. Почалися рейди. Викрадення. Побої. Прадід бачив до чого йде, тому сховав мішки пшениці в туалеті, ледве встиг почався перший голод. В тому селі перший голод був відносно м'яким, і родина пережила його нормально. Селян активно гнали в колгоспи. Але прадід поки що тримався свого. Подальші роки умови ставали жорсткішими і почалися розстріли і депортації. Так дожили до голодомору 1932 -33 років. Цього разу вичищали все під нуль. Бабуся пам'ятає як вона випадково побачила як відібране у людей зерно засипали в купу облили чимось і підпалили. Бабуся помчала додому і розповіла батькові. Прадід лише головою похитав. Бабуся запитала, чи може краще тікати. Прадід пояснив, що нікого не випустять, точно уб'ють, але вдома є шанс вижити. Пам'ятаючи попередній посвід сховали пшеницю в туалеті, так голод і пережили. Пішли працювати в колгосп під страхом розстрілу. Багато людей виснажених голодом втрачали свідомість прямо в полях, а деякі прямо там помирали. Після масових випадків влада почала виділяти продуктові пайки.
На момент початку війни бабусі було 23 роки. Доросла, виснажена попередніми голодами і тяжкою працею, але ними ж і загартована. Коли німці зайшли в село в першу чергу розстріляли владу, окрім тих хто пішов у поліцаї. І сильних дорослих хто чинив опір розстрілювали або закатовували. Усю молодь від 14 до 30 зігнали в товарні ешелони і вивезли в полон. Бабуся розповідала про дорогу рідко, завжди плакала. В ешелони їх запхали як кільку в банку, ні води нічого лише відро для туалету. Відро від різких поштовхів бувало переверталося тож люди швидко почали хворіти. Раз в день, в основному в ночі, ешелони зупинявся і полоненим давали по шматочку хліба і черпаку води. Померлих спочатку ховали в надії поховати по людські, але німці швидко зрозуміли, що до чого і наказали, пригрозивши розстрілом, складати трупи біля дверей. При наступних зупинках перед роздачею хліба і води тіла просто викидали під ноги, і робили своє, топчучи померлих, туди дозволяли одному із полонених вилити туалет, перед закриттям вагону. Із бабусею всю дорогу поряд їхала 15 річна сусідка, вона весь час плакала і молилася. Ні вона не просила її врятувати, або зберегти. Бабуся в цей момент завжди захлиналася від сліз. Вона просила закінчити цю муку. І Бог зжалівся. Дівчинка померла на приблизно 8 добу дороги. Полонені відірвали десь шматочок металі і чертили ним палички при кожній зупинці. Позначок було приблизно 60, бабуся точно не пам'ятала. Вона часто шкодувала, що тоді не молилася як та дівчинка, але у ній тоді горіла жага до життя.
Скільки бабуся пробула в полоні не знає. Вона завжди говорила, що їй ще посчастило, що вона не потрапила у концтабір. Хоча він знаходився по сусідству. Коли їх привезли на останню станцію їх витягли з вагону і вишикували в шеренгу, доки доїхали вагон порідів на третину. Від постійного сидіння і відсутності світла люди не могли толком стояти і осліпли на сонці. По шерензі пройшли якісь люди тицяючи в тих чи інших людей пальцями. Ті кого відібрали потрапили на ферми, заводи і фабрики. Всі кого не вибрали в концтабір. Бабуся прекрасно знає, які там були умови, бо раз у місяць у неї були вихідні і вона ходила туди кидати збережений краєшок хліба і бігом тікати. Але так було спочатку.

-2-
Бабуся працювала на фабриці із виготовлення шкіряних виробів на фронт. Вона розповідала, як німіли пальці від намагань зігнути і прошити шкіру. Коли полонений не виконував норму господар дуже бив по ногам. У бабусі ноги були чорні від слідів тих побоїв. Жили в сараях для худоби, худоби там не було. Або забрали, або з'їли за довго до приїзду бабусі. Там і в літку був дикий холод, тож полонені тулилися один до одного як курчата. Перший час намагалися тікати, але від цієї ідеї швижко відмовилися, бо місцина була ізольована, втікачів швидко ловили і на цей раз поміщали в концтабір.Годували двічі на день. І спочатку нормально. Бабуся з перших днів запам'ятала їдкий в'їдливий дим, який долинав із концтабору, вона його порівнювали, із запахом коли пір'я палять, але ремішаний їх їдким смогом, який розривав горло, щойно хоч краплину вдихнеш. З часом хліба стали давати менше, і годувати якоюсь дивною юшкою. Бабуся її іла тільки коли вже від голоду починала втрачати свідомість. Пахла вона не приїмно, а м'ясо дивне жиляве солодкувате на смак. Хліба в концтабір уже не носила, налягала в основному на нього, і давали все менше. Так бабуся познайомилася із батьком мого дядька, він почав ділитися з нею хлібом, навчив як вправніше виконувати роботу, і порадив якомога менше їсти юшки. На питання чому, на пряму не відповів. Лише натякнув, що господарю важко полонених прогодувати, він просив у влади виділити свиней чи корів. Але йому відмовили. Скали забагато честі. На питання чим же годувати, відповіли, що їх це не турбує. А хоче годувати м'ясом хай шукає альтернативу. На питання, яка може бути альтернатива, юнак похитав головою і сказав, що від їй більше нічого не скаже і їй треба хоча раз у тиждень їсти юшку, інакше бабуся помре, а він не хоче щоб вона помирала. Він неоднозначно погляну і бік винесеного померлого в бараку. У бабуся промайнула страшна здогадка, але вона відігнала ці думки і прислухалася до поради, бо не хотіла, щоб із нею зробили, те про що вона подумала в той вечір. Так минули довгі роки. З юнаком здружилися, потім дружба переросла в кохання і вже разом полон переносити. Перед самим звільненням бабуся завагітніла моїм дядьком. Звільнили і концлатапір і робітників підприємств американці, бабуся в цей момент завжди полегшено посміхалася. Американці обстежили бабусю, трохи здивувалися, але нічого не сказали. І тоді юнак поїхав в Англію, а бабуся в СРСР. Юнак кликав до себе бабусю, але матір її відмовила. Сказала, що зараз всі вони в небезпеці, а якщо бабуся поїде то точно всіх хто лишиться розстріляють. По прибутті до Києва бабусю оглянули лікарі і теж здивулися. І поставили одне єдине запитання після якого схвально кивнули. Це питання:" Як часто ви їли людське м'ясо". Бабуся не здивувалася і відповіла, що старалися якомога рідше. Лікарі сказали, що вона правильно вчинила, бо у інших є сильні ознаки токсичного отруєння. Бабуся уточнила, чи відомо, чи тільки померлих із фабрики, варили в юшку, на що відповіли, що ще частину брали із концтабору і деякі пролежали не одну добу, може і тиждень. Лікар сказала, що це все жахливо і не уявляє як із цим бабусі тепер жити, але їх господар іще дуже добрий в порівняні із іншими. На заводах і лісопилках знаходили людей які задушилися при спробі їсти кору або опилки.

-3-
Перед тим як потрапити додому із бабусею провили ретельний допит і протримали деякий час в лікарні. На цьому піклування про неї закінчилося. Ніякої психологічної реабілітації нічого. Приїхавши додому їй розповіли, що всі ці роки все село батрачили на німців, ходили не підіймаючи очей, інакше розстріл на місці, а коли комусь вдавалося втекти в партизани і їм дошкуляти, то німці вишукували все село в ширенгу і розстрілювали кого хотіли. Після полону бабуся все життя страждала від болях в ногах і в полоні вона отримала цукровий діабет. Але радянська влада погнала її розробляти цілину. Інакше уже ці погрожували її розстрілом. Або звинувачення в іноагенстві і вислані всієї родини в Сибір. Бабуся закінчила бурсу в перервах між роботою. Народила. І зустріла мого діда. Він ветеран війни. Казав воював під Сталінградом. Був поранений в ногу. Родом із Сороченців. Тож обоє вивчалися одружилися. Дідусь усиновив дядька і їх направили на роботу в Харківську область. Коли бабуся змінила призвіще її перестали пов'язувати із куркулями і на неї уже менше насідали. В Харківській області народилася моя мама, вона була пізньою дитиною. Бабуся народила її в 40. Тож я пам'ятаю бабусю лише старою, яка ледве пересувається з допомогою стільця, і ногами вкритими чорними плямами. Вона навчила мене всього. Потім у неї ноги відняло. Коли мені було 11 помер дідусь, бабусю це зломило і їй паралізувала праву сторону. Вся родина жила на іншій квартирі, а я з бабусею. Потім нас забрали до себе, а квартиру бубусі продали, але я знову ж жила в одній кімнаті з бабусею. Потім ми переїхали в село, бо в квартирі було нестерпно холодно і не було часто води. В селі було трохи легше. І відносно спокійно, якщо не рахувати постійні мамині істерики, нормально. Дядя одружився із українською жінкою, пожили в Україні, виростили трьох дітей, а тоді чомусь із молодшою виїхали до Росії. Мама ніколи не любила невістку, я її ніколи не знала. Коли мені було 18, я її теж зненавиділа. Хоч у бабусі був діабет, але інсулін не кололи, просто приймали дієту. Коли приїхала невістка, і щойно переступила поріг і замість доброго дня сказала " Баба еще жива, не порядок". Вона відразу почала скандалити. Та я докладно потім розкажу в листі чому я не хочу руського міра. Невістка тикнула бабі цукерку, я вихопила з криком " Ні у неї діабет". Почувши це невістка принесла і покидала на ліжко баби два пакети цукерок і печиво посипане цукром. Розумієте тоді бабусі був 89 рік. Ну гірше малої дитини. Вона дорвалася, хоч я і почала одразу забирати. Баба поховала. Після цього дуже довго розказувати що невістка витворила. Але коли поїхала всім було погано і всім довелося пити свячену воду. Бабуся наївшись цукерок викликала ускладнення. Тоді я ще зустрічалася і будувала плани на майбутнє із батьком мого сина. У бабусі відкрилися рани на ногах. Постійно гноїлися. Що я не пробувала. Потім я здала екзамени. Готуватися було дуже важко, це були перші тести в країні, до того ж я була єдина з округи хто здавав хімію. Бабусі так боліло, що вона вила цілими днями. Та я здала і вступила. Кожну вільну хвилину обробляла рани бабуся, та їй не кращало, гноїня не минало і нічого не брало. Потім я дізналася, що вагітна і потрапила на збереження. Прямо на моє день народження коли я була в лікарні зник батько мого сина. Я була в розпачі. Але дитину зберегла. Здала екстерном перший семестр і пішла в академ відпустку на рік. Уже минуло півтора року, а бабуся стікала кров'ю і гноєм. Я обробляла рану скільки могла. Потім тяжкі роди і я сама не могла рухатися, мене і дитину довго відкачували, я не могла сидіти три місяці. Потім я все ж добралася до ран бабусі. Ми уже не реагували на стогін, як би це жахливо не звучало за два роки звикли. Рани не загоювалися, що я не робила. А загоївшись покривалися твердою шкаралупою, яка від найменшого поруху поривалася знову кров'ю і гноєм. Потім провели хрестини сина і моя сестра познайомилася із майбутнім чоловіком( краще цього не робила). Недовго позустрічавшись вирішили одружитися.

-4-
У бабусі окрім ран з'явилися пролежні, хоч раніше бабуся була практично не дуже рухома всеж таких пролежнів у неї не було. А мені додалося роботи із ногами додалося і це. Та нічого не гоїлося. В день весіля моєї сестри стало погано. Молодята приїхали до нас. Поїли лягли спати. Бабуся почала кричати. Кричати, що є духу так їй боліло. Перестала лише під ранок. Я за звичкою пішла обробляти рани, але вона була якась дивна. Тато сказав, що їй уже нічого не треба. Померла. З того моменту моя родина викреслила родичів із Росії. Лиш найстарша сестра іноді спілкувалася із двоюрідною сестрою там. Ну тією що нас нацистами назвала. Із двоюрідними сестрою і братом, що лишилися в Україні спілкуємося нормально. Так бабуся не вічна, але вона померла б спокійно, так як заслужила. А не стогнала два роки і кричала від болю через пакості якоїсь навіженої. Поховали бабусю і практично одразу повернулася на навчання в дистанційному режимі. Минуло 4 місяці і повісився однокурсник з яким я здружилися, через не розділене кохання. Через 3 місяці мотоцикл збив на смерть мою троюрідну сестра з якою я росла, через два тижні помер мій дядько. Я на той момент жила їх цивільним чоловіком. Ми розійшлися. І я не витримала. Безсоння яке почалося іще за лікування бабусі переросло в неприйняття їжі, гострі запаморочення. Забрала швидка після чотирьох діб не прийняття їжі і постійної всрати свідомості. Мене тиждень відкапували глюкозою, щоб я прийшла до тями і почала їсти. Я відмовлялася їсти доки сестра не привезла сина. І я почала їсти. Тоді швидко одужала і подібних ситуацій не допускала. Не сплю - снодійне. Три дні попила, все сплю сама. Родичі із Росії мені один раз телефонували. Назвали мене ідіоткою і сказали, що я повна ідіотка, що так реагую на смерть близьких. Я більше ніколи з ними не спілкувалася. У мене таких прикладів тисячі. Тож не дивуйтеся, що я не раділа " освоболітеоям"
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Здравствуйте, Доктор!
Олена, прочитала Ваше письмо к Виктории, часа два в себя приходила.
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10461
Я не заслуживаю того, чтобы меня ставили в один ряд с Кара-Мурзой, Яшиным, Беркович, Машенькой Москалевой.
Я просто делаю то, что должен делать каждый адекватный россиянин. Как умею, как получается. И, наверное, меньше, чем могла бы.
Нет у меня ощущения, что я человек маленький, и я ничего не могу изменить в своей стране. Я могу. И я могу больше.
С тем, что либералы, уехавшие за границу, уже, не россияне - согласна. Невозможно чувствовать гнёт государства, находясь в другом, сытом, спокойном месте. И бороться с режимом оттуда в сотни раз легче, чем находясь внутри России.
Но. Мне было бы спокойнее, если бы Кара-Мурза принял бы решение уехать... Человека травили дважды. Но увы... Он выбрал остаться здесь, зная 100%, что его посадят или убьют...
Поэтому осуждать тех, кто уехал, я не могу. Хоть и согласна с тем, что их отъезд снизил градус сопротивления режиму.
Аукнулось с Вашим письмом вчерашнее интервью Романа Либерова, его слова:"Мы сами виновны, мы уехали. Мы оставили свою страну гопникам."
Было бы легче, если бы все эти люди остались в России и боролись с режимом здесь? Наверное, да. Но кто-то же должен был сказать вот эти, вот, слова, о стране, отданной гопникам... Скольким россиянам они аукнулись - время покажет. Общество меняется постепенно. И те, кто за границей, вносят свой вклад.

PS. Я не отвечаю всем украинцам поимённо, как это делает Дмитрий Спб или Злая Ната. Чаще всего - просто потому, что нет новых мыслей. Ещё осталась привычка "не засорять канал личной перепиской". Если я не могу озвучить ничего нового, я молчу. Извините, может кого этим обижаю.

Лейла

Всем, здравствуйте!
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10461 Олёна, продолжает записывать в мудаки Ходорковского, он предатель, потому-то не сидит в России в тюрьме, и не заслуживает никого внимания от россиян. Напомню, что он десять лет отсидел. Он является символом первых преступных злодеяний хуйла. Сейчас он имеет свои независимые сми, которые делают отличный контент. Сам выпускает короткие ролики, которые наполнены спокойствием, вразумительностью и хорошим анализом. Он является кандидатом наук по химии, самостоятельно построил большой бизнес, помогает Украинским беженцам, закупает лекарства для бойцов ВСУ, это вам не чмо из подворотни.
Вчера, уже в который раз, Столтенберг пришёл дать интервью на канал «Дождь», и перед тем как начать, поблагодарил Дождь за хорошую работу, и огромный вклад в борьбе с пропагандой Кремля.
Вообщем, кто-то лает, а караван идёт.

А Московский проспект в Киеве переименовали в проспект Бандеры в 2021.
Между этими событиями почти 30 лет.
С уважением,
Ярослав и Рая (Рахиль по паспорту).

Здравствуйте, доктор, и остальные участники чата!
Ув. Ярослав и Раиса!
Могу ошибаться, но мне кажется, что вы намеренно искажаете смысл моих высказываний в течении всего времени нашего «знакомства» ( стесняюсь спросить зачем?) Вопрос не кому что-то и где-то устанавливают/ сносят, делают/ не делают, а в резонансе, кот данные события вызывают в обществе и вреде от этого резонанса. С датами Википедия с вами тоже не согласна. Грамматическую ошибку признала в самом дебюте. Всё остальное пусть останется на моей совести.
Что касается национальности, так и евреи бывают разные..
Шалом! Берегите себя!

Всего доброго всем добрым людям, а остальным - строго по их делам.
Ольге, автору
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10444
Спасибо, что интересуетесь моими делами. В двух словах - все не очень хорошо. Нелепо сравнивать мои проблемы с проблемами Ваших, кто потерял все. Или россиян, которые загремели в тюрьму, потому что позволили себе сказать правду и попались.
Я не цифровой кочевник или человек, зарабатывающий с помощью блогов, инфобизнеса и т.п. Помимо этого у меня в РФ остались родственники, обязательства, имущество.
Вот почему я не могу себе позволить развивать эту тему, даже здесь.
Надеюсь, что понимаете, Ольга.

Алле, автору
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10442
По поводу моего пессимизма или неверно сформированной ленты новостей.
Сразу предупреждаю, что это мое личное мнение, моя позиция и не более.
Мы живём в век, когда информация стала ценным товаром. И опасным оружием. И ядом.
Практически каждый современный человек сегодня получает шквал информации, сознание не в состоянии переварить ее всю. И включаются фильтры. Каналов ее получения великое множество, но королева - это цифра. Соц. сети, блоги, мессенджеры, контекст,..., поисковики, а теперь ещё и Телеграмм, который стоит особо.
Проблема сортировки информации для рядового человека - очень сложна. Это как сахар - раньше сладости были практически недоступны для абсолютного большинства людей и человечество не знало про сахарный диабет. После того, как сахар стал предельно дешев - мы "засахарились". Единицы в состоянии контролируемо употреблять сахар, а "информационный сахар" - тем более.
Огромное количество людей прямо или косвенно зарабатывают на феномене современного рынка информации. Автоматизация быта, ускорение перемещения, современные технологии - увеличили количество "свободного" времени. Но, почему-то, рядовые люди используют это время не для того, чтобы общаться, говорить с детьми, учиться, рисовать, плавать на байдарках, учиться или саморазвиваться. Основная масса - залипает в информационном "сахаре" и давно хронически больна "информационным" диабетом. Компьютерные игры, Тик-ток, Ютьюб, соц. сети, блоги для одних стали источником дохода, а для других наркотиком, сьедающим их время, а значит - их реальную, а не виртуальную жизнь. Бороться с этим мороком запретами - значит только кормить этого монстра. Это как наркотики и борьба с ними.
Крайне важно понимать, что современный информационный бум стал мощнейшим инструментом для управления общественным мнением и манипуляцией людьми.
Всю информацию я делю на три группы - основные это условные "чернуха" и "надежда".
"Изюм в твороге" (простите за заимствование, Евгений Олегович) - это группа информационных источников, которые поставили цель не монетизации или получения донатов или финансирования от заказчика (политиков, например) или саморекламы - это те, кто пытается искренне поделиться опытом, чему то научить свою аудиторию, стимулирует делать собственные правильные выводы...
"Чернуха" - древнейший механизм манипуляции, который собирал толпы зевак на публичные казни. Апогей этого направления - "всепропальщики", ждущие конца света уже много веков.
"Надежда" - другой древний механизм манипуляции, раньше святоши обещали рай, потом коммунисты, что дети наши будут жить лучше нас, а теперь инфоцыгане, что после 3х месячных курсов все начнут свободно говорить на английском, станут богатыми и успешными или звёздами в IT-бизнесе.
В мутном и широченном потоке информации каждый из нас цепляет именно то, что ему сегодня и сейчас ХОТЕЛОСЬ бы услышать.
И далеко не всегда эта подсунутая и выхваченная из потока информация отражает объективную реальность.
А основная задача абсолютного большинства информационных источников - привлечь Ваше внимание, максимизировать время контакта, сформировать доверие к источнику. Именно это потом монетизируется в рекламу, донаты поклонников, финансирование от заказчиков.
"Дайте мне точку опоры и я переверну мир" сменилось на "дайте мне доступ к аудитории и я переверну мир".

(окончание)

Инфобизнесом занимаются разные люди - от профи, с использованием всех доступных способов воздействия на восприятие человека, до дилетантов, пытающихся банально "срубить бабла" на кривлянии в камеру смартфона.
Я оцениваю и выбираю источники именно из таких представлений, критически оценивая любую информацию и отбрасывая откровенный мусор. Ну или пытаюсь так делать, по крайней мере.
Может это и есть секрет моего иммунитета к пропаганде, что российской, что украинской, что made in чегой-то там? А может это лишь мое заблуждение...
Я пояснил свою позицию про инфоленты, Алла?
Спасибо, что переживаете за мое душевное состояние, кстати.
Всем тем, кто считает, что я опять родил высокомерные поучения - мне это Ваше мнение по барабану.
Остальным - думайте сами, делайте собственные выводы. На истину не претендую, заблуждаются все, но не все это готовы публично признать.

Победы и мира Украине!
Свободу Беларуси!
Надежды и сил 10%.

Дмитрий, уже не из СПб.

Благодарность

Уважаемый, дорогой Евгений Олегович,

Это письмо лично Вам: публиковать или нет - на Ваше усмотрение. Я хочу Вас поблагодарить просто за то, что вы есть на свете. Когда меня накрывает, когда все вокруг кажется таким пустым и мерзким, когда родные люди, пересмотрев телевизора начинают говорить про неоднозначность происходящего, я всегда думаю о Вас. От того, что Вы есть на свете, мне легче и лучше. Я смотрю все Ваши видео, я следую Вашим советам в уходе за ребенком - это очень мне помогает. Ваши видео спасали меня в первые месяцы материнства, а сейчас они меня спасают от происходящего вокруг безумия. Причем не важно это сказки, видео на медицинскую тему или про войну. Ваш ход мыслей практически один в один совпадает с моим. Мне, как человеку, глубоко любящему свою Родину - Узбекистан, очень близки и понятны чувства украинцев - Ваши чувства. Жаль, что, как выяснилось, не всем это чувство знакомо. Для меня страна и государство - это не одно и то же. Можно критиковать государство, политику, власть, но страну можно только любить. Это любовь к своей стране, зная все ее пороки и недостатки. Любовь не к правительству и власти, а к земле, к людям, к традициям, с самоощущению себя частью этой страны. Я знаю, что Вы понимаете, о чем я. Спасибо Вам за это. Спасибо Вам за все!

Ирина
Самарканд

Доброго дня и спокойных ночей!

Здравствуйте все и Виктория!

Я только что открыла комп и ремайндер выдал мне мини-ролик на Ютьютьбе под
названием
"Надмірна героїзація Бандери" авторства Романа Скрыпина. Полминуты о том,
что россияне всех
Бандерой чрез всех меры устрашают, а украинцы - слишком героизируют.
Со вторым Виктория более, чем согласна, хоть тему особо и не изучала.

Осталось попросить Вас, Виктория, о таком:

1. признать тот факт, что "бЕндера" - инструмент российской пропаганды,
ничего не имеющей общего с правдой.
Да и в целом услышать хоть один факт признания Вами вины россиян хоть в
чем-то.
В том числе и в отсутствии переговоров, и в войне, и в неспособности дать
власти сопротивление.
2. признать факт, что поляризованность сознания конкретного человека -
конечный плод деятельности искючительно
данного индивидуума. Следствие его нежелания думать логически, делать
выводы, сохранять спокойствие,
его личная концентрация только на негативных нарративах, гиперболизация
влияния на реальную жизнь
новостей и чужих слов, действий.
Мозг, который сам нарисовал себе улицу Шухевича, где её никогда не было,
поляризуется не
государством, а его хозяином.

И наступит мир-дружба-жвачка.

Что до "наших мальчиков" - хорошо сказал про это Гордеевой Александр
Архангельский,
называется интервью «’’Наши ребята’’ – это обман». Умнее не скажешь,
послушайте пару минут тоже.

Кстати, по случаю, напомню мой Вам вопрос: наслаждаются ли городскими
пейзажами люди в Канаде?
Сажают ли на каждом углу за бюджетный счет тюльпаны, не имея в реанимации
достаточно оборудования?

с Уважением, Єлєна Северносалтовская

Здравствуйте, доктор.
Как Вы? Рассказывайте нам, пожалуйста.

Катерина, Ізюмський район, продовжуйте писати. Ви неймовірна. Ви торкаєтесь самого серця.


Елена, Ужгород, спасибо вам. За каждое письмо, даже не мне. И за поддержку.

Суицидальные мысли не сахар. Наши психиатры тоже.
Пью что придется. Снотворные спасают, а если бы я ещё и не спала, то вообще.

Сейчас с нашими аутичными детьми и их родителями в Карпатах. Это непросто, но классно. Меня почти не трогают, дают отдохнуть. Это помогает.

Бахмут болит.

Ковыряльщикам ран украинцев не привет.

Эльф, подай весточку.

Але все одно тримаймося всі, і Ви, любий лікарю.


Виктория, Сумская область

Кстати, на броник для собачки деньги мы собрали!

Спасибо всем!

Виктория, Сумская область

Бандерой украинцы - слишком героизируют. Виктория более, чем согласна, хоть тему особо и не изучала.
факт, что "бЕндера"
ничего не имеющий общего с правдой.
В том числе и в отсутствии переговоров, и в войне
И наступит мир-дружба-жвачка.
Что до «наших мальчиков»
на каждом углу за бюджетный счет тюльпаны
с Уважением, Єлєна Северносалтовская

Єлєна, вот ваше слегка сокращённое письмо. Согласитесь, что так цитируя выдержки ,текст может принимать совершено другой смысл.
1. Єлєна не уважает символы и не чтит героя( не орт ли она смотрит) соглашаясь с какой-то Викторией
2. Обвиняет своих в войне и отсутствии переговоров
3. Призывает к миру любой ценой (за «жвачку»)
4. Нашими мальчиками считает не наших
5. Цветы меняет на реанимацию за счёт бюджета

Ребята! Предлагаю —брейк!!
Дискуссия в режиме «признай» то,что не говорил( и даже не думал),а когда пытаешься объяснить, что, собственно,имел в виду, нарастают новые « признай» и « присягни на веру» из перелицованных кусков беседы, мне не нравится. На «слабо» я уже давно не ловлюсь, и Джордано Бруно мне не близок, так что « да здравствует срач» —это без меня!!
Виктория—Харьков/ Харків

Всем тем, кто выразил несогласие и удивление моему письму, которое было опубликовано на канале Евгения Олеговича 11 мая, а задумано, написано и отправлено до этой даты.
Очень рекомендую посмотреть следующее интервью г-на Арестовича:
https://youtu.be/m4BMZHbctIA
Которое вышло также 11.05...
Хотите верьте, хотите нет, но эти два "события" абсолютно независимы.
Искал свежее интервью Доктора, а окаянный Ютьюб мне это видео подсунул, нейросеть их трудится без выходных.
При всем моем неоднозначном отношении к Арестовичу - в отсутствии мозгов я его обвинить не могу.
Ещё раз повторяю - очень полезно для улучшения кровообращения в мозге и области малого таза :-))) (Евгений Олегович меня поправит, если я не прав) развивать у себя собственный аппарат логики и причинно-следственных связей (навык делать свои выводы).
Чужие гипотезы - анализировать, искать противоречия, критиковать или осознанно принимать чужие аргументы.
Но не верить слепо и истово.
Хотя это проще, особенно когда "с нами тот, кто все за нас решит".

Победы и мира Украине!
Свободу Беларуси!
Надежды и сил для 10%.

P.S.
Обеим Викториям - сил, терпения и мужества (в правильном женском смысле). Вспомните, что означает Ваше имя в переводе.
Ольга - понимаю, что всплеск Ваших писем на канале имеет причину, сил Вам, терпения и мудрости от всего сердца. У Вашего имени тоже есть значение.

Доброго дня лікарю.

Відповідь Даші з Донецька.

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/10436

""у меня нет телевизора дома вообще, и у моей мамы нет телевизора, и на работе у нас нет телевизора, что прекрасно позволяет мне как можно дальше держаться от такого говна, как рос.тв."

Даша себе відносить до категоріі прогресивноі молоді, яка вважає себе розумнішою за інших , що дивляться брехню на раша тв. Тому вона дивиться інформацію в інтернеті. Проблема в тому ,Даша ,що рос тв так само, як телеграм канали та проросійські сайти фінансуються з того самого джерела- рос уряду та ФСБ. Просто розраховані на різну аудиторію з різними розумовими здібностями. Насправді вони в цьому настільки майстерні що задурили голови навіть розумним людям. Там працюють професіонали.

Оскільки ви Даша похвалились своім знанням англійської, перевіряйте ,будь-ласка, інформацію з сайтів різних країн.


"Когда произошла трагедия в Умани, ни у меня, ни у одного человека, с которым я общаюсь, ни на одном канале, который я читаю не написали, что это Донецк."

Я в цьому не сумніваюсь. Не сумніваюсь що дончани чудово знають, що цей будинок з Умані, а не в Донецьку. Репортаж рос тв був розрахований не для дончан, а для росіян, які не будуть перевіряти, а будуть клясти проклятих укрів, і будуть мотивовані йти на війну іх вбивати і "защищать Донбасс".

Також питання що ви, Даша, та інші дончани, які знають правду ,наприклад ,про цей будинок що будуть робити з цею інформацією ? Можливо в проросійських тг каналах ви Даша викриєте брехню та розкажете правду ?

Можливо ви ім, наприклад ,розкажете що "8 лет бамбили бедный Донбасс" це пропаганда, а гострі бойові дії закінчились в 2015?

Чи, ви, можливо, хоч раз розвінчали міф росіян про ущемлєніє русскоязычных?
Ви ж на цьому каналі чесно признались що ніякого ущемленія не було, а просто банально хотілось краще жити та заробляти більше бабла з Рашкою.

Ні, ні, і ще раз ні. Ви не розказуєте правду. Ви підспівуєте пропаганді, щоб що.. щоб вас жаліли?

Ось інтерв ю з полоненим рос солдатом на каналі Золкіна. Він по прибуттю на війну мав сумніви в законності його там перебування. Але поспілкувався з жителями ДНР та ЛНР і всі сумніви відпали.
"Местное население нас так радостно встречает что любые сомнения по поводу правомерности нашего нахождения тут отпадают. Нас называют защитниками".
https://www.youtube.com/watch?v=1x0cLY9O49I&t=1735s&ab_channel=VolodymyrZolkin

А тут люди с Донбасса рассказывали русским солдатам что им запрещали говорить на улице и в магазинах на русском. Офигеть.
https://www.youtube.com/watch?v=i-4zkEqbEi4&ab_channel=VolodymyrZolkin

З таким підходом вони будуть і далі іти впевнені в правому ділі і ця війна затягнеться на роки, а від Донбасу залишиться суцільна Ма'янка та Маріуполь... Це ваша вина також за цілування в дьосна з окупантами..

"Европейский суд по правам человека слышали? А комиссию ООН по правам человека? А международный уголовный суд?"

Ви просто перелічили всі міжнародні суди які знаєте?

"документ этот не прозрачен на 100% и не беспристрастен, гораздо более точны и критичны решения ЕСПЧ, заходите на официальный сайт и читайте.
Вот вам еще такие ссылки, сходите посмотрите
https://lostarmour.info/news/spisok-prestupleniy-ukrainskih-terroristov-0170"

Ну да - а сайт де украінських захисників які на СВОІЙ територіі називають терористамми "беспристрастен и точен". Я таке г..но навіть не відкриваю. Міжнародне наше все. І вам та ж порада.

Наталія
Слава Украіні!
Героям Слава!

Здравствуйте, все! Это Екатерина из Донбасса (живу в Киеве).

Рекомендую к просмотру вот это интервью с нашим украинским воином, который побывал в плену. https://www.youtube.com/watch?v=KNYfUIa8zyA

Это очень интересно и познавательно. Оно на украинском, но вдруг наши соседи тоже что-то поймут. Не пожалейте 2 часа своего времени, оно реально того стоит. Особенно жители Донецка, Луганска, вы украинский знаете – посмотрите обязательно.

Я под впечатлением. Не скажу, что для меня всё это было секретом, многое я уже слышала ранее. Но тем не менее это интервью помогло разложить всё по полочкам в голове и понять, почему это происходит вообще.

--
С Уважением,
Екатерина

Доброго дня Любий Лікарю
День Народження родини
Цього дня рівно рік тому моя родина чудом лишилася жива після обстрілів. Отже це день народження всієї нашої родини. Зателефонувала до батьків поздоровила. Поїхала до лікаря, у сина дуже дере горло. Купила ліків йому. І пішла святкувати. Купила тортик шматочками, тістечка. Рибки і колбаски. А найголовніше повну торбу розсади. От набила повне пузо. Лягла відпочили з дороги і перетравити. А тоді підемо всією родиною святкувати, що ми живі. РОЗСАДУ САДИТИ.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Хотіла написати якийсь вступ чи комент, але крім слів ненависті інших не знайшлося, тому просто залишу так
https://youtu.be/DZ_r1TXOGfM

П.С. Катерино, дуже цікаво було читати про Вашу бабусю. Дякую, що поділилися.

Олена, Черкаси

Всем здравствуйте). Судя по новостным лентам разных источников,все таки стали хотя бы думать про переговоры. Хотя бы в перспективе. Поэтому у меня есть предложение перенести обсуждение темы про сейчас на тему про потом, после войны. На мой взгляд,это значительно более важный вопрос для будущего. Жаль только,что реалистичные варианты переговоров и предложений все таки украинцы не написали ( не ожидаемые, а реалистичные. Про Крым наш, донбас мм