Мовне питання

Доброго дня Любий Лікарю
Я знаю ви не любите мовне питання. Але я пишу не скаржитися і розповідати як мене ображають. За цей рік був лише один випадок коли не сподобалося моє " Здраствуйте". Ну все життя я так віталася. Але ті жінки швиденько відмовилися від ідеї до мене чіплятися. Чесно я їх припозорила. Більше не чіпали.
А от мій син повністю російськомовний, як ні як дитина в Балаклії навчалася. Це зараз там різко всі україномовні, аж дивно чути. А до війни навіть робили замечання за українські слова. Хоча повинна зізнатися дуже рідко це ставалося. Але, що в Балаклії основна мова була російська це факт. Через аутизм моєму сину дуже важко переходити на іншу мову, але він старається. Учителям у школі не подобається російська мова сина, я бачу. Але жодного разу жодного зауваження, жодної образи або неадекватної реакції я не бачила і не чула. Натомість оскільки мій син вчиться по інклюзивній програмі мене викликали і запропонували зробити курс поглибленого вивчення української мови і літератури. Це звучало саме як пропозиція, а не тиск, або погроза. Я погодилася. Тепер у сина щодня мова і література. І навіть для експерименту вели англійську мову. І знаєте вже проскакують українські слова. Деякі вправи робить сам. Бо на дитину не тисли. Саме так і треба діяти
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Харьковчанке ,которая здесь хочет увидеть письма,в которых будет прозрение россиян. Дорогая , о чем Вы? Какое прозрение? У них давно нет глаз и слуха. Они и обоняние давно потеряли,иначе бы давно унюхали запах собственного смрада.. Киевлянка.

Здравствуйте, Доктор!
Это Макс.

День 573. Персональный запас
День 575. Карабах. Дальше без меня
День 576. ХХХ Заповедей Йозефа Геббельса. №6
День 577. Совбез ООН №9421. Пикировка Небензя - Рама
День 578. В оба
День 579. Памяти Ивана Айвазовского
День 580. Клан
======

Война. День 573. Персональный запас

Ни сирена, ни розыск,
Ни магнит на металл
По дороге на поезд -
Безопасно всë, то есть
Всяк устроивший обыск
Не найдëт, что искал.

Не оставь на поруки,
Не доверься толпе,
Не носи ради скуки,
Не отдайся хитрюге,
Он - горазд на потуги,
Но имей при себе.

Ведь от взлëтов, падений
Остаëтся при нас
От побед, поражений,
Изучений явлений,
Как оружие, Мнений
Персональный запас.

Применить? Безопасно?
Слежка? Шпики? Блокпост?
Не рискуя напрасно,
Иерархию властных
Потревожь. Как? Негласно -
Лайк, Подписка, Репост.

19.09.2023
======

Война. День 575. Карабах. Дальше без меня

Кому там тезис непонятен?
Ну, как ещё вам объяснять?
Довольно всем душевных вмятин.
Ведь был же план. Из белых пятен,
Но только отвернулся нá день,
Как вы - за старое опять?

Рубеж тревожить у форпостов
Не сметь - священны рубежи!
Признаюсь, самому непросто -
Намедни отнял полуостров
И коридор. Одни блокпосты…
Но то - другое. Не блажи.

Там кто-то просится наружу?
Им не выходит жить в ладу?
Пущай идут. Не рвите душу.
Намедни Грозный аки грушу
Трясли, чтоб не забрали сушу…
Но то - другое. То - за мзду.

Да, заблудилась между сосен
Моя с бумажки болтовня.
Но повод выдался серьëзен:
Я «третий день» вторую осень
По плану бьюсь, что рыба оземь…
Пожалуй, дальше - без меня.

21.09.2023
======

Война. День 576. XXX Заповедей Йозефа Геббельса. №6

«Один за всех,
И все за одного!
Народный дух,
Народа естество
Несут успех,
Не зная середин.
Не вижу двух,
Наш путь такой один!

Алкая прав,
Не забывай долги!
Придëт и мир,
Но тут кругом враги.
Умерь свой нрав
В пыли колосьев ржи.
Один кумир -
Прославь и поддержи!»

В пыли былин
Забыли мы урок.
Но как же так -
В ночи спустить курок?
Один в один.
Сравните. Каково?
Один - дурак,
И мрут за одного.

22.09.2023
======

Война. День 577. Совбез ООН №9421. Пикировка Небензя - Рама

- Я протестую, Председатель,
Под запись, как доброжелатель:
Регламент - батьки поперëк!
Трибуну - тем, чья песня спета?
Вперёд посланников Совета?
За что ты Донов ждать обрëк?

- Нет разночтений «или-или»,
Достопочтенный Дон Василий,
Таким порядок утверждëн.
Вы брови успокойте обе,
Читайте буквы, цифры, дроби.
Чай, не впервой. Вопрос решëн?

- Я гнева не сдержу румянец!
Всë ясно, натовский албанец,
Держи покрепче молоток
От Вашингтонского обкома.
Позор тебе на стены дома,
Неси Истории урок!

- Вам, Дон, не стоит возмущаться,
Здесь не ведут спецопераций,
Но есть решение проблем:
Войну свернуть, войска - на базы,
Тянуть - не к месту, можно сразу.
И парень в хаки будет нем.

23.09.2023
======

Война. День 578. В оба

- Левый закроем и - с первых строчек.
- Ш. Как Шахтëрск. Б. Как Буча.
М. Мариуполь. Возьму платочек?
Больно… Спасибо. Немного лучше.

Н. Николаев. К. Кременная.
Ы. Операция. М. Мелитополь.
Б. Как Бахмут. Ш. Как... - Меняем
Глазки. И с новой. Бежим. Галопом.

Б. Как Борисполь. Ы… Подтасовка?
Что теперь? Снова и снова будет?
Н. Это Новая. К. То Каховка
М. 2-2-5. Это Мрии ру‌ды.

И. Как Изюм. Н. Некрологи.
Ш. Как трезубец. М. Дайте минуту…
Марьинка. Как там сейчас дороги?..
К. Краматорский «Амстор» и люди.

- Ниже спускайтесь. Тут будет сложнее.
Правый… Давно ли Вы оба закрыли?..
- Сразу же. Правда. На самом-то деле,
Вижу и так. И Бердянск, и Киев.

- Что Вы морочите?.. Зрение - в норме!
Буквы, как буквы! - мелькнула злоба.
- Лëд на ресницах. Цвета монохромны…
- Что ж… Не смотрите. - Продолжу. В оба.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

24.08.2023
======

Война. День 579. Памяти Ивана Айвазовского

Море. Колкие брызги.
Волн гремучих вокал.
Шансы тающе ни‌зки
В порт вернуться приписки.
Для последней записки
Миг, похоже, настал.

Крики. Люди за бóртом.
Мачта - суши эрзац.
Не укрыться рапóртом
Ни профанам, ни тëртым.
Где вы, тихие фьорды,
Тëплый розовый кварц?

Беспощадный. Девятый.
Вал. Ночной абордаж.
Эхо бранных проклятий.
Но стихии объятий
Не сдавить этих братий,
Не сломить экипаж.

Холст и масло. Марина.
Битый водами бот.
Как огарок, лучина,
Теплых красок пучина -
Что надежды причина
На удачный исход.

1817-1850-1900|25.08.2023
======

Война. День 580. Клан

Самый старший не лез за словами в карман:
«О полутора сотнях? И не было речи!
И не то, и не так передал сарафан:
Сколько можешь - туши эти тусклые свечи».
Передумал. Возглавил. Подрыв. Чехарда.
Лишь граниту досталась Героя Звезда.

Сын, напротив, не лез языком на рожон:
«Я? В шестнадцать? Тушил? Невозможные враки!»
И подняв к небу палец: «Да славится Он,
Кто дарует погоны, кортежи, дензнаки».
Тем же годом - Герой. Не случилась бы дрянь -
Понесла Метрополия долгую дань.

Только сын генерала и муфтия внук,
Не владея словами, решает вопросы
Священных Писаний ударами рук
И ударами ног, льëт кровавые росы.
Им гордится отец и гордился бы дед.
Но оставил в живых, и Звезды ему нет.

Их - носить на руках, песнь Героям поëм.
Первый стал - …передумав? За ним - …по заслугам?
Третий, к счастью, оставил мальчишку живьëм.
Не дадут? Мелковат сокрушающий хуком?
Что ж, выходит, наградой Героям - Звезда,
Лишь огарок когда потушил навсегда…

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

26.09.2023
======

Берегите себя.

12 горизонтів планування рік по тому
Доброго дня, Любий Лікарю
Уже минув рік, дивна річ сприйняття часу. День дається тижнем, тиждень- місяцем, місяць - роком. А рік - однією миттю. Ну от такі горизонти планування нашої родини через рік.
1. Ремонт. Рік тому ми зробили основну частину ремонту, але через рік і пережитої зими вилізли деякі наші недоробки. В минулому році ми просто побілили крейдою стелю, але не обшкрібали стару штукатурку. В результаті стара штукатурка посеред отопітельного сезону відсиріла, відлущилася і почала сипатися. Задоволення так собі. Вариш їсти, відкриваєш кришку каструлі і в борщ, ляп - штукатурка. Попрала білизку і на сушарку, на мокрий одяг ляп - штукатурка. Спиш, все чудово і тут відчуваєш під щокою щось тверде, дивишся - штукатурка. Плюс до всього якось дивно груба зроблена, труба одразу в руську піч переходить немає ні перегородки нічого. В результаті весь дим в хату, відкриваєш двері, підсос повітря і груба не горить. В великі морози трохи краще. Так дожили до весни. Закінчили топити і закрили руську піч кирпичем. Вологи в хаті менше, ну дим здається не вале в хату, далі буде видно. Зі стелі і груби зняли стару штукатурку, бо грубу як радили місцеві ми в минулому році штукатурили глиною, все полопалося і злізло. Все зняли, обшкебли, заклали і тепер ми вже нікого не слухали поїхали в будівельний магазин і купили термостійкий розтвор і водоемульсіонку. Заштукатурили, зашпаклювпли і пофарбували. Все тримається. Правда в кладовці і сінях сипиться, але там руки не доходять і якщо чесно не так дошкуляє. Мама з татом виїхали на Ізюмщину, практично одразу як її звільнили в кухню і погріб налізли миші, добре яблук і картоплі попсували. Ми всі дірки знайшли засипали битим склом і замазали. Тепер в цю ж дірку миша не полізе. В минулому році подруга сестри продала нам п'ять качок, сараї в жахливому стані в дірках, з боку городу жодного загородження, по двору жодної загороди. Через відсутність забору з городу лисиця в нас вкрала двох качок. От щойно потепліло, загородилися від городу, замазали цементом дірки в сараях. Тепер худобі зимувати буде добре. Пізньою осіню минулого року обтягли вікна плівкою, в хаті тепло.
2. Вода. В минулому році почистили колодязь, через дуже сильні повені і рясні цьогорічні дощі, вода не зникала, може допомогло, те що трохи заглибили сам колодязь. На даний момент уже беремо з колодязя чисту воду і використовуємо на пиття. До сусідів уже не ходимо, правда чистою іде перші два, три відра далі мутна. Все ж таки не так давно чищений.
3. Концервація. Концервний завод працює у дві зміни, було і три, от тільки мало годин в добі, та й сил не вистачає. З минулого року ті, що купувала баночки лишилися, батько десь біля закинутої хати знайшов знайшов брудні баночки, ну нічого помила, виварила і закатала, плюс боночки з гуманітарки. Іще знайомі волонтери привезли скляні банки із зіпсованою провізією зсу, запитали чи візьмемо, ми взяли годували ними котиків своїх, свекрів і собак свекрів. Нам досить багато лишилося пустих банок. Зараз у нас на городі багато виросло баклажан, ми даємо знайомим бабусям, а вони нам не гроші, а баночками розраховуємося. Що концервую? Ох ... . Ми свій город посадили, садили з розрахунку на посушливу Ізюмщину, там половина того, що посадиш пропаде, тобто щоб хоч щось зібрати, треба багато і густо посадити. А на Чернігівщині волого і чорнозем, мало того, що не пропало, щей усе вродило. Я не встигаю переробляти, і роздавали, і на Харківщину відправляли, і худобі згодовуємо. Навчилася засолювати в пластикові відра, в бочку не солимо, бо ледве минулорічні з'їли. Тож зимою їсти буде.
4. Засушки. Холодильник привезли, а ввімкнути часу все не вистачає, тож сушимо багато, посіяли приправи, аж дивно, те що ми наживали на Ізюмщині за три роки, тут таке саме вже за рік. В цьому році погано вродила цибуля і часник. Але перемелені в сухому вигляді лишилися з минулого року, тож не сумую. Мельнецею перемолола кукурудзу відсіяла муку, від магазиної нічим не відрізняється, на ній печу і жарю аладі. Крупу згодувала птиці.

(продолжение)
5. Посівний матеріал. Раз позріли породи, значить і насіння визріє, а на наступний рік, щось садити треба
6. Тварини. Чесно город вродив, і здається з тваринами трохи перестаралися. Вранці йде година, доки всіх попораєш. Коза яку подарували господарі була не вагітна, ми її до нареченого зводили, вдруге сама збігала, але стара була, скоріше за все так і не завагітніла. Взимку зачепилася рогами за перегородку і так весною і померла. По сусідству жила бабуся стара стара, вона як п'явка вчепилася в нас купи в мене козу, та купи. Ну купили, а бабуся поїхала до дочки і через три місяці померла. Козочка не найкраща, вім'я не симетричне, воду погано п'є і постійно шлунок стає, але іншої немає. Весною ледве врятували. Не могла розродитися. В неї було троє козенят, роди були тяжкі, тож всі козенята подушилися, а козочку потім довго лікували. Місцеві шоковані, що все самі робили і чистили і кололи,ветеринара не кликали. Ми и його просто не знаємо. Подруга сестри подарувала цапика, вухатого, рогатого нубійця. Тепер вони коли в різні сторони тягнуть всіх їхніх предків згадаєш. Город садили пізно, по цілині. І при першій прополці був на половину пустий. Ми на це подивилися і лишили всі яйця під качками. Коли вилупилися докупили бройлерних качок і курчат. Город підсадили. Потім іще одну партію висиділи качки. В результаті. Пішли дощі і посходила як підсадта, так і першо посажене. Виходиш в двір, на тебе біжить стадо ням- ням. І з загороди крякче малеча. З іншої загороді кури кокають. Загородки зробили самі із прутів кленку. Діти в захваті, вони птицю за іграшок сприймають. Відсидять у бомбосховищі півдня, прийдуть додому із пташками пообіймаються, із козами пострибають і котиків погладять і до вечора навіть не згадають, що в бомбосховищі були. Окрім двох котиків, що дали свекри до нас приблудилося дві кішечки, одна із них уже вагітна ходить, ох ще буде морока кудись кошенят подіти. Коли їздила на Ізюмщину шукала свого котика, який вискочив в евакуацію. Знайшла кості його біля хати.
7. Корм. Сіно, листя, гарбузи ,кабачки, деякі засушки, зерно, кукурудза все це стягується, запасається. Годувати багато ротів треба. Так деяких з'їмо. Нам бройлери не подобаються вони агресивні. Але ж не всіх одразу. Нажаль в полі кукурудзи лишилося менше ніж в минулому році, але сусіди не проти продати і на багато дешевше ніж на Ізюмщині.
8. Рослини. Не всі рослини посаджені в минулому році вижили. Ті рослини на Ізюмщині, що вціліли після обстрілів почали хворіти якою дивною хворобою, ніби ржавчиною покриваються в гинуть. Сестра деякі викопала і привезла сюди. Спочатку ніби прийнялися, а тоді загинули. Ржавчиною не бралися як на тій ділянці, але дуже слабкі. Кажуть же, що в снарядах токсини. У свекрів прикопували і брали саджанці. На ринку брали саджанці і розсаду. Тут дуже великий вибір. Троянди посадили. Дуже сподобалася Лілія гігант, ми іще замовили, коштів не шкода, адже із лілій я варю варення. Люди віддавали саджанці квітів, деякі самі купували. Замовити іще кущів і дерев. Я знаю, що наші захисники не пустять окупантів, більше не допустять повторення Бучі. Тож посадили в землю. Шпинат з'їли. Зараз садимо озимі чекаємо кущи і квіти. Всі хто іде повз постійно нас хвалять, що все є і квіти в городі і вся городина плодить. Я не звикла, щоб мене хвалили, ніяково. Нарили саджанці ліщини і посадили. Кріп в цьому році не вийшов і петрушка слабенька. А от кому тут подобаєтьс- батату. Купили саджанці ладану і дістали підвісний горщик, висить перед входом в хату, скоро заносити будемо. Взимку нам дарували волонтери, місцеві мандарини, апельсини, на концервація я брала лимони. Всі кісточки садила с землю. Зараз у мене 6 горщиків із цитрусами і ще два фініка проросло. Купила саджанець розмарину. Коли ішла від школи хтось викину ящичок із кактусами, забрала. Зараз гарненько підросли. Із рослинами на підвіконні взимку веселіше. Немає депресії.

(окончание)
9. Жолуді і горіхи. В минулому році сестра збирала горіхи у подруги, ми всю зиму їли, а пророші відвезли на Залиман і посадили на нашу ділянку. Батько у захваті, він обожнює горіхи, він із них олію даве, йому вона дуже подобається. Віджаті подрібнені горіхи присилає нам і я роблю з нею різні смакилики. Пересмелені жолуді теж в нагоді. Я перемолола, муку відсіяла, а крупу згодувала птиці, їли із задоволенням.
10. В'язка. В'яжу як і раніше жаль, що вдома на це не вистачає часу, тож в'яжу в електричках, на зупинках в школі коли зарано прийду сина забирати.
11. Як копіювала, так і копіюю. І не шкодую. Ламався ноутбук, йому бідоласі більше 10 років. І телефон ламався, а файли цілі на флешках. Багато на флешках збереглося рецептів, які мене зараз виручають, хоча ті журнали вже давно в старій хаті згнили.
12. Дрова. Дрова почали на цю зиму заготовляти з самих весни, щойно перестали топити. Ми робили заборчик, обпилки, те що не підходить на топку. Гнилі дошки, залишки старого забору і сараю, що не притулиш нікуди- на дрова. Кукурузиня, гіля, стебла соняшнику, шишки, качани кукурудзи, шкаралупи горіху, кісточки з ягід, кочерижки з капусти, все на топку. Все літо сміття складається в пакети, а пакетт в окремий поганенький сарай. Це чудова розтопка. Нам сусіди показали де кіз можна припинати, це навпроти закинута ділянка. Поставив козу, скрізь трава, вечері забераєш, траву коза з'їла, а там гіляка - на дрова. Пиляв в основному син. Тож дров запаслися.
13. Прялка. До прядки руки не дійшли. Ліпили обереги, допомагали дітям плести браслети для зсу. Допомагали з домашкою. Домашні завдання сина весь час забирають. Але від ідеї не відмовилася. Сподіваюся в цьому році вийде.
Мені соромно це казати, але до війни було гірше. Буває проскакує думка, шо все добре, але одразу заглушається хвилею сорому. Я не можу радіти каченятам, хоч вони і дуже кумедні, бо там у підсвідомості шкребе розуміння, що зараз комусь намає навіть води. Я не хочу казати, шо все погано, але і добре не скажу. Доки йде війни, добре не буде. Не зможеш насолодитися і сприйняти до кінця. Я не хочу хвалитися, я просто хочу показати, що коли не опускаєш руки, можна набрати на свою голову купу роботи, стільки роботи, що прогавиш всі фейки, всі обстріли і всі погрози. І лише вечері побачиш основні новини, дійсно важливі. А це головне в наш час, інформаційна гігієна. На гуманітарку надії мало, ми не єдині де війна, в світі стаються катаклізми. Найголовніше, щоб підтримали на початку, коли найтяжче. А далі ми повинні самі на ноги ставати, бо можливо той хто тобі допомагає сьогодні, завтра опиниться в біді і уже він потребуватиме твоєї допомги. Подумайте про це
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Здравствуйте, доктор и все писатели-читатели! Видела переведённый на русский язык стих, который я присылала ещё в июне, спасибо, от него все так же мурашки. Видела комментарий для меня, что россияне не прозреют и не очнутся, чтоб я не ждала. А мне вот опять попался такой стих...ну вдруг кто-то все-таки очнется, пусть вслух не признается и не подаст вида, что осознал, но внутри себя, вдруг поймёт, вдруг почувствует...

Россиянам

Если в огненный час агонии
Вам предъявят за всё счета –
Не твердите, что вы не поняли,
Или поняли всё не так.

Про раскаты сирен над крышами,
Про последний кусок пайка –
Не кричите, что вы не слышали,
Что не видно издалека.

Про оставшихся под завалами
И про холод подвальных стен –
Не внушайте нам, что не знали вы,
Что поверили вы не тем.

Про ракеты, что мчатся по небу,
Про разорванные тела
Вы, конечно, солжёте что-нибудь,
Объясняя, что не со зла,

Что политика – дело чёрное,
Что сегодня никто не свят,
Что мы все виноваты поровну,
Коль в окно залетит снаряд...

Но когда чернота рассеется
И расступится долгий мрак,
Не твердите, что вам не верится,
Что вы думали – всё не так.

И когда отшумят пожарища
И пробьется в золе трава –
Не просите у нас о жалости,
Не расходуйте зря слова.

Не надейтесь, что станем братьями,
Что когда-нибудь всё пройдет.
Полусвастикой, как проклятием,
Заклеймили вы весь народ.

И никто не склонится к горестям
Ваших жалких гибридных бед,
Когда в огненный час агонии
Вы дадите за всё ответ.

Ксения Кириллова

Ищущая логику харьковчанка

Здравствуйте, Доктор, спасибо Вам!
Виктория - Харьков, спасибо! Обнимаю.
Евгений, от души посмеялась. Мда, депрессия это сейчас для всех актуально. Я до психиатра недавно дошла. Депрессия накрывает. Нашла полное взаимопонимание. Уж там-то диагноз Путина, пропагандонов и зиганутых - сразу видят...
Мой психиатр сказал:
"На мясо - я никого не отправляю, даже если хотят! "
Россияне призывного возраста. Дойдите до психиатра, не бойтесь, вас там не съедят. А в военкомате съедят! Психиатр - это лучше, чем быть трупом или инвалидом, лучше, чем сидеть в тюрьме, подвале или прятаться в лесах.
Лейла

Закрита тема

Доброго дня, лікар. Пишу до Вас з нерозумінням ситуації та що з цим робити.


Я працюю в благодійному фонді що займається допомогою цивільним постраждалим в наслідок війни. Маємо проєкт допомоги жінкам, що постраждали від насилля військових рф. Таких жінок багато на деокупованих територіях... що для мене стало шоком, ще більше постраждало чоловіків... Проте ми стикнулися з проблемою, що суспільство не хоче говорити на цю тему, навпаки, засуджує самих жінок. Вони, від нерозуміння їх суспільством, ховаються, бояться розповідати іншим, щоб не засудили. Але яка це глибока психологічна травма, яка, якщо не пропрацювати, відобразиться на дітях, на рідних, на ній самій аж до суїциду. А ці жінки підуть працювати в школи, в дитячі садочки... якщо навіть вони будуть готові говорити, то їх змусять прожити те саме ще 100 разів на допитах для відкриття справи. І який в тому сенс, наврядчи винні будуть покарані.

А чоловіки? Тут проблема ще важча. Вони взагалі не можуть про це говорити. А психіка порушена і декілька поколінь травмованих людей будуть виховувати нове покоління. Про згвалтованих дітей просто не має сил говорити...

Чому ми не говоримо про цю проблему? Чому Мінсоцполітики досі не має жодних програм по наданню допомоги таким людям? Чому суспільство хейтить постраждалих, вважає їх брудними, і "самі винні"? Я вважаю, що нам потрібно працювати як з постраждалими так і хейтерами, бо то теж відхилення. Потрібно говорити про це на рівні держави, пояснювати що відчувають постраждалі, як з ними потрібно спілкуватися, як їм можна допомогти. А ми, суспільство, просто закриваємо очі.

Вибачте, болить... ми переможемо, але які ми будемо після перемоги, це велике питання... боюся думати...

Прокладаємо шлях
Доброго дня Любий Лікарю
З 18 липня 2023 року моєму племінику сестра почала оформляти групу А по інвалідності. Не дивлячись на те, що у племінника тяжка розумова відсталісь, в Ізюмському районі не могли її добитися. Тай звичайну інвалідність отримали з боями. Направили в Чернігів, пройшла невропатолога і ортопеда, супутні захворювання написали словами, але коди не поставили. Психіатра пройти не вдалося через, як виявилося прострочену довіреність від батька. Додому коли приїхали дитина аж вила, так боліли ноги. Батько племінника зробив довіреність і вони поїхали знову в Чернігів, тут мабуть треба уточнити, щоб потрапити вчасно в Чернігів, їм необхідно встати о 3:00, зібратися і на таксі доїхати на електричку, 800 грн одна поїздка. Також в той день пройшли ендокринолога, бо дитина сильно втрачає вагу, і зняли мірки на протезному заводі. Коли дитину сестра досягла додому він падав на коліна і вив від болю, я спиртом йому ноги розтирала. Психіатр написав все необхідне, і дитині рекомендували призначити групу А.
З цього моменту почалося пекло.
Приїхавши з даними виписками в Бахмач, пішла до педіатра, педіатр послав до психіатра. Між лікарнями відстань 1,5 км, племінника сестра тягла з собою, бо без нього з нею навіть не говорять. Психіатр склав всі довідки, сказав" Чудово, ти вільна". На запитання, а індивідуальну програму реабілітації хто мені напише. Психіатр посилає до педіатра. Педіатр до психіатра. Але дві попередні ІПР завжди нам писав дорослий найближчій до місця нашого проживання психіатр. Тому сестра почала наполягати психіатру, щоб він її написав. Психіатр. Куди тільки їх не ганяв. Сестра їздила в Ніжин, типу в район. Ходила на медикопедагічну комісію, ті сказали, що з ІПР не можуть допомогти і не розуміють чому до них з цим питанням прийшли. Сестра попросила оформити сину висновок, що він необучаєм. Приїхавши додому зателефонувала в МОЗ, із запитанням, хто ж все-таки повинен написати ІПР. У відповідь" не знаю". Ми просто в шоці. Все-таки сказали, що або педіатр, або психіатр. Сестра пішла до психіатра, і почала на нього тиснути, змогла його дотиснути лише після погрози, що вона поїде в Київ на нього скаржитися. Написав, але домовлялися, що не всі пункти проставе, що сестра попитає і уточнить. Коли ІПР була готова( вона,виглядає чудово перша сторінка нормально, а друга переверну до гори дригом) сестра її взяла і пішла питати, як краще її оформити на комісію. В результаті голова комісії завірив напів порожню ІПР і прогнав сестру в шию. Вона повернулася до психіатра і запитала, що це таке. На, що психіатр взяв ручку пастою, яка значно відрізняється від попередньої і дописав, але не повністю. Ліда поїхали з усим цим добром у соцзахис, по ортопедію. Її направили назад до медиків уже на допомогу ЛКК щоб прописали в ІПР супутні захворювання. Бо перед медики скаліоз проставили, а вальвусну плоскостопію написали словами, а код не поставили. А соцзахист словами не приймає в усьому відмовляє. Сестра поїхала в інше містечко, цент нашої громади оформити безкоштовні памперси. Доки сиділа під кабінетом в соцзахисті психонула, дістала свою ручку і своєю рукою написала кількість памперсів на місяць. Ніяких проблем це не викликало все оформили. В той же день оформила перевод із Ізюму своєї справи на виплати. Сестра була дуже шокована, вона взагалі пропонувала написати відпочинок на Мальдівах, може і це оплатять. Якого біса не роблять своєї роботи і не ідуть на контакт з нею. Періодично сестру із дитиною ганяли на дитячу ЛКК. Там дивилися і присвоїли групуА. Але почали розповідати, що ортопедія не важлива і нічого нею смикати людей. На, що сестра пішла на них рогами, із словами:" Мало того, що у дитини розумова відсталісь, давай із слабкоходячої дитини зробимо неходячу". Що їй відповісти, ті розумники не знайшли. Посилали в Ніжин, а сестра задоволень казала, що там була. Якщо ніхто не хоче виконувати свої обов'язки, хай дають письмову відмову. Тоді в Ніжин оформляти поїде, але в Ніжин поїде довгою дорогою, спочатку в Київський МОЗ, і тільки тоді в Ніжин до лікарів. Написали ... майже все.

(окончание)
Різними почерками, різного кольору. На ІПР не вміщалися всі печаті. І кожну правку доводилося завіряти новою печатю. Коли соцзахист побачив цей шедевр, на пів години спеціаліст втратив дар мови. Потім покрутила декілька разів. Ну просто людина не розуміла де початок, а де кінець, де верх і де низ. Положила ЦЕ на стіл, положила голову на стіл. Голосно простогнала, сказала " За, що мені ця кара Боже". Потім підняла голову три рази глибоко вдихнула і видихнула. Знову взяла ЦЕ в руки, заплющила очі різко підвелася і сказала" я ж через ОЦЕ постійно пишу на них скарги. Можна хоча б орієнтацію сторінок не порушувати. Як доки розберуся де верх де низ, у мене закінчиться робочий день, в всі ізвилини в мозку вирівняються. Через неї у вас можуть бути проблеми". Медикопедагогічна комісія, надала свій висновок. Він нам здався дивним. І ми попросили консультації у спеціалістів спеціалізованої школи де навчався племіник. Виявляється, що дана комісія надала висновок не визнати дитину необучаємою, а на передачу дитину в інтернат. Коли ми в цьому розібралися вирішили лишити дитину в тій же школі на онлайн. І от цей день настав прийшла справа із Ізюму. Підвищення пенсії оформили, по догляду оформи і так далі навіть на жовтень уже назначили нарахування. А от за вересень повинен виплатити Ізюм. Ні дзвінок на гарячу лінію, ні особисті дзвінки не дали результату, нема. Так, от все нарахували, все є. А ортопедію ні. Не положена. Сестра телефонує на протезний завод. Там підіймають документи і кажуть, що положено добивайтеся. Лікарю це уже був кінець вересня. Тобто все, що я описала вище відбувалося протягом 2,5 місяців. Тобто за ці 2,5 місяці сестра не бувала вдома. Постійно з сином в дорозі. Сказати, що вона втомилася і в неї здають нерви, це нічого не сказати. Тому вона уже була готова до рішучих дій. 25 вересня поїхала в Чернігів на повторний прийом до ендокринолога. Дитину було брати не обов'язково, але вона його взяла з собою. Приїхала рано, і пішла в Чернігівський МОЗ написала скаргу на обидві Бахмацькі лікарні. В МОЗі сказали, що вони вирішили, що ІПР повинен писати педіатр. Сестра сказала, раз вони щось вирішили, хай про свої рішення хоча б інформують робітників на місцях. Чому не надають інструкції. Спеціалісти дорослі вимушені оформляти дитячі ІПР, вони не знають як це робити. Поінформуйте. Вони виявляється навіть не думали, що це треба робити. Ох, як тяжко. Також там були здивовані безладом в Бахмацьких лікарнях. Вони просто не знали. Тобто із усього населення міста і прилеглих сіл, а вибачте лише переселенців 2000, а місцевих набагато більше поскаржилася одна моя сестра. Як ходять по вулиці і скаржаться на безлад в лікарні, то нормально, а поінформувати МОЗ, то ні. Так мовчіть не скаржаться взагалі, раз не хочете, щоб це змінилося на краще. Ортопед доставив коди, ендокринолог заспокоїв, що діабету у племіника нема. Сестра поїхала додому. Наступного дня, поїхала в Бахмач. До травматолога, той направив до зама головного лікаря. Питання було біля словесного діагноза написати код захворювання. Зам в крик, вона кричала півгодини, доки не прийшов травматолог і ледь носом не натовк, куди і що треба написати. Написала, сестра з цим пішла в соцзахист. Прийняли. Через три дні повідомили, що призначили нарахування в племіника уже шиють взуття. Це дитина, у якої трохи покручені стопи і викревнили хребет. Цій дитині і її матері довелося 2,5 місяці жити в дорозі витримати приниження, зневагу і відверте знущання. І лише настирливістю, наполегливості і невідступність ( за моєї підтримки). Ми змогли вибороти, інакше тут не скажеш ІПР і ортопедію. Мене це чекає в лютому, тепер ІПР на мого сина. Але нажаль це чекає і на наших поранених захисників. Шкода але, це факт. Ми постараємося протоптати шлях для них. Ми хоча б поінформуємо про існування даних проблем МОЗ. І сподіваюся це вплине на ситуацію в позитивному напрямку.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Здравствуйте доктор💖
Посмотрела сегодня два ваших видео
С Головановым и Грэмом
Спасибо ,что рассмешили
За посла Украины в России😂😂😂
Обожаю Вас,как же Вы нужны этому миру
Доходчиво объясняя что такое хорошо и что такое плохо ,за юмор отдельное спасибо.Дай вам Бог здоровья на многие лета…💋💋💋💋💋💋

Прірва (чи то «крик душі»)

Вітаю Вас, улюблений Лікарю! Вітаю й читачів.
Боляче. Так, листів на каналі знаааачно поменшало. Спочатку весна-літо-осінь в полях-городах-садах. Тепер початок навчального року, який всі сприймають по-різному і ставляться теж по-різному. Але в собі я віднайшла ще одну причину.
Прірва. Прірва в спілкуванні. Спробую пояснити моє.
Перше, одразу і для ясності. В мене як не було бажання відповідати і пояснювати Дімам-Ксюшам-Олесям, так вже й в сталий мінус вийшло «бажання». Я не про них.
Я про своїх, про рідних. Сил не стає навіть на найближчих. Копаюсь в собі, в минулому, в теперішньому, розкопую. Багато чого вже не буде сказане навіть в сім‘ї. Залишиться в собі.
Зустрічалась з подругою, найкращою, дуже чекала зустрічі. Була тема для обговорення, важлива для мене. Ні, розповіла схематично, не вдаючись в подробиці. Хоча хотілося спочатку і душу відкрити, і поради спитати.
Є друг, в нього дитина, він один, в мене дитина - і я одна. Зайшла мова про обов‘язки моєї дитини (з боку друга). Я - меч наголо - і на амбразури. Дитина - моя, значить, відповідальність - теж моя, і взагалі, хто би що про чуже життя знав. А я пояснювати не мушу. От така відвертість.
Через кілька місяців після початку війни - зарікалась читати, а, тим більше, писати коменти під новинами. Вже кілька місяців читаю. Жах. Страшно. За наше майбутнє страшно. Закрадається сумнів: а чи люди думають? Не кажу навіть про аналіз достовірності, контексту і тп. Тупа і жорстока радість. Тупа і жорстока ненависть. Жорстка жорстокість. Читали коментарі під новиною, що в Україні впала народжуваність? (Чого б це, правда?) не читайте, якщо ви люди, не псуйте собі настрій. А про мораторій на зерно від Польщі?
Я розумом розумію, в чому причина, а в середині, душею чи серцем - сприймати вже зовсім не можу. Коли чергова тривога під час учбового процесу, в мене перша думка: «самі неуки, дайте хоч нашим дітям…», а вже потім приходить негатив.
Я півтора року не можу НЕ читати новин - та останнім часом я їх читаю крізь силу. Інфантильність і прорахована, корисна, та ще й боягузлива позиція світу - мене вводить в шок. І в моїй особисто душі виросла прірва. Мені вже не хочеться ділитись ні з ким - ані добрими словами, ані ненавистю. Навіть коли розпирає від бажання ділитись. Навіть зараз пишу крізь силу - а перед очима гидотні реакції, на які не жадібні «наші мишебраття» (а може й свої, хто зна). Най вони значать, що я ще жива - і все налагодиться, і все, нарешті, буде Україна!
Русня, зламати вам мене не вдалось. І наврядче вже вдастся (після перших-то кількох тижнів!). Але я вас вже майже не ненавиджу - вас просто нема. А скоро не стане фізично - це все, що в мене для вас може бути.
В мене такі причини мовчати - зникає довіра до будь-чого. І ще є дуже неприємні очікування зими, хоча й готова на 100%.
Дякую всім, хто взяв на себе краплю мого негативного настрою - не цим би хотілось ділитись.

Підсумовуючи: така втома від обіцянок в новинах, а потім «крок назад», така довіра «союзникам», а потім скандал, така віра в наші джерела, а потім «хтось поспішив і все не так» - ці качєлі-карусєлі - таке роблять всередині, що краще новини й не читати. Але як ні?.. особисто я тому і виснажена в інфопросторі. Думки в слова не складаються. Бо втома. Втома півторарічної ваги. Українці, діліться, в кого як! Бо всі ми різні.

Вікторія, Сумська область - сподіваюсь, що Ви відчуваєте підтримку усіх нас, небайдужих! Для українців, будьте ласкаві, ще раз надайте реквізити для допомоги, в чаті й не відшукаєш! Витривалості Вам! Ви не одна, знайте це.

Катерина, Ізюмський район - Ваші листи не дадуть цій історії пропасти, вони потраплять в ІСТОРІЮ. Дуже Вам вдячна, морально завжди з Вами, якщо чимось можу допомогти матеріально - Лікарю, мій контакт у Ваших руках, якщо можемо всі - пишіть. Осторонь не залишимось. Тримайтесь!

З неймовірною повагою до Лікаря і кожного, хто за Україну і їй співчуває та підтримує,
Марина, Київська обл.

Здравствуйте, доктор.

Сегодня напилась до состояния почти полной невменяемости.
Не потому что вчера был день защитника Украины.
Не потому что вчера был день учителя (типа мой профессиональный праздник)

Потому что тепловизор, на который собирали местные волонтеры, отправлять уже некому.

Я не могу привыкнуть к смертям, как к статистике.
И всегда делаю недостаточно.

Больно.

Виктория, Сумская область

для Катерини, Ізюмський район

Катю, чи Вам допомогти? якщо НП не потягне, то через волонтерів можна спробувати передати, я знайду- хлопці їздять
Аня, Київ

Фонд психологической помощи

Здравствуйте, уважаемый Доктор и читатели канала.

Ответ на письмо «закрита тема».
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/11072

Я не в Украине, поэтому могу многого не знать.

Но разрешите предложить. Может стоит обратиться за помощью в распространении данной темы к Маше Ефросининой?
Может быть через влияние известных людей можно привлечь внимание к этой тяжелой теме?
Маша как раз является организатором подобного фонда.

https://mashafund.org.ua/

Извините, если не права.

С уважением,
Ася (Токио-Ялта)

Без назви, як є, особисте...

Пишу подрузі:

Вчора ввечері думала про нашу спільну подругу (P.S. з перших днів вона і її чоловік, і їхні діти в лавах захисників і захисниць) і писала їй вірш.
Їй, і таким, як вона:

Мне стыдно вам в глаза смотреть
Я знаю,
что рядом я должна стоять у края
У края пропасти, которая пришла зимой ...
Забрала наш незыблемый покой.

Война живёт у дома нашего не первый год
Желают орки землю выбить из под ног...
Родные лица - раненные души,
Забрала мир война,
кровавою рукой так крепко душит...

А я не с вами, не в строю.
Я там на "чужині", где не живу
Где правила другие, и все чужие ...
И наши тоже тут, - оторванные, злые.
Домой желающие ехать поскорей,
Победы ждущие, да побыстрей.
А мне обидно,
стыдно, горько,
что я не там, а тут,
без дела только ...

Принять себя порою очень сложно.
Сомнения терзают осторожно
Пусть кто-то скажет: "маме" ж можно...
И выбор сделан за меня? - нет, это ложь!
Да, выбор сделан,
его я сделала сама...

Скажу не много:
простите, что не свами
и низкое спасибо,
что жива!

---------
Отримала відповідь:

У тебя синдром выжившего.
Это тяжело, но это надо потихоньку преодолеть. Чтобы этот камень не утащил тебя на дно.
Есть фронт, есть тыл. Фронт без тыла упал бы быстро. Тыл не обязательно на родине. А детей надо беречь.
Сегодня нагнетается разделение между воюющими и гражданскими. Это делается специально, чтобы отвлечь от действий власти до начала большой войны и уже во время.
Люди в тылу в очередной раз взяли на себя решение многих вопросов, которые должно решать государство - машины, тепловизоры, дроны, медицина и много ещё чего. Это всё расходные материалы. Их нужно бесконечное множество. Сумма украденных средств не укладывается в голове. И продолжают красть и саботировать. Поэтому надо отвлечь от этого головы людей и столкнуть их между собой. И многие ведутся на это. Военные начали предъявлять претензии тылу, а не власти, при этом прося скинуться на нужные для фронта вещи. При этом забывая, что те, кто в тылу, должны где-то взять деньги на покупки всего этого. А с работой в стране как-то не очень.
А ты, моя дорогая, где бы ты ни была, всегда помогала по мере своих сил и возможностей. И самое главное, если люди не сберегут детей, не воспитают, не дадут образование, тогда всё это не имеет смысла.
Я за то, что надо вывозить детей. Если есть такая возможность. Нет в стране безопасного места. Даже, если потом дети вырастут и примут решение не вернуться, это не имеет значения. Это будут наши живые дети. Точно также, как многие дети, вывезенные из страны или уже родившиеся за границей, помогают сейчас.
Так что выкинь глупости из головы. Расти и воспитывай сына. А дальше - дальше будет видно.

--------
Людоньки тримайтеся!

Нелюди, йдіть "восвояси", - за #ким кораблем

Здравствуйте, доктор.
Второе письмо за сегодня

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/11076

Дякую, Марино. Розумію, що емоційно важко. І за собою помічаю, що або зриваюсь на агресію де не треба, або не маю емоцій там, де були. Не хочу говорити. Просто важко.

Для тех, кто хочет помогать.
Реквизиты фонда, где я работаю -

Найменування отримувача: БО БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД СЕРЦЯ ЛЮБОВІ
Код отримувача: 26376903
Рахунок отримувача: UA443375460000026005055031267
Назва банку: Сумська фiлiя АТ КБ "ПриватБанк"
Призначення - благодійна допомога



Моя личная карта приватбанк
5363542096355053

Только, если хотите помочь лично мне, чтобы у меня не было проблем с банком и налоговой:

- не надо переводить деньги напрямую из России
- не надо большие суммы и много переводов
- назначение платежа может быть "повернення боргу" или "переказ другу".

Пока морочу голову как оформить карту волонтёра и сдавать за это отчётность потому что категорически не дружу с цифрами и отчётность в налоговую каждый раз для меня дикий стресс.
В корзине онлайн лежит уже много всего, что нужно друзьям на фронте, например, лекарства, а они почему-то дорогие...

Лучше перечислять именно фонду, потому что он имеет право на благотворительную деятельность без лишней налоговой головной боли в отличие от обычных физлиц.


Спасибо за поддержку.

Виктория, Сумская область

Здрастуйте, докторе і всі учасники чату!


Звісно, не на часі критикувати владу, коли є зовнішній ворог і є кого звинувачувати в усіх наших бідах. Зручно. Та чи доживемо ми до того часу, коли зможемо проаналізувати свої помилки? А саме зараз хто посміє це зробити вголос? Опозиції до влади немає, вона знищена. Мовчимо і терпимо. І гинемо.


Є просте поняття "профнепридатність". Ви, любий докторе, часто наводите приклади-асоціації. Я теж люблю так робити. От, наприклад, у мене тече кран у ванній, я викликаю сантехніка. В інтернеті він описує свої професійні навички і обіцяє відмінно виконати свою роботу. За це я його і обираю. А коли він береться за роботу в моєму домі, він виявляється дилетантом, зриває кран, і потужний струмінь води (а може, ще й гарячої) починає затоплювати мою квартиру. Цей горе-сантехнік не знає, як це виправити. Але він молодець, не тікає - він починає бігати по сусідах і просити ганчірки, щоб збирати воду. А мої сини тим часом намагаються приборкати цей потік води, ризикуючи здоров'ям і життям. Так, він профнепридатний, я більше не хочу мати з ним справ. Це моє право.


Чому ми маємо терпіти профнепридатного очільника держави? Він обіцяв нам мир. За це ми його і обрали. Так, у нас дурний, божевільний сусід. Але для того ми і обираємо президента, щоб він зібрав команду професіоналів і грамотно будував відносини з усіма сусідами. Це його робота. Він має виконувати роботу керівника, а не свої цареві примхи (з цими - сварюся, перед тими - стелюся). Існує поняття дипломатії. Якщо сусід дурний, ми маємо бути розумнішими, хитрими, діяти обережно, але тільки у своїх власних інтересах. А не дражнити божевільного, який до того ж сильніший за нас (правильно, докторе?) Ви бачили відео, де за місяць-два до початку війни наш занадто балакучий радник президента погрожує направленими на Москву ракетами? Навіщо???


Ще одна асоціація. Наді мною живе сусідка, самотня немолода жінка. Неприємна і навіть підла. Раніше ми сварилися. Я намагалася їй доводити, що її вчинки неправильні. Але з часом я, мабуть, подорослішала. Я не ведуся на її витівки. Навіть більше. Коли їй потрібні ліки або їжа, я не відмовляю їй, а купую те, що вона просить. Так, вона неприємна мені, ми просто вітаємося, у мене ніколи не виникає бажання спитати, як у неї справи. Але я не сварюся із нею. Бо вона самотня, недобра, а головне - їй нема чого втрачати. Раптом, якщо я почну їй щось вперто доводити (щось капець яке правильне), а вона психане і увімкне газ на своїй плиті. І пів будинку як не бувало. І що я, така правильна і справедлива, виграю у цій суперечці? Треба вміти не сваритися із сусідами, якщо не маєш можливості від них переїхати.

(продолжение)

Україна межує з багатьма сусідами. У будь-якій із цих країн може прийти до влади якийсь тиран. Чому це має сказуватися на нашому житті? Дурний президент - там, а страждаємо ми? ЩО САМЕ зробив наш президент, щоб зупинити війну на сході? ЩО САМЕ він зробив, щоб уникнути цієї повномасштабної війни? УНИКНУТИ або якнайшвидше зупинити, а не переконувати і нас, і весь світ, що українці не бояться смерті. Через нашого непрофесійного "сантехніка" гинуть зараз хлопці на фронті, здебільшого непрофесійні вояки, виправляють ЙОГО помилки. Я вже не кажу про людей по всій країні, які абсолютно ніяк не захищені від ракет і дронів, що летять до нас щодня. І наші виснажені військові при всьому бажанні не зможуть зупинити цей потік смертельної зброї. Це може він. Але він хоче продовжувати війну. А ми хочемо? Він переконує нас, що іншого шляху немає. А ми шукали той інший шлях? Хоча які "ми"? Кого цікавить наша думка? Та і чи є своя думка у людей? Як таке можливе, що з початком війни у президента зростає рейтинг??? Не через покращення життя людей, як мало б бути. А через те, що не втік. Жесть! Може, не втік, бо ще не час? Щодо думки людей. У наші голови завантажено "Ми не будемо розмовляти з окупантами" і все. Лозунг на один день. А що буде потім? Поясніть нам. "От нам би більше зброї - і все, перемога наша". Поясніть мені, президенте, як саме, наприклад, Сашко із Зачепилівки, якого ви відірвали від сім'ї і роботи і практично з порожніми руками відправили у гарячу точку, ЯК він зупинить ракету, що летить у житловий будинок, або шахед, що руйнує електричну підстанцію? До речі, у тій Зачепилівці (там живе моя тітка) скоро взагалі може не залишитись чоловіків - щотижня хлопців хоронять. В який саме момент, на думку влади, Росія зупиниться і визнає нашу перемогу, після якого звільненого нами села? Може, ми плануємо дійти до Москви? Років через 200... Нас взагалі не бентежить, що, поки ми за кордоном випрошуємо десяток танків, росіяни тим часом будують свої заводи, аби виготовляти БПЛА, і збільшують бюджет на війну? Ну чому ми такі вузьколобі?!


Яка наша головна мета зараз? "Знищити ворога!" Будь-якою ціною. А має бути - "зберегти своє життя". Якщо терористи, наприклад, захоплюють школу і тримають у заручниках дітей і вчителів, що має робити влада? Так, розмовляти із терористами. Це дуже складна спецоперація, де мають бути залучені справжні професіонали (і військові, і психологи, а ще існують такі професії як аналітики і експерти). Головна мета - зберегти життя заручників. Мені здається, що це було б правильно. Але наша влада у такій ситуації просто підірве цю школу. Разом із дітьми і вчителями, тільки заради смерті терористів. Скільки міст вже знищено заради смерті терористів?! Наших міст! Вуличні бої - нещадні. Вже нудить від порожнього лозунгу "Ми все відбудуємо!" Розкажіть нам, як саме, ким і за який рахунок мають відбудовуватися міста. У Дніпрі, наприклад, жодного зруйнованого будинку ще й не починали відбудовувати.


Страшно визнавати, що моя держава мене не захищає. Тут моє життя нічого не варте, у мене немає права на волю, немає віри у завтрашній день. Це вже бісить, коли мені розказують, як поводитись на випадок аварії на АЕС або як пережити зиму без електрики. Розкажіть мені, ЩО ви робите, щоб запобігти цьому. Я не хочу пристосовуватись і постійно очікувати на біду. Я хочу жити. У мене не буде ще одного життя. І мені безкінечно соромно перед нашими дітьми. Що ми їм залишимо? Чому ми їх зараз вчимо, окрім ненависті?