Прірва (чи то «крик душі»)

Вітаю Вас, улюблений Лікарю! Вітаю й читачів.
Боляче. Так, листів на каналі знаааачно поменшало. Спочатку весна-літо-осінь в полях-городах-садах. Тепер початок навчального року, який всі сприймають по-різному і ставляться теж по-різному. Але в собі я віднайшла ще одну причину.
Прірва. Прірва в спілкуванні. Спробую пояснити моє.
Перше, одразу і для ясності. В мене як не було бажання відповідати і пояснювати Дімам-Ксюшам-Олесям, так вже й в сталий мінус вийшло «бажання». Я не про них.
Я про своїх, про рідних. Сил не стає навіть на найближчих. Копаюсь в собі, в минулому, в теперішньому, розкопую. Багато чого вже не буде сказане навіть в сім‘ї. Залишиться в собі.
Зустрічалась з подругою, найкращою, дуже чекала зустрічі. Була тема для обговорення, важлива для мене. Ні, розповіла схематично, не вдаючись в подробиці. Хоча хотілося спочатку і душу відкрити, і поради спитати.
Є друг, в нього дитина, він один, в мене дитина - і я одна. Зайшла мова про обов‘язки моєї дитини (з боку друга). Я - меч наголо - і на амбразури. Дитина - моя, значить, відповідальність - теж моя, і взагалі, хто би що про чуже життя знав. А я пояснювати не мушу. От така відвертість.
Через кілька місяців після початку війни - зарікалась читати, а, тим більше, писати коменти під новинами. Вже кілька місяців читаю. Жах. Страшно. За наше майбутнє страшно. Закрадається сумнів: а чи люди думають? Не кажу навіть про аналіз достовірності, контексту і тп. Тупа і жорстока радість. Тупа і жорстока ненависть. Жорстка жорстокість. Читали коментарі під новиною, що в Україні впала народжуваність? (Чого б це, правда?) не читайте, якщо ви люди, не псуйте собі настрій. А про мораторій на зерно від Польщі?
Я розумом розумію, в чому причина, а в середині, душею чи серцем - сприймати вже зовсім не можу. Коли чергова тривога під час учбового процесу, в мене перша думка: «самі неуки, дайте хоч нашим дітям…», а вже потім приходить негатив.
Я півтора року не можу НЕ читати новин - та останнім часом я їх читаю крізь силу. Інфантильність і прорахована, корисна, та ще й боягузлива позиція світу - мене вводить в шок. І в моїй особисто душі виросла прірва. Мені вже не хочеться ділитись ні з ким - ані добрими словами, ані ненавистю. Навіть коли розпирає від бажання ділитись. Навіть зараз пишу крізь силу - а перед очима гидотні реакції, на які не жадібні «наші мишебраття» (а може й свої, хто зна). Най вони значать, що я ще жива - і все налагодиться, і все, нарешті, буде Україна!
Русня, зламати вам мене не вдалось. І наврядче вже вдастся (після перших-то кількох тижнів!). Але я вас вже майже не ненавиджу - вас просто нема. А скоро не стане фізично - це все, що в мене для вас може бути.
В мене такі причини мовчати - зникає довіра до будь-чого. І ще є дуже неприємні очікування зими, хоча й готова на 100%.
Дякую всім, хто взяв на себе краплю мого негативного настрою - не цим би хотілось ділитись.

Підсумовуючи: така втома від обіцянок в новинах, а потім «крок назад», така довіра «союзникам», а потім скандал, така віра в наші джерела, а потім «хтось поспішив і все не так» - ці качєлі-карусєлі - таке роблять всередині, що краще новини й не читати. Але як ні?.. особисто я тому і виснажена в інфопросторі. Думки в слова не складаються. Бо втома. Втома півторарічної ваги. Українці, діліться, в кого як! Бо всі ми різні.

Вікторія, Сумська область - сподіваюсь, що Ви відчуваєте підтримку усіх нас, небайдужих! Для українців, будьте ласкаві, ще раз надайте реквізити для допомоги, в чаті й не відшукаєш! Витривалості Вам! Ви не одна, знайте це.

Катерина, Ізюмський район - Ваші листи не дадуть цій історії пропасти, вони потраплять в ІСТОРІЮ. Дуже Вам вдячна, морально завжди з Вами, якщо чимось можу допомогти матеріально - Лікарю, мій контакт у Ваших руках, якщо можемо всі - пишіть. Осторонь не залишимось. Тримайтесь!

З неймовірною повагою до Лікаря і кожного, хто за Україну і їй співчуває та підтримує,
Марина, Київська обл.

Здравствуйте, доктор.

Сегодня напилась до состояния почти полной невменяемости.
Не потому что вчера был день защитника Украины.
Не потому что вчера был день учителя (типа мой профессиональный праздник)

Потому что тепловизор, на который собирали местные волонтеры, отправлять уже некому.

Я не могу привыкнуть к смертям, как к статистике.
И всегда делаю недостаточно.

Больно.

Виктория, Сумская область

для Катерини, Ізюмський район

Катю, чи Вам допомогти? якщо НП не потягне, то через волонтерів можна спробувати передати, я знайду- хлопці їздять
Аня, Київ

Фонд психологической помощи

Здравствуйте, уважаемый Доктор и читатели канала.

Ответ на письмо «закрита тема».
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/11072

Я не в Украине, поэтому могу многого не знать.

Но разрешите предложить. Может стоит обратиться за помощью в распространении данной темы к Маше Ефросининой?
Может быть через влияние известных людей можно привлечь внимание к этой тяжелой теме?
Маша как раз является организатором подобного фонда.

https://mashafund.org.ua/

Извините, если не права.

С уважением,
Ася (Токио-Ялта)

Без назви, як є, особисте...

Пишу подрузі:

Вчора ввечері думала про нашу спільну подругу (P.S. з перших днів вона і її чоловік, і їхні діти в лавах захисників і захисниць) і писала їй вірш.
Їй, і таким, як вона:

Мне стыдно вам в глаза смотреть
Я знаю,
что рядом я должна стоять у края
У края пропасти, которая пришла зимой ...
Забрала наш незыблемый покой.

Война живёт у дома нашего не первый год
Желают орки землю выбить из под ног...
Родные лица - раненные души,
Забрала мир война,
кровавою рукой так крепко душит...

А я не с вами, не в строю.
Я там на "чужині", где не живу
Где правила другие, и все чужие ...
И наши тоже тут, - оторванные, злые.
Домой желающие ехать поскорей,
Победы ждущие, да побыстрей.
А мне обидно,
стыдно, горько,
что я не там, а тут,
без дела только ...

Принять себя порою очень сложно.
Сомнения терзают осторожно
Пусть кто-то скажет: "маме" ж можно...
И выбор сделан за меня? - нет, это ложь!
Да, выбор сделан,
его я сделала сама...

Скажу не много:
простите, что не свами
и низкое спасибо,
что жива!

---------
Отримала відповідь:

У тебя синдром выжившего.
Это тяжело, но это надо потихоньку преодолеть. Чтобы этот камень не утащил тебя на дно.
Есть фронт, есть тыл. Фронт без тыла упал бы быстро. Тыл не обязательно на родине. А детей надо беречь.
Сегодня нагнетается разделение между воюющими и гражданскими. Это делается специально, чтобы отвлечь от действий власти до начала большой войны и уже во время.
Люди в тылу в очередной раз взяли на себя решение многих вопросов, которые должно решать государство - машины, тепловизоры, дроны, медицина и много ещё чего. Это всё расходные материалы. Их нужно бесконечное множество. Сумма украденных средств не укладывается в голове. И продолжают красть и саботировать. Поэтому надо отвлечь от этого головы людей и столкнуть их между собой. И многие ведутся на это. Военные начали предъявлять претензии тылу, а не власти, при этом прося скинуться на нужные для фронта вещи. При этом забывая, что те, кто в тылу, должны где-то взять деньги на покупки всего этого. А с работой в стране как-то не очень.
А ты, моя дорогая, где бы ты ни была, всегда помогала по мере своих сил и возможностей. И самое главное, если люди не сберегут детей, не воспитают, не дадут образование, тогда всё это не имеет смысла.
Я за то, что надо вывозить детей. Если есть такая возможность. Нет в стране безопасного места. Даже, если потом дети вырастут и примут решение не вернуться, это не имеет значения. Это будут наши живые дети. Точно также, как многие дети, вывезенные из страны или уже родившиеся за границей, помогают сейчас.
Так что выкинь глупости из головы. Расти и воспитывай сына. А дальше - дальше будет видно.

--------
Людоньки тримайтеся!

Нелюди, йдіть "восвояси", - за #ким кораблем

Здравствуйте, доктор.
Второе письмо за сегодня

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/11076

Дякую, Марино. Розумію, що емоційно важко. І за собою помічаю, що або зриваюсь на агресію де не треба, або не маю емоцій там, де були. Не хочу говорити. Просто важко.

Для тех, кто хочет помогать.
Реквизиты фонда, где я работаю -

Найменування отримувача: БО БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД СЕРЦЯ ЛЮБОВІ
Код отримувача: 26376903
Рахунок отримувача: UA443375460000026005055031267
Назва банку: Сумська фiлiя АТ КБ "ПриватБанк"
Призначення - благодійна допомога



Моя личная карта приватбанк
5363542096355053

Только, если хотите помочь лично мне, чтобы у меня не было проблем с банком и налоговой:

- не надо переводить деньги напрямую из России
- не надо большие суммы и много переводов
- назначение платежа может быть "повернення боргу" или "переказ другу".

Пока морочу голову как оформить карту волонтёра и сдавать за это отчётность потому что категорически не дружу с цифрами и отчётность в налоговую каждый раз для меня дикий стресс.
В корзине онлайн лежит уже много всего, что нужно друзьям на фронте, например, лекарства, а они почему-то дорогие...

Лучше перечислять именно фонду, потому что он имеет право на благотворительную деятельность без лишней налоговой головной боли в отличие от обычных физлиц.


Спасибо за поддержку.

Виктория, Сумская область

Здрастуйте, докторе і всі учасники чату!


Звісно, не на часі критикувати владу, коли є зовнішній ворог і є кого звинувачувати в усіх наших бідах. Зручно. Та чи доживемо ми до того часу, коли зможемо проаналізувати свої помилки? А саме зараз хто посміє це зробити вголос? Опозиції до влади немає, вона знищена. Мовчимо і терпимо. І гинемо.


Є просте поняття "профнепридатність". Ви, любий докторе, часто наводите приклади-асоціації. Я теж люблю так робити. От, наприклад, у мене тече кран у ванній, я викликаю сантехніка. В інтернеті він описує свої професійні навички і обіцяє відмінно виконати свою роботу. За це я його і обираю. А коли він береться за роботу в моєму домі, він виявляється дилетантом, зриває кран, і потужний струмінь води (а може, ще й гарячої) починає затоплювати мою квартиру. Цей горе-сантехнік не знає, як це виправити. Але він молодець, не тікає - він починає бігати по сусідах і просити ганчірки, щоб збирати воду. А мої сини тим часом намагаються приборкати цей потік води, ризикуючи здоров'ям і життям. Так, він профнепридатний, я більше не хочу мати з ним справ. Це моє право.


Чому ми маємо терпіти профнепридатного очільника держави? Він обіцяв нам мир. За це ми його і обрали. Так, у нас дурний, божевільний сусід. Але для того ми і обираємо президента, щоб він зібрав команду професіоналів і грамотно будував відносини з усіма сусідами. Це його робота. Він має виконувати роботу керівника, а не свої цареві примхи (з цими - сварюся, перед тими - стелюся). Існує поняття дипломатії. Якщо сусід дурний, ми маємо бути розумнішими, хитрими, діяти обережно, але тільки у своїх власних інтересах. А не дражнити божевільного, який до того ж сильніший за нас (правильно, докторе?) Ви бачили відео, де за місяць-два до початку війни наш занадто балакучий радник президента погрожує направленими на Москву ракетами? Навіщо???


Ще одна асоціація. Наді мною живе сусідка, самотня немолода жінка. Неприємна і навіть підла. Раніше ми сварилися. Я намагалася їй доводити, що її вчинки неправильні. Але з часом я, мабуть, подорослішала. Я не ведуся на її витівки. Навіть більше. Коли їй потрібні ліки або їжа, я не відмовляю їй, а купую те, що вона просить. Так, вона неприємна мені, ми просто вітаємося, у мене ніколи не виникає бажання спитати, як у неї справи. Але я не сварюся із нею. Бо вона самотня, недобра, а головне - їй нема чого втрачати. Раптом, якщо я почну їй щось вперто доводити (щось капець яке правильне), а вона психане і увімкне газ на своїй плиті. І пів будинку як не бувало. І що я, така правильна і справедлива, виграю у цій суперечці? Треба вміти не сваритися із сусідами, якщо не маєш можливості від них переїхати.

(продолжение)

Україна межує з багатьма сусідами. У будь-якій із цих країн може прийти до влади якийсь тиран. Чому це має сказуватися на нашому житті? Дурний президент - там, а страждаємо ми? ЩО САМЕ зробив наш президент, щоб зупинити війну на сході? ЩО САМЕ він зробив, щоб уникнути цієї повномасштабної війни? УНИКНУТИ або якнайшвидше зупинити, а не переконувати і нас, і весь світ, що українці не бояться смерті. Через нашого непрофесійного "сантехніка" гинуть зараз хлопці на фронті, здебільшого непрофесійні вояки, виправляють ЙОГО помилки. Я вже не кажу про людей по всій країні, які абсолютно ніяк не захищені від ракет і дронів, що летять до нас щодня. І наші виснажені військові при всьому бажанні не зможуть зупинити цей потік смертельної зброї. Це може він. Але він хоче продовжувати війну. А ми хочемо? Він переконує нас, що іншого шляху немає. А ми шукали той інший шлях? Хоча які "ми"? Кого цікавить наша думка? Та і чи є своя думка у людей? Як таке можливе, що з початком війни у президента зростає рейтинг??? Не через покращення життя людей, як мало б бути. А через те, що не втік. Жесть! Може, не втік, бо ще не час? Щодо думки людей. У наші голови завантажено "Ми не будемо розмовляти з окупантами" і все. Лозунг на один день. А що буде потім? Поясніть нам. "От нам би більше зброї - і все, перемога наша". Поясніть мені, президенте, як саме, наприклад, Сашко із Зачепилівки, якого ви відірвали від сім'ї і роботи і практично з порожніми руками відправили у гарячу точку, ЯК він зупинить ракету, що летить у житловий будинок, або шахед, що руйнує електричну підстанцію? До речі, у тій Зачепилівці (там живе моя тітка) скоро взагалі може не залишитись чоловіків - щотижня хлопців хоронять. В який саме момент, на думку влади, Росія зупиниться і визнає нашу перемогу, після якого звільненого нами села? Може, ми плануємо дійти до Москви? Років через 200... Нас взагалі не бентежить, що, поки ми за кордоном випрошуємо десяток танків, росіяни тим часом будують свої заводи, аби виготовляти БПЛА, і збільшують бюджет на війну? Ну чому ми такі вузьколобі?!


Яка наша головна мета зараз? "Знищити ворога!" Будь-якою ціною. А має бути - "зберегти своє життя". Якщо терористи, наприклад, захоплюють школу і тримають у заручниках дітей і вчителів, що має робити влада? Так, розмовляти із терористами. Це дуже складна спецоперація, де мають бути залучені справжні професіонали (і військові, і психологи, а ще існують такі професії як аналітики і експерти). Головна мета - зберегти життя заручників. Мені здається, що це було б правильно. Але наша влада у такій ситуації просто підірве цю школу. Разом із дітьми і вчителями, тільки заради смерті терористів. Скільки міст вже знищено заради смерті терористів?! Наших міст! Вуличні бої - нещадні. Вже нудить від порожнього лозунгу "Ми все відбудуємо!" Розкажіть нам, як саме, ким і за який рахунок мають відбудовуватися міста. У Дніпрі, наприклад, жодного зруйнованого будинку ще й не починали відбудовувати.


Страшно визнавати, що моя держава мене не захищає. Тут моє життя нічого не варте, у мене немає права на волю, немає віри у завтрашній день. Це вже бісить, коли мені розказують, як поводитись на випадок аварії на АЕС або як пережити зиму без електрики. Розкажіть мені, ЩО ви робите, щоб запобігти цьому. Я не хочу пристосовуватись і постійно очікувати на біду. Я хочу жити. У мене не буде ще одного життя. І мені безкінечно соромно перед нашими дітьми. Що ми їм залишимо? Чому ми їх зараз вчимо, окрім ненависті?

(окончание)

Так, ми вже пройшли точку неповернення. Занадто багато горя. Власне у мене були сподівання навесні 22-го року... Коли Росія хоч і намагалася не зізнаватися у своєму тупому прорахунку, але все ж не могла приховати шоку від нашого опору, коли весь світ захоплювався нами і був готовий допомогти в усьому. Коли нас було більше... ЧОМУ не тоді? Тепер занадто складно почати з ними діалог. Тому що не пробачимо. Тому що стільки горя вони нам принесли. Але принесуть іще більше. А незабаром світ зовсім втомиться від нас і зрозуміє, що Росія не несе їм загрози, тоді ми залишимося сам на сам з цим кровожерливим монстром. Тому треба говорити зараз.


Життя дорожче за землі, воно дорожче за все. А щодо повернення територій. По-перше, помилки треба виправляти одразу, а не через 8 років; по-друге, ображений і розлючений родич дружній сім'ї користі не принесе, тим більше, якщо його насильно в цю сім'ю повернути; по-третє, ми готові стати окупантами? Ані фізично, ані морально (сподіваюсь) не готові. Бо тоді вже ми понесемо свій "український мир" туди, де його не чекають. Навіть, якщо чекають, добра це не принесе. Щодо нашої "дружньої сім'ї". Так, ми різні. Не хочу про мову і віру... Хочу тільки про те, що за ці 8 років у нас не виникло нових донбасів, жодна з областей навіть не дивилася у бік Росії. Міста розквітали. Ми жили добре.


І обов'язково будемо жити ще краще.

Світлана, Дніпро.

Здравствуйте, дорогой Доктор. Здравствуйте, добрые люди.
Прочитала письмо Катерины о медицине у нас , пишу о своем опыте. Мне 60+, из Донецкой обл., от села, где жили ,ничего уже не осталось. Как выезжали с линии огня, как потом выбрались на Украину, история длинная и не о том сейчас.
Сейчас я в Германии, проблема с суставом, была и дома, потом усугубилась. Операцию по замене сустава ждала 4 месяца. Просто для сравнения о медицине, а не для того, чтоб критиковать. Операцию сделали в клинике небольшого городка. В подобном городке в Украине проходила лечение в стационаре, могу сравнить. Состояние больницы, палат, оборудование, аппаратура - плюс ставлю не нашему, к сожалению. Тут и медперсоналу работается комфортно и пациенту комфортно, даже если ты лежачий или малоподвижный, простые гигиенические процедуры- это не испытание на выносливость и изобретательность, а вполне себе нормальное состояние.
Процедура рентген: ты - лежачий, палата на 3 этаже, а рентген делают на первом. На твоей кровати тебя везут в лифте, делают процедуру и обратно тем же ходом . Палата на двоих, везде аппаратура, мониторы, кнопок для вызова медперсонала, насчитала 6 штук. Санузел с душем , сецкресло на котором тебя туда отвезут при необходимости. Снабдили всей гигиеной, в шкафчиках, влажные салфетки, перчатки и тд и тп.
Пишу подробно, ну не доводилось лежать в крутых клиниках у нас, поэтому не знаю , может и там так, но разговор о клинике небольшого городка, 15 тыс населения, рядом с селом у нас был такой город, знаю, какая там больница была. Языка не знаю, с персоналом- жестами, мимикой, переводчиком на телефоне( это отдельная история). Русскоязычный персонал важные нюансы рассказывал. Все вопросы по реабилитации в другой клинике, за 230 км отсюда -вызов такси, документы, все решали они. При всём желании не смогла бы правильно спросить. Катерина, вам и вашей сестре особое уважение за вашу настойчивость и упорство, за то, что побиваете "непробиваемый стены". Я не такая, первая реакция - слезы, и потом слезы и вообще слезы. Теряюсь , вхожу в какой то ступор от хамства , невоспитанности, неуважения.
Продолжаю о медицине. Много писали ,что в ЕС долгие термины на прием к врачу и потом из лекарств - обильное питье и ибупрофен. И мне не понятно : почему терапия, профилактика такая ? ,но ХИРУРГИЯ- это высокий уровень - моё личное мнение , мне повезло. Здесь бюрократия на высоком уровне, но без хамства , без унижения. Когда читаю, что испытывают наши люди, как им приходится бороться за то, чтоб их лечили, предоставляли то, что положено. А когда это испытывают наши раненые защитники на себе....
Многое надо изменить у нас, когда уже поймут те, кто ворует, что так нельзя, это - наша страна !!! Когда мы все поймём, что надо уважать тех, кто рядом живёт? Для себя знаю, что уж если не могу бороться с хамством и безразличием ,то стараюсь сама жить так , чтоб не было стыдно за свои поступки. Буду делать то , что могу я -жить по совести.
Слава Богу за Украину! Береги , Господь, наших защитников. Т. С.

Дуже дякую
Доброго дня Любий Лікарю і любі співвідчизники.
У нас все добре. Допомога не потрібна. Я не скаржуся, я просто ділюся досвідом. Мені просто виговоритися треба. Моя родина із задоволенням і в медія свою історію розповіла б, якби ті виявили таке бажання. Ми звикли долати труднощі самотужки, ми власне із сестрою почали разом жити, бо поодинці наших дітей не потягнеш. Ми на Чернігівщині живемо набагато спокійніше і краще ніж під Ізюмом. Повертатися не збираємося. Живемо там де пустили, бо тут чудова школа і гарно прийняла наших дітей. Моєму сину цей і ще один рік і все відкрився. Гарантії що десь так само ще приймуть нема. Тож поки що тут доки довчиться. Далі будемо із села вибиратися,але доки йде війна тут найкраще місце для прожиття. А далі буде видно. Дякую, за пропозицію. Аня Київ ми не зрозуміли, що ви мали на увазі під НП, тепер спати спокійно не зможемо, розшифруйте будь- ласка.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Світлана, Дніпро.
Прочитала ваше письмо, с чем то согласна, а от чего то прямо коробит. С сумасшедшим , при том буйным, можно договорится??? Вы смогли бы?Или на него силой одевают смирительную рубашку и успокоительное колют? Вы уверены , что оставь мы Донецкую и Луганскую области, в добавок к Крыму, они бы успокоились и не начали войну? По вашему , во всём виноват Зеленский? Предыдущий президент весь в шоколаде ?( сарказм , если что) Он бы, конечно ???, договорился и не удрал бы, конечно ??? А Зеленский просто рейтинг себе поднимает, поэтому не сбежал, по вашему мнению? Днепр - Украина, по этому вы так легко предлагаете отказаться от оккупированных территорий ? А вы жили под оккупацией ? Нам довелось, потому, что не так просто выехать оттуда, поэтому знаем, что там за жизнь. Мы смогли выехать, а ведь там много тех, кто хочет жить в своей стране, в Украине. Их не будем считать за своих? Да, много и тех, кто хочет назад в ссср, ну так скатертью дорОга. Больно, когда гибнут наши... Гадко , когда воруют те, кто "наши". Мерзко, когда те, кто " наши" раздувают неприязнь за мову. Господи, береги наших защитников. Т. С.

Всего доброго всем добрым людям, а остальным - то, что заслужили.
Читаю урывками редкие последние письма - и не смог удержаться...
Что те нелюди, которые под письмами, полными искренней личной человеческой боли, ставят смайлики с дерьмом, счастливыми рожами, шампанским, "факи" и т.д. - что они делают на этом канале?
На канале детского врача "Письма войны"?
На канале, автор которого устало показывает нам всем пример того - что значит сегодня оставаться человеком?
С какой целью они так пытаются так мерзко гадить людям в изувеченные души?
Я не спрашиваю - что это за существа. Мне нет дела - откуда они. Есть слабая надежда, что это боты, которые автоматически под каждым письмом гадят.
Но, думаю, что это к сожалению - это делают живые организмы.
Людьми такое - назвать невозможно.
Единственная "разумная" цель этих нелюдей - дополнительная подпитка ненависти. Как будто без этого поводов мало... Или это банальный садизм психопатов, которые уверены в собственной безнаказанности и вседозволенности.
Прошу всех - не ведитесь на действия подобных выродков. Это же не люди в нормальном понимании этого слова.
Это очень непросто - оставаться сегодня человеком, я хорошо это понимаю, но очень прошу всех, кто способен услышать - постарайтесь, пожалуйста. Ради самих себя, ради родных и близких.
Самая непроглядная тьма - обязательно сменяется ярким рассветом, Виктория-Сумы, Марина-Киев, Лейла и так далее.
И так будет. Просто напоминаю Вам про это.

Дмитрий уже не из...

Здравствуйте, Доктор!
Здравствуйте, все.
Это Макс.

Такая вот очередная неделя...

День 581. Попрошайки? (1941)
День 582. Генерал-депутат Гурулëв (РФ)
День 583. XXX Заповедей Йозефа Геббельса. №7
День 584. М...нские соглашение (1938-)
День 585. Генерал Кристофферсен (Норвегия)
День 586. XXX Заповедей Йозефа Геббельса. №8
День 587. Дмитрий Быков. VZ. Портрет на фоне нации (о книге)
======

Война. День 581. Попрошайки?

То и это
Дай да дай…
Попрошайки?
Сигареты,
Порох, чай,
Танки, майки,
Пушки, вату,
Корабли,
Пулемëты,
Для «солдата
Всей земли»,
Самолëты.

Полетело,
Побрело
Без капризу,
Подоспело,
Помогло.
По ленд-лизу.
Больше трюмов!
Бьëтся рать!
Снаряжай-ка!
Разве думал
Кто-то звать
Попрошайкой?

27.09.2023
======

Война. День 582. Генерал-депутат Гурулëв

«Наш солдат не рассуждает,
Наш солдат не подкачает,
Наш солдат на зов придëт,
Наш солдат тревог не знает,
Наш солдат не наступает -
Наш солдат идëт вперëд!

Наш солдат не угрожает,
Наш солдат освобождает.
Наш солдат своë возьмëт,
Наш солдат не погибает,
Наш солдат не уступает -
Наш солдат идëт вперëд!

Наш солдат не нагнетает,
Наш солдат не уповает,
Наш солдат пойдëт в обход,
Наш солдат не убегает,
Наш солдат не отступает -
Наш солдат идëт… так, вот…

Наш солдат воюет с НАТО,
Лишь от этого помятый», -
Генеральский разворот.
Что ни сводки - то победы,
Но уже идут беседы:
«Может, всë наоборот?»

28.09.2023
======

Война. День 583. XXX Заповедей Йозефа Геббельса. №7

«Смертельны ядом аргументы,
Что вам пошлëт чужая рать.
Им не спешите доверять,
Не ждите правды из-за ленты.
Сомнений рой - источник бед,
Враг точно так же ждëт побед
Проверкой стойкости, морали.
Сквозь заблуждения врасплох
Застать доверчивых? Едва ли
Смутить вершителей эпох!

Всë то, что тронет наши души.
Не пропусти через барьер.
Учти, не дремлет лицемер,
Остерегись развесить уши.
Ведь тот, кто верит - предаëт
Влекомый Целью свой народ.
Поверить в ложь - измены база.
Осведомлëнный от врага?
Ты будешь всячески наказан,
Узнаешь, как петля туга!»

Иной язык, да ноты те же,
Иному ранить сердце, ум.
Для тех Дахау - место бреши,
Для этих - Буча и Изюм.

29.09.2023
======

Война. День 584. М...нские соглашения.

Сошлись Париж, Берлин и Лондон
Решить вопрос без тени фронды
О мире, пусть дурном.
Им позавидует Джоконда -
Гримасы чинны, благородны,
Да дом, увы, вверх дном.

В ночи блестит перо, что скальпель,
Кровавый след чернильных капель,
Им всë предрешено.
Хирурги, сделав своë дело,
Кричали в дверь: «Вносите тело!
Сомнения?.. Но-но!»

И гордо вышли все к народу,
Явив бумагу мирной оды,
Вернулись по домам.
Не для себя, тому в угоду,
Кто ждать не станет даже году
В походе по телам.

Казалось миру, крюк неблизкий
В пути от Мюнхена до Минска.
Уроком приговор:
«Тем, кто войну сдержал позором,
Её же встретит, и декором
Им станет тот позор».

30.09.1938|30.09.2023
======
Война. День 585. Генерал Кристофферсен

Норвежских фьордов воевода
Сдал государственный секрет:
«Угрозы от Альянса нет
Ни полтора последних года,
Ни три десятка прошлых лет.
Не веришь слову? Есть метода
Найти в тумане суть, ответ -
Сравни, не глядя на погоду,
Состав рубежного обхода -
Броню, штыки и паритет.

И удивишься, на границе,
Скажу тебе начистоту
Про Ахиллесову пяту,
Мелькают реже ваши лица -
Лишь каждый пятый - на посту.
Для остальных - приказ столицы:
Собрать кулак и - за черту.
Туда, где «братцы» да «сестрицы»,
А что форпостам оголиться
Пришлось - плевали в пустоту».

Все обнажив подходы НАТО,
В пылу кричит Левиафан
Альянсу: «Сами виноваты!»
Так, в том и был коварный план?

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

01.10.2023
======

Война. День 586. XXX Заповедей Йозефа Геббельса. №8

«Молчи, иначе пожалеешь.
Молчи, за умного сойдëшь.
Молчи! Никак ты не поймëшь,
Война - всем Тайну не доверишь.
Она - снаряд, она - клинок,
Отдал врагу - лишился ног.
Письмом, на ушко, телефоном,
Без перерыва на обед,
Болтун - находка для шпиона,
Несёт для Рейха страшный вред.

Молчи, распространитель слуха.
Молчи, наговорился всласть.
Молчи! Ты отвлекаешь власть
И, что страшнее, силу духа.
Сказать с трибуны? Всë раскрыть? -
Любую карту будут бить.
О смысле, хронике сражений
Не жди развëрнутый ответ,
Не жди подробных пояснений.
И враг, не жди. Таков совет».

Где мирной жизни дебет-кредит?
Молчат застрельщики Войны.
Зачем?.. Кому?.. И кто ответит
За это эхо тишины?..

02.10.2023
======

Война. День 587. Дмитрий Быков. VZ. Портрет на фоне нации

Повествование на грани,
Сюжетных линий переплëт.
О чëм же?.. Чëрт их разберëт! -
Не о Войне, но капитане,
Вагон и сорванный стоп-кран,
Развилка «Профи» и «Профан»,
И быль, и небыль, поле брани,
Барьер «Архаика» - «Прогресс»,
Всë на виду, в сплошном тумане,
Всë вызывает интерес.

Он - машинист. Не из мундиров.
Не зги не видно впереди -
Но как вывозит, погляди! -
Наощупь все ориентиры,
И цельный век, как цельный Мир -
Его вагонов пассажир.
Что Абсолютова рапира
Земли, где проклят Абсолют,
Добро и зло подсветит Лирой.
Увы, иначе не поймут.

Тот, защитивший человечность
При битве Фауст - Бафомет,
Уже не двинет поперечно…
Не двинет? - Дочитай VZ.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

03.10.2023
======

Доктор, смотрел Ваше недавнее интервью Грэму. Выдержка у Вас, конечно... Берегите себя!

Уважаемая Т.С.

Свои мысли я изложила очень подробно. Повторяться не буду. Почему с сумасшедшими нужно общаться аккуратно и быть умнее и хитрее их во благо себе же - да просто потому, что это логично. Этот "буйный" владеет ядерным оружием, а мы - ничем. Вы готовы вернуться в свое село из Германии и строить свой дом заново? (Это информация из Вашего предыдущего письма) СКОЛЬКИМИ нашими ребятами Вы готовы пожертвовать для освобождения Вашего села?

Я ни в чем не уверена, что было бы, если бы... Я вижу, ЧТО есть сейчас. Мы точно идём не тем путем. И "шоколадного" президента я не поддерживала, он мне не симпатичен. Зеленского - выбирала. Поверила. Обманул. "Легко отказался от оккупированных территорий" как раз таки предыдущий президент (странное обвинение в мой адрес). Для меня лично Донбасс и Крым всегда были гораздо более близкими по духу, чем для правительства. Я с ужасом думаю о том, что Вам пришлось пережить. И я представляю, как устали Донецк и Луганск от войны. 9 лет - это невыносимо. Сколько им ещё предстоит в этом жить? И ЧТО, в конце концов, будет для нас ПОБЕДОЙ?

Смысл моего письма - это поиск пути для сохранения жизни, а от Вашего "доброго" письма веет смертью.

Светлана, Днепр.

Доброго дня, любий докторе та читачі каналу!
Це Марія з Запоріжжя, яка вже давно не в Запоріжжі. Я постійно змінюю місце проживання, деякий час були на Західній і наразі ми живемо у Києві. Що буде далі, подивимось :)
Світлано з Дніпра, який ви бачите вихід з ситуації?
Я багато з чим згодна... Давайте по пунктам:
1. Наші президенти могли б підготуватись до нової війни, або до продовження війни 2014 року. Раша побудувала зуби дракона і укріплення за скільки? Півроку? Нам не вистачило 9 років, щоб зробити те саме.
2. Коли влітку 2022 проводилися рашо-навчання під нашим кордоном, то до цього ніхто не ставився достатньо серйозно. Тому не було вчинено заходів, щоб зупинити рашистів мінними полями і багато чим ще. Півроку це немало для адекватної підготовки.
3. Рашка сильніша і в неї є ресурси. Тому на одному патріотизмі не виїдеш. Я згодна, що найвища цінність це люди. Тому треба продумувати стратегію самозахисту з поправкою на найбільш агресивну країну у світі. Продукувати зброю. Для себе і на експорт. Новітні розробки. І про ядерну зброю не треба говорити, її треба мовчки створювати.
4. Там у вас була метафора про літню жінку, яку не треба злити. Ну... можливо так, іноді є сенс піти на хитрість і потягнути час, перемовини, зустрічі... Що завгодно, аби не почалась війна на невигідних для нас умовах.

Тепер про методичку, якої ви вочевидь начитался.
1. Коли мова про війну на Сході, то про якого президента мова? Про Яника? Порошенка? Чи Зелю? Не при Зеле вона почалася.
2. Рейтинг у президента росте, бо-не-втік. Ну всьо, це точно методічка. Але насправді не тіки через це його підтримують...
3. Ви про зброю згадували. Ситуація така, що ми увійшли у цю війну на дуже невигідних умовах. Непідготовлені. Війна б була усе одно. Щоб її повністю уникнути, нам треба було б посадити проросійського президента... легітімного нашого)) і раша б успокоїлась.
4. Стосовно світу, який втомиться. Ну втомиться, так а шо робити? Не відбивати свої території? А наші люди чекають на звільнення. Під рашистами жити на непризнаних республіках це не те саме, що жити в Україні. Так, тут прилітає, але тут ми можемо спокійно уїхати в Європу. А там сидиш і терпиш. І прильоти терпиш, і хамську поведінку росіян, і ціни неадекватні.

Світ втомиться і перестане нас підтримувати... Я теж про це думаю і не треба порівнювати рашку з нацистами. Тоді нацисти нападали на усі країни Європи і ті об'єдналися. А тут країна з великою корупцією бореться з ворогом, від якого недалеко пішла. Ми ще не з Європою, і вже не з росією, тому треба думати на випередження. Раша рахує, що ми і Білорусь - ці її колонії, і нас будуть наказувати за неповіновение. Треба дивитись років на 50 уперед, і розуміти, що вони не відчепляться. Задача із зірочкою: нам треба повернути території і зробити так, щоб якнайменше людей загинуло + на майбутне запобігти нападам орків.

Я бачу тіки радикальні варіанти. Умовно, ми підписуємо мир на їх умовах. За декілька місяців без оголошення війни атакуємо на найслабшому напрямку. Влаштовуєм діверсії на місцях по видобутку нафти. Якомога більше. Нам треба тимчасово зупинити їх доступ до ресурсів.

Ми більш слабий супротивник, тому ми маємо право грати не за правилами. Бо для нас це боротьба на виживання. Ну і зрозуміло, що корупцію треба вирізати. Те, що коїться з гуманітаркой і з взятками під час війни ну це просто п***ць. Ці всі натирені кошти мають піти на боротьбу з ворогом і ми побачимо результат.

Гарного варінанту скінчити війну немає. Або гинуть люди, або ми відмовляємлсь від частини територій нажаль. Але і машину часу поки шо ніхто не винайшов, і ми виходимо з тої ситуації, з того положення, яке зараз є.
Пишіть свої думки, що нам робити, з урахуванням реального положення.
Марія, Київ

Лист для своїх, тому, цього разу, українською.хоча, з деякими "своїми", ворогів не треба.Світлана з Дніпра,(якщо Ви , дійсно людина, а не черговий бот) не можу сказати, що здивували.доводилося чути подібне.але, чула я таке від людей з , так би мовити, досить вузьким мисленням, накшталт, "моя хата з краю".У нас демократична країна, і кожен має право висловлювати свою думку.поки Ви не закликаєте до заколоту проти влади, під час воєнного стану - все гаразд.Ви звинувачюєте владу в некомпетентності тому, що не домовились?згадайте Іловайськ.там домовились.а Ви знаєте, що за російскою конституцією до складу оркостану увійшли крім Криму і Донбасу ще Запорізька і Херсонська області ? Ви ,справді, вважаєте , що можна домовитись і все зупиниться ?а якщо путін забажає ще й Дніпропетровьску оголосити "ісконно русскімі тєтіторіямі"?чи вам байдуже, головне, щоб усе закінчілось?річ не в тім, куди "дивиться" та чи інша область, а в тім, куди дивиться той навіжений. зараз на окупованих територіях знаходиться велика кількість людей, яким не байдуже.яскравий приклад - звільнення Херсону минулого року. як бути з ними?виїхати звідти - пройти через пекло і не всі можуть ,через безліч причин.земля не варта людських життів, Ви праві.а от свобода і спокій майбутніх поколінь україньців - варті.я не хочу, щоб моя онука через двадцять років одягла піксель і пішла захищати те, що на той час залишиться від України. зараз вже зрозуміло, хто б не був при владі у нашій країні , війна, все одно, розпочалася б.нашому кровожерлевому сусіду потрібна Україна і , бажанно, без українців.знищити або перетворити на росіян - то вже як вийде.ми всі хочемо, щоб війна скоріше закінчилась і це нормально, ми всі живі люди, але вибору в нас немає.припинено воювати - зникнемо.і не варто вважати, що " пронесе".як дружина військового, знаю який тягар ліг на плечі наших хлопців і дівчат, які зараз боронять нашу країну, багато чого знаю не з чуток.колись, все це ввійде у підручники з історії і військової справи.повірте, Світлано,якби нас не захищали, летіло б , набагато, більше.на другому році війни, вже можна зрозуміти, домовитися з тими, хто бажає тебе знищити - неможливо.невже, Буча і Ізюм Вам цього не довели ?
І ще, цікаво, мені одній здається ,що останнім часом, навколо забагато "зради" стало ?
Тримаємось , українці💛💙
Ірина.нескорена Сумщіна.

Уважаемая Т.С.

Свои мысли я изложила очень подробно. Повторяться не буду. Почему с сумасшедшими нужно общаться аккуратно и быть умнее и хитрее их во благо себе же - да просто потому, что это логично. Этот "буйный" владеет ядерным оружием, а мы - ничем. Вы переждете в Германии, вернетесь в свое село и построите свой дом заново, я правильно Вас понимаю? (Это информация из Вашего предыдущего письма) СКОЛЬКИМИ нашими ребятами Вы готовы пожертвовать для освобождения Вашего села? Вы сможете там жить, зная цену его освобождения?

Я ни в чем не уверена, что было бы, если бы... Я вижу, ЧТО есть сейчас. Мы точно идём не тем путем. И "шоколадного" президента я не поддерживала, он мне не симпатичен. Зеленского - выбирала. Поверила. Обманул. "Легко отказался от оккупированных территорий" как раз таки предыдущий президент (странное обвинение в мой адрес). А нынешний уже и не вспоминал об этим территориях. Мысль их вернуть пришла к нему после полномасштабного вторжения. Для меня лично Донбасс и Крым всегда были гораздо более близкими по духу, чем для правительства. Я с ужасом думаю о том, что Вам пришлось пережить. И я представляю, как устали Донецк и Луганск от войны. 9 лет - это невыносимо. Сколько им ещё предстоит в этом жить? И ЧТО, в конце концов, будет для нас ПОБЕДОЙ?

Смысл моего письма - это поиск пути для сохранения жизней, а от Вашего "доброго" письма веет смертью.

Светлана, Днепр.

Светлане из Днепра

Я Мария, тоже из Днепра) Знаете, я не хотела спорить по поводу профнепригодности (честно, я не фанатка Зеленского, не фанатка вообще никакого из наших президентов, и было время, когда я разделяла ваши мысли о том, что государством должны управлять специалисты, а потом я кое-что другое поняла). Но...



Меня зацепило другое. Вот вы пишете о том, что не чувствуете себя защищенной в стране. Что у вас нет права на свободу, веры в завтрашний день и чувства, что ваша жизнь чего-то стоит.

Потому что у меня абсолютно противоположные ощущения (а я вернулась в Украину намеренно и осознанно в тот момент, когда началось полномасштабное вторжение), и я как раз ощущаю, что Украине не наплевать на меня. Что при условиях, когда в стране абсолютный и кромешный ад, Украина все еще пытается организовать для своих граждан максимально адекватный способ жизни. Графики отключений света – 3/6 значительно лучше, чем 4/5; информирование населения о действиях на случай чрезвычайных ситуаций – значительно лучше, чем оставить все на произвол судьбы и позволить поддаться панике.

Мне нравиться наблюдать, что, несмотря на все сложности, в городе продолжается какое-то благоустройство. Замечать, насколько у нас чисто. Слышать звук уборочной машины в три ночи – даже это, потому что в других городах, например, этого звука давно не слышали, и не только в зонах боевых действий.

И у меня точно нет ощущения, что моя свобода в чем-то ограничена.

Понимаете, дело ведь в том, что не существует стопроцентного способа прекратить войну прямо сейчас. «Просто прекратить стрелять» не работает. Потому что уже было восемь лет, из которых больше шести практически никто не стрелял – и это привело к полномасштабному вторжению. Вы же понимаете, что решение о вторжении принималось не в 2022 году и даже не в 2021? Что это планировалось задолго до, и что цели были обозначены еще тогда. И посмотрите, как именно и какими методами этих целей достигают.

Я расскажу, например. Женщина из Каховки, которой я помогала добраться до дома. Она ехала 19 дней, и я подхватила ее на последнем этапе уже, из Днепра до Кривого Рога. Маломобильная, на коляске, пожилая. Когда русские зашли в Каховку, в доме ее соседей они увидели свежий ремонт. Пожилая пара сделала его для себя, с расчетом, что ну это вот уже последний раз явно. Пока один держал на прицеле хозяев, другой прошелся по дому и разбил все, что ему слишком сильно (не)понравилось. Стрелял по стенам, по окнам. Потому что «почему это вы так хорошо тут живете». Вы думаете, президент каким-то образом мог бы остановить это? Кажется, вы тогда представляете президента наместником Божьим.

Однако это всего лишь нанятый человек, роль которого, внезапно, довольно ограничена. Он не принимает единолично решения. Излишняя власть – там, с другой стороны. И именно она порождает тиранов и диктаторов.

Наша война – это не противостояние Зеленского и Путина. Ошибочно думать так. Это показывает, что вы в общем-то находитесь больше в российском инфополе, чем украинском – во власти иллюзии о всемогуществе верховного правителя. Ни в Украине, ни в любой из других соседних стран (кроме россии и ее верного сателлита) такого нет. По крайней мере, на текущий момент. Распространять это заблуждение – что рано или поздно появится новый – крайне опасно. Большинство стран цивилизованного мира давно отступились от такой идеи и схема, и мы хотим быть частью этого мира, а не вот того.

Поэтому вот кто тут воюет. Не Зеленский и Путин. А два разных мира, тоталитарный и демократический.

Мы не кладем энное количество своих ребят за чье-то село. Мы пытаемся доказать противнику – в каком бы селе или городе он ни был – что нам невозможно навязать чужое. Что мы готовы защищать свое право на жизнь в своей стране на своей земле.

И критично важно это право защитить, потому что провал тут приведет к повторению этой войны. Собственно, именно поэтому нас продолжают поддерживать – потому что прекращение поддержки сейчас лишь заморозит, причем на короткое время, конфликт между двумя разными устройствами мира на границе.

(окончание)
Но, да, я конечно понимаю, что такое усталость от войны, что такое желание вернуться каким-то образом в светлое прошлое, где ничего этого не было, и даже готовность пожертвовать ради этого чем-то не очень близким, вроде оккупированных и так уже очень давно территорий. Потому что да, лично – каждому – очень хочется, чтобы это прекратилось.

Этого не будет. Вообще никогда. Возврата в светлое прошлое не будет. Никогда. Будет будущее – другое какое-то, тоже нелегкое поначалу, а потом ну уж как получится, и вот в него надо верить, а не горевать по тому, что уже точно утрачено.

Понимаете, именно этого они и хотят – регулярными обстрелами, регулярной поддержкой «в тонусе» систем оповещения и ПВО – чтобы вы, Светлана, настолько устали от всего это, чтобы сказали, давайте уже прекращать любой ценой.

Потому что силовым способом захватить нас у них не вышло.

Такие дела.