Отакої! То наша Ірина з Сумщини вчинила «злочин проти людяності»?
Перепостити дані «невідомо якого» підполковника з «невідомо якого» полку із «незрозумілим» номером паспорта та «чиїмсь» акаунтом в Телеграмі. Йой, Ірино, як ви могли?
Може людинка повз військовий аеродром по знежирений кефір шкандибала, а його такі – хап! Іди-но, кажуть, сюди! Тут бач, МІГ-31К без пілотування застоявся. Вигуляй «конячку». Нічого складного: злітай у небо, сідай на землю. А поміж тим і тим треба отут тицьнути, бо в Україні (ой, пардон, НА Україні) гуманітарна криза, жерти нема чого, треба цукерки доставити... – то, може, краще хліба, як нема чого жерти? – та ні, то швидка доставка до дитячої лікарні – а! як до дитячої, нема питань… ото злітав собі, здав прокатний МІГ без подряпин та й пішов далі до магазину. Ну, десь так воно було.
І все б нічого, якби Ірина з Сумщини не вигулькнула з натівським далекозором, не зрисувала би паспорт того волонтера та не виклала б на ганьбу й поталу у загальний доступ.
Агов, товарісч! То розвідка розкрила дані 36 російських серійних вбивць, що систематично вчиняють ракетні атаки по цивільних українцях. Ви б хоч погуглили, чи шо. І навіть представники України в міжнародних організаціях тим списком злочинно вимахували.
Тож у Ірини попереду ще 35 спроб «ні за що» знівечити життя росіянських миротворців, саме так.
А кричати «допоможіть, вбивають!» - то, звісно, жахливий злочин жертви проти вбивці. Аякже, прямий заклик до втручання у приватне життя!
Олена, укробандерівка у першому поколінні

Дмитрий, голубчик,

спасибо за ликбез.
Я спорила совершенно с иным, ибо ранее вы утверждали:

"повлиять на решение на вторжение, считаю, что (украинская власть) очень
даже могла."

Как именно? Вот какие именно шаги кто из украинской власти мог бы сделать,
чтобы ваш маньяк не пришел нас, слабую жертву, желающую идти в Европу, а
не
скатываться в средневековье и авторитаризм, пожирать?

Вам, сидящему далеко от Украины, очень сложно понять, почему мы все еще
говорим
и пишем про "кофе в Крыму". Вы не капитан Очевидность, Дмитрий. А это не
ощибка
в прогнозах. Нам нужно чем-то бодриться, иначе падают руки, вот и все.
Никто, поверьте, не достает парео для променада по пляжам Алушты. Мы
вполне трезвы.



Для тих, хто хоче повезти дітей на лікування за кордон - пост нашого
Міністра МОЗу з інструкціями.
Поширюйте, будь ласка.

https://www.facebook.com/share/p/CsFKTUKHDgDEGZy9/?mibextid=WC7FNe


Всем мира и добра!

Алла
Херсон - це Україна!

Здравствуйте все. 

Если бы ненависть, просто эмоция, могла бы ковровыми бомбардировками сравнять с землей основные города российской федерации, с детьми в том числе - этого канала бы здесь не было. 

Отдельным личностям с очень хорошей памятью на исторические события и с непревзойденными аналитическими потугами нужно перестать бояться ненависти украинцев этого канала и начать от всей души благодарить народ Украины, правительство Украины и лично Зеленского, а там и Байдена со Столленом и всю верхушку Евросоюза, что эмоции украинского народа не превращаются в ракеты по российским детям. 

А вот если «аналитиков» беспокоит вопрос «когда(!) ненависть превратиться в ракеты по гражданскому российскому населению», то у меня ответа нет. 

Просто ждите. 

Ольга. 
Пысы: 
Всеобщая ебанутость российского государства не перестаёт пробивать дно. 

Дорогі українці!

Навіщо ви витрачаєте свій час, свою енергію на 'дмітрія уже не із' і схожих на нього ?

Навіщо ваш дорогоцінний, витрачений час пішов на аргументи, факти, доводи, посилання, питання для цього 3.14здаболу? Щоб що? Щоб отримати чергову порцію безпорадної філософії? Навіщо отримувати від людини умовну "експертизу" в тих чи інших питаннях, якщо ця людина абсолютно імпотентна, щоб зробити для своєї країни, не кажучи вже про на нашу? Ви чули/бачили за останні 2 роки,щоб росіянці, які чкурнули в
Європу, зібрались, вийшли на протести за свою страну (Навальный, репресії, тощо тощо тощо)? Я вже навіть не кажу за протести проти війни, яку вони розв'язали в Україні.
Якщо я десь помиляюсь, вкажіть мені, може я щось пропустила...

Надія з Києва

Уважаемая Тоже Ольга отсюда https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/12369 ,

Скажите, пожалуйста, если для Вас реалист - Виктория  из Харькова.

Виктория, которая постоянно спрашивает, как же ей жить, имея массу
возможностей перекроить жизнь с нудя во многих точках мира

Виктория, мечтающая, что под бомбежками ей кто-то наладит производство,
найдет сотрудников-мужчин на завод в стране, где идет мобилизация, что
кто-то оформит маме субсидию, кто-то за нее напишет в пенсионный фонд....

Виктория, которая 10 лет не знала, кто снес памятник за ее домом и
считала,
что это сделали не местные патриоты, а понаехавшие россияне.

В  общем, Виктория, которая многократно публично заблуждалась направо и
налево,
о чем писали ее земляки.....

то кто тогда для все мы, остальные?
Запуганные обозленные дурачки?

Здравствуйте, доктор. Снова тяжелые новости. Два года звездеца, 8 лет звездеца, 10 лет звездеца, 75 лет звездеца. Но тогда ещё не было имейлов. Конечно, времена изменились, но ощущение, что мы до сих пор как крошечные мухи в этом мире. Жестокость не лечит, она лишь добавляет щепотку безумия в наш уже кипящий котел абсурда. Чтобы выжить, приходится иногда улыбаться ветру и петь песню звездам, даже если они уже не светят. Но когда когда будут светить - непонятно...

Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.

Делюсь видео знакомого волонтёра, о том как у него идёт сбор на РЕБ. 

https://fb.watch/tgF7Vf_tIT/?mibextid=rS40aB7S9Ucbxw6v

Такая реальность. Многие из вас знают, как трудно сделать на что-то сбор.

Сегодня я очень сильно в дереализации. То ли держусь, то ли нет...

Виктория, Сумская область

Дякую, Надіє із Києва. Слушне питання, навіщо тим писати.

За всіх казати не можу, а для мене це радше емоційна реакція, ну як з огидою трусиш ногою, щоб відлипло від подошви. Бо аж тіпає, коли через губу цідять «що обстріляли лікарню, то, звісно, жахливо», а далі незмінне «але»… мовляв «ми всі одним гнієм мазані», і якби українська армія мала би змогу, «неодмінно розбомбила би Дрезден у пил разом зі всіма дітьми». А тому людяність українців має полягати у виправданні російських вбивць, бо якби могли, «всі робили би так само».

Ні! Не треба мені маніяків за життєвий взірець. У світі повно людей, відомих через їхні досягнення, винаходи, творчість. У світі повно невідомих, але порядних, які живуть сумлінною працею, а не вбивствами й крадіжками. І навіть серед населення відверто злиденних країн, де в буквальному сенсі не вистачає їжі, далеко не всі готові вбивати за гроші.

Схаменіться вже! Подивіться, на що ви за 30 років перетворили 140-мільйонну країну. Жодна влада не впоралася би з цим без хорових замовлянь населення про «всі однакові», «ніхто не кращий», «кожен би так само». А тепер ще хочуть вимастити лайном все навколо, щоб зробити селфі з підписом «от бачите, всі – лайно, й живуть в лайні».

То я проти!

Так, реаліст розуміє, що можна вижити й у кам’яну добу, жерти сирими впольованих звірів і вбитих конкурентів, не надто відрізняючи одне від одного. Але людство пішло далі замість сказати собі, що всі однаково вошиві, і навіщо шукати кращого.

І от собі маєш, дожилися - дорослі цивілізовані люди завзято переконують, що відверте дикунство може бути «нормою», а проблеми з грішми – «поважною підставою» для звірячих масових убивств.

Можна подумати, росія – єдина країна світу, що винайшла такий ексклюзив – іпотечне кредитування. Та мільйони людей у світі мають житло в іпотеці! І що? Хіба українці через те повинні перебити населення Молдови? Чи може Штати – розбомбити в попіл Мексику? У Китаї через неповернені іпотеки ледь не завалилася економіка. Хіба китайці через те пішли вбивати росіянців?

Тож «такі» не всі! Переважна більшість світу якраз не така! І навіть у самій росії не такі досі трапляються. На щастя.

Олена (Київська область)

О Вере Петровне.

автор Дмитрий Коломенский

Познакомьтесь: это Вера Петровна – она людоед.
И не то чтобы Вера Петровна варила людей на обед – нет!
И не то чтобы Вера Петровна кралась в ночи тайком,
Поигрывая клинком, потюкивая клюкой, поцыкивая клыком –
Вот опять-таки нет! Вера Петровна растет как цветок:
Если дует западный ветер – клонится на восток,
Если дует восточный – на запад. И, что важнее всего,
В эти моменты Вера Петровна не ест никого.

Но когда начальник – не важно, велик ли он, мал –
Рассуждая публично о мире и счастье, подает особый сигнал,
Некий знак – то Вера Петровна считывает его на раз.
И тогда у нее распрямляются плечи, загорается красным глаз,
Отрастает религиозное чувство, классовая ненависть, девичья честь –
И она начинает искать кого бы съесть.
Обнаружив враждебный взгляд, ядовитый язык, неприятный нос,
Простодушная Вера Петровна пишет донос,
Изощренная Вера Петровна пишет пособие или статью
Под названием «Наиболее полный перечень рекомендаций
………………………..по выявлению и пресечению деятельности
………………………..политически вредных элементов,
………………………..мешающих России подняться с колен и жить в раю».
А самая-самая Вера Петровна знает, что за так человечинки не поднесут,
И устраивается работать в полицию, прокуратуру, суд –
Там и мясо свежей, и поставки бесперебойней, и устроено все по уму;
И вообще, в коллективе питаться полезней, чем одному, чему
Существует масса примеров – в любой стране и во все века.
А уж соус, под которым человечинка наиболее сладка,
Выбирается в соответствии с эпохой, когда устанавливаются
Нормативы и параметры заготовок людского мясца.

Но потом времена меняются, начальство сигналит отбой.
Тут же Вера Петровна никнет плечами, красный глаз меняет на голубой
Или карий; чувства, ненависть, честь умеряют пыл –
Человек становится с виду таким же, как был.
И мы едем с Верой Петровной в автобусе, обсуждаем дела –
Что редиска в этом году не пошла, а картошка пошла,
Что декабрь обещают бесснежный. И тут я вижу, что
Она как-то странно смотрит, будто пытается сквозь пальто
Разглядеть, какую часть меня – на жаркое, какую – в щи…
– Да и с мясом сейчас непросто, – говорит, – ищи-свищи –
Днем с огнем не найдешь пристойного.
…………………………………………………………….
Открываю рот.
Что сказать – не знаю, куда бежать – невдомек.
А мотор урчит, сердце стучит, автобус ползет вперед
И в глазу у Веры Петровны кровавый горит огонек.

Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.

Жара убивает. Мне не так плохо, хотя из дома выходить почти не могу и мигрени ежедневные. Но все же у меня есть дом, пусть и без кондиционера, и есть нужные лекарства. У наших ребят в окопах этого нет.

Сбор на РЕБ для 101 бригады потихоньку идёт. Они в горячей точке, они хотели снять видео для вас, но это нереально, там высунуться вообще почти нельзя, и они несут потери, а это жизни... РЕБ им очень нужен, и чем скорее, тем лучше.

UPT: за 11-15 липня на цей момент додалося 2423 грн і 200$. Всього разом вже зібрано 52061,49 із необхідних 120 тис.

Конверт приват
https://www.privat24.ua/send/c3h2i

Також незмінний номер волонтерської карти

5457082517551227

Paypal
vikabarsuk87@gmail.com

Дякую

Інна Анатоліївна С.
Людмила Миколаївна К.
Надія С.
Ольга Т.
Олена С.
Олена Б.
Сергій С.
Людмила Анатоліївна Л.
Анонім
Альона Геннадіївна К.
Павло Миколайович М.
Наталія Миколаївна М.
Сергій Дмитрович К.
Ольга Анатоліївна С.
Тетяна Юріївна К.
Ірина Т.


Дуже дуже дуже дякую кожній людині, що допомагає!

Вікторія, Сумська область

Здравствуйте, Доктор!
Здравствуйте, все!
Привет, это Макс.

125 Неделя Войны.

День 867. Беркович и Петрийчук. 6 лет (Новое театральное дело)
День 868. Моршанск: Заботливый мэр (Когда смерть жителя на СВО даёт городу перспективы)
День 869. Памяти Ольги Киевской (общая святая)
День 870. Приговорëнные Трибуналом: Вильгельм Фрик (Министр внутренних дел, смотрящий за Чехословакией. Петля)
День 871. Освободитель (Где он, там беда)
День 872. Трамп: Покушение (Рональд передает эстафету Дональду)
День 873. Совбез ООН: Chicken Kiev (Банкетное меню с котлета по-киевски после обсуждения Охматдита)
======

Война. День 867. Беркович и Петрийчук. 6 лет

Они творят свои делишки,
Фемиду взяв на абордаж,
Без перерыва, передышки
Сгущая морока гуашь,

Они, отличники госслужбы -
Погоны, мантия, жетон -
В порыве долга, не по дружбе,
Пропишут в камерный бетон.

Над ними Власть, она здесь Право,
На ней записана страна,
И по щелчку летит орава
В бой, обеспеченный сполна.

Им коммунист от демократа
Неотличим своим лицом.
Куда важнее день зарплаты:
Баланс пополнен. Молодцом!

Идут в цепочке друг за другом,
Плетут казённый переплёт.
Такая роль у них - обслуга.
Дойдëт до каждого черëд.

Страна. Никак без унижений.
Задует свечи. Гуще мрак.
Война. При Свете и при Жене?
Закрыть. Немедленно. Вот так.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

09.07.2024
======

Война. День 868. Моршанск: Заботливый мэр

Моршанск. Как душно в кабинете
У городничего-главы.
Вручать награды? Он в ответе!
Но эта - скорбная, увы.

Сестра. Едва скрывая слëзы,
Стоит. Одна. Бледна, как мел.
«Погиб. За нас. Отвëл угрозы.
Чтоб прекратился беспредел.

Растëт трава. Журчит водица.
Вывозят мусор. Строят пляж.
Из-за таких, кто не боится
Прилечь на плаху с криком “Наш!“

Сдадим на сдачу спортплощадку.
Детей отправим в лагеря.
И мост построим. Новый. Гладкий.
Всë земляку благодаря!»

Не может быть. Глазам не верю.
Встряхнуть бы крепко за грудки
Его, упитанного мэра,
Чтоб тот опешил: «Земляки!..»

Но все молчат, развесив уши,
Под ликом мастера дзюдо.
Так не живут. Видать, и души
Уже мертвы задолго до.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

10.07.2024
======

Война. День 869. Памяти Ольги Киевской

Мать. Святая. Княгиня.
Тех преданий седых
Строки помнит поныне
Повесть лет временны‌х.

Всë упомнить былинам:
Гнев скорбящей вдовы,
Месть. Древлянским дружинам -
Смерть и рабство, увы.

Провозвестнице Вере
В предрассветной заре,
Ей в языческой эре
Тесно жить в пузыре.

Ей не выдана фора,
Но заметны всерьез
Первый каменный вóрот,
Первый сборный погост.

Как добиться престижа,
В ножны спрятав клинок? -
Сделать мягче и тише
Дипломатии слог.

Здесь у лузi калина,
Там она у ручья.
Мать. Святая. Княгиня.
Тех и этих. Всея.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
#X9

- 11.07.969 | 11.07.2024
======

Война. День 870. Приговорённые Трибуналом: Вильгельм Фрик

Он шëл к Олимпу депутатом,
И полуслова не тая.
Сказал и сделал. Мол, ребята,
Придëм во власть - прощай, дебаты,
Раздам по робе полосатой,
По турпутëвке в лагеря.

Он не соврал и тем симпатий
Снискал ефрейтора-вождя.
Акула в водах бюрократией -
Жандарм, смотрящий и рейхслятер,
Но что ни пост - везде каратель
В потоках алого дождя.

Он слушал молча, вскинув брови,
Как доктор права, как приор.
Не строил планов? - Невиновен.
Но в остальном, снимай оковы.
Не на свободу (столько крови!),
В петлю - по сумме приговор.

Глава во фракции Рейхстага.
Глава во внутренних делах.
Глава-протектор, город Прага.
Глава... Хватило полушага
До рукотворного оврага
С одной петлёй на головах.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
#приговорëнные

12.03.1877 - 16.10.1946 | 12.07.2024
======

Война. День 871. Освободитель

Обычный быт
Везде не без проблем.
Одни - взасос,
Другие - вслух, по маме.
Включаю SOS.
Все обновлявляют шрамы.
Пришëл, стоит,
Не занятый ничем.

Пришëл - смотри,
Мне нужен только ты,
Ведь лишь тебя
Я жду, не начиная.
Поддам огня!
От края и до края!
Всë для жюри,
Что видит с полверсты.

Сотру дома
В руины, щебень, пыль.
Начинкой в них
Сотрëтся мирный житель.
Я, верно, псих,
Ведь ты Освободитель.
Блуждаю. Тьма.
Ну, где же ты, Фитиль?

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

13.07.2024
======

Война. День 872. Трамп: Покушение

В борьбе за власть.
Рванут стоп-кран.
Исхода два,
Как ни крути.
Он мог пропасть,
Но выжил. Пан.
Свинцом едва
Не сбит с пути.

Я не застал,
Но помню: GOP,
Отель, столица,
Шесть маслин,
Как Рон упал,
Как чья-то дробь
В ребро стучится
Без причин.

Пан, фаворит,
Коль не пропал?
Свинцом едва
Не сбит с пути.
Кто будет бит?
Смотри финал.
Исхода два,
Как ни крути.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

14.07.2024
======

Война. День 873. Совбез ООН: Chicken Kiev

Чего им ждать в зените лета,
Всем тем голодным едокам,
Кто жрал по-киевски котлеты,
Всем этим дамам, господам?

Котёл в аду. Меню скупое
В одну строку. Иного нет.
По центру блюдо золотое
И горы киевских котлет.

Здесь персонал из бесов, змиев
(Блестит огнями чешуя)
Гостям выносит Chicken Kiev,
Три сотни в рыло. Не жуя.

Всë не спеша. Ведь срок им - вечность.
А тем, кто выдумал банкет?
А к ним проявят человечность
И пустят мясом для котлет.

Какой-то сюр, безумье просто.
Закрой глаза, представить чтоб:
Совет, вопросы Холокоста,
И Председатель - Риббентроп.

Чего им ждать в зените лета?
Вся Лига Наций - подлецу:
И на вопрос наложит вето,
И на фуршет подаст мацу.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

15.07.2024
======

Доктор, очень не достаёт вашего присутствия. Может напишите что. Или что-то короткое запишите. По себе знаю, что даже несколько минут такого погружения могут выбить из ритма жизни и работы. Но все же, Доктор. Очень не достаёт Вашего присутствия.

Берегите себя. До понедельника.

Ваш Макс

"Доктор, очень не достаёт вашего присутствия. Может напишите что. Или что-то короткое запишите. По себе знаю, что даже несколько минут такого погружения могут выбить из ритма жизни и работы. Но все же, Доктор. Очень не достаёт Вашего присутствия."

+ 38-40 в течение 5 дней. Электричество максимум 6 часов в сутки, но как правило - 4.
Много работы. Сейчас опубликую несколько новых писем. Для меня это важно. Когда письмо войны - это личная история, опыт. Наверное дискуссии и выяснения отношений между старожилами канала - это замечательно, но хочется новых людей, взглядов, историй. Этого, увы,почти нет, значит канал умирает... Это нормально. Большинство (подписчиков канала) все для себя про войну поняло, но правда у каждого своя. И большинство понимает бесполезность писем.

Доктор

Добрый день, доктор!
Никогда не писала ничего подобного, но все время смотрю и читаю комментарии людей и много «писем войны» в Вашем телеграмм-канале.
А написать решилась только что после того как в одном из журналов прочитала одно из поздних стихотворений К. И. Чуковского «Ленинградским детям». Оно повергло меня в шок! Я разрыдалась! Он пишет, как детки вырастут, как станут бабушками и дедушками, будут ходит по делам, в гости, будут ездить по миру и везде «пред ними будут снимать шляпы». Ошибся. Не будут!! Еще очень долго не будут!
Вы очень отождествляетесь у меня с этим замечательным добрым и светлым поэтом, безгранично любившим людей и детей в особенности. Вы - тот самый Айболит из моего детства. Видел бы он, что сейчас происходит, что стало с теми людьми, в которых он так верил!!! Кого, в свою очередь воспитали они, те самые «ленинградские дети». Печально!! Очень!

Здравствуйте все. У каждого тут своя боль и своя история. Напишу о своей. Моя семья сейчас в 3х разных странах. Я с мужем и сыновьями в России, сестра с дочкой в другой. Мама осталась в Украине. Сестра уехала после 24 февраля практически в никуда. Я 20 лет назад уехала к мужу. В кругу моей сестры много потерь, она пытается держаться, я понимаю, что, это молодые люди и молодые семьи, мне невыносимо горько. Среди тех, кого знала в молодости тоже есть потери, раскидало семьи моих знакомых с Украины. Я боюсь, что мужа и сына могут забрать в армию и они будут по разные стороны окопов со своими родственниками, бабушки-пенсионерки предлагали мне плести маскировочные сетки "ты ведь давно тут живешь, ты наша".такое впечатление, что я в зомби апокалипсисе и всех заразил вирус жажды крови. Но! Кто шлëт мне ролики про величие россии и богоизбранного лидера,высокоточное оружие и т.п и т.д.? Моя мама. Утешаю себя мыслью, что это деменция, 70 лет человеку и этнически она украинка, училась в украинской школе. А меня свëкры назвали "бендеровкой", когда сказала, что "Киев за три дня не получится и война это горе и убийство".Поколение стариков изуродованное советским союзом, развязавшее это всë...

Як садили картоплю
Доброго дня Любий Лікарю
Місцеві люди не очікували, що ми затримаємося на довго. Коли чистили колодязь переконували, що не треба вони дадуть. Я їм надзвичайно вдячна нас одягли обули. Привезли мішками картоплі і овочів. Не можу сказати, що перша зима була легкою, та й другу такою назвати не можу. Стільки снігу я давно не бачила і такі морози пам'ятаю лише в далекому дитинстві. Ну хоч у мене не летить.
Місцеві всі як один садять городи під трактор, і весною виникає вже другий рік одна й та ж ситуація. Ми садимо не цілу картоплю, а порізані шматочки з пагонами, бо кожне очко то окрема рослина, посадивши цілу картоплину ви створюєте конкуренцію і замість росту і дозрівання рослин. Боряться один з одними, звідси упадок врожаю. Садимо під лопату. Лопата у нас не звичайна а дренажна, це найперше що в інтернеті купили, така лопата легко бере будь-який грунт. Не заміна штука. Так от садимо ми картоплю а всі люди що по дорогі ідуть повз і всі сусіди по виходять і стоять розявивши роти дивляться на нас. Ми такої уваги не чекали, я ненароком згадала свій виступ в Харькові тільки тоді я відчувала на собі стільки очей. Один чоловік підійшов і питає :
- А що ви робите?
- картоплю садимо!
- ні не може бути, картопля радиться лише під трактор інакше не буває.
- ми все життя садили під лопату.
- а що з картоплею? Нащо пагони відростити, вони обласаються і врожаю не буде взагалі.
- чому їм ламатися, ми ж не трактором, от побачите ми на тиждень пізніше садимо, а наша з пагонами на рівні з вашою посходе
- ех, вперті. Я он там живу прийдете в мене картоплю купите.
- а що у вас за лопата
- дренажна
- дивна, калічна, дивні ви якісь.
Пішов розповів іншим глядачам і вони розійшлися.
Ми картоплю посадили, вже інше садимо, прибігає бабуся яка нам допомогла і принесе два відра картоплі.
- ой дівчата, дівчата що ж ви не кажете, що вам садити нічого, все село гудить, що ви картоплю не садите. Нате мою посадіть.
- дякую, та ми вже посадили.
- де? Трактор же не гудів.
- он.
- мало, не хвати.
- хвати ми з пагонами посадили, урожай добрий буде.
- ой дурні ті пагони обламаються та погніють, а ви голодні будете.
- чому їм ламатися, ми ж не під трактор.
Картоплю взяли, подякували і мамі відправили.
От так в минулому році всі бігали і дивилися як там наша картопля, чи росте. Як ми і казали, одночасно з їхньою виросла. Коли копали вже не дивувалися, що під лопату, питали як врожай. 90 відео. Всі в шоці, як звідки. А обламавши перший пагін втрачається 30 відсотків врожаю, а ми його зберегли, от і зібрали. В цьому році теж спостерігали, що ми робимо, але до нас ніхто не підходив і вже не говорив з нами, але бігали активно.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Автобус
Доброго дня Любий Лікарю
До війни на Ізюмщині в моє село автобус ходив, коли захоче водій. Частіше за все, коли я відвозила сина, або забирала з Балаклії із школи мені доводилося йти пішки в будь-яку погоду, а чим гірша погода, тим менше в село хоче їхати водій. Відповідно син хворіє і школа сипле погрозами служби опіки і піклування. До того ж коли сідали на автобус постійно при вході виникала давка, скільки разів я і мій син були травмовані, порваний одяг, порвані сумки. Ні водій, ні працівники автостанції з цим нічого не робили. Я говорила із людьми, що он в Харкові стають в чергу і тисняви нема. Глухо. Говорила з водієм - послав. Говорила із працівником станції - виматюкали. Одного прекрасного дня при вході у автобус підчас чергової тисняви моєму сину пошкодили вухо. Кровотечу у медпункті в школі не могли зупинити годину. А коли до школи їхали я нічого взагалі зробити не могла. Ну все. Я звернулася в поліцію. Ті направили в району раду, тоді Балаклія ще була районом. З цього дня почалися мої відносини з чиновниками. Я пишу заяву - у мене опіка. Вийшла від мене опіка - скарга на гарячу лінію. Я добилася стабільного курсування. Людей почали просити шикуватися. Біля дверей автобусу стояла людина і не впускала в автобус без черги. Коли хтось відмовлявся ставати в чергу і казав, що то все дурня. Я робила вигляд, що йду в поліцію і черга знаходилася. В рік перед ковідом мені пояснювали, що в село їздити не рентабельно і він ходе лише через мої скарги. Тиск опіки посилився. Коли почався ковід і водій і автостанція були просто щасливі, що люди вже навчені стояти в черзі. Було важко возили лише сидячі місця. Син і в ковід вчився, окрім загального лоудауну, бо спеціалізована. Водій і ті на мене поглядали, але дякую не чула. Та по обличчю читалося " звідки ти знала". Так до самої війни. Коли Балаклією деокупували. Автобуси не ходили. В центр громади ходив дорогущий, а в село взагалі нічого не ходило. Люди телефонували і благали, щоб я повернулася і знову вибивала їм автобус. Я сказала, що тепер вони самі. Сказала що і як робити. Спочатку не наважилися. В 2023 році почав ходити по запису один раз на тиждень. І тут наважилися, почали вимагати. Колективні заяви, і в село планують пустити рейс. Я думаю. Ми із сестрою у двох вибивали, а колективом легше.
На Чернігівщині ситуація трішки інша. За автобуси писати нікуди, ніхто не контролює. З ранку в село заїжджає автобус підприємства в сусіднє містечко завіз, а вибирайтеся як хочете. Вихід чекати автобус який курсує в інше містечко. В березні сталася ситуація. Хлопці прихворіли. Племінницю відвели у школу а племінника і сина я і сестра повезли до лікаря. Впоралися, купили квитки. Чекаємо. Приїздить автобус, а водій і каже :" так людей із села вести не буду. Як заїхали так і вертайтеся, у мене на повороті повно народу" ми із Лідою на нього як накинулися. Якщо не збираєтеся везти, нащо білети продали, ми б попутку ловили. Нічого не знаємо, у нас на руках квитки, ми їдемо. Нас не цікавить. Він почав казати, що там якісь інваліди. Ми на нього ще дужче, що у нас діти з інвалідністю. Він пред'явив претензію, що не з ним заїжджали, тому і брати не буде. Ліда ледь не з кулаками на нього. Що у неї син інвалід майже не ходе. Щоб цей автобус забрав треба від хати йти 4 км. Вона сідає на той до якого син дійшов. Хочеш мене з ранку бачити, заїджай в село. Водій в шоці від такої пропозиції. Здався. Видзвонив ще один автобус я, і люди поїхали двома автобусами.
Завжди відстоюйте свої права
Кажіть про те що не влаштовує. Бо якщо мовчите, отже все влаштовує.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район