Доброго вечора, любий усіма нами Євгене Олеговичу! Ви неодноразово повторювали, що здобутки рф на теренах пропаганди безперечні. Хочу звернути увагу співвітчизників на один із її проявів, який помітила сьогодні в одному з листів на цьому каналі, був він свідомим чи несвідомим - не важливо, але він був точно майстерним на психологічному рівні. Я маю на увазі лист, який містить у собі такі формулювання: "я понимаю, что дезинформированы все одинаково. В России преподносят одну и ту же информацию в свою пользу, в Украине в свою". Такого роду пропаганда найбільш небезпечна, бо вона не викликає в нас злоби чи агресії, вона здається вірогідною, автор висловлює нам підтримку і співчуття. Маючи близьких родичів у рф, ще у 2014 році я сама неодноразово опинялася у цій пастці. Коли отримуєш інформацію від українських ЗМІ, а потім ті самі події демонструє людина, якій ти довіряєш, зовсім з іншого боку, не ображає, підтримує тебе і говорить щось на зразок "да, у нас много пропаганды, но где ее нет, правда где-то по центру между этими противоположными точками зрения", можуть з'явитися сумніви. Я хочу застерегти нас усіх від таких сумнівів. Так, викривлення подій може бути у ЗМІ у будь-якій країні, проте всі новини у рф про Україну - це завжди брехня, тут сумнівів бути не може. Правда не посередині, правда завжди там, де вона є насправді. Коли росіяни говорять, що вони нам співчувають і вони проти війни, але ж насправді не все так в цій війні однозначно, в мене виникає аналогія із виправданнями маньяка. Так, мій син маньяк, він, звичайно, не мав нападати на Вашу доньку, але ж знаєте, вона в Вас теж не монашка, он у якому яскравому светрику вийшла з дому у вечірній час. Приведу приклад з особистого. Мої батьки-пенсіонери евакуювалися з Бучі пішки 5 березня. Спершу йшли маленькими провулками до залізничного вокзалу Ірпеня, там дізналися, що залізнична колія пошкоджена рашистами, пішли до зруйнованого мосту у Романівці, а звідти на Київ. Їм довелося пішки пройти близько 30 км. Весь цей час, поки вони йшли, я безперервно слідкувала за новинами, боялася їм дзвонити, щоб не затримувати їх пересування, всі ЗМІ в цей момент розповідали про цю "дорогу життя". У інформаційній площині з'явилися дуже відомі фото із величезною кількістю людей під зруйнованим мостом через річку Ірпінь, мордорські ЗМІ під цими фото одразу розмістили фейк про те, що ЗСУ використовують мирних людей як живий щит і ховаються за ними. Мама подзвонила мені вже з київського вокзалу і розповідала про постійні мінометні обстріли евакуаційного шляху, захоплювалася українськими військовими, які постійно прикривали собою мирних жителів, дуже організовано і швидко всіх людей сховали від обстрілів під зруйнованим мостом, а потім переводили під руки по черзі кожного через уламки конструкцій мосту. Один уламок бетонної плити був дуже великим і мама тільки на мить встигла подумати, що не подолає такий бар'єр, як її підхопили під обидві руки військові і легко підняли на верх того уламку. Її розповідь була наповнена і сльозами від побаченого та пережитого жахіття, і одночасно радістю від того, що вони змогли дістатися Києва, та вдячністю нашим ЗСУ. Правда у питанні висвітлення евакуації з Ірпеня через романівський міст не десь посередині між укр- і росЗМІ, правда - у вустах моєї мами. Можна сказати, що це поодинокий приклад, але він точно безперечний і безсумнівний, таких прикладів багато, але хочеться зберегти Ваш час. Ерефія не просто щось приховує чи перекручує, а навмисне вигадує цинічно найжахливіші нісенітниці про Україну і не тільки для росіян, але і для того, щоб посіяти сумніви серед нас. Не піддавайтеся. Ми переможемо.

Альона, м.Буча

У нас радість: з'явився переклад українською мовою найактуальнішої казки К.Чуковського "ПОДОЛАЄМО БАРМАЛЕЯ". І що особливо приємно – одразу два варіанти перекладу від Ірини Нижник та Інни Кривенко!
Йдемо за посиланням, качаємо, кличемо дітей і робимо правильні висновки!

https://drive.google.com/drive/folders/1PVaWOOwerD4sAzAfdzLx7TuqSSVwymVQ?usp=sharing

У нас радість: з'явився переклад українською мовою найактуальнішої казки К.Чуковського "ПОДОЛАЄМО БАРМАЛЕЯ". І що особливо приємно – одразу два варіанти перекладу від Ірини Нижник та Інни Кривенко!
Йдемо за посиланням, качаємо, кличемо дітей і робимо правильні висновки!

https://drive.google.com/drive/folders/1PVaWOOwerD4sAzAfdzLx7TuqSSVwymVQ?usp=sharing

Всем добрый день.
Периодически просматривая новостные ленты, думается мне, мир превратился в какой то ком сошедших с ума. Жили жили, у каждого были свои проблемы, каждое государство по своему тихонько решало проблемы, а сейчас у всех какая то агония, и всё это из за одного, простите, новоиспеченного Петра I, который теперь!!! как оказалось, хочет вернуть земли...Ощущение, как будто ты в дурке живешь, ты говоришь, ну вот же,смотрите,все элементарно, а они все во круг,нет,ты не права..и от такого критинизма вокруг,иногда кажется,что это ты с ума сошел. Ладно,не буду слишком жаловаться, нам всем сейчас нужно удержать в себе разум. Вам Доктор и всем читателям,желаю сохранить этот разум и веру в людей, потому что не может быть 100% уродов на этой Земле.

Здравствуйте доктор!
привет из Германии.
Смотрел периодически Вас раньше, но не как врача (слава Б-гу не потребовалось с нашими детишками), а как человека.
Наши политические точки зрения до войны совпадали достаточно сильно. Да и просто было интересно послушать харизматичного человека и земляка, который в состоянии грамотно выразить свою мысль. В наше время это редкость. Сейчас я с Вашей точкой не согласен.

А недавно посмотрел видео на Вашем канале, увидел что можно написать письмо, почитал письма в телеграмме и удивился, что Вы публикуете письма с сильно отличной от Вашей точкой зрения. Что в наше время совсем уж большая редкость. С этими (назовем их условно "пророссийские") точками зрения я, впрочем, тоже не согласен.

Есть в Украине нацисты?
Ну а куда ж без них, родненьких.
Думаю нацистов в Украине примерно столько же, сколько в США, Германии или России.
Ну скажем 1,5-2%
Плюс/минус.

Разница в том, что в Украине нацисты, националисты и прочии патриоты почему-то возомнили себя "народом Украины", которые вправе решать за всех. Является ли Украина по этой причине нацистским государством? Наверное в какой-то мере да.
Народу это порядком надоело, и он выбрал Зеленского.
Я, кстати, дурак, бегал тут, впрягался за него.
Украинцы с разгромным счетом выбрали русскоговорящего еврея.
Человека, максимально удаленного от этой националистической тусовки.

И что? Как только Зеленский начал предпринимать робкие шаги в обещаном направлении, вся эта братия высыпала на улицу с плакатами "Ни капитуляции", Зеля-лох, мы тебя повесим.
И Зеленский тут же превратился во второго Порошенко во внешней политике!
Зачем мы тогда его выбирали? могли бы Порошенко оставить, он выглядит представительнее.

Ну не могла такая внешняя политика длиться бесконечно без каких-то шагов со стороны России.
Уж так устроен наш мир. У сильного немного больше прав чем у остальных.
Садам Хуссейн вел жесткую антиамериканскую политику, итоги которой мы все знаем.
Разницы между тем конфликтом и этим я, лично, почти не наблюдаю. Так, нюансы.

Дает ли это право России на вторжение? Безусловно нет.
Поддерживать войну может либо неадекватный человек, либо существо, застрявшее лет на 500 в развитии.
Речь идет о любой войне.
Просто нам всем не повезло, что в одном временном пространстве встретились псевдореформатор Зеленский ( потому что сильно переоценил свои силы и возможности во внутренней политике) и параноик (Путин, потому что решиться начать войну, поверив в бредни, что украинская армия спит и видит, чтоб повернуть штыки против нацистов, может только полный маразматик)

В общем, доктор, нет для меня в этой войне ни хороших ни плохих. В начале я подписался на все каналы, но быстро понял, что фотографии мертвых или пленных солдат и с той и с другой стороны мне не нравятся. Не вызывают ни симпатий ни позитивных эмоций. И от всех отписался.
Мне абсолютно все равно, чем закончится этот конфликт. Какой кусок земли будет как называться. Не стоит оно того, чтоб за это гибли люди. Передел границ был всегда в истории. Я за немедленное завершение конфликта. С экономической точки зрения новые земли - это самоубийство для Путина. Ну пусть он их восстанавливает и кормит.

А мы (Европа), восстановим Украину. Половину помощи, конечно, разворуют по старой доброй традиции, но и остатка тоже должно хватить.

Уже и так понятно, что российская армия - ниочем. Одни понты на показательных учениях. Что, впрочем, не сюрприз. Ни о каких захватах Польши, Финляндии и т.д. речи быть не может.

С уважением
Максим

Доброго дня всем!

​​Война. День 107. Ребус

Философии не чужда арифметика.
Класс студентов ребус стал решать:
Есть пять штатских, в кованых браслетиках.
Все на рельсах, пятеро, лежат.

Едет поезд, гибель неизбежна.
Только чудо - стрелка на путях!
И на них, за стрелкой, вдруг, небрежно -
Тоже штатский. Чей-то холостяк.

"Будет верным стрелку дёрнуть вправо,
Так и так, придётся выбирать.
На сомненья не имеем право -
Пятерых за одного? Менять!"

Круг второй, задача усложнилась:
Стрелки нет, но пятеро - блестят.
На перроне, так уж получилось,
Зазевался нехудой толстяк.

Подтолкнешь ли к рельсам бедолагу -
К смерти храбрых, но иных спасёт?
- Так нельзя, невинного трудягу?..
- А со стрелкой? Тот же оборот?..

Я не знаю верного ответа,
Понимаю - смертью не спасают.
На войне - и нет декады лета -
Убивают и не понимают.

10.06.2022

Автор @voina_fm

Вітаю, Євгене Олеговичу.

Всі втомилися від війни. Я втомилася.
Можливо ви знаєте, в ютубі є журналіст, Володимир Золкін. Він бере інтерв’ю у полонених російських військових. Він задає їм питання, доволі прості. І жодного разу я не почула, що россія - країна агресор.

Як так? Соромно? Не розуміють?
Не знаю.

Максим з Німеччини пише, що немає в цій війні хороших та поганих. Як так, Максиме?
Тобто можно зайти зі зброєю на територію суверенної держави, 107 днів обстрілювати ракетами суверенну державу, і немає поганих і хороших?

Тобто Україна заслужила бути обстріляною? Дорослі та діти заслужили бути вбитими?

Згідна з Альоною з Бучі. Треба цю риторику прояснювати до кінця.

Це війна, яку розпочала рф. Тут немає полутонів. Немає. Тому що розпочинати війну - це погано. ПОГАНО. Вбивати людей це погано. Лишати людей право на безпеку життя - це погано.

Ольга.

П.С. Мені здавалося, що після 107го дня війни, що після 107го дня відвертої брехні від россійскиз ЗМІ - як тут не розуміти хто хороший, а хто поганий. І хто в цій війні бреше так, що люди вмирають.
И єті люди запрєщают мнє ковиряться в носу…..я дивуюсь, як в мене є ще сили говорити про це.

Евгений Олегович, здравствуйте! Видео школьного вальса напомнило стихотворение С. Маршака:

"Не" и "Ни"

Мне рассказывал смоленский

Паренек:
- В нашей школе деревенской
Шел урок.


Проходили мы частицы
"Не" и "ни".
А в селе стояли фрицы
В эти дни.

Обобрали наши школы
И дома.
Наша школа стала голой,
Как тюрьма.

Из ворот избы соседской
Угловой
К нам в окно глядел немецкий
Часовой.

И сказал учитель: "Фразу
Дайте мне,
Чтобы в ней встречались сразу
"Ни" и "не"."

Мы взглянули на солдата
У ворот
И сказали: "От расплаты
НИ один фашист проклятый
НЕ уйдет!"

Впервые в "Учительской газете", 1942, № 35, 27 августа.

Печатается по Сочинениям, т. 2.

Текст с сайта http://s-marshak.ru/works/poetry/poetry326.htm

Спасибо, что Вы помогаете звереть айболитовскими защитниками!

Людмила Б-ва. Москва.

Вы святой человек! Спасибо что Вы есть, спасибо за Ваши монологи🙏🏻🙏🏻🙏🏻. Это глоток свежего воздуха, здравомыслия, надежды, спасибо Вам. Невозможно поверить в реальность происходящего. Так хочется услышать «сегодня 1,… День без войны» («день Мира»-странно заучит, как буд то фантастика. Все наоборот стало). Сил и здоровья Вам, Доктор!!! Мира!!!

Добрый вечер дорогой доктор!
Не могу, накипело. Говорят нужно сохранить в себе человека. Я старалась, но не могу. Ненавижу! Ненавижу всех и каждого кто лишил меня дома, моей привычной жизни, моей квартиры, моей кровати, встречь с родными и близкими. Сегодня день мороженного. В прошлой жизни у меня в морозилке всегда были запасы, не зависимо от сезона. Мы не любители- мы фанаты!
Так вот сегодня я купила детям по порции, старшая, открывая для младшей, уронила мороженное. Плакали все, от обиды. Конечно же я купила взамен ещё порцию. Обида в том, что в данный момент это для меня дорого, дорого купить мороженное своим детям. Пишу и плачу, а дети едят мороженное, а я тоже очень люблю мороженное. А многим и это не доступно.
Все буде Україна!
Спасибо за возможность высказаться.

Доктор, горда, что вы живёте в нашей стране!
Если будет возможность донести русским независимым или зависимым каналам идею о " прогнившей душе" их народа- сделайте, пожалуйста!
Беларусов тоже зомбируют, но народ против войной идти в Украину! А россияне большинство - ЗА!
Пропаганда ,конечно, у них есть, как и отсутствие здравого смысла- убивать, насиловать, воровать !( люди разного возраста в россии это оправдывают)

Им нет прощения и не будет-НИКОГДА!

Доброго дня, лікарю!
Хочу привітати вас зі святом, сьогодні Всесвітній день морозива. Так давно хотіла Вам написати, адже так багато думок, якими хочеться поділитися. Не зважувалася. Аж бачу, день морозива. Ну, думаю, це знак!
З Вами заочно я знайома майже усе своє свідоме життя. Пам’ятаю чоловіка з чорними вусами, біля якого постійно купа невихованих (мені тоді так здавалося) дітей, які бігають, шумлять і мами їх не заспокоюють. І кому потрібні передачі про соплі і прививки? Так думала поки свою доню не народила. Тепер передивляюся усі випуски.
До речі, лікарські засоби Ви все ж рекламували. Пам’ятаєте випуск про вітамін Д?
А тепер по порядку.
Моїй дитині 4 місяці, майже стільки, скільки іде війна. Зараз ми у відносній безпеці. Адже немає повністю безпечних місць. На початку війни, коли бомбили біля нас аеропорт, ми з немовлям, якому не було і місяця, ховалися у погребі. Я тоді дивилася на свою донечку і у мене було відчуття нереальності. Що тут, серед банок і картоплі робить моя місячна дитина?! Наступного ж дня нас чоловік відвіз у Закарпаття. Там ми жили у такому маленькому містечку, яке можна знайти мабуть тільки по навігатору. Поки не «прилетіло» і туди. Бо там була залізнична станція. Була.
Тепер ми з донею знову вдома. Виховуємо дитину, радіємо простим речам, іноді читаю новини, кожного вечора перед сном дивлюсь Ваші передачі. Це у мене як ритуал заспокоєння, я вчуся правильно ростити свою дитину.
І чим більше думаю про цю війну, тим більше запитань.
Херсон захопили не так давно, а уже звели третю лінію укріплень. У нас було часу трохи більше (років на 8). Чому сиділи увесь цей час «на попе ровно»?! Де та «велика китайська стіна», яку Сєня будував?! Польща он уже за короткий час який мур збудувала!
Де перед нападом були наша розвідка, СБУ? Нехай ми, прості люди, знаємо лише те, що нам говорять ЗМІ. Але ж вище керівництво держави повинно було знати про можливий напад. Чому не почали укріплювати кордони, заміновувати підходи? Скільки сотен тисяч життів можна було цим врятувати… «Ми не хотіли паніки, погіршення економічного стану. Тому й не говорили». А зараз наче економічна ситуація в країні не погіршилася. В рази! От тільки усі чоловіки на місці, мало хто зміг виїхати. Є ким воювати. Немає чим.
І зараз керівництво говорить лише про зброю та перемогу. Не про перемовини, припинення вогню. Я патріот своєї держави, люблю Україну. Хочу поїхати відпочивати в український Крим, та що там говорити, в український Скадовськ! Люблю Україну. Але упевнена, шо кожна мати, яка втратила на цій війні свою дитину, любила її більше.
Не хочу зневірюватися, але це дуже важко. Бачити потужність ворога і сподіватися на можливі поставки зброї, які постійно відкладаються та відміняються. Чула думку, що якби жінки керували державами, то війн би не було. Тільки відчувши на собі ціну народження нового життя, виростивши та виховавши людину, страшно подумати, що можеш за мить втратити найдорожче.
Найстрашніше те, що ми уже до війни почали звикати. Звикати до масових смертей.
Гуляла з дитиною нещодавно, чую гул. А над нашим домом летить ракета. Думаю, пролетить далі чи ні. Пролетіла. Але ж це чиясь можлива смерть полетіла, чиєсь горе…
Зайти в телеграм-канали українських новин. «Наши мочат орков», «такой-то батальон отправляет орков в ад вместе с техникой»… Та це ж життя людей, наших хлопців так само вбивають! І коли закінчиться увесь цей жах? Дайте нам ще зброї, більше зброї! А говорити будемо ще після сотен тисяч смертей з обох боків. А говорити доведеться. Безкінечних воєн не буває. Люди закінчуються.
Ми усі говоримо про Путлера, звинувачуємо тільки його. Але ж не він кожного разу натискає на курок, не він особисто пускає ракети. Як ті люди можуть далі жити, знаючи, що убили невинних дітей, жінок?! Вони ж теж дітей мають! Ось приїздить додому росіянин, привозе зі «спецоперації» новий-старий унітаз, пральну машину, дружині чиїсь труси. І зустрічають його щасливі діти, які раді бачити папочку! І як він може жити, цілувати і обіймати своїх дітей, знаючи, що ракета, яку він випустив, убила п’ятимісячну дитину?! Не знаю.

(окончание)
Вибачте, лікарю, за такий довгий лист. За сумбур. Зараз він і у думках, і у листі. Якщо дозволите, напишу Вам пізніше ще. Бо це вже буде занадто багато.

І наостанок, величезна Вам вдячність за ваш професійний труд та поради. А особливо за думку про те, що матір’ю-героїнею бути не потрібно.
Коли чоловік побачив як я ношу новонароджену донечку, то сказав, що треба купити укачуючий центр. Бабусі показали на руки і сказали, що оце найкращий центр. «А памперси краще на день не одягати. Хай тільце дихає. Гуляти з малою дитиною не частіше раза в день».
Тепер приходять, дивляться як дитина спить у качелькі, а я відпочиваю. Мала постійно в памперсі і спить усю ніч (тільки на годування встає), і ми висипаємося.
А увечорі, як стає прохолодно, беремо дитину і йдемо гуляти. Довго. І морозиво їмо. «Малюкам» (улюблене уже багато років, бо там смачнющий солодкий вафельний стаканчик; а коли побачила його у Вас на відео, то перевпевнилася, що поганого ви не порадите))). І не відчуваю себе поганою мамою. Бо маю час на те, щоб прогулятися з дитиною, почитати з нею книжечки (контрастні книжечки для малюків, так роздивляється!), з чоловіком час провести (невідомо, як довго ми зможемо бути разом, призов ще не закінчився). І подивитися випуски улюбленого лікаря.

Добра Вам, шановний лікарю! Ще раз з солодким святом!

Яна, десь між сходом і заходом.

Доброй ночи! Сомневаюсь, что прочтете, а тем более ответите мне что нибудь, но я решила высказаться после просмотра одного из интервью. Вот говорите, что стали плохо относиться к русским. Что мы зомбированы телевидением. Не передать мои эмоции на этот счёт. Я отношусь ко всем людям как к ЛЮДЯМ. какой бы они национальности не были, цвета кожи, ориентации, занятости, какое бы образование они не получили. Есть люди а есть нелюди. Я не поддерживаю всё то, что происходит между государствами. Это политика, в которой я нихрена не разбираюсь и разбираться не хочу. Живу своей жизнью, работаю, воспитываю ребёнка. Планирую свою жизнь. Хочу чтобы не было этой непонятной дележки территории, ресурсов, людей. И в какой бы стране я не оказалась, с уважением отношусь к какой либо культуре, взглядам, не приемлю насилие ни в каком виде ни по отношению к людям, ни по отношению к какому либо другому живому существу. Я такой же человек, который хочет жить в мире и спокойствии.
Не знаю почему восприняла ваши слова на личный счёт... Наверное стало обидно, что меня приплетают к стаду. Я в этом не согласна с вами. Люди сами выбирают средства подачи информации и выгодный для себя контент. Я сделала для себя вывод, что не знаю и половины происходящего в мире, а особенно касаемо последних событий так вообще тайна покрытая мраком. В общем, к чему я это всё.... Я вас уважаю как врача, как человека, как личность. И надеюсь что это та самая капля в море, которая поможет поменять отношение к русским людям. Не все одинаковые. Не всё хотят вам делать плохо. Очень многие просто хотят жить и продолжать свой род в тишине и спокойствии. И чтобы все недопонимания могли бы решаться разговорами, а не каким то другим, более ужасным способом. Если дочитали, то спасибо за внимание. Надеюсь, что это всё скоро кончится и вы так же будете нас радовать и продолжать учить как быть мамой здорового ребенка

Доброго дня Любий Лікарю. Завжди мене дивувало мовне питання. З самого дитинства я жила в смт де в основному говорили на російському. Але вдома батько завжди виправляв мене на українську. В школі виникали проблеми бо хоч не хоч, а українське слово вилетить, доходило навіть до бійок. Але я зрозуміла, що я не повинна соромитися і продовжила говорити суржиком душе до української, ніж суржиком ближчим до російського як усі навколо. З часом звикли і ті хто був моїм другом дружив зі мною незважаючи на те, якою мовою я говорю. Ті хто мене ненавидів придиралися до мого одягу, зайвої ваги, прищика на носі, неправильного на їхню думку погляду. Приїжджала в село до дідуся, той теж мене виправляв на українську. Тож я вільніше говорю українською. Коли переїхала в село, То ме не шпиняли говорили всі як я. Ох як приємно. Коли поїхала в Харьків навчатися стикнулася із відторгненням мене через те як я говорю. Всі старалися говорити російською. А мені було байдуже. В результаті більша частина моєї групи говорила як я ( як їм зручно, суржиком, українською, російською) і ми всі одне одного розуміли без проблем. Аналогічна ситуація на роботах. Мене намагалися переробити, щоб я говорила російською, це мовляв престижно. Але я завжди говорила як мені зручно. І в результаті за два тижні де б я не була, на якій роботі не працювала всі розслаблено говорили зі мною і між собою навіть не задумуючись якою мовою. Думаю я показувала співробітникам, що не соромно говорити і кайфувати від мови якою ти говориш, а не стояти, підбирати слова в виставляти себе повним телепнем. Зараз війна і одна моя подружка із міста яка на третину є росіянкою запитала. Чи завжди я тепер буду говорити українською. Мене це здивувало. За два роки до війни змінила клавіатуру на українську( бо це дозволила модель телефону, до цього були дешеві і на українській клавіатурі підглючували). І всі ці роки вона говорить російською, я українською і жодних проблем. В телефонних розмовах вона навіть переходила на суржик ближчий до російського звичайно. І тут таке запитання. Я їй звичайно нагадала як ми спілкувалися раніше і питання було закрите. Люди зрозумійте не важливо якою мовою ви говорите. Взагалі не важливо. Важливо - розуміти одне одного. Я розумію українську, російську, англійську. Першими двома володію вільно, а от останьою двох слов не зв'яжу, а перекладу без проблем. Оскільки в мене дитина з інвалідністю до мене приїжджали віруючі люди і допомагали чим могли( дуже їм дякую). Серед цих людей був чоловік із Данії. Він розумів російську, але говорив англійською. І знаєте, що ми одне одного розуміли без перекладача. Я навіть сестрі перекладала, що він говорить. Не підіймайте мовне питання. Це така дрібниця. Повірте, я знаю. Окупанти підірвали мій будинок,в якому знаходилися діти і сестра. Вони чудом лишилися живі. А від мене в 5 метрах приземлився снаряд і я чудом лишилася із цілим черепом. Все все знищили навіть альбомів з фото схопити не змогла. Тож мовне питання турбує мене в останню чергу. Не грайте на користь окупантам. Не розділяйте народ. Гордий і вільний народ України. А воля в тому і полягає, що людина має право вибирати якою мовою говорити і не бути при цьому приниженою.
Ми победим. Вместе ми сила. Слава Украине.

Добрый доктор, Евгений Олегович, здравствуйте. Я и моя семья мы русские и живём в Москве. У нас нет родственников на Украине. Никогда не делила людей по национальности. Мы плачем и душа глубоко изболелась о вас. Не знала, что вообще возможно такое безумие которое творится в 21 веке. На коленях хотела бы просить у Вас прощения за то безумие, которое творит власть моего государства.

Женщина ,которая хотела ответ,рассуждающая ,что есть люди и нелюди,но она в не политике и хочет просто жить и воспитывать своего ребёнка.
Согласна со всеми вашими выводами ,я также жила до 24 февраля.Но вы не поддерживаете то ,что происходит между государствами ,не потому что это не политика ,а потому что нужно что то делать для своего государства,чтобы помочь себе,а стоять в сторонке не получится ,потому что государство это люди ,такие же как и вы,решающие ,как вам жить сегодня и завтра .

Вот только когда завтра ,вы уже не сможете воспитывать своего ребёнка ,потому что другое государство,тоже кстати люди ,решат вас чуточку побомбить ,малость поубивать и разгромить ваш дом ,мне кажется вы в одночасье начнёте разбираться в том ,какие нелюди какого государства вас хотят уничтожить .

Нет в Украине сегодня человека,которого как то не коснулась это проклятая война ,боль невыносимая не проходит и я постоянно спрашиваю себя пройдёт ли ?притупится ,но останется с нами навсегда.Вот именно это невыносимая коллективная боль выражает ненависть к государству ,в котором просто хотят жить спокойно люди такие как вы ,не согласные с нашей ненавистью.

Мы также хотим спокойно жить и воспитывать своих детей ,без участия вашего ненавистного государства.Поэтому осмелюсь дать вам совет ,начинайте разбираться в политике и что такое ваше государство, вместо того ,чтобы проявлять свои претензии к людям ,которые пытаются не сойти с ума от этой проклятой войны .

Спал спокойно мир свободный
Уже много много лет
Мир решил что он для мира
Славный выписал рецепт

Деньги будут править миром!
Деньги будут всё решать
Будут страны все отныне
Не воевать а торговать

Мир забыл что он не лекарь
Не учитель, не знахарь
Так, мечтающий философ
Принявший мечту за явь

Но однажды злой будильник
Разбудил сопящий мир
Выстрелом из автомата
Сделав в мире много дыр

Недовольно шмыгнув носом
Мир открыл свой правый глаз
Пригляделся он и фыркнул:
А! Так это лишь Донбасс...

Поругал слегка будильник,
Повернулся на бочок
И продолжил спать спокойно
Вот уже который год

Но звон стал ещё сильнее
Дальше спать было нельзя
Наконец то Мир заметил
Коротышку из кремля

Просыпаться не хотелось
Слишком сладок был тот сон
Мир отправил в бой кровавый
Солдата в жёлто голубом

Солдат сражался долго, храбро
Был он ранен много раз
Приглушив слегка будильник
Отвоёвывал Донбасс

Мир вздохнул тогда свободно
Вроде снова пронесло
Можно дальше спать спокойно
Лишь бы тихо было всё

Марина Циммерман
10.06.2022