Добрый день, доктор. Это к Вашему последнему видео о языке. Хотела бы рассказать нашу историю. Мы из оккупированого Херсона, на данный момент проживаем в Италии. Как выезжали с нашего дома словами не описать,мины на дороге, орки...когда наших увидела,разрыдалась! А потом нам в Станиславе наши говорят вы сейчас по дамбе поедете, ее постоянно обстреливают, едьте метров хотябы за 100 друг от друга, чтобы если разобьют машину чтобы не всех зацепило,едьте ни смотря ни на что. Меня вроде морально предварительно готовили к этому и я знала что нас ждет,но ребенок в машине (9 лет),2 кошки, собака и еще 2 пенсионера подсадили.Я так нервничала что бабушка, сижящая рядом ,меня успокаивала,мол ты молодец, справишься и молилась....Проезжая дамбу, мы видели разбитые машины, велосипеды, мотоциклы, воронки от прилетов. Мы так неслись что я особо не вглядывалась,но описываю что было перед глазами. Добрались до места за 5 дней,но это не суть.
Приехав в Италию, решила отдать дочку в дневной лагерь, организованый церковью,сразу обрадовались что есть украинцы. В итоге счастье продлилось не долго,мою рускоязычную дочь стали булить украинцы,а когда мы с родителями пришли на разговор, те сказали "якщо б ви розмовляли українською цього би не сталося". Мне так обидно, я доначу на Байрактары и волонтерам,я тоже с Украины!!!Почему такое отношение?
Розумієте, я знаю українську мову і навіть намагалася на неї перейти (робила це з дитиною фразочками, словечками), але нажаль... після цього немає особливого бажання.
P.s. моя подруга сейчас в Польше живет с Львовянками которые сдали свои квартиры за 1000$ и живут бесплатно, получая пособия!
Вот как это объяснить? Помогите разобраться!

Здравствуйте доктор! Здравствуйте все, кто пишет и читает письма войны! Читаешь письма от россиян и становится страшно - ведь они до сих пор считают, что делают благое дело, освобождая нас «от нацистов, бандеровцев», а попутно еще и от все благ цивилизации и жизни. Как можно быть таким злым и жестоким? Ген жестокости заложен в них еще со средних веков и он не истребим? Но так же нельзя! Хотя, чему удивляться, если близкие и родные в одночасье становятся в лучшем случае в прошлом, а в худшем - просто врагами? Не укладывается в сознании, когда матери, разговаривая со своими пленёнными детьми, спрашивают о деньгах: получат ли они? Когда отцы учат своих детей «правильно мародерить», когда жены своим мужьям говорят, чтобы больше насиловали и убивали этих хохлов?! Вы, «великая нация русских», действительно не понимаете, что когда эти «солдаты удачи и мародерства» вернутся домой к вам, они будут творить то же самое и с вами???? От вас сейчас отворачивается весь мир, ну разве что талибы с вами, и вы никак не поймете, что то, что вы творите в государстве соседнем - это военное преступление и геноцид! Это долго не забудется и не простится! Мы до сих пор помним о второй мировой войне, но оказывается это были цветочки! Вот они плоды появились, имя ему - рашизм!!! Просто хочется понять, когда же разум придет к вам, россияне? Когда вы начнете понимать, что вся этоа кремлевская свора вас оболванивает и дружно смеется над вами, дураками, идущими на эту бессмысленную войну! Покажите мне хотя бы одного родственника ваших депутатов или кремлевских правителей, которые сидят с вами в окопах, в танках или бмп на поле боя? Да нет их там! Это вы, оболваненные россияне, претесь в мой дом, лишая меня и жизни, и покоя, меня - соседнее государство! Во имя чего??? Жутко слышать от ваших солдат, что «мы в российских городах живем хуже, чем вы в своих селах». А что вы делали для того, чтобы жить лучше? Пили водку и смотрели соловьева и скабееву, слушали о том, как бункерный президент заявил, что он принял решение напасть на Украину? Вы, «высокообразованная нация» не задумались над тем, что имея газ и нефть, в ваших домах печки топятся дровами? В домах нет горячей воды, а туалеты на улицах стоят? Жить по принципу «наши деды так жили», по меньшей мере глупо! В общем, это все наболевшее, накипевшее. Так хочется уже, что бы закончилась эта война, чтобы мы могли восстановить нашу Украину, просто радоваться жизни, видеть счастливые личики деток и внуков! Дай бог разума, хоть чуток, этим оркам! Это о внешнем враге. Но , дорогой украинский народ, нельзя забывать и о внутреннем нашем враге - коррупционерах, которые , к сожалению , в время войны вылазят из всех щелей, тех паразитах, которые тоже пляшут под дудку бункерного пу! Этих тоже нужно изживать! Больно читать и слышать, что то там, то здесь «отличаются» наши, таможенники, пограничники, чиновники всех уровней! Будьте же вы людьми, прекратите наживаться на чужом горе, боли, страдании! Как же вы уже надоели! Эти горе-властные чиновники, пока не получат от общества хороший пинок, наверное не остановятся… хотя до них дошло, что не спишет война их казнокрадство, взяточничество и другую подлость! Просто эта война показала, что люди в Украине стали другими! Терпеть всю эту подлость не будут, не смогут, будут просто сметать их с лица земли!!! Терпения нам всем, знаете, последний шаг он трудный самый! Но мы должны выстоять!!! Выдержать и пережить это зло, просто ради будущих поколений!!!! С ув. Людмилв

Я уткам летящим вслед крикну - фас

Вы знаете где нечисть искать

У русских найдётся противогаз

Но уток военных не испугать



Быстрее ракеты летят наши утки

Задание знают и выполнят точно

Пройдёт мало времени, максимум сутки

Они прилетят незаметно, ночью



А утром все русские включат телек

Он снова расскажет как жить в Рашке

Но утки за ночь настроили белок

И те забросали всех русских какашками.

Не хочу желать смерти больше

Не хочу ненавидеть так сильно

Не хочу ехать жить в Польшу

Я хочу чтоб все стало как было



Хочу не знать и не помнить взрывов

Чтоб звук самолета не ранил душу

Хочу все забыть и не только сердцем

Чтоб тело не помнило, глаза и уши



Так странно что в мире таком прекрасном

Где чаще встречаются добрые люди

Есть все ещё страны а в них биомасса

Там ценностей нет, они рушат судьбы



Мне каждый день воняет смерью

Я помню как солнце раньше светило

Как прежде точно уже не будет

Верните ,суки, все так как было!

Українська жінка стала москаля питати

Нащо ти сюди прийшов, до моєї хати?

Той почухав собі ніс і завзято каже

То что было вашым теперь будет наше



Жінка лагідно йому задає питання

Але ж все що бачиш тут то моє надбання.
Чиста хата та худоба, гарні дітки, милий.
Я все маю бо робила те чого хотіла.
Ти невже хотів собі отакої долі,
воювати за панів та не мати волі?



Той не думаючи зразу випалює фразу

У мєня нет выбора, я тут по преказу.



Жінка дивлячись солдату прямо в очі каже

Той хто прийде із мечем від меча й поляже.
Вибір є у кожного, ты його зробыло,
як та мати шо не вбила а тебе родила.



Рот закрыть, молчи хохлушка,
ты себя убила.
Приговор тебе суровый - секс, потом могила.


Геть іди тварино дика, ты мене не скориш.
Тіло силою візьмеш Волю- не побориш

Усміхається москаль. Думає здуріла.
Страх його жене назад бо у хаті вила.

Українська жінка сіла, перевела душу.
Думає собі, злякала, хіба хочу - мушу…

Здравствуйте, Евгений Олегович! От всей души желаем одолеть! Мой сын сразу ответил на вопрос, кто сейчас "бармалей"..... Ответил правильно.
Нижний Новгород

Всем доброго дня!
И отдельное здравствуйте автору письма https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/5727.
Вы спрашивали о литературе.
Я не очень часто читаю литературу на украинском языке, так получается.
Но всё же когда читаю, то мне почему-то очень важно чтобы эти книги были написаны, как минимум, до распада "Союза" (то есть не современная л-ра). На мій погляд така література є більш аутентичною ❤️.
Книга Василя Сухомлинського "Серце віддаю дітям" - стала україномновним бальзамом для моей души.
Мне кажется, это одно из того, что заслуживает особое место в душевно копике прекрасного.

Уважаемый Доктор, уважаемые читатели, я желаю всем здоровья, добра, любви, мира во внутреннем и внешнем мире!

Юля, 35 лет.

Здравствуйте вам из Одессы

Не хочеш знати, не хочеш вірити, чути,
Що це не монстри, не вигадка, а справжні люди.
Вони так само дихають, так само п'ють.
Вони на одній планеті з тобою живуть.
От тільки вириваються на усюди
Потворні речі, якими керуються люди.
І ті слова, неначе отруйний сік,
Випалюють миру жвавий живий потік.
Вони так само дивляться на цей світ,
Та лишень в себе бачать квітучий цвіт.
Про їхні барви не думай їх навіть питати,
Вони щасливі, а інших підуть рятувати!
Якщо не бачиш, що влада - нацистська ртуть,
Тобі ТБ турботливо увімкнуть.
І щільно закриють пропагандонами очі,
Бо жити ти, бач, у їхньому світі не хочеш!
Цей світ чарівний, в ньому можеш ким хочеш бути.
Однак, це в ТБ, не забудь ти його увімкнути!
Там правда одна і рівно тримають стрій
Ті, хто кричить по-старому в країні цій.
Там люди так само живуть,
І так само вмирають.
Однак чуже щастя не бачать, не чують, не знають.
Їх правда свята, і зі зброєю йдуть усюди
Усім свою правду вживляти, ці дивнії люди.
Однак дуже дивно, бо квітне в новинах буття,
Та не поспішають усі там почати життя.
Не їдуть туди ні сусіди, ані звідусіль,
Щоб жити щасливо в країні квітучо-старій.
Не можуть ці люди ніколи й ніяк зрозуміти,
Що лишень по волі щасливо ми можемо жити.
І якщо квітучими стали лише новини,
То ти полонений, а був жеж колись людиною...
3.07.22

Надежда Мельник

Здравствуйте, доктор!

Это нарисовала моя доченька с помощью старшего брата😀

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/5727

Зайдіть на цей сайт:
https://www.ukrlib.com.ua
Сподіваюся, що Ви зможете знайти щось цікаве для себе.

А з українських дитячих поетів можна почитати Г. Фальковича
https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=515

З української прози можете глянути:
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15283

Або інших сучасних прозаїків: Валерій Шевчук, Володимир Діброва, Юрій Винничук, Юрій Ґудзь, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Юрій Покальчук, Галина Пагутяк, Юрій Іздрик, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Павло Вольвач, Степан Процюк, Тарас Прохасько, Тимофій Гаврилів, Наталка Сняданко, В'ячеслав Гук, Сергій Жадан, Анатолій Дністровий, Дзвінка Матіяш, Ірена Карпа, Таня Малярчук, Любко Дереш, Іван Корсак, Юрій Мушкетик, Роман Іваничук, Михайло Слабошпицький, Юрій Щербак, Любов Голота, Володимир Рутківський.

Не знаю, чи всі з них надали право укрлібу подавати їх твори, але, думаю, що якісь твори є.

Якщо є зараз у Вас можливість купувати з українських інтернет магазинів, то спробуйте придбати цей тритомник для своєї малечі:
https://store.ababahalamaha.com.ua/index.php/books/favorite-poems-bundle.html

Здравствуйте, доктор и все читатели. Сегодня так порадовало письмо российской мамы, которая уже понимает украинский язык и хочет читать стишки 2-летке. Дальше письмо было грустное, но хочу остановиться только на этой просьбе. Так вот, рекомендую почитать віршики Анатолія Костецького; Марійки Підгірянки; у Тараса Шевченка є дитячі вірші; у чудової дитячої письменниці Наталі Забіли є весела абетка та веселий рахунок у віршиках; легендарна і сучасна Ліна Костенко є авторкою збірки віршів Бузиновий цар. Український поет і власник відомого в Україні видавництва А-ба-ба-га-ла-ма-га Іван Малкович написав багато чудових віршів і переклав відомі радянські вірші, наприклад, Маршак про Человека рассеянного из улицы Бассейной. Є ж ще українські народні казки для будь-якоговіку. Коли ваша дитина підросте, обов'язково почитайте коротенькі, але повчальні оповідання Василя Сухомлинського; пригоди лісових звірят у школі в книгах Всеволода Нестайко, у цього автора взагалі дуже багато улюблених всією дітворою, пригодницьких оповідань. Не заметила, как перешла на украинский). Кстати, перешла не только в этом письме, в основном, переписка сейчас с друзьями на украинском, с подругой из студенческой жизни уже и по телефону общаемся по-украински и это не так сложно, как многие в Харькове объясняют, главное начать и уже даже мысли приходят на украинском, а писать по-русски теперь как-то неудобно, слова кажутся какими-то корявыми). Хотя я ещё из того поколения, которое умеет грамотно писать на обоих языках, современные школьники на русском грамотно писать вообще не умеют, только говорят, хотя могут уже и по-украински, просто привычка общения в семье пока побеждает. Но смотрите, русские за 4 месяца уже могут читать и понимать наш язык, так что при желании, все смогут говорить хорошо на украинском, наш президент яркий тому пример.
Предлагаю дополнять мой список интересными книгами, с удовольствием будем читать то, что пока не читали.

Здравствуйте, Евгений Олегович! Прежде всего хочу поблагодарить вас за ваши советы по поводу здоровья и не только наших детей. Благодаря вам поняла, что не нужно пичкать ребёнка всякими фуфламицинами. Со старшим я прошла все эти афлубины и т.д., ведь я так старалась слушать нашего доктора, а он был поклонник гомеопатии для профилактики в том числе. С младшим я уже на эту авантюру не велась после вашей школы. Хочу сказать, что в садике мой старший и младший болели часто одинаково, но у нас было обильное питье и жаропонижающее при очень высокой температуре, антибиотик в редких исключительных случаях по назначению семейного врача.
Во время войны не пропускаю ни одну вашу передачу. Со многим согласна и поддерживаю вас, но иногда не согласна, но на то мы и цивилизованное общество, чтобы иметь свое мнение, которое не вредит остальным.
Вот очень раздражает мовный вопрос. Я росла в семье україномовних батьків, при том, что мама по национальности русская по паспорту была, была- ключевое слово. В сссровские времена была такая графа, как национальность, это сейчас Гражданин Украины и точка. В садике помню русский язык, в школе училась в русском классе. На три класса было 2 русских и один украинский, это я сейчас понимаю, что это ненормально в Украине и это не в центре города, а почти на окраине, где местные жители разговаривают на суржике( считаю нормой) Я же помню, как отзывались о тех, кто балакав рідною, как минимум, сільськими быками☹️. Украинский язык в те времена гнобили, чтобы мне не говорили и сейчас признаются люди переехавшие из села проживать в город, как над ними в городе смеялись и они перешли на русский.
Кстати, выходит, что с украинского языка перейти на русский можно, практически, без проблем, а вот наоборот оказалось проблемой.
Вот скажите, неужели, вас в обычной жизни , не он-лайн, сильно, кто-то ущемлял за русский язык? А вот не было у меня в округе такого в реальной жизни никогда, никто не запрещал говорить на русском. Я считаю это чисто провокации в интернете, там да, частенько учат. Вот та женщина, которая призывает вас уехать, может и искренне, но со стороны, как будто специально настраивает против украинцев.
Вот бесит, когда люди указывают на каком языке тебе общаться, но ещё больше бесит, когда проживши в Украине большую часть жизни, чем в россии, типа, я не понимаю и не собираюсь учить вашу "телячью" мову. Вот попался, как-то сюжет о переселенцах, которые переехали в западную часть Украины снимали на видео мужчину, который не понимал руський язык. Та ёлки-палки, вы приехали, вас там приняли, спонукають розмовляти тією мовою, що в тіх місцях розмовляють, невже так важко звернутися українською. Ось, не вірю, що в Харкові, Дніпрі та інших містах не можуть, навіть пару речень скласти! Навіщо ці принципи, навіщо цей "концерт", щоб ще більше привернуть увагу упоротий руський мір та ворогів? Я, вважаю, що це провокації і вони нам не на користь. Я, собі, навіть, уявити не може, щоб приїхала і десь у людей командувала, та як мілінькая пристосовувалась під їх традиції.На щастя, я вже третій раз, перший у школі вчась в російському класі та два рази разом з дітьми вчу українську мову, вони в школі, а я з ними. Я щиро хочу не тільки розмовляти гарно українською, а й думати нею і не тому, що мені хтось вказує, а тому, що це реально соромно жити в Україні і не знати своєї мови, це моя особиста думка. Хочу, щоб розмовляти українською було модно та престижно. Ось, честно писала українською і жодного разу не піддивилася у словник, аж приємно за себе. Наостанок, хочу нагадати чудову гумореску Павла Глазового " Кухлик" ми з молодшим зараз читаємо його гуморески і саме "Кухлик" спонукав мене до написання цього листа. (Файл прикріпила)
Дякую і сподіваюсь, не образила ваші почуття та зрозумієте правильно, як ви кажете : Сделайте, правильные выводы. Я просто хотіла показати, як мовне питання виглядає з іншого боку.

(окончание)
Ваша читачка та глядачка руськомовна, поки що, бандерівка, яка любить Україну і зараз мітлою з нею не вижинеш, не зважаючи на те, що все життя мрію про подорожі по всій країні, але не зараз. Тільки явна угроза окупації, тьфу-тьфу, мене звідси вижене. Але я вірю ЗСУ перемога за нами! Не можу без сліз читати листи з окупації хочеться, щоб Максим з Германії подивився їм у очі і сказав: яка різниця під ким жити...
З повагою Оксана із Дніпра.

Война. День 132. Давид и Голиаф

Не поверил никто, ни Дворец Елисейский,
Ни Биг-Бен, не поверили даже в Кремле,
Лицедей из Квартала Давидом Библейским
Стал у всех на глазах в украинской земле.

Самый близкий в тот миг не давал и недели,
Предлагали свой Uber: "im Exil arbeit".
"Fight is here!" - ответом, и все обомлели.
Он: "I need ammunition, и not, как бы, ride!".

Как швейцарский Hublot - план, казалось, надёжен:
Опыт есть - подтверждает Амина Дворец.
Не расскажут детали: Он был бы допрошен,
Или при задержании встретил Конец.

Знаем только - "по плану" прошло. Если верить -
Давид по нему не покинул свой пост?
Наплевать, что десант обнаружил потери,
Это всё - ерунда, отрицательный рост.

На исходе зимы Мир окутали страсти,
Вряд ли кто ожидал тот итог февраля.
Только столик тем временем, как на контрасте,
Всё длинней и длинней в кабинете Кремля.

Ведь не будь Голиафа, и быть бы Давиду
Простым пастушком, как вещает Завет.
"И зачем это всё?" - задают Индивиду
Массы новых людей, ожидая ответ.

Автор @voina_fm

05.07.2022

Доброго здоров'я, любий лікарю!

Величезна вдячність Вам та Вашій команді за все, в тому числі за підтримку, за зустрічі в ютубі, за читання казок та надихання дітей та батьків малювати.

Читаю канал з листами з початку війни, а Ваші книжки вже років 15.

Мешкаю я в Миколаївської області, лише 100 км до нашого багатостраждального обласного центру, в який кожного дня прилітає. Дивлюсь на відео на добре знайомі вулиці понівечені росіянами і мозок не хоче сприймати це як реальність, хоча на п'ятому місяці вже давно пора, а історій війни у кожного з нас, навіть у тих, до кого ще не прилітало (страшно звучить це "ще") вже вистачить на багато драматичних фільмів.

Кілька разів намагалася написати сюди, але дуже важко, три чи чотири листи пішли у смітник, тому що усвідомлення, що просто б'єшся головою о цегляну стіну, зводить на нівець усе - таке безсилля відчуваю вперше в житті. І тому є багато причин, зокрема відносини з батьками і з родичами по світу, постійне життя в країні, де іде війна, постійний страх за дітей, за чоловіка, біль від того, що пишуть з Харкова, досі болить за кожен приліт, за кожна смерть чи каліцтво. Але менше з тим... зараз не про це.

Останній з прочитаних Вами листів, в якому жінка пише, що після Пушкіна буде Комаровський, мне дуже вразив.
А потім ще зранку прочитала про дитину, яку ображали в італійському таборі за російську мову і таки вирішила написати.

Мені буде дуже шкода, якщо Україна дійсно перетвориться на таку країну, де будуть дійсно розділяти людей за мовою. Але наразі цього не сталося і, я думаю, що і не станеться.

Більша частина мого життя проходить поза Інтернетом, я працюю оффлайн (багато людей для спілкування поза домівкою), я маю собаку (багато гуляю, знайомлюся, спілкуюся з новими людьми), я маю дітей - знов-таки спілкування в шкільній спільноті, в гуртках, в дитячих таборах, з дітьми різного віку. І реальне життя в нашому місті і мій особистий досвід дуже добре ілюструє те, що прикрі мовні історії не є тенденцією. Навіть зараз, навіть в стані війни.

Я народилася в Москві, коріння українського не маю взагалі, але вважаю себе українку. А ким ще? Я тут виросла змалечку, вивчилася, тут пройшла молодість, народилися мої діти. батьки приїхали працювати після інституту за розподілом, живуть тут вже 40 років досі не опанували українську навіть на базовом рівні, добре, що хоч розуміють у побуті) Який же це мовний геноцид? я зустріла бодай щось схоже на мовний докір лише в минулому році в невеличкому готелі, коли його власник запитав нашу компанію: "Скажіть, будь ласка, якщо ви так добре спілкуєтесь з усіма нами, місцевими, українською, чого ви поміж собою розмовлєте мовою агресора?"

Повністю на українську я не перейшла, бо майже усі мої родичі що тут, що за кордоном російськомовні, нікуди не подінешся, але левова частка людей, знайомих зі мною з 2014 року вважають українську моєю рідною мовою) Ні, вони знають, що я можу і російською, але переважно спілкуюсь з ними українською. Такий от шлях я обрала для себе. І це було рішення добровільне, як у багатьох людей, що я знаю. Вони не мають жодних претензій щодо оточуючих, але вони свій вибір зробили і зробили його самі.

(окончание)
Так от я до чого все це веду: виховані та нормальні люди (а їх більшість, їх просто не дуже чутно в Інеті) в повсякденному житті просто живуть, вони не чіпляються до інших, не вказують їм, як жити, як фарбувати волосся, як одягатися, якою мовою розмовляюти і так далі.

В нашій "собачій" компанії люди розмовляють українською літературною (це здебільшого ті, хто перейшли з російської), місцевим діалектом (суржиком), російською. В гуртках, таборах, школі - та сама ситуація. Жодних проблем.

Блогерам, які перейшли (або в процесі переходу) на українську (Птушкін, Однією правою, Артур Шаріфов, Андрій Гав Вшлеме, Малєєв, Дурнєв, Клопотенко, багато молодих стендаперів та інші), величезний респект, адже це однозначно важливий крок, люди втрачають величезну авдиторію, але все одно мають багато шансів для розвитку.
Так, від декого чую заохочення або заклики переходити на українську, але в жодному разі не агресивні.

Дуже часто чую, що ось є багато країн, в яких 2-3 державні мови і живуть же нормально, але ж потрібно враховувати історію цих країн, специфіку розвитку культури і так далі.

Такі реалії в Україні, так склалося історично, що зараз дві державні мови - то не буде добре для ідентичності країни і саме деякий час українську мову потрібно підтримувати на державном рівні.

Мені дуже шкода усіх, хто стикається з мовною дискримінацією з обох боків, у мене в житті такого не ставалося, може, зокрема і тому, що я поважаю права інших, а вони поважають мої.

Раніше я переходила на російську, коли зі мною нею спілкувалися, останнім часом помітила, що зворотню люб'язність (перехід на українську) почали оказувати і мені, раніше такого не бувало ніколи, виявляється багато людей навкруги білінгви)

Щось вийшло якось не дуже зрозуміло, що я тут хотіла сказати, мабуть основне те - що думка однієї людини не визначає думку більшості, це лише її особиста думка. Я дивлюсь навкруги і не бачу мовних проблем, як не бачила їх усі 40 років свого життя тут, та подорожей по всіх куточках України.

Тримаємося і робимо своє.
Слава Україні!

Оля, Миколаївська обл.

P.S. Дорогой доктор, позвольте мне восхититься тем, как Вы замечательно звучите (и с каждым днем все замечательнее), когда читаете письма на украинском) Без шуток! Это очень круто)