Здравствуйте, доктор.
В первую очередь, хочу просить прощения за невообразимые страдания, которые принесла страна, где я живу, как лично у вас, так и у каждой украинки, каждого украинца.
Я понимаю, что большинство сейчас точно не простит ни меня лично, ни, тем более, россиян, в целом. Думаю, это нормально.

Довольно долго считала, что моя боль даже близко не похожа, на боль украинских матерей, что мои слёзы не могут быть такими горькими, как слёзы украинок и украинцев. И это так. Но сегодня, во время просмотра одного из новостных сюжетов, мне стало настолько больно и нестерпимо от своего бессилия. От перекрывших меня слёз не помню ничего кроме фразы "в том числе и ребёнка девяти лет" дело в том что моей дочери девять лет, как тому неизвестному мне, теперь мёртвому ребёнку.

Мне стыдно за своё бессилие. Очень хочу всё бросить и ехать в Москву, кричать о том что в Украине война, война, которую мы обязаны остановить... Но либо я малодушна, либо мне настолько страшно за своих детей, что я продолжаю сидеть в своём провинциальном городке, где всё что я могу - называть войну войной.
Вокруг меня почти все кого я знаю или поддерживают "спецоперацию" (никто или почти никто не называют слово ВОЙНА), или делают вид, что их это не касается. А я говорила с женщиной, семья которой живёт в Украине. Там её дочь, там её чудесные маленькие внучки. Я видела её боль, её страх.

Мне стыдно, что я живу в России. Я и раньше не могла этим гордиться, особенно после 2014 года, но теперь для меня сказать, что я живу в России всё равно что нарисовать свастику у себя на лбу.
В феврале мне ещё было больно за детей 2000-2003 года рождения, которых российские власти отправили убивать. Но теперь мне их не жалко. Ни одного российского убийцу, насильника, мародёра мне не жаль. Пусть удобряют подсолнухи.
Я верю в Украину, верю в вас всем сердцем.
И хочу верить, что Россия сможет стать другой. Хочу, но сейчас я не вижу просвета. Всё что сейчас происходит здесь, в России, это Оруэлл.

Дякую, Євген Олегович, вам і вашій команді за можливість сказати, що болить
Слава Україні

Здравствуйте, Евгений Олегович . Я так люблю летний дождь ,он меня всегда успокаивал . Когда идёт он я даже чувствую как он смывает жару с каждого дома ,каждого листочка . Как капельки воды стекают с деревьев на траву и будят улиток. Как просачивается в почву и даёт эту так нужную влагу
А теперь мне кажется ,что дождь приходит не смывать жару и пыль ,а что он оплакивает то что творится сейчас на нашей земле . Дождь бы и подарил покой ,но он может только оплакивать .
Сегодня небо целый день набирало свою мощь , мне даже казалось ,что ветер унесет дождь дальше и он не порадует всех собою . Но видно он ждал .... Сегодня нас обстреляли не по графику ,раньше обычного . Сильно ,громко ,ракет было пять . Долетели,начались пожары . И только тогда он пошел и идёт даже сейчас . Возможно он пытается заглушить звуки войны ,которые слышно ( град или ещё что сейчас слышно вдалеке ),а возможно пытается смыть хоть чуть чуть боли .
А когда дождя нет ,слышно сверчков , шумят себе тихонечко всю ночь ,делая перерывы во время взрывов ,а после опять ,шумят шибуршат.
А ещё у нас в парке живут соловьи. Один старый такой ,много песен знает и молодняк учит ,а тож они только парочку знают . Но я их уже неделю не слышу, видно ракеты им петь мешают ,с настроения сбивают . Может завтра с утра по раньше их услышу ,ведь у "этих" график сбился . Да ,надо встать пораньше . Открою окно и буду слушать . И блинчики своим на завтрак приготовлю , сыночка просил.
И новости читать с утра не буду ,страшно , ещё не знаю куда ракеты прилетели . Страшно . Лучше потом ,чуть позже . Послушаю я лучше соловья с утра , на чуть чуть забуду про войну ,на совсем чуть чуть,не надолго . Главное ,чтобы "эти" утро не испортили ...
Тихой ночи всем .
Все буде Україна!!!
З любов'ю із Харкова!!!

Доброго дня, лікарю! Народилась я вже в Незалежній Україні в україномовній сім‘ї. З російською мовою стикалась в живу лише, коли приїздили родичі з білорусії та росії. Я до чого це пишу - все моє мале дитинство я була оточена україномовними людьми - і жила я не на Заході України, а в Чернігівській області. Проте потім ми переїхали в Київську область (в село біля Києва), а згодом я пішла в школу в місто Київ… Тут і почалась моя мовна біль: «ты разговариваешь на украинском, потому что ты из села?», «не представляю чтобы ты разговаривала на русском» і т.д. Я завжди стикалась з тим, що мене гірше сприймають через мову, бо якщо переходила на російську, то відношення змінювалось в кращу сторону - це було і в магазинах, і серед однолітків, і серед старших дітей… Ще часто сміялись з моєї української мови - адже для багатьох чомусь вона була смішна. До слова, я ніколи не цуралась мови, завжди нею розмовляла та писала, але завжди відчувався певний душевний біль, що я якась не така через свою українську…
Далі була ситуація, яка мене змінила: мені зробив юнак комплімент за мою українську та сказав, що тепер і він буде намагатись нею розмовляти. Для дівчини 16ти років, то був дуже гарний комплімент! Це допомогло мені сприйняти мою мову та пишатись нею. Чомусь саме ті слова на мене так вплинули і мій дискомфорт пройшов: я зрозуміла, що наша українська прекрасна…

До чого я пишу історію свою: не про страждання чи утиски української мови, а про те, що я не хотіла, щоб жодна людина в житті відчувала такі ж відчуття як і я: україномовна, російськомовна чи іншомовна, має іншу релігію, світогляд…
Я хочу, щоб люди стали розуміти, що є окрім наших власних поглядів, думок і інші думки, інші ситуації в людей… Я розумію людей, що пережили утиски мови, тому я не хочу, щоб в моїй Вільній, Незалежній, Добрій Україні ще б хтось таке пережив! Я хочу бачити в нашій країні під час будь-яких часів (воєнних, після нашої перемоги, в період розквіту і тд) людей дружній та толерантних, які завжди можуть домовитись та жити разом в одній Україні, бо вони її люблять і є патріотами (не звертаючи уваги ні на що)… просто люблять свою країну…

Здравствуйте, Евгений Олегович! Посылаю Вам рисунки 1, 3 и 5 - Лизы 9 лет, 2 и 4- Алены 5 лет.
1,2 и 3 могут быть Вами использованы в конце сказки, когда наши победили, если Вы еще принимаете рисунки)
Я просто захотела Вам написать письмо благодарность. Мы 4 марта выехали из Харькова на своей машине. Моя кума выехала на день раньше и позвонила, что можно выехать. Нам дали комнату бесплатно переночевать в Кременчуге. Там же нас бесплатно кормили люди на улице.
А на следующий день нас кормили бесплатно в школе в Александрии Кировоградской области, а младшей дочке подарили мягкую игрушку Мышку.
В Кропивницком нас 5 человек приютила семья муж с женой.10 дней они нас кормили, поили, и ничего с нас не взяли. Потом помогли найти квартиру снять, относительно недорого, в которой есть практически все для нормальной жизни.
Я потеряла паспорт мужа. Его нашел человек, нашел в интернете его рабочий е-мейл,и вернул мне. Дочка оставила рюкзак с телефоном на остановке, никто его не взял и мы его нашли)
Вчера я потеряла карточку с переселенскими деньгами. В магазине, где я была , продавец мне ее вернул)
И очень много хороших людей мне встретилось)
Благодарю свою маму, которая меня настраивает, что надо жить одним днем и быть благодарным за этот день, и создавать друг другу настроение!
Мы обязательно победим , ведь нам помогает так много стран! И мы , каждый на своем месте, тоже стараемся что можем сделать для победы!
Благодарю Вас за Ваши видео, они создают настроение!
Сил Вам, победы и мира всем нам!
Наталья, Харьков, сейчас Кропивницкий

Якось так вийшло, що переважну більшість свого життя живу недалеко від аеродромів. У Києві кожного дня над будинком пролітали літаки до чи з Борисполя. Район у мене тихий, із вікна долинають звуки дитячого сміху, поверх другий, тому із сусіднього майданчика їх добре чути. Спів птахів, щоправда часто це каркання ворон, які облюбували клени поруч, і гавкіт безлічі домашніх собак, яких без упину вигулюють господарі. Ще сусідки часто тереванять, то впорядковуючи квітник біля багатоповерхівки, то просто відпочиваючи із кавою чи пивом.

І тут звук великого літака. Він наростає помалу, таке басовите гудіння. Весь сяючий від променів сонця сріблястий велетень неквапливо виринає з-за сусідньої багатоповерхівки, пропливає над головами давно звиклих до такого видовища місцевих і ховається за наступним будинком.

Знайома, що гостювала в мене, запитала, як не боюсь цих літаків, вони ж впасти можуть. Але я ніколи не боялась.

Наш будинок в селі, де пройшло моє дитинство, стояв на околиці. Вулиця закінчувалась городами, за ними було поле де випасали худобу, далі ліс і за ним аеродром. Усі мешканці вміли по звуку відрізняти що летить. Швидке високе стрекотіння – невеликий гелікоптер, більш басовите – великий військовий. Усі діти на звук відрізняти маленькі, великі пасажирські і звичайно військові літаки. У день параду вони від нас вилітали на Хрещатик. Як же класно було дивитись на ці літаки над своєю готовою зранку, по телевізору над столицею в обід і потім ще раз своїми очима бачити, як вони повертаються до нас. До дому.

А літо… Улюблена пора, зовсім не через те за що зазвичай люблять його. Тепло там, чи канікули з морозивом. У селі літо, це безкінечна робота. Але я його любила безмежно. Бо літом були навчання винищувачів.

Ти стоїш у дворі, чимось займаєшся, а на самому краєчку доступного людині діапазону з'являється звук. Він тихий, спершу це гудіння але швидко наростає, гучнішає, перетворюється на ричання, ревіння такої сили, що горлаючи з усіх сил не почуєш свого голосу. Стоїш, крутишся на всі сторони щоб побачити де!? З відки летить!? І він виринає з-за хати, пролітає на шаленій швидкості над стріхою, потім над хатою навпроти і вже летячи над городами починає крутитись навколо своєї осі. Раз, другий, третій! Потім просто похитує крилами зі сторони в сторону і ховається за лісом. А ти продовжуєш кричати від захвату. О, я шалено чекала літа. Однак на початку 2000-х військовий аеродром закрили.

Звук крилатої ракети не відрізняється від звуку винищувача, особливо спросоння. Бачачи інверсійні сліди в небі починаю панічно шукати телефон, щоб подзвонити друзям, знайомим, бо, здається, та клята ракета впала десь в їх стороні.

Цікаво, коли запрацює Бориспіль, про що будемо думати коли літаки, усі облиті сонцем сріблясті велетні, пливтимуть над багатоповерхівками?

Здравствуйте, Доктор!
Сегодняшний день вписал очередную страницу цинизма и террора. Это - бессилие и месть, которые оборвали очерелные мирные жизни. Происходящее ужасно и не имеет никакого оправдания. О цинизме сегодняшний "День".

=====

Война. День 141. Ещё не начинали

Ритуальные услуги
На подъёме. Что, не ждали?
"От родных" и "От подруги" -
Мы ещё не начинали?

Души тлеют в чернозёме
Тел, что "без вести пропали",
Мир загробный - в монохроме.
Мы ещё не начинали?

Разъезжаются по сёлам -
"За Державу воевали" -
Без ноги, но с этанолом.
Мы ещё не начинали?

Сколько мирных спят - не дышат?
Города зачем стирали?
Сотни деток не услышат:
"Мы ещё не начинали".

Как сектанты из Совбеза -
Не вторгались, не стреляли,
Нет потерь, - все та же теза -
Мы ещё не начинали.

Он - с ухмылкою ехидной,
Есть душа внутри? Едва ли…
Вам не больно? Вам не стыдно?
Вы ещё не начинали…

Автор @voina_fm

14.07.2022

Здравствуйте, уважаемый Доктор!
Прошу Вас опубликовать это ОБРАЩЕНИЕ (см. ниже), как открытое письмо, — у Вас есть популярный телеграмм-канал «Письма войны». Спасибо Вам за него и наилучшие Вам пожелания!

РОССИЯНЕ С УКРАИНСКИМИ КОРНЯМИ!



ПОЧЕМУ вы ТРУСЛИВО и ПОДЛО молчите – видя, ЧТО происходит на вашей Родине – Украине?!

ПОЧЕМУ вы до сих пор (!) не действуете – чтобы остановить эту ГНУСНУЮ, БЕСЧЕЛОВЕЧНУЮ и БРАТОУБИЙСТВЕННУЮ войну???!!!

Или вы, поверив душевнобольному Путину и ДЬЯВОЛЬСКОМУ вранью в СМИ РФ, потеряли разум и ВСЁ человеческое? И поддерживаете фашиствующих НЕЛЮДЕЙ, уничтожающих ВАШУ Родину, ВАШИХ близких и родных?!

ПОЧЕМУ вы так трясётесь от животного, предательского страха за свои собственные задницы?! Когда речь идёт о ТОТАЛЬНОМ уничтожении ВАШЕЙ Украины и ВСЕГО её народа – ВМЕСТЕ С ДЕТЬМИ!!!

Но понимаете ли вы, что ТАК – проявляя НЕЧЕЛОВЕЧЕСКОЕ бездушие – связали свою судьбу со страшной, АДСКОЙ судьбой НЕЛЮДЕЙ-УБИЙЦ! Которые по-фашистски, методом «выжженной земли», уничтожают сейчас вашу Родину, ваших родных, друзей и близких!

Но если вы докатились до такой степени нечеловекообразных, подлейших существ, что потеряли уже ВСЁ человеческое, то тогда готовьтесь к САМОМУ ХУДШЕМУ!

Потому что, по Законам Жизни, вас неминуемо ждёт такая же СТРАШНАЯ РАСПЛАТА, какую закономерно получат ВСЕ фашиствующие на Украине нелюди-убийцы и ВСЕ, кто их поддерживает!

Жизнь жестоко накажет вас за трусость, бездушие и предательство!

Поэтому ждите самый страшный Ответ Свыше!



Но если у вас – в отличие от бездушного и тупого большинства – есть разум, сердце и совесть, вы можете узнать ужасную ПРАВДУ об этой подлой войне на Украине, введя в строке поиска следующее: FREEDOM UA TV.

В любом поисковике, Яндексе или Гугле. Поисковик должен сразу выдать ссылку на соответствующий ютуб-канал.

Важно понимать, что ВСЯ правда о том, ЧТО на самом деле происходит сейчас на Украине, криминальной властью РФ сознательно и тщательно скрывается.

Вот поэтому многие СМИ Украины просто недоступны – чтобы мы не смогли узнать об этой бандитской войне страшную, ужасающую ПРАВДУ.

Поэтому, чтобы зайти на вышеуказанный РУССКОЯЗЫЧНЫЙ канал, необходимо использовать программу VPN.

С помощью этой программы также можно заходить на любые другие международные каналы и сайты, на которых правды НАМНОГО больше, чем в сверхлживых СМИ РФ.

Постарайтесь сейчас – когда решается Судьба не только Украины, но России и всего Мира – быть ЛЮДЬМИ!

Не дайте БАНДИТСКОЙ «армии» РФ уничтожить братскую нам Украину!

Не дайте погибнуть Земле и человечеству в огне термоядерной войны! Которую запланировал сам Дьявол и маховик которой раскручивает совсем обезумевший Путин!

Не спите сном мертвецов – ДЕЙСТВУЙТЕ!!!


Источник: сайт «Дети Космоса» www.deti-kosmosa.info

Вінниця... Краматорськ, Київ, Миколаїв, Одеса.
Армія росії кончених виблядків воює з малими дітьми.

Хіба це не тероризм?!!! Люди всього світу, де ви??? Як модна вести перемовини, торгівлю із терористами? Чому досі вбивають невинних дітей, людей в центрі міста крилатими ракетами.

Росія, ти померла для мене, чуєш? Ти приречена на ПОМСТУ, до кінця своїх днів. Ти - виродок цивілізації та людського суспільства! Калічна мерзота без душі. По тебе прийдуть, тебе знищать. Твоїх дітей та внуків.

Як шкода, що гниль не їсть сама себе..

Тримайтеся, українці! Ми нічого не боїмося!
Окрім одного - бути москалем, безжальною тварюкою..

Ми вистоїмо! Нас багато! Ми є за кордоном та по всьому світу!

Пекло

У пеклі вільних місць немає.
Росія знов ракету випускає.
Аплодисменти заглушили вуха -
У Вінниці страшна розруха..

Напились кров'ю Zігануті.
Горем серця навік закуті.
Диявол тут, вже на землі!
Коріння він пустив в Кремлі.

Бур'ян розрісся світом буйно,
Російське не чіпай, отруйно!
Страждають та вмирають діти -
Росія шле свої привіти..

Воюють виблядки з дітьми,
Мерзенні покидьки пітьми..

14.07.22.

Здравствуйте, доктор. Спасибо вам за ВСЁ, что вы делали в "той" жизни и сейчас, во время т.н. " спецоперации". СПАСИБО. Моё мнение, что хоть один глаза откроет, и то польза..
Читаю и смотрю вас давно, старшему 27, а младшему 5, все эти годы я вам верила и верю до сих пор, вне всякого сомнения. Не может человек с такой репутацией говорить неправду. Это я о тех, которые не верят, не видят и не хотят видеть правду, то, что сейчас происходит на самом деле в вашей стране. Отношусь к тем 5-10%, на которых не действует пропаганда. Да, смотрю тв, общаюсь с людьми...и вглядываюсь в их лица....в лица дикторов, которые со счастливым лицом сообщают об уничтоженных боевиках, националистах и т.д. и т.п. ЛЮДИ!!!! Вы как вообще? Вы здоровы? Вам не больно? Не противно??? Вы сами верите в то, что говорите??? Или деньги всё же решают всё? Наверное, это начало конца.....
Нет, без наверное...
Как мы дальше будем жить с этим всем??
Вы знаете, вам всем желаю и нам, в том числе, пусть всё, как можно скорее, закончится..кому же и зачем это нужно? Не смогу этого никогда понять
Прощение? Да, просить надо, но не к месту, не в это время, да и зачем? Лично я такое простить не смогла бы

Были планы какие-то... Смотрела интервью Доктора каналу "Продолжение следует" по дороге на работу...А сейчас это всё уже не имеет смысла. После Винницы...Эточто, этозачем, этокак...снова.
_______________________________________
Аля Хайтлина (Двадцать четвёртый день, для маленькой мамы, которой больше не страшно):

Жил-был мир, и в этом мире вравновес
Было горя и обыденных чудес,
Много счастья и, должно быть, много слёз,
Толстый голубь во дворе клевал овёс.

Кто-то кашлянул, а кто-то простонал,
Ветер зимний пробежал по простыням,
Жил-был дворик – самый лучший из дворов,
Где на кухнях занавесочки в горох.

Не открыточный, не пряничный, простой
То шумящий, то по-летнему пустой,
Этот двор тебя по имени зовёт,
Этот мир, который больше не живёт.

Дай мне руку, не теряйся, не шуми,
– Я с ребёнком.
– Да ведь мы тут все с детьми.
Что ты схватишь, убегая от руин,

Что окажется единственным твоим?
С чем ты будешь ничего не понимать,
С чем ты будешь бесконечно вспоминать,
Словно сломанной мозаики кусок —

Детский зайка или бабушкин носок.
– Мы в порядке, мы доехали вчера,
Но пока гуляли только до двора,
Да, не кашляю, малыш уже здоров.

Толстый голубь, занавесочки в горох.

Новый мир, в котором сложно умереть,
Можно в небо безбоязненно смотреть,
Можно спать, не просыпаясь, — просто рай,
Только зайку, если сможешь, не стирай.

Детский зайка, будто бабушка, худой
Детский зайка пахнет дымом и бедой.
Детский локон ветер мартовский завьёт
Кто-то стонет – как по имени зовёт.

Евгений Олегович, здравствуйте!!! Слава Украине, Героям Слава!!!
Рашисты каждый день в своих уродливых СМИ сообщают о количестве убитых героях ВСУ... Только идиоты не могут понять, что численность населения красавицы Украины 40 млн.человек! А уехало из страны сколько???!!!! А сколько несогласных в оккупированной территории находятся, а сколько на территории Мордора,которые вынуждены жить здесь? А сколько находятся в фильтрационных каналах?? А сколько мирных жителей на территории страны попавших под убийство бункерного путлера??
Задумайтесь Zуроды!!! Вам в огне гореть и мне к сожалению с вами тоже, вы убили с начала войны сколько "нацистов"-то!!!! А среди всех убитых мрази цинично отрицают ,что все они защищают свою Родину, свою землю, свою совесть и честь!!!
Твари! Рашисты!
Ваши души в крови!

Доброго дня Любий Лікарю. Біль розривав мою душу і довго не могла говорити про наступну тему. Моє село в Ізюмському районі знаходиться на одному березі річки Сіверський Дінець. А на сусідньому березі окупована територія. Я тут народилася. І все життя жила не тільки в цьому селі. Раніше жила в одному із окупованих на сусідньому березі сіл і в Харькові в районах як найчастіше зараз обстрілюють. Є друзі і знайомі по всій області. Але любила саме це село, за надзвичайна красиві краєвиди. З усіх боків село оточували ліси і листяні і хвойні і мішані. Річка, озеро. Пішов пасти кіз стоїш і любуєся як на сусідньому березі чередуються зелені плями лісу і жовті плями полів. Як сіра багато поверхівка виринає із зелені. Як величезний лего будиночок на краєвиді причипевся елеватор. Як темна перекладина мосту нависає над річкою. Встаєш в ранці визираєш у вікно, а тобі привітно махає вітами ліс. Проходиш через город під привітну тінь лісу, тобі співає соловей і зозуля завзято кує багато літ. Стрикочуть стрикози із під ніг полохливо розлітаються коники, біжать ящірки. Десь недалеко під листям сопить їжак. Як давно це було.
Моє село палає. Палають поля, ліси, хати. Горить все. Окупанти накривають село фосфорними снарядами. Зателефонував сусід і розповів мамі, що сві будинки в селі виносять під нуль. Розповідав, що піджають військові і виносять просто все. Розповів, що всіх наших 16 кіз з'їли сусіди і курей теж собак і котів вбило осколками. Дім мого дядька в якому наша родина ховалася перші дні війни вичищений під нуль. Чомусь сусід був переконаний що грабують військові із Західної України. Не повірила. Почистили дім дядька, дачниці, лісник і підприємця.
Минуло два дні мама я овоч на заспокійливому. Батько не знаходе собі місця. І тут нова новина. Село палає, дім дядька згорів до тла, дім дачниці теж. Поряд з домом лісника була пасіка- згоріла. В будинок підприємця не влучили згорів сарай. Активно випалюють поля пшениці все село в диму, з пшениці вогонь перекидається на траву, дерева, будинки. На сусідньому березі окупанти пустили плітку, що знищила штаб ЗСУ, дуже цікаво в селі ніколи навіть блокпосту українського не було. Та окупантам мало. Випалили ліс на сусідньому березі, прикривали рух своєї техніки. Тож нова тактика. Приїжджають у схожій на нашу формі окупанти, щоб підірвати довіру до ЗСУ, а потім всі свої сліди замітають і селять розпач на зайнятих ними територіях, мовляв захисників не лишилося. Недалеко від нашого села ЗСУ знищели склад боєприпасів. Окупанти помстилися протягом тижня розстрілювали все, що рухалося. Знищили школу, клуб, багато будинків. В селі стоїть трупний запах. Корови,кози, коні ,собаки і коти, яких люди просто не змогли забрати із собою. Окупанти розстріляли. В селі практично нікого не лишилося, а якщо хтось намагається хоча б свого пса закопати, його накриває артилерія. Так усе і лежить просто неба. Я уже не може плакати. І розумію, що мальовничого села і горизонту більше нема. Нікуди повертатися.
Росіяни простого пробачте не досить.
А ті хто це підтримують, мені шкода. Бо ті хто це робить з нами повернеться додому. І навряд не буде робити вже там подібного.
Слава Україні.