Стихотворение не мое.

Будет день, и мы вымоем
окна,
Снимем крестики скотча и
доски,
И вздохнем с облегчением
и вспомним
Как же здорово это
чертовски

Просто жить и ходить на
работу,
Коммуналку платить в
терминале,
Просто в тралике ехать
куда-то,
И купить пирожок на
вокзале.

Как же здорово просто
проснуться,
День спланировать самый
обычный,
В озере искупаться
соленом
И пойти по дорожкам
привычным.

Будет день, мы пойдем в
магазинчик,
Купим тортик, еще что-то к
чаю,
И пойдем по гостям
наболтаться
Как мы жили и как мы
скучали

По обычному мирному утру
Без сирен и известий
тревожных,
Без болючего непонимания
Боже, как же такое
возможно?!

Будет день, и вернуться
родные,
Словно стаи с далекого
юга.
Самый теплый тот день, и
неважно
Будет солнце, дожди или
вьюга!

Города, городочки и села,
Вы держитесь и верьте - он
будет!
Заклинание, молитва и
мантра
Будет день, будет, будет, он
будет!!!

Елена Кияшенко. Славянск.

Елена. Винница.

Война. День 176. Вагнер: Филармония зла

"Арестант, торопись,
Упускаешь гешефт!" -
На трибунную высь
Вышел - кто это?! - Шеф.

"Я свой срок отмотал,
От звонка до звонка:
За централом централ -
Как турне у ЗеКа.

Я держу ОПГ,
Что хочу, то творю,
На кусок в пироге
Приглашаю в свою

Филармонию Зла.
Или - бей, или - жги.
Хочешь - будь за "козла",
Хочешь - с нами беги.

Знай, в деньгах нет проблем,
Здесь - потребность в телах.
В общем, кто был никем -
Есть на связи Аллах!"

И для этих "господ"
Будет свой Трибунал,
Обозначьте проход
На Гаагский централ!

Война ФМ | @voina_fm

18.08.2022

Доброго дня, всім!
Прочитав лист з Санкт-Петербурга про візи і от що маю сказати.
Хотілось би подивитись на мозок цих "колеблющихся".
Це як має виглядати? Вбивати -погано, але я люблю президента, але президент каже продовжувати наступ, але я не підтрию вбивства. Якось так?
60 відсотків з гаком за мирні перемовини але 60 відсотків з гаком за новий наступ на Київ......

Вже майже півроку вбивають, гвалтують, обстрілюють, бомбардують.... знову Харків, Миколаїв, Одеса, Авдіївка і так далі.... Знову загиблі. Загиблі діти.....

і ТАК ВЖЕ ПІВРОКУ, щодня!
А в них "колеблющиеся".... Якщо за півроку не дійшло, то не знаю що їм допоможе.

Всего доброго всем добрым людям!
Чего-то подозрительно много революционеров из РФ написало в последнее время Доктору....

Обращаюсь к товарищу Д!
То, что Вы назвали пафосом - это моя попытка сформулировать свои мысли и чувства. Допускаю, что неуклюжая - я не писатель.

Мои мысли и их изложение могут как угодно восприниматься аудиторией - но я никогда ничего ни от кого не требовал - ни добавить пафоса, ни убавить революционного энтузиазма!

Просил- да, обращался к людям - да!
Пытался убедить - да!
Мог ошибаться - ДА!

Тем более я паровозом не подсовывал сайт с мутной историей и не призывал участвовать в акциях весьма сомнительного толка!

То, что по переходам с Телеграмма на указанный сайт Яндекс-Метрика выдаст список ip адресов админу сайта - это раз, далее по этому списку интернет-провайдеры сольют "товарищу майору" телефоны или адреса национал-предателей - это два, про номер три тоже нужно разжёвывать или историческая память подскажет?

Может товарищ Д честный человек, искренне болеющий за свою Родину и готовый бороться с режимом - вопрос доверия к нему - личное решение каждого.

Но нечего тут навязывать и тем более требовать - уже донавязывались, дотребовались и донаосвобождались дальше некуда! Правнуки разгребать будут, а они то точно непричем.

Мне крайне неприятно устраивать разборки тут, извините меня люди, но обвинения в личной пассивности, презрении ко всем и неверии в собственные силы в мой адрес - это с какого Armorácia rusticána?

Прошу всех читателей и писателей канала думать и делать правильные выводы самостоятельно и не вестись на сумбурные и может быть и искренние призывы, а тем более на возможные провокации и манипуляции.

Победы и мира Украине!
Свободу Беларуси!
Идите в жопу товарищ майор!
100% читаешь ведь эти строки, защитник б..ь Отечества...
Дмитрий СПБ.

И снова здравствуйте дорогой Евгений Олегович!

Решила написать вам очередное письмо, послушала всё ваши мнения по поводу депрессии, почитала то что пишут здесь на канале и вот сижу и думаю то ли у меня самой депрессия, то ли апатия, то ли просто слишком много всего навалилось....

Для читателей поясню я та самая девушка из Запорожья которая несколько дней назад писала про "мову". Вот уже почти пол года как я сижу в Польше. И первое что я хочу написать по этому поводу так это то что наши украинские врачи с учётом своей копеечной зарплаты просто золотые люди по сравнению с врачами польскими. Ну во всяком случае с теми врачами с которыми лично я сталкивалась за свою жизнь. Медицина в Европе эта такая интересная штука...что кроме матов у меня на неё слов нет. Во первых попасть к любому врачу это то ещё квест, так как запись в государственную больницу в лучшем случае на две недели вперёд расписана а то и на месяц. Сегодня после месячного ожидания пошла к бесплатному стоматологу, так как месяц назад болел зуб. Определила где болело примерно, сейчас не болит. В итоге прихожу а мне врач говорит "как я могу вас полечить если вы не знаете что у вас болит". Л- логика.

С дочкой была у терапевта, так для перестраховки, в основном лечу её по вашим рекомендациям, доктор. Так вот при стандартном ОРВИ нам сказали что хрипов в лёгких нет и выписали Сироп от кашля (не совсем поняла для чего сироп если у неё просто сопли стекают по задней стенке и от этого кашель ну да Бог с ним) и второе что нам выписали - сироп для детей у которых недостаток кальция. При ОРВ, сироп для восполнения кальция...чисто интересно как этот доктор определил что у моего ребёнка недостаток кальция вообще.... Чего-то я определенно не понимаю в этой жизни.

Ещё одна душещипательная для меня тема, с тем учётом что я действительно хочу домой, так это отношение знакомых ко мне.... Я не знаю что произошло с теми с кем я общалась, что произошло с определенным количеством Украинцев. Я давно уже смирилась с поляками многие из которых считают что украинки приехали сюда ради пособий, но чёрт возьми та же херня начинает происходить и с украинцами которых я знаю. Не проходит практически ни дня чтобы кто-то не написал что я уехала в Польшу за пособиями и за сытой жизнью. И мне по этому поводу крайне грустно и обидно...

Меня довели уже до того что мне самой начинает казаться что я как будто предатель родины, а именно таковой посыл. Нет, ну была бы я одна я бы или осталась в Запорожье или бы уже туда вернулась, но у меня 4 года дочери, у неё вся жизнь впереди...А мне предлагают вернуться, вернуться туда где может ебанет а может и не ебанет атомная станция (уж пардон за мой французский),а если она таки *банет то вся Запорожская область будет непригодна для жизни, туда где в километре от моего дома нефтебаза которую обстреливали с начала войны уже трижды.... Ну вот серьёзно?!
Мне просто интересно это мода такая самоутвердиться за счёт кого-то кто боиться?! Почему это так модно делить людей на патриотов и не патриотов, на нормальных и не совсем нормальных....Почему если я имею возможность остаться в Польше, к слову не получив тут ни одной гуманитарной помощи даже от ООН, и ещё пересылая деньги и кормя маму в Украине, почему я не патриот? Какого вообще хрена? Так при чем это не боты, это не левые люди в интернете, это те которых я знаю уже чуть ли не под жизни..

Такой фон шикарный, сегодня выложили сообщения Минобороны РТФ о том что "Киев" готовит техногенную катастрофу на атомной станции, мама всю ночь не спала от обстрелов, дочка спрашивает когда же мы наконец-то поедем домой, и ещё эти все сидят и рассказывают мне лекции о патриотизме....
Вот так и вернулась к тому с чего начинала письмо, то ли депрессия то ли апатия, но каждый вечер ложу спать дочь и тупо сижу рыдаю...

С уважением к доктору! Все буде Україна!
Виктория, Запорожье

Святкування Дня Перемоги!!

Доброго дня шановні читачі та власне Євгеній Олегович!!!
Для мене День Перемоги - це найбільше свято в моєму майбутньому. Тому, що війна може зруйнувати все те хороше, що було, і є - в моєму житті. Забрати всіх рідних і близьких, позбавити мене і моїх рідних людей здоров'я та щастя. Позбавити мене майбутнього.
Тому цей день я буду святкувати як Новий рік! Спочатку пам'яну всіх тих хто не дожив до цього дня, так сказати проведемо в минуле, згадаємо наших героїв.
А потім відкриємо шампанське і по телевізору будемо дивитись промову кращого лікаря сьогодення Комаровського Євгенія Олеговича!!!!
Обіймати рідних, близьких і незнайомих мені людей!!!
А вже пізно ввечері будемо розповідати дітям і онукам, що "більше ніколи", "як розпізнати диктатуру", "що таке "офіцерська гідність" і кордони чужої країни, що таке повага до інших народів та чужої країни, історії, віри. Буду читати казки українською мовою, а коли буду зайнята - включатиму "подолаємо Бармалея'' у виконанні найкращого читача дитячих казок))

Вам,доктор
Городу Герою-Харьков
Самые искренние слова сочувствие..
Зло обязательно будет наказано!
Вечная память погибшим..

Оля,Одесса

О туристах

Здравствуйте, любимый Доктор!
(Тут кто-то писал, что впервые догадался Вас так назвать - с большой буквы 😁 Сразу видно, недавно стал поклонником, потому что Вас так давным давно зовут. Но письмо не об этом).
Читаю эти вопли-сопли про отмену ТУРИСТИЧЕСКИХ виз для росиянцев в Европу, о том как они все "разочаровались" в Зеленском, Залужном, украинцам вообще, и даже настроение стало лучше. Хоть что-то их волнует 😁
И как всегда, все только в теории. " А чем мы виноваты? А как же те кто "хороший русский"? Что ж будет с теми кто в Европе выступает за Украину? И т.д."
Вопрос всего один: эти все люди пользуются именно ТУРИСТИЧЕСКИМИ визами? Ездят в Европу, "помогают Украине " и назад в рашку? 🤣 Так что ли? Или все же молча волонтерят как в своей стране, так и за рубежом? Этим истинно хорошим русским ( без всяких кавычек) некогда и незачем в туристов играться. Они реальными делами заняты.
А вот всем диванным "сочувствующим" есть время пофантазировать и пообижаться.
Только вот Украине на их мнение и обидки плевать, мягко говоря.
Да, мы всей Украиной, в начале войны молили вас вмешаться, помочь, не молчать. Но это делалось из-за непонимания. Каждый судит по себе. Вот мы и думали что для всех людей недопустимо терпеть войну, насилие власти, убийство просто за другое мнение, оправдание всех тех ужасов, что творят ваши нелюди у нас... Зря надеялись! Оказалось, большинству из рашистов это норм. За полгода уже ВСЕ кто хотел все поняли и сторону выбрали. Теперь пора принимать результаты.
Ещё касаемо депортации из Европы и других стран. Так тех кто против путинского режима и войны никто выдворять в рашку и не будет. Для этого есть разные способы остаться, и явно не как туристы. А вот всяких хитрожопых тварей что исповедуют "русский мир" обязательно надо депортировать в рашку, чтоб не распространяли эту мерзость по миру.
Так что не нойте и привыкайте.
Толи ещё будет, когда рашку официально страной-террористом начнут признавать!
Хотя, в Украине народ отходчивый и гуманный. Но вам этого не понять.

Тримаймося! Любі мої українці! Нехай щастить!
Слава Україні!
Лєна. Львів.

Добрый день, Евгений Олегович!!!!!!
Хочу сказать огромное спасибо за Ваш труд, за Ваши видеообращения. Всегда жду с нетерпением.
Сейчас такое ощущение, что у меня перегорели все чувства. Уже была и ненависть, и гордость за наших ребят на передовой, и боль нестерпимая за азовцев. Да и сейчас . Мне не интересно в какие порты повезли наше зерно, по большому счету и не интересно, как рыдают россияне, убегая из Крыма. Просто факт — убегают, -- замечательно! Всё так и должно быть. В соц.сетях это обсасывается, высмеивается. Мне не интересно! Я хочу знать, что сделано, чтоб вернуть пленных домой? Простите! Я не диванный эксперт. У вас их и без меня хватает. Просто так, опять нахлынуло!
И ещё много лжи. С обеих сторон .Сколько видеообращений наших ребят, которых бросили в самое пекло ,практически без оружия. Самодурство командующих и Т.Д. Да и ещё много всего...
Сейчас такое ощущение, что осталось уныние и нестерпимый осадок от бессилия. Я из Никополя, который сейчас бомбят орки с Энергодара, там где атомка. В основном по ночам. По мирным спящим людям. Я с детьми сейчас в Польше, но всё-равно очень болит.
И вот всегда жду Ваших обращений. Как глоток воздуха. Поднимаете вопросы, которые должны бы поднимать наши можноможновладци. Например, как быть людям в оккупации и т.д. Вы с нами! И мы - с Вами. И мы вместе! А наше государство как-то ,где-то .Простите! Это сугубо моё мнение. Объединился народ, а кто-то с этого имеет свои дивиденды.
Очень интересная тема с консервацией, — как альтернатива психотерапии. Сейчас, к сожалению, лишена этой возможности. Но у меня нашлась другая психотерапия. И, опять же, Вы меня вдохновили, за что Вам огромное спасибо! Не так давно вспомнила, что сочиняла деткам сказки. И даже записывала! Это было в повествовательной форме. Сейчас пробую сделать в стихотворной. Одну я Вам уже отсылала. Чуть позже я попробую сделать их українською. На русском просто быстрее выходит, сейчас получилась вторая сказка.

Рождественская сказка.
История, что расскажу я —
волшебная
В канун Рождества
всё случилось.
Зима была
снежная-снежная!
Под снегом три мышки
трудились.
Старательно рыли
тоннели.
Замёрзли, устали. Надеялись
добраться к задуманной цели.
И вот неожиданно встретились.
Тепла была встреча случайная.
Радостью, счастьем овеяна
Хоть и произошла так нечаянно.
И каждая мышка
рассказ свой затеяла.
Одна была -
Мышка-Красавица.
Яркая, стильная, модная.
Ей лишь всё лучшее нравится.
Только сейчас вот — голодная..
Лето бегом пролетело.
Показы, салон, фотосессия.
И времени уж не хватило
на всё остальное.Не весело!
На зиму запасы не сделала
Так же хворосту нет в избе.
И теперь этот путь весь проделала
Чтоб колосков принести себе.
Другая — Смелая Мышка!
Всю жизнь она к славе
стремилась.
Настырная мышь,
даже слишком!
Пройти этот путь не ленилась.
Поспорила с мышкой-подружкой,
Что путь этот трудный осилит.
И в доказательство нужно
Веточки с поля чтоб были.
Третья же —
сил не жалела
лечебную травку искала.
Очень-очень хотела,
Чтоб здоровой была её мама.
Все Мышки нашли, что искали.
Настало и время прощаться.
Желанья они загадали
и стали домой возвращаться.
Первая - монет загадала много.
На всё чтобы ей хватало.
На туфли, и серьги, и платья.
Ни в чем чтоб нужны не знала!
Вторая - славы огромной.
Чтоб только о Ней говорили!
Была Мышка ,конечно, не скромной.
Родители так не учили.
Третья ж мечтала о мире,
о здоровье для мамы и близких.
Чтобы душа была шире.
И не нужно всяких изысков.
И все их желанья исполнились.
Ночь-то была волшебною!
И счастьем сердца их наполнились
Но что было дальше - поведаю.
Первой Мышке - Красавице
Миллион посчастливилось выиграть.
Накупила она всяких платьецев.
Но не долго счастию быть пришлось.
Разпечалилась Мышка-Красавица, —
То фасон уж из моды вышел,
То цвет перестал ей нравится,
То коллекция не из Парижа!
Опять же, страдала Красавица,
Что норку могут ограбить.
И дома сидеть не нравится,
Но и боится оставить.
Вторая - Смелая Мышка
Под речкой тоннель прорыла
И получила тут Славу! ...
Деревню водой затопило!
Но слава о Ней гремела!!!!!

(окончание)


Все о Ней говорили!!!!!
Так, что из дома не смела
показаться. Ей не простили.
Ну а у третьей Трудяжки
Мама вскоре поправилась
Мирно жили в своем овражке
И всё этой Мышке нравилось!
И солнышко яркое нравилось!
И дождик, и ветер бывало.
Но, когда вместе - всё ладилось.
Вместе - всё получалось!
Дружно и в мире жили.
Друг друга всегда понимали.
И никогда не тужили.
И в этом счастье познали.


С уважением! Валентина

Добрый день, уважаемый доктор!
Добрый день, уважаемая Е. из Киева.
Уж не знаю, будет ли доктор публиковать письмо, больше похожее на частное сообщение, которые не имеют смысла для основной аудитории. Но вроде публикует, поэтому попробую ответить. Не хочу оставлять заданный вопрос без ответа. Хотя это абсолютные мелочи на фоне происходящего.

Я воспользовалась ответом на ваше письмо, как самое миролюбивое из всех надписанных мне, и обобщила в нем ответ. Конкретно вы не оскорбляли никого. Там было много других писем. Поэтому не воспринимайте, пожалуйста, на свой счёт. В таком потоке писем несложно запутаться, и невозможно все упомнить.

Все хотелось ещё ответить одному (или одной) любителю исправлять ошибки. В следующий раз, когда вам захочется кого то поправить на предмет грамотности, вспомните мою историю. Я в основном не обращаю на такое внимания, но тут захотелось ответить.

У моей дочери больной позвоночник. В последнее время мне очень часто приходится описывать ее состояние в переписке с врачами, и описывать боли в области крестца. Видимо и в тот раз, когда я писала о Крестовом походе, телефону показалось, что речь о другом. И он исправил, не спросив меня.

Всем скорейшего мира!

Светлана, Москва.

Здравствуйте, Доктор.
Хочу очень коротко поделиться кое-чем о войне.
Так вышло, что я в Польше на несколько дней. Сегодня побывала в музее Освенцима. Это очень тяжёлое место. Видеть где и как страдали и погибали одни люди от рук других людей ужасает. И не выходит из головы вопрос, лозунг "можем повторить" - это и об этом тоже? Я искренне не понимаю. Тяжело.
И да, лично хочу передать Эльфу из Мордора - держитесь. Почему-то именно вам хочется это сказать (хотя, конечно, не только вам, но и многим другим).

Наш дорогой Доктор, вы тоже держитесь. Очень больно за Харьков

Виктория, Сумская область.

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/6943

Вікторія, ви не самі!
Я теж з дітьми за кордоном, і теж отримала звинувачення в неправильному патріотизмі)))
Це дуже боляче слухати, особливо від близьких людей.
Але я хочу сказати вам, що ви все правильно зробили.
Немає абсолютно нічого неправильного в тому, щоб вберегти своє життя та життя вашої дитини. Ви зробили вірний вибір і ніхто немає права вказувати вам, що саме ви повинні робити. Бо вони це не ви і вони не на вашому місці.
Так само свій правильний вибір зробили українці, які вирішили лишитися. І ті, які повернулися.
В такій ситуації немає неправильного вибору. У кожного вибір свій і він самий вірний саме для кожного окремо.
Тримайтеся, все буде Україна.

Ольга.

Здравствуйте, любимый ДОКТОР.
Не могу поменять мир. Хочу, но не могу.
Могу помочь. Хоть как-то облегчить пребывание тут.
Сегодня собирала посылку для бабушки и ее внука. С едой и бытовой химией.
Неделю назад собирала ребёнка в школу, завтра буду собирать ещё одну посылку для двух человек. И так, почти каждый день.
Собаки, кошки, кролики и попугаи.
Кто-то родился, кто-то умер. Имена и адреса сменяют друг друга. Уже мозг не запоминает. Завела тетрадь, где пишу, что и кому надо, где живут, как зовут маму, сколько лет детям и в чем нуждаются.

Мои взрослые домашние молча перекладывают бумажки и подкладывают деньги, со словами, купи что-нибудь своим.
СВОИМ!!!! И да, они мои. Все. Дети, пожилые, подростки.
За каждой семьей своя история. Хочется кричать и плакать. Мой страх сменяется депрессией. И все по кругу. Каждый день.
Больницы, документы, продукты, переезды, инвалидные коляски, ходунки, памперсы, детское питание.
Что ещё я могу сделать? Как отмыться и отмыть?

Здравствуйте, доктор! Сегодня вы затронули тему победы я тоже об этом задумалась. А что я буду делать когда Украина победит? Наверное наконец то приеду в Киев. Я сама из Израиля и всегда хотела побывать на Украине. Знаю что мой прадед родился в сумской области. Всё время думала что надо там побывать. Я хоть и не имею фактического отношения к Украине но все равно за вас болею очень. 24 февраля у меня был дичайший шок. Где то до конца марта я ревела каждый божий день. В конце марта было моё день рождения который я просто не могла праздновать. Эти ужасы которые творят рашисты на вашей земле уму и сердцу непостижимы. Я так за вас всех болею и так желаю вам победы, если бы вы только знали. Так вот, когда вы победите мы обязательно с друзьями и семьёй отпразднуем это. А ещё я отмечу своё отложенное день рождения. Доктор, очень хочется увидеть Вас в вашем кабинете, смотреть комаровости и чтоб Вы ругались на Серёгу. Прям до слёз. Вы победите, а я наконец-то приеду смотреть на новую, красивую, независимую Украину.
Мирного неба, Вам здоровья и чтоб Пуй сдох и побыстрее, аминь!!!!!

Здравствуйте, уважаемый Доктор.
Надеюсь наконец-то дождаться того дня, когда Вы в прямом эфире побреетесь! И ваш Президент тоже!
Мирного неба!

Война. День 177. Сосед с огнеопасным

Сосед с огнеопасным,
Жилец многоквартирной,
Но говорить напрасно -
Он слышать не горазд.
Пожарные по кругу,
Никто не скажет "мирный":
Вчера порезал друга,
Балкон что не отдаст.

И комитет подъезда
Из бывшей коммуналки,
Как прежде, на Партсъезде,
Проблему не решит
ЧП - случилось, братцы.
Сосед наш, ёлки-палки
С утра успел надраться
И стены всем крушит.

Ведь был надёжным другом,
И всё держал в порядке,
Ходили часто кругом,
Ладошками сцепясь.
Расчёт на полицейский
Оплот правопорядка,
Верните Мир житейский,
Чтоб спали, не боясь.

Война ФМ | @voina_fm

19.08.2022

Доброго вечора вам лікарю ❤️🇺🇦Слава Україні 🇺🇦❤️Героям Слава🇺🇦❤️я сьогодні коротенько,начиталася цих листів і вже дискутувати з "руССким миром"не хочеться ,від слова взагалі..Ви ""руССкие "!!@валіть зі своєю РТФ прямо до пекла!!!ВСЕ...
А це для роздумів...😥😥😥

РоZZия...♣️
-Мам,как вы там??
-Харашо, Альошенька..Палучили тваю пахаронку..Батя купил машину,крутая такая,вся деревня обзавидовалась..Твая Аленка уже замуж вышла..Тваи вєщі отдали Васькє, ну таму что бомжєвал под общєпитом, зачем будет место в шкафу занімать...

УКРАЇНА 🇺🇦
-Як ви мамо?Пробачте😢..
-Синку...молимось🙏😢плачемо...Ти Герой..Твоїм імям назвали вулицю...Дітям розкажуть про твої вчинки,як ти мужньо захищав Батьківщину...Оксана твоя пішла також на фронт😢..Роблю закрутки твоїм побратимам...Снись мені щоночі 😢🙏🇺🇦...

PS .Між нашими світами не тільки "разніца" ,між нами безодня...Слава ЗСУ🇺🇦🙏...ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА 🙏🇺🇦

назви вулиць

Доброго дня, дорогий Євгене Олеговичу і читачі каналу!
Після Вашого останнього ефіру хотілося поділитися чимось життєрадісним, адже наш міністр охорони здоров'я розповів скільки українців потребує наразі психологічної підтримки. Переглянувши Ваше відео "Горизонт планування", я одразу натхненно відкрила шафу і почала шукати в ньому сукню, яка б могла підійти до святкової зустрічі, потім подумала, що, напевне, буде вже трохи прохолодно, і почала шукати легке осіннє пальто, яке я придбала ще на початку зими, але так жодного разу і не вдягала, адже не було в нас цього року весни, лише суцільний лютий, 177-й день 24-го лютого... Потім спіймала себе на думці, що зустріч Ви швидше за все захочете організувати у Харкові, я у ньому була єдиний раз у житті у далекому 2004-му, а моя донечка не була ніколи, я її обов'язкову візьму з собою. Ну якщо ми вже поїдемо удвох, то це ж і валізу доведеться брати... Від цієї думки я неймовірно зраділа, адже останнім часом валіза постійно поряд зі мною, у зібраному стані, час від часу я її перебираю, наповнюючи сезонними речами, і тут вперше за весь цей час я про валізу думаю як про атрибут радісної подорожі... Потім спіймала себе на думці, що таке заняття (при тому, що теж розширює горизонти планування), ще й значно приємніше, ніж "лікувально-оздоровча процедура" - консервація.
Потім побачила під Вашим останнім відео кілька коментарів з пропозиціями після перемоги провести святковий стрім із підписниками, тільки-но зібралася відповісти на ці коментарі фразою з мультика "Баба Яга проти!!!", бо ж валізка моя у стрім якось не вписується, як.... знову новини, новини і новини... Знову Харків, Енергодар, сльози, гнітючий біль при кожному подиху.
Колись в дитинстві мені закарбувалися в пам'яті слова Льва Толстого:
"Анна Аркадьевна читала и понимала, но ей неприятно было читать, то есть следить за отражением жизни других людей. Ей слишком самой хотелось жить". Раніше ці слова мали для мене зовсім інший зміст, мені здавалося, що інколи я відчуваю те саме, а зараз - все навпаки. Я хочу сидіти у купе, читати роман і слідкувати за життям героїв на сторінках, я не хочу жити в цьому романі, я не хочу, щоб цими самими героями були близькі мені люди.
Сьогодні я розповім про мою найкращу подругу, колись, коли закінчиться війна, можливо, я зможу назвати її ім'я, зараз не варто. Можливо, колись наші онуки прочитають цю історію і будуть трохи більше знати про назви вулиць.

(продолжение)
2004-й рік. Цей рік познайомив мене не тільки з Харковом, але і з Нею.
Будучи молодою студенткою Вона зустріла свого майбутнього чоловіка: високий, красивий, освічений, з власною квартирою у столиці і високооплачуваною роботою. Тільки за цим описом багато хто міг би назвати його ідеальною кандидатурою. Вона закохалася в нього практично миттєво.
Вони одружилися і перший рік спільного життя був щасливим. А потім він втратив роботу через власну помилку. І тільки тут стало зрозумілим наскільки він тримався за неї. Він не міг знайти такої ж роботи, усе що йому пропонували, йому не подобалося, його багато де готові були взяти, але зарплату пропонували у рази менше. Вона йому щиро співчувала, підтримувала, заспокоювала, говорила, що їм цілком достатньо буде і меншої зарплати. Але він не чув Її. Кожного дня він ставав все нестриманішим, все злішим, інколи він втрачав людську подобу. Вона пробачала, терпіла, сподівалася, що скоро мине, і дуже-дуже мріяла про дитинку, яка переключить його увагу з проблем на роботі на щасливу сім'ю. Але дітей не було, всі лікарі говорили, що Вона цілком здорова, а він і чути не хотів про відвідування лікаря. Так минуло ще кілька років, поки Вона не перестала чекати, що він знову стане тим, кого вона покохала. Говорити про розлучення він відмовлявся. Коли він був у відрядженні, вона просто втекла, взяла ведмедика, а золоті прикраси, подаровані її мамою, забула. Розлучення було тривалим і болісним.
Саме такою, повністю розчарованою у чоловіках, я Її і зустріла.
В неї трохи незвичні брови, злегка припідняті, їй це дуже личить, надає вигляду якогось такого доброго дитячого легкого подиву. Навіть, зараз, коли їй трішечки за 40, вона виглядає зовсім юною і по-дитячому щирою.
Вона дуже життєрадісна, в Неї чарівна білосніжна посмішка, Вона надзвичайно товариська, якби Ви Її зустріли, Вам неодмінно захотілося б одразу потоваришувати з нею.
Чоловіки не могли Її не помічати, але в Її серці була крижинка, вона не збиралася більше пов'язувати своє життя з чоловіками.
Мені з нею було дуже цікаво і весело, ми разом скрізь подорожували.
І тут одного разу на Її шляху зустрівся Він... Вона поверталася разом із колегами з роботи, була пізня година, маршрутки довго не було, Він вирішив зупинитися і запропонувати свою допомогу маленькій зграйці жіночок. В той день вона поверталася із старшими колегами, вони одразу вступили із Ним у дискусію, Вона ж переважно мовчала. Їхати було досить далеко, майже годину, за цей час старші колеги встигли розпитати про Нього все, зокрема, дізнатися, що він неодружений і повідомити, що Вона також незаміжня.
Він закохався з першого погляду, Він був неодруженим, тому що все життя чекав саме на Неї.
Висаджуючи Її біля під'їзду, Він ледве вмовив Її дати свій телефон і то під тиском Її ж колег.
Якось Він неочікувано прийшов до Неї, просто тому що був неподалік по роботі і захотів подарувати Їй квіти, Вона в цей час мила підлогу. Він пішов, а потім повернувся, щоб подарувати їй найдорожчу швабру, яку знайшов у магазині, тому що він побачив, що вона миє підлогу руками. І Вона так пошепки, щоб не сколихнути свого майбутнього щастя, із щасливими очима сказала мені: "Альона, розумієш, швабру. Мені ніхто ніколи в житті не дарував швабру. Він дбає про мене по-справжньому". А потім ми помітили, що Вона почала посміхатися трохи інакше.
Він називав з першого дня її лагідно "...юшка", і згодом, його ім'я вона теж почала вживати із цією формою "юшк".
Потім Він запропонував Їй одружитися, Вона була вкрай збентежена, адже вони були знайомі всього місяць. І відповіла, що подумає.
Пізніше Він почав Її вмовляти, що наступний рік високосний, одружуватися небажано, рік, то дуже довго чекати, потрібно в цьому році подати заяву, до кінця грудня, в неї ще буде місяць на роздуми щодо шлюбу, зато заява буде подана в цьому році і це не буде вважатися поганою прикметою, якщо вони одружаться у високосному, адже заява подана була раніше.
І Вона погодилася, ми всі не могли Її впізнати, це та наша Вона, яка про шлюб "ніколи знову?"

(продолжение 2)
Він домовився, що заїде за Нею перед роботою і вони поїдуть до РАГСу ранесенько, щоб Вона не спізнилася. На роботу Вона трішечки спізнилася.... І прийшла вже заміжньою.
Коли працівниця РАГСу прийняла їх заяви, Вона сказала: "Ну от і чудово, а тепер починаємо реєстрацію шлюбу". Вона розгублено запитала: "Як шлюбу??? Як реєстрація??? А як же місяць?". Працівниця відповіла: "Ну який ще місяць, кінець грудня, наступний рік високосний, небажано вступати у шлюб, потрібно цього року, я йду Вам на зустріч, раз Ви заяви написали, значить готові до створення сім'ї, для чого сюди двічі ходити". І тут Вона все зрозуміла... Це тільки для Неї ця реєстрація шлюбу - несподіванка, Він сюди сьогодні прийшов не просто подати заяву, а одружитися і домовився заздалегідь про все, мав квіти, каблучки і свідків.
На той момент, Вона знімала квартиру із подружкою, Він - із друзями.
Він був родом з Миколаєва, жив у Києві на квартирі, займався встановленням металопластикових вікон, працював багато і наполегливо, все зароблене складав, щоб з часом купити у Києві квартиру і тільки потім - одружитися, але кохання втрутилося в його плани. На новорічні свята вони поїхали у невеличку весільну подорож, потім почали шукати квартиру, щоб нарешті оселитися разом, а потім вона дізналася, що чекає на дитину.
У спільну зйомну квартиру вони переїхали лише навесні.
На час декретної відпустки Вона вирішили повернутися до своїх батьків, адже маленька дитина потребує значних витрат, Він працюватиме один у цей період, ще й житло знімати.
Він планував якнайшвидше придбати житло для сім'ї, знову переїхав до друзів і працював, працював, працював, а кожної п'ятниці сідав на поїзд, щоб уже в суботу вранці побачити свою кохану дружину, яка ось-ось має народити їхню донечку. А потім в неділю ввечері знову поїзд, і зранку в понеділок - працювати.
Але його планам не судилося збутися, тому що всі кошти він накопичував на депозитному рахунку у банку, який збанкрутував. Почалася процедура відшкодування коштів Фондом гарантування вкладів, але сума покриття була дуже далекою від того, що він вкладав у цей банк...
І все це здавалося дрібницею, адже в них з'явилася донечка. Вони вирішили, що Вона повернеться у Київ, коли зможе вийти на роботу, а донечка піде у садочок, а Він поки що буде "татом вихідного дня".
Одного разу ми із подружками поїхали із Ним, щоб побачити Її, адже ми так скучили і хотіли Її привітати з народженням малечі. Всю дорогу він розповідав нам, яка Вона в нього чарівна, яка в них гарна донечка, як він з нею бавиться на вихідних, хоче, щоб Вона хоч трішечки відпочила, а Вона зовсім не відпочиває, і коли Він забирає донечку на вулицю, Вона не лягає спати, а починає для нього готувати якісь смаколики, ми обов'язково маємо з нею поговорити, щоб Вона себе берегла.
В Нього була неймовірна посмішка, зовсім не така як в Неї, він посміхався стриманіше, більше очима, ніж вустами, але світилося в цей момент усе обличчя.
І ось нарешті ми побачили плід їхнього кохання. Це було щось неймовірне, донечка була одночасно надзвичайно схожа і на Нього, і на Неї. Ось зараз повернулася - і Вона, а тепер - Він. Такий веселий усміхнений комочок щастя.
Коли малеча підросла, Вона повернулася до Києва, Вони зняли квартиру, влаштували донечку у садочок і Вона вийшла на роботу.
Дуже запам'ятався мені момент з Їхнього тодішнього вже київського життя, як донечка таким гарненьким голосочком лепетала: "Мамо, взуй мені чоботи, бо ми хочемо вже йти на вулицю з татом гуляти, і дай вже нарешті папі мої сапоги, бо я не знаю що це, але він давно вже їх шукає".
Я тоді подумала, нарешті, Він перестане жити від поїзда до поїзда...
І тут 2014-й...
Всі ці події мене хвилювали, але я не достатньо була поглибленою у них, в мене в самої у 2013-му народилася донечка, і весь мій час, вся моя увага у 2014-му належали їй, але це вже зовсім інша історія, сьогодні - про Них.