(окончание)
- Італія - 94 тисячі, офіційно. Платять допомогу (маленьку, але яку не яку й за це дякую)

- Швейцарія, найбагадша країна Європи. Заявила у новинах про 60 тисяч біженців. А по документах (офіційних): дає до 9000 тисяч ліжок у прихістках, та місячну платню у розмірі 1500 долларів на особу. Але ви повинні розуміти, що там хліб коштує долларів 15-20. А середня зарплатня під десятку тисяч долларів на місяц.

- Австрія - теж не бідна країна. Дуже суттєво різняцця показники щодо прихищенних біженців на термін до 2023 року. Від 230 тисяч до 12 тисяч офіційно. Більше ніж 12 тисяч біженців офіційно підтверженних не знайшов.

- Германія - також як і сербія, венгрія, та австрія - декларує що прихистила мільйони. Потів не мільйони а майже мільйони, потім не майже мільйони а хочаб 900 тисяч. Потім на офіційній сторінці знахожу інфу о 630 тисячах, потів з цих 630 тисяч - лише 240 тисяч получили притулок.

- Об'єднане королівство - нещодавно офіційно прихистили трохи більше 100.000 біженців з України. Люди дають житло з свого фонду, та грощі, стараються допомогати з пошуком роботи тощо.

-----

Тепер трохи статистики.
Західна Європа, чим західніше та північніше - тим багатша.
Це не просто багаті люди, це дуже богаті люди.
За ту ж саму роботу тут в Україні - там такіж фахівці отримують у 20-30-50 разів більше коштів.


Британія 100.000 (67 млн) + Франція 85.000 (67 млн) + Іспанія 130.000 (47 mln) + Португалія 10.000 (10 mln) + Бельгія 4000 (11.5 mln) + Нідерланди 60.000 (17.5 mln)
+ Італія 94.000 (60 mln) + Данія 30.000 (5.8 mln) + Норвегія 35.000 (5.3 mln) + Швеція 60.000 (10 mln) + Швейцарія 9000 (8.6 mln) + Австрія 12.000 (8.9 mln)
+ Германія 240.000 (83 mln)

100000 + 85000 + 130000 + 10000 + 4000 + 60000 + 94000 + 30000 + 35000 + 60000 + 9000 + 12000 + 240000
Сумарно +- 869 тиcяч біженців прихистили ці країни.

Це кістяк, основа-основ Європи. Вони своїми зусиллями володіючи 90% усього ВВП Євросоюза (24 трлн долларів на рік)
Прихистили навіть не мільйон Українців.

Загальне населення по країнам котрі прийняли біженців:
400 млн чоловік.

Так, найбагатщі країни в світі з народонаселенням в 400 млн чоловік, змогли через силу, та купу перепон ледве-ледве вмістити в себе навіть не мільйон Українців. Найбагатщі країни світу.

------

А що стосується інших країн - то самі зможете порахувати. Мені лінь.
Але й так видно - коли країна з населенням майже мільйон - вміщує в себе та дає прихисток десяткам тисяч, та країна як Україна - мільйони. Але не має трильйонних бюджетів, як Германія...

Для чого усе це я пишу?
Бо з кожного кутка від моїх іноземних колег лунає "всі усім допомогають".
В кожній країні - десятки фондів, десятки fundrainsing програм.
Кожна з країн західної Європи виділяє з бюджету мільярдні кошти та не один раз на допомогу біженцям. Мільярди. Ще такіж самі мільярди - вони збирають з донатів.

Але це все для майже 1го мільйона людей.
Якби це все було правда - то цей мільйон Українців був би найзаможнішим у світі.

Дорогі читачі - будь ласка сповістіть про ваш досвід якщо можете. Де ви знаходитесь у Європі.
Та отримуєте допомогу. Якщо так - скільки та від кого?

Якщо ви можете - будь-ласка сфотографуйте фонди та інші організації котрі збирають грощі.
Бо в мене відчуття - що коється якась "величезна афєра вєка"

Дякую за увагу.

Дякую всім хто евакуювася!!!
Чому:
1. Чим більше українців виїхало за кордон - тим більше виживе, залишиться здоровими ( не потрібні дітям повітряні тривоги та поранення уламками), збережеться генофонд нації, збережеться психічне здоров'я жінок та дітей.
2. За рахунок величезної кількості виїхавших - зменшилось навантаження на економіку ( ви отримуєте виплати за рахунок бюджету інших країн, а отже тим хто залишився можна надати більш об'ємнішу допомогу)
3. Меньше навантаження на фонд житла.
4. Менше навантаження на медицину ( лікарні і так переповнені😭).
5. Меньше скупчення людей у місцях що обстрілюються.
6. Нашим бійцям легше вести бойові дії - знаючи, що цивільних людей там немає.
7. Що до чоловіків - боягузи не потрібні на передовій 🤷. Якщо людина до паніки боїться смерті то хай краще не крутиться під руками у наших захисників.
Кожна людина має право на страх: -боїшся воювати? Зроби все щоб той хто вже воює - вижив і залишився здоровим!!! ( Купи шолом, бронежилет, сухпайок, воду, бинт, антисептик, сухий душ, рацію, автомобіль, байрактар, танк, літак, супутник!!!) - будь що!!!

Тим хто залишився - теж дякую! Ви вселяєте віру в те, що ця війна необхідна нам, що наші хлопці воюють за тих хто віре в них, віре у перемогу, віре в Україну!!! Нашим захисникам потрібна не лише матеріальна допомога, а й моральна! Ви підтримуєте економіку, ви наповнюєте бюджетї!

Тим хто заздрить - що закордоном гарно живеться і що там у них все гаразд. А що ви хотіли? Щоб вони як росіяни стали нам свої соплі по плечах розвозити? Щоб розказували нам як їм там сумно за батьківщиною, як їм там усе чуже і в них нічого немає ( лише те що їм хтось дав), як їм за нас душа болить, як їм хочеться до дому? Ви не задумувались, що вони розуміють - нам тут важче ніж їм, і це в порівнянні з нами у них все гаразд? Ви не думали що скаржитись на побутові проблеми людям у яких над головою літають снаряди - неетично. ( Кстати, раzzіяне это и вас касается).

Що до того чому я сама не в евакуації.
Я не боюсь смерті. Так сталось, що я вже декілька разів була на межі смерті - і знаю що є речі жахливіші за бистру смерть. Я працюю водієм громадського транспорту, а отже необхідна на своєму робочому місці, особливо в світлі останніх подій ( більше ніж 30 чоловіків з нашого колективу вступили в ряди захисту державних кордонів). А щоб пекар спік хліб, лікар - лікував, продавець- продавав хтось має їх привезти на робочі місця.

Що до того які погані ТПО ( тимчасово переміщені особи). Вони дійсно погані і ведуть себе не гарно. Але задумайтесь - які на те причини? Як ви не розумієте, що коли людина втрачає все - то вона знаходиться на якійсь певній межі своїх психологічних можливостей. Вони більше скандалять і ведуть себе не гарно - бо їм болить!! Вони налякані - що їх чекає на завтра? У них буде де взяти грошей на зйомне житло? Опалення? Їжу? Так, держава дала їм сьогодні гроші, але що то за гроші в порівнянні з втраченим, а завтра держава дасть? Де жити? Що їсти? У що взутись та вдітись? Як пояснити дитині чому у всіх дітей навкруги є іграшки, а в нього немає?
Ви думаєте такі думки добавляють оптимізму, привітності, бажання дивитись на всі ці усміхнені обличчя навкруги?
Є люди які у розпачі починають все намивати і начищати, а є такі що просто опускають руки і не можуть навіть елементарного зробити. Дайте людям час! Все налагодиться, протягніть руку допомоги, а якщо ні, то хоч не поглиблюйте цей їхній стан. Найгірша дитина в класі - найбільше потребує любові ( не вседозволеності та всепрощення, а саме любові)

Ми єдиний народ, це наша спільна батьківщина, ми все подолаємо!!?

Уважаемый Евгений Олегович, слушала вчера Ваш эфир с Наталией Влащенко, в частности, эпизод, где обсуждалось письмо из испанской организации, которая раздумывает, помогать ли аккредитоваться украинским врачам в Испании, или стоит опасаться, что они потом не захотят вернуться, и это будет во вред Украине. Не смогла удержаться от того, чтобы написать Вам.
Поскольку я сейчас работаю в центре помощи украинским беженцам в Барселоне, и через наш центр проходят сотни и тысячи украинцев, бегущих от войны, я хотела бы сказать следующее.
1. Омологация медицинского образования в Испании - процесс длительный и трудоёмкий. В обычном (довоенном) режиме это занимало около 2 лет, и то, с некоторыми ограничениями. Например, бывший гинеколог через 2 года получает право работы семейным врачом, но для того, чтобы стать гинекологом в Испании, нужно ещё пару лет, и не все готовы этот путь проходить. Кроме того, требуется свободное владение испанским языком, который нашим людям приходится учить с нуля. И это не только разговорный язык, а ещё и вся терминология на испанском. И даже профессия медсестры тут предполагает высшее образование, поэтому чтобы стать медсестрой, нужно учиться, практически заново.
Насколько мне известно, подобная ситуация существует, практически, во всех европейских странах. Вовсе не потому, что украинские врачи хуже (очень часто они намного лучше), а потому, что украинское образование не стандартизировано под европейские реквизиты. Очень надеюсь, что когда Украина станет частью ЕС, этот вопрос тоже будет решён.

Даже если в настоящий момент Украине пойдут навстречу, и процесс омологации будет несколько ускорен, через определенные реквизиты перепрыгнуть невозможно, на них требуется некоторое время. А зная, как работает испанская бюрократия, думаю, что речь об ускоренной омологации может пойти только в исключительных случаях, для особо ценных специалистов, но никак не в массовом масштабе. Поэтому, кто бы ни обещал способствовать сделать это быстрее, для значительного количества врачей это физически нереально. И те, кто это обещают, мягко говоря, грешат против правды. Поэтому их должна волновать не моральная сторона "обескровливания" украинского здравоохранения, а моральная сторона того, за что они собираются брать деньги (с клиентов или с фондов), обещая мало выполнимое.

2. С другой стороны, размеры помощи для украинских беженцев ограничены. И даже если люди находятся в полной программе защиты на обеспечении испанского государства (через Красный Крест и подобные организации), предполагается, что через год трудоспособные люди уже выучат язык и найдут работу. Через год материальная помощь заканчивается. Жёсткая правда в том, что работу искать беженцы должны сами. И если они не найдут работу по специальности (врачебной специальности, в данном случае), то им придётся идти на менее квалифицированную работу. Конечно, это деморализует. И рассуждения о том, что помощь с омологацией обескровит Украину, выглядят несколько лицемерно - лучше ли будет, чтобы высококвалифицированный украинский врач в Испании работал санитаром? А работать ему придётся в любом случае, ведь кушать надо.

(окончание)
3. С третьей стороны, я уверена, что по окончании войны большинство врачей вернутся в Украину, как только смогут, чтобы работать по призванию. Даже если бы они смогли пройти омологацию и начать работать за рубежом, понадобятся годы для достижения того уровня признания, который у них был дома.
К тому же, жизнь в эмиграции - это не только возможности, но и сложности, это значительные культурные различия, и не каждый человек им рад. В особенности, принимая во внимание, что большинство украинцев не планировали таких изменений, выезд за рубеж был трагической необходимостью выживания.
Мне вообще кажется, что романтика жизни в Евросоюзе для украинцев сейчас несколько поблёкла, и приобрела реалистичные черты, и уже не является таких магнитом, как раньше. Украинцы поняли, что во многих аспектах Украина значительно более прогрессивна, и имеет серьезный потенциал развития. Возвращаются многие уже сейчас, и после войны, уверена, вернется большинство, чтобы восстанавливать любимую страну.

Привет, Дорогой Евгений Олегович! И, конечно, его замечательная команда.

Я - из Санкт Петербурга, на давно живу в Германии, в Кёльне, где имею
ресторан русской и украинской кухни. Ресторан, названный "Санкт Петербург".

Я не знаю, насколько важно Вам услышать это - Вам пишут столько людей, в
том числе и россиян, - но, возможно, и мои слова будут для Вас важны. А
в Вашем лице и другим украинцам.

Когда всё началось, после первых недель ужасного шока и ужаса, одним из
первых побуждений у меня и моей жены было закрыть ресторан и
переименовать его. В "Киев", или "Одессу".. Или "Харьков". Но только не
"Санкт Петербург" - мало того, что бывшая столица, но ещё и город,
подаривший миру Владимира Владимировича. Работать, кормить людей, - под
этим названием?
Я был очень близок к этому, но потом подумал, что я должен именно не
пряча своё происхождение громко и не скрываясь говорить о том, что я
думаю о чудовищном безумии, начатом Россией.
Здесь, в Германии, говорить не страшно и подвиг мой невелик. Но я не
могу не говорить. Я хочу сказать, что мне хочется обнять Вашу
израненную, обманутую, дрожащую страну со всеми её городами, деревнями,
дорогами, мужчинами и женщинами, стариками и детьми - обнять, закрыть от
снарядов, ракет и хоть как-то помочь вам - не выстоять, нет, - я верю,
что вы теперь выстоите и без чужой помощи - но помочь не разувериться в
добре, в человечности, в любви, чтобы когда придёт час вашей победы, -
найти в себе снисхождение и жалость к тем, кто не проявил его к Вам.
Я чувствую глубочайшее сострадание и горький стыд.

Мне бы хотелось в Вашем лице сделать Украинцам маленький подарок - вот
эту песню с видеороликом, в преддверии Вашего Дня Независимости. Это -
то, что проходит и через моё сердце.

https://www.youtube.com/watch?v=8SKpYEKamGo

Украина! Дорогая! З днем ​​незалежності тебе!



Андрей.

--

Доброго времени суток Доктор и все читатели!

Во первых хочу сказать спасибо за поддержку которую получила в ответ на прошлое письмо, во первых Оле которая писала мне ответ сюда на канал. И так же большое спасибо всем кто поддержал меня в комментариях в Ютубе, и вам Евгений Олегович за то что успокоили🙏❤️
Действительно стало немного легче от понимания того что многие разделяют мою позицию)

Тепер хочу відповісти на лист IT фахівця, який намагається аналізувати дані щодо допомоги українським біженцям. Я теж хотіла би вміти хоч трохи так аналізувати як ви, але я гуманітарій і для мене весь цей аналіз та цифри то щось страшне...Але я буду рада якщо вам допоможе моя інформації щодо того як бути біженцем. Мій досвід.
Ми з донькою приїхали до Польщі в березні. Про розміщення домовлялись заздалегідь, живемо в гуртожитку (душ,туалет, кухня спільні)
Стосовно допомоги: є такі організації як червоний хрест, ООН, організація "Захистимо дітей", Благодійний фонд Цзу Чі. Це тільки ті організації які я змогла згадати бо точно подавала туди заявку на допомогу. Конкретно з мого досвіду мені відповіли тільки с Цзу Чі і дали карту на покупку продуктів в мережі супермаркетів. Всі інші організації так і не надали мені не те що допомогу а навіть відповідь на мою заявку з березня місяця. Також дуже багато організацій які надають допомогу лише сім'ям найбільш вразливим в яких є інваліди або ж пенсіонери (нажаль назви цих організацій привести вам не можу бо не запам'ятала). Стосовно підтримки від самої держави то була на самому початку одноразова допомога для мене 300 злотих. І зараз є допомога на 500 злотих щомісячно на дитину (ціна оплати за дитячий садочок близько 200 злотих наприклад). Є також допомога з речами але то збирають поляки на пожарній частині і там в основному дитячі речі, дорослих теж трохи є але мого розміру не знайшлось. Знаю що в деяких містах є українці які працюють волонтерами в червоному хресті, є і фонди які створювались нашими українцями але в моєму маленькому місті такі відсутні. Отакий досвід безпосередньо у мене з допомогою, жити тяжко але якось живемо буду рада якщо вам допоможе моя інформація.

Ще раз велике дякую усім за підтримку а Лікарю за його діяльність та моральну допомогу своїм людям!

Автору, работающему в центре помощи украинским беженцам в Барселоне -
Я с вами настолько согласна по всем пунктам, что если бы можно было поставить 25 лайков - и тот, не хватило бы.
Была очень удивлена той информацией про " помощь украинским врачам в трудоустройстве" но , подумала , может в Испании по другому? В Бельгии, например, подтвердить украинский диплом врача ( и , соответственно, работать врачом) просто невозможно. Нужно заново учиться , где-то со 2-3го курса. Для получения просто диплома врача. Даже для семейного после этого надо проходить специализацию.
Лет 200 назад в Германии, куда хлынуло много евреев , выходцев из бывшего СССР, можно было проработать с признанным опытным местным врачом несколько лет - и потом все ОК. Но это обломалось уже более 20 лет назад, и насколько я знаю , процедура единая для всего Евросоюза. Нету ( по крайней мере в Бельгии) такого понятия , как ассистент врача. Ну, или это означает секретаршу со знанием медицинской терминологии. В лучшем случае, можно подтвердить диплом до уровня бакалавра ( без определения профессии). Есть, конечно , достаточно мест, где ищут кого-то просто с дипломом бакалавра "остальному научим". Но безусловно, для этой работы нужно свободное владение местным языком ( такие работы часто связаны с общением с клиентами, поэтому именно свободное владение , а не слово на английском, слово на французском и дальше руками и улыбкой).
И , будем откровенны, местный дедушка с гипертонией или мамаша с поносящим ребенком, охотнее пойдут к доктору с местной фамилией. Может со второго- третьего раза поймут, что иностранец не хуже, а даже лучше, чем местный. Но это, как вы правильно сказали, годы и годы , чтобы выстроить свою репутацию.
Короче, мне не хотелось бы, чтобы у врачей , которые сомневаются, выезжать или нет , из Украины, были бы иллюзии. Чисто по человечески, ради жизни здоровья и спокойствия себе и своим родным - безусловно. Но жить на пособии или работать уборщицей, посудомойкой, продавщицей в супермаркете. Учить язык - годами подтверждать свой диплом и потом ещё годами - специализацию. Или переучиваться на бухгалтера, маникюршу.... Все это возможно, но каждый должен сделать для себя осознанный выбор.

Добрый день, уважаемые читатели.

Хочу поделиться вчерашним разговором с женщиной, мамой девятнадцатилетнего мальчика, который 2 месяца служит в армии.
Позвонил, говорит мне военный начальник моего сына и говорит, что надо подписать контракт, повлияйте на сына. Мама сказала,нет,ничего он подписывать не будет.Начальник разозлился, говорит, что не будут Вашего сына никуда отправлять, просто, так надо. Друзья сына, которые, видимо, побывали в Украине,тоже предупреждали, что бы ничего не подписывал, говорили, что будут прессовать, условия службы будут очень тяжёлые, но ты постарайся держаться.

Здравствуйте, Доктор!

Война. День 179. Памяти К.И. Чуковского

Киев. Звонит телефон.
- Кто говорит? - ООН!
Мистер Гутерриш Антон
Сел в пассажирский вагон,
Должен прибыть полвторого
К станции города Львова.

На параллельной - бип-бип,
Пробились Реджеп и Тайип,
"Мы приезжать за рулём.
Все, с Эрдоганом, втроём.
Для абонент КиевСтар,
В сумках везу Байрактар".

К вечеру вновь канитель:
Олаф, Борис, Манюэль,
Джозеф, ребята из НАТО,
Дуда, сосед, но за брата.
Все поучаствовать рады,
В кадрах Верховнейшей Рады.

Только лысеющий дед
В бункере ест свой обед.
"Муаммар, Саддам, Слободан -
Что ни судьба - балаган.
Может ещё пронесёт?
Харьков! Ракеты на взлёт!.."

Война ФМ | @voina_fm

21.08.2022

Доброго дня шановне панство.
Мене обурив лист-запитання, чи допомагати українським медикам за кордоном у працевлаштуванні. Ось коротка історія моєї стоматологині. Маленький пролог. Дуже важливо знайти свого лікаря, це як друга твоя половинка, як сім'я, як духовний наставник... От мені пощастило зустріти таку. Разом ми були 11 років, доки війна не розлучила нас. Я тут в Україні, вона ж вивезла доньку до Німеччини. Ми вітаємо одна одну з державними святами та днем народження. І не важливо скільки стоматологів у мене було до неї і скільки після, вона для мене завжди буде особливою. Її професійність та особистісний підхід до пацієнтів вартий вищої відзнаки. Вона переробила половину моїх зубів, врятувала мені посмішку, виправила помилки попередників. Вперше похід в стоматологію був для мене на рівні походу в музей космічних технологій. Тож дорогі лікарі, майте на увазі, діалог з пацієнтами дуже важливий, коли ви без паніки і пафосу пояснюєте, що будете робити, ваші пацієнти - не ідіоти.
І от моя дорога та любима лікарка в Німеччині має доглядати старого діда, щоб заробити якусь копійку, замість того, щоб покинути машини-квартири, будинок і власний стоматологічний кабінет, старих батьків, чоловіка, комфортний рівень життя, статусність кваліфікованої спеціалістки з досвідом десятиліть заради чого?! Вона не юна дівчинка, їй п'ятий десяток, все що вона заробила й досягла тут - в Україні. Їй не треба залишатися за кордоном, їй хочеться повернутися додому. Люди повертаються до людей. І мені треба, щоб всі мої повернулися в безпечну Україну. Бо ж профілактичний огляд у стоматолога кожні півроку:)
Іра. Біла Церква.

Теж хочу додати до бази даних ІТ фахівця, хоча й не зовсім розумію, що ми намагаємося доказати?
Не впевнена щодо дефініції джерел "офіційні/СМІ" ? Звичайно я не отримую внутрішні ціркуляри Федазілу, інформація на їхньому офіційному сайті - це досить офіційна? Як на мене, офіційнішої не знайти, якщо ти не депутат парламенту ,який може зробити офіційний запит. [ Федазіл - Федеральна ( державна ) агенція з прийому біженців у Бельгії ].
Отож згідно з інформацією, опублікованою на їхньому сайті 3го серпня , "Sinds het begin van het conflict in Oekraïne heeft de Dienst Vreemdelingenzaken bijna 52.500 tijdelijke beschermingsattesten uitgereikt (cijfer heeft betrekking op de periode van 10/03 tot 01/08/2022)." =" З початку конфлікту в Україні [ так, теж матюкнулася щодо " конфлікту", але формулювання оригіналу] Служба з Питань Іноземців видала майже 52.500 свідоцтв про тимчасовий захіст за період від 10/03 до 01/08/2022" .
Така собі різниця в 130% з вашими даними.
Офіційних даних, щодо бюджету на допомогу біженцям у Бельгії ( поки ще) не знайшла.
Виплати біженцям становлять 1.093,80€ на одиноку людину, 729,20 на людину на " мешкаючих разом" ( подружжя чи партнерство), 1.478,22€ якщо маєте когось на утриманні ( неповнолітні діти, інваліди тощо), на місяць. Цифри станом на 16 березня, можливо проведено індексування. Якщо біженці отримують житло , з цієї суми вираховується певна сума. ( Я не відношуся до цієї категорії, тому не можу сказати , скільки фактично отримують , це також може дуже відрізнятися поміж Фландрією та Валлонією , та навіть поміж різними общинами). Знаю , що через шалену бюрократію люди чекали на ті виплати часом по 2-3 місяці.
Окрім цих прямих виплат, є ще й фінансування наприклад , тимчасового житла ( наприклад , коммунам які організовували таке житло, виділялося по 1000€ на біженця). Різні пільги ( від проїзду до заходів вільного часу). Медичне страхування. Освіта.
Щодо забезпечення приймаючими країнами українських біженців роботою, та ще й за фахом, та ще й добре оплачуваною.... Не знаю, датською не володію, перевірити не можу, але звучить дуже сумнівно. Безробіття серед емігрантів, навіть у другому поколінні - це серйозна структурна проблема по всій Європі. Якось важко уявити, що в одному окремому королівстві для одної окремої групи ( українці) цю проблему вирішили таким магічним шляхом. Але то є моє враження, а ми тут про факти.
Моя дитина теж вивчає інформатику. Не тільки на першому курсі інституту, але й на двох останніх роках старшої школи, вони дуже ретельно вивчали роботу з джерелами інформації та їх веріфікацію. 😉 Прекрасно розумію проблему мовного бар'єру, але може таки краще було перш запитати докладну інформацію в тих , хто цими мовами володіє? Бо, знаєте, ми , гуманітарії, напевне не будемо читати усі цифри та робити математику, а подивимося на суму 😱та й знепритомнієм .
Персонально, я , хоч і гуманітарій , але пів сторіччя на цій планеті , чи то вбудований цинізм завдяки формуванню в радянський часи чи то муштрування моїм майбутнім фахівцем ІТ , а може це критична оцінка моїх особистих математичних здібностей - тим чи іншим шляхом, але велика кількість цифр мене не заколисує, а викликає скоріше недовіру - чи там точно усе добре підраховано? З іншого боку, як фундаментально лінивий гуманітарій, окрім цифри по країні де я мешкаю , що здалася мені не точною, я подивилася зрештою на суму. У вас вийшов навіть не мільйон українських біженців. Тим часом, згідно з ООН , Україну залишили близько 5 мільйонів. Так, звичайно, дані ООН здебільшого приблизні та екстрапольовані, але ж статистична помилка не в 5 разів ? Отож, на мій погляд , зайвий привід переробити вашу математичну вправу , перевіривши ще раз вихідні дані.
Хоча, знову ж таки, не зовсім зрозуміла, що ми тут рахуємо та намагаємося довести?
Бажаю усім спокійної неділі.
Олена , цинічний гуманітарій , Бельгія

Здравствуйте, дорогой доктор!



Очередной привет из опять солнечной Германии.

Последние два выпуска очень понравились! Никогда не думал о псилохологическом факторе закатывания консервантов. А ведь и правда – элемент долгосрочного планирования. Как все-таки много гениальных мелочей вокруг нас!

Еще было письмо девушки из Запорожья, что ее знакомые упрекают, мол живешь в Польше как королева. Я думаю, это не про разделение на патриотов первого и второго сорта. Это банальная бытовая зависть. Причем такая махровая, местечковая. Когда люди открыто завидуют, но сами ничего не хотят сделать, чтобы как-то изменить свое состояние в сторону предмета их зависти. Ну, образно говоря, как зависть богатому, но вот больше работать или пойти учиться как-то совсем не хочется... И вообще я не понимаю, почему Виктория из Запрожья комплексует по этому поводу и не спит ночами. Ну да, она прихала в Польшу за пособием и сытной жизнью. Как ей ее давние знакомые и напоминают. И? В чем стыд? Виктория бедная и денег нет чтоб пересидеть в деревне между Харьковом и Киевом или где-нибудь в Карпатах. Ну да, живет в Польше сыто-пьяно нахаляву. И что? Эти знакомые тоже хотят в Польшу за сытной жизнью? Еще не поздно! Могут ехать! Шо? Не? Не хотят? А шо такое? Там же так много вкусного!!! Все равно не едут? Шо? Хотят получать только пособие как в Польше (не, лучше как в Германии!!!), а ехать не хотят? Ну шоб и рыбку сьесть и на крючок не сесть. Так не бывает. Ну так какие претензии к Виктории?



А так общее впечатление от писем – народ злющий. Накинулись на теперь уже навечно забаненую Катерину из Калининграда за то, что ей в России жить нравится и всё то у нее есть – и машина с квартирой и Ниагара в душе и Африка зимой. Я так только рад за людей, которым хорошо жить там, где они живут. Хоть и не разделяю их ценностей. И за Викторию из Харькова рад, и за Катерину из Калиниграда, и за доктора, и за себя тоже рад. Виктории нравиться воевать за снижение тарифов, Катерине ходить в трусах зимой по квартире, доктору учить уму-разуму мамаш, а мне – окружающие люди и дома. А есть вечные нытики, которым везде плохо. Вот эти кексы раздражают.

Кстати, Катерина спрашивала, почему я был бы рад развалу России и снова низким ценам на газ? Это такой прием в риторике, называется визуализация. Если собеседник не понимает, что ему говорят и нужно вместо текста нарисовать словами картинку. В общем, к эмоциям это отношения не имеет. Если внимательно прочитать мои сообщения, в них четко сформулирована моя позиция.

Еще порадовала уже упомянутая Виктория, которая скандирует в Польше «Украина понад усэ!». А «слава нации, смэрть ворогам!» тоже будем скандировать? Я не особо вникаю в современную идейную основу всех этих ультра-мега-турбо-патриотов, но мне кажется, евреи в ней скорее относятся ко второй части этой кричалки, чем к первой. Пока есть россияне и война с Россией, до евреев дела нет. А что делать, когда закончится и война и русские? А ну да, это ж мирные хлеборобы скандировали. Чуть не забыл. ))



И абсолютным апогеем стало письмо айтишника https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/6976

Вот такие письма я люблю – без соплей и эмоций, чистые факты и статистика! Читая его, у меня было дежавю. Это ж Сеня Яценюк в украинских толк-шоу, уверено и убедительно размахивающий руками и несущий полный бред. И народ с студии, слушающий его с октытым ртом и тыкающий в плюсики. У Сени в этот момент рейтинг 98%, он счастлив. Народ в студии в полном экстазе. Ничего не понятно, но очень нравится!



Придется мне, дорогие мои почитательницы, снова огорчить вас до невозможности.

Кстати, первый раз вижу айтишника, неумеющего пользоваться гуглом. Думаю письмо все-таки Сеня прислал. Под айтишника косит.

Итак, вот ссылка на статистику украинских беженцев в Германии в частности и Европе: https://mediendienst-integration.de/migration/flucht-asyl/ukrainische-fluechtlinge.html

(окончание)
Там если покликать, есть цифры по всем странам. В Германии зарегистрировано 971.000 человек, статус получили 670.000 человек. Первожу на понятный язык – 971 тысяча людей получают пособие и прочие ништяки, 670 тысяч уже получили карточку беженца, 300 тысяч карточку еще ждут, печатный станок не успевает штамповать.

В одной Германии беженцев больше, чем наш Сеня насчитал везде. Хотелось бы знать, откуда цифра 240.000 в Германии и так же источники, где Германия декларирует, что приняла уже миллионы беженцев?! Боюсь источники мы не увидим... да и зачем? Публика уже похлопала, можно уходить победителем!



Еще больше мне понравился слоган – чем западнее, тем багаче Европа! Там зарплаты в 20-30-50 раз выше! Ну точно Сеня! И народ в студии уже кубатурит, сколько бы он получал, если бы мы были в Европе! А еще лучше на 100 умножить! Так легче считать! В глазах доллары и на лицах счастливые улыбки.

Айтишник вроде в начале письма говорит, что общается с коллегами по всему миру. А давайте, вот чтобы вилами по воде не возить, спросим у них насчет зарплат? Сколько наш Сеня в Украине получает? Около 2000 ЕВРО. Так это сколько ж должен получать айтишник в Германии (западнее некуда!)? Сколько-сколько? 100.000 евро? В месяц! Фига себе?! Когда следующий самолет до Берлина? К черту самолеты! Хоть на лисапеде, хоть пешком! Ну а теперь капелька реальности. Айтишник в Германии получает порядка 6000 Евро. Это значительно больше чем в Украине. Ну налоги, конечно, неплохо бы вычесть... ну да ладно, не будем портить цифры. И Сеня это знает не хуже меня. Но вот сдержаться не может... 20-30-50 звучит значительно красивее, чем 3... и еще очень понравилось, что в Дании большие зарплаты. Нет. ОЧЕНЬ большие. От такие зарплаты в Дании! У нас завод в Дании, я туда регулярно езжу. А до этого жил во Фленсбурге (6 км от Дании). Так что с датчанами много общаюсь. Дания - прекрасная страна. Датчане - самые счастливые люди в Европе (по статистике). В Дании ОЧЕНЬ большие зарплаты. И САМЫЕ БОЛЬШИЕ налоги в Европе. НДС – 25%, налог на ввод автомобиля – почти 100% и т.д. Люди там живут не бедно. Совсем не бедно. Но далеко не так, как пытается нарисовать наш Сеня.

Кстати, я серьезно задумался и, кажется, нашел, кто зарабатывает за бугром раз в 50 больше, чем при сравнимом положении в Украине! Илон Маск зарабатывает в 50 раз больше директора Мотор Сичь!



На этой ироничной ноте прощаюсь с доктором и благодарными слушателями

Максим, Германия

Добрый день, дорогой доктор! Добрый день, читатели канала!
Обычно, когда я вижу что-то вроде "нет желания вести дискуссии", я их не веду, но сегодня меня, возможно невольно, причислили к числу "мои дорогие почитательницы"...
Поэтому решила ответить Максиму, который хоть и употребляет подпись "Максим, Германия", но там же вовсе не Германия в голове и сердце, и уж тем более не Украина...
Сегодня, Максим, постараюсь изо всех сил, чтобы дискуссия Вас не утомила, не буду с Вами ни на политические темы, ни на технические тем более. Напишу как Вы любите, без соплей и эмоций, чистые факты и статистика.
По состоянию на 19.20 21.08.2022 под Вашими двумя последними письмами было 115 положительных реакций из 454, то есть 25%. Конечно, нельзя забывать о погрешности, ведь не все читатели какие-то свои реакции выражают в форме смайликов, но даже такая выборка, может свидетельствовать о том, что обращение "мои почитательницы" с Вашей стороны было весьма преждевременным, не учитывающим реальное отношение к Вашей точке зрения на многие вопросы.
Смею утверждать, что и Ваше высказывание "народ злющий" тоже совершенно не подтверждено ни фактами, ни статистикой.
Не могу не поблагодарить Вас за аналогию между Илоном Маском и директором завода "Мотор Сич".

Алена, г. Буча

Mаксим, в Украине президент - кто? Или его народ заранее выбрал в предчувствии войны с россией, чтоб не жалко было потерять? Абсолютно не имею иллюзий, насчёт Украины как супертолерантного государства, но похоже, что в этой части Украина таки основательно продвинулась. Среди всех колоритных комментариев на Фейсбуке в его сторону, его еврейское происхождение упоминалось на удивление ничтожно мало.
Насчёт девушки из Запорожья, живущей сейчас в Польше - тут вы, похоже , не поняли некоторых нюансов . Но в результате могу с вами согласиться - послать на фиг, всех , кто обвиняет других за их выбор. Главное - потом не винить себя.
А вот про ITшника ( который не умеет пользоваться ГУГЛОМ 🤣, damn , I didn't dare to say it that straight) - это , да , просто феерично. И про зарплаты в 20-30-50 раз... Зато я сразу почувствовала себя очень богатым человеком, чисто по территориальному принципу, спасибо и на том доброму человеку 🙂 Но главное - я таки не поняла, в чем был посыл? Кого и в чем мы как бы подозревали ?
Вот видите - оставаясь женщиной, со всей нашей эмоциональной логикой - всё-таки готова признать правоту оппонента ( если он согласен с моим мнением , конечно ).
Олена/Елена.
P.S. Евгений Олегович и сообщество, извините, что я тут так безудержно болтаю , и в основном всякую чушь - это когда я сильно волнуюсь . Не спокойно мне, насчёт 24го

Бажаю гарного здоровя лікарю!

Мій лист адресований у бік коментаря https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/6986

Змістовно.
Я тертий калач, та не ведусь на емоції, та обіцянки.
З початку війни росії проти України я бачу як масовано наживаються на крові та горі українців, та цинічно відносяться до українців та України, та використовують у своїх цілях заради наживи, піару тощо.
Як до третього класу людей, якогось сміття. Для мене це не нове, я нижче розтлумачу на прикладі чому. Я з цим зіштовхуюся близько 14 років підряд. Будь ласка, я не кажу що всі так роблять, я знаю що прості люди вважають інакше, але через мовний бар'єр саме позаяк й ми не мають змогу перевіряти інформацію кому вони пересилають гроші, та на що вони витрачаються.

Я закликаю перевіряти фонди, організації котрі збирають кошти, не обов'язково напряму питати про звіт, а брати на олівець усіх дійових осіб, а по завершенню війни - вимагати звіти, та куди та й нащо пішли кошти.
Це не стосується українських фондів. Там кожну копійочку наша діаспора по світу відпрацьовує.
Бо коштів виділено - дуже багато, але вони як ви бачите - не й дуже то й доходять до України та українців. Кожен сайт - різні фонди. Різні країни - різні фонди. Їх сотні тих фондів, якщо не тисячі. І всі збирають кошти, багато коштів. А все що роблять деякі фонди - це десятки фоток з різних ракурсів на фоні однієї тієї ж вантажівки без номерних знаків, в зручному ракурсі де не видно нікого окрім якихось коробок зміст яких невідомий, нема номерів, людей, нікого. Та показують бурхливу діяльність з різних ракурсів без самих людей. Наче "бачите як ми у поті яйця працюємо? Давайте гроші, нам можна довіряти, бо ми стоїмо біля вантажівки в невідомому місці, з невідомим змістом, але ми робимо вид що це гуманітарка яку ми закупили на ваші кошти та ось передаємо українцям". Тобто фейкові фотки з фейковою звітністю. Це стосується не усіх фондів - але такі покидьки існують. Я сам їх бачив. Один з таких - не посоромився звітувати про 430 тисяч доларів у день ракетного удару по краматорську котрі вони витратили на евакуацію людей декількома автобусами.

Ви просто не розумієте, та не маєте часу зрозуміти - що Україна була в тренді світовому №1.
Це надзвичайно дорогий ресурс. Ця увага - коштує багато десятків мільярдів доларів.
Й цю увагу - монетизували по повній. Бо українці не задають питань, звітоновності нуль, перевірити неможливо, а ті хто донатив від совісті відкупились. А якщо щось не так з допомогою - то там самі українці та їх корупція винуваті, ми своє діло то зробили, допомогли простим людям у біді хто чим зміг. Ось чому увага й згасає.

Просто наберіть у гуглі: "Donate to Ukraine"
Та ви побачите 450 мільйонів результатів пошуку. Це не доречно так казати, але з цих 450 мільйонів, якщо вам не ліньки - ви знайдете десятки та й сотні тисяч різноманітних фондів на різні імена які жодного відношення до України не мають, не як не контролюються, та де-факто є шахрайськими схемами світового масштабу. Просто потратьте ваш час, та можете закидати мене гнилими помідорами, якщо я не прав. Поклікайте лінки, знайдіть адресу, звітності, результати робіт тощо, що підтверджує роботу.

І Українці завдяки своїй наївності - це все сковтнули.
Та навіть не думають ставити питання, бо "ой спасібо за то, што і так прінялі нас в бєдє".
Ті нікому ви не потрібні. Ці гидоти висмоктали та відсортували з України найцінніші кадри, а й ті, хто менш цінне - залишили у Східній Європі на плечах країн таких як Латвія, Литва, Естонія, Польща, Чехія, Румунія, Болгарія. А собі повводили фільтри та беруть не усіх, а тих, хто їм потрібен - фахівців.

Що не так? В мене купа знайомих котрі залишилися в Польщі, бо далі чемно не пускають.
А ті, хто мав освіту вищу технічну, медичну - залюбки прийняли у Німеччині, Австрії, Бельгії, й так далі.

(окончание)
Я можу помилятися. Але я дуже добре та довго знайом та маю справу з західними заказниками та великими компаніями на котрі я працював свого часу. Сам лікар неодноразово повідомляв, з чим я згоден абсолютно - що для цих істот діти з Нідерландів набагато цінніше - ніж діти з України.
Так само з дорослими. Може навіть гірше.

Мій лист не варто сприймати як: "зрада, нас кінулі, усьо пропало". Ні. Але не розвішуйте вуха, та перевіряйте інформацію, не будьте наївними, не будьте байдужими. Не будьте жертвами. Нас усіх масовано вбивають, й ми маємо права заявляти о собі. Тим паче - ми в тренді, та надзвичайно великі кошти залучені. Дуже жаль що не можу писати більше, бо прикладів дуже багато, але читати ніхто мій лист не буде. Бо всім байдуже та лінь. Навіть тоді, коли це напряму стосується життя.

Що стосується статистик - є офіційні державні джерела, та використовувалися ресурси такі як europa.eu та національні піддомени.

Здравствуйте, доктор, и остальные участники чата!!
Очередные выходные !! Недели и месяцы, а вместе с ними и жизнь, летят со страшной скоростью!!
Отличную тему подняли — патриот/ не патриот.
Мой муж -крайне предусмотрительный человек, и тревожные чемоданчики у нас были собраны задолго до...
Так же задолго «до» он начал уговаривать меня уехать на западную вместе с моими возрастными родителями. С комфортом, в специализированной машине для отца - инвалида ,с неограниченным количеством вещей и тд. Я упёрлась на глухо,никуда не поехала и родителей тоже не эвакуировала!! Когда, таки, бахнуло мы, как и все наши соседи, переселились сначала в ископаемое бомбоубежище, а за тем ,в комнату консьержей на первом этаже 9 ти этажного дома( там нам -дурачкам, казалось безопаснее). Родители живут на расстоянии 3 ёх домов. Так вот, я психологически не могла себя заставить не только сходить к ним, но даже подняться и покормить кота на 7 эт. Опыта бегать по улице под обстрелами у меня не было. Помочь в ситуации отец- инвалид и обоим родителям по 85 лет спуститься в подвал по лестнице с 5 го этажа ,а затем обратно, не представлялось никакой возможности. Да!! По началу мы крепились - ну ещё денёк, ну ещё одна бессонная ночь, потом ещё день и ночь и так 3 недели!! Смысла тупо сидеть, слушать непрекращающуюся канонаду и онлайн ( в то время ещё было) считать городские потери населения и жилой застройки, ежеминутно обзванивать всех знакомых из разных районов и не приносить никакой пользы ни себе ни людям, которые исполняли ровно такие же « па» , очевидно, не было никакого. Стрелять и убивать мы с мужем и тем более с родителями не умеем, да и возраст почти уже не призывной. Предприятия наши разбомбили в самом начале войны. Вести из Гостомеля ( друзья) приходили не утешительные, в доме оставалось заселенными из 44 квартир —6. Через 15 мин после принятого решения уже были в машине.
Как 4 дня добирались до Кишенёва рассказывать не буду — это отдельная история ( машина, посеченная осколками, до сих пор там стоит) Про эвакуацию родителей и кота через неделю после нас с мужем, уже писала. И это Харьков не был окружён, не оккупирован и сносили его не так, как сносили Мореуполь. Так вот, теперь, пройдя всё это « хождение по мукам» могу с уверенностью сказать, что мирное, лопоухое, отягощенное возрастом, или иждивенцами ( дети, старики, инвалиды) население — это обуза для армии. Сидят в своих домах до последнего, а их нужно кормить, лечить, греть, из под завалов вытаскивать и потом, под бомбами, рискуя жизнью, всё-таки вывозить, ну или хоронить. Какой же это патриотизм???? Кстати, родителей вывозила насильно!!! Умрём в Харькове и хоть ты тресни!! Подействовала только угроза, что тогда я возвращаюсь и будем умирать вместе!!
Что касается сытой и счастливой жизни в эмиграции. Мне было все равно где жить, что кушать, в чем ходить, только бы не слышать этих ужасных раскатов от взрывов, рокота бомбардировщиков над моим домом, не унимать снова и снова жвачку мыслей «сейчас или пронесёт». К счастью, я не нуждаюсь в выплатах и льготах ( хоть ужиматься сейчас приходится конкретно),так что ехала я не за ними, но будучи волонтёром с первых дней в Варшаве, насмотрелась на многое. Школы, заполненные плачущими детьми и их матерями с затравленными глазами, лагеря для наших беженцев на 40 коек/ матрасов, на стариков и инвалидов, которым место в специализированном лечебном заведении, а не на полу, с которого они не могут поднятся, что бы дойти до 1—2 туалетов на все помещение и есть они не могут то, что им дают бесплатно, потому что жевать не чем!! и это, когда ковид косил всех налево и направо!! У нас с мужем Израильские паспорта, но живём сейчас мы в Польше, потому, что здесь можем принести больше пользы нашим людям чем там или в Украине. В свободное время хожу в тир и имею не плохие результаты!! Так что в случае чего, уже не побегу!!! С первым же днём мира вернёмся в Харьков и там уже точно знаем, что делать и куда себя применить — Оба пойдём чистить город - архитектор по образованию, но готова идти на любые работы по строительству.

(окончание)
Так что всем ,кто говорит — «не патриоты и жируете на чужой земле» предлагаю увлекательную поездку с задачей: вначале попасть в лагерь для беженцев, за тем найти жильё, прожить на «шаровые» пособия, выучить детей без языковой базы, сохранить здоровье и жизнь родственникам -старикам, срочно выучить местный язык иначе работу не найти, по возможности волонтёрить, и самому не свихнуться от всего набора « сытой жизни». Это не к тому, чтобы жаловаться на помогающие нам страны!! Нас просто очень много понаехало!! Но и за лагерь для беженцев, даже с такими условиями нужно 100 раз сказать Спасибо !! Особенно Польше( покаталась, насмотрелась)
Что касается медицины,то проблемы не только в Польше. Такая же хрень по всему Евросоюзу, Канаде и даже Израилю. Нет платной( не дешёвой)страховки —твоя болезнь либо пройдёт сама собой ,либо ты умер. Бесплатная западная Медицина даже не чета советской. Никто не прийдёт, позвонить не кому, приём врача через месяц после обращения. И это повезёт если врач украино/ русскоговорящий ,а на чужом языке ещё попробуй объясниться с доктором. Английский в Польше очень слабо развит. Наш беженец проходил 6 дней со сломанной рукой— не было места на рентген. Руку зафиксировали и вежливо выпроводили. Наша схема заболел— позвонил своему любимому врачу — пришли— диагностировали— выписали лекарства — узи, томограф, рентген завтра— лежишь лечишься— позваниваешь к врачу— выздоравливаешь, здесь не работает ни в каких интерпретациях.Страховая Медицина великолепная!! Плати 1500 евро в год и лечить тебя будут весело и быстро!!
Пособия в Польше знаю все. Помогаю технически их оформлять. Так что, если кому-то интересно, напишу список.
Радость то какая !! от Максима из « мы Европы» впервые получила скупую, хоть и саркастически - снисходительную похвалу!! Айтишнику на этот раз досталось, хоть он и не женщина. Прикрыл нас -злобных и убогих😷
Виктория — Харьков

В догонку! Вы — Европа сидели бы тихо тихо в отношении еврейского вопроса и разных лозунгов. В сравнении с «вами — Европой» и русские и украинцы просто дети!! А что Украина будет скандировать « после» поживём увидим. Не нужно заранее прогнозировать в вашей манере —«все козлы»!! Конечно не хотелось, бы как обычно, евреи во всем виноваты, но мы привыкли!! Ничего нового!!
Виктория— Харьков

Добрий вечір, дорогий лікарю та читачі каналу!
Коли ми переможемо, перед нами постане дуже серйозна проблема, нам доведеться шукати спільну мову із тими, хто десятками років знаходився під впливом російської пропаганди. Так, саме десятками. Інформаційна війна почалася не в 2014-му, а значно раніше.
Я дуже не хочу, щоб перемога України у цій війні кимось із Донецьку сприймалася як "окупація бандерівцями", і я впевнена, що російська пропаганда, навіть випускаючи останній подих, буде кричати про укрофашистів.
Мені здається, що ми маємо налагоджувати діалог із українцями, які багато років прожили у російському інформаційному просторі, вже тепер.
Саме тому я сьогодні вирішила поділитися тим, що мене мучить останні пів року, і що я навряд чи зможу колись собі пробачити, але діалог варто починати з визнання помилок.
У 2011-му році я працювала в організації, яка мала своїх представників у кожному обласному центрі, час від часу цих представників збирали на звітні зустрічі. Кожне таке відрядження, звичайно, окрім робочих моментів, містило і неформальне спілкування. На таких "посиденьках" у ресторані найяскравішою зіркою завжди був Толік із Донецька. Колектив був переважно жіночим, Толік встигав всім приділяти увагу, шуткував, розповідав цікаві історії і просто був душею компанії.
Сам про себе Толік говорив, що він виглядає як "гопнік". Але його дещо сувора зовнішність зовсім не помічалася за іскрометним гумором і гнучким інтелектом.
Оскільки наші функціональні обов'язки з Толіком були досить схожими, ми часто із ним зідзвонювалися, щоб обговорити особливості виконання тих чи інших завдань. Ну і звичайно, коли ти з людиною багато спілкуєшся по роботі, з часом Ваші стосунки стають товариськими. Ви починаєте вітати одне одного зі святами, обговорювати якісь житейські моменти.
Влітку 2013-го я пішла у відпустку по вагітності і пологах. Цей найщасливіший етап мого життя настільки мене поглинув, що за подіями 2014-го я слідкувала до досить ретельно. Оговталася я лише тоді, коли потік переселенців з Донбасу наповнив Бучу, всі шукали житло. І тут я згадала про Толіка, інших знайомих з того регіону в мене не було.
Я йому подзвонила, щоб дізнатися як він. Виявилося, що Толік оцінив всю ситуацію одразу, приїхав з Донецька до Києва, влаштувався у Києві на роботу, зняв квартиру, повернувся у Донецьк і перевіз звідти до Києва свою сім'ю. Людина вже повністю влаштувалася, а я тільки прокинулася із своєю пропозицією. Але навіть не це мене турбує майже щоночі.
Дружина Толіка була в декретній відпустці, їх дитинка була трішечки старша за мою. Толік був єдиним годувальником у сім'ї, тому, звичайно, він міг орендувати тільки однокімнатну квартиру. І от у цю квартирку переїхав Толік з дружиною і маленькою дитинкою та літні батьки Толіка. Батьки Толіка згодом прийняли рішення повернутися, бо їм ніде було жити. Серце Толіка розривалося на шматки, я це прям чула у його голосі. Він не міг заробити на оплату оренди ще однієї квартири. Я запропонувала поселити батьків в мене на кілька тижнів, поки він їм щось знайде. Він подякував і відмовився, адже він вже встиг вивчити всі варіанти. І знаючи Толіка, я впевнена, що саме так і було. Волонтерські організації і благодійні фонди пропонували тимчасовий прихисток на кілька днів, у гуртожитках ВНЗ і заводів не хотіли і чути про біженців, Толік стукав скрізь. Моя пропозиція не вирішувала питання, він відмовився і його батьки повернулися назад.
Тоді мені здавалося, що я нічого не можу зробити, адже я у декреті і в мене немає зайвих грошей, в мене немає зайвої нерухомості, щоб йому запропонувати для батьків, але це було моїм самообманом, моєю слабкістю. Я могла зробити більше, і не зробила, і я зрозуміла це тільки у березні 2022-го, я не можу собі цього пробачити і, напевне, не пробачу ніколи.
Пізніше, у 2016-му в мене вкрали телефон і я не змогла відновити всі номери, номера Толіка з тих пір в мене немає, я не знаю як його батьки зараз, не знаю чи можу я якось спробувати виправити ситуацію.