Евгений Олегович, добрый день.

Хочу попросить вас написать о моем канале – «Военно-городской дневник».
Это не коммерческий канал, я не организую там никаких сборов и не призываю к донатам. Не публикую новости, а под публикациями нет обсуждений. Этот канал – своеобразный онлайн-мемориал историй реальных людей.
Сначала это был приватный канал, где я собирала истории людей, публикации которых встретились мне в Facebook, и я не собиралась делиться каналом или пиарить его. Но сейчас решила сменить тип канала на публичный и поделиться им с наибольшим количеством людей. Потому что в большинстве своем там собранные истории от первого лица и они очень хорошо демонстрируют как простые люди видят эту войну и что они чувствуют, находясь в этой войне. Все публикации содержат скриншот и ссылку на оригинальную публикацию, то есть с каждой публикации можно перейти на оригинальную должность автора.
Этот канал я начала вести в апреле и сейчас там почти 600 публикаций, а историй, которые на очереди столько же.
Если не сложно, пожалуйста поделиться ссылкой на канал.
Заранее спасибо.
https://news.1rj.ru/str/svidetelivojny
--
С Уважением,
Виктория

Пишет доктор.
Напоминаю: суббота-воскресенье на нашем канале дни отдыха .
В качестве релакса и информации к размышлению, предлагаю сказку от Катерины из Изюмского района:)

Доброго дня Любий Лікарю. Ніколи й дихнути. Не записала казку у блокнот. Тож пишу вам на пряму, щоб хоча б не забути. Ато через контузію бувають приступи провалів пам'яті. Вона повертається, з часом. Але .... Можли я щось відчувала. Бо кожен день з початку війни до евакуації, або знімала відео, або записувала щоденник. Знала, що забуватиму.

Казка про дуб.

Багато років тому на пустиній галявину впав жолудь. Земля була суха і збіднена, але малий упертюх проріс. Важко йому це далося. Та найтяжче було попереду. Більш менш перезимувавши дубок стикнувся із смертельною небезпекою - бензокосою. Безжальна, яка зносила все на своєму шляху норовила знищити деревце. У бідолашного дуба все в середині аж завмерло. Але великим чудом його не зачепило. Він ріс далі. Десь поодаль чув як багатоголосий спраглий хор просить води. Як хтось стогне і просить накрити його від безжальної спеки. Та він був дуже маленький і не знав хто це.
Через деякий час людина з бензокосою пройшла уже із граблями, згребла суху траву в кучу і запалала. Бідолашне деревце задихалося від густого диму, воно шелестіло листочками і благало припинити цю катівню. Та марно старий господар був глухий. Нічого не чув. Минув рік і дубок добряче підрізс поряд прилетіло три насінини беріз і тепер маленькі весело щебетати одна до одної. Поряд вперто лізла акація, а поодаль величаво стояв старий кущ калини. Що помітив дуб, що калина ягід майже не давала і листочки якісь тм'яні.
Тепер дуб був вищий і бачив як в городі спрагло молили у господарів овочі води. Капуста раз по раз зачепала господаря за ноги восковим листям і молила про тінь. Якось дереву скаржився томат" Ну невже не можна мене полити з ранку. Є ні поливають з вечора. Мені і так напекло безжальним сонцем, а вони линуть теплої води. Вони що не розуміють, що до коренів уже окріп дійде. Я гаряче пити не вмію, я прохолодну воду люблю. Та й сам господа я бачив холодну воду ковтками п'є, а гарячу по дрібочці. Я просив, казав. Не чує. Не хочу жити". Через декілька діб томат засох. Картопля аж хекала так їй жарко було. Окрім несамовитої спеки господар додатково землю нагорнув, і бідолашна картопля кожні п'ять хвилин від спеки зомліває. Квасоля уже опускає листочки до землі і благає насіння бур'янів прорости, щоб хоч малесеньку тінь дали. Та щойно протикнеться хоч якийсь бур'янець господар біжить із старою і несамовито знищує, немов запеклого ворога, ба більше пройде і чимось побрискає бур'яни, так що довго усі овочі кашляють. Найгірше дощовим черв'якам. Вони і чорній оголеній землі - вони печуться заживо. Вони волають про допомогу, але не чує господар не чує. Прийшла пора косовиці і старий ворог повернувся на межу. Бензокоса. Як кричали молоді берізки і акація, як побивалася і плакала за сестричками і подружкою одинока берізка. Трава висохла її згребли і знову запалили калина кашляла, берізка чередувала чих із схлипом. А дуб старався взагалі не дихати, із горівшої купи долинали волання про допомогу сонечок і коників. Та господар не чув. Він був глухий до природи так навчили працювати його батька в радянському союзі, а батько його. І всі довкола роблять так, чому йому робити інакше? Щей засміють чого доброго. І так рік у рік. Дуб різ і дужчав, поряд тяглася струнка берізка, а кущ калини з кожним роком опускав віти все нижче і листя ставало все т'янішим. Щороку молоді овочі просили води. Черв'яки старалися підлісти під крону дерева і перероблять хоча коріння рідкої трави у смачнючий грунтових сироп. Старий господар не навидів траву і намагався її скрізь труїти. Дуб аж задихався від тієї хімії. В городі земля ставала все біднішою і твердішою і тепер уже овочі скаржилися, що підчас рідких дощів вода не йде до коренів, а зтікає геть замулюючи їхні листячко. Одного разу старий господар стояв під дубом і сварився,що погана земля. А старий черв'як в кореня лише головою похитав" Земля в нього погана, а чому він її пече на сонці, он сам свою шкіру від спеки сорочкою прикриває, щоб не червоніла. А з грунту все забере, і пектися виставить". Всі погодила, а зробити нічого не могли, не чує.

(продолжение)
З часом на межі через постійно викошену траву почали страждати дерева. З кожним роком поживного сиропу ставало все менше, все менше води поглиналося у землю. Через відсутність трави шалені вітри і неприйнятна вода зносили землю з корені відкриваючи їх безжальному сонцю. Першою здалася калина. В якийсь момент вина зовсім опустила віти і листочки не розпустила. Дуб сумно спостерігав як із хижим задоволення старий господар вирубував кущ. Дуб був уже кремезним і могутнім, але міг із себе видавити лише пару жолудів. Як радів, коли проростали і як тужив коли їх викосювали. Далі здалася берізка. З горя у дуба почала верхівка висихати. З кожним роком корені все більше виринали із землі, все глибше вгризалася суха верхівка в стовбур. Дуб проклинав свою природну витривалість. Він хотів одного - не мучте мене більше.
Старий господар ходив довкола нього в хижому передчутті, спочатку це лякало дуба, а потім йому було всеодно. Одного разу на межу зайшов незнайомець і запропонував старому господареві продати ділянку. Старий господар почав сварити, мовляв погана земля, погане розташування, мало води нащо тобі така.
- Мені згодиться! - Посміхнувся юнак. Щось у тій посмішці відгукнулося в дереві.
Все ж старий господар погодився продати. Поторгуватися. Старий господар полегшено зітхнув махнув рукою, мовляв нарешті здихався, і задоволений пішов. Більше його дуб не бачив. А юнак підійшов до дуба поклав долоню на стовбур і промовив" Нічого ще поборемося" і кудись пішов. Довго слід від долоні пульсував на стовбурі, ніби серце розганяючи по змученому дереві жагу до життя.
Наступного дня юнак прийшов з косою, не бензо, а звичайною. Косив довго дбайливо минаючи лікарські трави, конвалії і молоденькі дерева. Потім восени він їх розсадив так, щоб один одному не заважали. Дуб весь аж зіщулився, знову буде дим. Але далі сталося щось дивне. Юнак приніс подерту простинь, старий світер, подерті штани і подерті шкарпетки. Дуб аж листям стрепенув від здивування.
- Зараз займемося твоїми коренями велетню! - посміхнувся у відповідь юнак.
Він дбайливо накрив корені ганчір'ям, а зверху присипані свіжоскошеною травою. Дуб аж зітхнув від задоволення. Це можна порівняти коли на до сонячного опіку притулити щось холодне. Далі юнак приніс цебро води. І дереву здалося, що він потрапив в рай.

(продолжение)
Не уявляєте здивування дерева коли новий господар найняв трактора, але виорав невелику ділянку, а не як раніше в притул до самого дуба. З часом дуб щиро подякував новому господарю, бо плуг не обдер і не пошкодив його дрібні корінці і дерево поволі почало підіймати віти. На виораній ділянці господарювала дружина. Вона розділила виорату ділянку на рівні частинки, неширокі щоб можна було рукою дістати і накрили соломою, посадили, садили дивно не розділяли рядочками, а ніби в перемішку, але не хаотично, щоб культури між собою не сварилися. Навесні завжди дмухали льодяні вітри і обморожували саджанці. Тому новий господар швиденько з боку найсильніших вітрів поставив тинок із палиць. Трішки димогло, але не достатньо. Тому новий господар обвсадив по периметру усю ділянку топінамбуром. У вітах дуба жив одинокий горобець( всі інші пташки политіли геть шукати корм) раз по раз прилітав сідав на гіляку дуба весело щебетав, та сміявся з того як господарюють нові господарі, та й сусіди в обличчя господарям сміялися. Та їм було все одно вони робили свою справу.
Тяжко, ой тяжко було господарям перший рік. Свердловини немає, тож воду тягали із колодязя. Та й бур'яну дуже багато. Шкода було дубу, все шелестів листям до нового господаря
- Чому ви так мучаєтеся, протравіть, попередній так робив. - звертався дуб
- Ні, бур'ян поросте, поросте та перестане, це спочатку важко.
Дуб взагалі нічого не зрозумів, але сперечатися не став.
Нові господарі рвали бур'ян, зрізали серпом, скосювали, сікли секаторим доки не набрався насінням і товстим шаром клали на виділені діляночки, вони їх називали грядами. Діти ходили коло батьків і немов маленькі гармати то тут то там прицільно стріляли то насінячком кавуна, то кісточкою абрикоси, персику, вишні, яблука і винограду. Ох як же весело їм було цим займатися, і ніхто їх не сварив, а навпаки підбадьорювали. А діти раді старатися. Реготали. І дуб сам не помітив як втягнувся в цю веселу атмосферу.
Багато працювали нові господарі. Городина підіймалася і весело щебетали між собою. Прикрита соломою і сухими зрізаними бур'янами земля була волога, приємна, нові господарі старалися поливати зранку холодною водою, тож городина напивалася в досталя і більше не скаржилася. Солому го сподарі називали мульчею, дуб з два місяці вивчав це дивне слово. Окрім мульчи корінячко городини від жагучої спеки захищали самі рослини. Густо посаджені один до одного, не давали вільно рости бур'янам і листя одного, давало тінь другому.
От кожного вечора томат дякував гарбузу, що той закрив своїм великим листям коріня від палючого сонця.
Спочатку господарі носили скрізь воду з колодязя, але з часом почали виливати по 5-6 відер лише під нього, дивної, каламутної. Дуб запитав:
- Господарю, що це за вода.
- Із ванної. Тобі не подобається?
- Ні що ти. Смачна.
В коренях на гнилому ганчірі поселилися черв'яки і дуб вперше за багато років наївся вдосталь смачного грунтовно сиропу. З часом підіймалися городина і топінамбур. Одна капустинка навіть закохалася в топінамбур в все раз по раз лоскотала його своїм листячком. В грядах теж оселилися дощові черв,яки. І земля під шаром мульчи ставала все м'якшою і пухкіщою. Огірочки задоволено ніби роспливалися ситі і пузаті.

(продолжение)
Так і жили роками. Покинуту невиорану частину городу господар спочатку просто косив. А восени приносив або куплені саджанці і садив, або те що виростало з наплюханого дітьми. Хоча в основному старався не чипати, старався лишити там де виросло. Пересаджував тільки, якщо заважало один одному. З часом господарі пробили свердловину і із шлангів добряче проливали все що росло. А росло чимало тепер на ділянці не було нещасної городини і одинокого дуба. Тепер тут росло все що тільки можна уявили, і плодові, і не плодові, і декоративні дерева. Найрізноманітніші куші. Квіти, лікарські, пряні трави. Гриби. Господар поряд з дубом посадив горіха і вони тепер поважно перемовлялися. Коріня дуба вкрилося товстим шаром грунту бо господар щороку додавав ганчір'я і мульчи, тепер у цьому не було потреби, господар періодично скошував траву і все. Потім господар посіяв гриби під дуба і горіха. Особливо їх веселив труфель. Коли повз проходив господар, він показував язик і казав " Не побачиш, не знайдеш". Та господар знаходив і був на сьомому небі від щастя.
Бур'янів ставало все меншу і тепер господарі привозили з відкілясь листя і траву. А якщо десь дощкульми на них господарі клали старий ленолейм, або картон. І шкідників практично не лишилося. Багато їх було в перший рік. Ох і об'їлися сонечка та хижаки того року. Тому покликали родичів з інших ділянок щоб теж поїли. Тепер розмножилися хижаки і у шкідників не лишилося жодного шансу. Бідолашний горобчик обївся гусениць. І лежав догори лапками на одній із гілок дуба.
- Ох як їх багато, я всіх не з'їм? - скаржився він.
- Так покличе друзів на допомогу! - запропонував дуб.
Тепер пташок ціла зграя.
Пішли дощі, і не стекли, не замулили рослини. А немов в губку впиталися в мульчу. Особливо веселилися після дощу дощові черв'яки. Вони виставляли із мульчи свої писки і показували язика, а коли пташка налітала їх схопити, гульк і був такий. І знову. Ну й кумедні.
Тож тепер щоранку на ділянці стояв страшенний пташиний гомін. В вечері підчас заходу сонця кружляли стрикози, а вночі полювали кажани.
Одного разу пройшов господар з пилкою до дуба. Дерево не сахнулася з переляку, а спостерігало з цікавістю.
- Ну що велетню займемося твоєю верхівкою?
Дуб свально зашелестів вітами. Ну дуже вона йому дошкуляла.
Господар дбайливо обрізав і зріз замазав садовим варом.
Багато жолудів достигало на дереві. Щойно починали опадати приходила господиня і збирала. На запитання дуба навіщо. Господиня пояснила, що їсти будуть. Дуб здивувався, але наступні роки плекав жолуді, ще завзятіше. Ті жолуді, що проросли господиня відносила на відстанях де заважати не буде, садила. Тож тепер уся межа була в молодих дубках, а старий дуб не міг натішитися своїми дітками.
Та на межі росли не тільки дуби, там були і берези, і горобина, і цукровий клен, і акація, і гльод, і бузина. І з часом на межі виріз справжній ліс. Весело було гомоніли з друзями.
Одного разу господар прийшов з лопатою і почав щось копати на місцині яку завжди зберігав порожньою. Довго копав. Землю розподіляв перекриваючи струмки якими тікала вода з ділянки. Вирив глибоку не рівномірну , яму, а до неї немов промені по всій ділянці канавки - він їх назвав дренажем. Не довго стояла яма порожньою. Пішли дощі і вона набралася води. Тепер господар звідти поливав. Потім вирив ще, нижче і зробив щоб перетікало. Так вийшло три озера. Завдяки цим озерам дерева почали робити свій власний дощ. Коли нічна роса опадала на землю. Господар оселив там рибу і раків.
Потім господар побудував сарайчик і оселив качак на озері. Ох і кумедні. Особливо дубові подобалося коли вони лоскотали, його хвостиками. І відкладали біля стовбура яйця.
Далі господарі відгородили ділянлчку сіткою і там оселилися кури із свиньми, як не дивно дуже комфортно їм разом. Далі оселилися кози і коні.

Одного разу лежав господар під дубом і дерево запитало.
- А чому твоє господарювання так відрізняється від попереднього господаря?
- Твій попередній господар притримувався інтенсивних стандартних технологій, а я притримуюся природних правил, це називається пермакультура.
-А як ти до цього дійшов?
(окончание)
- Раніше і я робив як твій попередній господар. Але нічого не отримував. Я ішов на роботу, щоб себе прогодувати, працював як проклятий і все одно був голодний. Я був нещасний. І мене почало мучати питаня. Що не так? Я почав читати, досліджувати. І знайшов статі про природне землеробство. Чесно кажучи ця ділянка налякала мене, але коли я побачив тебе,Дубе, змученого, як ти тримаєшся за життя. Я вирішив прийняти цей виклик. І от результат. Правда тут добре?
- Так тут справжній рай.
- Тобі краще зі мною?
- Звичайно, я найщасливіше дерево у світі.
- Ну раз ти щасливий, то і я щасливий. - промовив господар і заснув.
А дуб задумався. Шкода що таких як він мало. Шкода,що люди не розуміють як вони залежать від навколишнього середовища. Що нещадно нищать його. Шкода, що людство рубає гілку на якій сидить.

Все казці кінець. Сподіваюся ви зрозумієте, що я намагалася нею донести
Слава Україні.
Катерина Ізюмський район.

Катерина Ізюмський район, здравствуйте! Ваша сказка мне очень полюбилась! Она согрела мне душу своей душевностью, любовь и пониманием природы! Дякую вам! Вы талант!

Добрый Наш Доктор, Евгений Олегович, здравствуйте! Много раз хотела написать письмо, то на одну тему,то на другую,но мои мысли я встречала у вас на канале,не хотелось повторяться. Сейчас самое время. Тревога, Днепр. Вчера над нашим домом пролетели 2 ракеты, сегодня все утро взрывы. Дочка на руках спит, сидим в кухне, кухня внутри дома. Доктор,так ХОЧЕТСЯ ЖИТЬ! Нам всего по 35 и столько было планов, а теперь постоянная тревога за всю семью. По ночам сплю плохо, прислушиваясь к тревогам и бахам. Жизнь поставлена на паузу, далеко боишься планировать, вроде и есть планы, но на пару дней. Но понимаешь,что все может измениться, жизнь сейчас в Украине -рулетка. Будьте вы прокляты, кто жмёт на эти чёртовы кнопки, кто отдает приказы бить куда попадет!!! Опять бах! Допишу,если живы останемся...

Здравствуйте, Евгений Олегович, и читатели канала.

Я из России. Уже писала Вам, ещё в феврале, когда началась война. Потом много читала писем других людей, и с апреля по август взяла паузу. Очень сложно жить в постоянном напряжении и негативе, когда у тебя годовалый ребёнок, который правда все чувствует.

Очень много мыслей у меня, сначала думала, что напишу, поделюсь с Вами, а начала писать и понимаю, что не нужны Вам мои слова, они просто неуместны.

Сегодня юбилей у фюрера №2... И как невероятно много людей желают этому таракану смерти. Но при этом все сидят по норам, как в сказке про тараканище...
Я вот только подумала, что у этой банды точно есть план на случай, если батя умрёт. Что шайка будет делать после его смерти? Маловероятно, что там адекватные люди, готовые немедленно все прекратить...

Желаю победы Украине, а после - процветания❤️.
А Россию уже ничего не спасёт...

Здравствуйте, Доктор!

Война. День 227. Нас обманули!

"Нас обманули!
Картель англосаксов
Ставит под пули
За тысячи баксов
Марионеток,
В глаза им - монеток!..

Нас обманули!
Отвагу и гордость
Нам завернули
В измену и подлость!
Тяжкую ношу -
Не думали? - сброшу!

Нас обманули!
Мы с мирными - мирно,
Восемь тянули
Годков. Но настырно
Тянут нас в бойню,
Сдавайтесь спокойно!

Нас обманули!
Мы жаждем вендетты!" -
Немцы шагнули
В Союзное лето.
Как дежавю -
Тот июнь к февралю…

Война ФМ | @voina_fm

08.10.2022

Здравствуйте Доктор Евгений Олегович мне иногда плохо и страшно одновременно потому что вдруг это дед запустил ядерную бомбу это человечеству придёт трындец мне 20 лет я еще хочу жить а моей сестре жить и жить ей только 12 лет иногда так хочется его вырубить и чтоб ничего такого не было и моему племяннику только 1 год я не смогу без моей любимой собаки я люблю людей я уважаю президента Украины со стальными яйцами и хорошим умом дай бог ему здоровья крепкого и его семье 🇺🇦💙💛 Слава Украïнi
Украина понад усё

Понедельник утро.
Пятый час воздушной тревоги.
Под ударами вся Украина.

Россияне..Украина вам этого никогда не забудет и не простит.
То,что вы делаете с нами - вернётся вам сторицей.
Вы захлебнётесь от той боли и страха,что незаслуженно принесли нам.
Каждый из вас..

Оля,Одесса

Ранок. Ракетний терор…


Дорогий лікарю, сьогодні язик не повертається навіть сказати Добрий ранок чи Добрий день!
Ранок. 10 жовтня. Київська область. Почали збиратись на роботу, в садок. Хтось вже був в дорозі на роботу. Особисто я вийшла на двір поставити дитяче крісло в машину. І тут вибух, потім ще один. Швидко в хату, дитину в кімнату, де немає вікон та працює правило двух стін. Рішення: дитина сьогодні вдома, в садочок не йдемо!
Повідомлення: вибухи в Києві.
Пізнаємо локацію: центр Києва, біля дитячої лікарні, куди їздимо з сином до лікаря. Відразу повідомлення до нашого улюбленого педіатра: як вона?! Така заспокійлива відповідь: нормально.
Лікарю, я намагаюсь не занепастити свою душу, своє життя ненавистю. Я вважаю, що росіяни на це не заслуговують: я не хочу навіть витрачати енергію на невисть. Я хочу витрачати енергію на добро: я роблю донати по максимуму. Я віддала всі можливі речі свої для переселенців. Тепер шукаю знайомих, які також хочуть та можуть допомогти переселенцям…
Але лікарю: як не посивіти в 29ть років від хвилювання?! Напевне, ніяк…:/

Здравствуйте, дорогой доктор Евгений Олегович!
После того, как прозвучала по телевидению новость о том, что на россии мобилизируют зеков, никак не могла да и до сих пор не могу успокоиться. Только представлю эту нечисть на нашей земле, в наших городах и селах, так сразу хочется самой взять автомат и просто уничтожить всю эту мерзоту. А тут добавилась еще одна новость – этих зеков призывают не воевать, а сразу сдаваться ВСУ. И все бы было хорошо, только они же оказывается не смогут вернуться в свои пенаты…. Видите ли они там будут подвергнуты репрессиям, и их жизням грозит опасность…. Меня переполняло чувство возмущения, во мне просто все пылало от негодования!!!!! Люди добрые! Это что же получается – наш цвет нации исчезает с нашей земли – огромную часть мужского населения, и заметьте, не пропитый отстой как из сгнившей рашки, а наших образованных, профессионалов в своих отраслях, хлопцев уничтожает эта проклятая раша!!!!! Еще часть увезли в сибирскую тайгу!!! А еще несколько миллионов женщин и детей, которые по всем правилам есть наше будущее, нашим цветом нации, вынуждены были покинуть нашу Украину и устраиваться в чужих, пусть и доброжелательных, но ЧУЖИХ странах. И надо признать, что большая часть из них не вернется уже сюда….. Наши дети, которые с первых дней нахождения в европейских учебных заведениях показали насколько они крепче в смысле образования (не в обиду сказано нашим европейским друзьям)!!!! И вот теперь наши опустевшие ряды населения будет заполнять вот эта тупая, антизаконная, криминальная масса???? Им предлагается остаться тут, получать еду, одежду итд и, просто перелом мозга – ДЕНЬГИ!!!!!! А что же получит наша страна в перспективе с таким контингентом???? Получилась вот такая страшная замена населения. Вот этот вопрос меня просто сжигал изнутри. Я пыталась думать как гражданин демократического общества, где соблюдаются права человека. И вот что мне пришло в голову.
Во-первых - я понимаю, что это проблема. Во-вторых, проблему надо устранять или решать. В третьих, для решения нужен план действий.
И я пошла по пунктам.
1. Сдавшиеся в плен – это гораздо меньшее зло для наших воинов, чем вооруженные отряды. Но КАЖДОГО пленного надо взять на ГЛУБОКИЙ учет в БАЗУ данных – с отпечатками пальцев и группой крови итд итп. Чтобы все их телодвижения были под контролем.
2. Да, для проживания человеку нужны ресурсы – еда, одежда, деньги. НО!!!!! Деньги, которые получат эти пленные можно тратить ТОЛЬКО на территории Украины. (Раз уже им дают деньги, то пусть хотя бы наша экономика их получит обратно).
3. Все эти пленные должны жить категорически в разгромленных украинских городах. Из них собирать строительные, ремонтные бригады. Пусть разбирают завалы, вывозят мусор, ремонтируют дороги…… Пусть ближайшие 10-15 лет каждый день они своим пОтом отрабатывают подаренную им жизнь, и восстанавливают то, что разрушила их родина.
Это далеко и не все пункты Плана, да я и не собираюсь его достраивать до конца. Евгений Олегович, в Ваших видео звучит очень много мудрых, действительно рабочих идей по устранению тех или иных проблем. И я часто думаю, ну почему Вас не слышат те, кто имеет все возможности воплотить эти идеи!!!! Вот и мне сейчас очень захотелось поделиться своими мыслями именно с Вами. Очень Вас уважаю, восхищаюсь вашим умом, неиссякаемым оптимизмом и невероятным чувством юмора!!!!!!!!!
С уважением, Татьяна К., пианстка, Киев.

Здравствуйте, доктор и все присутствующие )
Читаю канал давно. И вот решилась написать. Может мне тут объяснят... Меня терзают эти мысли.

Получается один человек поехал кукухой, миллионы людей страдают. У них сломаны жизни, кто то лишился дома, кто то жизни, кто то мучается от бессилия что то предпринять, кто то на грани желания выйти в окно... Весь мир на это смотрит и при всех имеющейся достижениях и технологиях не может устранить досаждающего всем индивида. Всяким крутым спецслужбам ведь наверняка доступны разные способы и варианты в наше то время(когда космические корабли бороздят, а Маск обеспечивает страну с отключенным интернетом спутниковой раздачей оного). Однако баснословные суммы уходят не на то, что бы организовать устранение одного этого человека с деменцией, а для того что бы одни люди продолжали убивать других ежедневно сотнями.

Как по мне все это похоже на какой то изощрённый план по максимальному изничтожению и развалу рф изнутри(при чем своими же руками) с максимальным сокращением населения(нет мужчин активного половозрелого возраста - нет потомства). И не только рф...

А ещё и учитывая доступ к красной кнопке он опасен для всего мира, так почему его не шлепнут во время какого-нибудь саммита?

Скорейшего мира всем.
Леся из города реальных пацанов

Здравствуйте, Доктор. Тут мне такой шедевр пропаганды пришел на тему мобилизации, с таким охватом. С такой психологичностью. Что волосы дыбом встают. Уже представляю истеричные выкрики, прочитавших этот шедевр, мамочек, отправляющих детей на фронт. Поплакала и отправила... Так надо.
«Шедевр» длинный, украинцам надо либо пропускать мое письмо, либо стараться вчитаться.
Отправила мне эту жесть женщина, ходившая на митинги «за Навального». Женщина, с 24 февраля кроющая Путина матом, методично кроющая. Но эта любительница русской словесности имеет в своем окружении украинцев с Донбасса. Украинцев, ратующих за Путина, — все имеют право на свое мнение. Так, вот, эта женщина. после прочтения шедевра пропаганды заявила:» Россия должна победить!» Я просто в нокауте… Получается, пропаганда способна обработать даже тех, у кого совсем небольшой процент «неоднозначности»? Это страшно.

Далее текст «шедевра»:
О ГЛАВНОМ ВПЕЧАТЛЕНИИ УХОДЯЩЕГО ДНЯ

Пусть он быстрее пройдет и забудется. Потому, что в нем жил стыд...

Говорят, что на грузинской границе много машин, везущих дезертиров, с питерским и московскими номерами. Машин действительно очень много. Тысячи! Такого никогда здесь не видели...
Эти "очереди русского позора" сейчас с особым садистским удовольствием снимают и показывают пародийные укро СМИ и прочие CNN...
У них пир желчи и разбрасывание праздничного дерьма!
Мол, вот это есть "Рюски мiр", который "свАих не брАсает"?!..

Надо утираться, ребята. Обтекать и утираться...
Мне не то, чтобы было стыдно за дезертиров, но как-то стремно видеть этот довольно массовый исход от войны "пидорков" и "хипстеров"...

С другой стороны, а чего мы хотели?!!
Это всем нам привет от много лет работавших над расстлением общества всех федеральных телевизионных каналов, включая первые, и все эти "музобозы", ТНТ и камеди-клабы.

Это всем привет от политики унижения пенсионеров, в том числе военных пенсионеров, тех же блокадников, которые ушли в Вечность, так и не получив должного внимания богатейшей страны-победительницы.

Эти эшелоны с дезертирами - плод труда коллективного эрнста, познера, дудя и фурсенко, а также прочих министров "недобразования", проводивших в жизнь проамериканскую политику воспитания "потребителя услуг", а не "граждан своего Отечества"...

Это всем нам привет от разгула порнографии, педерастии в шоу-бизнесе, киркоровщины, от кривляний Дани Милохина и чёрта Моргенштерна, любовно взрощенных в качестве "лиц" крупнейших ТВ-каналов и банков страны...

Продолжать?... Или вы сами?

...Я никак не дойду до фразы, из-за которой я начал этот пост.
Так вот: наша нынешняя армия и ее пацаны оказались лучше своего общества. Наша армия и ее солдаты оказались на удивление лучше тех, кто их воспитывал и "образовывал". Потому, что они воюют за то, чего им не объяснили.

Понимаете? За многие годы, пока они росли, на их глазах над Россией безнаказанно глумились. Им не рассказали и не показали Россию, которой можно гордиться. Им вкатывали в уши только западную музыку и образы, только мысли "Эха Москвы", "Дождя" и "Новой газеты"...
Им доказывали, что им "не повезло" в жизни и они родились не в свободном и красивом мире, а якобы в "задрипанной совковой Рашке".

Получается так, что они сейчас воюют за Родину, которая их никогда особо не любила.
А это очень непросто - воевать за то, чего нет, но должно быть.
За идеалы, за веру, за Бога и за Отечество... Ну, как положено в веках русскому солдату...

Для меня это так же ясно, как и то, что спецоперация будет приносить все больше жертв, неумолимо превращаясь во Вторую Великую Отечественную войну за Россию.

Как сказал наш лучший и единственный из оставшихся на ТВ проповедник отец Андрей Ткачев: "Ибо в мирное время нашу кислую многомиллионную банду полу-христиан никак не разбудишь"...

Наши парни сегодня воюют за ту Россию, которая должна быть, которая должна проснуться, одуматься, покаяться и быть.

А пока ее нет. Но обязательно будет!

Ей Богу, раньше я в это слабо верил. Теперь верю сильнее. Знаете, почему?
Потому, что Российская Армия и ее пацаны оказались лучше нас!

--

Миру всім, рідненькі ❤️! Дуже давно не писала, тому в листі буду звертатися до багатьох людей:
1) Для Дмитрия из России (да и всех мобилизированных россиян, не желающих принимать участие в этой кровавой войне): для сдачи в плен существует проект "Хочу жить", круглосуточная горячая линия по сдаче в плен:
+38 066 580 34 98
+38 093 119 29 84
Телеграмм-канал «Хочу жить».
П.С. можно сдаться в плен с техникой и получить денежное вознаграждение.
Ещё можно вступить в российский легион "свобода России"- у них есть телеграм канал с чат-ботом, номера телефона к сожалению не нашла, всё общение через бот. Ну и на крайняк если уже находитесь на территории Украины и номеров как сдаться в плен нет, думаю можно в полицию Украины позвонить "102" и сдаться.Или просто выбросить оружие, поднять руки вверх и выйти с белым флагом.
2) Проклятый Эльф из севера Мордора и все адекватные россияне- держитесь, не теряйте рассудок, вы не одни, вас там много, даже если вас всего 10% россиян (я думаю больше)-это 14 миллионов! Проклятый Эльф просил фильмы для разрядки: мне очень понравился украинский сериал "Папик", посмотрите-отвлечетесь.
3) Евгений Олегович спасибо вам за ваш колоссальный труд! Хотела спросить насчёт профилактики в сезон простуд: мы сейчас с ребенком ходим на процедуры в поликлинику, там повышается риск что-то подцепить, как себя уберечь? Есть ли польза от оксолиновой мази, арома-масел, маски защитной? Спасибо!
4)Сегодня был подорван Керченский мост, что конкретно там случилось не известно, по предварительным данным подорвался грузовик, начинненный взрывчаткой. Я так понимаю что за рулём был смертник...это же до чего нужно довести россиян,чтобы появились смертники?! Смерть этого человека не останется незамеченной, очень жаль погибшего и всех граждан Мордора, вынужденных покончить с собой из-за невозможности жить в такой стране...
4) Отдельно хочу обратится к жителям российской республики Дагестан: вы чуть ли не единственные,кто первый и в таком количестве вышли против могилизации. Спасибо вам!
Эх, пора наверное представиться: Таня, з самого серця України 💙💛. Тримаємося, скоро перемога!

Война. День 228. Попутав берега

Не время обвинять
Незримого врага.
Останутся пылать,
Попутав берега,
И тонущий пролёт,
И ферма, что фольга.
Уже не пронесёт!
Будите Старика!

И линия красна -
Не включишь дурака.
Причина всем ясна -
Маршрут грузовика.
Заказчика найдет
Почти наверняка.
В себя пускай придёт!
Заставьте Старика!

Большой московский хлев,
Он словно из песка.
Ажиотажный блеф
В отчаяньи. Тоска
Едва ли доведёт
До дула у виска.
Вам предъявили счёт!
Гоните Старика!

Война ФМ | @voina_fm

09.10.2022

Евгений Олегович, как и обещала, пишу, живы. Сегодня. Сейчас -да. Какой будет день? Вечер? Ночь? Никто не знает. Будет? Хочется ОЧЕНЬ ЧТОБ БЫЛО МНОГО -МНОГО ЕЩЁ ДНЕЙ. Сегодня впервые закралась мысль уехать. Но куда? На Западную? За границу? Кому мы там и там нужны? Без денег никто никому не нужен. И Украина никому кроме Нас с Вами, Украинцы, не нужна. Что делать дальше -не знаю... Пока стараюсь выдохнуть, дочка тянет книжки.
P.S. Дочка сейчас немного приболела, часто ссылаюсь на Вас, Евгений Олегович. Что пить надо больше и ТД. Деловито уточняет у меня- Это Наш Дядя Доктор так говорит? Любим Вас. Спасибо Вам! Будем жить! Надеюсь, что Все, Долго и Дома.
Днепр

Адекватные россияне ,где вы ?

Добавлю к словам Оли ,сегодня нам уже не страшно как 24 го ,но намного больнее,боль ужасная ,но злость ещё сильнее .

Мы 8 месяцев боремся ,а вы всё молчите .На ваше молчание -наше проклятие .

Ну не могу я больше искать ,среди сволочей радующихся ,этим ракетным атакам ,убивающих жизнь ,адекватных русских…не могу …

Наташа .