Одеса тримайся...

Перед початком розіграшу я прочитала "Напівкровку"
Тому питання...
Відгук робити?

А ви шо думали? То бізнес, місцева валюта — реакції та коментарі

19:00

Поки я готуюсь до редактури заключної частини войовничих народів, книги "Кров та спокута"...
Ви можете скористатись рідкою пропозицією анонімок
t.me/non1m_bot?start=sm3nj

Буде допис з планами на 26 рік? Цікаво почитати

Однозначно буде. Скоріш за все в перших числах січня, або разом з висновками року

Що вважаєш найскладнішими у роботі над книгою?

Не забути хто, де і коли. В мене іноді виникає питання "А де ти, бляха, знаходишся і що ти там забув" до деяких персонажів...

Чи готова вбивати головних героїв заради вау ефекту? Чи всі ж краще підводити до цього сюжетно та виправдати саме "потребою" вбивства для розвитку сюжету?

Для мене головне — сама історія та сюжет. Я не буду вбивати аби читач сказав "Вау епічно й неочікувано". Смертей і без цього вистачає. Більш важливо, аби історія лишалась цікавою та логічною

не бійтесь питати, тим паче наступний раз таке буде аж в наступному році)

https://news.1rj.ru/str/non1m_bot?start=sm3nj

Шафа чи тумбочка?)

шафа. no comments

Що робити коли є ключова подія до якої ще потрібно якось просунути сюжет, аби не вкинути її раптово і необдумано, але важко прописувати поетапно шлях героя? Відчуття, немов у мене різко вимкнулась фантазія, і я зовсім не можу просунути сцену далі, наблизивши її до потрібного мені рішення.... 🥲 Чи було таке у вас, і якщо так, як ви з цим впоралися?

Було. І це відчуття дуже знайоме. Коли ключова сцена вже чітко стоїть у голові, а шлях до неї ніби зникає. І здається, що фантазія просто вимкнулась, хоча насправді ти вперлась у момент «мені треба дійти сюди правильно».
У таких ситуаціях я часто роблю крок убік. Не думаю, як логічно довести героя до рішення, а питаю себе, чого він ще не усвідомив або до чого ще не готовий. Іноді це не низка подій, або одна розмова, один внутрішній злам або дрібний вибір, який усе вирівнює.
Ще один варіант, який реально рятує, це просто написати ту сцену, яку ти вже бачиш. Навіть якщо вона ще далеко за сюжетом. Без ідеального підведення, без пояснень. А потім повернутись назад і заповнити прогалину. Дуже часто після цього стає зрозуміло, чого саме бракує на шляху до неї.
І так, це нормально. Це не про втрату фантазії, а про те, що історія просить паузи або іншого підходу. Іноді рух уперед починається не з насилля над текстом, а з дозволу собі писати не по порядку.

Нагадую, що вже завтра о 21 результати розіграшу🫶

Нещодавно побачила таке.... ви теж дивіться