Звісно я знала, що не буде великої хвилі передзамовлень на «Попіл та апатія», але сувора реальність демотивує з кожним днем.

Передзамовлення відкрите вже 20 днів... лише 2 екземпляри знайшли своїх власників. Ще 5 окремо передзамовлені мною.

Чесно? Надія потроху зникає. Руки опускаються. Я знала, що не буде вау ефекту, але покладала очікування на мінімум 10 передзамовлень, і звісно, час ще є...

Побачимо...

Варто заборонити той емоджі, чи хто там сміливості набрався?

Чому важливо писати щодня (і як це зробити звичкою)

#поради

Якщо ти читаєш це далі, значить, ти хочеш писати. Але хочеш і робити — це різні речі. Бажання саме по собі нічого не дає, якщо за ним не йдуть дії. А дії — це постійна робота.

Тому ось жорстка правда: якщо ти не пишеш регулярно, ти не станеш хорошим автором. Писати лише тоді, коли є натхнення? Це як ходити в спортзал раз на місяць і чекати результатів. Ні, друже, так це не працює.

Чому важливо писати щодня? Бо це твій мозок привчає до процесу. Це тренування стилю, витривалості, мислення. Це як навчитися грати на фортепіано — ти не зіграєш шедевр із першої спроби, але якщо щодня працюватимеш над цим, через рік ти побачиш колосальну різницю.

А тепер питання: як зробити це звичкою?

1. Виділи час.
Не треба чекати, поки всесвіт подасть тобі ідеальну можливість. Просто візьми і виділи 30 хвилин, годину — скільки можеш. Запиши в графік.

2. Пиши навіть, якщо виходить лайно.
Серйозно. Це нормально. Будь-який перший варіант тексту — це лише матеріал для подальшої роботи. Головне — не зупинятись.

3. Заведи ритуал.
Кава, улюблена музика, блокнот, певний час доби — що завгодно. Це дасть сигнал мозку: "О, час писати".

4. Відключи все зайве.
Соцмережі, повідомлення, YouTube — все, що краде твою увагу. Під час письма твій ворог — відволікання.

5. Не чекай мотивації.
Бо вона не прийде. Ну, прийде раз на місяць. А писати треба щодня. Тому просто сядь і зроби.

Немає натхнення? Пиши про те, як у тебе немає натхнення. Все ще нічого не виходить? Пиши про те, що ти ненавидиш писати. Головне — писати.

І знаєш, що буде через місяць? Через три? Це стане частиною тебе. Це буде так само природно, як чистити зуби.

Тож досить чекати і жалітися, що немає часу чи натхнення. Візьми і зроби.

Ух, красота...

Про які перемовини та мирні угоди взагалі може йти мова?

Вам набридли історії де магічним чином слабка головна героїня стає вирішенням всіх проблем? Ви хочете прочитати про істинно сильних персонажів? Жадаєте високого фентезі, що захоплює з перших рядків?

Тоді Вам потрібен мій телеграм канал.

Мене звати Кара Лаберт. Я українська письменниця високого фентезі (але це не значить, що я не можу писати міське фентезі чи дистопію, або навіть класичну історію про мафію). Окрім цього, я розповідаю про письменництво. Справжній процес, а не романтизовану гидоту.

Тож, не витрачай час, тицяй та підписуйся, доки не пропустив щось мега ексклюзивне!

можете шерити всюди де можете (за це + в карму)

Ще шматочок з «Попіл та апатія»
(Передзамовлення триває)

— Можливо ти права, але врахуй те, що він знає про форамен і принцип його роботи.
— Це не заважатиме використати його слабкість до Аделаіди аби пройти в палац.
Еміль задумався.
— В нас буквально немає іншого варіанту. Леон буде на полі бою. Аделаіду ти призначила на північні землі. Які ще пропозиції?
— Хочеш лишитись в столиці? — я сказала серйозним тоном хоча звісно жартувала.
— В жодному, бляха, разі. — Еміль аж прокинувся від гучності власного голосу.

Так і було, підтверджую як автор.

Може сьогодні розказати про мого улюбленого персонажа з «Попіл та апатія»?

Сьогодні пост про персонажа відміняється. Русня знову завдала удару по моєму місту балістичними ракетами. Я приходжу до тями...