Шоумен – Саймон Шустер
Дисклеймер! Цю книгу я слухала не для того, щоб підтвердити або заперечити якісь свої політичні уподобання (які в мене є, але говорити про них тут не стану). Обираючи її для читання, мені були цікаві дві речі: а) хронологія подій, бо на початку повномасштабного вторгнення (а тим паче – на початку Майдану і АТО) могла щось упустити через надлишок інформації, б) було цікаво, якими бачать Україну, наших політиків і їхні дії вестерни (нехай і наразі доволі позитивно до нас налаштовані). І так, #топ_місяця
Видавництво Чорна гора
Виробництво Абук
Саймон Шустер – журналіст журналу Time, пише тут про Зеленського – а також про інших політиків, Україну в різні часи, ну і ще всякого потроху.
З книги максимально легко зчитується головне – пан Шустер щиро намагався бути обʼєктивним. Також зчитується і те, що йому це не завжди вдавалось, ну але такою вже є людська натура, що вже поробиш – тому це не додаю в повноцінні мінуси (але собі подумки відмітила). От що прям сильно покоробило – це те, що інколи автор стрибав по хронології і повторювався. Природня штука, якщо це, наприклад, серія статей або постів, та якщо мова про книгу – воно трохи підбішує. Ну і описуючи Азов при першій згадці було щире відчуття, що автор послуговувався російськими джерелами (потім виправився, але осад, самі розумієте…), тож деякий час я нагадувала оту от картинку Мумі-троля з ножичком.
Ну і з мінусів то все, бо в іншому було доволі цікаво. Про 2013-2014 було конкретно мені найбільш познавально, бо в той час я була егоїстично і інфантильно заглиблена в свої особисті драми – тож про деякі зі згаданих епізодів, на свій сором, взагалі не знала (я зараз про життя країни, не особистість Зеленського), та і початок повномасштабного вторгнення собі вдалось устаканити непогано, розкласти за хронологією подій (ще й паралельно переслуховую цикл “Довга війна” від пана Ковжуна – і картинка прям складається).
В цілому, хоч і видно, що пан Шустер намагається бути в курсі подій і настроїв – до повноцінного внутряка йому далеко. Ну але лишимо це громадянам України, все ж таки, і зупинимось на тому, що побільше б нам всім вестернів, що налаштовані до нас приблизно так само. Кому я можу порекомендувати книжку “Шоумен”? Гмм.. Тим, хто хоче собі скласти враження про політичне керівництво України. Хто хоче зрозуміти, як починалась війна і що тому передувало (хоча тут, все ж таки, краще на Ґрунт – та і веселіше буде). Ну і тим, хто проспав хоча б останні 4 роки… але от конкретно їм я заздрю найщирішою зі своїх заздростей.
Дисклеймер! Цю книгу я слухала не для того, щоб підтвердити або заперечити якісь свої політичні уподобання (які в мене є, але говорити про них тут не стану). Обираючи її для читання, мені були цікаві дві речі: а) хронологія подій, бо на початку повномасштабного вторгнення (а тим паче – на початку Майдану і АТО) могла щось упустити через надлишок інформації, б) було цікаво, якими бачать Україну, наших політиків і їхні дії вестерни (нехай і наразі доволі позитивно до нас налаштовані). І так, #топ_місяця
Видавництво Чорна гора
Виробництво Абук
Саймон Шустер – журналіст журналу Time, пише тут про Зеленського – а також про інших політиків, Україну в різні часи, ну і ще всякого потроху.
З книги максимально легко зчитується головне – пан Шустер щиро намагався бути обʼєктивним. Також зчитується і те, що йому це не завжди вдавалось, ну але такою вже є людська натура, що вже поробиш – тому це не додаю в повноцінні мінуси (але собі подумки відмітила). От що прям сильно покоробило – це те, що інколи автор стрибав по хронології і повторювався. Природня штука, якщо це, наприклад, серія статей або постів, та якщо мова про книгу – воно трохи підбішує. Ну і описуючи Азов при першій згадці було щире відчуття, що автор послуговувався російськими джерелами (потім виправився, але осад, самі розумієте…), тож деякий час я нагадувала оту от картинку Мумі-троля з ножичком.
Ну і з мінусів то все, бо в іншому було доволі цікаво. Про 2013-2014 було конкретно мені найбільш познавально, бо в той час я була егоїстично і інфантильно заглиблена в свої особисті драми – тож про деякі зі згаданих епізодів, на свій сором, взагалі не знала (я зараз про життя країни, не особистість Зеленського), та і початок повномасштабного вторгнення собі вдалось устаканити непогано, розкласти за хронологією подій (ще й паралельно переслуховую цикл “Довга війна” від пана Ковжуна – і картинка прям складається).
В цілому, хоч і видно, що пан Шустер намагається бути в курсі подій і настроїв – до повноцінного внутряка йому далеко. Ну але лишимо це громадянам України, все ж таки, і зупинимось на тому, що побільше б нам всім вестернів, що налаштовані до нас приблизно так само. Кому я можу порекомендувати книжку “Шоумен”? Гмм.. Тим, хто хоче собі скласти враження про політичне керівництво України. Хто хоче зрозуміти, як починалась війна і що тому передувало (хоча тут, все ж таки, краще на Ґрунт – та і веселіше буде). Ну і тим, хто проспав хоча б останні 4 роки… але от конкретно їм я заздрю найщирішою зі своїх заздростей.
❤20👍6
Дуже обережно про це кажу, щоб не спугнути, але, здається, потихеньку повертається швидкість читання. Концентрація ще ні, але тепер хоч трохи більш позитивно налаштована. Ура, блог не загнеться!
І на честь цього маю сьогодні #суботній_анпекінг від видавництва Лобстер. Як ви памʼятаєте, історією Боба (-ів) я прям захопилася, і на цій хвилі пішла знайомитись з видавництвом. Ну а тут суть да діло, і от вже до мене посилочка їде…
З самого початку ми домовились, що я не знатиму, що в ній, бо ж потрібно мати приємні сюрпризи в житті, так? Сказала тільки, що люблю сайфай. Ну і от, «Скеля в морі» Рея Нейлера. Про неї знаю тільки те, що було в анотації…поки що. Скоро виправлю :)
І на честь цього маю сьогодні #суботній_анпекінг від видавництва Лобстер. Як ви памʼятаєте, історією Боба (-ів) я прям захопилася, і на цій хвилі пішла знайомитись з видавництвом. Ну а тут суть да діло, і от вже до мене посилочка їде…
З самого початку ми домовились, що я не знатиму, що в ній, бо ж потрібно мати приємні сюрпризи в житті, так? Сказала тільки, що люблю сайфай. Ну і от, «Скеля в морі» Рея Нейлера. Про неї знаю тільки те, що було в анотації…поки що. Скоро виправлю :)
❤20🔥9
Знайшла собі офігеееезну розвагу на відключення світла: під дві акумуляторні лампи і перший сезон Страйка перебрала книжкову шафу в кімнаті. Тепер там хоч якась система: друга і третя полиця знизу – плани на… а фіг його знає, на рік?, а те, що на передньому плані на третій – читати першочергово. Лишилось перебрати першу поличку, де в мене мав бути Пратчетт, а тепер – Пратчетт і все, що на інші не влізло; ну і балкон, де тепер книг офіційно більше, ніж може в себе вмістити шафа – але то вже коли потеплішає, а значить, не моя проблема поки що.
🔥23❤12😁9👍1
Зазвичай по понеділкам я тут пощу плани на тиждень, ну і, в принципі, сьогодні не виключення. Та деякі зміни, все ж таки, будуть.
Ні для кого не секрет (і в першу чергу – для мене), що за останні три тижні якість контенту тут просіла катастрофічно. Люди відписуються, і навіть не можу їх в тому звинувачувати. А я, тим часом, читаю рази в 4-5 менше, ніж зазвичай, тож все зводиться до того, що тужусь написати хоч щось – а потім мені страшенно соромно, бо зазвичай я пишу, бо хочу поділитись-похизуватись-відзвітувати-поржати разом, а не “бо треба”… Ну і ще я тут на каналі намагаюсь завжди бути чесною, і зараз буду.
Відчуваю неймовірно жорстку необхідність взяти паузу. На тиждень, а то і два (поставила собі крайній термін на страждашки і приведення себе в порядок до кінця місяця, а це плюс-мінус два тижні і є). Так, я дуже намагалась робити вигляд, що зміни в житті мінімальні, але на це пішла абсолютно чортова прірва сил, і більше трошки не стягую. Але цей канал я щиро люблю, як і кожного/кожну, хто тут поруч – і дуже хочу до нього повернутись з новими силами, зарядженою і сповненою натхнення. З боргів хіба що напишу відгук завтра, який чесно обіцяла видавництву – і далі в мовчанку, та, якщо щось термінове – контакти мої є в шапці профілю.
Я повернусь, ок? Дочекайтесь!
Обіймаю ніжно, і бережіть себе,
ХОХО
Ні для кого не секрет (і в першу чергу – для мене), що за останні три тижні якість контенту тут просіла катастрофічно. Люди відписуються, і навіть не можу їх в тому звинувачувати. А я, тим часом, читаю рази в 4-5 менше, ніж зазвичай, тож все зводиться до того, що тужусь написати хоч щось – а потім мені страшенно соромно, бо зазвичай я пишу, бо хочу поділитись-похизуватись-відзвітувати-поржати разом, а не “бо треба”… Ну і ще я тут на каналі намагаюсь завжди бути чесною, і зараз буду.
Відчуваю неймовірно жорстку необхідність взяти паузу. На тиждень, а то і два (поставила собі крайній термін на страждашки і приведення себе в порядок до кінця місяця, а це плюс-мінус два тижні і є). Так, я дуже намагалась робити вигляд, що зміни в житті мінімальні, але на це пішла абсолютно чортова прірва сил, і більше трошки не стягую. Але цей канал я щиро люблю, як і кожного/кожну, хто тут поруч – і дуже хочу до нього повернутись з новими силами, зарядженою і сповненою натхнення. З боргів хіба що напишу відгук завтра, який чесно обіцяла видавництву – і далі в мовчанку, та, якщо щось термінове – контакти мої є в шапці профілю.
Я повернусь, ок? Дочекайтесь!
Обіймаю ніжно, і бережіть себе,
ХОХО
❤65🕊12🤝4💔1
Ну що, я обіцяла один раз тут зʼявитись під час своєї вимушеної відпустки – і от вона я (так, знаю, що мало бути вчора, але самі розумієте стан вчорашніх інтернетів😭).
❤11
Мистецтво під вогнем – Аліна Борисова
Зараз з написанням відгуків не дуже просто…думала я, поки не взялась писати відгук конкретно на цей комікс. На комікси взагалі важко писати: бо сидиш собі, і не знаєш, на що ставити наголос – на мальовку, чи на історію? А тут ще й Ріта (не Рита) написала абсолютно доскональний відгук – тож планка офіційно задрана, та сподіваюсь, і мені вдастся додати щось нове.
Видавництво КіТ
Документальний комікс про те, як уламок російської ракети пошкодив будівлі Академії мистецтв імені Бойчука. Історія подається від особ викладача і двох учениць: він був вдома (але теж недалеко), одна з дівчат була безпосередньо на місці, і друга – в гуртожитку навпроти.
Почнемо з того, що я, зазвичай, не є поціновувачкою наївного мистецтва (або стилізації під нього). Ну, окрім одного виключення, але самі розумієте. Тож була певна, що це мене буде відволікати від безпосередньо історії – так вже на мене це впливає, і нічого з тим особливо не зробиш. Та тут я почала думати: чи не є це частиною загальної концепції?
Не можу уявити іншої першої реакції на вибухи, окрім страху. Такого, базового, зрозумілого всім живим істотам – від дорослої освіченої людини до умовного кота. І, можливо, саме тому авторка обрала саме цю стилістику – мінімалістичну, спрощену, наче дитина малювала – для свого дипломного проєкту магістерської програми? До того ж, так само просто показані і емоції – та, насправді, всі ті почуття, навіть зображені двома загогулінами, передаються дуже легко…як мінімум, українцям.
А вибух той я памʼятаю. Загуглила – до академії мені машиною 9 хвилин, хоча, на жаль, бували вибухи і ближче (антирекорд – кінджали в 250 метрах і шахед в 100). І це я ще свято певна, що живу в тихому районі!.. Тому, думаю, на мене комікс не спрацював в повному обсязі – просто бо це сьогодення. Та от вестернам його треба роздаровувати направо і наліво, особливо тим, хто каже, що з росією треба домовлятися. І так, весь текст продубльовано і англійською також – думаю, саме через те, що на Захід і орієнтувалося.
Свій екземпляр можна отримати, задонативши на банку видавництва від 400 гривень (банка є за оцим посиланням), ну а в їхньому інстаграмі є всі-всі деталі. А мій том піде на поличку русофобської літератури – так, маю і таку, і нею, в цілому, навіть пишаюсь.
Зараз з написанням відгуків не дуже просто…думала я, поки не взялась писати відгук конкретно на цей комікс. На комікси взагалі важко писати: бо сидиш собі, і не знаєш, на що ставити наголос – на мальовку, чи на історію? А тут ще й Ріта (не Рита) написала абсолютно доскональний відгук – тож планка офіційно задрана, та сподіваюсь, і мені вдастся додати щось нове.
Видавництво КіТ
Документальний комікс про те, як уламок російської ракети пошкодив будівлі Академії мистецтв імені Бойчука. Історія подається від особ викладача і двох учениць: він був вдома (але теж недалеко), одна з дівчат була безпосередньо на місці, і друга – в гуртожитку навпроти.
Почнемо з того, що я, зазвичай, не є поціновувачкою наївного мистецтва (або стилізації під нього). Ну, окрім одного виключення, але самі розумієте. Тож була певна, що це мене буде відволікати від безпосередньо історії – так вже на мене це впливає, і нічого з тим особливо не зробиш. Та тут я почала думати: чи не є це частиною загальної концепції?
Не можу уявити іншої першої реакції на вибухи, окрім страху. Такого, базового, зрозумілого всім живим істотам – від дорослої освіченої людини до умовного кота. І, можливо, саме тому авторка обрала саме цю стилістику – мінімалістичну, спрощену, наче дитина малювала – для свого дипломного проєкту магістерської програми? До того ж, так само просто показані і емоції – та, насправді, всі ті почуття, навіть зображені двома загогулінами, передаються дуже легко…як мінімум, українцям.
А вибух той я памʼятаю. Загуглила – до академії мені машиною 9 хвилин, хоча, на жаль, бували вибухи і ближче (антирекорд – кінджали в 250 метрах і шахед в 100). І це я ще свято певна, що живу в тихому районі!.. Тому, думаю, на мене комікс не спрацював в повному обсязі – просто бо це сьогодення. Та от вестернам його треба роздаровувати направо і наліво, особливо тим, хто каже, що з росією треба домовлятися. І так, весь текст продубльовано і англійською також – думаю, саме через те, що на Захід і орієнтувалося.
Свій екземпляр можна отримати, задонативши на банку видавництва від 400 гривень (банка є за оцим посиланням), ну а в їхньому інстаграмі є всі-всі деталі. А мій том піде на поличку русофобської літератури – так, маю і таку, і нею, в цілому, навіть пишаюсь.
❤34
L та її вигадані світи pinned «Зазвичай по понеділкам я тут пощу плани на тиждень, ну і, в принципі, сьогодні не виключення. Та деякі зміни, все ж таки, будуть. Ні для кого не секрет (і в першу чергу – для мене), що за останні три тижні якість контенту тут просіла катастрофічно. Люди відписуються…»
Мала вчора те, що вже лагідно називаю “Загадковий інцидент о пʼятій ранку з суперклеєм”. Чому я пишу про це сюди? Ну… Давайте так, говорячи “Мені було так важко відірватися від своїх книжкових полиць!” – я зазвичай значно менш буквальна, та все буває вперше. А все це сталось тому, бо не хотів мій аналоговий трекер читання триматись на присосках – а я буваю дуже вперта (а клей з Аврори дуже якісний! Але незаконно таку велику кількість тримати в такому оманливо-крихітному тюбику). До слова, мету читання знову знизила – тепер вже до 150 книг на рік, і Ґудрідз вже матюкається, що я нічого не встигаю.
То, чим я займалась ці два тижні без каналу і, здебільшого, без соцмереж? Прибирала. Гуляла. Слухала Ковжуна. Вела списки. Зовсім трохи малювала. Розхламляла шафу під аудіокниги (і відчуття, що покупка абук+ вже себе окупила). Дивилась лекції. Так і не розчехлила свою укулеле. Смажила відбивні (прекрасний антистрес, до слова) – і заморожувала їх. Згадувала, що-як-скільки я люблю їсти, коли живу сама (місцями була дуже здивована). Ну і читала – зовсім трохи, якщо так подумати. Але є, що перетворити на відгуки.
Думаю тепер про загальну користь заземлення – наскільки це просто, і наскільки недооціненно. Ми звикли ототожнювати турботу про себе з покупкою нового крему для обличчя (хоча варто зазначити, що ця стадія теж була в переліку цих двох тижнів), але ж критично важливо спиратися саме на внутрішні опори – власне, їх я і шукала. Наскільки успішно – час покаже.
То, чим я займалась ці два тижні без каналу і, здебільшого, без соцмереж? Прибирала. Гуляла. Слухала Ковжуна. Вела списки. Зовсім трохи малювала. Розхламляла шафу під аудіокниги (і відчуття, що покупка абук+ вже себе окупила). Дивилась лекції. Так і не розчехлила свою укулеле. Смажила відбивні (прекрасний антистрес, до слова) – і заморожувала їх. Згадувала, що-як-скільки я люблю їсти, коли живу сама (місцями була дуже здивована). Ну і читала – зовсім трохи, якщо так подумати. Але є, що перетворити на відгуки.
Думаю тепер про загальну користь заземлення – наскільки це просто, і наскільки недооціненно. Ми звикли ототожнювати турботу про себе з покупкою нового крему для обличчя (хоча варто зазначити, що ця стадія теж була в переліку цих двох тижнів), але ж критично важливо спиратися саме на внутрішні опори – власне, їх я і шукала. Наскільки успішно – час покаже.
❤51😘10🤗3
Почнемо по поповненням поличок проходитись, бо ж ви не думаєте, що за весь час цього не ставалось, вірно?.. Новинка від видавництва Уроборос – книга Ольги Фаль “Імена тих жінок”. Обіцяють трукрайм – реальні історії жінок, увʼязнених в польській тюрмі. Вже піддивилась у відгуках, що всі-всі-всі елементи оформлення і стікерів – не просто так, тож буде в мене і свій особистий пазлик поскладати. А видання, маю сказати, виглядає ну дуже добротним і цікавим – сподіваюсь цього місяця його із задоволенням і надгризу. Що ж стосовно жанру… в якийсь момент я скаржилась, що якось забагато в мене фентезі і фантастики було нещодавно, тож проголошую (для себе!) цей лютий місяцем реалізму. Не те, що читатиму тільки його, але спробую особливий упор зробити саме в цей бік.
❤23👍5
Чергова ніч в підвалі. Зимовий спальник, в цілому, вже окупився, бо галочку «провести ніч за межами теплого ліжка з котами і електропростирадлом коли на вулиці -20» я не планувала колись ставити, але тепер все одно маю.
Сподіваюсь, у вас все під контролем. Сподіваюсь, вони скоро повиздихають. Сподіваюсь, кожен, хто це прочитає, матиме можливість побути до себе сьогодні ніжним. І, звичайно, підтримає якийсь симпатичний збір – без цього нікуди.
Ну а я продовжую свою регулярну рубрику «Еля знає толк в тому, що брати з собою на читання в обстріли».
Сподіваюсь, у вас все під контролем. Сподіваюсь, вони скоро повиздихають. Сподіваюсь, кожен, хто це прочитає, матиме можливість побути до себе сьогодні ніжним. І, звичайно, підтримає якийсь симпатичний збір – без цього нікуди.
Ну а я продовжую свою регулярну рубрику «Еля знає толк в тому, що брати з собою на читання в обстріли».
❤53👍11
Поки доробляю залишки фінальної роботи по курсу (чотири слайди, а чи мені вам розповідати, що візуальна складова – найважчий пул роботи мені, не-візуалці), покажу ще дещо, що мене порадувало. Не зовсім книжкове, ну але тут вже з якого боку подивитись. І так, знову не реклама, а просто хизуюсь, тому де там мій улюблений гештег #від_душі – де я показую щось з доброї волі, і витративши свої ж гроші?
Є прекрасна дівчина Оля. Вона веде канал “цей туманний сад”, і з високою ймовірністю ви на неї вже натрапляли. Неймовірно естетичні фоточки і романтизація читання; здається, обожнюю її з краплиною заздрощів і приміткою “я б не змогла так заморочуватись”. Ще в неї є маленький затишний магазинчик, де продаються хендмейд-штуки. В який я безцільно зазирала, поки там не зʼявились пошиті вручну жаби, ну а я людина проста: бачу крафтову жабу – хочу собі крафтову жабу.
Розговорились, жабки зʼявились як метод пришвидшити прихід весни (точніше навіть, якось спростити очікування того приходу). Слово за слово, на весну я теж чекаю (і ні, не через день народження – той, скоріше, ложка дьогтю), тож попросила ще й обкладинку для книги покласти. Максимально весняну, яку вона тільки зможе придумати – і придумала же ж! Тому, якщо що, від серця вам щира рекомендація, коли хочеться естетичних штук – зазирніть в магазин до хорошої людини.
ПС пан Ґаррус ну дуже, дуже хотів в кадр – сподіваюсь, за ним ви теж скучали :)
Є прекрасна дівчина Оля. Вона веде канал “цей туманний сад”, і з високою ймовірністю ви на неї вже натрапляли. Неймовірно естетичні фоточки і романтизація читання; здається, обожнюю її з краплиною заздрощів і приміткою “я б не змогла так заморочуватись”. Ще в неї є маленький затишний магазинчик, де продаються хендмейд-штуки. В який я безцільно зазирала, поки там не зʼявились пошиті вручну жаби, ну а я людина проста: бачу крафтову жабу – хочу собі крафтову жабу.
Розговорились, жабки зʼявились як метод пришвидшити прихід весни (точніше навіть, якось спростити очікування того приходу). Слово за слово, на весну я теж чекаю (і ні, не через день народження – той, скоріше, ложка дьогтю), тож попросила ще й обкладинку для книги покласти. Максимально весняну, яку вона тільки зможе придумати – і придумала же ж! Тому, якщо що, від серця вам щира рекомендація, коли хочеться естетичних штук – зазирніть в магазин до хорошої людини.
ПС пан Ґаррус ну дуже, дуже хотів в кадр – сподіваюсь, за ним ви теж скучали :)
😍21❤13🔥3
Казка – Стівен Кінг
От казала ж я собі якось – писати відгуки треба одразу після читання, по максимально свіжим слідам. Так, бувають виключення – та на то вони і виключення, а от свіжак і емоційніше виходить, і яскравіше. І так, вищенаписане варто читати виключно як щось, що працює саме на мене, і загальних правил не намагаюсь тут робити, якщо що. Тож, тримаємо ручки, щоб я не заіржавіла…ну і поїхали, вірно? #топ_місяця #топ_взагалі
Видавництво КСД
Історію запускає знайомство сімнадцятирічного Чарлі з буркотуном-сусідом, містером Боудітчем. Початок прозаїчний, та все це приведе до казкових, жорстоких, яскравих, неймовірних, жахливих… короче кажучи, різноманітних пригод в дещо незвичному для Кінга сетінгу 🙂
Намагаюсь згадати, коли востаннє читала щось з тропом попаданцев. Взагалі, з Кінгом мені в цей заплив щастить – ніколи особливо не знаєш, що цього разу чекатиме тебе під обкладинкою. Так і тут, не зважаючи на назву, яка б мала мені на щось натякнути – ретелінги відомих казок в різних варіаціях стали сюрпризом.
Якщо так подумати, Кінга я читаю безсистемно – чи то виходячи з наявності в бібліотеці поруч, чи то за повелінням лівої пʼятки, мало не колесо рандому запускаю. І, що найсмішніше – виходить вельми послідовно. Бо після “Воно”, що описувало нам здебільшого перехід від дитинства до юнацтва, тут у нас шлях від юнацтва до дорослості. Хоча інколи головний герой поводиться (навіть на початку книжки) так, наче вже пройшов кризу середнього віку – це я б, мабуть, записала в головні мінуси історії, бо збиває градус реалістичності (з іншого боку, який нафіг градус реалістичності там, де люди перетворюються на сірі сутності з намальованими обличчями?.. гм).
Кінг загалом любить в метафоричність, але саме “Казка” в цьому сенсі мені тепер стоїть в голові столу. Можливо, через переосмислення знайомих сюжетів і весь інструментарій, що йде з ним під руку… Загалом, історія мені сподобалась, хоча і здалась дещо затягнутою в деяких місцях (тут не точно, можливо то була індивідуальна реакція і знижена концентрація). Додала б книгу в улюблені… якби не наступна, прочитана одразу в стик з “Казкою”. Та про це трохи пізніше. Цю ж просто щиро залайкаю, бо можу.
От казала ж я собі якось – писати відгуки треба одразу після читання, по максимально свіжим слідам. Так, бувають виключення – та на то вони і виключення, а от свіжак і емоційніше виходить, і яскравіше. І так, вищенаписане варто читати виключно як щось, що працює саме на мене, і загальних правил не намагаюсь тут робити, якщо що. Тож, тримаємо ручки, щоб я не заіржавіла…ну і поїхали, вірно? #топ_місяця #топ_взагалі
Видавництво КСД
Історію запускає знайомство сімнадцятирічного Чарлі з буркотуном-сусідом, містером Боудітчем. Початок прозаїчний, та все це приведе до казкових, жорстоких, яскравих, неймовірних, жахливих… короче кажучи, різноманітних пригод в дещо незвичному для Кінга сетінгу 🙂
Намагаюсь згадати, коли востаннє читала щось з тропом попаданцев. Взагалі, з Кінгом мені в цей заплив щастить – ніколи особливо не знаєш, що цього разу чекатиме тебе під обкладинкою. Так і тут, не зважаючи на назву, яка б мала мені на щось натякнути – ретелінги відомих казок в різних варіаціях стали сюрпризом.
Якщо так подумати, Кінга я читаю безсистемно – чи то виходячи з наявності в бібліотеці поруч, чи то за повелінням лівої пʼятки, мало не колесо рандому запускаю. І, що найсмішніше – виходить вельми послідовно. Бо після “Воно”, що описувало нам здебільшого перехід від дитинства до юнацтва, тут у нас шлях від юнацтва до дорослості. Хоча інколи головний герой поводиться (навіть на початку книжки) так, наче вже пройшов кризу середнього віку – це я б, мабуть, записала в головні мінуси історії, бо збиває градус реалістичності (з іншого боку, який нафіг градус реалістичності там, де люди перетворюються на сірі сутності з намальованими обличчями?.. гм).
Кінг загалом любить в метафоричність, але саме “Казка” в цьому сенсі мені тепер стоїть в голові столу. Можливо, через переосмислення знайомих сюжетів і весь інструментарій, що йде з ним під руку… Загалом, історія мені сподобалась, хоча і здалась дещо затягнутою в деяких місцях (тут не точно, можливо то була індивідуальна реакція і знижена концентрація). Додала б книгу в улюблені… якби не наступна, прочитана одразу в стик з “Казкою”. Та про це трохи пізніше. Цю ж просто щиро залайкаю, бо можу.
❤39
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Практично епоха пройшла – йду з Rork. Ніжно його любила, користувалась мало не з самого запуску застосунку, та з початку січня не можу ним користуватись. І ні, мова не в тому, що я різко розлюбила трекери – він буквально не вмикається. На імейл мені не відповіли (хоча, може, треба було йти не на пошту, як міленіалка, а в тредс?..) – тож подякуємо за спільно проведений час і йдемо далі. Скачала booktail та month read, буду дивитись, що симпатичнішим відчуватиметься.
А що ви використовуєте? І чи використовуєте? Чи, може, у вас з рорком була схожа проблема, яку вжух! – і вирішили?
А що ви використовуєте? І чи використовуєте? Чи, може, у вас з рорком була схожа проблема, яку вжух! – і вирішили?
❤27🤯3
А поки я дуже неквапливо збираюсь в бібліотеку (збираюсь, здебільшого, морально, бо вдягтись – то просто, а от прогулянки льодом важко даються…), продовжу показувати красиве і цікавезне, що встигло мені приїхати за час, поки я мовчала.
На черзі – Видавництво XXI і просто таки королівський підгон від них.
По-перше, “Кульбабове місто” Іллі Макаренка. Обіцяють ностальгічну щемливу історію про невеличке шахтарське містечко довоєнного Донбасу. Далі, в цілому, анотацію я і не читала, бо вже знала, що воно мені треба. Мабуть, такий от період в житті – щиро хочеться поностальгувати за часом і місцем своїх дитинства і юності.
По-друге, “Українець Джонатан”. Його ми з Катрусею навіть якось розігрували в контексті “дві блогерки дають на розіграш свої улюблені книги”. Тоді мені цю книжку просто масовано захвалили, тож сповнена надії і зацікавленості.
Ну і пункт третій, “Ґанбаре! Майстерклас із вмирання”. Як мені пройти повз книгу з такою назвою, от просто скажіть? А ще й з моєю любовʼю до Японії і потугами осилити мову (зараз на стопі, але збираюсь продовжити. Тим часом, португальською вже почала вмикати серіальчики – несправедливо!). Анотація обіцяє зріз життя країни, де нормою стало постійне очікування катастрофи – звучить relatable as shit.
Посилання на кожну книгу активне, ну а я пішла… і тримайте кулачки, щоб встояла на ногах!
На черзі – Видавництво XXI і просто таки королівський підгон від них.
По-перше, “Кульбабове місто” Іллі Макаренка. Обіцяють ностальгічну щемливу історію про невеличке шахтарське містечко довоєнного Донбасу. Далі, в цілому, анотацію я і не читала, бо вже знала, що воно мені треба. Мабуть, такий от період в житті – щиро хочеться поностальгувати за часом і місцем своїх дитинства і юності.
По-друге, “Українець Джонатан”. Його ми з Катрусею навіть якось розігрували в контексті “дві блогерки дають на розіграш свої улюблені книги”. Тоді мені цю книжку просто масовано захвалили, тож сповнена надії і зацікавленості.
Ну і пункт третій, “Ґанбаре! Майстерклас із вмирання”. Як мені пройти повз книгу з такою назвою, от просто скажіть? А ще й з моєю любовʼю до Японії і потугами осилити мову (зараз на стопі, але збираюсь продовжити. Тим часом, португальською вже почала вмикати серіальчики – несправедливо!). Анотація обіцяє зріз життя країни, де нормою стало постійне очікування катастрофи – звучить relatable as shit.
Посилання на кожну книгу активне, ну а я пішла… і тримайте кулачки, щоб встояла на ногах!
❤20🔥5💘5🤗2
Поки чекала вчора на відбій – трохи зачиталась… до 5 ранку. Здається, план «налагодити собі режим дня» не буде реалізовано в найближчий час 😅
А зачитувалась я книгою Львівеrpool. І от дивлюсь я на цю цитату, і щиро вірю, що це реверанс в бік першої серії перезапуску Доктора Хто, але не можу це довести
А зачитувалась я книгою Львівеrpool. І от дивлюсь я на цю цитату, і щиро вірю, що це реверанс в бік першої серії перезапуску Доктора Хто, але не можу це довести
❤16🔥1
І на що я витрачаю 3 хвилини до заняття, хоч могла спробувати встигнути зробити хоч частину домашки? Правильно, показую свіженьке.
Цього разу це посилка від ідео-графіки, зроблена під час нещодавнього масованого обстрілу – не знаю, як у вас, а в мені в такі моменти прокидається скажений шопоголік-донатер, інших варіантів заснути не маю. От і тут, вся стопка зліва – то вміст боксу, гроші з якого йдуть на ЗСУ (і, взагалі-то, там ще мають бути “Ікла”, але я вже на щось Вовкулапкам донатила, тому їх маю і, мабуть, читатиму 14 лютого). Всі бокси можна глянути за посиланням, і донат зробите, і комікси цікаві отримаєте, профіт з усіх боків.
А от на том від Зої Тороґуд я надто давно косилась, ну і вирішила, що це чудовий привід його, нарешті взяти. Більше поки що стосовно роботи мені немає чого сказати, і взагалі, побігла я на англійську. Цьом!
Цього разу це посилка від ідео-графіки, зроблена під час нещодавнього масованого обстрілу – не знаю, як у вас, а в мені в такі моменти прокидається скажений шопоголік-донатер, інших варіантів заснути не маю. От і тут, вся стопка зліва – то вміст боксу, гроші з якого йдуть на ЗСУ (і, взагалі-то, там ще мають бути “Ікла”, але я вже на щось Вовкулапкам донатила, тому їх маю і, мабуть, читатиму 14 лютого). Всі бокси можна глянути за посиланням, і донат зробите, і комікси цікаві отримаєте, профіт з усіх боків.
А от на том від Зої Тороґуд я надто давно косилась, ну і вирішила, що це чудовий привід його, нарешті взяти. Більше поки що стосовно роботи мені немає чого сказати, і взагалі, побігла я на англійську. Цьом!
❤14🤗1