да блять

Роль Німеччини та Путінська ескалація в Україні

Сьогодні до вашої уваги - стаття німецького аналітичного центру DGAP (Німецьке товариство міжнародної політики), що спеціалізується на питаннях зовнішньої політики. Стаття, можливо, не відкриє вам багато нового, проте зможе показати, наскільки суттєвими та тектонічними є зміни зовнішньої політики на континенті.

Роль Німеччини та Путінська ескалація в Україні

Оригінал можна знайти на сайті організації за цим посиланням.

Взагалі, якщо говорити про вибори у Франції, то це просто збіговисько клоунів та куколдів найвищого гатунку. Ось список деяких кандидатів які були у першому турі:

я не впевнений стосовно нальоту на твіттер в підтримку Макрона (принаймні поки що), але підписуйтесь, це мій друг, будемо звідти якісь іпсо запускати

взагалі, який я висновок з цієї всієї епопеї можу зробити — краще звертатись до матьорих волонтерів. я думаю в них є, звісно, черга з замовлень, але навіть якщо дочекатись поки вона до нас дійде це все одно мабуть буде швидше, ніж самому організовувати, плюс вони можуть щось підказати або якісь штуки можуть бути одразу під руками. дякувати Богу хоча б гроші через УН можемо зібрати, інакше взагалі кошмар був би

власне, от і автомобіль

Низка розмов за останні декілька днів показує - тема війни потроху стає не єдиною темою, яка цікавить всіх. Люди активно дискутують навколо більш-менш звичних мені тем і треба внести трохи ясності в них.

1. Зараз немає сенсу оцінювати рівень падіння ВВП. В основі передумов для оцінки ВВП нині є дві ключові складові – обсяг вже знищеного майна на сьогодні і масштаб бойових дій. Якщо перше ще хоч якось фіксується (проте оцінки спірні), то друге передбачити ніхто і тим паче економісти, не може. Раніше моменту, коли активні бойові дії будуть завершені – ніяких достовірних оцінок і методів оцінювання немає. Навіть результати першого кварталу, які скоро зберуть докупи і покажуть у Держстаті, не будуть нормальною підставою.

2. Довоєнні проблеми України нікуди не ділися. Проблеми корпоративного управління на держпідприємствах, проблеми антимонопольного регулювання, проблеми енергетичних ринків, монополізація медіа і т.д. залишаються з нами. Так, під час війни держава стократно збільшує свої адміністративні можливості. Фактично, під час війни і певний час після неї виконавча влада країни обмежується у своїх можливостях виключно тільки власною волею. Але поки цими можливостями не користуються. Останні події показують, що українські посадовці не усвідомлюють критичної необхідності у політичній модернізації. Суспільство від влади в цих питаннях також не відстає.

3. Ні, в післявоєнний період нас не очікує продовження військового анкапу. Не варто сподіватися і на зниження податків після війни. Сьогодні суттєве зменшення податків – один з інструментів фіскального стимулювання, щоб ділова активність в Україні трималася хоч на якомусь рівні і звільнення торкалися не прямо всіх підряд. Немає переконливих свідчень, що це працює, однак податки зараз ніяк не компенсують дефіцит бюджету, тож хай буде хоч так. Після війни бюджет нікуди не дінеться. Із завершенням фінансування бюджету України міжнародними організаціями та іноземними урядами, всі видатки знову ляжуть на наші плечі. Скоротити їх і раніше було нездійсненною задачею, а після війни з урахуванням всіх втрат, збільшення державного боргу і т.п. це буде неможливим завданням в принципі. Додатковою проблемою тут є і те, що наша інфляція не буде працювати на зменшення нашого державного боргу, як це було після ДСВ в США та Європі. Єдиною можливістю знизити загальний фіскальний тиск держави залишається тільки його рівномірний розподіл серед усіх галузей та всіх без виключення груп працівників. Ця думка і досі залишається надскладною для більшості населення, особливо для найбільш прогресивної і забезпеченої частини.

4. Ні, миколаї петровичі ємці приватні підприємці не будуть в авангарді економічного відновлення країни. Бізнес очікує найтяжча доля з часів СРСР – його можливості для фінансування будуть ще менші (а в довоєнний час приватні інвестиції в Україні вже знаходилися на катастрофічно низькому рівні), нові джерела капіталу матимуть виключно іноземне походження. З іншої сторони, держава буде в центрі цього процесу. Вона буде і джерелом ресурсів для відновлення економіки, і адміністратором іноземної допомоги. Від ефективності такого адміністрування і залежатимуть післявоєнні успіхи. Суспільство досі дуже далеке від розуміння цієї тривіальної думки і чомусь знаходиться в полоні ілюзій, що всім мають займатися іноземці.

5. Ключовою проблемою української державності є рівень державного управління. Поєднання низьких зарплат для бюрократії, відсутності розуміння у суспільства і, як наслідок, у держави щодо необхідності політичної модернізації і відверто катастрофічного стану суспільно-політичних наук в Україні призводить до того, що кадрів для державного управління недостатньо. Так, звісно, за вісім років після 2014 зроблено немало (щоправда, абсолютна більшість позитивних змін припадає на 2014-19 роки). Так, звісно, проблема є і в законодавстві, і в процедурах, і багато в чому іншому. Але все це деталі, зміни яких можливі будь-коли і за будь-яких умов. Кінець-кінцем, можна просто скопіювати окремі процедури з більш-менш успішних країн (дуже великий противник таких рішень, якщо що) і сподіватися на краще. Але самі процедури мертві без суспільства, готового їх виконувати, і такого, що розуміє їх суть і саму потребу в них.

6. Нічого не гарантує Україні швидке відновлення після війни. Хоча економічна історія світу показує, що післявоєнне відновлення в Європі було періодом найшвидшого економічного зростання за всю історію людства і сформувало її сучасний вигляд, ніхто не може гарантувати подібний успіх і нам. Уряди Європи в післявоєнний час отримали політичні мандати, які дозволили розгорнути найбільш радикальні зміни держави та суспільства. Їх суспільства розуміли необхідність таких змін, і ці країни було кому змінювати. Без такого поєднання, подолати наслідки 30 років війни, хаосу та політичного популізму було б неможливо. Після війни нас очікують не менші випробування державності ніж ті, які ми переживаємо зараз. Хочеться сподіватись, що до них ми також будемо готові.