Дуже подобаються прості «політичні анекдоти», де традиційну головну роль «дуркА» обов’язково грають російські пропагандисти… Так от, сьогодні ці анекдотичні персонажі активно радіють важливій «зовнішньополітичній перемозі»: поки Володимир Путін готується до візиту до нової країни-партнера – Ірану, Північна Корея… визнала кримінальне угруповання «ДНР». Фантастична перемога. Фантастичне досягнення, заради якого треба будо вщент знищити репутацію «великої Рф»…

І все ж таки маю погані новини для прихильників «русского мира». Через певний час КНДР може визнати незалежну Бурятію та Демократичну Республіку Тива.

Що там із «чотирма напрямками» пана Лукашенка?

Якщо коротко, то всі ці напрямки швидко наближають «патріарха» з 28-річним стажем сільської диктатури до дуже похмурої «особистої осені наодинці»…

Але все ж таки, навіщо Путіну потрібен «другий фронт» із Білорусі? Аби не опинитися на самоті на трибуналі історії. Кожен день наближає Кремль до неминучої поразки. Вже немає репутації, друзів, підтримки, майбутнього. І що далі, то болючішою вона (поразка) буде. Росія закріплюється в статусі країни-терориста та міжнародного ізгоя, і в Москві не хочуть насолоджуватися поразкою й огидним статусом наодинці. Для цього є лише один спосіб – замазати «партнера» кров’ю.

Але Білорусь – це не лише Лукашенко чи генерали, що уникають «повістки» в будинок для літніх людей, бо їхній золотий вік припав на Карибську кризу. Це десятки тисяч молодих пасіонарних людей, які бажають для своєї країни кращої долі, ніж виправна колонія. Це тисячі, що були вимушені покинути свій дім, аби не жити в трудовому таборі із заклеєними ротами.

Тому саме від дій білорусів, а не Лукашенка, залежатиме, якою увійде в історію країна під назвою Білорусь. Ніколи не пізно зробити правильний вибір. Ніколи не пізно стати народом-героєм. Для цього просто потрібно сказати «ні» z-чумі, обравши сторону добра. Підтримавши вільну Україну…

https://youtu.be/8Xr1baP_Buc

Розставлю правильні акценти. Коротко…

Перше: Україна не підписувала жодних прямих домовленостей з РФ щодо зерна. Лише з Туреччиною та ООН – щодо організації транспортної логістики для 18-20 млн тонн зерна на суму 10+ млрд доларів...

Друге: РФ брала на себе конкретні зобов'язання перед іншими країнами щодо забезпечення безпеки «зернових коридорів», нестрільби по місцях зберігання/перевалки та шляху прямування. Гарантами того, що Росія в зерновому питанні виявить хоч дещицю осудності, є Туреччина та ООН. Фіксуємо це…

Третє: навмисний удар РФ по Одеському порту буквально за кілька годин після підписання всіх документів ідеально характеризує специфічний «психічний стан» Росії. Вони явно вважають за краще постійно доводити світові, особливо тим, хто все ще плекає ілюзії щодо залишків «російського розуму», що абсолютно недоговороспроможні. І це чудово. Тому що надто вже очевидно…

Четверте: відвертий, неприхований намір ударити по зернових запасах в Одеському порту – це пряме послання росіян арабським та африканським країнам (а саме там – найістотніші нейтральні чи навіть дещо проросійські настрої): «Ви взагалі ніхто! І плювали ми, понтовиті росіяни, на ваші голоди, зерна та інші хотілки!»

І нарешті п'яте: хоче це визнавати хтось чи ні, але Росія навмисно завдала демонстративного та принизливого удару по репутації Туреччини та ООН. Знову ж таки неформально звернувшись до них зі своєю класичною фразою: «Ну і що ви зробите?» Але пам’ятаємо, що саме Туреччина та ООН є повними «гарантами безпеки» транспортних зернових коридорів, і вони ж гарантували голодному світу (не тільки Україні), що Росія буде стояти осторонь хоча б тут…
Дуже красномовна й корисна історія про те, як російська похоронна команда продовжує запекло ховати сама себе.

Сьогоднішні заяви Лаврова на зустрічі з представниками країн – членів Ліги арабських держав – добре нагадування про те, чому не варто влітку пересуватися під сонцем без головного убору. Класична російська шизофренія: вранці заявляєш, що Москва прагне переговорів, а вже ввечері – що твоя мета – «позбутися антинародного київського режиму». І це каже суб'єкт, що представляє країну-варвара, яка без жодних причин вторглася на чужу територію та максимально жорстоко вбиває українців.

Так от, «режими» – це щось у російських в'язницях, а в Україні є законно обрана влада, яка перемогла на чесних, конкурентних, демократичних виборах. Стільки незнайомих для російської еліти слів в одному реченні, чи не так?

Вирішуючи скинути «антиісторичні режими», важливо самому випадково не опинитися на безумовному смітнику історії. Особливо якщо цивілізація вже вкрай зневажливо дивиться на суб'єктів, які скоїли стільки задокументованих важких воєнних злочинів.

Непокаране зло повертається.
Невиправлені помилки повторюються.

Сьогодні в Україні остаточно демонтується проросійська політична та економічна інфраструктура, яку відразу після відновлення незалежності збирали з уламків СРСР російські спецслужби.

Закриття проросійських телеканалів, арешти вісників «русского миру», зачистка спецслужб від зрадників у погонах та врешті-решт кримінальні підозри екс-міністрам юстиції та закордонних справ часів Януковича – Лавриновичу та Грищенку – це чітка відповідь системи й робота над помилками минулого. Більше ніхто не зможе зраджувати країну, лобіюючи інтереси Росії на державних посадах в Україні.

Безумовно, питання складу злочину, обґрунтованість підозри й допустимість доказів встановить суд у відкритому, прозорому та демократичному процесі.

Але вже сьогодні можна констатувати: в Україні залишається в минулому ера проросійського лобі, а з нею – і цілий пласт медіаескорту, що годувався, просуваючи російський вплив.

Політичний фундамент країни, як і її інформаційна матриця, сьогодні зазнають тектонічних змін... А з ними шанс на нове якісне майбутнє та відкриту, чесну, відповідальну політику отримує й український народ.

Надо называть вещи своими именами. Пока ещё не пойманный и не осужденный коллаборант Константинов, именующий себя в криминальной иерархии «главой парламента» оккупированного Крыма, к ужасу российского контингента, ищущего пути отступления из Херсона, призывает Москву расширить «географию спецоперации» на Николаев и Одессу. Т. е. этот субъект открыто призывает разрушить, стереть с лица земли несколько крупных украинских городов. И таким образом добровольно фиксирует собственный умысел на совершение уголовного преступления с особым цинизмом в составе группы.

Налицо полная потеря связи с реальностью, отказ от контакта с внешним миром и беспробудное погружение в информационный пузырь Z-пропаганды.

Будем лечить, приводить в чувство и возвращать к жизни путём длительного ознакомления с сотнями томов личного уголовного производства по статье «государственная измена», призывам к массовым убийствам и открытым, публичным долгожданным судом.

Люди в халатах и мантиях в пути.

Право держави на існування визначають не лише міжнародні договори чи формальне визнання з боку глобальних інститутів.

Його визначає готовність народу захищати свою державу зі зброєю в руках; готовність на самопожертву заради свого дому; готовність незламно стояти на своїй землі, коли на тебе суне збочений монстр. Адже держава постане тільки тоді, коли нація почує своє справжнє серцебиття…

Сьогодні українці ставлять крапку в історичних спекуляціях щодо «українського питання». Немає і більше ніколи не буде запитання «Що таке Україна?». Бо Україна віднині — це велика країна, яка повернула світові розуміння, що таке справжня Свобода і що таке справжня Гордість.

Сьогодні світ точно знає: Україна — незалежна держава в центрі Європи, українці — мужній, хоробрий, вільний народ. І не дай Боже комусь вирішити перевірити це на практиці.

З днем 🇺🇦 державності, Україно!

Оленівка. Ще одна вкрай цинічна провокація російських окупаційних військ із початку війни.

По пунктах.

1. Безумовно, російські війська завдали по колонії ретельно спланованого удару. В Оленівці немає оперативних військових цілей для української армії. Мало того, наші Збройні сили мають усі інструменти для точної ідентифікації об’єктів, які належить знищити: складів снарядів, оперативно-тактичних штатів, паливних баз.

2. Масштабність та швидкість інформаційної кампанії російських пропагандистів свідчать про те, що це була саме спланована, організована акція. Ми знаємо, що частину полонених захисників перевели в барак, у який було влучання, за декілька днів до злочину. Класична, цинічна, продумана false flag operation.

3. Мета «оленівського злочину» — приховати свідчення про масштаби російських військових злочинів і тортур, яких стає дедалі більше, зірвати домовленості щодо обмінів, дискредитувати Збройні сили України та (в цьому випадку) конкретні моделі іноземної реактивної зброї, яка наводить жах на російських окупантів.

4. Точність Збройних сил України доведено численними пожежами на російських складах, логістичних пунктах, командних центрах та мостах Херсонщини. Коли Україна щось знищує, це автоматично підтверджують різні інструменти фіксації.

5. Російські істеричні заяви на випередження, що удару завдано по полонених українських захисниках, — це аби створити резонанс в Україні й налаштувати населення різних країн проти наших Збройних сил. Мотив зрозумілий. Справжні особи загиблих буде встановлювати українська розвідка та спецслужби.

6. У будь-якому разі росіяни умисно, цинічно, продумано масово вбили українських полонених громадян, і це розслідуватиме Офіс Генерального прокурора та міжнародні слідчі групи. Очевидно, що, відчуваючи наближення тактичних поразок, Росія буде вдаватися до нових людожерських провокацій, аби промоутувати їх на глобальні ринки. Вимагаємо також негайної твердої реакції ООН та інших міжнародних організацій — Росію треба виключити з будь-яких міжнародних інститутів.

Загибель Олексія Вадатурського, на мій погляд, була не випадковістю, а цілком продуманим та організованим навмисним убивством.

Вадатурський був одним із найбільших аграріїв країни, ключовою людиною в регіоні та великим роботодавцем.
Точне влучання ракети не просто в будинок, а в конкретне крило — спальню – не залишає сумнівів у наведенні та корегуванні удару. Ще раз: Вадатурського зробили конкретною ціллю.

Російські варвари й далі провадять кампанію терору, намагаючись залякати, дестабілізувати та зламати українське суспільство. На думку кремлівських маніяків, кампанія з резонансних терактів високої інтенсивності (знущання з наших полонених та їх калічення, зафіксовані на відео, ракетна атака на вінницький Дім офіцерів, термобаричний внутрішній підрив бараку з нашими хлопцями в Оленівці і точковий удар по відомій особі, яка має пряме відношення до зерна) має змусити українців стати на коліна, відкрити ворота й здати державу. Кожен злочин змушує нас відчувати біль, але ми проживаємо його і стаємо лише загартованішими.

Співчуття родині та близьким Олексія Вадатурського. Він був Героєм України, відданим державі, фанатиком своєї справи та легендою українського бізнесу.

В історії ще не було випадку, коли терористи змусили б когось здатися. Росія зробила величезну помилку, ставши на цю слизьку стежку. Ця помилка стане для неї не просто катастрофічною – вона впише слово «росія» найчорнішими літерами в світову історію.

Вітрина зла…

Що відбувається на окупованих територіях? Якщо стисло – знищення цивілізації, тотальна криміналізація суспільних відносин, мародерство. А спроби російських окупантів зробити із захоплених територій «витрину русского мира» остаточно та безнадійно провалюються…

«Витрина русского мира» виявилася похмурою «сірою зоною» зі зруйнованими життями, будинками, школами, лікарнями, ФСБівцями, що масово з'явилися, бандами мародерів та іншим трешем. Називати це життям, а тим паче захоплюватися «звільненням від фашистів», неприкаяно блукаючи по руїнах цілком щасливого довоєнного життя, можуть лише мешканці російського телевізора зі знівеченою психікою. Втім, і вони навряд чи вірять словам про те, що людям подобається жити в розрусі, смітті, без осель, світла, опалення, газу.

Реалії ж зовсім інші. Люди, які залишилися, масово й відчайдушно тікають від окупантів. Тікають з Донецька, Луганська, Херсона, Маріуполя та інших великих і дрібних міст. Майно продається за безцінь, але швидко, щоб вистачило грошей на виїзд. Жінки й діти перетинають кордон у напрямку Росії (тільки туди можна виїхати, а вже звідти – до Європи) відносно вільно. Чоловіки ж (які ще не призвані) можуть виїхати, відкупившись за 1-1,5 тис. у. о. Не завжди й не скрізь. Розцінки гнучкі...

Фактично весь «цивільний» бізнес в окупації помер. Тотально.

Усі компанії, які намагаються триматися на плаву, так чи інакше пов'язані виключно з постачанням критичних груп товарів: пального, продуктів, медикаментів. За спеціальними дозволами. З виплатою «смотрящих комісійних». Усі вони вже під «дахом» ФСБ.

У Маріуполі, до речі, зовсім інша картинка. Влади немає. Анархія й тотальна бійка за залишки майна. Між бандами російських мародерів відбувається жорстока боротьба за кормову базу та переділ сфер впливу. Банди відкрито воюють за право на вивезення кольорових металів (зокрема знищуючи залишки заводів) та експлуатацію порту. Спецслужба Рф досі не видала нікому з них повноцінної «окупаційної ліцензії на мародерство», аргументуючи це тим, що Маріуполь досі – «спірна територія». Росіяни самі усвідомлюють, що місто доведеться залишити. Втім, розуміють, що залишити доведеться всі окуповані території, де їх явно на дух не переносять. Крім, звичайно, місцевого криміналітету...

Бійки між бандами стають дедалі жорстокішими й переходять на наступний рівень: банди завдають одна одній жорстоких збитків, знищуючи збройові склади опонентів і ведучи між собою мінну війну. Зрозуміло, ми всіляко підтримуємо та вітаємо їхнє взаємне пожирання…

Підприємства ж місцевих колаборантів, наслухавшись російського телевізора про «відновлення» міста й нібито мільйонні бюджети, швидко поїхали до Ростова й Таганрога домовлятися про участь у «розпилі» цих бюджетів. Де були відверто висміяні й принижені: їм украй зрозуміло пояснили, що ніхто нічого будувати в зруйнованих містах не збирається й «пиляти» їм нічого. Втім, кому взагалі потрібні ці гнилі люди?..

Так чи інакше, окупаційний «русский мир» виявився клоакою. Без сенсів, ідей, майбутнього, але з дуже поганим запахом… Саме тому від Росії шарахаються на всьому пострадянському просторі, як від чуми. Саме тому у «русского мира» немає жодного майбутнього та історичної перспективи.

Трішки дивно звучить: країна, яка стоїть за крок до того, щоб бути визнаною спонсором тероризму і яка порушує будь-які правила та звичаї ведення війни, визнає когось терористичною організацією…

Будь-які рішення в російських юрисдикціях стосовно України чи її військовослужбовців не матимуть жодної правової цінності для світу та не позначаться на переговорному процесі щодо обміну полоненими. Рішення Верховного суду Росії (навіть звучить якось дико) взагалі ні на що не впливає і є суто внутрішнім пропагандистським продуктом.

А світочам «російського права» розкрию таємницю: жодного добровольчого батальйону «Азов» не існує в природі з 2014 року. «Азов» – це окремий загін спеціального призначення, що входить до складу 12-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України. Частина наших Збройних Сил, яка абсолютно чітко виконувала накази, дотримувалася всіх аспектів ведення бойових дій та абсолютно чітко захищала територію своєї країни. Це ключове у розумінні ситуації: лише російська армія є окупантом на чужій території, і тому будь-які дії проти цієї армії є цілком законними. Спецзагін «Азов» діяв виключно в межах юридично вмотивованих компетенцій. Російська юрисдикція взагалі не поширюється на територію України, і тому «рішення» є правовим нонсенсом.

Ба більше, рішення російських судів, безумовно, не матимуть жодних наслідків у міжнародному правовому полі. Тоді як Росія, безумовно, має бути офіційно визнана державою-терористом. Зокрема у зв’язку з незаконним використанням внутрішньої юрисдикції для маскування свого умисного порушення прав військовополонених.

Підсумую. Перше: російська юрисдикція не поширюється на територію України й на дії українських громадян із захисту територіальної цілісності держави. Друге: будь-які рішення російських судів щодо війни в Україні та на території України не є легітимними з погляду міжнародного права. Третє: Україна суворо дотримується міжнародних декларацій та конвенцій стосовно прав військовополонених і жорстко вимагає від Росії також дотримуватися юридичних норм і правил та не вкидати в публічний простір явно неправові рішення. Четверте: Росія у будь-якому разі нестиме пряму юридичну відповідальність за знущання над військовополоненими, зокрема через провокацію недійсними та фейковими «судовими рішеннями». Навіть якщо ці рішення потрібні РФ суто для внутрішнього пропагандистського використання…

В сетях распространяется просто потрясающий отрывок из общения российского «ветерана» с водителем автобуса. В нем – вся суть современной Рф: ненависть, злоба и обязательное (хоть ещё не осознанное) презрение к «ветеранам» резни в Украине… 

– Я воевал, дед.
– Рад за тебя, нужно было не воевать.
– Так я ноги потерял…
– Да хоть три потеряй, мне без разницы.
– А как же нацисты, дед? Они детей едят! 

Эта война обязательно закончится. И тогда украинские защитники вернутся домой и станут героями. Это будет выражаться не только в государственных льготах, а в благодарности общества. Когда дети гордятся отцами, а на улице благодарят за службу.

Российские «ветераны» тоже вернутся домой. Но их судьба сложится иначе. Вдруг окажется, что они никому не нужны: ни государству, ни народу. И что они не герои, а отпетые мясники. Их не берут на работу, их избегают девушки на сайтах знакомств. И когда они не найдут себя в мирной жизни, то вспомнят то, что умеют – насиловать и убивать. И начнут мстить. Уже российскому обществу…

«Референдум» як символ поразки та приниження Росії.
 
Те, що марилося Москві як наступний етап «маленької, швидкої та переможної війни», стало символом нескінченного приниження Росії та головним болем для апаратників Кремля.
 
Ті, хто хотів повторити й масштабувати «Кримську криваву весну» 2014 року, стали заручниками власних фантазій – звідси постійні зміни дат, формату та дедалі більше роздратування російського президента від неспроможності своєї свити. Бо ніхто НЕ хоче ніякої Рф з її окупацією…
 
Уроборос пожирає свій хвіст – так буває, коли воєнними діями керують політики, які стали жертвами власної пропаганди, та встановлюють дедлайни військовим, які армія неспроможна виконати, бо вихідні дані (інформація про боєздатність армії та настрої на місцях) виявилася абсолютно брехливою.
 
Як результат – замість «урочистого референдуму» з концертами Лепса та Валерії у Кремлі готові провести «голосування» в умовах активних бойових дій. Виглядає смішно: «референдум» у Запорізькій області без обласного центру; у Донецьку, де в передмісті стоять Збройні Сили України; на Херсонщині, де російські війська перебувають у настільки хитких умовах, що бояться гучних звуків і спустошують аптеки, скуповуючи ліки проти нічного енурезу.
 
Але й тут не клеїться, як у відомому мемі: «вистави не буде, ми зіпсували реквізит». Первинні соціологічні опитування вказують на те, що кількість охочих «приєднатися» до Росії виявилася настільки мізерною, що продати це аудиторії буде просто неможливо. А якщо врахувати кампанію терору та залякування, то й цю цифру можна поділити на три. Не виходить створити картинку й для зовнішнього світу – усі запам’ятали українські мітинги в Херсоні, Бердянську та Мелітополі. Як наслідок, Росія розглядає можливість провести замість «референдуму» «голосування на дому». Тобто просто збрехати.
 
Для України жодні псевдореферендуми не означають нічого, як і для міжнародної спільноти. Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська області – це частина України. Всі удари по російських військових підрозділах там будуть легітимними, адже будуть спрямовані на звільнення територій.
 
Тому спроби «анексії» чи зміни прапора будуть не більш ніж пропагандистським продуктом для внутрішнього споживання.
 
Російська пропаганда може вигадувати паралельні світи, де Херсон – Країна Оз, Донецьк – Еребор, а Запоріжжя – Нарнія. Але реальна політика робиться на війні, а не в телевізорі. Україна поверне свої території військовим способом за будь-якого зі сценаріїв.
 
Все буде 🇺🇦.

Чому перемога України важлива для всього людства? Тому що від неї залежить, як розвиватиметься наша цивілізація.

Україна має перемогти, тому що наша перемога дасть людству змогу далі прогресивно розвиватися: інвестувати в науку, освіту та добробут громадян.

Росія демонструє інший тип цивілізації, пропонуючи світу «право сили», а з ним — повернення до середньовіччя, де, якщо ти сильний, ти не повинен слухати будь-кого, а можеш грабувати та вбивати.

Росія не змогла вбудуватися в прогресивний вектор розвитку людства: вони розуміють, що вони – аутсайдери, цивілізація, що вмирає. І тому починають свій «хрестовий похід» на Захід.

Якщо Захід дозволить Росії виграти, то всі авторитарні системи зрозуміють, що демократія не вигідна. Вони отримають іншу модель для наслідування – концепцію «табору». Саме це блискуче пояснює нашим партнерам Президент Володимир Зеленський.

Про це, а також про те, як довго готова воювати Україна, чи можливе відновлення переговорів та хто буде президентом Росії після її поразки – в інтерв’ю BBC News Україна.

https://youtu.be/YrElm6zja8k

Чому намагання Росії провести паспортизацію на окупованих українських територіях є абсолютно провальними?

Причина проста: російський паспорт сприймається у світі як максимально токсичний. Це мітка, за якою у будь-якій цивілізованій країні визначають потенційного носія цінностей «русского мира», а отже, репутаційну та безпекову загрозу.

Що отримує власник ru-паспорта?

1. Абсолютно закриті для подорожей Нідерланди, Норвегію, Бельгію, Данію, Чехію, Словаччину, Литву, Латвію, Естонію та низку інших країн. І це лише початок ізоляції… Суттєві труднощі з отриманням віз і посвідок на проживання у багатьох країнах. Імовірність втратити шенгенську візу на будь-якому кордоні за підтримку агресії проти України.

2. Відсторонення від міжнародних спортивних змагань – неможливість представляти свою країну, використовувати національні кольори чи стояти на п'єдесталі під її гімн.

3. Блокування рахунків у закордонних банках і неможливість або складнощі з відкриттям нових. Від Вірменії й Казахстану до Греції, Франції та Німеччини – кожна фінансова установа двічі подумає, перш ніж відкрити росіянину рахунок і наразити на небезпеку всю свою операційну діяльність через можливі санкції.

4. Відмова в обслуговуванні. Навіть великі мережі готелів, що працюють у колись заповнених російськими туристами ОАЕ чи Домінікані, відмовляються бронювати номери для власників ru-паспортів. Ніхто не хоче жити чи відпочивати поруч із росіянами. Власники ресторанів, салонів краси, клінік, житла на винайм дедалі частіше заявляють: росіянам вхід заборонено. Ба більше, великі юридичні фірми навіть за великі гроші не беруться представляти інтереси громадян Росії – як це відбувається, наприклад, у Великій Британії.

5. Кінець європейського шопінгу. Люксові бренди чудово розуміють ризики порушення санкцій, тому не продають речі росіянам, які потім повезуть їх на свої болота. Якщо ж вдалося обдурити продавця – не вийде пройти повз «погранця». Десятки справ і конфіскація придбаних товарів – те, що вже отримали шопери-невдахи, наприклад, на кордоні з Фінляндією.

Російський паспорт – це квиток в один кінець, до всесвіту Орвелла, де свобода – це рабство, а невігластво – сила. Жодних прав, можливостей чи перспектив. Максимальна зневага та ізоляція від усього прогресивного світу. То обрати це чи паспорт України, який вільно відкриває кордони й серця людей, дає безмежні можливості для подорожей, навчання, розвитку? Відповідь очевидна.

Окупація по-херсонськи…

Поки кремлівські пропагандисти освоюють бюджети, вішаючи в Херсоні борди «Мы здесь навсегда», російські військові розуміють свої часові перспективи взагалі по-іншому. Якщо перші приїхали банально заробити на бюджеті, то другі точно хочуть встигнути… вкрасти. За інформацією з місцевих джерел, окупанти дали ультимативну вказівку залізничникам у тимчасово захоплених південних регіонах перенаправити всі пошкоджені та цілі (!) напіввагони до Нової Каховки та Херсона. Підкреслюю: всі вагони, включно з ледь живими.

Там відбувається розбирання вагонів, які надійшли: колісні пари та візки демонтують для спрямування до окупованого Криму, а рами й кузови відправляють на розрізання на брухт – також у напрямку Криму.

Залізничникам наказано залишити тільки платформи для транспортування техніки й незначний парк для внутрішніх перевезень в ОРДЛО.

Що це означає, запитаєте ви?

Ще раз по складах: російські військові (бойовики) чудово розуміють свої часові перспективи перебування в Херсоні. Ніхто насправді не планує займатися тимчасово окупованою областю чи інтегрувати її економіку в російський простір. Треба встигнути вкрасти якомога більше.
Тому наступний крок нам уже добре відомий – масова крадіжка унітазів і викручені лампочки в під‘їздах у Херсоні…

Як же мені це подобається. Улюблена традиція – трошки правди та неймовірна кількість домислу…

Так от, пан #Арестович справді не є ані радником керівника Офісу Президента України, ані радником будь-кого із його заступників.

Він так багато говорить, що ми зробили його… радником одразу всього Офісу. Саме так його посада незмінно й називається вже декілька років (по складах): радник Офісу Президента України. Яким він офіційно і є згідно зі штатним розписом…

І тому як «радник керівника Офісу» особисто можу лише порадити шановним журналістам уважніше складати запити й детально перевіряти інформацію. Зрозуміло, що миттєвий хайп – то наркотик. Але все ж таки бережіть своє здоров’я... )

Мене завжди дещо дивувало в поведінці «офіційних осіб рФ». Різних рівнів. І серед іншого — їхнє постійне намагання очевидні провальні для себе речі пояснювати анекдотичними та абсурдними конспірологічними версіями. Таке враження, що ці «хлопці з круглими очима» все ще живуть на початку 90-х і беруть свої пояснення виключно з тогочасних провінційних таблоїдів…

Так от, уважно ознайомившись з офіційною заявою міністерства оборони росії щодо отруєння військових російської окупаційної армії в українському місті Василівка Запорізької області та звинуваченням України у використанні «хімічної зброї» (до речі, вони про це кажуть з усією серйозністю), можемо сказати таке (теж серйозно):

— Надмірне вживання дешевого неліцензійного алкоголю в 40-градусну спеку разом із простроченими сухпайками «армії росії» абсолютно точно може призводити до непередбачуваних наслідків. Українська земля ніколи не буде гостинною до російських окупантів. Нескінченна блювота — це ще найкраще, що може на вас тут чекати. Однак розуміємо, що чекати від вас адекватності — не на часі, тому продовжуйте розповідати «байки доброї волі» про масштабне використання «алкогольної хімічної зброї»…

Давайте об’єктивно про наслідки… Вже не сумніваюся, що «психіатри майбутнього» отримають не одну наукову премію, активно досліджуючи феномен сьогоднішнього російського психозу та роль Z-пропаганди в перетворенні людини на агресивну людиноподібну істоту – неадекватну, сповнену ненависті, кровожерливу. Як це вже було в гітлерівській Німеччині, Руанді чи під час Дарфурського конфлікту.

Втім, уже зараз можна виокремити певні «унікальні фази», через які проходить російське суспільство, коли їхній вигаданий, неіснуючий світ жорстко зустрічається з об’єктивною реальністю, де втікачі штурмують тимчасовий Керченський міст.

Початкова стадія. Пацієнт категорично впевнений у собі й заперечує наявність психічних порушень:
– «Война продлится ну максимум три-четыре дня». З ким там воювати? З кількома тисячами «нацистів»? Це ж навіть не серйозна війна, а всього лише «спеціальна операція»…

Друга стадія. Заперечення. Самогіпноз – «усе прораховано та йде за планом»:
– А що ви хотіли? Київ за три дні? Зрозумійте, це ж найбільша армія Європи та єдина армія, що має бойовий досвід. Вони готувалися вісім років, щоб бити нас…

Третя стадія. Банальний російський торг:
– «Мы ещё даже ничего не начинали… правда же?» Може, просто віддасте нам усе?

Четверта. Гнів, що випливає з безсилля. Пошук «чарівної пігулки»:
– Центри ухвалення рішень!!! Центри ухвалення рішень!!! – кричать особи з дуже перекошеними від страху обличчями. – Вбивайте українців, ріжте їх разом із дітьми!

І, нарешті, російська класика. П’яна депресія, алкогольна апатія, відчай:
– Що ми наробили? Навіщо? Куди втікати?

Обов’язкове прийняття, фінал:
– З моїх слів записано правильно та мною прочитано. Про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень попереджений(а). Цим документом висловлюю бажання співпрацювати зі слідством у повному обсязі…

Розумію наші бажання і мрії. Але все ж таки пропоную виходити з обережного коментарійного формату щодо будь-яких наших військових дій…

Тому принагідно ще раз нагадую всім політикам, експертам та лідерам суспільної думки (зрозуміло, що вони все знають набагато краще за безпосередніх виконавців) про важливість не маніпулювати та не спекулювати інформацією про хід військових операцій ДО офіційних заяв представників Збройних сил чи Міністерства оборони України. Ще раз головне – ДО офіційних заяв не треба роботи суперсенсаційних заяв… Прошу також журналістів сьогодні та в наступні дні особливо ретельно перевіряти джерела інформації та експертизу конкретних спікерів за темою.

Бажання продемонструвати свою «обізнаність», дотичність до «інсайду» та «хайпанути» на «ситуативі» – природнє для будь-якого інформаційного простору. Але війна – це не «контент». Давайте фільтрувати інформацію та професійно працювати з поваги до українських захисників.

Безумовно, жодних сумнівів, що наші «відпрацюють» правильно, немає…

Психологічний злам відбувся. Z-спільнота починає усвідомлювати – Росії не виграти цю війну

Вчорашні терористичні атаки Росії на нашу критичну інфраструктуру та спроби залишити окремі регіони без світла були не лише актом відчаю, підлості та помсти за ганебну втечу власної армії з поля бою. Ні, безумовно, щуряча суть нинішнього російського суспільства дається взнаки, і тому вони буквально мліють, коли розуміють, що залишають українців без тепла/світла.

Вони (атаки крилатими ракетами по наших ТЕЦ) також були відчайдушною спробою кремлівських функціонерів на секунду переключити увагу власноруч вигодуваної Z-zомбі-спільноти на тимчасові «проблеми сусіда». Ще раз: переключити увагу зі своїх талантів «візьмемо Київ за три дні; дамо вам усе пограбувати та станемо імперією, якої всі бояться» на іншу проблематику. Аби тільки не було претензій до «царя»…

Успішний контрнаступ Збройних Сил на Харківщині, крах російської лінії оборони та перехід позначки у 200 днів з моменту «взяття Києва за три дні» стали каталізатором – російська Z-спільнота почала потроху усвідомлювати три базові речі:

1. Росія програє цю війну – іншого сценарію не існує.
2. На них чекає покарання. Їхні діти вважатимуть батьків не героями, а злочинцями.
3. Попереду – репарації, демілітаризація, денацифікація Росії та роки каяття.

Ухваливши рішення про повномасштабне вторгнення, Кремль поставив усе на червоне.
І програв. Хоча ще має ресурс, щоб робити нам боляче, вбиваючи наших людей.

Так чи інакше, але попереду неминуче. Росія почне замикатися в собі та шукати винних. І жодні «ситуативні інфоприводи», щоб перебити стрічку новин, на кшталт обстрілів мирних жителів України, не завадять цьому процесу самоїдства.

Уроборос пожирає свій хвіст.
Путінська Росія перетравлює саму себе. Росія нищитиме себе бунтами. Зовсім трошки залишилось.