За добу сталося 226 землетрусів магнітудою 4 та вище: Тайвань, Казахстан, Чилі, Пакистан, Туреччина та інші країни

Сайт зі статистикою та інформацію по кожному землетрусу.

Підібрали для вас статистику землетрусів в Україні та найближчих країнах.

Сайт чудовий, там, до речі, можна про землетрус повідомити. Інтерфейсу державною немає, але можна розібратись і по візуальному контенту. Сьогодні майже всі диванні експерти стали також геологами та експертами з сейсмологічної активності (дивно що тільки зараз, бо землетруси навіть в Україні відбуваються досить часто) - поцікавитися темою в будь-якому разі не завадить сказала адмінша в якої манічка на географію і яка чекала моменту, коли її знання знадобляться для інтернет срачів. Чекніть сайт, раз вже природа вирішила долучитися до гри у 2023

5 днів лишилось, долучаємось

Прикметні дати так чи інакше на нас впливають (якщо людина повторює, що їй все одно на якесь свято, то скоріш за все, їй не все одно).

Цьогоріч, кожен так само бачить щось своє. Війна змінює нас і спонукає до нових думок. 14 лютого було днем бомбардування Дрездена у 1945 році. Іронічно, але сьогодні «авіаційний» Рамштайн. І, звісно, ще день закоханих.
Чомусь у голові виникає зв’язок цих трьох подій. Нині ми бачимо зруйновані міста значно ближче: Бахмут, Вугледар, тимчасово окуповані ворогом Соледар, Волноваха, Маріуполь і та багато інших. Ми відчуваємо силу авіації, руйнування, які вона може спричинити навіть коли не чутно звуків двигуна й сам бомбардувальник знаходиться за тисячі кілометрів від нас. І розуміємо, що аби захиститися, нам потрібна така ж сила в повітрі.

Сьогодні зброя в руках українських бійців – це любов.

Праця на благо України – це любов.

Звуки двигунів української авіації – це любов.

Вони відділяють нас від окупації та смерті, а наші домівки від перетворення на руїни. А ми любимо волю, життя і розвиток.

Опозиціонуємо себе ненависті. І цей допис присвячую саме любові. До України, до всіх свідомих людей, які стали на її захист, всього живого й неживого, що є одвічною цінністю нашої землі, до майбутнього, яке ми разом будуватимемо.

Сьогодні, як, сподіваюся, щодня, задонатьте на збір. На ЗСУ, допомогу постраждалим від війни, на гуманітарні потреби.

В коменти також можете надсилати збори які потребують донатів🤍

Останнім часом знову набула актуальності (чи вона її і не втрачала?), тема обшуків. Вони проводилися в храмах УПЦ МП, у тих, кого прийнято називати олігархами і в тих, кого ми звемо бізнесменами, у волонтерів та активістів.

Спробуймо зрозуміти, що таке обшуки в суспільному значенні, в юридичному сенсі та поміркуймо, як цей інструмент держави правильно застосовувати і як реагувати.

Обшук приковує увагу громадськості, однак щоразу викликає різні почуття. Коли йшлося про обшуки в УПЦ МП – це викликало переважно схвалення, зв’язок цієї церкви з російськими спецслужбами був доволі передбачуваним фактом. У випадку з олігархами, як от недавній обшук у Коломойського – суспільство теж погоджувалося з діями держави. Якщо ж поглянути на обшуки у волонтерів, ІТ-компанії «Mac Paw» або кіностудії ім. Довженка – громадськість заявила про це як про злочин.

Погодьмося, ким би ви не були від власника малого бізнесу і до ТНК – коли вриваються представники спецслужб – це збитки і стрес. Хоча, коли це відбувається з кимось іншим – ми маємо час і змогу висловитися: заслужила ця людина обшуку чи ні.

🔸Уникнути розголосу практично неможливо! Навіть коли йдеться про маленьку компанію або одну людину – вона не ізольована і, найімовірніше, намагатиметься поділитися інформацією з іншими.

📢Яка проблема обшуку як резонансної події?

▪️ Коливання репутації всіх учасників. Якщо той, у кого проводиться обшук, має радше негативний імідж (у т.ч., якщо це помилкове уявлення) – довіра до спецслужб зростає, а до цієї особи – падає ще більш. Якщо ж імідж позитивний, (помилково або ні) – довіра до спецслужб знижується, а до особи – зростає.

▪️ Відлякування волонтерів, бізнесу та інвесторів. Ініціативи не приходять туди, де їм загрожує небезпека. Ніхто не зацікавлений у тому, щоб результати їх легальної праці були конфісковані/заборонені/націоналізовані.

▪️ Невизначеність. З одного боку в українському законодавстві, навіть попри війну, є тенденція до лібералізації у сфері ведення бізнесу. Створені додаткові можливості, як от операції з криптовалютою, які дозволяють розвивати фінансову та ІТ сфери. Пільги для бізнесу та можливості для інвесторів також збільшують привабливість української економіки. Постійні обшуки цю привабливість можуть перекреслити. Виникає конфлікт між привабливістю інвестування і невиправданими ризиками. Інвестори та бізнес уже несуть ризик повного знищення майна через війну, тому вони зацікавлені в державному захисті, а не терорі.

▪️ Право на справедливий суд. Суспільний розголос в Україні може впливати на важливі рішення. Так було з кіностудією ім. Довженка, а також з будинком «Квіти України». Однак, не завжди неправомірність дій держави чи бізнесу – очевидна. Те, що хтось знає бізнесмена як порядну людину, не гарантує, що це справді так. І навпаки, негативна репутація не завжди свідчить про зловмисні дії. Надмірний тиск суспільства може призвести до того, що держава муситиме поступитися, щоб не видаватися авторитарною й замість права на справедливий суд буде реалізоване лише бажання громадськості.

Всі ці фактори демонструють, що обшук за своєю суттю є спірною подією, а його розголос – тим більше. То, можливо, слід зробити обшуки конфіденційними і заборонити їх висвітлення?

🔕 Проблеми конфіденційного обшуку:

▫️ Психологічний тиск та шкода як людині, так і державі. Якщо людина має змогу розповісти про подію – вона, принаймні, не відчуватиме повної безпорадності. Це відчуття вбиває ініціативність, руйнує суспільні зв’язки та спричиняє еміграцію перспективних людей та компаній.

▫️ Непередбачуваність. Грубе порушення принципу верховенства права, оскільки людина повинна мати змогу передбачити наслідки своїх дій. Принцип юридичної визначеності включає те, що людина сама або з допомогою юриста і з урахуванням реальної практики, може зрозуміти, що законно, а що ні. Замовчування факту та обставин обшуку відбирає в людини можливість дізнатися «а чому так сталося», щоб уникнути шкоди для себе.

▫️ Очевидна небезпека сваволі. Спецслужби мають ширші можливості впливу на ухвалення важливих рішень, аніж більшість громадян, навіть якщо зловживання заборонені. Людина, яка не має права розголошувати, що в неї проводиться обшук – практично не має шансів вплинути на несправедливість. Спецслужби ж збирають матеріали і передають їх на ознайомлення тим, кому передбачено законом і тим, хто має право ознайомлення. Це завжди вплив на справу і гра в одні ворота. Від наслідків страждають усі: людина, бо її права порушено, держава – бо довіра до неї падає.

Отож, ризики, які тягне конфіденційність обшуку переважають користь. Зрештою, судді можуть не піддатися впливу суспільного розголосу, але дізнатися правду, якщо людина не має адекватної можливості подати та відстояти свою позицію – значно складніше.

🔺Війна створює особливі умови, які вимагають у держави бути привабливою та підтримувати імідж, але водночас їй необхідно жорстко (а іноді ще й без пояснень) протистояти внутрішнім правопорушенням. Видається, що тут майже неможливо знайти баланс інтересів. Сила спецслужб у їх повноваженнях, а сила людей – у їх кількості та єдності.

У наступних дописах поглянемо на юридичний бік питання)

21 лютого світ традиційно відзначають День рідної мови.

Чи можна уявити якийсь народ та, навіть, окрему людину без рідної мови? Без того інструментарію, який дозволяє вербально продемонструвати співрозмовникам свою приналежність до якоїсь нації, її культури, історії та традицій?

Мова - чи не найгеніальніший винахід людства для комунікації між собою, оскільки саме завдяки їй ми можемо передавати не свої почуття та емоції, наукові та філософські роздуми, не прибігаючи при цьому до стороннього інструментарію.

Рідна мова це жива традиція, яка передається з молоком матері. Кожна мова передбачає у своєму коді словесні формули, які не тільки демонструють її красу, але й передають багатовікову мудрість минувших поколінь.

Людина без мови - втрачена людина, немов стовбур дерева, відірваний від свого коріння. Кому, як не українцям знати про це? Народу, що переживав не одну заборону, та не один утиск своєї рідної мови?

Вчора, вся Україна згадувала про подвиг героїв Небесної Сотні (за те, що вчора не було поста - особливо перепрошуємо підписників). Їх пожертва, як і всіх інших, хто зложив свої голови за Україну, є нічим іншим як демонтрацією тієї сили та незламності ідеї українства. Однією з важливих аспектів якої є українська мова.

Потрібно розуміти, що шлях без суб’єктності - це шлях підкорення та асиміляції, тобто шлях без обличчя та мови. Тому боротьба за державність є боротьбою за національну ідентичність, саме за мову, культуру та традиції. Саме за те, що робить нас українцями по духу, не лише по крові.

Вони відродили славну боротьбу за ідею українства у вседержавному об’ємі, яка продовжується по цей день.

Ми повинні пам’ятати та не забувати про те, що зробили вони, дбати про цю пам’ять. А також - ніколи і ніколи не забувати про те хто є ми, що нас робить такими і що ми маємо для цього робити.

Слава усім героям України! Слава Україні!

А тепер до вашої уваги канал наших друзів S148!

Команда хлопців хіміків-інженерів з академії наук, які розробляють продукти по догляду за зброєю, ведуть блог про очищення зброї та багато що ще цікавого, що ви можете знайти у них на каналі!

Власне, дуже рекомендуємо підписатися!

@s148_engineering
@s148_engineering
@s148_engineering

P.S. Ну, і , звичайно, якщо вам щось з того, що хлопці виробляють - необхідно, завжди можете замовити прямо у них

Зараз модно казати як кого змінило 24-те лютого.

Хтось пише про шок і страх, швидкі збори та евакуацію за кордон. Хтось - про впевненість, також збори, але вже у військомат, про те як стояв у черзі і уперше в житті тримав зброю. А хтось про те, як у 4 ранку над своєю головою вже бачив армагедон і як з перших секунд надав ворогу достойну відповідь.

У кожного - свій спогад про цей день. Але всіх нас об’єднує одне - яким би він не був - ми його ніколи не забудемо, а будемо пам’ятати у найдрібніших деталях.
Пройшов цілий рік… І ця подія сприймається особливо.

Цілий рік невпинної і незламної боротьби за нашу свободу, незалежність, мати право бути українцями та, власне за Україну.

Чи змінились люди? Мабуть, що ні. Але проявили справжніх себе і зробили цю справжність світовим трендом. В усьому та будь-якій галузі.

  Рік, що став справді історичним. Вперше в новітній історії українці однією силою, не розпилюючись, надають достойну відповідь ворогу. Лютому, споконвічному. Тому, що приходив і кожного разу нищив нас, наші здобутки, нашу державу.

Але ми розірвали це коло.

За це ми повинні дякувати нашим захисникам і захисницям з лав збройних сил України, Національної Гвардії України, поліції, ДСНС, СБУ, ГРУ, ТрО… Працівникам стратегічних підприємств, працівникам підприємств ВПК, енергетикам, комунальникам. Волонтерам. Всім, для кого Україна - це не просто країна, а ціле життя.

Дякуємо.

Слава Україні!

Ну, десь якось так

Ну що панове, погнали!
Що б там не було - ніхто нікуди не тікає. Тримаємося. Все що могло статися - стається і ми нікуди не дінемося. Відкриємо цим мерзотам райські ворота в пекло!
Слава Україні!

Україна – це не тільки соняхи. У мене вона асоціюється з підсніжниками.

Ви коли-небудь думали, які вони життєздатні? Термінатори чисто. І при цьому виглядають дрібними і непомітними.

Порівняно з великими суцвіттями троянд, тюльпанів, мімози – проліски явно губляться. Та ви як в ліс підете наприкінці зими – то поки носом не вткнетесь – не факт, що помітите. Хоча вони переживають майже будь-яку дичину. Сніг? Нормально. Мороз, шо собаку надвір не виженеш? Нормально. 9 з 10 квітів зрізав чи викопав якийсь ідіот? Все одно, зараз розмножимось.

У нас на подвір’ї +- 35 років тому звідкись насіявся один. І що? І вони уже відбили в інших первоцвітів всю територію за загородженням + виросли за межі. Те саме в лісі. В нульових був час, коли їх дуже активно збирали, принаймні в моєму ареалі проживання, ліс вирубали, у ньому з’являлись великі залисини, що заростали ожинником. Земля була перекопана колесами КаМАЗів і лісовозів.

Підсніжники були найпершими квітами, які взагалі туди повернулися і знову розрослися на своїй законній території. Отака вирва від колеса лісовоза в мокрому грунті, на см. 10-15 вглиб і підсніжники ростуть.

На перший погляд тендітні, думаєш, що не треба з ними рахуватися, можна висадити на цьому ж місці щось інше. Здається, наче можна знищити їх всіх за три дні, а на ділі вони тебе знищать і ще наступного року буйніше цвісти будуть. Та вони нереально експансивні, особливо якщо намагатися шкодити.

Але не треба їх чіпати. Законодавство забороняє їх зрізати чи викопувати і я дуже не рекомендую вам його порушувати. Щонайменше, з етичної точки зору. Як і належить всьому живому і вільному, перенесені в неволю підсніжники не приживаються.

До речі, фан факт, улюблене місце пролісків – Холодний Яр

Ситуація наступна. Ваша адмінша пише курсову. І для написання цеї курсової потрібне ваше сприяння. Кілька хвилин на проходження опитування.

Стосується права жінок на службу в армії в історичному розрізі зарубіжних країн. Тож так, там трохи історії і ваших думок. В українському інфопросторі грунтовних досліджень на цю тему практично немає, тому ваші відповіді можуть сильно допомогти в повноті дослідження)

Враховую будь-яку позицію за умови, що вона аргументована.

Чим більше поширення тим краще і тим більше моя студентська вдячність))