Ну що панове, погнали!
Що б там не було - ніхто нікуди не тікає. Тримаємося. Все що могло статися - стається і ми нікуди не дінемося. Відкриємо цим мерзотам райські ворота в пекло!
Слава Україні!

Україна – це не тільки соняхи. У мене вона асоціюється з підсніжниками.

Ви коли-небудь думали, які вони життєздатні? Термінатори чисто. І при цьому виглядають дрібними і непомітними.

Порівняно з великими суцвіттями троянд, тюльпанів, мімози – проліски явно губляться. Та ви як в ліс підете наприкінці зими – то поки носом не вткнетесь – не факт, що помітите. Хоча вони переживають майже будь-яку дичину. Сніг? Нормально. Мороз, шо собаку надвір не виженеш? Нормально. 9 з 10 квітів зрізав чи викопав якийсь ідіот? Все одно, зараз розмножимось.

У нас на подвір’ї +- 35 років тому звідкись насіявся один. І що? І вони уже відбили в інших первоцвітів всю територію за загородженням + виросли за межі. Те саме в лісі. В нульових був час, коли їх дуже активно збирали, принаймні в моєму ареалі проживання, ліс вирубали, у ньому з’являлись великі залисини, що заростали ожинником. Земля була перекопана колесами КаМАЗів і лісовозів.

Підсніжники були найпершими квітами, які взагалі туди повернулися і знову розрослися на своїй законній території. Отака вирва від колеса лісовоза в мокрому грунті, на см. 10-15 вглиб і підсніжники ростуть.

На перший погляд тендітні, думаєш, що не треба з ними рахуватися, можна висадити на цьому ж місці щось інше. Здається, наче можна знищити їх всіх за три дні, а на ділі вони тебе знищать і ще наступного року буйніше цвісти будуть. Та вони нереально експансивні, особливо якщо намагатися шкодити.

Але не треба їх чіпати. Законодавство забороняє їх зрізати чи викопувати і я дуже не рекомендую вам його порушувати. Щонайменше, з етичної точки зору. Як і належить всьому живому і вільному, перенесені в неволю підсніжники не приживаються.

До речі, фан факт, улюблене місце пролісків – Холодний Яр

Ситуація наступна. Ваша адмінша пише курсову. І для написання цеї курсової потрібне ваше сприяння. Кілька хвилин на проходження опитування.

Стосується права жінок на службу в армії в історичному розрізі зарубіжних країн. Тож так, там трохи історії і ваших думок. В українському інфопросторі грунтовних досліджень на цю тему практично немає, тому ваші відповіді можуть сильно допомогти в повноті дослідження)

Враховую будь-яку позицію за умови, що вона аргументована.

Чим більше поширення тим краще і тим більше моя студентська вдячність))

Для загального розвитку: кілька коментарів щодо права жінок на військову службу. Я справді не знайшла (принаймні поки) жодного юридичного акта в історії, який би прямо забороняв жінкам перебувати на військовій службі у війську своєї держави.

Однак, пам’ятаєте про цілісність системи? Це наш максимально основоположний пост, на якому тут все засновано.

Питання служби жінок – не виняток. Реально, через наявні традиційні ролі (які я не практикую, але поважаю, оскільки, нехай вони не підійшли всім і кожному – не взялися з порожнього місця, а були наслідком абсолютно природної еволюції), а також, через місце жінки в суспільстві та правила поведінки (як її, так і щодо неї) – впродовж майже всієї історії держав, доступ до військової справи був практично неможливий.

Якщо простіше:

Ти не можеш влаштуватися на військову службу, якщо ти не громадянин (у Римі військовозобов’язаними були громадяни 17-45 років. Жінки взагалі громадянами не вважалися).

Ти не можеш влаштуватися на військову службу, якщо жінок заборонено брати з собою у військовий похід (правило з того ж Риму. Запроваджене з метою уникнення випадкових статевих контактів, поширення хвороб та зменшення стресу для воїнів, щоб вони не переживали за жінок)

Ти не можеш влаштуватися на військову службу, якщо тобі заборонено виходити з дому/торкатися інших чоловіків/носити певний одяг/тримати зброю (обмеження з мусульманських країн та окремих релігійних груп)

Ти не можеш влаштуватися в армію, якщо тобі заборонено отримувати освіту (тут, напевно, зрозуміло)

Ти не можеш влаштуватися в армію, якщо не є суб’єктом правовідносин (як неможливо підписати конракт з 5-річною дитиною, котом або будинком , так і неможливо підписати що-небудь із жінкою, якщо вона в конкретній державі має стільки ж прав, як дитина, тварина чи річ)

Ти не можеш влаштуватися в армію, якщо в критеріях відбору вказані чисто чоловічі ознаки (ні, ніхто не писав про наявність статевого органу, однак у багатьох джерелах, особливо давнього періоду критерії автоматично починаються зі слова «муж». Логічно, що жінка – не муж).

Ти не можеш влаштуватися в армію, якщо жінкам заборонено працювати й отримувати за це плату (а армія вважається роботою).

Відтак, жінкам було не лише складно, але й не логічно долучатися до війська. Вони до відносно недавнього часу не могли побудувати там кар’єру. Не здобували посад, нагород, не могли отримати гроші чи статус чогось на кшталт нашого сучасного «учасника бойових дій». До того ж, армія навіть досі часто вимагає значної фізичної сили, а раніше базувалася виключно на ній, що дійсно біологічно складніше для жінок, ніж для чоловіків.

Їм був сенс туди йти хіба щоб повоювати і в теорії принести якісь трофеї. Такий підхід приваблював в основному жінок-аутсайдерів, що не знайшли місця в чинній системі. Іноді з цього виникало щось на кшталт добробатів до 2018 року (невеликі ордени. Туди входили лише жінки. Вони не були частиною регулярної армії і по-суті, самі себе наділяли правами).

Тож, коли йдеться про право жінок служити – слід враховувати не тільки прямі заборони на таку діяльність, але й супутні обмеження, які фактично закривали шлях на значно раніших етапах. І варто підсумувати, що не маючи освіти, грошей, прав та можливостей побудувати кар'єру - рішення жінок не йти воювати, а залишатися вдома під опікою чоловіка - було якраз таки виявом раціональності.

Там це є скандал стосовно ескортниці шо нагороду від ГУР отримала... Єдиний її баг шо воно тупе виставило то фото. А так шлюхи - шпигунки то норм тема. На фото найвідоміша проститутка-шпигун в історії Мата Харі

Гляньте який цікавий момент знайшовся в ході написання курсової. В Індії іноді жінки чоловічої будови тіла використовувались як особиста охорона царя. В «Артхашастрі» Каутильї підтверджується цей факт: «Щойно цар встане, нехай він буде оточений загонами жінок з луками…»

На жаль, особливих деталей щодо цього явища, там більше не знайшлося, але все одно цікаво. Мені особисто здається, що це пов’язано з якогось типу ефективністю, хоча не зовсім зрозуміло, чого з луками. Якби було сказано про короткі ножі або нехай вже мечі, списи, сокири й інше, що застосовується для ближнього бою, то ще нехай, але луки – дуже дивно.

Умовно кажучи, йде цар по коридору з цими самими жінками і їх луками, хтось з тих, кому можна наближатися, підходить і бац царя коротким ножиком під ребро. В інших розділах, звісно, вказується, що до царя не можна підходити зі зброєю та й взагалі майже не можна підходити, але хто хоче – той завжди знайде спосіб. І що ці жінки зроблять? Вони в коридорі навіть малий лук не натягнуть особливо (є великі луки – такі що розміром з людину, і є малі – більш портативні).

Можливо, в давніх мудреців Індії є якісь свої секрети, бо загалом там і хороші речі написані (у тому числі тактика і розстановка військ, якою ми досі користуємось, часто свідомо, зважаючи на те, хто цю книжку додав в навчальну програму). Були взагалі правила поведінки з жінками, тому цілком може бути, що на чоловіків це справляло ефект несподіванки і створювало складнощі у бійці. Це ми зараз можемо прочитати книжку, а тоді більшість людей були неписьменні та/або не мали доступу до джерел такого рівня й побачивши царя в оточені жінок з луками, вирішували за краще не вчиняти зайвих рухів, хтозна.

Дія або бездіяльність? Чи може бездіяльність призвести до бажаного? Чи можливо передбачити інших або, принаймні, самого себе?

#людина #філософія #життя
➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋

Це відео з «чутливим контентом» - не для людей зі стійкою психікою, а для всіх.

Не важливо, вважаєте ви себе вразливим чи стійким до будь-яких емоцій, а бачити і знати, як виглядає зразкова поведінка перед обличчям смерті й на кого слід рівнятися – необхідно.

Нехай відео вас шокує, нехай викличе купу різних емоцій, але набагато гірше, якщо ви не подивитеся й залишитеся байдужим. Людини вже немає. Він віддав за Україну не лише життя, але й смерть.

Так, поширюйте уривок. Його побачить людина, яка встигла «втомитися від війни» і в її серці знову пробудиться ненависть. Побачить людина, яка останнім часом вирішила, що її латте на кокосовому важливіше, ніж донат на ЗСУ і задонатить ще більше ніж зазвичай. Побачить людина, котра виїхала за кордон і встигла підзабути, що таке русня, це освіжить її пам’ять.

Смерть лякає і водночас служить нам нагадуванням про життя. Ми не думаємо про те аби здатися, бачачи такі відео, навпаки – це змушує нас боротися з новою силою.

Нехай хтось скаже, що нам не потрібні загиблі Герої, нам потрібні живі легенди і водночас перші творять других. Надихають на життя, на те, щоб не поступатися, нікого не забувати й ніколи не прощати.

Герою слава!

Тут невеличкий допис про емоційний стан і силу характеру. Радимо почитати

Бачу в мережі пости психологів про те, що що б ви не робили – цього достатньо. Складні умови, психіка може не впоратися, треба подбати перш за все про свій комфорт, а тоді вже про щось більше, бо як же ви будете в некомфортних умовах працювати? Ви ж вигорите ще не приступивши!

Ні-ні-ні, не так. Далеко не будь-що можна назвати «достатньо». Зрештою в нас всіх різні умови.
Якщо ви були змушені виїхати з небезпечної території, втратили близьких і мусите турбуватися про членів сім’ї – це одна ситуація. Якщо ви житель тилової області, для якого нічого не змінилося, крім хіба появи періодичних повітряних тривог – це зовсім інше.

В одному випадку досить того, що ви робите все, щоб не «висіти на шиї» у громади. Тобто працюєте, максимально забезпечуєте себе і свою сім’ю аби не потребувати виплат. Звісно, якщо вам вдається більше – це чудово. Наприклад, бізнес ВПО – дуже круто: самозабезпечення, створення робочих місць.

В іншому випадку ні, не достатньо того, що ви щодня репостите збори і ставите під кожен пост в мережі теги про війну. Краще ніж нічого, звісно, але точно не достатньо.

Тренуйте свій характер. Рано чи пізно прогрес настане.

Якщо кожен буде перейматися перш за все про свій комфорт – фраза «коли ми переможемо» може перетворитися на «якщо ми переможемо». Тому що ви в будь-якому випадку вигораєте. Війна впливає на психіку хоч прямо, хоч «фонить» і вам щораз більше потрібно для власного комфорту. Це йде як деградація, якщо ваш комфорт =/= користь.

Стрес не припиняється. Смертей стає все більше. Ми можемо кидати одне одному меми і сміятися, дивитися фільми/мультики і вірити в перемогу, але це ніяк не відміняє, що кількість важкого досвіду зростає. І треба чимраз більше сил для підтримання себе. І тим менше залишається на допомогу іншим.

Тому що справа не в комфорті, а в тренуванні і силі характеру.

Якщо хтось ще не бачив і не підписав, то ось знак

Слава Воїну!

Сьогодні в бою загинув «Да Вінчі», герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість, – Дмитро Коцюбайло. Боєць 67-ї окремої механізованої бригади, комбат. Загинув в бою під Бахмутом, у бою за Україну.

Він із 2014 року захищав нашу незалежність, гідність нашого народу. Один із наймолодших героїв України. Один із тих, чия особиста історія, характер, сміливість навіки стали історією, характером і сміливістю України.

Уже понад девʼять років українські герої в жорстоких боях за державу виборюють майбутнє для України. Спокій і відносна безпека в тилових містах – це їхній подвиг. Наша впевненість у перемозі України – це їхня стійкість і сила.

Україна завжди памʼятатиме своїх героїв. Наша памʼять про них не згине. Згине цей ворог, що прийшов в Україну.

67-ма бригадо, воїни, слава вашій хоробрості! Усі українці, хто бʼється за Бахмут, слава вашому героїзму! Дякую всім воїнам, чия стійкість і наполегливість знищують армію окупанта на Донбасі! Вічна памʼять усім, хто віддав життя за Україну!

У день народження Тараса Григоровича Шевченка ми традиційно згадуємо його життєпис і творчість. Подекуди, хтось намагається приписати йому свої погляди, сказати яким він був або яким міг бути під впливом обставин.

Але кожна людина і її життєпис - унікальні. Особливо це можна сказати про нашого Кобзаря, оскільки й досі ми згадуємо його слова, вчимо та читаємо його поеми та вірші, заглядаємося картинами та намагаємося розкрити таємниці його особистості.

Але поки ми боремося за майбутню хатину у вишневому саду і замість довгих розборів, доцільніше згадати короткий уривок з поеми Кавказ:

Встане правда! Встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кривавії ріки!