А це на допомогу військовим, що не менш важливо. Сьогодні вечір донатів на ваш смак і вибір

Збір

Збираємо хлопцях з ССО на південному напрямку гроші на бензин та інші необхідні речі. Ситуація там вкрай важка,багато обладнання та речей було втрачено на островах.
Тому, кожна гривня допоможе хлопцям врятувати себе,людей та тварин.


https://send.monobank.ua/jar/664PqxiytG

За питаннями до: @myshko21

Сюр. ООН направить групи для порятунку людей і тварин в зоні, що постраждала внаслідок підриву Каховської ГЕС за умови гарантування Україною безпеки в усій зоні ураження. А ви впевнені, шо мало бути саме так, а не навпаки? Хіба не ООН мало б гарантувати мир, безпеку і всяке таке?🌚

Звучить трохи не як допомога, а як додатковий гемор з урахуванням того, що наші люди на надувних човнах і просто на пляжних кругах пливуть під обстрілами на власний страх і ризик

Летимо в потязі через непроглядну темряву, але дивіться, хто прийшов. Пам'ятаю як її форсили чи не всі міжнародні організації, перш за все - екологічні. Цікаво подивитися, що буде цього разу. Сам факт того, що людину турбує ситуація - приємний. З реакції природозахисних організацій можна буде краще зрозуміти, що вони собою являють (але те, що вони не відреагували одразу і з власної ініціативи - уже породжує недовіру щонайменш)

Тут могла бути ширша аналітика із застосуванням знань права, але інтернет у потязі цьому не сприяє

Ось і нормальна реалізація. Фактично, це хороший баланс між необхідністю тримати укриття відчиненими і уникненням ризику, що їх хтось засмітить

Якась неадекватна ситуація з водою цього тижня. Підрив дамби, Київ і Львів плавали (не довго й те добре). Зараз ще Східниця пливе. Здається, від природи нічим не відгородитися і ніяк не сховатися.
Але є дещо, що залишається незмінним. Я досить стара, щоб пам'ятати повінь в Карпатах 2008 року. Пам'ятаю, тоді всі мобілізувалися на допомогу регіону, хоча волонтерський рух був ще не такий розвинений. Я тоді ще з батьками (по причині: стара, але недостатньо) привозила  старі, не дуже старі, тіки що куплені речі, а ще іграшки і продукти в пункти збору.
Рада, що зараз теж маю можливість долучатися до допомоги людям і тваринам, що постраждали.
Наступного тижня у багатьох регіонах попередньо теж будуть дощі і я б хотіла сказати таку річ. Звертайте увагу на тих, що потребують допомоги, незалежно від того, чи вони постраждали від війни, чи від природного лиха. Те, що чиїсь страждання спричинила не русня - не робить їх автоматично менш вартими уваги

Ще тепер у нас живе справжній херсонський дворовий🐕

Час думок посеред ночі.

У мене іноді таке враження, що для населення – ідеальний представник влади і державних структур загалом – це людина, що буквально вміщає в собі державу. Ну тобто така, що відчуває почуття кожного громадянина, має в голові всі думки всіх громадян з приводу кожної ситуації і головне – реалізує їх всі і одночасно. Це, може, навіть не людина, а якесь збірне і безособове втілення всього народу. Не те, що акумулює та уніфікує думки, а те, що вбирає в себе всю кашу і бачить кожну думку як окрему та унікальну.

Ну і варту уваги та реалізації, звісно.

На жаль це так не працює. До розуміння цього я прийшла не одразу. Спершу мені здавалося, що можна просто взяти і виховати ідеального управлінця, який би всім сподобався. Але потім я згадала, що у звуків природи на Ютубі купа дизлайків , що у людини є певні потреби, без задоволення яких, вона не може нормально існувати.

Що це значить?

Можна допомогти людині отримати максимальні hard i soft skills, але не можна гарантувати, що:

1. Вона використає їх саме так як треба, саме тоді коли треба
2. Застосування цих знань і навичок сподобається цільовій аудиторії

В коментарях під багатьма дописами, що стосуються дій людей, чиї рішення ще на когось впливають, можна побачити фрази на кшталт: «це треба було зробити 10 років тому»/ «а я би зробив отак, це було б краще»/ «що за фігня за кошти платників податків» (о так, це і про контрнаступ). А де ви були 1/5/10 років тому? Чи є гарантія, що якби ви зробили правильне рішення в конкретному випадку – ви б не налажали в іншому? Чи є у вас гарантії, що те чи інше – «фігня»?

Повідомлення про зачинені укриття масово з'явилися протягом останнього тижня. Думки про те, що роіся весь цей час була ворогом, дійшли до багатьох тільки після 24 лютого.

Ну от і той же контрнаступ. Багато хто каже, що варто працювати з населенням, бо населення починає хавати ворожу пропаганду. Але що? Казати: «Зачекайте, скоро будуть результати» - не працює (хоча результати з’являються і вселяють людям трошки більше надії). Так а шо тоді: байки про просування на 100 км в день чи відео втрат нашої техніки і живої сили? Варіант не споживати сумнівний продукт – не завезли?

Можливо, мовчання – неправильно, але чи дійсно завжди є правильний спосіб подати інформацію? І чи дійсно «шо би було, якби…» - дало б кращий результат?

На жаль, чи на щастя, єдиний спосіб перевірити – це власне, спробувати (але це не завжди можливо). Життя повне спроб і помилок. Як ваших власних, так і чужих. Фактично, ми всі так навчаємось жити. Ми створюємо собі цілі і цінності, відповідно до яких – робимо вибір. Я бачу це так, що можливо відсіяти, не допустити до певних посад людей, що мають основною цінністю особисту вигоду, але не неможливо повною мірою вберегти їх від помилок у всіх ситуаціях

Наткнулась на свою роботу піврічної давнини. Стосується питання поєднання держави і права.

Я тоді прочитала купу джерел і дійшла висновку, що право є явищем значно ширшим, ніж держава. Право з’явилося у додержавний період і буде існувати у пост-державний, якщо такий настане. У людей завжди були ті чи інші цінності й правила співіснування. До появи писаних законів також. Ніхто не відміняв і родоплемінної ієрархії, що дозволяла це право реалізовувати й карати порушників.

Однак зараз я подумала про таку річ, що по-факту, право може виявитися нехай і ширшим поняттям, ніж держава, але практично невіддільним від неї. Чому так? Бо спільнота в особі держави закладає в нас з дитинства певні уявлення про світ, про правильне і неправильне. Втім, далі є різниця. Суспільство може стихійно за щось комусь набити лице, висміяти і т.д., але держава все ще може це зупинити, коли на те є політична воля. Тільки держава передбачає в собі інструменти, потрібні для встановлення чогось. Пізніше, якщо людина обирає шлях правника (ну або їй батьки кажуть) – заглиблюється в усі ці речі з наукової точки зору.

І тут починаються похибки.

1. Людина може просто сприймати все нове через призму реальності. Наприклад, розглядає події 100-річної давнини як ніби вони відбулися сьогодні. Ну от, скажімо, в державі стрімкий розвиток права у галузі прав людини і розглядаючи питання прав жінок 100/200/1000 років тому, дослідник(-ця) просто узагальнює, що то було жахливо і нестерпно, не беручи до уваги більше контексту ( я намагалася зважати на контекст у своєму курсачі, про право жінок служити. Яка до чорта регуляція служби жінок, коли жінка не була громадянином або не мала права підписати що-небудь? Сидіти вдома було дуже розумним рішенням)

2. Людина не може висловитися не так, як прийнято. Ну тобто, якщо ти ставиш під сумнів щось, що вважається у державі за істину і факт – у тебе починаються проблеми. Часто це проблеми з cancel culture, але можуть бути і на більш формальному рівні. Державна політика комуністична? Ти не розповіси у науковій про переваги капіталізму над комунізмом. Державна політика спрямована на максимальне розширення прав людини? Ти не висловишся проти цього. Державна політика спрямована на розвиток права? Ти не висловишся проти розвитку права і будеш змушений плодити хаос у вигляді чергових правових теорій та історій про безмежність права і його абсолютну природу (ааааааааа *звуки юриста*, більше права і підходів до нього - не робить державу правовою, це може бути і рух в протилежний бік).

3. Право в конкретній державі і в конкретний момент часу – це така штука, що ти її вивчаєш тут і зараз. Тексти, створені «тоді» відображають той час і місце. Тексти створені зараз відображають «тут і вже». Ми не зможемо повною мірою вивчити і зрозуміти право в уявленні британського студента-юриста початку 20-го століття, не зможемо цього зробити навіть із сучасним таким студентом, бо у нас реалії трохи інші і ми не до кінця розуміємо шо він має на увазі, навіть якщо начебто все ясно. А є ж ще такі держави, наявність права в яких, а тим більше – його вивчення і застосування вважається чимось дуже страшним. Наприклад, коли я писала курсову, то знайшла інформацію про права жінок при республіканській Іспанії, але вже про Іспанію часів Франсиско Франко в цьому питанні написано лише негативне. Чи дійсно воно так було на практиці – неясно.

Це я до чого. Держава все ж спрямовує пошуки права. Вона вказує, що буде добре, що приймуть, а за що може настати кара. Зрозуміло, що людям більше хочеться рухатися в напрямку, що передбачає успіх. Водночас, все може різко змінитися. Державний курс може перевернутися з ніг на голову і ті, хто був у фаворі - зазнають переслідувань. Їх праці будуть знищені або заборонені, а за ту колишню думку наставатиме покарання.

Держава теперішнього пожирає державу минулого незалежно від того, чи відбувається еволюція, чи революція.

Що думаєте, юристи каналу цього?

Перший Консервативний - це унікальний проект🇺🇦, що покликаний об'єднати на одній платформі, як спільноти/рухи, так і окремих авторів.
З традиційним право-консервативним, україно-націоналістичним світоглядом.

https://news.1rj.ru/str/+Wdx0NQ0034g4NDg0
https://news.1rj.ru/str/+Wdx0NQ0034g4NDg0
https://news.1rj.ru/str/+Wdx0NQ0034g4NDg0

Адміни сьогодні кекнули з житя. Як можете знати, ми робили тренінги з тактмеду для людей, що не чують і паралельно займаємося адвокацією цього питання. Нині в метро побачили регулярний майстер-клас з надання домедичної допомоги. Його проводять з вересня 2022 року, але раніше не натрапляли, бо не завжди в Києві і тим більш, не завжди на тих станціях, де щось проводиться.

Так от ми там дізналися, що в людей, які не чують НЕМАЄ ПОТРЕБИ в доступі до таких заходів. Що змусило здивуватися ще більше? Те, що потреби в інклюзивності цих майстер-класів немає, бо їх організатори самі можуть надати допомогу. Ну тобто не навчити людей вмінню надавати собі та іншим допомогу, а саме надати допомогу цим людям, якщо буде треба. Рівність можливостей вийшла з чату. При чому ці майстер-класи ініціювала місцева влада, а не ГО чи БО.

Як юристи і чисто по-людськи, ми дуже невдоволені тим, що поки одним людям присвячують цілі інфокампанії зі зміною аватарок бізнесів і деяких державних установ, проводять купу тренінгів як жити в цьому неінклюзивному і багатофобному світі – інші не мають доступу навіть до інформації, як врятувати собі життя.

Ми зі свого боку знаємо, що люди, котрі не чують МАЮТЬ ПОТРЕБУ в доступі до різних тренінгів та можливостей. І це не єдина група: люди, що не бачать, не мають або втратили кінцівки, теж потребують особливого підходу.

Звісно, ми також нікому не порекомендуємо бойкотувати неінклюзивні тренінги. Ні в якому разі. Якщо ви можете прийти на такий тренінг і щось там отримати – приходьте, вам пощастило і це круто. Не всі тренінги можуть бути інклюзивними, оскільки от навіть з нашого досвіду: перекладачів жестової мови критично менше, ніж потреб у перекладі. Забезпечити цю послугу не так то просто.

Однак, ми наголошуємо на необхідності пам’ятати про людей з особливими потребами. Через війну в нас ця група активно зростає. Тому якщо ви маєте можливості та ідеї – робіть. За власні гроші, за грантові – без різниці, головне, щоб це приносило користь.

⚡⚡⚡ Ультраправий погляд на новини і не тільки!
Розносимо в щепки: ліваків, елгебетешників, соросят, вату і вишивату, сіоністів і їх адептів!

Долучайся, будь в авангарді Війська Римлян☦️🦅
https://news.1rj.ru/str/newKons
https://news.1rj.ru/str/newKons
https://news.1rj.ru/str/newKons
⚡⚡⚡

Продовжу трохи міркувати про право. Якщо право – це момент тут і зараз (бо як минуле, так і майбутнє, ми сприймаємо крізь призму того, що є зараз), то це може пояснити деякі його проблеми.

Умовно кажучи, те, що було для нас важливо змінити в один момент, в інший – може бути абсолютно неважливо і навпаки. Навіть вивчаючи історичну ретроспективу, ми не занурюємося в неї повністю (спойлер: і не можемо, бо це треба не лише розуміти, але й переживати) і в результаті отримуємо чисто природні помилки: не зауважили те, що було важливо, десь узагальнили, десь спробували натягти минуле на теперішнє. Мені здається, що навіть вивчаючи минуле – не можна повністю покладатися на нього (ще раз, ми його не можемо знати досить повно).

Майбутнє нас турбує куди більше, бо воно ще буде і нам в ньому жити. Але воно видається більш непевним, ніж минуле, бо його ще неможливо вивчити.

Однак, щоб це майбутнє було, треба якось сплести докупи «до», «зараз» та «після». І от зараз я пишу роботу про геноцид української нації, що відбувається уже давно, але кульмінації досяг з моменту повномасштабного вторгнення роісі. Наштовхнулася на проблему, що довести міжнародній спільноті наявність геноциду в режимі реального часу – дуже проблематично. Роіся не допускає нікого до окупованих територій, не надає досить однозначних свідчень, що вона планувала саме геноцид, а не воєнні злочини.

Проблема в тому, що відсутність однозначних доказів включно з недопуском місій, не може використовуватися як доказ. Є такий принцип права, що будь-яка відсутність чи сумнівність доказів трактується на користь обвинуваченого.

Ще більшу складність вносять активні бойові дії. Є різниця між воєнним злочином та геноцидом. Воєнний злочин – це вбивство щоб досягти воєнної мети. Геноцид – вбивство через належність до певної групи. І це треба кожен випадок досліджувати, бо те, що командування роісі не перешкоджає злочинам – не вносить ясності. Воно може толерувати як воєнні злочини, так і геноцид. Відтак, зараз, за винятком випадків з депортацією дітей – немає інших досить точних доказів, щоб міжнародний кримінальний суд ухвалив однозначне рішення.

От тільки Україні потрібен результат зараз, а не коли-небудь. Чому? Ну бо злочини спрямовані проти людей, а ніякі репарації їх не повернуть.

Чим далі нинішні події віддалятимуться в часі - тим менше нам буде щось треба. Ну бо тому шо нагадую, що на деякі випадки злочинів судами було забито у зв’язку з тим, що підозрювані уже пожили своє чудове довге житя і самі собою вмерли.

Виходить, що право минулого не працює в сьогодненні. Хтось пропонує його змінити. І знаєте що? Скоріш за все, коли його змінять, воно уже буде прострочене, бо буде направлене на проблеми, які у нас зараз.

Що з цим робити і чи треба взагалі – я ще вивчаю.

Вітаємо панство з днем батька! Знаємо, що батьки на цьому каналі є)

Зараз світ складається так, що стати батьком стало складніше, і ще складніше – втримати цей статус реально, а не номінально, за законами біології. Батьківство – це не просто дожити до репродуктивного віку і могти зачати дітей (хоча в умовах війни і це – досягнення). Потрібно знайти жінку, котра б теж була готова мати дітей, створити в сім’ї умови, за яких жінка могла б цих дітей народити, потім виховувати, забезпечувати (навіть якщо дружина працює). Багато батьків наразі ще й захищають свої сім’ї перебуваючи в лавах ЗСУ і ризикуючи своїм життям.

Здається, інститут батьківства – недооцінений, як часто і роль батька. Батько у повних сім’ях зазвичай є тим, хто змушений багато працювати і кого діти пам’ятають менше, ніж матір. У неповних сім’ях постать батька теж має надзвичайний вплив на дитину: можуть лякати тим, що дитина стане «як він», використовувати, щоб показати, що всі чоловіки погані, спихувати на цю постать всі біди сім’ї. У випадках героїчної загибелі батька – навпаки, ця постать навіть посмертно грає роль орієнтира для дитини.

Так чи інакше, а батько має велике значення для всієї сім’ї, ті хто зараз має живого батька – обов’язково привітайте. Ті, хто планує в майбутньому стати батьком – старайтеся, від час залежить подальша доля і репутація інституту батьківства як такого.

Знову я зі своїми рандомними думками. Цього разу наткнулася на милі пости про бодіпозитив (той що ЗСЖ) і про турботу про себе.

Ну знаєте, ті рекомендації про те, що треба харчуватися певним чином, досить спати, додавати в життя фізичні навантаження і т.д. Бо це сприяє здоров’ю і довголіттю.

Але я погана людина любитель все розкопувати і розглядати з різних точок зору. Звернула увагу, звісно, на війну. На війні неможливо забезпечити собі регулярне і здорове харчування (а іноді навіть воду), спокійний 8-годинний сон, уникнути надмірного психічного і фізичного навантаження. Людина на війні справді швидко старіє, що є підтвердженням «від зворотнього», що ЗСЖ таки має сенс, коли можливий.

Мене більше зацікавила дилема. Вибір між довгим здоровим життям і принесенням його в жертву заради чогось іншого. У нас є також упередження, що людина, яка загинула або втратила здоров’я у відносно молодому віці – це нещастя і трагедія (що частково так і є), а людина, яка навпаки прожила довге життя – це щаслива людина.

Але чи дійсно це так?

Мені щось здається, що вибір в принципі неможливий. Ну бо тому що ми 24/7 боремося за виживання, часто навіть не згадуючи про це. Ми не можемо досягти чогось, не віддавши нічого взамін. Умовно кажучи, ми віддаємо час, нерви, сили на 2-х роботах, недоїдаємо, недосипляємо, щоб заробити грошей і могти забезпечити сім’ю. Ми ризикуємо життям, щоб захистити Батьківщину. Ми обираємо відрізати від сну 2-3 години, щоб присвятити себе творчості. Тобто, міняємо стан абсолютного комфорту свого тіла на якісь досягнення. Принесення в жертву свого здоров'я заради 2 додаткових годин сидіння в інтернетику - вважаю нераціональним + засуджую. Тим самим ми потенційно знижуємо тривалість свого життя, але отримуємо те, чого нам хочеться більше.

Зрештою, просто піклуючись про те, щоб з тілом нічого не сталося – ми ніяк не зможемо забезпечити йому ту саму «безбідну старість», оскільки нічого не робитимемо все життя (ну бо робота – це стрес для тіла). Я б це порівняла з фразою: «відсутність кримінальної історії в контрагента, свідчить про його низьку бізнес-активність». Іншими словами: «відсутність видимих ознак, що свідчать про активну працю людини, вказують на відсутність у неї діяльності».

Звісно, це не значить гробити своє здоров’я просто щоб було, але коли є вибір «діяти, але вийти з комфортних умов» і «нічого не робити, зате в зоні комфорту» - мені здається, що слід обрати перше. Ну якби в мене купа ідей, бажань і захоплень, але реалізувати їх я можу виключно через принесення в жертву частини свого сну, нервів і фізичних сил. Передбачувано, що я не виберу бездіяльність заради збереження фізичної і психічної цілісності.

Чомусь у деяких людей в інсті це викликало дизмораль. Шо думаєте?

Пес таки багато чого навчає. Це як демо-версія дитини (??).

Тобто вдома знаходиться додаткова жива істота. Це не кіт, хом’як, декоративні птахи і т.д., що просто собі перебуває в одному з тобою приміщенні і в основному спить чи займається чимось своїм без потреби нагляду. За собакою треба нагляд, виховання, тренування. Треба дивитися, що воно робить, бо цей малолітній за тиждень перебування вдома встиг:

👍 Погризти взуття
👍 Погризти губку до взуття і майже наїстися пластику
👍 Перегризти пару зарядок, телефон, провід до роутера, нашого друга і здійснити замах на холодильник

Продуктивність вражає🤩

При цьому ти сам його обрав і не позбудешся отак просто. Тобто це є щось твоє, за що ти відповідаєш. Мусиш вчити, але домовитися словами – не можеш. Навіть «фу» - він розуміє не одразу. А ще ж має свій власний характер. Може показувати невдоволення, незгоду з твоїми діями, коли щось забираєш. Дивишся на ту тварину і думаєш: «ей ти, я для тебе все роблю: маєш підстилку, воду, їжу, іграшки, гуляєш собі по хаті, шо ти невдячний??». Але він же не розуміє, що він невдячний, бо вважає, що все нормально.

І тобі треба шукати, як з ним дійти консенсусу, з урахуванням того, що ця істота керується інстинктами, а не розумом і конфлікти інтересів треба вирішити так, щоб до нього дійшло. А дійти до нього може тільки +- тим самим способом, що до немовляти: «приємно і мама з татом раді – добре, неприємно і мама з татом сердяться – погано». І не переборщити, бо він не в курсі, що ти йому щось не даєш, бо любиш.

От тільки мама з татом, виявляється, мають власні справи, а ще не завжди розуміють, коли сердитися, а коли ні. Ну от з одного боку, треба привчити задовольняти свої потреби в конкретному місці, а не на килимок, але з іншого – чи можна сварити, коли самі пропустили сеанс вигулу, бо були зайняті. А ще він може посилати суперечливі сигнали любові, які дратують. Наприклад, приносити на лежанку наші речі, ну бо вони пахнуть знайомим запахом і подобаються. Але нас не задовольняє варіант накопичення речей там.

Тут у взаємодії з твариною, можна помітити моменти, які у батьків часто транслюються на дитину, нерідко завдаючи самій дитині психічної шкоди. Наприклад, коли батьки не знають, чого вони хочуть і їх ніякий результат не влаштовує. Або коли вони очікують від дитини того, що вона виконати не може. Або коли свої прорахунки ставлять їй у вину, бо вона «могла ж потерпіти». Або прояви одного сприймають за прояви іншого. Або коли вони сердяться на дитину не тому, що вона щось вчинила, а через задовбаність на роботі чи якісь інші проблеми. Або взагалі посилають суперечливі сигнали, з яких неможливо зрозуміти, що то за емоція і як реагувати.

Тварина, як і людина несвідомого віку (а іноді і в свідомому віці) не розуміє натяків, складних і змішаних емоцій, непослідовної поведінки, не в курсі, що там у тебе на роботі сталося, що ти такий злий. Вона вчить чітко формулювати, що ти хочеш і висловлювати це дисципліновано, залишаючи всі інші емоції за межами конкретної ситуації.

Вважатимемо це підготовкою до створення справжньої сім'ї, щоб не зробити дитині психічних порушень

Можливо, інстинкти займають у формуванні основ соціалізації більшу роль, ніж зараз прийнято вважати. Принаймні, навіть людина з них починає своє вивчення світу і в певних ситуаціях, автоматично повертається до цього. Будучи істотою біосоціальною, частину "біо" людина нікуди виключити не може і свідомо чи несвідомо таки дійсно постійно має з нею справу. Тож, напевно, на це "біо" треба зважати навіть тоді, коли "соціалка" дуже прокачана і людина думає, що позбулася свого "тваринного єства". Чисто з практики (тут не претендую на абсолютну істину, але зі спостережень) чим більше людина налягає на свою соціальну частину, подавляючи біологічну - тим несподіваніше й агресивніше виявляється біологія в критичних або неочікуваних ситуаціях (аж до того, що людина може почати гарчати і кидатися на інших)

Чого у нас якийсь дивний критерій для внесення змін? Не "чи буде це добре для України та українського народу?", а "чи це прискорить вступ до ЄС/НАТО, чи може загальмувати?". Наче вступ до ЄС/НАТО є мірилом абсолютного блага для України. Не в сенсі, що додасть тих чи інших можливостей (а за одно і зобов'язань), а в сенсі, що це ніби якийсь еліксир абсолютного успіху і щастя, який гарантуватиме процвітання. Ясно що від взаємин з ЄС і НАТО залежать у т.ч. обсяги допомоги і співробітництво, але все ж треба розмежовувати і думати як поставити цих партнерів на місце, коли їх вимоги суперечать потребам України. Потім іронічно було б дивуватися, чому народ так уповає на ці організації. Авторитет в них бачать такий, що сама Україна як держава проти нього піти не може, а отже, то щось вище і краще.

Бачу просто оце от: "ці зміни не були внесені, бо ЄС проти них, а ці зміни були внесені, бо їх підтримали в ЄС". Головою розумію, чого так відбувається, але не схвалюю