Перший Консервативний - це унікальний проект🇺🇦, що покликаний об'єднати на одній платформі, як спільноти/рухи, так і окремих авторів.
З традиційним право-консервативним, україно-націоналістичним світоглядом.

https://news.1rj.ru/str/+Wdx0NQ0034g4NDg0
https://news.1rj.ru/str/+Wdx0NQ0034g4NDg0
https://news.1rj.ru/str/+Wdx0NQ0034g4NDg0

Адміни сьогодні кекнули з житя. Як можете знати, ми робили тренінги з тактмеду для людей, що не чують і паралельно займаємося адвокацією цього питання. Нині в метро побачили регулярний майстер-клас з надання домедичної допомоги. Його проводять з вересня 2022 року, але раніше не натрапляли, бо не завжди в Києві і тим більш, не завжди на тих станціях, де щось проводиться.

Так от ми там дізналися, що в людей, які не чують НЕМАЄ ПОТРЕБИ в доступі до таких заходів. Що змусило здивуватися ще більше? Те, що потреби в інклюзивності цих майстер-класів немає, бо їх організатори самі можуть надати допомогу. Ну тобто не навчити людей вмінню надавати собі та іншим допомогу, а саме надати допомогу цим людям, якщо буде треба. Рівність можливостей вийшла з чату. При чому ці майстер-класи ініціювала місцева влада, а не ГО чи БО.

Як юристи і чисто по-людськи, ми дуже невдоволені тим, що поки одним людям присвячують цілі інфокампанії зі зміною аватарок бізнесів і деяких державних установ, проводять купу тренінгів як жити в цьому неінклюзивному і багатофобному світі – інші не мають доступу навіть до інформації, як врятувати собі життя.

Ми зі свого боку знаємо, що люди, котрі не чують МАЮТЬ ПОТРЕБУ в доступі до різних тренінгів та можливостей. І це не єдина група: люди, що не бачать, не мають або втратили кінцівки, теж потребують особливого підходу.

Звісно, ми також нікому не порекомендуємо бойкотувати неінклюзивні тренінги. Ні в якому разі. Якщо ви можете прийти на такий тренінг і щось там отримати – приходьте, вам пощастило і це круто. Не всі тренінги можуть бути інклюзивними, оскільки от навіть з нашого досвіду: перекладачів жестової мови критично менше, ніж потреб у перекладі. Забезпечити цю послугу не так то просто.

Однак, ми наголошуємо на необхідності пам’ятати про людей з особливими потребами. Через війну в нас ця група активно зростає. Тому якщо ви маєте можливості та ідеї – робіть. За власні гроші, за грантові – без різниці, головне, щоб це приносило користь.

⚡⚡⚡ Ультраправий погляд на новини і не тільки!
Розносимо в щепки: ліваків, елгебетешників, соросят, вату і вишивату, сіоністів і їх адептів!

Долучайся, будь в авангарді Війська Римлян☦️🦅
https://news.1rj.ru/str/newKons
https://news.1rj.ru/str/newKons
https://news.1rj.ru/str/newKons
⚡⚡⚡

Продовжу трохи міркувати про право. Якщо право – це момент тут і зараз (бо як минуле, так і майбутнє, ми сприймаємо крізь призму того, що є зараз), то це може пояснити деякі його проблеми.

Умовно кажучи, те, що було для нас важливо змінити в один момент, в інший – може бути абсолютно неважливо і навпаки. Навіть вивчаючи історичну ретроспективу, ми не занурюємося в неї повністю (спойлер: і не можемо, бо це треба не лише розуміти, але й переживати) і в результаті отримуємо чисто природні помилки: не зауважили те, що було важливо, десь узагальнили, десь спробували натягти минуле на теперішнє. Мені здається, що навіть вивчаючи минуле – не можна повністю покладатися на нього (ще раз, ми його не можемо знати досить повно).

Майбутнє нас турбує куди більше, бо воно ще буде і нам в ньому жити. Але воно видається більш непевним, ніж минуле, бо його ще неможливо вивчити.

Однак, щоб це майбутнє було, треба якось сплести докупи «до», «зараз» та «після». І от зараз я пишу роботу про геноцид української нації, що відбувається уже давно, але кульмінації досяг з моменту повномасштабного вторгнення роісі. Наштовхнулася на проблему, що довести міжнародній спільноті наявність геноциду в режимі реального часу – дуже проблематично. Роіся не допускає нікого до окупованих територій, не надає досить однозначних свідчень, що вона планувала саме геноцид, а не воєнні злочини.

Проблема в тому, що відсутність однозначних доказів включно з недопуском місій, не може використовуватися як доказ. Є такий принцип права, що будь-яка відсутність чи сумнівність доказів трактується на користь обвинуваченого.

Ще більшу складність вносять активні бойові дії. Є різниця між воєнним злочином та геноцидом. Воєнний злочин – це вбивство щоб досягти воєнної мети. Геноцид – вбивство через належність до певної групи. І це треба кожен випадок досліджувати, бо те, що командування роісі не перешкоджає злочинам – не вносить ясності. Воно може толерувати як воєнні злочини, так і геноцид. Відтак, зараз, за винятком випадків з депортацією дітей – немає інших досить точних доказів, щоб міжнародний кримінальний суд ухвалив однозначне рішення.

От тільки Україні потрібен результат зараз, а не коли-небудь. Чому? Ну бо злочини спрямовані проти людей, а ніякі репарації їх не повернуть.

Чим далі нинішні події віддалятимуться в часі - тим менше нам буде щось треба. Ну бо тому шо нагадую, що на деякі випадки злочинів судами було забито у зв’язку з тим, що підозрювані уже пожили своє чудове довге житя і самі собою вмерли.

Виходить, що право минулого не працює в сьогодненні. Хтось пропонує його змінити. І знаєте що? Скоріш за все, коли його змінять, воно уже буде прострочене, бо буде направлене на проблеми, які у нас зараз.

Що з цим робити і чи треба взагалі – я ще вивчаю.

Вітаємо панство з днем батька! Знаємо, що батьки на цьому каналі є)

Зараз світ складається так, що стати батьком стало складніше, і ще складніше – втримати цей статус реально, а не номінально, за законами біології. Батьківство – це не просто дожити до репродуктивного віку і могти зачати дітей (хоча в умовах війни і це – досягнення). Потрібно знайти жінку, котра б теж була готова мати дітей, створити в сім’ї умови, за яких жінка могла б цих дітей народити, потім виховувати, забезпечувати (навіть якщо дружина працює). Багато батьків наразі ще й захищають свої сім’ї перебуваючи в лавах ЗСУ і ризикуючи своїм життям.

Здається, інститут батьківства – недооцінений, як часто і роль батька. Батько у повних сім’ях зазвичай є тим, хто змушений багато працювати і кого діти пам’ятають менше, ніж матір. У неповних сім’ях постать батька теж має надзвичайний вплив на дитину: можуть лякати тим, що дитина стане «як він», використовувати, щоб показати, що всі чоловіки погані, спихувати на цю постать всі біди сім’ї. У випадках героїчної загибелі батька – навпаки, ця постать навіть посмертно грає роль орієнтира для дитини.

Так чи інакше, а батько має велике значення для всієї сім’ї, ті хто зараз має живого батька – обов’язково привітайте. Ті, хто планує в майбутньому стати батьком – старайтеся, від час залежить подальша доля і репутація інституту батьківства як такого.

Знову я зі своїми рандомними думками. Цього разу наткнулася на милі пости про бодіпозитив (той що ЗСЖ) і про турботу про себе.

Ну знаєте, ті рекомендації про те, що треба харчуватися певним чином, досить спати, додавати в життя фізичні навантаження і т.д. Бо це сприяє здоров’ю і довголіттю.

Але я погана людина любитель все розкопувати і розглядати з різних точок зору. Звернула увагу, звісно, на війну. На війні неможливо забезпечити собі регулярне і здорове харчування (а іноді навіть воду), спокійний 8-годинний сон, уникнути надмірного психічного і фізичного навантаження. Людина на війні справді швидко старіє, що є підтвердженням «від зворотнього», що ЗСЖ таки має сенс, коли можливий.

Мене більше зацікавила дилема. Вибір між довгим здоровим життям і принесенням його в жертву заради чогось іншого. У нас є також упередження, що людина, яка загинула або втратила здоров’я у відносно молодому віці – це нещастя і трагедія (що частково так і є), а людина, яка навпаки прожила довге життя – це щаслива людина.

Але чи дійсно це так?

Мені щось здається, що вибір в принципі неможливий. Ну бо тому що ми 24/7 боремося за виживання, часто навіть не згадуючи про це. Ми не можемо досягти чогось, не віддавши нічого взамін. Умовно кажучи, ми віддаємо час, нерви, сили на 2-х роботах, недоїдаємо, недосипляємо, щоб заробити грошей і могти забезпечити сім’ю. Ми ризикуємо життям, щоб захистити Батьківщину. Ми обираємо відрізати від сну 2-3 години, щоб присвятити себе творчості. Тобто, міняємо стан абсолютного комфорту свого тіла на якісь досягнення. Принесення в жертву свого здоров'я заради 2 додаткових годин сидіння в інтернетику - вважаю нераціональним + засуджую. Тим самим ми потенційно знижуємо тривалість свого життя, але отримуємо те, чого нам хочеться більше.

Зрештою, просто піклуючись про те, щоб з тілом нічого не сталося – ми ніяк не зможемо забезпечити йому ту саму «безбідну старість», оскільки нічого не робитимемо все життя (ну бо робота – це стрес для тіла). Я б це порівняла з фразою: «відсутність кримінальної історії в контрагента, свідчить про його низьку бізнес-активність». Іншими словами: «відсутність видимих ознак, що свідчать про активну працю людини, вказують на відсутність у неї діяльності».

Звісно, це не значить гробити своє здоров’я просто щоб було, але коли є вибір «діяти, але вийти з комфортних умов» і «нічого не робити, зате в зоні комфорту» - мені здається, що слід обрати перше. Ну якби в мене купа ідей, бажань і захоплень, але реалізувати їх я можу виключно через принесення в жертву частини свого сну, нервів і фізичних сил. Передбачувано, що я не виберу бездіяльність заради збереження фізичної і психічної цілісності.

Чомусь у деяких людей в інсті це викликало дизмораль. Шо думаєте?

Пес таки багато чого навчає. Це як демо-версія дитини (??).

Тобто вдома знаходиться додаткова жива істота. Це не кіт, хом’як, декоративні птахи і т.д., що просто собі перебуває в одному з тобою приміщенні і в основному спить чи займається чимось своїм без потреби нагляду. За собакою треба нагляд, виховання, тренування. Треба дивитися, що воно робить, бо цей малолітній за тиждень перебування вдома встиг:

👍 Погризти взуття
👍 Погризти губку до взуття і майже наїстися пластику
👍 Перегризти пару зарядок, телефон, провід до роутера, нашого друга і здійснити замах на холодильник

Продуктивність вражає🤩

При цьому ти сам його обрав і не позбудешся отак просто. Тобто це є щось твоє, за що ти відповідаєш. Мусиш вчити, але домовитися словами – не можеш. Навіть «фу» - він розуміє не одразу. А ще ж має свій власний характер. Може показувати невдоволення, незгоду з твоїми діями, коли щось забираєш. Дивишся на ту тварину і думаєш: «ей ти, я для тебе все роблю: маєш підстилку, воду, їжу, іграшки, гуляєш собі по хаті, шо ти невдячний??». Але він же не розуміє, що він невдячний, бо вважає, що все нормально.

І тобі треба шукати, як з ним дійти консенсусу, з урахуванням того, що ця істота керується інстинктами, а не розумом і конфлікти інтересів треба вирішити так, щоб до нього дійшло. А дійти до нього може тільки +- тим самим способом, що до немовляти: «приємно і мама з татом раді – добре, неприємно і мама з татом сердяться – погано». І не переборщити, бо він не в курсі, що ти йому щось не даєш, бо любиш.

От тільки мама з татом, виявляється, мають власні справи, а ще не завжди розуміють, коли сердитися, а коли ні. Ну от з одного боку, треба привчити задовольняти свої потреби в конкретному місці, а не на килимок, але з іншого – чи можна сварити, коли самі пропустили сеанс вигулу, бо були зайняті. А ще він може посилати суперечливі сигнали любові, які дратують. Наприклад, приносити на лежанку наші речі, ну бо вони пахнуть знайомим запахом і подобаються. Але нас не задовольняє варіант накопичення речей там.

Тут у взаємодії з твариною, можна помітити моменти, які у батьків часто транслюються на дитину, нерідко завдаючи самій дитині психічної шкоди. Наприклад, коли батьки не знають, чого вони хочуть і їх ніякий результат не влаштовує. Або коли вони очікують від дитини того, що вона виконати не може. Або коли свої прорахунки ставлять їй у вину, бо вона «могла ж потерпіти». Або прояви одного сприймають за прояви іншого. Або коли вони сердяться на дитину не тому, що вона щось вчинила, а через задовбаність на роботі чи якісь інші проблеми. Або взагалі посилають суперечливі сигнали, з яких неможливо зрозуміти, що то за емоція і як реагувати.

Тварина, як і людина несвідомого віку (а іноді і в свідомому віці) не розуміє натяків, складних і змішаних емоцій, непослідовної поведінки, не в курсі, що там у тебе на роботі сталося, що ти такий злий. Вона вчить чітко формулювати, що ти хочеш і висловлювати це дисципліновано, залишаючи всі інші емоції за межами конкретної ситуації.

Вважатимемо це підготовкою до створення справжньої сім'ї, щоб не зробити дитині психічних порушень

Можливо, інстинкти займають у формуванні основ соціалізації більшу роль, ніж зараз прийнято вважати. Принаймні, навіть людина з них починає своє вивчення світу і в певних ситуаціях, автоматично повертається до цього. Будучи істотою біосоціальною, частину "біо" людина нікуди виключити не може і свідомо чи несвідомо таки дійсно постійно має з нею справу. Тож, напевно, на це "біо" треба зважати навіть тоді, коли "соціалка" дуже прокачана і людина думає, що позбулася свого "тваринного єства". Чисто з практики (тут не претендую на абсолютну істину, але зі спостережень) чим більше людина налягає на свою соціальну частину, подавляючи біологічну - тим несподіваніше й агресивніше виявляється біологія в критичних або неочікуваних ситуаціях (аж до того, що людина може почати гарчати і кидатися на інших)

Чого у нас якийсь дивний критерій для внесення змін? Не "чи буде це добре для України та українського народу?", а "чи це прискорить вступ до ЄС/НАТО, чи може загальмувати?". Наче вступ до ЄС/НАТО є мірилом абсолютного блага для України. Не в сенсі, що додасть тих чи інших можливостей (а за одно і зобов'язань), а в сенсі, що це ніби якийсь еліксир абсолютного успіху і щастя, який гарантуватиме процвітання. Ясно що від взаємин з ЄС і НАТО залежать у т.ч. обсяги допомоги і співробітництво, але все ж треба розмежовувати і думати як поставити цих партнерів на місце, коли їх вимоги суперечать потребам України. Потім іронічно було б дивуватися, чому народ так уповає на ці організації. Авторитет в них бачать такий, що сама Україна як держава проти нього піти не може, а отже, то щось вище і краще.

Бачу просто оце от: "ці зміни не були внесені, бо ЄС проти них, а ці зміни були внесені, бо їх підтримали в ЄС". Головою розумію, чого так відбувається, але не схвалюю

Шахраїв, які видають себе за волонтерів або просто осіб, що допомагають ЗСУ - треба жорстко карати. Навіть не так, я б для цього навіть зробила окрему статтю КК або принаймні вдосконалила 190-ту, по якій вони проходять за "шахрайство".

Це воєнний час. Це не мирний час. Будь-які спекуляції з волонтеркою повинні призводити до таких наслідків, щоб мало не показалося.

Розкрадання волонтерки можна порівняти ну хіба з корупцією або зі зрадою. Це купа снаряги і машин, які не доїхали до наших військових і жахлива шкода для волонтерського руху як такого. Люди потім бояться донатити. Законотворці повинні вводити купу регуляцій, щоб перешкодити шахрайству, але від того більше проблем в основному - чесним волонтерам, які йдуть, реєструються і виконують всі юридичні вимоги.

При чому через певні особливості психічної природи, люди мають волонтерів яким довіряють і яким не дуже. Але й ті, кому довіряють, можуть виявитися шахраями (ті, кого викрили - отримували донати, а отже для когось вони були довіреними особами). І в результаті виходить, що ніхто не знає, кому можна кинути гроші, щоб не пропали, високий рівень недовіри в суспільстві, потреби не закриваються. Чесні волонтери страждають дуже сильно, як мінімум від того, що на них так само постійно падають підозри.

Спекуляції на волонтерці - це така тема, що викликає в мене нереальну злість. Як у волонтера, юриста і просто по-людськи. Розумію, що всіх викрити досить складно, зокрема і з причин, що "кришування" і "схеми" ніхто не відміняв, але я б жорстко шманала, що таких "волонтерів", що їх пособників і покривачів.

Пояснюю за факт

Хвилинка астрономії. Власне, є у нас день, ніч і сутінки. День – це час від сходу у до заходу сонця. Виділяють ще так звану «золоту годину», коли сонце ще не сіло або ще не піднялося досить високо. Умовно: світанок і захід. В теорії, можете вважати, що день – проміжок між ранішньою і вечірньою золотою годиною, але прийнято: від сходу, до заходу. Середина дня – полудень, припадає десь на 12-13:30.

Інша справа з часом після заходу сонця. Що таке «надир», ви певно знаєте – точка, коли сонце найнижче за горизонтом або ж північ, середина ночі. Припадає десь на 00:00-1:30. А також є «цивільні», «навігаційні» та «астрономічні» сутінки.

Взагалі, це пов’язано з градусом заходу сонця нижче горизонту, але обмеження цього градусу залежать від фізичних явищ.

✨Цивільні – це коли людина розрізняє кольори і в принципі може нормально займатися справами під природнім освітленням. Наприклад читати, працювати надворі. Аналог – «блакитна година». Кут заходу сонця від 0 до 6 градусів.

💫Навігаційні – це коли надворі вже темнувато, але небо ще не чорне. Кут заходу сонця від 6 до 12 градусів. Це вже більш технічна категорія, оскільки навігаційними сутінки називаються через те, що в таких умовах можуть розпізнавати навігаційні знаки (не плутати з маяками. Маяки світять, їх і вночі видно).

🌟Астрономічні – це коли людині здається, що вже ніч. Кут заходу сонця від 12 до 18 градусів. Це наукова категорія. При астрономічних сутінках ще неможливо проводити певні спостереження за небесними тілами з обсерваторій. Якщо є можливість спостерігати з неосвітленого місця, то можна і неозброєним оком бачити, що небо не зовсім нічне.

Як можна логічно зрозуміти, ніч – це час між вечірніми астрономічними сутінками та ранішніми, а на широті знаходження України є період часу в червні – на початку липня, коли такого проміжку немає. У Києві це – з 29 травня по 15 липня.

Щодо загрози надзвичайної ситуації на ЗАЕС. Без емоцій про головне:

— Ми пильно стежимо за радіаційним фоном.

— Техніка готова, спеціалісти готові до різних сценаріїв розвитку подій.

— На випадок надзвичайної ситуації ми вже розгорнули роботу відповідних штабів.

Також найближчими днями проведемо навчання з розгортанням санітарних блокпостів та відпрацювання обставин, які можуть виникнути в разі надзвичайної ситуації на ЗАЕС.

Громадянам необхідно запам’ятати основні правила безпеки:
- не виходити на вулицю,
- у помешканні зачинити вікна та перекрити вентиляцію.
- обов’язково стежити за офіційними повідомленнями ДСНС, поліції та місцевої влади

І в жодному разі не допускати паніки.

У злагоджених діях — наша сила і безпека.

Нагадую, що минулого року були заяви, що будь-які події з викидом радіації на ЗАЕС будуть розцінені як порушення ст. 5 договору НАТО. З того часу скоро рік пройде, подивимося, чи вони не забули і робитимуть щось активне для запобігання

Шо ви? Стежите за епічним контрнаступом?

Насправді, ми не військові, не з ГУР і не з Генштабу, тому фіг його знає, шо сі робит. В будь-якому разі, всі ставки робимо на Україну, а не на Вагнерів, мінвійни роісі чи що б там ще хто не приплів. Русня залишається руснею незалежно від яких-небудь переворотів, це історією перевірено

Зе 24.02.2022: Наносимо максимальних втрат противнику!

Пиня 24.06.2023: наносимо максимальних втрат противнику!

Вторая армія міра: отето парілка нахуй, сук пздц🫡🫠🫠

Для поціновувачів культури спілкування за мат вибачаюсь

Згадалась рандомна реклама в інтернеті: "таролог зробила неочікуваний прогноз, рівно 24 червня... (далі я не перейшла)

А ваші ставки ви можете робити, конвертуючи у донати на 24 ОШБ "Айдар":
https://send.monobank.ua/jar/5e8Wi2gezv

Але ж цікаві істоти русаки. Як тікати від одного елемента ОМОНії так вони перші, а як танки наїхали, куча техніки, розборки якісь, то всі вилазать подивитись, познімати, отримати шанс стати мертвими

Уявіть дядько чисто хотів на пенсію, а не займатися отим от всім й для цього влаштував пародію на переворот, щоб його забрав інший пенсіонер. А всі переполошились і подумали, що реально щось відбувається