Побічні ефекти від фактчекінгу частина 1

Не можу з вами не поділитися. Все ж є певний стаж у цій сфері, бо все, чим я займаюся тісно пов’язане з необхідністю надавати правдиву інформацію. Не перевіриш справжність новини? Не перевіриш формулювання закону? Не перевіриш чинність документу? Не перевіриш весь повністю текст законопроекту з порівняльною таблицею, пояснювальною запискою, висновками експертів, якщо такі є і будь-якими додатковими документами які йдуть в картці законопроекту?

Отримаєш погану оцінку, нижчі шанси на працевлаштування, а якщо вже працюєш – можна отримати догану, залишитися без премії, взагалі вилетіти з роботи. Все серйозно.

Канал я всіма силами намагаюся вести за тими ж правилами. Якщо я розумію, що не можу подати достовірну інфу, то стараюся її або не подавати, або подавати з ремаркою, що це інформація з джерела, котре не можу перевірити (вище є приклади цього).

Я знаю, що на шляху пошуку реальної інформації стоїть нереальна купа перешкод. Це ІПСО, чорний піар, свідомі маніпуляції, емоційні маніпуляції, штучний інтелект… Щоб вибрати оту от правду – треба сто разів зламати голову. Щоб проаналізувати – ще сто.

Надмірне споживання фактчекінгу може бути шкідливим для вашого здоров’я.

Тут не буде заклику не перевіряти інформацію, навпаки – це дуже необхідно та актуально завжди.

Водночас, варто зважати на індивідуальні можливості. Наприклад, якщо вив же прям не можете нормально сприймати інформацію, то ніяким фактчекінгом ви не займетеся. Це буде витрата часу в нікуди.

Я вже тут писала, що аби інформація мала сенс – її треба могти сприйняти. Якщо ви не в стані, то просто будете перебивати факти гострими або фоновими емоціями, які у вас зараз є.

А це передбачає, що в людини, попри колосальні можливості її мозку, насправді обмежена здатність сприймати певну кількість інформації впродовж проміжку часу. Коли цей ліміт перевищується – починається або неперебірливе сприйняття будь-якого контенту, або побічні ефекти.

Розповім тільки про те, з чим мала справу.

Побічні ефекти фактчекінгу частина 2.
Вважайте що ви попереджені)

1. Фактчекінг може вийти з-під контролю. Буквально. Тобто ви почнете перевіряти абсолютно все. Це вже будуть не тільки новини, але й побутові дрібниці, всі аспекти спілкування з іншими людьми.
2. Недовіра. Вона може виникнути як в конкретній сфері (наприклад, там де ви шукали правду, але вона виявилася гіркою), так і в усіх сферах (якщо відбувася пункт 1). У другому випадку ви можете почати бачити подвійне дно в будь-якій інформації незалежно від контексту. Не можу сказати, що це геть безпідставно, але може призвести до досить серйозних проблем з головою, бо перебдачає, що ви не бедете вірити геть нікому включно з найближчими людьми і самим собою.
3. Загальне виснаження. Тобто ви можете втомитися від негативної або від надлишку інформації. Передбачає як внутрішнє виснаження (коли ви фізично функціонуєте, але ментально перебуваєте в напрузі і думаєте про все одразу), так і зовнішнє (коли від перенавантаження голова болить цілком таки відчутно)
4. Відчуття невизначеності. Майже напевно ви наштовхнетеся на те, що реальні факти виявляться дуже різноманітними і забрати їх як пазл буде надзвичайно складно. Ви дійсно можете заплутатися. Якщо щось похитне підвалини світосприйняття – то воно все може раптом полетіти. Змінювати сприйняття речей насправді нормально, бо здатність до еволюції є запорукою виживання, втім, якщо ви не готові до цього, то ефект може бути зворотній.
5. Гіперфіксація. Намагаючись докопатися до суті одного питання – упускаєте купу інших, часто, не менш важливих. Або ще на додачу ваш мозок хибно починає сприймати інформацію, на якій ви фіксуєтесь – як основоположну, на якій все інше тримається. Звідси можуть випливати теорії змови, або хибні висновки про те, що об’єкт вашого дослідження – це ключ до відповіді на всі питання світу (ну або принаймні частину так точно).
6. Роздратування. Може виникати з того, що багато негативної інформації або якщо не вдається віднайти першоджерело/правдиву інфу. Можете сердитися, що у вас не вдається дізнатися те, що хочете. Крім того, дратівливість може виникати з усіх пунктів вище.

Напевно, ви чекали, що тут буде мораль. Моралі не буде, це для «подумати», бо адмінша вирішила, що вона може стягнути аналіз ВСЬОГО і ОДНОЧАСНО й вийшло приблизно те що написано))

Скажу ще, що цього ще й позбутися складно, якщо взагалі можливо, бо мозок починає аналізувати автоматично. Зчитує абсолютно будь-яку новину і одразу починає вичисляти наскільки вона реалістична, правдива, важлива, де і як її перевірити і т.д.

З Днем Незалежності України, шановне товариство!🇺🇦

32 роки. Це 11688 діб або 280322 годин. Скільки пройшло часу з того моменту, як наша держава стала незалежною.

Мабуть, зараз доволі дивно рахувати годинами та добами, проте ще донедавна ми рахували так час від початку повномасштабного вторгнення.

Дехто може сказати, що наша держава була народжена саме 24 серпня 1991 року. Втім, як казала адмінша, це дата саме здобуття незалежності від поневолювача, а не дата народження. Україна, її нація мають багатовікову історію боротьби.

Від часів Олега, Святослава, Володимира та Ярослава, крізь часи неволі, через козацькі походи і визвольні змагання і до цього часу. Це все історія становлення нас як незалежної держави.
Мабуть, не треба казати про те, що незалежність не дається просто так. Вона, як ніщо інше, вартує вищої ціни. Втім, багато років багато хто з нас помилково вважав, що незалежність просто впала нам до рук. Але до справжньої незалежності ми йшли довгим і, слід сказати, болісним шляхом.

Поступово ми знищували в собі наслідки поневолення, що укорінилися в нашому державному апараті. У 2014 році українці відчули себе, як не дивно українцями, і зробили свої, мабуть, найперші кроки до здобуття справжньої незалежності. 24-го лютого 2022 року ми прокинулися ще раз.
Попереду ще далекий та непростий шлях. Ми розуміємо якою ціною здобувається незалежність. Втім, ціна ця - плата за шанс жити далі, шанс мати майбутнє, шанс дозволити дітям жити в країні героїв, переможців.

Незалежність - це робота для всіх нас. І кожен несе свою персональну відповідальність за те, який вклад він вносить у цю справу.

Лише на нас відповідальність перед тими, хто віддав своє життя за те, щоб Україна існувала і була незалежною. І про це ми повинні пам’ятати кожного дня.

Слава Україні!
З Днем Незалежності!

Вгадайте, що маю посеред ночі? Маю чергову поню до Дня Незалежності! Це вже восьма в колекцію, так що вважатиму традицією💅

Вибачайте за нерівний фон, у мене закінчувався маркер під час комендантської

Знаєте, ми по-особливому відчуваємо День Незалежності, бо це не просто якийсь формальний акт чи наслідок того, що совок різко вирішив розвалитися на куски. День Незалежності дійсно має значення. Інакше ми всі просто сприймали б його як факт, як шоу або навіть навпаки - як привід для роздратування. Отже так чи інакше ця країна щось для нас означає. Навіть коли хтось каже, що він ненавидить її за корупцію, рівень життя і соціальні проблеми - він радше ненавидить своє безсилля проти цих проблем, а не саму країну. Якби нам було байдуже – ми б не робили нічого: не захищалися, не намагалися нічого змінити, навіть не писали б гнівних постів та коментарів, що «все дістало». Але ні, ми реагуємо, коли щось для країни погано або добре, бо нам болить, або навпаки – нам радісно.

Ми, нехай свідомо чи не свідомо – асоціюємо себе з Україною і відчуваємо її. Можливо, до когось це усвідомлення прийшло не з народження, а з 2014 чи навіть 2022 року або в якийсь інший момент, але водночас, навіть відкидання зв’язку є реакцією на нього, на те, що він уже є.

Країна – це теж егрегор. Я не називаю його людською спільнотою, бо якби так було – всі, хто був змушений виїхати з т.о. територій просто прийняли нове місце і про звільнення земель не йшлося. Всім було б нормально, бо ж держава – це люди. Однак, держава – значно більше ніж люди з однаковим паспортом. Це екосистема (якось ми навіть про це писали) в якій є багато складових, в якій все взаємопов’язано, великий, складний і живий організм. Як би не хотілося звести її судь до звичайного набору офіційних органів – не вдасться, бо будучи напряму пов’язані з живими істотами всі ці органи також оживають.

Подивіться на філософів – вони говорять про державу крізь призму людини, а про людину – крізь призму держави. Той же Платон, бере одну людину певного складу розуму, характеру, моральних орієнтирів і на прикладі її дій показує, як діє демократична, деспотична, олігархічна чи інша країна. І це не спрощення, адже сама людина створена з парадоксів: вона може діяти логічно в одній ситуації та ірраціонально – в іншій. Держава точно так само.

Можна сказати, що держава створена для захисту. Не важливо від чого: зовнішніх або внутрішніх ворогів, або природних катастроф. Однак це буде хибно, адже знову не пояснює феномен боротьби. Позиція захисту скоріш би змирилася зі зміною територій в обмін на безпеку, хай яку принизливу. Але ж ні, ми готові пожертвувати всім аби повернути своє.

І зовсім не тому що в Конституції написано про територіальну цілісність.
Отже щось-таки нас пов’язує саме з Україною як живим організмом надіндивідуального рівня. Відтак цю державу неможливо розглядати як штучний механізм, але відчувати як явище природного походження. І тільки одночасно відчуваючи і розуміючи, чим вона є – можна добитися якихось змін.

А ще не дивіться на неї як на щось нещасне, жертву, на яку нападає агресор в рази більший, а всередині тим часом відбувається корупція та розкрадання. Те, що ми маємо зараз – одночасно випробування і нагорода. Високі ризики передбачають можливість великого виграшу. Чи багатьом було дано помірятися силами з противником, який, на думку інших – не кусає, а заковтує? А коли втрачаються орієнтири і, здається, що боротись немає за що, то звернімо увагу, що ми боремося не за те, що було й навіть не за те, що є, ба більше – не за те, що буде, а за те, що МОЖЕ БУТИ. Не подумайте, що це вселяє непевність, навіть навпаки: знаючи що навіть після перемоги все буде погано – чи схотіли б ми боротись? Знаючи, що після перемоги все буде чудово – чи не розслабилися ми надто сильно? Саме те, що варіанти ще відкриті й нічого не вирішено наперед – варте того, аби поборотись.

Дивіться що я знайшла і читаю поки вигнали через тривогу. Насправді - не шукала, а просто випадково побачила в книгарні. Раз вже я тут щось пишу на тему меритократії, то не почитати було б лицемірно. Тільки не хейтіть за назву. Потім прокоментую. Якщо тут є люди, які вже читали, то не спойлеріть, я тільки на 13 сторінці😁

Час загадкових вечірніх роздумів. Якою була б площа Києва і чи помістився б він в межі Київської області, якби був побудований за принципом села? Тобто ніяких багатоповерхівок, виключно садибна забудова (будинки з невеликими подвір'ями)🤔 Цікаво, наскільки складнішим це б зробило місто... І що б це взагалі таке було.
Розрахувати і зробити таку мапу чи що?

З’явилася новина про те, що Верховний суд визнав пожертвування на ЗСУ, як пом’якшуючу обставину.

Фабула: У жовтні 2022 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області засудив чоловіка на п’ять років позбавлення волі за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу (тяжке тілесне).

Проте, враховуючи обставини, що пом’якшують покарання, суд дав чоловіку три роки умовного терміну. Добровільне перерахування понад 49 тисяч гривень застави від сестри засудженого на підтримку Збройних сил України суд також визначив як обставини, що пом’якшують покарання.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 13 лютого 2023 року вирок місцевого суду залишив без зміни. Прокурор подав касаційну скаргу, зокрема щодо необґрунтованого визнання судами попередніх інстанцій перерахування застави ЗСУ обставиною, яка пом’якшує покарання.

Він наголосив на тому, що сестра засудженого самочинно перерахувала кошти, внесені як застава на збір ЗСУ. Так, тільки вона могла самостійно розпоряджатися цими коштами.

Тобто, чоловік вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження, а суд врахував перерахування застави від його сестри як помякшуючу обставину.

Але перш ніж сказати чому це маячня з етично-морального боку, нам слід відкрити статтю 66 Кримінального Кодекса України. Ця стаття містить перелік обставин, які пом’якшують покарання:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення;

3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім;

4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності;

5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого;

8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом.

Слід також врахувати, що відповідно до ч. 2 - суд може визнати й інші обставини, не перелічені вище. Власне, цим він і скористався.

Одразу виникає кілька питань:

1) Яким чином пожертвування грошової суми на Збройні Сили України стало пом’якшувальною обставиною? Тим більше, його зробила сестра засудженого. А, якщо ще “тим більше” - вони це зробили тільки ПІСЛЯ призначення судом запобіжного заходу. Мільйони людей в Україні здійснюють благодійні пожертви на допомогу ЗСУ, от тільки, вони не отримують від того ніяких преференцій, окрім, власне, того, що вони допомагають нашим Героям наближати перемогу. Чи були такі “донації” регулярними? Чи була ця особа волонтером? Звичайно, можна і запитати. От тільки, це жодним чином не впливає на саме кримінальне правопорушення, як от, якщо б ці гроші були спрямовані на лікування жертві або якщо б цей чоловік, хоч намагався надати першу домедичну допомогу після вчинення злочину. Але ми маємо ситуацію, коли нічого з того не було, а суд визнає те, що має бути добровільною пожертвою, вчиненої з метою покращення становища ЗСУ – пом’якшувальною обставиною у нанесенні тяжкого тілесного ушкодження іншій людині; До того ж, як вже було вказано, «добровільність» даної пожертви – сумнівна.

2) Яким чином те, що сестра внесла гроші, які були призначені на заставу, на підтримку ЗСУ - було враховано як помякшуючу обставину для засудженого? То люди, які жертвують кошти на ЗСУ тепер мають право вбивати і калічити співгромадян? А чи було б враховано донат на суму 100грн як пом'якшувальну обставину? І в скільки донатів або в яку суму зараз українські суди оцінюють життя людини? Чому в принципі одноразові пожертвування на ЗСУ стали способом відкупитися за злочини? Це так не працює. Принаймні, не повинно.

Відкиньмо принципи, логіку і кримінальне право та процес в цілому (тут ними і не пахне). Але яким чином те, що сестра підсудного, а не САМ підсудний (хоч в Постанові і написано що він погодився, але ініціатива - не його все одно) зі своєї волі вирішує здійснити благодійну пожертву на Збройні Сили, якось впливає на кваліфікацію, ставлення до скоєного у самого засудженого? (у справі ще й вказано, що п’яні конфлікти з бійками і поножовщиною – в нього не вперше).

Повна маячня, що ми доходимо до цього: підстави для пом’якшення повинні враховуватися виходячи зі ставлення особи (наприклад, щире каяття) до вчинення правопорушення, а також чи намагався він якось усунути або пом’якшити наслідки (надав першу домедичну допомогу або довіз до лікарні). Тут у нас історія про те, як якийсь чоловік, назвемо його так, наніс тяжке тілесне ушкодження умисно, він був, при чому, п'яним, йому все одно і, судячи з фабули – виправлятися він не збирається. Його сестра вносить замість застави - благодійну пожетву на ЗСУ. І це суд враховує, як пом’якшуючу обставину.

Далі більше, обгрунтування суду - як окремий витвір крінжу.

Почнемо з того, що особа, що вчинила кримінальне правопорушення - перебувала у стані алкогольного сп’яніння і не мала попереднього умислу, бо він утворився під час перепалки. І знаєте що? Суд не враховує стан сп’яніння як обтяжуючу обставину, котра унеможливлює надання нижчої за нижчу межу встановлення покарання, хоча, сам про це наголошує.

Далі цікавіше: “обґрунтував свій висновок, що поведінка потерпілого могла сприяти вчиненню злочину, з огляду на непослідовність показань потерпілого і наявність тілесних ушкоджень у засудженого від дії леза ножа. Крім того, визнання будь-яких інших обставин такими, що пом`якшують покарання, належить до дискреційних повноважень суду.”, - тобто суд натякає, що це жертва може бути винна, що її 4 рази пирнули ножем у небезпечні ділянки тіла. Що далі? “Посилання прокурора на те, що суди без достатніх підстав визнали пом`якшуючою покарання обставиною те, що засуджений ОСОБА_7 добровільно розпорядився внесеними як застава коштами в розмірі 49 620 грн шляхом їх звернення на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, є необґрунтованими, оскільки вказане рішення було прийнято за згодою засудженого, а застава була внесена в його інтересах”, - та хоч за згодою діда Мазая, це жодним чином не стосується вчиненого і прямо суперечить логіці, моралі та кримінальному праву. Вище ми вже пояснювали чому.

Чорт забирай, це гра на чому? На “патріотизмі”? На емоціях? На чому? Точно не на праві, не на справедливості, ні на принципах. Ні на логіці. Всім пофіг на те, що у діях засудженого наявна обтяжуюча обставина, але через те, що сестра з його згоди (??) задонатила на ЗСУ - в мотиваційну частину додалося і звинувачення потерпілого, і пом’якшуючі обставини. Чи був донат тільки на ЗСУ і куди саме – питання відкрите. На жаль, останні прецеденти, зокрема з фіктивною службою франківських футболістів змушують дуже прискіпливо ставитися до того, хто, куди і на що збирає.

Як максимум - благодійна пожертва на Збройні Сили не може слугувати відкупом від вчиненого. А також, що теж важливо, тепер це стало практикою ВСУ, на яку можна посилатися. Думаю ви зрозуміли наслідки. Ага будь-який зловмисник, що має гроші - зможе прикриватися донатами на ЗСУ, коли як законослухняні громадяни, котрі донатять з кожної зарплати скільки можуть – часто не отримують навіть подяки.

Бракує слів. Сподіваюся, колись у нас будуть нормальні та компетентні судді, які розуміють, що вони виносять.

Сьогодні вшановується пам’ять загиблих у боротьбі за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.

Це пам’ять про людей, завдяки яким, зокрема, ви можете читати цей допис. Це те, що не потребує тисячі слів, але навпаки – тиші🕯

Як любитель полазити по просторах інтернету, натрапила на соціологічне опитування від НАН України.

Дивлюсь що воно і до чого, і як взагалі співвідноситься це опитування з іншими опитуваннями. Ну наприклад це опитування каже, що в нас більше громадян правих поглядів, ніж лівих, але інше опитування стверджує, що одностатеві партнерства підтримує 2/3 громадян (хоча такий результат був би неможливий, за вказаних умов), водночас 51% вважає, що після війни Україну очолить військова політсила (хоча армія вважається одним з найменш привабливих середовищ для попередньої групи) і т.д. Коротше, результати різних соцопитувань одне одному суперечать.

Однак навіть це саме одне окремо взяте опитування теж саме собі суперечить)

Я значить листаю і бачу, що більшість у нас за меритократію (за іронією долі, вони всі підписники цього каналу (ні)). Думаю: «гаразд, раз ви вже вивели це в публічну площину, то чого б мені не висловитися також? Все ж я можу сказати, що знаю про це питання більше, ніж той коментар в опитуванні».

А коментар в опитуванні звучить так: «створення умов, за яких громадяни займають ті позиції, які відповідають їхнім здібностям та досягненням».

При цьому коментар до утилітаризму: «покращення життя якомога більшої кількості громадян, навіть якщо чиєсь життя в Україні при цьому погіршиться»

Коментар до лібертаріанства: «забезпечення особистої свободи громадян».

Прочитайте всі три визначення одночасно і самі порівняйте, що краще звучить. Будьмо чесними: багато з нас вважає, що нас недооцінили й ми отримуємо менше аніж заслужили, відповідно у разі оцінки за досягненнями наше становище покращиться.

По факту – особиста свобода не суперечить тому, щоб люди займали позиції, відповідні своїм досягненням. Однак тут опис меритократії відповідний «за все хороше, проти всього поганого».

Здавалося б з точки зору привабливості для електорату - це правильно, але знаєте чим це загрожує? Тим, що якби меритократія насправді настала – люди були б невдоволені і не ідентифікували б що це саме воно.

Взагалі у нас 33,9% вважають, що меритократія переважно забезпечується в Україні, 2,4% вважають, що забезпечується повністю, 52% - що переважно не забезпечується. Що це значить? Це значить, що бачення у кожного своє.

Воно й очевидно, бо голосів за меритократію більше ніж «правих» і «лівих» сумарно. Отже, теоретично – меритократія не вписується в систему політичних координат і перебуває десь поза нею.

Це корелює з тим, що всього ідеологічних людей за статистикою 57%, а підтримка меритократії – 63,6%. Отже, можливо, меритократія – це не ідеологія. Хоча і не треба бути особливо ідейним, щоб вважати, що людна має знаходитися на тому місці, на яке заслугувала досягненнями та рівнем знань.

Алееееееееееееее… Як і очікувалось, не все так просто

А як визначити досягнення? А як порівняти між собою досягнення фізика і досягнення художника? А як порівняти досягнення директорки підприємства і домогосподарки, матері 5-ти дітей? А хто буде це визначати? А хто буде створювати умови для цієї справедливості?

Думала продовжити розбір теми про меритократію (і продовжу, просто там ще одна книга виходить😅), але зачекайте трохи. Дістанусь додому і знову буду говорити погане про судову систему. Ви знаєте, про що йдеться

По-перше, рішення боляче читати очима через граматику та пропуск пробілів.

По-друге, чверть рішення суд в принципі доводить, що має право здійснювати правосуддя і з десяток разів згадується презумпція невинуватості, звідки вона взялась і чому застосовується. Це не те щоб погано, але дуже дивно звучить, ніби суд сам не впевнений, що його право здійснювати правосуддя – доведене. Ще чверть рішення займає пояснення, що таке незалежний суд, чому він незалежний і що незалежний суд – це більше ніж просто держорган (ну це як мінімум цікаво, бо фактично український місцевий суд стверджує, що він вище держави). Проблема тільки в тому, що Конституція каже, що судова гілка влади не має переваг над іншими гілками.

По-третє, це якийсь підручник із загальної теорії права, а не рішення. Щоправда, здається, адвокат дуже повірив у себе, бо свобода не є абсолютним правом. Абсолютних прав в принципі немає. Для мене залишилося незрозумілим посилання на статтю про заборону агресивної війни, що не можна до неї примушувати і т.д. І ще кілька посилань на статті про мир, добро, співіснування народів, їх різноманітність, повагу одне до одного, про те, що людина має право на повагу до своїх поглядів і може відмовлятися від тих чи інших дій через моральні переконання. Ці посилання мене реально турбують, оскільки це як би натяк, що Україна причетна до розв’язання/ведення агресивної війни і про те, що людина може не брати участі у захисті держави, якщо вбивство ворога суперечить її поглядам. На це чомусь не звернули уваги, зосередившись на заявах про те, що МО – приватна компанія, а закони – «авторські твори».

По-четверте, положення про ТЦК і СП суд не читав. Зв’язок між різними нормативно-правовими актами не викупає від слова зовсім.

По-п’яте, про приватну форму власності Міністерства оборони суд люто п…. Заходиш на YouControl все нормально написано, про те, що це орган державної влади. Суд мав би бути в курсі, що всі органи влади є юридичними особами і їх підрозділи теж. З одної простої причини – вони здійснюють володіння, користування, розпорядження майном від імені України, бо держава здійснює ці права через відповідні органи, а не сама собою. Навіть якщо упустити цей момент, то суд, раз вже він пів рішення розповідав про те, що треба керуватися суттю норми, а не формулюванням – мав би розуміти, що для юридичної особи приватної форми власності має бути вказано не керівника, а власника, а також – кінцевого бенефіціара, так що за своєю сутністю МО є юридичною особою публічного права.

По-шосте, конституційність тої чи іншої норми визначає виключно Конституційний суд України. Алоу, нарід, там суд далі вказує, що ЗСУ – незаконне збройне формування, не діє згідно конституції. І натякає, що КМУ незаконно став з «КМ Української РСР» - «КМУ».

По-сьоме, каже, що у нас КМУ сформований законом від 27 лютого 2014 року. КМУ та його повноваження містяться в Конституції. Цілий розділ займають. Закон – то уточнення.

Такс, цей треш не вміщається в один допис

І так. Що ще ми маємо. Вирвана з контексту цитата МЗС, яка була використана для пояснення, чому Україна теж має право на правонаступництво СРСР, а росія не має гегемонії і не може вважатися єдиним правонаступником СРСР, особливо зважаючи на те, що вона отримала цей статус автоматично, а не згідно процедури.

«Відтак, заступник Міністра закордонних справ України, постійний представник України при Організації Об`єднаних Націй на засіданні Радбез ООН висловився щодо міжнародної правосуб`єктності Союзу РСР: «с точки зрения международного права геополитические преобразования 1991 года не привели к исчезновению СССР как субьекта международного права. Госсударство СССР не прекратило, а продолжило свою международную правосубьектность». А також нагадав, що стаття 23 Уставу ООН проголошує, що постійним членом Радбез являється Союз РСР, а не Російська Федерація. Аналогія з УРСР і Україною очевидна.

Згідно з додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, найманцем вважається особа, яка:
- спеціально завербованана місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті;
- фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;
- бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і якій дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, яка обіцяна чи сплачується комбатантам такого ж рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони;
- не є ні громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті;
- не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті;
- не послана державою, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, для виконання офіційних обов`язків як особа, яка входить до складу її збройних сил.

Найманець не має права на статус комбатанта або військовополоненого і підлягає кримінальному переслідуванню за участь у збройному конфлікті. Також найманець несе ризик попасти в полон і умови утримання в полоні згідно норм міжнародного права на найманця не розповсюджуються.

У міжнародному кримінальному праві найманство було кваліфіковано як злочин. У резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 2465 від 1968 р. зазначається, що практика використання найманців кримінально-каране діяння, а найманці повинні оголошуватися злочинцями."

Пунктуація і виділення жирним ідентичні оригіналу рішення.

Так, це саме те, що ви подумали. Суд натякає, що воїни ЗСУ – найманці, а Україна – це все ще УРСР. Так, суд вважає, що чоловік з Донецької області не є громадянином України. Так, суд вважає, що воїни ЗСУ - злочинці і на них не розповсюджується міжнародне гуманітарне право, зокрема норми щодо положення з військовополоненими

Далі суд посилається на Конвенцію про геноцид, норм якої Україна зобов’язана дотримуватись.
Суд вказує на відповідальність України за геноцид, зокерма в контексті розв’язання «агресивної війни».

Висновок: це не рішення суду, це авторський твір. СБУ варто допомогти суддям та адвокатам потрогати траву

Не сприйміть за зрадливу зраду, але коли були обстріли, то світло/газ/тепло/воду при темноті і морозах подавали за 4-8 годин, але коли влітку просто пройшла гроза, то газу нема два дні як🌚
Загалом було б непогано, принаймні, в майбутньому, розібратися з питаннями, які відкладають у довгий ящик. На кшталт житлового будинку у центрі Львова який взяв і завалився посеред ночі рік тому й досі в такому стані знаходиться. Або з деякими київськими будинками, де гарячу воду не подають уже кілька років. Гадаю, це було б дешевше, ніж майданчики за ~300млн, але зараз краще ці гроші перенаправити на потреби ЗСУ, а тоді вже на щось інше

Хороший ідеолог буде доводити, що його ідея безгрішна та ідеальна. Поганий ідеолог скаже, що в його ідеї є прогалини і недоліки.

Чи навпаки? Як людина, яка вивчала ідеології, можу сказати, що ідеалізація того чи іншого концепту спрямована перш за все на те, щоб закрити спірні моменти колективною впевненістю. Тобто досягти умов, за яких недоліки техніки компенсуються навченістю екіпажу і тактикою застосування. На прикладі минулого століття – це створення такої віри в ту чи іншу ідею, що людям просто соромно не відповідати такому чудовому концепту і якщо щось іде не так – то це ми просто ще не досягли мети.

В принципі – це цікавий психологічний феномен. Його не можна назвати непрактичним. Проблеми починаються тоді, коли кількість проблем стає завеликою для ігнорування та подолання або коли мета не досягається надто довго. У людей виникає питання: «а коли уже?» - адже все ж настає певне виснаження.

З думкою про неідеальність своєї концепції все ще сумніше. Вона впливає на розум, а не на емоції. Вона не дає відчуття непогрішності, моральної переваги над опонентом, який може як помилятися, так і бути правий.

Проблематика меритократії в тому, що вона, насправді, не містить сталих індикаторів. Вона динамічна. Коли ми говоримо, наприклад, про комунізм, то можемо сказати, що приватна власність – погано, державна/комунальна – добре, нерівність – погано, рівність – добре, наявність грошей – погано, бартер – добре (звісно, є різниця між течіями комунізму). І так люди можуть орієнтуватися: «ага, приватну власність заборонено, значить у нас є комунізм, значить усе правильно».

Або навпаки, візьмемо анкап. Приватна власність є – добре, немає – погано, нема податків – добре, є податки – погано, держава не втручається в питання бізнесу – добре, втручається – погано. Ну і люди розуміють: «ага, приватна власність має широку свободу, держава не чіпає бізнес, не обкладає податками, значить все добре».
Те ж стосується й інших видів ідей. У них є засадничі критерії, за якими можна визначити чи це саме та ідея, чи ні.

У меритократії цього немає, адже її індикаторами є не інструменти, а позитивний результат. Хоча це не значить, що інструментарій безмежний, він обмежується все тією ж концепцією, що це має бути раціонально і з дотриманням певних правил, які краще окреслювати окремо через обсяг.

Все дуже просто.

Візьмімо підприємство. Воно перебувало в державній власності і було збитковим. Йшлося про загрозу ліквідації. Однак вирішено виставити його на тендер. Лот помітив підприємець, який мав досить грошей і знань. Він викупив підприємство і вивів його на дохідність.

Це набуло широкого розголосу і було зроблено висновки, що приватизація підприємств підвищує їх дохідність, адже підприємець прямо зацікавлений в отриманні доходу.

Але ж дохідність – не єдиний критерій. Так, підприємець дійсно зацікавлений у довгостроковій роботі свого бізнесу. Однак, приватизація окремих видів підприємств може дати людині дійсно великий вплив. Наприклад, уявіть приватизацію ДніпроГЕСу. Так, новий власник точно буде зацікавлений у тому, щоб зберегти цей об’єкт, однак він може:

1. Здійснювати тиск на державу й отримувати неправомірну вигоду (тобто виставляти свої умови і вимоги користуючись відсутністю аналогів об’єкту)

2. Диктувати умови на місцях (встановити плату за прохід/проїзд дамбою)

3. Допускати неналежну поведінку (згадайте міста-супутники АЕС в яких постійно відбуваються якісь мутки за участю управлінців АЕС. Зокрема новину про те, як син директора вбив літню жінку).

Тут зразу додам ремарку: поведінка чинних управлінців спричинена не тим, що АЕС у державній власності, а тим, що держава це допускає, хоча може і повинна не допускати. В умовах свободи бізнесу і приватизації державі навпаки мало б бути все одно.

З точки зору меритократії приватизація або націоналізація підприємств може бути як «добре», так і «погано». Наприклад, якщо для купівлі бізнесу відсутні компетентні особи, то краще взагалі відмовитися від угоди або надати переможцю можливість спершу довести свою спроможність на посаді управлінця, а вже потім, у разі успішності – дозволити викуп.

Тож ми як би бачимо, що немає тези: «всі бізнесмени хороші/погані», «всі підприємства мають бути приватизовані/націоналізовані» (а ще думаю, державі слід бути повноцінним учасником відносин, добросовісно конкурувати і бути більш гнучкою в цьому плані). Є спрямованість на результат: «якщо підприємство слід приватизувати і це буде не шкідливо, то варто це зробити», «якщо приватизація нашкодить – не варто цього робити». Не приватизація/націоналізація є показником й ознакою, що все добре, а факт покращення ситуації (як підприємства, так і тих, хто від нього залежить).