Початок за 8 хвилин

Запис лекції

В коментарях можете ставити запитання

Нам тут сказали, що не у всіх працює посилання на банку. Тож спробуємо опублікувати ще раз з надією, що причина, чому збір все ще не закритий не в тому, що люди "втомилися від війни".

Друг отримав важке поранення під Бахмутом ще взимку. Після тривалого лікування повернувся у стрій, однак за станом здоров'я більше не може носити звичайний бронік і потребує полегшених плит та плитоноски.

Збір невеликий, але терміновий.

Плити - 14 400грн
Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/vFbQTBqen

Дякуємо за донат і поширення!

Якщо ще щось не працює - пишіть у коментах

❗️❗️❗️ТЕРМІНОВИЙ ЗБІР ДЛЯ НАШИХ ДРУЗІВ ВІЙСЬКОВИХ🦉

Якщо ви не проспали минулі півтора роки то впізнаєте його величність Mavic 3 Classic!

Саме його потребують наші друзі з спецпідрозділу розвідки. Досвідчені бійці, які беруть участь у визвольній війні з перших днів і виконують завдання на найгарячіших напрямках фронту.

Окрім нього – різноманітні комплектуючі та девайси, які дадуть змогу проводити розвідку, коригувати артилерію та наносити вогневе враження!

👉Перший етап збору включатиме «базу» - мавік і 10 скидів.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/6tG4XBMaMW

PayPal: melnyk2003te@gmail.com

Виражаємо солідарність: адміни допомогли з поширенням нашого збору, ми допомагаємо увідповідь🤝

До речі, накидайте в коменти юридично-політичних тем, про які вам було б цікаво подискутувати або послухати. Адмінша от зараз буде вибирати тему магістерської роботи, буде якось туди вклинювати права жінок на службу в армії в історичному розвитку зарубіжних країн

Якщо український бізнес лякають люди у формі - то це не бізнес і не "економічний фронт", а просто темка для відмиву бабла

Київську бізнес-молодь лякає військова форма.

Сьогодні Я, Керівниця Патронатної служби "Азову" була запрошена, щоб виступити на форумі молодих підприємців Young Business Club.

Втім, я зіштовхнулася з нахабством і грубістю координаторки заходу, а потім мене та моїх колег взагалі вивели із приміщення, де проходив фуршет, бо молодих бізнесменів лякає військова форма, через що нам довелось покинути захід .

Це зневага до військових !

Планувала вам на вихідних зробити лекцію про законодавство і право. У чому різниця між ними, для чого воно на практиці, про незгоду юристів як із законодавством, так і з правом. Чому? Ну бо дуже багато зараз апеляцій то до закону (коли він людині вигідний) то до права (коли закон - не вигідний). Плюс є певне нерозуміння ролі юристів (начебто вони просто підставляють закони під випадкові ситуації). Взагалі питання суб'єктивщини у праві - дуже цікава і практична річ. Але так сталося, що хворію і не можу нормально говорити, тому, скоріш за все, лекція буде на наступні вихідні.

Тільки закінчила роботу як мені попалась на очі та сама дизморальна стаття TIME з паном президентом у головній ролі про те, що наче Україна не перемагає і, що їй все складніше отримувати допомогу. Раз народ це в себе пхає, то я вирішила прочитати (мене їжею не годуй, а ІПСО годуй).

Поїла й подякувала.

Насправді, все, що діється – не дивно і дечим навіть закономірно. І в даному випадку я б не спихала все на «отаку от погану владу», бо навіть найкращій владі було б дуже складно вивезти ситуацію.

- росія мала (і досі має, лол) репутацію. Ця репутація не найкраща, але вона страшна для багатьох людей у багатьох країнах. Вона грає важливу роль у шантажі.
- логічно, що намагаючись порівняти найбільшу за площею країну світу з агресивним іміджем та країну у 28 раз менше з репутацією добродушного землероба (максимум), більш правдоподібним буде виграш першої (критична вада раціональності – ставки на кількості й розміри).
- вестернам страшно. Не лише ескалації. Вони зловили інфаркт дупи у 91 році, коли совок розпався і довелося мати справу з новими незалежними країнами. Вони як мінімум не можуть уявити: «а що буде після росії?». Що буде «після України», якщо її задавити? росія. Але що буде «після росії», якщо вона програє? Хочеться сказати «Україна», але більш ймовірно, що там знову будуть рандомні республіки.
- ми можемо пожертвувати собою. В усіх сенсах. Але навіть буквальна передача України в руки, скажем США (меми про 51 штат), не призвела б до того, що американці приїхали б сюди і надрали дупу всім, хто посмів сунутись (як мінімум тому ми і не настільки потрібні партнерам – вони не схочуть вписуватись навіть за Україну в ролі маріонетки). Власне, нам складно дати хоч щось таке (крім самих себе), що «західні партнери» не змогли б отримати з України – як області росії.
- по внутрішній ситуації: закривати збори стає складніше не лише тому що «всі розслабились».

І так далі, і тому подібне…

Україна потрібна лише українцям.

Чому це доводиться казати після стількох років війни?

Чи значить це, що нам кінець?

Ні, якщо ми усвідомимо цю просту істину вже і зараз, будемо відштовхуватись від неї у рішеннях і діях. Ні, якщо держава припинить діяти як наївна дитина, що кричить до кожного дорослого «Уваги! Мені потрібна увага! Я помру без вашої уваги! Без вашої допомоги!».

Що робити? До того як мене запросять в Геншаб, попросять сказати і потім вирішать, що ідея хороша – відповідь мого авторства на це питання – нічого не означатиме.

Але після прочитання статті TIME у мене виникла дещо інша думка, ніж та, що там закладалася: люди воювали всю історію, десятки тисяч наукових та художніх праць присвячені війні, тонни документів її регулюють, а ми все ще не розуміємо до кінця – що воно таке - війна.

Панове, вашій увазі - фотозвіт зі збору на плитоноску, плити і пару маленьких ніштяків, які вдалося купити.

Чому "ящер" - хто знає, той знає😁

Ви пропустили регулярний сеанс розгляду документів
Ви знаєте, що буде далі

Буде юридична нічна шиза, заснована на самоаналізі.

Власне кажучи, я не люблю профдеформацію (на випадок якщо це нове слово: зміна поведінки і мислення людини відповідно до професійної належності). Певні стереотипи про людей різних професій у суспільстві і так є, але коли ти сам знаходишся у професійній групі, то це виходить на новий рівень.

Наприклад, деякі речі починають здаватися «само собою зрозумілими» і навіть не піддаються сумніву. Пам’ятаю, на першому-другому курсі брала задачі в яких ще апріорі не могла розбиратися і намагалася вирішити їх по-своєму. Звісно, не завжди це було вдало, але деякі призвели до нестандартних рішень і висновків, про які я, будучи юристом зі стажем, можливо, навіть не подумала б. Чим більший масив знань – тим складніше з нього вибратися. Чим більший досвід у професії, тим складніше поводитись не як типовий представник цієї професії.

Насправді, ні, я не вважаю, що бути «типовим представником професії» - погано. Часто зовсім навпаки. Навіть Верховний Суд видає «типові справи», бо є речі, яких багато, але які від того не менш важливі.

Просто мені в цьому некомфортно. Така особиста преференція. Мене цікавлять проблеми права, чому воно працює або не працює і коли я стикаюся з великим масивом статей щодо якоїсь проблеми, котрі по-суті мають однаковий зміст (особливо, якщо вони написані відомими юристами), то починає закрадатися думка: «якщо всі думають однаково, то чому проблема ще не вирішена?».

Мені подобається юридичне експериментаторство і дечим у цьому допомагають проблеми зі здоров’ям (я не можу просто сприйняти інформацію, мені треба її побачити, а коли я бачу – автоматично обдумую). Однак іноді це стає складніше. На деякі висновки, які на початку навчання піддавалися сумніву та вивченню, починаєш посилатися як на факти і треба ловити себе за руку, щоб згадати, як воно було.

Кожного разу як пишу якусь роботу (зазвичай ще і коли статті сюди), то намагаюся піднімати масиви інформації не тільки правничі, але й з інших сфер/галузей + дивитися на моральні норми, ідеї і що ще може стосуватися справи. Взагалі без знань у своїй спеціалізації – теж неможливо, от і залишається намагатися зберігати баланс.

Бо профдеформація то якась така штука, яка ніби поступово перекриває можливість думати інакше, знаходити нові рішення і зводить до стандартної лінії, іноді взагалі відірваної від реальності та незрозумілої тим, хто за межами спільноти (хоча може панове підписники уже думають, що в адмінші юриспруденція головного мозку). Мені ще здається, що така проблема виникає у людей, які довго перебувають на посаді: вони формують лінію поведінки і їм складно це змінити .

Можливо, правильніше було б зрозуміти і прийняти, але поки у мене так не вдається.

Надійшло прохання подивитися і проаналізувати петицію. Петиція ось тут.

Стосується збереження заборони на придбання більш як 100га с/г землі в одні руки. Законодавець пропонує збільшити площу до 10 000 га.

Я собі обіцяла не судити петицію за автором, але якщо вам буде цікаво – можете в гуглі прочитати про нього. Дещо турбує бекграунд, але дозволю читачам сформувати думку самостійно.

Тому коментарі по самому тексту.

Проблема втому, що сама петиція стосується питання, прямо + опосередковано пов’язаного з бізнесом. Бізнес – це конкуренція, бізнес – це виживання і креативність. Це не щось статичне.

Збереження обмеження на придбання більш як 100га землі = ризики для підприємців, що мають тенденцію на зростання. Тобто для тих, у кого бізнес йде добре і хто прагне збільшувати обсяги й освоювати нові ринки. Вони не зможуть зростати чесно.

Зняття обмеження = ризик скупівлі землі великими підприємцями, погіршення становища дрібних аграріїв.

Але, треба зазначити:

1. Хто хоче – завжди знайде спосіб. Збереження обмеження у 100га не означає, що великі підприємства не зможуть скупити 10 000 га через підставних осіб, що не зможуть примусити менших стати під свій протекторат і т.д. Це працює десь так само як у готельно-ресторанному бізнесі оформлюють працівникам ФОПи і цивільно-правовий договір замість працевлаштування за трудовим законодавством. Тому, відверто, збереження заборони на придбання більших площ – не гарантує захисту малого бізнесу.
2. Пропонується зберегти заборону до кінця воєнного стану + 2 роки. Ми не знаємо, скільки ще буде воєнний стан. Це теж що й з питанням виборів: що робити, якщо воєнний стан це ще на 5-7-10 років?
3. У нас є в країні упередження, що малий бізнес = добре, великий бізнес = погано. Це далеко не завжди так. Інтернет рясніє випадками, коли сімейний бізнес типу кав’ярні експлуатував людей з вразливих груп, змушуючи працювати більше дозволеного часу за мізерну плату. Так само є і випадки, коли великий бізнес, щоб залишатись конкурентоспроможним – забезпечував працівникам дуже хороші умови (нагадую, у нас кадровий голод, бо спеціалісти йдуть у великі компанії, де умови праці КРАЩІ ніж у держави).
4. Бізнес – це така штука, яка мусить бути динамічна і в постійному розвитку. Штучне урівнювання не працює. Навчання підприємців? Так. Підтримка підприємців (гранти на власну справу, пільгове кредитування, інвестиції, інші форми сприяння)? Так. Спрощення бюрократії? Так, якщо з розумом. Стимулювання підприємницької активності? Так. Гарантії для бізнесу (захист права власності, вдосконалення законодавства з протидії рейдерству і т.д.)? Так. Але не витягування підприємств, які є збиткові або які не збираються ніяк змінюватися й відповідати потребам на ринку.

Нагадую, що навіть найбільший підприємець насправді не має права відібрати у малого підприємця землю і примусити до укладення договору. У разі примушування до укладення договору – подається заява до суду.

Тому підсумок: я не виступаю ані проти, ані за петицію. Все просто. У разі набрання нею підписів і збереження заборони на придбання більше 100 га с/г землі в одні руки – бізнес буде адаптуватися. У разі зняття заборони і введення обмеження у вигляді 10 000га землі в одні руки – бізнес буде адаптуватися. Підписуйте або не підписуйте залежно від того, який з ризиків вище вам більш прийнятний.

Вечір п'ятниці. Це значить саме час подивитися мультики про древню Грецію або РиМсЬкУ іМпЕрІю


Завтра буде стаття (не кримінальна)

Цього тижня мала багато зустрічей і розмов і помітила таку річ: люди дійсно втомились від війни.

Так, у нас ця фраза стоїть десь на рівні зі смертельною образою і багато хто при такій заяві поспішить заперечити, бо ні, ніхто не втомився, як таке взагалі можна казати. Але насправді ми розуміємо, що це не зовсім так.

Сидіти в окопах під обстрілами – не просто. Це втомлює. Поєднувати роботу і регулярні збори на мавіки – не просто (особливо, коли закривати стає складніше). Доводити, що потрібно більше зброї, менше бруківки і шукати правдиву інформацію серед ІПСО – не просто. Загалом навіть як фонове явище – війна втомлює.

Однак справа в іншому. Це абсолютно нормально. Наша біда, можливо, хіба в тому, що багато хто невчасно зрозумів, у який час ми живемо.

Візьмімо тільки відрізок з 2013 року. Революція, АТО/ООС, повномасштабне вторгнення. Без перерви. Можливо, інтенсивність подій була різною, але вони не припинялись. 10 років це досить такий солідний строк.

Наша «цивілізованість» зіграла злий жарт, адже зіткнувшись з нестандартними умовами ми намагалися вести стандартне життя. Пріоритетом було зробити все красиво, спокійно, щось там казати про психологічне здоров’я та уникання травмуючих подій.

Це не працює. Багато з нас дійсно втомились (а ще б не втомитись, війна так то з найбільшою за площею країною світу і, щонайменше, підсвідомо ми розуміємо ризики, пов’язані з цим), але суть у тому, що, принаймні на мою думку, нам не треба цуратися цього стану як чогось такого, що неминуче веде до поразки. Лиш треба прийняти як факт і замість витрачати сили на постійні заперечення «ні я не втомився, все ок», визнати «гаразд, можливо, мені складно, але це є реальність нашого буття і мені треба адаптуватись».

Ми вже усвідомили, що умовний наступний збір – не останній який треба буде закрити, там ще буде 10-20-50 зборів, і ніяка втома не має завадити їх закрити. Якщо хтось думає, що після перемоги можна буде розслабитися – то це теж неправда. І тут було б правильно звернутися до досвіду минулих поколінь. Людям не було простіше, вони все так само були втомлені + часто голодні + часто хворіли + багато речей, які для нас небезпеки не несуть, могли їх вбити. Але вони жили, боролися, бо «таке життя».

Турбуватися про свої фізичні і психологічні потреби – це дуже мило (і загалом то потрібно), але не можна допускати, щоб ця «турбота» йшла врозріз з інстинктом виживання. Якщо ця «турбота» каже здатися, коли здаватися не можна – то це, на мій погляд, лиш ілюзія.

Вона не дозволяє шукати та знаходити потрібні для реального життя рішення, натомість змушуючи працювати на підтримку самої себе. При чому до того моменту, допоки, взагалі можливо таку ілюзію підтримувати. До речі, абсолютного психічного здоров’я, здається не існує. Ніхто не знає що це значить.

Коли мені хтось каже, що втомився або втомилася, то я думаю: «звісно, саме тому ми боремось не поки стане сил, а до кінця». Так наче щось погане.