Якщо український бізнес лякають люди у формі - то це не бізнес і не "економічний фронт", а просто темка для відмиву бабла

Київську бізнес-молодь лякає військова форма.

Сьогодні Я, Керівниця Патронатної служби "Азову" була запрошена, щоб виступити на форумі молодих підприємців Young Business Club.

Втім, я зіштовхнулася з нахабством і грубістю координаторки заходу, а потім мене та моїх колег взагалі вивели із приміщення, де проходив фуршет, бо молодих бізнесменів лякає військова форма, через що нам довелось покинути захід .

Це зневага до військових !

Планувала вам на вихідних зробити лекцію про законодавство і право. У чому різниця між ними, для чого воно на практиці, про незгоду юристів як із законодавством, так і з правом. Чому? Ну бо дуже багато зараз апеляцій то до закону (коли він людині вигідний) то до права (коли закон - не вигідний). Плюс є певне нерозуміння ролі юристів (начебто вони просто підставляють закони під випадкові ситуації). Взагалі питання суб'єктивщини у праві - дуже цікава і практична річ. Але так сталося, що хворію і не можу нормально говорити, тому, скоріш за все, лекція буде на наступні вихідні.

Тільки закінчила роботу як мені попалась на очі та сама дизморальна стаття TIME з паном президентом у головній ролі про те, що наче Україна не перемагає і, що їй все складніше отримувати допомогу. Раз народ це в себе пхає, то я вирішила прочитати (мене їжею не годуй, а ІПСО годуй).

Поїла й подякувала.

Насправді, все, що діється – не дивно і дечим навіть закономірно. І в даному випадку я б не спихала все на «отаку от погану владу», бо навіть найкращій владі було б дуже складно вивезти ситуацію.

- росія мала (і досі має, лол) репутацію. Ця репутація не найкраща, але вона страшна для багатьох людей у багатьох країнах. Вона грає важливу роль у шантажі.
- логічно, що намагаючись порівняти найбільшу за площею країну світу з агресивним іміджем та країну у 28 раз менше з репутацією добродушного землероба (максимум), більш правдоподібним буде виграш першої (критична вада раціональності – ставки на кількості й розміри).
- вестернам страшно. Не лише ескалації. Вони зловили інфаркт дупи у 91 році, коли совок розпався і довелося мати справу з новими незалежними країнами. Вони як мінімум не можуть уявити: «а що буде після росії?». Що буде «після України», якщо її задавити? росія. Але що буде «після росії», якщо вона програє? Хочеться сказати «Україна», але більш ймовірно, що там знову будуть рандомні республіки.
- ми можемо пожертвувати собою. В усіх сенсах. Але навіть буквальна передача України в руки, скажем США (меми про 51 штат), не призвела б до того, що американці приїхали б сюди і надрали дупу всім, хто посмів сунутись (як мінімум тому ми і не настільки потрібні партнерам – вони не схочуть вписуватись навіть за Україну в ролі маріонетки). Власне, нам складно дати хоч щось таке (крім самих себе), що «західні партнери» не змогли б отримати з України – як області росії.
- по внутрішній ситуації: закривати збори стає складніше не лише тому що «всі розслабились».

І так далі, і тому подібне…

Україна потрібна лише українцям.

Чому це доводиться казати після стількох років війни?

Чи значить це, що нам кінець?

Ні, якщо ми усвідомимо цю просту істину вже і зараз, будемо відштовхуватись від неї у рішеннях і діях. Ні, якщо держава припинить діяти як наївна дитина, що кричить до кожного дорослого «Уваги! Мені потрібна увага! Я помру без вашої уваги! Без вашої допомоги!».

Що робити? До того як мене запросять в Геншаб, попросять сказати і потім вирішать, що ідея хороша – відповідь мого авторства на це питання – нічого не означатиме.

Але після прочитання статті TIME у мене виникла дещо інша думка, ніж та, що там закладалася: люди воювали всю історію, десятки тисяч наукових та художніх праць присвячені війні, тонни документів її регулюють, а ми все ще не розуміємо до кінця – що воно таке - війна.

Панове, вашій увазі - фотозвіт зі збору на плитоноску, плити і пару маленьких ніштяків, які вдалося купити.

Чому "ящер" - хто знає, той знає😁

Ви пропустили регулярний сеанс розгляду документів
Ви знаєте, що буде далі

Буде юридична нічна шиза, заснована на самоаналізі.

Власне кажучи, я не люблю профдеформацію (на випадок якщо це нове слово: зміна поведінки і мислення людини відповідно до професійної належності). Певні стереотипи про людей різних професій у суспільстві і так є, але коли ти сам знаходишся у професійній групі, то це виходить на новий рівень.

Наприклад, деякі речі починають здаватися «само собою зрозумілими» і навіть не піддаються сумніву. Пам’ятаю, на першому-другому курсі брала задачі в яких ще апріорі не могла розбиратися і намагалася вирішити їх по-своєму. Звісно, не завжди це було вдало, але деякі призвели до нестандартних рішень і висновків, про які я, будучи юристом зі стажем, можливо, навіть не подумала б. Чим більший масив знань – тим складніше з нього вибратися. Чим більший досвід у професії, тим складніше поводитись не як типовий представник цієї професії.

Насправді, ні, я не вважаю, що бути «типовим представником професії» - погано. Часто зовсім навпаки. Навіть Верховний Суд видає «типові справи», бо є речі, яких багато, але які від того не менш важливі.

Просто мені в цьому некомфортно. Така особиста преференція. Мене цікавлять проблеми права, чому воно працює або не працює і коли я стикаюся з великим масивом статей щодо якоїсь проблеми, котрі по-суті мають однаковий зміст (особливо, якщо вони написані відомими юристами), то починає закрадатися думка: «якщо всі думають однаково, то чому проблема ще не вирішена?».

Мені подобається юридичне експериментаторство і дечим у цьому допомагають проблеми зі здоров’ям (я не можу просто сприйняти інформацію, мені треба її побачити, а коли я бачу – автоматично обдумую). Однак іноді це стає складніше. На деякі висновки, які на початку навчання піддавалися сумніву та вивченню, починаєш посилатися як на факти і треба ловити себе за руку, щоб згадати, як воно було.

Кожного разу як пишу якусь роботу (зазвичай ще і коли статті сюди), то намагаюся піднімати масиви інформації не тільки правничі, але й з інших сфер/галузей + дивитися на моральні норми, ідеї і що ще може стосуватися справи. Взагалі без знань у своїй спеціалізації – теж неможливо, от і залишається намагатися зберігати баланс.

Бо профдеформація то якась така штука, яка ніби поступово перекриває можливість думати інакше, знаходити нові рішення і зводить до стандартної лінії, іноді взагалі відірваної від реальності та незрозумілої тим, хто за межами спільноти (хоча може панове підписники уже думають, що в адмінші юриспруденція головного мозку). Мені ще здається, що така проблема виникає у людей, які довго перебувають на посаді: вони формують лінію поведінки і їм складно це змінити .

Можливо, правильніше було б зрозуміти і прийняти, але поки у мене так не вдається.

Надійшло прохання подивитися і проаналізувати петицію. Петиція ось тут.

Стосується збереження заборони на придбання більш як 100га с/г землі в одні руки. Законодавець пропонує збільшити площу до 10 000 га.

Я собі обіцяла не судити петицію за автором, але якщо вам буде цікаво – можете в гуглі прочитати про нього. Дещо турбує бекграунд, але дозволю читачам сформувати думку самостійно.

Тому коментарі по самому тексту.

Проблема втому, що сама петиція стосується питання, прямо + опосередковано пов’язаного з бізнесом. Бізнес – це конкуренція, бізнес – це виживання і креативність. Це не щось статичне.

Збереження обмеження на придбання більш як 100га землі = ризики для підприємців, що мають тенденцію на зростання. Тобто для тих, у кого бізнес йде добре і хто прагне збільшувати обсяги й освоювати нові ринки. Вони не зможуть зростати чесно.

Зняття обмеження = ризик скупівлі землі великими підприємцями, погіршення становища дрібних аграріїв.

Але, треба зазначити:

1. Хто хоче – завжди знайде спосіб. Збереження обмеження у 100га не означає, що великі підприємства не зможуть скупити 10 000 га через підставних осіб, що не зможуть примусити менших стати під свій протекторат і т.д. Це працює десь так само як у готельно-ресторанному бізнесі оформлюють працівникам ФОПи і цивільно-правовий договір замість працевлаштування за трудовим законодавством. Тому, відверто, збереження заборони на придбання більших площ – не гарантує захисту малого бізнесу.
2. Пропонується зберегти заборону до кінця воєнного стану + 2 роки. Ми не знаємо, скільки ще буде воєнний стан. Це теж що й з питанням виборів: що робити, якщо воєнний стан це ще на 5-7-10 років?
3. У нас є в країні упередження, що малий бізнес = добре, великий бізнес = погано. Це далеко не завжди так. Інтернет рясніє випадками, коли сімейний бізнес типу кав’ярні експлуатував людей з вразливих груп, змушуючи працювати більше дозволеного часу за мізерну плату. Так само є і випадки, коли великий бізнес, щоб залишатись конкурентоспроможним – забезпечував працівникам дуже хороші умови (нагадую, у нас кадровий голод, бо спеціалісти йдуть у великі компанії, де умови праці КРАЩІ ніж у держави).
4. Бізнес – це така штука, яка мусить бути динамічна і в постійному розвитку. Штучне урівнювання не працює. Навчання підприємців? Так. Підтримка підприємців (гранти на власну справу, пільгове кредитування, інвестиції, інші форми сприяння)? Так. Спрощення бюрократії? Так, якщо з розумом. Стимулювання підприємницької активності? Так. Гарантії для бізнесу (захист права власності, вдосконалення законодавства з протидії рейдерству і т.д.)? Так. Але не витягування підприємств, які є збиткові або які не збираються ніяк змінюватися й відповідати потребам на ринку.

Нагадую, що навіть найбільший підприємець насправді не має права відібрати у малого підприємця землю і примусити до укладення договору. У разі примушування до укладення договору – подається заява до суду.

Тому підсумок: я не виступаю ані проти, ані за петицію. Все просто. У разі набрання нею підписів і збереження заборони на придбання більше 100 га с/г землі в одні руки – бізнес буде адаптуватися. У разі зняття заборони і введення обмеження у вигляді 10 000га землі в одні руки – бізнес буде адаптуватися. Підписуйте або не підписуйте залежно від того, який з ризиків вище вам більш прийнятний.

Вечір п'ятниці. Це значить саме час подивитися мультики про древню Грецію або РиМсЬкУ іМпЕрІю


Завтра буде стаття (не кримінальна)

Цього тижня мала багато зустрічей і розмов і помітила таку річ: люди дійсно втомились від війни.

Так, у нас ця фраза стоїть десь на рівні зі смертельною образою і багато хто при такій заяві поспішить заперечити, бо ні, ніхто не втомився, як таке взагалі можна казати. Але насправді ми розуміємо, що це не зовсім так.

Сидіти в окопах під обстрілами – не просто. Це втомлює. Поєднувати роботу і регулярні збори на мавіки – не просто (особливо, коли закривати стає складніше). Доводити, що потрібно більше зброї, менше бруківки і шукати правдиву інформацію серед ІПСО – не просто. Загалом навіть як фонове явище – війна втомлює.

Однак справа в іншому. Це абсолютно нормально. Наша біда, можливо, хіба в тому, що багато хто невчасно зрозумів, у який час ми живемо.

Візьмімо тільки відрізок з 2013 року. Революція, АТО/ООС, повномасштабне вторгнення. Без перерви. Можливо, інтенсивність подій була різною, але вони не припинялись. 10 років це досить такий солідний строк.

Наша «цивілізованість» зіграла злий жарт, адже зіткнувшись з нестандартними умовами ми намагалися вести стандартне життя. Пріоритетом було зробити все красиво, спокійно, щось там казати про психологічне здоров’я та уникання травмуючих подій.

Це не працює. Багато з нас дійсно втомились (а ще б не втомитись, війна так то з найбільшою за площею країною світу і, щонайменше, підсвідомо ми розуміємо ризики, пов’язані з цим), але суть у тому, що, принаймні на мою думку, нам не треба цуратися цього стану як чогось такого, що неминуче веде до поразки. Лиш треба прийняти як факт і замість витрачати сили на постійні заперечення «ні я не втомився, все ок», визнати «гаразд, можливо, мені складно, але це є реальність нашого буття і мені треба адаптуватись».

Ми вже усвідомили, що умовний наступний збір – не останній який треба буде закрити, там ще буде 10-20-50 зборів, і ніяка втома не має завадити їх закрити. Якщо хтось думає, що після перемоги можна буде розслабитися – то це теж неправда. І тут було б правильно звернутися до досвіду минулих поколінь. Людям не було простіше, вони все так само були втомлені + часто голодні + часто хворіли + багато речей, які для нас небезпеки не несуть, могли їх вбити. Але вони жили, боролися, бо «таке життя».

Турбуватися про свої фізичні і психологічні потреби – це дуже мило (і загалом то потрібно), але не можна допускати, щоб ця «турбота» йшла врозріз з інстинктом виживання. Якщо ця «турбота» каже здатися, коли здаватися не можна – то це, на мій погляд, лиш ілюзія.

Вона не дозволяє шукати та знаходити потрібні для реального життя рішення, натомість змушуючи працювати на підтримку самої себе. При чому до того моменту, допоки, взагалі можливо таку ілюзію підтримувати. До речі, абсолютного психічного здоров’я, здається не існує. Ніхто не знає що це значить.

Коли мені хтось каже, що втомився або втомилася, то я думаю: «звісно, саме тому ми боремось не поки стане сил, а до кінця». Так наче щось погане.

З отим сказаним вище можете погоджуватись чи не погоджуватись, це власна думка, а я – не сертифікований психолог і не маю відповідної освіти. Просто спостерігаю, що наша звична довоєнна «розніженість» часто грає проти нас злий жарт не дозволяючи робити те, що потрібно, але не приємно.

Тепер ще скажу те, що не планувала постити на канал, але мені сказали, що варто.

Мені повідомили, що я не можу брати участь у курсі, для якого відповідаю всім кваліфікаційним вимогам, бо погано чую. Конституційні права та свободи вийшли з чату.

Я все ж не буду називати імен і заклад, оскільки мені відповіли чемно, швидко і без образ. Просто сказали, що на таких не розраховано попри всі кваліфікації.

Річ у тім, що це більш глобальне питання. Аналогів курсу – немає. Схожих курсів, але інклюзивних – немає. В сумі це дійсно призводить до порушення конституційних прав, оскільки люди з окремими видами інвалідності просто не мають доступу до певної інформації, яка здоровим доступна. Зазвичай це таки про сліпоту і глухоту, бо людину на візку можуть допомогти підняти сходами, а от якщо ти не можеш бачити (читати) або слухати лекцію – замість тебе цього ніхто зробить.

І от я розумію, що не можу отримати консультації і сприяння у реалізації цілком собі схвалених людьми проектів, не тому, що з проектами щось не так, а тому що зі мною «щось не так». А повністю змінити ситуацію я ніяк не можу. І типу класно виходить, що мені мало того, що трохи складно робити ті проекти самі по собі (якщо треба уважно слухати або активно обговорювати колективом, то потребую людини, яка буде для мене записувати і нервую чи вона щось не пропустила), так ще й люди, які таких труднощів не мають – отримують додаткову перевагу. Я то знаю, що все одно знайду спосіб, але це не є глобально справедлива ситуація. Не вважаю чимось поганим про це заявити.

Потім же хтось каже, що на заходи для людей з інвалідністю «немає попиту». Так на них тому і немає попиту, бо люди з інвалідністю переважно сидять і не висовуються у цей недружній світ. А якщо врахувати, що деякі такі люди живуть замкнутими групами (власні квартали або мікрорайони з окремими навчальними закладами, інклюзивною інфраструктурою), то й не дивно, що «зовнішній світ» про них мало знає.

Мені було трохи смішно спостерігати як інклюзивні простори виявлялися зовсім не інклюзивними або як інклюзивні проекти починали перероблятися, коли ініціаторам давали зрозуміти, що з інклюзивного там тільки назва. У топ університетах Європи, коли я приїжджала туди на конференції чи інші заходи – нічого не було для доступу людей з інвалідністю (іноді навіть пандусів, лол). Найсмішніший випадок інклюзивності, який я знаю, це ЛГБТ-френдлі простори. Ну якби, ало, що саме перешкоджає таким людям спілкуватися з будь-якими іншими?

Я не люблю тему «мені складніше, ви всі мені винні», але ще більше я не люблю, коли людина прагне навчатись, реалізовуватись, працювати, діяти на користь спільноти, однак їй просто не дають цього робити, заганяючи в залежність від соціальних виплат (за кошти платників податків). Все ж моє уявлення про соціальні ліфти, які мають бути: хто прагне щось створити – отримує сприяння, хто нічого не хоче – не тягнути й не створювати тепличних умов.

Якщо все піде добре, то сама створю аналог курсу, на який хотіла піти, але для цього ще треба трохи постаратись.

🍪ПЕЧИВКО🍪

Якщо вас не злякала назва, то увага, мова буквально про печивко.

Минулого року у листопаді був організований флешмоб: завдання – спекти печивко, відправити бійцям + закинути на збір. Попри обстріли та відключення світла – це вдалося!

Цього року ми пропонуємо всім вам долучитися до цього дійства.

Що треба?

1. В будь-який зручний день до Дня ЗСУ і тепер, за сумісництвом - Миколая (6 грудня) ви печете печивко (можна, звісно, купити, але створюючи своїми руками – вкладаєте сили й час, а це важливо) і надсилаєте знайомим бійцям у т.ч. ветеранам, тим, хто у госпіталі або на реабілітації.
2. У той же строк (до 6 грудня) закидуєте на банку на потреби 24 ОШБ "Айдар". З цієї банки закриваються поточні потреби підрозділу.

Реквізити:
посилання на банку


Приватбанк. Отримувач ГО "Айдар". Номер рахунку: UA783052990000026004050581642

Universal bank. Отримувач ГО "Айдар". Номер рахунку: UA633220010000026008290001526

PayPal
sab.aidar24@gmail.com

USD UA543220010000026005290001693

EUR UA723220010000026004290001694

Важливо: Більше про результати нашої волонтерської діяльності можете побачити на каналі: https://news.1rj.ru/str/RightSideStrongSide

За будь-якими питаннями, пропозиціями, ініціативами офлайн випікання печивка, для отримання рецепту можете писати напряму: @Skarlet_fire або @ViazovchenkoB

Шановне панство та панянство!

Згідно із результатами голосування, завтра (17.11.) о 19:00, ми проведемо лекцію на тему “право в епоху постправди”.

Лекція буде проведена на цьому каналі

Запрошуємо долучитись всіх охочих)

​‼️ЗБІР на авто для ЗСУ

Воїнам з 23 омбр потрібна ваша допомога.

Машина на фронті це завжди гостра необхідність.
Бійцям дуже не вистачає авто, яке дозволить, підтримувати мобільність на фронті попри всі складнощі що підкидають орки і природа з її мінливими перепадами.

🇺🇦 Кожен ваш донат і репост робить недовге життя окупанта ще коротшим, а спільну перемогу народу України ближчою!

🙏 Війна ще не закінчилась, тому продовжуємо допомагати нашим захисникам!

(Фото, відео звіт гарантуємо)

🎯Ціль: 200.000 ₴

🔥 Посилання на monobank:
https://send.monobank.ua/jar/4StZpLaWxN

СЛАВА УКРАЇНІ!🇺🇦

Нагадуємо , що за годину тут відбудеться лекція "право в епоху постправди".

І так, запис буде

Всіх чекаємо)

Починаємо

якщо бажаєте зробити донат - нагадуємо про банку на підтримку Айдару)