16 січня вшановуємо пам’ять захисників Донецького аеропорту. Люди тримали оборону аеропорту 242 дні,  за що їх прозвали Кіборгами.

Це було без джавелінів з байрактарами, без хаймарсів і снарядів НАТО, в час, коли навіть такмед не перебував на тому рівні, що зараз. Але людина, яким би крихким і непевним не здавалось її життя – здатна витримати більше, ніж те, що зроблено її руками. Кіборги вистояли – не вистояв бетон.

«Інвестуйте в людей, а не в технології» - так називався ще один розділ з книги Шона Макфейта «Нові правила війни». Згадався він мені на тлі новин останніх днів.

У самому розділі Макфейт наводить приклади, як в американські військові кораблі врізалися товарні судна (випадково), спричиняючи загибель членів екіпажу та значні пошкодження борту. Моряки просто не думали, що з настільки захищеною машиною може трапитися такий дурний випадок, адже всі військові кораблі були оснащені системами виявлення перешкоди. У час аварії команди просто спали, тому шо ніч надворі.

Однак те саме ми бачимо і на власні очі, а не десь там у Тихому океані у 80-х роках 20 ст.

Збиття А-50. Геніальна операція. Українська сторона знала всі деталі польоту, а для збиття використала ЗРК, створене за програмою FrankenSAM (поєднання радянських ЗРК і західних). Літак А-50 ідентифікував установку як С-300, а не як Patriot. Фактично, до останнього моменту, коли вже було пізно, екіпаж вважав, що він в безпеці. Він же на суперлітаку, який неможливо збити.

NASA показало літак, який переходить на надзвукову швидкість без характерного звуку вибуху. Здатен летіти на швидкості до 1488 км/год. Його форма така, що замість лобового скла розмістили камеру, яка транслює в кабіну пілота зображення, що там навколо. Виглядає круто, в коментарях під новинами про це – купа захоплених людей (ну і коментаторів на тему швидкості літака). Це супердорогий проект (скажіть, скільки він у мавіках), а тепер уявіть, що ви летите на швидкості 1488 км/год і у вас зламалась камера. У вас немає перед собою скла, щоб самостійно розібратись. Ваші дії? Ну тобто з одного боку так, крутецько, з іншого боку – чи дійсно цей літак придатний до того, до чого його хочуть використати, чи це суперпроект для любителів подивитись на красиві залізяки. Головна характеристика будь-якої техніки – це не швидкість, вага або кількість зброї, яку можна туди начепити, а саме відповідність цих параметрів до кінцевого призначення продукту.

Суперзброя має сенс у війні лише якщо нею вмієш користуватись. І це не про вміння завести двигуна і поїхати чи полетіти. Це про здатність використати зброю ефективно для конкретної задачі. Кожна зброя має свої характеристики, і військові розуміють, яку зброю де і як треба використовувати. Однак що вони роблять за відсутності вундервафель? Збивають ракети/шахеди з усяких кулеметів та автоматів, створюють зброю з товарів цивільного призначення, спаюють різні види зброї. Ну тобто люди використовують мізки. Суперзброя в екіпажу, який просто почувається в ній безпечним і невразливим має нульову ефективність. Суперзброя в екіпажу, який вміє скористатись нею за інструкцією – має базову ефективність (що, до речі, робить її просто зброєю, бо технічні характеристики можна прочитати або вкрасти і прочитати і ніякої несподіванки не буде). Вона ж у руках екіпажу з мізками виконує своє пряме призначення, тобто дійсно є суперзброєю, роблячи те, що від неї могли і не чекати.

Тому реально, інвестування в людей – це чудова тема. Люди роблять ефективною зброю, а не навпаки.  Плюс вливати гроші треба саме в ту зброю, яка потрібна для ефективного ведення війни.

Як бачимо, люди без суперзброї тримали оборону Донецького аеропорту, люди у практично безвихідному становищі, тримали оборону в заблокованому Маріуполі, люди з АК-74 тримають населені пункти, де уже немає стін. Бо саме люди – то найефективніший елемент у війні.

Збір для Айдару сам себе не закриє

У коментарях до цього допису просили приклади, але я їх спеціально не подавала одразу. Цікаво було, зокрема, подивитись хто що побачить для себе.

Власне, я тут неодноразово казала, що уособлення держави у постаті людини (саме як у Платона в "Державі", де він спосіб правління передавав через особу правителя) - доволі класний ключ до розуміння суспільних проблем.

Так от, звідки я взяла думку про тиранічну демократію? З книги про домашнє насильство.
Суть була така, що не завжди той, хто здійснює насильство виглядає злою і підлою людиною. Навіть навпаки, часто він або вона намагається створити собі образ спасителя і чудової особистості, а своєму партнеру/партнерці образ фактичного агресора. І потім використовує аргументи на кшталт: "я поганий/а? Ти так думаєш? А ти спитай у всіх навколо, всі знають, що це ти тут агресор, а я - жертва".

І я подумала, що книжка ніби як про стосунки, але чи дійсно актуальна лише для них?

Навряд чи. Звісно, коли ми говоримо про пару чи подружжя, то це певним чином пов'язані люди. Як в принципі і у випадках з насильством батьків проти дітей або дорослих дітей щодо літніх/немічних батьків. Між цими людьми є навіть юридичний зв'язок. Відповідно, постраждалим не так легко втекти. Вважається, що якщо людина не має до тирана ніякої прив'язки, то вона просто піде.

Однак у стосунки з тиранами люди також часто потрапляють із власної волі (не йдеться про бажання отримати насилля, але про не здатність помітити його вчасно). І це не про одного якогось, з яким ділиш побут, але про десятки таких тиранів.

Роботодавець, який надзвонює у вихідний день і давить на жалість, що щось треба зробити до понеділка і тільки ти впораєшся. "Друг", який звинувачує в тому, що ви мерзота, бо не приїхав до нього, коли його покинула дівчина, а ви були зі своєю сім'єю. Колега в проекті, який нічого не робив, а потім сказав, що це ви винні у провалі.

Не подумайте, що це б подавалось у формі: "це ти винен!". Ні, це так само і формулювання: "дивись, ти пипустився помилки у цій роботі/у цьому тексті/у цій презентації у цьому от місці. Тут порахував, що треба 600грн, а треба було 900грн. На жаль, це призвело до серйозних наслідків".

Те, що ця людина сиділа і лише критикувала кожен крок колег, ніяк не допомагаючи - відходить на задній план. Натомість у вас у голові може крутитись думка, що от саме через ці 300грн, які прорахували ВИ все пішло шкереберть. Відтак хто винен? Ви. Але чого він приперся тикнути у прорахунок зараз, а не до реалізації?

Ремарка: це не значить скидати всю провину на інших. Однак, треба перевірити, чи дійсно саме ваші дії призвели до несприятливого результату. Щонайменше, ви можете дійти висновку не залучати більше того колегу і не розраховувати на нього.

Додати до цього те, що люди часто не йдуть від того, хто з них відверто знущається, придумуючи жарти про "тупий народ" (але наголошуючи, що то лише жарти, чого ображатися?).

Це все дуже схоже на те, як в домашньому насильстві описують ситуації, коли людина каже партнеру/партнерці: "та їж скільки хочеш, тебе ніхто не засуджує", а потім привселюдно жартує про те, скільки ти їси, що ти їси і що уже зараз не влізатимеш у двері.

Це про ситуації, коли застосовується пасивна або непомітна агресія. Це однаково актуально для людини, яка б’є своїх близьких, а публічно заявляє, що «довели» та для людини, яка створює фальшиві справи проти бізнесу, в медіа тим часом поширюючи інформацію про те, що цей бізнес порушував закон і це саме він – небезпечний і винен, що його душать.

Публічне і приватне – це наче й різні сфери, але не така далека їх сутність, щоб відмовитися вивчати одне крізь інше.

Донат на Старлінк для Айдару

З Днем Соборності України, панове!

Не забувайте, що Акт злуки - це історичний факт, а Соборність - це історичний процес. І він триває нині. Без соборності фактичної, яка включає єднання суспільства і відновлення територіальної цілісності України, соборність номінальна - нічого не значить.

Нам, до речі, вручили подяку :)

А ми нагадуємо, що у нас збір на Драйвлінк не закритий. Давайте закриємо

От посиланнячко

Я б хотіла додати, що молодці то ви, хто поширював і донатив. Закриття зборів відбувається за рахунок кооперації багатьох людей, які так чи інакше підтримують збори.
Так що це подяка не лише адмінам, але підписникам і всім хто долучається❤️

Так гидко з тих, хто підхопив всю цю русняву тему з тим, що на борту збитого сьогодні в Білгородській області Іл-76 були українські полонені. Ну бо суть цього була в дискредитації України, що є безпідставно.

Те, що це була спланована акція так чи інакше – незаперечно. Зараз уже сказали і про дивний маршрут літака (з Сирії), і про те, що він летів з Білгорода, а не в Білгород, і що ніхто не попереджав про доставку військовополонених саме таким шляхом, і що на місці виявлено два тіла, а не 70+. І ще багато чого.

Зрозуміло, що тема військовополонених для українців – дуже чутлива. Відповідно, на ній треба зіграти.

Є дуже великі проблеми, які не дають Україні відбити звинувачення так само гучно, як їх виголошує росія.

1. Україна не має доступу до місця падіння. Збір інформації йде або через якісь секретні канали, або через всякий OSINT (на кшталт аналізу відео з розміром «гриба» після вибуху).
2. Україна виконує спецоперації з обміну через ГУР. На жаль, для цього необхідно використовувати завербованих осіб. З цього виникає ризик, що ніколи не маєш гарантії, наскільки чесно працює завербований ворожий агент. Умовно кажучи, агент міг збрехати, щодо реального вантажу літака.
3. Україна не має вільного доступу до полонених та інформації про них. Це буквально означає, що росія може завантажити у літак МЕРТВИХ полонених, при цьому хтось може передати інформацію, що літак треба збити. Літак падає, трупи розлітаються і т.д., є відповідна картинка. Однак суть у тому, що росія могла і не збиратися реально нікого обмінювати, бо люди були уже мертві і використані виключно для ІПСО. А встановити це можливо ЛИШЕ маючи доступ до місця події шляхом експертиз на час та причини смерті (що загалом складно, коли тіло обвуглилось). Якщо ви вважаєте, що русня на таке не здатна, то ви або надто хорошої про неї думки, або недооцінюєте ворога.

Але знаєте від чого ще більш гидко?

Від того, що росія може буквально стирати міста з лиця землі й розносити інформаційне сміття, і все одно купуватимуть у неї нафту обхідними шляхами, доставлятимуть мікросхеми через паралельний імпорт. У той же час Україна мусить боятися зробити хоч щось «не так», бо ж перекриють допомогу. А як то кажуть «не помилятися – значить нічого не робити». Не можна бути святим, воюючи з мерзотою. Навіть якщо дотримуватися всього, мерзота сама створить ситуацію, щоб довести зворотнє.

Якого чорта взагалі росія досі має право щось заявляти? Морально – вона не має, але все одно це робить, бо ж має силу.

З хорошого: правильна заява Генштабу про те, що вони і надалі збиватимуть вантажні літаки у прикордонні. Зараз би ще сісти й здатися, бо країна-гній вирішила виставити нас поганими. І так ясно, що полонених умисно ніхто б не збивав і вина в будь-якому випадку лежить на росії. Плюс наразі все вказує, що їх на борту не було. Якщо русачки просто профукали черговий дорогий літак ще й зі зброєю, то взагалі дураки, але з дуже противним ІПСО.

До речі, вважаю, що допомогу за таке не перекривають, бо люди, які ухвалюють рішення про цю саму допомогу – не сентиментальні і нормально собі спостерігають (і раніше спостерігали) за війнами і геноцидом. Це радше залежить від глибинних процесів, на кшталт того, що Україна все ще менш важлива для міжнародної спільноти, ніж росія. Але це те, що треба прийняти і над чим працювати.

Збільшити кількість мертвої русні можна тут

"Немає таких явищ, як традиційна і нетрадиційна війна, - є просто війна. Сприймайте війну як дим: завжди змінюється, звивається, рухається. Стратеги, які чіпляються за закостеніле бачення війни, будуть приголомшені її мінливим характером, що в результаті обернеться стратегічною несподіванкою й поразкою".

Власне, я дочитала книжку. Можу порадити, вона вартувала своїх 447грн. Дуже навіть цікавий погляд, красиво принижено міжнародний погляд на війну (у якого для визнання війни війною є сталі критерії). Як уже казала, згодна не прямо з усім, що пише цей дядько. Як мінімум, він думав, що росія не попре в повномасштабку. Але сказав, що "тіньові війни тлітимуть, періодично вибухаючи", що опосередковано застосовно до нашого випадку (де "тіньовою війною були АТО/ООС"). Декілька цікавих моментів з того періоду, до речі, теж в книжку включив.

До речі, пан Шон Макфейт красиво зазначив, що багато західних країн (а через їх вплив – і країн на інших континентах) не розрізняють, а відтак – не ідентифікують війни. Тобто, те, що за своєю суттю є війною, вони можуть не помічати, ідентифікувати просто як злочинність або тероризм. Крім того, міжнародна спільнота ігнорує поділ війн на такі, що ведуться з вибору і війни на виживання.

Чомусь вони вважають, що всі війни є війнами за вибором. Начебто, обидві стороно дають згоду на початок війни просто вступаючи у збройне протистояння. А якщо ж ти розумієш, що противник тобі не по зубах, то…еееееее…просто не воюй, на знаю, чого ти воюєш, якщо не перемагатимеш, дурак чи шо??

Для такої країни, як США, війни дійсно є за вибором. Вони можуть покинути В’єтнам, Ірак, Афганістан, Сирію (зараз є новини, наче уже і планують це зробити), але продовжити існувати. Для них це просто сфера інтересів, але не більше. А сфера інтересів – штука дуже абстрактна, може легко змінюватись. Відповідно, відсутня воля до перемоги, плюс створюється медіакартинка, начебто війська Західних країн десь поза їх територією – це щось окупаційного типу.

У той же час, «сфера інтересів» має велику різницю із «власністю» і навіть «потребою». росія сприймає Україну не як сферу інтересів, а як власність. Хто трохи знайомий з людськими інстинктами, знає, що за власність людина часто готова іншому горло перегризти. Люди вбивають одне одного за власність, люди порушують закон, щоб отримати те, що вважають своїм, люди знищують власність, якщо не можуть її отримати/зберегти, щоб вона не дісталася взагалі нікому. Це не питання «чи воно потрібне», це питання «чи воно моє».

Саме через це переконання, що Україна є «власністю» росії (до речі, у книжці пана Шона згадано, що Захід прийняв окупацію України як факт ще задовго до повномасштабки), остання змогла забезпечити віру громадян, до того ж – не тільки своїх - у те, що війна ведеться на виживання, а не на загарбання. Навіть кажучи про загарбання, русня каже це в контексті повернення свого. Для більшості з них це не війна за вибором.

Але, на жаль, міжнародне право та міжнародна військова доктрина не розуміють, що це таке.
Зміни політики Заходу на більш агресивну можна очікувати ЛИШЕ у разі появи влади з сильною волею до боротьби (саме до боротьби, тобто ірраціональна мотивація. захист прав людини/справедливості/моралі – не є глобальною мотивацією, а віднедавна ще й може мотивувати перепливати гірські річки зимової ночі, замість піти в ТЦК). І, звісно, росія всіляко протидіє такому розвитку подій.

Однак, для українців Україна не є сферою інтересів, це – держава (нехай і не ідеальна), від існування якої напряму залежить існування українців. Це значить, що наявність або відсутність у будь-якої іншої держави волі до боротьби та перемоги України ніяк не повинна впливати на мотивацію самих українців. Питання хіба в тому, чи можна поєднувати гру за правилами та ідеалами, які не мотивують самих же їх творців з потребою перемогти країну у 28 разів більше.

Допомогти артилерії ЗСУ

Вирішила після завершення книжки Макфейта перечитати Деніела Бела ("Китайська модель. Політична меритократія та межі демократії").
Ну як би зрозуміло чому.
"Нові правила війни" - книга про війну, хаос, жорстокі і таємні операції. Про те, як бізнес купує найманців, витісняючи деякі держави. Це погляд американця на США і КНР (і не лише)
"Китайська модель: політична меритократія та межі демократії" - це про перспективи миру, державництво, правила, прозорість та направленість на позитивний результат. Це погляд з КНР на США в самого себе.

Не могла відмовити собі в спокусі змішати в голові це все. Найочевидніше тому, що це мав би бути акт тероризму проти мозку.

І це саме він.

Буквально після 5 сторінок я зрозуміла, що мене зараз схопить шиза.

Ці дві книги написані в одному світі. Нехай і в різних його кутках. Вони написані ледь не діаметрально протилежними людьми з великим досвідом за плечима. І книги є діаметрально протилежними. Але однаковими. Просто цю однаковість неможливо було виявити без змішування. Більш того, я впевнена, що якби ці двоє зустрілись - вони б нізащо не погодилися одне з одним і ще б мені прописали профілактичних за такі слова.

Напевно я вам викочу великий довгочит, якщо кукуха мене не покине😁

Взагалі, цікаво читати про державництво, коли воно дещо летить у прірву🌚

От буквально щойно почитала про те, як росія створює міграційні кризи, щоб не давати західним країнам спокійно жити. Зараз вся ця тема з тим, що Техас захищатиметься від мігрантів всупереч федеральній владі.

Насправді, мені здається, що дати прикордонним штатам розібратися із проблемою - не було б поганою ідеєю. А якраз таки ця нерішучість федеральної влади призводить до того, що американці починають думати, що вони уже не війну за вибором ведуть, а війну за виживання. На своїй території.

Звісно, це впливає і впливатиме на політику. Звісно, це може призвести до зниження закордонної діяльності штатів (бо типу якого фіга відправляємо солдат в Сирію, а зброю - в Україну, коли у нас безконтрольно через кордон преться 3 млн мігрантів за рік). Ще цікаво, що Макфейт теж казав, що мігранти - проблема США. При чому випливає з того, що штати дивляться на ситуацію в Мексиці як на проблеми зі злочинністю, справу місцевої поліції, а мали б дивитись як на війну. І не пісятись кипятком від цього слова.

Якщо чесно, здається, що чим довше Україна чинитиме успішний опір - тим більше буде дестабілізаційних заходів по всьому світу. Росія має тісні зв'язки зі злочинністю і застосовує їх.

Ну але яка нам до того справа? У нас є ми і наша життєва потреба - перемогти росію.

Не забувайте донатити на ЗСУ перед сном

Дозвольте, панове, пояснити вам закон, який набере чинності у березні і який вчора рознісся мережею. Про те, що репродуктивні клітини загиблих військових будуть утилізовані.

Адмінського складу цей закон теж стосується, тому я думала петицію писати проти такого. Мене особисто дуже турбує думка, що мій рід може закінчитись на мені. Це те, чого я точно не хочу.

Але вчора МОЗ, на тлі розголосу, заявило, що цієї норми не буде.

Її виникнення у законі, хоч і дибільне, але мало певну логіку. А саме, щоб не було такого, що біологічним матеріалом людини, після її смерті, розпоряджаються на власний розсуд, без її згоди і потім якісь ліві люди кічаться "дітьми військового". Крім того, норма стосується випадків безоплатного зберігання репродуктивних клітин.

Однак зрозуміло, чому це викликало резонанс. Я знаю щонайменше один випадок використання біологічного матеріалу людини після її смерті. Це було цілком нормально і між людьми в шлюбі.

Чисто по-людськи, щоб компенсувати дисбаланс між крайнощами, можна було б зробити зберігання з умовою. Тобто передбачити, щоб при здачі матеріалу, людина складала акт, що у разі її смерті нічого не утилізовувати, а надати доступ конкретній людині. Ну або не конкретній, якщо особа бажає просто долучитися до майбутнього генофонду нації.

Помічаю в «раціональності» один великий недолік. Ця сама «раціональність» та мислення обертаються проти людини, якщо вона на працює над ірраціональним. У критичний момент це може просто призвести до завмирання, коли людина не робить нічого, бо все здається недостатньо розумним.

Багато хто з нас звик клеймити простоту «тупістю». Так, це часто правда, наприклад, коли людина не продумала свої дії, все провалилось і тепер шукає винних. Однак, є багато винятків. Проста маніпуляція «ігнорування» з боку батьків змушує дитину підкорятися їх волі. У дорослому віці вона може це припинити, але зазвичай вплив на поведінкові звички - пожиттєвий.

Людина, яка має багато страху, отримавши до нього на додачу купу інформації, буде просто зашугана і боятиметься ще більше. Її будуть жерти сумніви і вона потребуватиме залізних гарантій, щоб щось зробити (навіть якщо ці гарантії – обман). У житті гарантій немає взагалі, бо люди помирають і послизнувшись на плитці вдома, дорогою до туалету.

Мене іноді трохи виводить, коли треба годинами доводити людині, чому вона має взяти участь у захисті країни. Бо це справедливість для бійців, які без ротації скоро 2 роки, бо це захист рідних і близьких, бо будеш мати нормальну зп, бо це слід в історії, бо потім з тебе «спитають», бо у разі поразки, русня все одно не дасть тобі спокійно жити, де б ти не був. На все це є контраргументи, багато з яких підтверджують і самі бійці. Справедливість? А де справедливість, якщо діти депутатів не воюють, навколо корупція, все розкрадають, гроші йдуть на бруківку, а не ЗСУ. Захист близьких? Близькі нині є, завтра нема і взагалі хай самі себе захищають, я маю турбуватись про себе. Нормальна зп? Половина з неї йде на купівлю снаряги собі ж. Слід в історії? Ніякої історії може взагалі не бути, а якщо й буде, то за 20 років забудуть про війну і про ветеранів. У разі поразки за мною прийде русня? Дурня якась, вони мене не знайдуть, а якщо знайдуть, то скажу, шо я за мір. А ще ж можна потрапити в «не такий» підрозділ, а можуть давити, а командир може «пускать всіх на м'ясо».

На будь-який аргумент є контраргумент. Найбільше людей хвилює невизначеність. Та все наше життя невизначеність. І воюємо ми за невизначеність. За саму теоретичну можливість існувати у майбутньому. Мене уже за такі слова забанили на одному каналі, бо людей злякало😁

І хочеться сказати на питання: «чого я маю захищати цю країну?». «Бо тому що».

Це не раціональна категорія, це виключно внутрішнє рішення людини. Навіть коли всі раціональні причини відпадають, оце «тому що» - залишається. «Бо я так хочу»/ «Бо я так вирішив» / «Бо я вважаю це правильним». Ми не можемо відповідати за поведінку інших людей. Шлюбні обітниці порушують, друзі зникають, родичі відвертаються. Та в такому разі людині взагалі варто відмовитись від шлюбу, сім’ї і друзів, а дехто уже так і зробив та навіть пропагує ці поняття як зло та насильство над індивідом.

І саме тому в бурхливому невизначеному світі дуже важливо якраз таки мати власну силу, яка дозволяє цю невизначеність переживати, залишаючись собою. І це навряд чи про силу бажання втекти/сховатися, бо тікати починаєш до нескінченності від дедалі меншого страху.

Ремарка: не сплутайте «тому що», згадане вище, як пропозицію заткнутись і мовчати навіть коли все паршиво. Зовсім ні. Більш того, саме формування колективного розуміння необхідності брати участь у захисті країни має призводити не до бажання лобом штурмувати посадку (штурм посадок - це тактичний рівень, він не гарантує перемоги, але найбільш травмуючий для людини), а до стійкого свідомого розуміння необхідності досягти значних реформ і фактичних зрушень у структурі армії, щоб вона була надалі ефективною та використовувала спеціалістів з максимальним ККД. Як от зараз виступають за право людей «рідкісної спеціалізації» (ІТ зараз уже не рідкісна спеціалізація🥲) обіймати посади відповідно до кваліфікацій. Це є добра ініціатива.

Донатимо Айдару на Старлінка

Крути 28.01.1918. Пам’ятаємо.

Згадуйте, коли хочеться сказати «ця країна нам нічого не дала». Тим хлопцям країна ще не встигла нічого дати. Згадуйте, коли хочеться сказати «та що б я не робив, всі забудуть». Хлопців спершу поховали на Аскольдовій і зробили там танцювальний майданчик, але зараз це – місце пам’яті. Згадуйте, коли хочеться сказати, що «це все не має сенсу». Хлопці мали куди менше гарантій, що їх боротьба має сенс, але зробили все, що могли. Завдяки цьому визнання УНР відбулося і ми зараз маємо ще одну опору державності, ще один доказ, що Україна не взялася нізвідки.

Це взірець сили духу.

Бажаю всім міцного і непохитного здоров'я.
Чи є серед присутніх такі люди, що можуть подарувати, або продати за символічну ціну риболовні сітки?
Ми їх використаємо як основу для маскувальних на важку техніку.


@GadskiyBlyadskiy

На тлі затримки допомоги із США, так хочеться заявити "а я казала"

Думка не змінилась, до речі, чекніть пост. І ніякого ізраїльсько-палестинського конфлікту навіть не потрібно.

І дуже прошу донат на Старлінк. З Різдва досі не закритий збір🥲

Почнемо з очевидного. Законопроект про мобілізацію – це законопроект (шок!) Тобто до нього будуть вноситись зміни. Цей текст не є остаточним.

Спершу ми подамо чисто нормативні дані, алгоритми, що містяться в законопроекті. Потім ще проаналізуємо на предмет всяких ризиків як з боку держави, так і з боку ухилянтів. Частини виходитимуть поступово, оскільки панове адміни мають повний робочий день, навчання, військову підготовку, проекти та волонтерку. Крім того, ми притримуємось правила «закон існує в контексті», тобто наша задача не просто скопіювати положення, але й надати вказівки, як це функціонує у поєднанні з іншими чинними законами. Це допомагає не лише знати права, але й користуватись ними.

Для підтримки морального духу адмінів, допомагайте закрити збір на Старлінки. Ми про це в кожному дописі нагадуватимемо.

Ви – громадянин України чоловічої статі, що досягли 25 років. Ваші дії (якщо ви вирішили все зробити самостійно і добровільно)

Ви маєте стати на військовий облік як військовозобов’язаний. Якщо ви ВПО і щойно переїхали - маєте 7 днів з дати взяття на облік як ВПО – піти у ТЦК за місцем обліку. Якщо ви реєструвалися як ВПО давно – то просто йдете туди ж. Фактично, держава не буде вас чіпати зайвий раз, якщо ви прийдете самостійно.

Громадянам України, які взяті на військовий облік - роз’яснюються права та обов’язки, правила військового обліку та відповідальність за порушення цих правил. На жаль, достеменно невідомо, який вигляд це матиме. Підзаконним актом було б добре це уточнити. Бажано буклетики давати. Письмовий доказ завжди краще усного, коли щось іде погано.

Вас зобов’язані відправити на медкомісію. Якщо вас визнають непридатним до військвої служби, то військово-облікового документу вносяться дані про виключення з військового обліку. Сам документ - не вилучається. Вам це знадобиться, якщо помилково вишлють повістку або попросять документ.

Медичний огляд – обов’язковий. Не передбачено можливості відмови від нього або уникнення. Відповідно, у разі якщо щось не так – то слід вимагати нормального огляду. У самому законі не передбачено подання скарг за неналежний огляд, але це медичні працівники проводять, вони несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність за виконання своїх обов’язків.

Для громадян, які самостійно прибули до ТЦК та підлягають направленню на навчання (підготовку), час явки до ТЦК встановлюється протягом двох місяців з дня проходження військово-лікарської комісії. Тобто ви спочатку топаєте на медогляд, а тоді вже на навчання.

Вам треба буде зареєструвати електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного, резервіста.

Свій військово-обліковий документ варто носити при собі. Пред’являти його треба за вимогою уповноваженого представника ТЦК або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. При цьому вас можуть знімати на камеру. З позитивного – ви також маєте право проводити зйомку, бо навіть дядько з ТЦК у формі під час перевірки документів здійснює публічну діяльність. Єдине що вам треба буде проявити трохи комунікативних навичок, якщо це відбувається на блокпосту або в зоні видимості є об’єкти чи особи яких знімати не можна. У такому разі треба вже якось розбиратися, щоб перейти в інше місце.

З порад: не ведіть себе зашугано або навпаки – нагло. Якщо до вас підходить дядько з ТЦК – не треба починати тікати, але так само – не треба ще здалека викрикувати «я знаю Закон!!!». Намагайтеся залишатися спокійним, нікого не ображати, не триндіти «зайвого». Якщо надто багато говорити про причини, чого вас не треба довго перевіряти або чого ви не підлягаєте призову, або які у вас проблеми з серцем/дихалкою чи ще чимось (навіть якщо вони дійсно є, як би жорстко це не звучало) – то можна навпаки потрапити в підозру і зробити проблем. Це не лише ТЦК притаманно. Криміналістів взагалі вчать розкушувати людину по завеликій кількості зайвих пояснень. Кажу як людина, що проходила криміналістику. Попереджений, значить озброєний.

Далі розбиратимемось із повістками.

Донати на старлінк для Айдару - тут