Хто донатив черех інсту, то в інсті все ок. Перевірено

Розбираємо угоду про копалини. Коротко і по-суті (майже)

Коли ви будете думати, що витратили час даремно, згадайте, що я вчора витратила 4,5 годин на розбір угоди

Не нервуєм, донатим

🔥 Збір для наших захисників триває! 🔥

Панове, ми продовжуємо збір для 4-ї роти 24 ОШБ "Айдар" на ремонт автівок! 🚙💨

✅ Разом ми вже досягли важливої позначки та оплатили деталі для ремонту, але роботи ще не завершені. Нам потрібно зібрати ще 50 000 грн на подальші роботи (цільову суму банки було зменшено до цієї суми).

💥 Щоб краще вас мотивувати, ми оголошуємо розіграш разом із @dyki_mandry!

🎒 Приз — похід на гору Кукул 26-27 квітня!

Що вас чекає?
🏡 Проживання в автентичній гуцульській хатині
🍲 Смачне карпатське харчування
🏔 Казкові краєвиди
🤝 Гарна компанія та досвідчений гід

🎟 Як взяти участь?
🔹 Задонатити від 500 грн на банку або на картку 4441 1111 2982 1025
🔹 Якщо у вас немає картки monobank, вкажіть свої контактні дані в описі донату, щоб ми могли зв’язатися з вами.

🎲 Переможця буде обрано рандомно серед усіх, хто задонатив від 500 грн, одразу після досягнення мети банки!

Дякуємо за підтримку! Разом до перемоги! 💙💛

Хвилинку вашої уваги, шановні пасажири, відключіть логіку, ми виходимо за межі передбачуваної реальності.

Цікаво спостерігати за тим, як одні канали захищають Зеленського, бо він «не прогнувся під сша», а інші кажуть, що це кінець і ми мусили погодитись, бо «не в тому становищі, щоб сперечатись».

Ну дивіться, ми не обирали між «миром» і «війною», між припиненням допомоги сша та новим траншем. У нас був вибір між «невідомим» і «невідомим». Чесно, не думаю, що той же Зеленський обирав між тим, щоб прогнутись під штати або розпочати пробудження Європи. У нього просто була певна позиція, котру він висловлював та захищав.

Безперечно, вона впливає на нас усіх. Нам треба розуміти, що це дуже ризиковано. Те, що угода про мінерали не була підписана – не перемога і не зрада. Абсолютно, звісно, так, ми не знаємо, чи пошкодуємо про це, чи ні. Від нас очікується дуже нестандартна для України річ – довіра до влади. Не підтримка, а саме довіра. При чому довіра до мети та мотивації. Очікується, що ми повіримо, що нам не бажають зла і що срач з Трампом та Венсом – не прояв особистих емоцій, а відстоювання інтересів країни.

Довіра не є раціональною категорією. Ба більше – боротьба України не є раціональною категорією, адже ми боремось не за землю чи ресурси, у нас боротьба за свободу і саме тому ми психологічно не можемо прийняти умови, де у нас забирають свободу в обмін на мир, незалежно від того, звідки походить пропозиція. Та вся ця війна виходить за межі раціонального, адже більшість з нас вважали, що напад росії неможливий, адже це «невигідно»

З раціональної точки зору ми мали здатись ще 24.02.2022, але цього не сталося, ми продовжуємо боротися. Ми не є сильні своєю раціональністю, але своїм духом. Ми не зможемо вирахувати, чим усе скінчиться. Буквально до сьогоднішнього вечора багато хто вважав, що угода про мінерали буде підписана, навіть без гарантій безпеки, адже Україна змушена на це піти. А тут несподівано виявляється, що можливо відмовитись. Відверто, це виходить за межі розумного, це непередбачуваність, яку може бути складно сприйняти, адже ми звикли мислити інакше.

Ми граємося в небезпечні ігри, не знаємо, куди це приведе, але мусимо стратись, щоб привело до справжньої перемоги.

Особисто моя позиція була така:
«Оцю ось «Угоду про Фонд», напевно варто обговорювати уже завтра на зустрічі Президентів. Бо з цього пункту гарантії безпеки не випливають, лише якийсь мутний «намір».

Інвестиції сша – не гарантії безпеки, вони на ізі від них відмовились (сша десятиліттями вкладала інвестиції в поширення свого впливу в Європі і в Україні зокрема і припинила тільки цього року). Трамп – не гарантія безпеки. Україна не заходить у переговори з позиції відчаю. Україна нормально і цивілізовано спілкується з тими, хто йде на діалог, ми не розлякуємо рандомно усіх союзників.

Так що я погоджуюсь на цей «ірраціональний» крок

Нє, ну раз такий двіж, то ми в ділі😁
Побачимо, що станеться

Раптом вам було цікаво в чому прикол значення одягу. Під час війни основна функція Президента - Верховний Головнокомандувач, а тоді вже все інше, тому цілком логічно бути у мілітарі, щоб демонструвати єдність з силами оборони, а не з рандомними політиками. Можливо, тому і була придирка щодо костюма, типу "покажи, що ти з цивільними, а не з військовими"

Давно не було постинга поней на політичну тематику. Думаю, впізнаєте, хто😁
Мої маркери зараз не там же де я, тому маємо що маємо (олівці)

Є теорія, що принцип «моя країна – передовсім» працює тільки тоді, коли інші країни про це не знають.

Коли ж починається застосування цієї тези на міжнародному рівні у відносинах між країнами – виходить абсолютна дурня. І в основному не тому, що це неправильний концепт (він якраз таки правильний), а тому що його публічне використання здійснюється «не тими» людьми.

Це виходить виключно з хибного розуміння. Ці люди сприймають фразу «моя країна – передовсім» як синонім до «моя країна – єдина/найважливіша у світі, а всі інші – не варті уваги». На жаль, це не працює у дипломатії. По-перше, змушує іншу країну не довіряти на підсвідомому рівні, відчувати, що її будуть використовувати і не сприймати на рівних. По-друге, чомусь це спонукає до того, щоб пропонувати угоди, де одна сторона отримує все, а інша – нічого, або, принаймні керуватися принципом «я маю в кожному разі отримати більше ніж контрагент».

Уявімо, що кожна держава у світі почала застосовувати цей принцип у своїй політиці саме в такому радикальному розумінні. Це призведе лише до конфліктів, адже не може бути так, щоб контрагент отримав рівноправну частку.

Однак, у чому складність.

Не можна протистояти такій позиції простим підкоренням. Якщо показати такому контрагенту, що йому «можна», то він піде далі, ще й більше впевниться у своїй позиції. Якщо ж йому заперечити – почне біснуватися на тему «та як ви смієте». В результаті кількість домовленостей зменшується загалом, адже складніше домовитись. Це ставить під питання самі підвалини поточного світопорядку, який будувався на тому, що економічні та міжнародні домовленості мають гарантувати мир та примножувати багатство світу як єдиного цілого.

Дипломатія сама по собі будується на розуміння контексту та ситуації інших країн. Якщо хтось один забиває на це правило – то усе поступово починає руйнуватись.

Фактично, єдиний спосіб протистояти – це знайти однодумців і разом з ними показати, що взагалі-то інші країни теж мають власні інтереси (Україна зараз зробила це шляхом об'єднання зусиль з Францією та Британією у частині підготовки плану встановлення миру, щоб представити це пізніше сша).

Чи значить це, що концепт «моя країна – передовсім» - нежиттєздатний? Ні. Для мене, наприклад, теж, Україна – передовсім. Водночас, принцип цілісності системи змушує розуміти, що розуміння цього концепту має бути здоровим та психологічно зрілим. У суспільстві ми не любимо зверхніх людей, котрі ставляться до інших наче до прислуги, чому тоді очікуємо, що на міжнародному рівні має бути інакше?

До речі, велику майстерність демонструє Китай, котрий по-суті залишається найбільш стабільним і при цьому не понтується, який він дофіга гегемон. Однак, навіть тут грає роль контекст та сама філософія Китаю. Для західного світу більш притаманна полеміка і конкуренція, так що ми зараз стикаємося з результатами дуже довгого і дуже давнього процесу (у мене цілий курсач по цьому був, якщо схочете, можу сюди файлом скинути, там багато сторінок).

Дії України наразі стали каталізатором до висловлення давно назрілого у західному суспільстві «запиту на справедливість», але про це вже в наступному дописі.

А ви теж чекаєте, поки когось проросійського турнуть з ЄС, щоб подивитись, як всі інші різко притихнуть?

Осьо курсова, можете глянути. Це доволі базово-тезово про розвиток правових вчень. Зараз я б більше додала, але основна думка залишилась б +- така ж. Можливо колись оформлю книжку на правову тематику, але поки мої зусилля належать фентезі😁
Оцінка за цею роботою була 97/100, унікальність тексту 99,8%

Можете використовувати як джерело у своїх роботах (з посиланнями, звісно). Вона має бути десь в архівах Могилянки. У мене в принципі є ще матеріали, але в юриспруденції я вибрала напрямок "досліджувати рандомну фігню, яка мене цікавить", тому там доволі різноманітні теми

Адміни підписали

Жарти жартами, але погляньмо серйозно.

Ми можемо сперечатись щодо доцільності конкретно ядерки у стандартному форматі. Це може бути і щось інше, дешевше, простіше у створенні та утриманні. Українська кмітливість уже вигадувала пропозиції дронів з радіоактивними скидами, тому не здивуюсь, якщо буде щось цікавіше одної пафосної ядрної ракети.

Важливим є сам факт того, що Україна має ВЛАСНІ можливості для захисту. Ми не повернемося до мирного формату життя, як це було до 2022 року, чи, тим паче – до 2014.

На мій погляд найважливішим пунктом у гарантіях і в мирному договорі має бути саме право України на розвиток армії та ОПК. Тут має розроблятися нова зброя, має бути збережено кількісний склад армії, якість її підготовки. Мілітаризація держави має свої ризики у довгостроковій перспективі, але якщо в даний момент це необхідно для нашого виживання – нехай так буде.

Чому це є найголовнішим і найбільш критичним пунктом?

💠 Політики змінюються. Немає гарантії, що на зміну поточним проукраїнським політикам у Європі не прийдуть якісь інші. Угорщина он уже зараз заблокувала рішення ЄС щодо допомоги Україні. Ми бачимо, як сша спершу надавали допомогу, а тепер погрожують відібрати. І ми не можемо на це вплинути, у нас немає засобів примусу щодо інших країн, ми можемо розраховувати лише на їх добру волю та на власну силу. Не надають нові пакети допомоги – ок. Не надають фінансування – ок. Не займаються дипломатією на нашу користь – ок. Тоді будьте ласкаві, не заважайте нам захищатись власними силами і не докопуйтесь, якщо у нас з’являється власна зброя пострашніше вашої. Це не ваша справа.
💠 Народ може вплинути на своїх політиків і в Україні активно цим користується. Вплинути на чужих політиків, як уже було згадано – не може. Якщо країні буде загрожувати нова небезпека, а влада не реагуватиме – народ повстане і захиститься, а із міжнародними заборонами та наглядачами, які будуть розповідати, що «не можно стрілять» - будуть проблеми.
💠 Навіть якщо зараз буде надано якусь допомогу чи гарантії – більше немає певності, що вони спрацюють. Ми не знаємо, чи умовні «миротворці» не втечуть з Яворівського полігону, злякавшись раптового прильоту в полі біля Сум. Тому нам треба мати свою армію та зброю, здатну захистити Україну, якщо більше ніхто не зможе

Та і загалом, у нас уже були в історії договори, які обмежували нам кількісний склад армії. Всі вони призводили або до нової війни або до окупації України.

Тому так, я вважаю, що власна армія, зброя, можливості розвитку ОПК мусять бути збережені і навіть розширені.

Заходжу в коментарі під дописами про призупинення допомоги Україні. Багато коментів в дусі "а вот якби Зе просто погодився підписати угоду, то нічого такого не було б" (лул, а Канада що зробила, щоб на її товари мита ввели і називали ще одним штатом). В основному на таких коментах ригачки і клоуни, а також ставиться питання чи то реальні люди, чи русняві ботоферми, однак цікаво інше. По-суті, такі коменти ставлять під сумнів саму ідею опору. "Не опирайся і все буде добре". "Бачите, що стається з тими, хто сміє опиратися?". При тому, що невідомо, що сталося б, якби опору не було, бо чомусь ті, хто взагалі нічого не робив - теж отримують недружні дії. Мені більше нагадує відчайдушну спробу підім'яти під свій контроль світ, котрий почав змінюватись. При чому підім'яти грубими методами і неприховано. Як не дивно, від України все ще багато залежить, бо, як уже сказано, вважаю, що йдеться про саму ідею опору. Подивитись, що станеться з тим, хто сміє заперечувати. Якщо той, хто опирається - впаде, то хто ще посміє повторити його долю?
Прикол у тому, що навіть якщо новина про призупинення допомоги - маніпуляція, вона перш за все направлена на те, щоб переконати нас самих, що ми неправі

А ще дивіться. Як рівність, так і нерівність - не працюють одночасно в одній реальності. Одні діють так, наче увесь світ їм належить, але наштовхуються на опір. Інші - не можуть ухвалити рішення, бо усі голоси рівні і без голосу хоча б одного учасника - рішення не буде прийнято