Пан адмін поміняв аву нашого шалашу
Раптом що – це не значить якихось змін в плані контенту (або його відсутності). Адмінша жива, але в адмінші є багато офлайн роботи. Сподіваюсь, в найближчий місяць-два (на жаль, там дуже великий об’єм технічної праці), зможу вам теж розповісти більше і запропонувати долучатись.
Поки дуже прошу максимального активу на зборі для Рубіжа: https://send.monobank.ua/jar/6Ma6ymVMNT
Раптом що – це не значить якихось змін в плані контенту (або його відсутності). Адмінша жива, але в адмінші є багато офлайн роботи. Сподіваюсь, в найближчий місяць-два (на жаль, там дуже великий об’єм технічної праці), зможу вам теж розповісти більше і запропонувати долучатись.
Поки дуже прошу максимального активу на зборі для Рубіжа: https://send.monobank.ua/jar/6Ma6ymVMNT
❤3
Сьогодні зрозуміла в якому манясвіті перебувають юристи (навряд чи усі, але багато). В юридичній спільноті прийнято говорити доволі дипломатично, а ще тут дуже багато логіки. До речі, почала помічати це у власних текстах, коли, задавалося б можна і матом покрити, але все одно намагаюсь писати структуровано і формально. Навіть коли один юрист на іншого ображений – він вірогідно відповість цитатою з закону або просто формально, без застосування емпатії. Навіть якщо один вважає, що інший творить крінж – то все ще робить зауваження максимально конструктивно (можливо юристи просто знають, що можуть подати в суд на одне одного за образу) .
Потрапивши в інші галузі – можна отримати шокову терапію, коли у формальній діловій відповіді люди не підбирають слів і спілкуються в стилі «вчителька відчитує тебе перед класом», але це вважається нормальним і навіть стандартним.
У деяких професійних сферах, виявляється, спілкування менш зрозуміле/емпатичне, ніж у коментах тг каналів + віддає вайбами з кулінарного шоу Гордона Рамзі. Я раніше думала, що це прикол такий, а виявляється, з державою легше вести діалог, ніж у креативних колах (так, у тій же кулінарії, творчості і суміжних сферах). В результаті починає розвалюватись велетенський проект, який кілька людей готували роками. І юридично на це вплинути – неможливо. Дивно, що мені не доводилось дізнаватись про це раніше.
Дуже незвичне відчуття, коли йдеш читати закони аби відволіктися від задачі, яка мала працювати за принципом хобі. От просто одразу відчуваєш глибину своєї профдеформації. Звісно, доведеться працювати і розбиратись (на щастя, юристи програвати не люблять, бо це вартує грошів), але рідко коли отримуєш такий вихід з манясвіту.
Можете в коментах написати чи ви на таке потрапляли і наскільки це поширено (а головне – навіщо)😅
Потрапивши в інші галузі – можна отримати шокову терапію, коли у формальній діловій відповіді люди не підбирають слів і спілкуються в стилі «вчителька відчитує тебе перед класом», але це вважається нормальним і навіть стандартним.
У деяких професійних сферах, виявляється, спілкування менш зрозуміле/емпатичне, ніж у коментах тг каналів + віддає вайбами з кулінарного шоу Гордона Рамзі. Я раніше думала, що це прикол такий, а виявляється, з державою легше вести діалог, ніж у креативних колах (так, у тій же кулінарії, творчості і суміжних сферах). В результаті починає розвалюватись велетенський проект, який кілька людей готували роками. І юридично на це вплинути – неможливо. Дивно, що мені не доводилось дізнаватись про це раніше.
Дуже незвичне відчуття, коли йдеш читати закони аби відволіктися від задачі, яка мала працювати за принципом хобі. От просто одразу відчуваєш глибину своєї профдеформації. Звісно, доведеться працювати і розбиратись (на щастя, юристи програвати не люблять, бо це вартує грошів), але рідко коли отримуєш такий вихід з манясвіту.
Можете в коментах написати чи ви на таке потрапляли і наскільки це поширено (а головне – навіщо)😅
‼️ Особливий обмін: додому повертаються 84 українці, серед них - поневолені з 2014 року
Сьогодні відбувся 67-й обмін полоненими. У результаті перемовного процесу Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими за дорученням Президента України, з російської неволі визволено 33 військових та 51 цивільного українця.
➡️ Особливість сьогоднішнього обміну в тому, що вдалося визволити цивільних та військових українців, які були затримані на тимчасово окупованих територіях ще до повномасштабного вторгнення та незаконно засуджені на тривалі терміни ув’язнення - від 10 до 18 років. Один зі звільнених пробув у неволі 4013 днів - він був поневолений на Донеччині ще в 2014 році.
Також на рідну землю повертаються українці, схоплені та засуджені окупантами з 2016 по 2021 роки. Серед визволених є три жінки з Донецької та Луганської областей. Одна з них - вчителька початкової школи, позбавлена волі у 2019 році.
Серед звільнених сьогодні цивільних українців є 27-річний хлопець, якого окупанти незаконно позбавили волі у 2016 році. На той час йому було лише 18 років.
☝Окрім цивільних додому повертаються також Захисники з гарнізону Маріуполя, воїни Військово-Морських сил та Державної прикордонної служби. З неволі вдалося визволити 10 офіцерів.
З російського полону повертаються дві пари рідних братів, які утримувалися в неволі з березня та квітня 2022 року.
Більшість визволених цивільних та військових мають проблеми зі здоров’ям та інвалідність.
Вік наймолодшого звільненого - 26 років, найстаршому виповнилося - 74 роки, з яких 7 останніх років (з 2018 року) він перебував у російській в’язниці.
🤝Висловлюємо вдячність Об'єднаним Арабським Еміратам за сприяння в організації обміну.
Дякуємо також всім залученим державним структурам за допомогу та спільну роботу.
Визволені українці отримають усю необхідну медичну допомогу. Усі звільнені пройдуть медичний огляд, отримають лікування, будуть забезпечені всім необхідним на перший час, отримають належні виплати та пройдуть реабілітацію та реінтеграцію до суспільства після тривалої ізоляції у російській неволі.
Координаційний штаб продовжує свою роботу. Працюємо над поверненням усіх!
🇺🇦 Слава Україні!
Сьогодні відбувся 67-й обмін полоненими. У результаті перемовного процесу Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими за дорученням Президента України, з російської неволі визволено 33 військових та 51 цивільного українця.
➡️ Особливість сьогоднішнього обміну в тому, що вдалося визволити цивільних та військових українців, які були затримані на тимчасово окупованих територіях ще до повномасштабного вторгнення та незаконно засуджені на тривалі терміни ув’язнення - від 10 до 18 років. Один зі звільнених пробув у неволі 4013 днів - він був поневолений на Донеччині ще в 2014 році.
Також на рідну землю повертаються українці, схоплені та засуджені окупантами з 2016 по 2021 роки. Серед визволених є три жінки з Донецької та Луганської областей. Одна з них - вчителька початкової школи, позбавлена волі у 2019 році.
Серед звільнених сьогодні цивільних українців є 27-річний хлопець, якого окупанти незаконно позбавили волі у 2016 році. На той час йому було лише 18 років.
☝Окрім цивільних додому повертаються також Захисники з гарнізону Маріуполя, воїни Військово-Морських сил та Державної прикордонної служби. З неволі вдалося визволити 10 офіцерів.
З російського полону повертаються дві пари рідних братів, які утримувалися в неволі з березня та квітня 2022 року.
Більшість визволених цивільних та військових мають проблеми зі здоров’ям та інвалідність.
Вік наймолодшого звільненого - 26 років, найстаршому виповнилося - 74 роки, з яких 7 останніх років (з 2018 року) він перебував у російській в’язниці.
🤝Висловлюємо вдячність Об'єднаним Арабським Еміратам за сприяння в організації обміну.
Дякуємо також всім залученим державним структурам за допомогу та спільну роботу.
Визволені українці отримають усю необхідну медичну допомогу. Усі звільнені пройдуть медичний огляд, отримають лікування, будуть забезпечені всім необхідним на перший час, отримають належні виплати та пройдуть реабілітацію та реінтеграцію до суспільства після тривалої ізоляції у російській неволі.
Координаційний штаб продовжує свою роботу. Працюємо над поверненням усіх!
🇺🇦 Слава Україні!
❤8
А ми нагадуємо, що сподіватися модна лише і виключно на наших захисників.
Тому закликаємо підтримати збір на "жевжики" для бригади Рубіж
Тому закликаємо підтримати збір на "жевжики" для бригади Рубіж
❤2
Forwarded from ✙splendoris △pparent✙
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Шановне панство!
Хлопцям з "Рубіжу" все ще потрібні крила!
Замість 1000 та одного слова - банка:
https://send.monobank.ua/jar/6Ma6ymVMNT
Потрібно зібрати 100к. Сума не маленька, але ми разом, тому впораємося💪
Слава Україні!🇺🇦
Хлопцям з "Рубіжу" все ще потрібні крила!
Замість 1000 та одного слова - банка:
https://send.monobank.ua/jar/6Ma6ymVMNT
4441 1111 2571 4695Потрібно зібрати 100к. Сума не маленька, але ми разом, тому впораємося💪
Слава Україні!🇺🇦
❤1
По конференції:
Поки що багато води ні про що. Про зв'язки історичні, про Аляску і т.д.
Поки що багато води ні про що. Про зв'язки історичні, про Аляску і т.д.
✙splendoris △pparent✙
По конференції: Поки що багато води ні про що. Про зв'язки історичні, про Аляску і т.д.
О, хуйло сказав про "братній народ"
😁1
"У нас була продуктивна зустріч, зясовано багато питань, угоди поки немає"
Далі про бізнес.
"Це було кримінально, але коли це закнчиться ми будемо вести бізнес"
Далі про бізнес.
"Це було кримінально, але коли це закнчиться ми будемо вести бізнес"
Forwarded from ✙splendoris △pparent✙
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Шановне панство!
Хлопцям з "Рубіжу" все ще потрібні крила!
Замість 1000 та одного слова - банка:
https://send.monobank.ua/jar/6Ma6ymVMNT
Потрібно зібрати 100к. Сума не маленька, але ми разом, тому впораємося💪
Слава Україні!🇺🇦
Хлопцям з "Рубіжу" все ще потрібні крила!
Замість 1000 та одного слова - банка:
https://send.monobank.ua/jar/6Ma6ymVMNT
4441 1111 2571 4695Потрібно зібрати 100к. Сума не маленька, але ми разом, тому впораємося💪
Слава Україні!🇺🇦
👍1
Forwarded from Український Наступ | #УкрТг ∆
З окупованих територій повернули ще 12 українських дітей, які зазнавали тиску та переслідувань
У межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA вдалося врятувати ще 12 дітей, які роками жили під російською окупацією. Про це повідомив голова Офісу Президента Андрій Єрмак.
“Діти зазнали тиску та переслідувань: окупанти вривалися до їхніх домівок з обшуками, змушували ходити до російських шкіл і оформлювати паспорти рф, погрожували примусовим призовом чи розлученням із батьками. Дехто з дітей ставав свідком жорстоких катувань рідних або сам стикався з приниженням і страхом щодня”, - розповів Єрмак.
Сьогодні ці діти нарешті у безпеці у вільній Україні. Вони проходять реабілітацію, отримують психологічну допомогу, відновлюють документи та знову можуть навчатися й будувати плани на майбутнє.
У межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA вдалося врятувати ще 12 дітей, які роками жили під російською окупацією. Про це повідомив голова Офісу Президента Андрій Єрмак.
“Діти зазнали тиску та переслідувань: окупанти вривалися до їхніх домівок з обшуками, змушували ходити до російських шкіл і оформлювати паспорти рф, погрожували примусовим призовом чи розлученням із батьками. Дехто з дітей ставав свідком жорстоких катувань рідних або сам стикався з приниженням і страхом щодня”, - розповів Єрмак.
Сьогодні ці діти нарешті у безпеці у вільній Україні. Вони проходять реабілітацію, отримують психологічну допомогу, відновлюють документи та знову можуть навчатися й будувати плани на майбутнє.
Вернулась зі своїх закордонів. По медичній частині не спойлеритиму, бо поки нічого не змінилось, але мушу визнати, що цивільна медицина там значно приємніше. Без зайвого хейту, прискіпувань і звинувачень у тому, що потрібна спеціальна програма для спілкування. Хоча медперсонал офігів з питань про воєнні ризики (імпланти типу не можна вдаряти, а я не можу гарантувати, що по мені не прилетить і я не вдарюсь). Довелось показати шмат ракети, який впав недалеко від будинку, щоб вони оцінили реальність ризику.
Однак, що дуже приємно – це фактичний рівень підтримки від іноземців до українців загалом. Поки на державному рівні усі дотримуються відносної стриманості, намагаються бути дипломатичними – на приватному – дуже багато людей, які донатять, надають матеріальну підтримку, обмінюються досвідом з українськими фахівцями, збираються гуртом і передають щось в Україну. Це приблизно той самий рівень волонтерства, який ми бачимо і дуже любимо всередині країни: начебто невеликий внесок, але формує спільноту та демонструє небайдужість.
Вважаю дуже показовим і правильним, що така допомога не подається як «жалість». Домінуючий настрій: «ви боретесь, вам складно, ми хочемо допомогти наскільки можливо». Ніякого: «ой бідні ви, треба вас рятувати». Пам’ятаю, раніше – десь 22-23 рік було доволі багато тиску на жалість, але ті, хто допомагав суто на емоціях і на шкодуванні – переважно вже втомились і залишились ті, хто підтримує ідейно. В Україні схожа ситуація.
На рівні людина людині ми маємо кращі можливості для співпраці, ніж на рівні країни. У нас абсолютно жахливий зовнішній борг, плюс ми у війні і не можемо якось дієво віддячити, але в плані особистої взаємодії – є змога запропонувати щось від себе: річ, послугу, відос з фпв і т.д.
Цей досвід трохи вивів з апатії, яка виникла через зменшення донатів та постійні розмови про договорняк, який постійно передбачають, але який ніколи не настає (я його уже більше року чую і щиро в нього не вірю, бо не вважаю, що росія дозволить війні припинитись). Підтримка за кордоном є, і донати є, і волонтери є, і люди, які дуже добре ставляться до українців – теж є. Звісно це не 100% населення, але якщо так глянути, то і в Україні, на жаль, не 100% населення – добросовісні патріоти-благодійники (а хотілось би).
Тож мушу зруйнувати міф про «ми нікому не потрібні, всі нас ненавидять». Це не так. Втім, тут найважливіше, щоб ми були потрібні самі собі і вміли бачити підтримку, навіть якщо вона індивідуальна та маленька. Це те явище, яке треба підтримувати і розвивати, а не вбивати ненавистю та заявами «мало». Ну і так – це філігранна робота, бо «мало» - не працює як мотивація, зате працюють дії, які викликають бажання самостійно захотіти долучитись до допомоги Україні.
Однак, що дуже приємно – це фактичний рівень підтримки від іноземців до українців загалом. Поки на державному рівні усі дотримуються відносної стриманості, намагаються бути дипломатичними – на приватному – дуже багато людей, які донатять, надають матеріальну підтримку, обмінюються досвідом з українськими фахівцями, збираються гуртом і передають щось в Україну. Це приблизно той самий рівень волонтерства, який ми бачимо і дуже любимо всередині країни: начебто невеликий внесок, але формує спільноту та демонструє небайдужість.
Вважаю дуже показовим і правильним, що така допомога не подається як «жалість». Домінуючий настрій: «ви боретесь, вам складно, ми хочемо допомогти наскільки можливо». Ніякого: «ой бідні ви, треба вас рятувати». Пам’ятаю, раніше – десь 22-23 рік було доволі багато тиску на жалість, але ті, хто допомагав суто на емоціях і на шкодуванні – переважно вже втомились і залишились ті, хто підтримує ідейно. В Україні схожа ситуація.
На рівні людина людині ми маємо кращі можливості для співпраці, ніж на рівні країни. У нас абсолютно жахливий зовнішній борг, плюс ми у війні і не можемо якось дієво віддячити, але в плані особистої взаємодії – є змога запропонувати щось від себе: річ, послугу, відос з фпв і т.д.
Цей досвід трохи вивів з апатії, яка виникла через зменшення донатів та постійні розмови про договорняк, який постійно передбачають, але який ніколи не настає (я його уже більше року чую і щиро в нього не вірю, бо не вважаю, що росія дозволить війні припинитись). Підтримка за кордоном є, і донати є, і волонтери є, і люди, які дуже добре ставляться до українців – теж є. Звісно це не 100% населення, але якщо так глянути, то і в Україні, на жаль, не 100% населення – добросовісні патріоти-благодійники (а хотілось би).
Тож мушу зруйнувати міф про «ми нікому не потрібні, всі нас ненавидять». Це не так. Втім, тут найважливіше, щоб ми були потрібні самі собі і вміли бачити підтримку, навіть якщо вона індивідуальна та маленька. Це те явище, яке треба підтримувати і розвивати, а не вбивати ненавистю та заявами «мало». Ну і так – це філігранна робота, бо «мало» - не працює як мотивація, зате працюють дії, які викликають бажання самостійно захотіти долучитись до допомоги Україні.
❤9
З днем Державного Прапора України!
Відповідно до абз. 2 ст. 20 Конституції України Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Але ми всі знаємо, що це не просто стяг. Насправді, це символ віри та надії для кожного українця. Символ боротьби та єдності.
Наші вороги завжди шаленіли від люті від синьо-жовтого полотнища: вбивали, катували, замикали у тюрмах. Та й досі вони це роблять. А ми не здаємося.
В кого - майорить він вулицями, а хтось вимушений його ховати. Але для нас він - не просто полотнище, а нагадування про те, ким ми є.
Відповідно до абз. 2 ст. 20 Конституції України Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Але ми всі знаємо, що це не просто стяг. Насправді, це символ віри та надії для кожного українця. Символ боротьби та єдності.
Наші вороги завжди шаленіли від люті від синьо-жовтого полотнища: вбивали, катували, замикали у тюрмах. Та й досі вони це роблять. А ми не здаємося.
В кого - майорить він вулицями, а хтось вимушений його ховати. Але для нас він - не просто полотнище, а нагадування про те, ким ми є.
❤7