Колишній посол США в Україні балотується в Конгрес

Колишній посол США в Україні Бріджет Брінк заявила, що балотуватиметься до Палати представників у 7 окрузі штату Мічиган від Демократичної партії.

Ключовою темою її передвиборчого ролика є дипломатична служба в Україні. Брінк перераховує всі злодіяння Путіна й обіцяє боротися з нинішньою політикою Трампа щодо Києва.

Серед іншого Брінк позначила кілька пунктів своєї програми:

🔴Захист демокртатії за кордоном [особливий акцент на Україні];

🔴Боротьба проти мільярдерів, які намагаються впливати на уряд [натякає на Маска];

🔴Боротьба з тарифами, які підвищують вартість життя американців.

Нагадаю, що раніше Брінк заявляла, що пішла з посади посла через те, що Трамп чинив тиск на Україну, а не на агресора.

Наразі 7 округ Мічигану представляє республіканець Том Барретт.

Згідно з Freedom Index, він голосував «за» законопроєкт про військову допомогу Україні [Ukraine Assistance] у рамках бюджету 2025 року.

Загалом Барретт є прихильником допомоги Україні, однак не підтримує ідею, що США мають бути головним гарантом безпеки. Американські ЗМІ називають Барретта представником «ізоляціоністського крила» в Конгресі.

Можемо лише побажати удачі пані Брінк. Сподіваюся, що вона не потоне в прогресивному порядку денному, який домінує в стані демократів.

Судячи з передвиборчого ролика Брінк хоче зосередиться на проблемах робітничого класу, а не якоїсь там меншості. Це безумовно позитивний сигнал.

Але боротьба буде складною, бо її опонент не є чистим злом, а значить тема України не буде вирішальною.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Як сенатор Круз пояснив Такеру Карлсону за Україну

Сенатор від Техасу Тед Круз в інтерв'ю Такеру Карлсону щиро задається питанням, чому той настільки завзято захищає Росію.

Також сенатор пригадує Карлсону візит до Росії і каже, що його екскурсії продуктовими магазинами Москви виглядали як реклама російського режиму.

Взагалі раджу подивитися цей блок повністю. Перепалка вийшла цікавою. Посилання з точним таймкодом вище.

Далі Тед Круз буквально влаштував Такеру Карлсону лікнеп і перерахував усі причини [ну майже усі] початку війни в Україні:

🔴Вихід США з Афганістану став піком слабкості Джо Байдена, який показав ворогам неготовність Штатів захищати свої інтереси. Після цього [на думку Круза] Путін ухвалив рішення про вторгнення;

🔴Круз каже, що «Північний потік» був частиною плану вторгнення в Україну. Байден зняв санкції з трубопроводу [до речі, їх автором був Круз] і дозволив Путіну продовжити будівництво;

🔴Також Круз ствердно відповідає на запитання Карлсона про територіальні амбіції Росії у відношенні Східної Європи, посилаючись на слова Путіна про розвал СРСР як про «геополітичну катастрофу».

Такер Карлсон зі свого боку продовжив нести маячню про те, що Тед Круз «відправляв гроші в Україну» [хоча він голосував не за всі пакети допомоги], а Росія прямо зараз сильніша за США.

Про це говорити зарано, але цей епізод свідчить, що Україна також могла б стати потенційною лінією розколу в таборі республіканців/ізоляціоністів. Однак для цього потрібен правильний контекст.

Круз — типовий неоконсерватор, який мімікрує під MAGA, але це не заважає йому маркувати Росію як ворога.

Якщо настане той момент, коли до Трампа донесуть думку, що Путін не хоче миру, то Круз став би одним зі стовпів розвороту [на рівні з Гремом] політики Білого дому щодо Росіїї.

Зараз Трамп марить ілюзіями про мирні наміри Путіна. Але якщо уявити, що ці ілюзії розвіялися [розумію, це важко], то фундамент для розвороту вже є.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Трамп знову втече від Зеленського?

До саміту НАТО в Гаазі залишилося менше тижня, а інсайд Bloomberg схоже підтверджується — Україна не буде центральною темою зустрічі.

Посол США в НАТО Метью Вітакер на Fox буквально повторює все те, про що писав Bloomberg тиждень тому:

🔴Сполучені Штати хочуть зобов'язати європейців узяти на себе більшу частину відповідальності за безпеку континенту, що стане «найбільшою перемогою Трампа в зовнішній політиці»;

🔴Це має відлякнути супротивників, зокрема Росію [Bloomberg писав, що на саміті Росію буде визнано як «загрозу» НАТО] і забезпечить довгострокове існування альянсу.

Загалом жодного прогресу очікувати не варто. Вітакер хоч і називає Росію «противником», але не згадує війну в Україні. Питання доцільності участі Зеленського залишається відкритим.

Плюс до всього Вітакер підтверджує, що саміт роблять для того, щоб подарувати Трампу «перемогу». Раніше Bloomberg писав, що Марк Рютте поставив перед собою таку ціль.

На українському треку спостерігається стагнація. Причиною цьому, зокрема, є новий виток війни на Близькому Сході.

Уже надходять сигнали, що Сенат США заморозив нові санкції проти Росії на тлі війни між Ізраїлем та Іраном. Сенатор Грем визнав, що із санкціями доведеться почекати.

Навіть якщо Зеленський прилетить до Гааги, то не виключено, що Трамп втече і звідти, як він це зробив на саміті G7.

Застій.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Чесно про саміт НАТО в Гаазі

Безумовно, згадка України в комюніке саміту виглядає куди оптимістичніше, ніж передбачалося раніше. НАТО визначає фінансування нашої армії як інвестицію у власну безпеку. На цьому «хороші» новини закінчуються.

Не хочу плекати ілюзії щодо планів Європи збільшити військові витрати до 2035 року. Це не стільки стратегічне рішення, скільки дипломатична відстрочка.

За це десятиліття еліти в Європі та США зміняться не один раз, а отже існує спокуса перекласти відповідальність на наступну генерацію політиків.

З урахуванням масштабів і темпу нашої війни такі дедлайни виглядають знущальними. Просто згадайте, що Європа мала три роки, щоб істотно збільшити оборонні витрати і наростити виробничі потужності. Результати не вселяють оптимізму.

Особисто я зчитую слова Рютте про те, що намір фінансувати ЗСУ є «елементом моста до членства України в НАТО» як втішний приз. Скільки вже було цих «мостів», «дверей» і «хвірток» для євроатлантичної інтеграції?

Відсутність у комюніке згадки про майбутню інтеграцію України в НАТО говорить сама за себе. З нашого боку було б серйозною помилкою сприймати подібні «хвіртки» всерйоз, а тим паче будувати на цій хиткій основі свою стратегію безпеки.

Що стосується «оптимістичних» заяв Трампа про Україну, то не бачу сенсу коментувати це зараз. Цим словам потрібно настоятися. Якщо такий тон Трампа збережеться після чергової розмови з Путіним, тоді й можна буде робити висновки.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Америка в постамериканському світі

Цікава, але неоднозначна стаття Корі Шейк, яка проводить глибоку і тривожну рефлексію про наслідки трансформації зовнішньої політики США за Дональда Трампа і потенційний занепад американського глобального лідерства.

Дії не просто послаблюють довіру до Вашингтона — вони створюють умови, за яких союзники і нейтральні країни починають готуватися до миру без американської гегемонії.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🔴Очікувати, що країни завжди піддаватимуться тиску США — наївно і недалекоглядно. Світ змінюється, і у союзників США дедалі більше стимулів діяти самостійно — в обхід або навіть усупереч Вашингтону;

🔴Американська стратегія не працює в ізоляції — без партнерів вона слабшає. Приклади Ірану, Китаю та України показують: вплив США ефективний лише в тісній співпраці. Міжнародна підтримка неможлива без довіри;

🔴Розчарування союзників змінюється на стратегічне дистанціювання. У Європі та Азії зростає відчуття, що США більше не є гараном стабільності. Все більше лідерів закликають до зменшення зовнішньої залежності від Америки;

🔴Військова міць Америки не є самодостатньою. Вашингтон залежний від доступу до баз, інфраструктури та логістики союзників. Втрата цих зв’язків обмежує здатність США проєктувати силу в ключових регіонах світу.

Безумовно, Трамп докладає усі зусилля, щоб зруйнувати існуючий порядок.

Але заради справедливості все ж варто відзначити, що криза американського лідерства почалася не з Трампа. Ще за Обами спостерігалася втома від «вічних воєн», а за Буша — підрив довіри до США через війну в Іраку.

Зрештою, пані Шейк не намагається розпочати дискусію про те, яким має бути світ після «американської епохи», ну або хоча б після Трампа.

Як на мене, пізно констатувати занепад проамериканського порядку, потрібно говорити про те, як будувати новий.

Хоч стаття і досить глибоко вивчає наслідки занепаду американського лідерства, але цього недостатньо, бо потрібно говорити і про причини. А тут, при всій нашій нелюбові, Трамп не є єдиним відповідальним.

Матеріал великий і змістовний, тому раджу читати повністю.

Переклад статті доступний на Друкарні за цим посиланням.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Давайте працювати з українською діаспорою вже зараз

Історик Тімоті Ґартон Еш написав чудове есе для Financial Times, у якому він розмірковує над тим, як зовнішній шок та внутрішні електоральні процеси формують нову політичну карту Європи.

➡️Стаття надзвичайно актуальна, адже Європа стоїть на роздоріжжі — між політичною роздробленістю та шансом зміцнити власний суверенітет.

Цей текст є спробою зрозуміти, чи встигне ліберальна Європа відповідати вимогам часу, перш ніж її витіснять сили реваншизму та трансатлантичного розчарування.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🔴Ґартон Еш окреслює три головні геополітичні потрясіння, що сколихнули Європу: «путінський шок», «сі-шок» і «трамп-шок». Йдеться не стільки про окремі постаті, скільки про глибші тектонічні зсуви в глобальному порядку;

🔴Майбутнє Європи вирішується не в Брюсселі, а в Берліні, Варшаві, Парижі та Будапешті. Траєкторія континенту залежить від національних виборів, а успіх лібералів — від здатності зберегти баланс у своїх країнах;

🔴Молоде покоління європейців дедалі більше тяжіє до антиістеблішментських настроїв через економічну нерівність і брак перспектив. Їхню підтримку можуть здобути як ліві, так і праві популісти, тож центристи ризикують втратити молодь;

🔴Жан Моне стверджував, що Європа «викувана в кризах», але Еш додає: її майбутнє визначають національні вибори. Поразка на них може призвести до деградації європейського проєкту, а перемога — закладе основу нової ери.

Загалом, тон оповіді пана Ґартона Еша песимістичний, бо тренд на правий популізм у Європі лише зростає, а центристські сили не демонструють розуміння, як протистояти цій тенденції.

❗️Як на мене, ми просто зобов’язані взяти стратегічний курс на підтримку центристських сил у Європі. Причому мова йде не лише про політичну площину — це стосується і роботи з українською діаспорою.

Величезний відсоток українців натуралізуватиметься в країнах Європи, а отже, перетворюватиметься на електоральну силу — хай і не велику.

➡️У свою чергу, Україна має активно демонструвати внесок своєї діаспори в економіку та суспільство Європи, щоб українці не стали частиною антиіммігрантських страхів європейців.

Часто діаспора не голосує не через байдужість, а через брак інформації, мотивації та розуміння, за кого саме голосувати.

📌Це означає, що українцям у Європі треба пояснювати, які політичні сили є потенційними партнерами їхньої батьківщини та чому треба голосувати саме за них.

Підкреслю, це інвестиція навіть не на завтра, а скоріше на післязавтра — а значить, працювати треба вже зараз. І ліквідація наративів про «зрадників, що кинули Україну», має стати першим кроком у цьому напрямку.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Чому партія Ілона Маска — це не жарт

Зараз немає сенсу оцінювати потенційні шанси партії Маска, оскільки ми не маємо соціологічних даних, не знаємо можливий кістяк лідерів партії і поки що немає жодних підтверджень, що така партія взагалі існує.

➡️Але це запускає дискусію [вже не вперше в історії] про межу стійкості двопартійної системи США, доцільність третьої політичної сили, а також дає привід проаналізувати передумови такої дискусії.

Особисто я бачу основну причину кризи двопартійності — поляризація в США зайшла занадто далеко.

📌Якщо раніше обидві партії будували свою електоральну стратегію навколо центризму [і в результаті міжпартійної співпраці], то зараз мобілізація електорату зводиться до логіки «хто не з нами — той проти нас».

Замість того, щоб боротися за виборця, який не ставить ідеологічну ідентичність на перше місце, партійні еліти стали заручниками вузьких коаліцій: етнічних, релігійних, культурних груп тощо.

❗️В результаті мільйони американців вважають, що їхні інтереси ніхто не представляє. Наприклад, Gallup у 2023 році навели дані, які свідчать, що понад 40% американців ідентифікують себе як незалежні. Це абсолютний рекорд.

Це не означає, що ці 40% не голосують на виборах. Але саме такі виборці в останній момент схиляються до однієї з партій і, як правило, визначають хід виборів.

➡️І тут важливо відзначити: прямо зараз у «третьої сили» набагато більше можливостей працювати з незалежним електоратом.

Раніше в обох партій була монополія на інфраструктуру: штаби, збір даних, реклама тощо. Зараз той же Маск може обійтися і без традиційних партійних структур. На початку, спираючись на таку платформу, як Twitter/X, цілком реально побудувати впливовий рух.

❗️Тобто для «третьої сили» зараз відкривається вікно можливостей, оскільки поріг входу в електоральну гонку на порядок нижчий, як мінімум через еволюцію медійного поля.

Тим не менш, важливо розуміти, що двопартійна система не деградує в одну мить. Проте криза репрезентативності надто очевидна, щоб не скористатися моментом і перевернути дошку.

Якщо це не вдасться Маску, рано чи пізно це спробує зробити хтось інший.

📌Проте злету партії Маска чекати не варто. Виборча система, де переможець забирає всі голоси виборців у штаті, майже не дає шансів новим партіям. Погугліть кейс Росса Перо, який у 1992 році отримав 19% голосів [!], але не виграв жодного штату.

Незважаючи на втому від партійних еліт, незалежні виборці, цілком ймовірно, боятимуться голосувати за третю партію/кандидата, оскільки це може «проспойлерити» перемогу того, кого вони вважають найгіршим варіантом.

➡️Якщо ідея «третьої сили» і жива, то це історія не про блискавичний успіх, а про системну роботу над методичним розмиванням двопартійної системи.

Виникає логічне запитання: наскільки вигідна Україні поява третьої політичної сили в США? Поміркуємо про це в наступних публікаціях, якщо, звичайно, на це буде попит.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Я вам доведу, що Європа все ще спить

Я не є військовим експертом і ставати їм не збираюсь. Але для висновків, які я наведу нижче, не потрібна експертиза. Будь-який обиватель одразу зрозуміє, що тут не так.

Отже, на днях побачив новину про те, що європейський оборонний сектор оголосив про створення консорціуму MARTE [Main ARmoured Tank of Europe] і запуск проєкту з розробки нового основного європейського танка.

Консорціум отримає підтримку від 11 міністерств оборони, які виступають потенційними замовниками.

До проєкту залучать різні компанії, дослідницькі установи й інноваційні малі та середні підприємства. На картинці вище — усі учасники.

Йду гуглити, чим же новий танк буде відрізнятися від уже наявних систем:

🔴Цифрова архітектура: купа сенсорів, впровадження AI, інтеграція з БПЛА;

🔴Система виживання: стелс-технології та зниження теплової помітності;

🔴Новітня гармата калібру 130 мм, безпілотні бойові модулі на башті.

По суті, європейці вирішили викотити конкурента американському AbramsX або російському Т-14 «Армата», які позиціонуються як «танки наступного покоління».

До речі, «Армата» так і не вийшла в масове виробництво — для росіян це занадто складна система.

Мене одразу насторожилася вся ця технологічна навороченість. Але коли я побачив потенційний цінник — усе стало на свої місця.

Очікується, що один танк MARTE коштуватиме від 15 до 20 мільйонів євро [!], що дорожче за Leopard 2A8 і майже вдвічі дорожче за сучасний Abrams M1A2 SEP v3.

Тобто на четвертому році війни Європа так і не усвідомила, що в сучасних конфліктах потрібні не поодинокі «золоті танки», а масові робочі платформи з помірною ціною.

Європейці часто говорять про те, як FPV змінили уявлення про війну, але чомусь вони не доходять до висновку, що ця «безпілотна революція» зробила танки майже росхідним матеріалом.

Неважко уявити, що буде з усіма цими сенсорами, AI і «стелсами» в умовах масового використання дронів і РЕБ.

Так, MARTE — поки лише дослідницький проєкт, а не початок конструкторської розробки чи створення прототипу. Але складно не погодитися: це витрачання ресурсів і часу, якого Європа не має.

Якщо Рютте каже, що до можливого вторгнення Росії в Європу залишилося 5 років, то про які танки п’ятого покоління взагалі може йтися? Тим більше, коли перші тестові зразки MARTE очікуються в 2030 році.

Українці як ніхто розуміють — в умовах інтенсивної війни [а також війни на виснаження] потрібні масові, швидко відновлювані та уніфіковані платформи.

Сумнівним виглядає рішення перейти на новий калібр — 130 мм, коли у країн НАТО досі є проблеми з уніфікацією та сумісністю боєприпасів. До речі, сам Альянс це визнає.

13 лютого 2025 року НАТО затвердило план дій щодо оборонного виробництва. У пунктах 34 і 35 країни зобов’язуються «обмінюватися необхідними даними для складання таблиць взаємозамінності боєприпасів і перехресної сертифікації».

Взагалі, ідея створити спільний танк є логічною. Але час для такого проєкту — невідповідний. До того ж технологічна складність MARTE суперечить реаліям сучасної війни.

Швидше й ефективніше модернізувати вже наявні системи, які випробувані в боях в Україні. Ну і не забувати про проблему сумісності.

Навіщо далеко ходити: річні запаси європейських ракет Patriot поступаються кількості виробляємих російських «Іскандерів».

Європа сидить майже із дірявим ППО [це свідомий гротеск, хоч доля правди в цьому є], але береться створювати новий високотехнологічний танк.

Розумію, це проблема з іншої сфери, але вона демонструє наскільки Європа дезорієнтована й досі не усвідомила масштаб і характер загрози.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Трамп змусить Європу віддати $300 млрд Україні?

Якщо в понеділок підтвердиться, що Трамп уклав якусь угоду з НАТО про купівлю озброєння для України, то це відкриває вікно можливості для розморожування 300 млрд російських активів.

Зрозуміло, що європейці будуть до останнього чинити опір, але Україна знову може актуалізувати це питання, а також залучити до цього процесу безпосередньо Трампа.

Якщо угода з НАТО запрацює, то Трампу не може не сподобатися конфігурація, де він номінально залишається жорстким щодо Путіна і при цьому ще й заробляє.

Такий позитивний досвід міг би спонукати Трампа підштовхувати Європу до розморожування російських активів, які фактично підуть в скарбницю США в якості оплати зброї для України.

Чим вам не угода століття?

Хочу нагадати, ще в березні сенатори [у тому числі Грем і Блюменталь] у листі до Марко Рубіо закликали Білий дім підштовхнути союзників до прийняття рішення про використання арештованих російських активів.

Тому з тим же Гремом вже можна працювати в цьому напрямку. Як мінімум треба спробувати використати цей шанс, поки криза на американо-російському треку триває.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Перестаньте скиглити

Я ніколи не сприймав Трампа як абсолютно самостійну фігуру з єдиною волею. Для мене Трамп є нестабільним втіленням тієї частини його оточення, яка домінує в даний момент.

Єдина метрика, на яку я завжди спирався — здатність групи Рубіо/Келлога переломити негативні для нас тенденції всередині адміністрації.

Час від часу я зустрічав випади в свою сторону, коли стримано радів невдачам Віткоффа і позитивним сигналам з табору Рубіо/Келлога.

Так склалося, що деякі люди не вірять у силу дрібних подій і фактор політичної боротьби, які на дистанції здатні змінювати загальну динаміку.

Нинішній [і все ще не остаточний] розворот Трампа — це не виключно перемога Рубіо і Келлога. Але це і їхня перемога теж.

Я нагадаю, що Рубіо пройшов шлях від претендента на першу відставку до людини, яка одночасно контролює Держдепартамент і Раду нацбезпеки. Келлог, у свою чергу, програв боротьбу Віткоффу, але поступово нарощує апаратну вагу.

А якщо дивитися на речі тверезо, то все, що відбувається, — це симбіоз, що складається з фантастичного ідіотизму Путіна, зусиль української дипломатії, лобізму європейських партнерів і методичної роботи Рубіо і Келлога, які чекали, поки труп ворога [Віткоффа] пропливе повз них.

Трамп неабияк попсував нам нерви, тому не хочеться впадати в копіум, що нинішній «розворот» назавжди.

Я думаю, що після літньої кампанії Трамп ще раз спробує відкрити вікно для переговорів, в надії, що відсутність результатів на фронті + посилення обороноздатності України змусять Путіна дивитися на свої можливості трохи тверезіше.

Також я не поділяю іронії та скептицизму щодо того, що Трамп буде саме продавати зброю, а не віддавати даром. Якщо за неї будуть платити європейці [що логічно], то нам має бути все одно.

Тому емоційність у цьому питанні — це звичка шукати в політиках мораль і людяність, що якось не личить політичній нації, якій 33 роки.

Досить плекати надії, що все і завжди буде діставатися безкоштовно. Тому спробуйте хоча б на день відмовитися від ниття і стримано порадійте, що для нас все складається непогано. Завтра це може змінитися.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

У цьому хаосі ми несподівано починаємо усвідомлювати роль постатей, які на перший погляд здавалися другорядними й незначущими.

Спершу нам здавалося, що писанину Медведєва помічаємо лише ми. Але Трамп звернув увагу на його заяви про ядерну зброю Ірану й публічно поставив його на місце.

Так само ми не уявляли, що Меланія Трамп стежить за війною в Україні й повідомляє чоловікові про обстріли українських міст. Ресурс з’явився там, де його ніхто не шукав.

Тому й чергова бравада Медведєва про зневагу до ультиматуму Трампа цілком може дійти до адресата. Потрібно лише трохи цьому посприяти.

Якщо росіяни так настирно продовжують себе закопувати, давайте їм в цьому допоможемо.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Роль Трампа і Байдена у війні в Україні

В ефірі News Nation колишній радник Трампа з національної безпеки Джон Болтон аналізує «розворот» США щодо України. А якщо бути точним Болтон спростовує помилкові надії на довгостроковість такого «розвороту».

Болтон каже, що рішення Трампа продавати Україні зброю не є якимось стратегічним осягненням інтересів США в Європі. Все, що мотивує Трампа — особиста образа на Путіна, який його обманював.

І тут у розмові відбувається цікавий поворот: ведучий задає питання — чому Байден не піддавався подібній критиці?

Адже адміністрація Байдена, попри риторичну підтримку України, регулярно тягнула з передачею зброї, а санкції були максимально неефективними.

Тут хочу процитувати відповідь Болтона повністю:

«Звичайно. Я вже більше трьох років кажу, що, незважаючи на обсяг наданої допомоги, адміністрація ніколи не ставила перед собою стратегічного завдання допомогти Україні виграти війну.

Вона завжди намагалася, щоб Україна не програла війну, тому що Білий дім і демократи в Конгресі боялися, що Путін піде на більш широку ескалацію, звичайну або ядерну, незважаючи на те, що обидві ці загрози були абсолютно порожніми.

Тож час, гроші і кров солдатів були витрачені даремно, тому що ми [США] затягнули з наданням допомоги. Йдеться про танки Abrams, Himars, F-16. І я думаю, можна справедливо сказати, що це основна причина, через яку зараз на полі бою склалася безвихідна ситуація»

Безумовно, з адміністрацією Байдена було менше проблем, незважаючи на те, що переговори про постачання певної номенклатури тривали місяцями. Байден і команда зіграли ключову роль в тому, щоб Україна встояла в перші тижні вторгення.

Але особисто я не можу просто взяти і забути цілий ряд стратегічних прорахунків попередньої адміністрації.

Проблематичність Трампа стерла з нашої пам'яті той факт, що напередодні вторгнення Байден буквально готував Україну до партизанської війни, а своїми попереджувальними заявами про те, що США не зроблять [!!!] у разі атаки Росії — фактично [на мою суб'єктивну оцінку] зробив вторгнення неминучим.

Провалений санкційний трек також чекає на свою історичну оцінку: не всі російські банки відключені від SWIFT, санкції на Росатом і «тіньовий флот» введені в останні тижні президентства Байдена тощо.

Хочу вірити, що наша аналітична спільнота і суспільство в цілому колись дасть комплексну оцінку політиці США щодо України, не спираючись на особисті симпатії чи антипатії до того чи іншого президента. Бо вболівати за політичні табори як за футболні команди є диструктивним підходом.

Для непробивних: озвучування помилок Байдена ≠ виправдання помилок Трампа.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Блінкен закликає Європу віддати Україні $300 мільярдів РФ

Колишній держсекретар США Ентоні Блінкен у подкасті журналістки Крістіан Аманпур, окрім теми Близького Сходу, торкнувся також і війни в Україні.

Блінкен розповідав про те, як Байдену було складно ухвалювати рішення на тлі ядерних погроз Путіна, а також запевняв ведучу, що фізичний і ментальний стан президента дозволяв йому тверезо оцінювати ситуацію.

Проте особисто мене зацікавила інша частина — раптово однозначна позиція Блінкена щодо заморожених російських активів у Європі.

Колишній держсекретар закликав європейців використати ці кошти для оплати американської зброї:

«У майбутньому ми повинні знайти способи забезпечити українців усім необхідним. В європейських банках заморожено російських активів на суму близько $300 мільярдів доларів. І ми змогли використати ці кошти, щоб допомогти українцям.

Європейці мають погодитися на це [використання грошей], і я сподіваюся та вірю, що європейські політики, які стоять перед вибором — платити за це [зброю] коштом власних платників податків чи дозволити зробити це Росії — ухвалять очевидне рішення»

Коли Блінкен каже, що «ми змогли використати ці кошти, щоб допомогти українцям», він має на увазі механізм ERA Loan — кредит Україні на суму близько $50 мільярдів, який надавався під гарантії майбутніх доходів від заморожених російських активів.

Загалом, це краще, ніж нічого, але цю ініціативу запустили надто пізно — лише в червні 2024 року. Тим не менш, це не йде в жодне порівняння з потенціалом використання всіх $300 мільярдів.

Ці кошти могли б інвестуватися в українську оборонну промисловість або використані для масштабних закупівель американської зброї.

Чому ж Блінкен лише зараз так відкрито виступає за розмороження активів? Чому він не просував це, коли мав владу та реальний вплив? Типовий випадок, коли колишні чиновники починають розмахувати кулаками після бійки.

Адміністрація Байдена могла б створити прецедент, конфіскувавши хоча б $5–6 мільярдів, які перебувають під контролем США. Чи підштовхнуло б це європейців? Ми вже ніколи не дізнаємось.

Хоча з танками це спрацювало: лише після того, як Вашингтон пообіцяв надати Україні Abrams, Німеччина погодилась передати Leopard 2.

Очевидно, що у випадку з активами європейців турбує не ризик ескалації з Росією, а питання довіри міжнародних інвесторів. Як завжди, усе впирається у брак політичної волі.

Побачимо, чи зможе Трамп продавити Європу на таке рішення. Я вже писав, що за логікою речей він має в цьому особисту зацікавленість.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Трамп продовжує тиснути на Путіна?

Отже, Трамп запроваджує 25% мита проти Індії. Якщо Пєсков заявляє, що «Росія здобула імунітет до санкцій», то у випадку з Індією не впевнений, що вона прагне такий імунітет здобувати.

Варто відзначити, що до цього дня погрози Трампа ґрунтувалися виключно на енергетичному критерії. Питання російської зброї лунає вперше.

Прив’язка до озброєння є стимулом з боку Вашингтона для поглиблення співпраці з Індією у оборонній сфері. Заради справедливості, Нью-Делі вже досить тривалий час скорочує частку закупівель у Росії, збільшуючи імпорт озброєння зі США та Франції.

Утім, Росія все ще залишається важливим, хоч і не домінуючим постачальником. Не думаю, що Нью-Делі сприйме цей стимул надто болісно, адже необхідність зближення зі США на тлі протистояння з Китаєм є очевидною.

Щодо відмови від російської нафти, то Індія має альтернативу у вигляді постачань із Саудівської Аравії, ОАЕ та Кувейту — держав, які можуть збільшити видобуток, аби забезпечити перспективний індійський ринок енергоносіями.

Так, це буде дещо дорожче. Але стратегічно такий перехід позбавляє Індію зайвих проблем з Вашингтоном.

Таким чином, Трамп одним махом заробить на продажі озброєнь, подарує своїм друзям із Перської затоки ще одного клієнта, а також натисне на Росію.

Важливо: ці тарифи вводяться в результаті торгових переговорів між США та Індією. Конкретно за покупку російських енергоносіїв та озброєння Нью-Делі може отримати додаткові тарифи з 1 серпня.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Парламентаризм, якого не сталося

Дивлюсь засідання Верховної Ради й вкотре усвідомлюю, наскільки наш парламентаризм у занепаді. А точніше — він з цього занепаду ніколи й не виходив.

Я взагалі не бачу жодного практичного сенсу у виступах із трибуни в залі, де 70% присутніх зайняті своїми справами: хтось уткнувся в телефон, хтось перемовляється з сусідом, а спікер і президія не звертають жодної уваги на того, хто виступає.

Усе це схоже радше на формальність. Депутатам дають слово просто тому, що так треба, бо вони мають на це право, а не тому, що в залі точиться справді жвава, публічна й суспільно важлива дискусія.

Можливо, єдиний глядач цих виступів — звичайний українець. І то не факт.

Але це не парламентаризм. Це радше схоже на недолугий шкільний клас, де викладач, який не має авторитету, намагається привернути увагу учнів, яким глибоко байдуже до предмету обговорення.

Усе це лише підтверджує думку, що в нас повністю деконструйоване саме поняття репрезентативності.

Депутати не відчувають, що когось представляють — саме тому в них і складається враження, що під куполом Верховної Ради можна творити беззаконня.

Загалом, ця думка не нова. Просто коли я дивлюся на засідання парламенту тієї ж Великої Британії — на їхню повагу до регламенту та до самої дискусії — стає боляче за нас усіх.

Радянське минуле наклало фатальний відбиток на наш парламентаризм, якого, по суті, так і не виникло.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Путін — неадекват, і це добре

Майбутній візит Віткоффа до Москви я розглядаю як останній [хочеться в це вірити] тест на адекватність Путіна.

Кремль завів переговірний трек у ту фазу, коли зробити Україну крайньою вже не вийде. Тож доведеться або йти на компроміс, або з розпростертими обіймами зустрічати нову хвилю санкцій і тарифів.

Питання їхньої ефективності — тема окремої розмови.

Причому цього разу компроміс був би значно болючішим, ніж 2–3 місяці тому, коли Трамп реально планував відірвати Росію від Китаю, «заплативши» Москві скасуванням санкцій, відновленням доступу на європейський ринок, спільним освоєнням Арктики тощо.

Остання торговельна угода між США та ЄС фактично перекриває Путіну шлях до енергетичного ринку Європи. Тепер Трамп зацікавлений у тому, щоб ЄС купував газ саме в нього, а значить сировинний конкурент у вигляді Москви йому не потрібен.

Єдине, що Трамп готовий зараз «подарувати» Путіну — це збереження захоплених територій шляхом негайної зупинки бойових дій. Чи «купить» це Путін? Очевидно, що ні.

Поки я писав цей текст, Путін уже встиг зробити низку заяв, які зводяться до одного: Росія не відмовляється від своєї мети підкорити Україну. На додачу він там ще й примудрився «Орешником» порозмахувати.

Взагалі, після чергового спалаху неадекватності Путіна Трамп мав би наказати Віткоффу скасувати візит до Москви. Але ймовірність цього мала.

Якщо ж цього не станеться, то своїм візитом Віткофф лише погіршить власне апаратне становище, яке і так складне, з огляду на регрес близькосхідного та українського треків.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Трамп виводить атомні човни у відповідь на ядерні погрози Медвєдева. Росіяни занадто часто вихвалялися концепцією «деескалації через ескалацію», тож отримали удар їхньою ж зброєю.

Загалом для Трампа буде корисно переконатися, що росіяни й після цього не наважаться на загострення ситуації. Якою б непереконливою не була атака США на Іран, подібні кроки допомагають Трампу ставати сміливішим і рішучішим.

Тож дякуємо Медведєву, який дає привід вкотре переконатися, що з «червоними лініями» Москви можна не рахуватися.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

ЄС має змінитися, або померти

Чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров та колишній міністр закордонних справ Литви Габріеліус Ландсбергіс написали статтю для Politico, у якій стверджують: ЄС досяг меж своєї моделі розвитку й нині виявився неспроможним ефективно реагувати на екзистенційні загрози.

Вони вважають, що ЄС продовжує діяти за інерцією, спираючись на повільну бюрократію та пошук компромісів, тоді як ситуація вимагає рішучої конфронтації з авторитарними режимами.

Автори наголошують: архітектура ЄС, яка створена в умовах військового захисту США, не готова до епохи, коли Росія, Китай та інші автократії ведуть системну війну проти Заходу. Європа втратила стратегічну суб’єктність, а залежність від США в обороні лише підкреслює її вразливість.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🔴Система консенсусу й уникнення конфліктів породила бюрократів, які здатні вести переговори, але не ухвалювати радикальні рішення у кризові моменти;

🔴ЄС виявився безсилим у війні Росії проти України: 18 пакетів санкцій не зламали економічну спроможність Кремля, а Путін продовжує фінансувати війну;

🔴Провал з постачанням обіцяного мільйона артилерійських снарядів контрастує з тим, як Північна Корея змогла швидко передати Росії такий самий обсяг боєприпасів;

🔴Настав час відмовитися від принципу одностайності, щоб блок не ставав заручником проросійських урядів на кшталт угорського;

🔴ЄС має надати Україні, Молдові, Грузії та Вірменії чітку й надійну перспективу членства, щоб не залишати їх у сфері впливу Москви та інших автократій.

Особливо резонує теза про принцип одностайності, який працював у часи, коли країни ЄС переважно рухалися одним курсом, поділяли цінності блоку та його геополітичний напрям.

Коли світопорядок вимагає швидкої реакції на безпекові виклики, одностайність перетворюється на ваду, здатну знищити ЄС у момент кризи.

Якщо залишити за дужками відсутність політичної волі, то питання конфіскації 300 млрд російських активів так само впирається у принцип одностайності. Це рішення ухвалюється на рівні Ради ЄС, де Угорщина цілком передбачувано блокуватиме його.

Звісно, у євробюрократії наразі немає мотивації ліквідовувати принцип одностайності. А навіщо? В Угорщині невдовзі може змінитися уряд, а там і Словаччина стане гнучкішою, опинившись наодинці.

Але це знову повернення до старих та небезпечних підходів, про які пишуть Каспаров і Ландсбергіс: домовитися або перечекати. Це не відповідає тим безпековим викликам, перед якими стоїть континент.

Так, проблема Угорщини може вирішитися сама собою. Але її місце може зайняти проросійський уряд Чехії. Тому чекати — не варіант. Зміна духу та принципів ЄС — останній шанс на виживання блоку.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Індія дарма ігнорує вимогу Трампа

Вчора в ефірі «Київ24» я припустив, що якщо Індія й надалі чинитиме опір вимогам адміністрації Трампа припинити закупівлю російської нафти, то на неї може чекати сценарій, подібний до європейського.

Брюссель теж гучно заявляв, що жодна країна не може нав’язати йому свою волю. Та зрештою ЄС був змушений погодитися на асиметричну угоду з Вашингтоном: прийняти односторонні тарифи, відкрити свій ринок і зобов’язатися купувати енергоносії зі США. Причина — залежність у сфері оборони та безпеки.

Індія перебуває в схожому становищі. Затяжна торговельна війна зі США для неї недоцільна, особливо на тлі протистояння з Китаєм і модернізації армії. Дайте індійським елітам 2-3 місяці, щоб відчути наслідки американських тарифів і вони самі прийдуть до правильного рішення.

Але у такому разі умови угоди зі США виявляться для Нью-Делі гіршими, ніж якби вони прийняли пропозиції Трампа з самого початку.

Якщо ж Нью-Делі нарощуватиме закупівлю російської нафти з подальшим реекспортом, Трамп може відповісти новою хвилею тарифів — уже проти тих країн, що фактично торгують російською нафтою під індійським маркуванням.

Ескалація для Індії — самогубна, якщо не зараз, то в стратегічній перспективі.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Без Китаю та Європи перемир’я неможливе?

Поки що не бачу сенсу робити якісь висновки щодо потенціалу зустрічі Путіна, Трампа і Зеленського. Єдине, що можна констатувати — уся ця плутанина з меседжами є заслугою Віткоффа.

Позавчора в ефірі Київ 24 я казав, що Віткофф є безпосереднім інтересантом «прориву» на українському треку.

Досі незрозуміло, що саме він почув у Москві та у якій формі передав цю інформацію Трампу. Сьогодні ввечері Білий дім має виступити з офіційною заявою з цього приводу. Можливо, ситуація хоч трохи проясниться.

Але мені незрозуміле інше. Як потенційні переговори [незалежно від формату] можуть бути успішними без участі Європи та Китаю?

Якщо йдеться про якесь перемир’я, то Європа і Китай мають бути частиною рівняння — частиною бодай якоїсь архітектури безпеки.

Присутність європейців має бути обумовлена тим, що саме вони беруть на себе довгострокові зобов’язання щодо фінансування та закупівлі зброї у США для України.

Що ж до Китаю, то в наших інтересах дочекатися фіналізації торговельної угоди між Вашингтоном і Пекіном, у якій Китай також повинен узяти на себе певні зобов’язання — щодо своєї участі або неучасті в підтримці російської воєнної машини.

Причому роль Пекіна тут є ключовою. Який сенс у такому перемир’ї, якщо Китай допоможе Росії відновити наступальний потенціал для нового удару — і при цьому отримає доступ до американських ринків?

Тому наразі я не бачу підстав для оптимізму. Усе це виглядає як чергова спроба Росії виграти час. Чи вдається їй це? Можливо, дізнаємось уже сьогодні ввечері — принаймні тому, що за кілька годин спливає дедлайн, встановлений Трампом.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Походу будуть міняти Аляску.

Якщо на Крим, Донбас, Запоріжжя та Херсонщину, то чим вам не «great deal»?

🇺🇸 Гамбіт Трампа