»ПОСВЯТА«

Via Intelligendi це простір для тих, хто хоче не просто вивчати віру, будувати стосунки з Богом, а вміти її грамотно, розсудливо і з усім милосердям та покірністю її захищати. На цьому каналі будуть пояснені основи віровчення, історія Церкви, викриття міфів з приводу християнства та еклезії, гострі моменти суперечок між християнськими конфесіями та дискусій.

Луки 5:30-32
Книжники ж і фарисеї обурювалися і говорили учням Його: навіщо ви їсте і п'єте з митарями і грішниками? Ісус же сказав їм у відповідь: не здорові потребують лікаря, але хворі; Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння.

Якщо ти хочеш поглибити свої знання з християнського, та, зокрема, католицького віровчення - це місце для тебе.

Наш основний канал | Бібліотека | Via Intelligendi

Зростання у вірі: оглашення, просвічення, тайновведення

63. Катехиза дорослих у Церкві перших століть відбувалася трьома етапами — через оглашення, просвічення і тайновведення.

Оглашення (грецькою — катехуменат) починалося з представлення нового кандидата християнській спільноті. За згодою спільноти кандидат ставав оглашенним — його ім’я «оголошували» в спільноті, і відтепер йому «проголошували» Святе Письмо. Він перебував у притворі храму, що був зовнішнім символом духовного стану оглашенного: він уже покинув світ, але ще не ввійшов до Церкви, у храм вірних.

Вислухавши під час Божественної Літургії Боже Слово і проповідь, оглашенні повинні були вийти з храму після молитви церковної спільноти за них — єктенії за оглашенних.

64. Оглашення розпочинало етап, коли оглашенні пізнавали віру та готувалися до Хрещення. Перед самим Хрещенням статус оглашенних змінювався на «просвічуваних». У передхрещальних катехизах їх навчали Символу віри та Господньої молитви «Отче наш». Завершувалися ці катехизи «Огласительним словом», яке виголошував сам Архиєрей.
65. Хрещення вводить у таїнство смерті й воскресіння Христа і є початком тайновведення (грецькою — містагогія). Ставши сопричасником Христових смерті і воскресіння, новоохрещений у Миропомазанні отримує печать дару Святого Духа, а в Євхаристії — поживу життя вічного.

66. Християнське тайновведення в нашій традиції виражається і просторово: Хрещення починається у притворі (хрещальні), Миропомазання звершується в храмі вірних, а Причастя — на порозі святилища. Новоохрещені зодягаються у світлі ризи (крижмо), які в давнину носили впродовж усього Світлого тижня. Ці ризи означають радість нового життя у Христі й очікування повноти зустрічі з Богом — у зновупришесті Христа.


🔗 Катехизм «Христос — наша Пасха» ст 35-36

Наш основний канал | Бібліотека | Via Intelligendi

Людина – на образ і подобу Божу

Книга Буття розкриває глибинний зв’язок людини з Богом:

«Сотворімо
людину на наш образ і на нашу подобу» - Буття 1:26

Святий Іриней
Ліонський, коментуючи ці слова, тлумачить:

«образ Божий – це Син;
на Його образ створена людина. І тому Син з’явився в останні часи,
щоб показати подібність людського образу із Самим Собою»

Саме на образ Христа – воплоченого Сина Божого – сотворено людину.

Бог – Первообраз

Людина, як образ Божий – завжди стремить до свого Первообразу:

«Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до тебе,
Боже» Псалом 42:2

це стремління святі отці називали прагненням. Людини досягнути «подоби Божої». За словами святого Григорія Ніського, богоподібність полягає в тому, щоб наша душа якоюсь мірою уподібнювалася до Всевишнього.
Святий Йоан Дамаскин вважає, що вираз на подобу означає уподібнення до Бога в чеснотах, наскільки це можливо для людини.
Кожна людина, яка приходить у світ, покликана уподібнитися до Бога, досягнути обожествлення:

«нам були даровані цінні й превеликі
обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи»2 Петра 1:4

Така участь у Божій природі є щастям людини. «Божої подоби» людина може досягнути лише у вільному виборі та згоді й у співдії Божою благодаттю, коли ум починає з великою насолодою сприймати благість Божу, тоді
благодать наче живопише на образі Божому риси богоподібності.

🔗 Катехизм «Христос — наша Пасха» ст 52-53

Наш основний канал | Бібліотека | Via Intelligendi

Людина – вінець творіння

Святе Письмо оспівує людину такими словами:

«Господи, що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш? Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук твоїх, усе підбив йому під ноги» Псалом 8:2, 5–7

Господь поставив людину володарем усього творіння:

«Нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі» Буття 1:26

Протягом шести днів Бог творив світ, готуючи його для людини. Як пояснює святий Григорій Ніський:

«Неприродно було начальникові з’явитися раніше від підлеглих; але після того, як було підготоване володіння, слід було показати й царя»

Створюючи людину, Господь увінчав нею творіння:

«У чому велич людини? Не в схожості до створеного світу, а в тому, щоб бути на образ єства Творця»

Святий Григорій Ніський навчає, що гідність людини полягає в тому, що вона перевищує все творіння, адже створена на царський образ Творця і вільно управляє своїми бажаннями. Сам Господь оберігає непорушну гідність людини та піклується про неї:

«Тобі все творіння для служіння Я сотворив: небо і земля тобі служать; небо – вологою, а земля – плодами. Для тебе сонце світить і гріє, місяць і зорі ніч освітлюють; для тебе хмари дощем землю напоюють, ріки приносять рибу, пустелі живлять тварин»

«Вдостоївши її образом Своїм, Боже, Ти поставив її в достатньому раю» (Анафора Літургії святого Василія Великого).

Людина – на образ і подобу Божу

Книга Буття відкриває глибинний зв’язок людини з Богом:

«Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» Буття 1:26

Святий Іриней Ліонський пояснює:

«Образ Божий – це Син; на Його образ створена людина. І тому Син з’явився в останні часи, щоб показати подібність людського образу із Самим Собою».

Саме на образ Христа – воплоченого Сина Божого – сотворено людину. Вона є «образом Образу», існує у Христі, в Якому усиновлена Богом.

Святі Отці навчають:
– людина є образом Первообразу – невимовного і безсмертного Бога;
– має розум, свободу та силу самовизначення;
– «образ Божий» у людині – це підстава її буття, існування і особистості.

🔗 Катехизм «Христос — наша Пасха» ст 51-53

Наш основний канал | Бібліотека | Via Intelligendi

Свобода і відповідальність людини

Господь покликав людину до святості у свободі й відповідальності:

Якщо тільки побажаєш – заповіді збережеш, і дотримати вірність – у твоїй добрій волі. Книга Сираха 15:15

Бог оселив людину в раю, дав їй свободу та заповідь для її осягнення, символом якої є заборона споживати з «дерева пізнання добра і зла»:

З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш. Буття 2:16-17

Цю заповідь святий Григорій Богослов тлумачить так:

Не для занапащення людини Бог посадив його [дерево пізнання добра і зла] на початку і не через заздрість заборонив їй наближатися до нього […], а через благість, якщо слушно цю заборону розуміти. Адже це дерево було, на мою думку, спогляданням, яке без жодної шкоди могли осягнути лише ті, чия духовність досягла достатньої досконалості

Творець, вільно з любові створивши людину, покликає її до любові найвищого, творчого вияву особи. Для цього Бог обдаровує людину свободою. Людська любов випливає з Бога як джерела, бо «Бог є любов» (1-е Iоанна 4:8). Свобода належить до Божого образу в людині, тому його благодать не відміняє свободи людини.

Найглибший вимір людської свободи полягає в тому, щоб добровільно обрати Бога й бути з Ним – це є добро; у тій же своїй свободі людина може й відкинути спілкування з Богом – це є зло. Бути вільним – це «здатність до вільного самовизначення». Зло не належить до творіння, воно з’являється, якщо людина відмовляється від вибору добра, тобто зловживає своєю свободою. Як Божий дар, свобода утверджується з кожним вільним вибором добра та обмежується узалежненням людини від зла119 внаслідок її відмови від добра.

Людина відповідальна за свій вільний вибір:

З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш. Буття 2:16-17

Ця Божа заповідь не обмежує свободи людини й не втручається у її вибір. Бог дарує заповідь для утвердження людини в добрі. Порушуючи заповідь, людина відкидає Бога й тим самим уводить у світ гріх, а з ним і смерть (До римлян 5:12). Споживаючи плід із «дерева пізнання добра і зла», людина втрачає доступ до «дерева життя», губить свій зв’язок із Богом:

Спілкування з Богом є життя і світло, а відокремлення від Бога – смерть

Коли Адам і Єва порушили заповідь, то розірвали свій зв’язок із Богом. Їхній вибір став причиною смерті, а «дерево пізнання добра і зла» – її знаряддям. Таким знаряддям смерті був і хрест, приготований на Голготі для Божого Сина Ісуса Христа. Він, однак, приймаючи смерть на хресті, перетворює знаряддя смерті – хрест – на «дерево життя»:

Хрест, бувши напоєний кров’ю і водою із нетлінного Христового ребра, розцвів життям для нас»121 і став хрестом животворящим

Церква літургійно свідчить про це у святі Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста (14/27 вересня), коли споглядаємо Животворящий Хрест у світлі Пасхи:

Хресту Твоєму покланяємось, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо

Господь добровільно взяв на Себе гріх світу, а хрест смерті переобразив у знак воскресіння, подолавши смертю смерть і даруючи нам життя вічне.

🔗 Катехизм «Христос — наша Пасха» ст 56-57

Наш основний канал | Бібліотека | Via Intelligendi

Сьогодні Свята Вселенська Церква згадує святого Папу Пія X

Святий Пій X, уроджений Джузеппе Сарто, походив із простої італійської родини. У 1903 році він став Наступником святого Петра й керував Церквою до 1914 року.

Папа залишив глибокий слід у житті Церкви: заохочував вірних до частого прийняття Святого Причастя, дозволив дітям раніше приступати до Євхаристії, реформував літургію та церковний спів. Його девізом було: «Відновити все у Христі» (Instaurare omnia in Christo).

Він помер 20 серпня 1914 року. У 1954 році був канонізований Папою Пієм XII.

Sancte Pie X, ora pro nobis

Союз Бога з людиною

Здійснення Божої Обітниці, виражене в союзі Бога і людини, мало свої історичні етапи:

Оце Я установляю Мій союз з вами і з вашим потомством після вас. Буття. 9:9

Союз Бога з Ноєм та його синами є таким першим етапом. Святий Іриней Ліонський наголошує на ініціативі Бога в укладанні союзу:

Яким чином могла б людина наблизитися до Бога, якби Бог не наблизився до людини? Веселка, яка з’єднує небо з землею, – видимий знак цього союзу. Ной і його потомство: Сим, Хам і Яфет – представники людства, усіх рас і народів, тобто людей, об’єднаних

за своєю мовою, за своїми племенами, у своїх народах. Буття 10:5

До нащадків Ноя – спадкоємців союзу з Богом – належав і Аврам. Бог наближається до нього та його роду, покликаючи стати «Авраамом» – батьком усіх віруючих, і дає йому обітницю:

Я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням. Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться. Буття 12:2-3

Численне потомство та обіцяна земля (Буття 13:15) – це знаки Божої опіки та здійснення Божої Обітниці:

Я зроблю союз Мій між Мною й тобою й розмножу тебе вельми-вельми. Буття 17:2

Цей союз Бог підтверджує також з Ісааком (Буття 26:3-4) та Яковом (Буття 28:13-15). У Єгипті нащадки Якова, як і обіцяв був Господь, виросли у великий народ (Буття 46:3), а вихід із Єгипту, перехід через пустелю та входження в обіцяну Богом землю підтвердили вірність Бога слову Своєї Обітниці. Після виходу ізраїльтян з єгипетської неволі, Господь на горі Синай укладає союз з Ізраїлем, обіцяючи зробити його

особливою власністю з-поміж усіх народів, царством священиків, народом святим. Вихід 19:5-6

Весь народ прийняв завіт, мовивши:

Усе, що сказав Господь, зробимо. Вихід 19:8

Умовою союзу для народу стає виконання заповідей (Вихід 20). На знак цього союзу Мойсей окропив народ кров’ю жертовних тварин, кажучи:

Це кров союзу, що уклав Господь із вами, згідно з усіма цими словами. Вихід 24:8

Бог постійно підтримує і захищає народ Обітниці. Якщо союз Бога з Мойсеєм творить Божий народ, то союз із царем Давидом є прообразом Царства Божого:

Я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство. Я скріплю його царський престіл навіки. Я буду його Батьком, а він буде Мені сином. Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки. 2-а Самуїлова 7:12-16

🔗 Катехизм «Христос — наша Пасха» ст 64-65

Наш основний канал | Бібліотека | Via Intelligendi

Свобода і моральна відповідальність людини

Свобода – це свідомий і добровільний вибір людиною Бога як Отця та прийняття Його покликання до участі у вічному житті Пресвятої Тройці. У сотворенні людина отримала здатність обирати й шляхом правильного вибору перейти до справжньої свободи. Лише свідомо й добровільно обираючи Бога, людина стає вповні свобідною, живе у свободі самого Бога. Людина в раю отримала Божу заповідь як дороговказ. Заповідь допомагає людині робити правильний вибір, дає можливість обирати істинну свободу. Божа заповідь є визволяючою, бо дає людині свободу. Правдива свобода ніколи не може бути протиставленою до Божої Істини та Закону або відокремленою від них. Христос навчає:

Коли ви перебуватимете в Моїм слові, ви дійсно будете учнями Моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас. Вiд Iоана 8:31-32

Святі Отці навчають, що внаслідок гріха прародичів ми втратили повноту свободи, тобто стали схильними обирати зло. Через це людина опинилася в рабстві гріха, з якого її може визволити лише Спаситель. Христос – Дорога, Істина і Життя (Від Іоана 14:6) – відкрив дорогу до Отця у Святому Дусі й указав людині шлях істинного визволення та зростання в божественній свободі. Педагогом до Христа Спасителя був Закон Мойсея (пор. Гл. 3, 24), виражений у Десятьох Божих заповідях, даних Богом на горі Синай (Вихід 20; Второзаконня 5:6-21):

Я – Господь Бог твій. 1. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене. 2. Не взивай намарне імені Господа Бога твого. 3. Пам’ятай день святий святкувати. 4. Шануй батька твого і матір твою. 5. Не вбивай. 6. Не чужолож. 7. Не кради. 8. Не свідчи ложно на ближнього твого. 9. Не пожадай жінки ближнього твого. 10. Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого

Людина як істота розумна є здатною усвідомлювати мету й наслідки своїх вчинків. Зростаючи духовно, християнин у спілкуванні зі своїм Творцем дедалі глибше усвідомлює та пізнає себе і розуміє, що вчинки можуть або наближувати його до Бога, або віддаляти від Нього. Таке «ходіння перед лицем Божим», тобто життя в постійному спілкуванні з Богом, і є основою християнської свідомості. Людина наділена особистою волею та керує собою, тому її моральні вчинки мають добровільний характер. Кожне добровільне рішення людини визначає те, якою вона стає. Наприклад, хто відважується на вчинок героїчної любові – стає героєм, а хто добровільно погоджується вчинити вбивство – стає вбивцею. Існує нерозривний зв’язок між моральною цінністю кожного окремого вчинку людини й остаточною метою її життя.

Остаточна мета – це покликання до вічного життя в Пресвятій Тройці; а основний вибір християнина – це добровільна відповідь Богові у вірі на це покликання. Цей вибір є основою усіх інших життєвих рішень. Окремі вчинки мають випливати з цього основного християнського вибору та щоденно виявляти й підтверджувати його. Кожен моральний вчинок скерований до конкретно визначеної мети. Моральний вчинок є добрим, якщо його мета збігається з остаточною метою християнського життя та наближає людину до участі в Божому житті.

Якщо мета вчинку не скерована до Бога, то вибір такого вчинку робить морально злими та гріховними як саму дію, так і її виконавця. Моральне добро чи гріховність людських вчинків оцінюємо на основі змісту дії (що конкретно особа хоче вчинити), мети (для чого особа хоче вчинити свою дію) і наміру (який конкретизує вибір людини та скеровує її особисту волю до поставленої мети). Важливими є теж обставини, в яких людина здійснює свої вчинки, оскільки вони можуть впливати на більшу чи меншу особисту відповідальність за вчинене.

‾˙☩˙‾

_.☩._

Християнинові важливо розуміти, що саме він чинить і чи це не суперечить його основному виборові та Божим заповідям. Якщо зміст дії людини відповідає її покликанню до святості, то її вчинок є морально добрий. Намір – це скерування особистої волі до визначеної мети. Він розкриває внутрішню причину вчинку, виявляє, чому людина чинить те діло. Намір завжди є внутрішнім виміром вчинку особи, однак він не завжди виявляється назовні. Намір може лежати в основі не лише однієї дії, – він може скеровувати до обраної мети низку людських вчинків. Мета вчинку – це відповідь на питання, для чого особа щось чинить; це очікуваний результат, якого вона прагне досягнути своїм вчинком.

Наприклад, людина прагне дати милостиню (намір), для цього жертвує якусь суму зміст, щоб допомогти ближньому мета. Якщо хоча б один із критеріїв моральної оцінки людських вчинків – зміст, мета чи намір дії – суперечить остаточній меті християнського життя, то такий вчинок треба вважати гріховним. Помилково оцінювати моральність людських дій, беручи до уваги лише наміри, що їх започатковують, або мету, яку людина намагається осягнути. Вчинки, які суперечать Божим заповідям, є гріховними та руйнівними для особи, що їх скоює, через сам зміст таких учинків (убивство, перелюб і т. ін.), незалежно від наміру, мети чи обставин. Обставини дії (середовище, суспільний тиск, примус) впливають на моральну цінність вчинку, але не визначають її.

🔗 Катехизм «Христос — наша Пасха» ст 232-235

Наш основний канал | Бібліотека | Via Intelligendi

Святе таїнство Євхаристії

Святе таїнство Євхаристії – це третє з Таїнств християнського втаємничення, в якому новоохрещений, що народився у Христі й сповнився Святим Духом, причащається Тіла і Крові Христа на святій євхаристійній Трапезі. До таїнства Євхаристії приступаємо протягом усього життя, адже через нього ми постійно зростаємо в благодаті богосинівства, яку прийняли в Хрещенні та Миропомазанні, тому наша Церква й причащає новоохрещеного. У Святому Причасті Христос дарує нам Самого Себе, Своє Тіло і Кров, на поживу для зростання в новому житті. На Тайній Вечері Христос віддав Себе за нас, щоб ми могли дарувати своє життя за ближніх, як Він його дарував (пор. Йо. 13, 34). Причащаючись Господнього Тіла і Крові, ми отримуємо завдаток вічного життя:

Хто тіло Моє їсть і кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня. Вiд Iоана 6:54

Через Причастя Тіла і Крові Христа ми вже маємо вічне життя, повнота якого явиться у славному зновупришесті Христа. Тому що Він дарував нам Свій власний образ і Своє власне дихання, а ми їх не зберегли, Він сам бере участь у нашій бідній і немічній природі для того, щоб нас очистити й учинити нетлінними та знову зробити учасниками Його Божества

Пресвята Євхаристія найповніше виявляє і творить нашу спільність і з Богом, і з людьми. Усі, хто причащається Христа, стають «одне в Христі тіло, кожен один одному член» (До Римлян 12:5) тобто єдиною Церквою:

Тому що один Євхаристійний хліб, – нас багато становить одне Христове тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі. 1-е до коринтян 10:17

Це саме сповідуємо в Анафорі Літургії святого Василія Великого, коли просимо:

Нас усіх, що від одного Хліба і Чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого

Святий Йоан Дамаскин навчає:

Причастям це таїнство називається тому, що через нього ми причащаємося Божества Ісуса. А сопричастям воно називається – і дійсно є – тому, що через нього ми входимо в сопричастя з Христом, беручи участь як у Його тілі, так і в Божестві. Водночас, через це Таїнство входимо в сопричастя і єднаємось одні з одними, бо як ми причащаємось одного хліба, так усі стаємо єдиним Тілом Христовим і єдиною Кров’ю та членами одні одних, будучи співтілесними Христові

🔗 Катехизм «Христос — наша Пасха» ст 143-144

Наш основний канал | Бібліотека | Via Intelligendi

Євхаристія – Тіло і Кров Христові

На тайній Вечері Ісус Христос явив незбагненне таїнство Свого тіла: у воплоченні Він прийняв тіло від діви Марії, у Євхаристії подає його Своїм учням для споживання, щоб у церкві тілом Його стало все людство й усе творіння. Святий Йоан Золотоустий пояснює Христовий дар на тайній Вечері, мов переповідаючи Христові слова

Я [Христос] захотів бути вашим братом; ради вас я причастився [вашої] тіла й крові, і це тіло і кров, через які я став одним із вас, я знову подаю вам

Божественна Літургія є спомином, триванням тайної Вечері: «Вечері твоєї тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми». Як на тайній Вечері Христос причащав апостолів своїм тілом і кров’ю, так на Літургії Він причащає нас:

Коли бачиш, що священик подає тобі Святі дари, то думай, що робить це не священик, а сам Христос простягає до тебе руки

Ікона Причастя апостолів, як і ікона тайної Вечері, зображає те, що відбувається на Літургії: Христос причащає Своїм тілом і кров’ю апостолів, які представляють усіх вірних. на Літургії перед Причастям священик молиться:

Сподоби нас могут ньою твоєю рукою подати нам пречисте твоє тіло і чесну кров, а че рез нас усім людям

на Літургії Христос причащає нас, як і апостолів, не простим хлібом і вином, а правдивим Своїм тілом і кров’ю. «Хліб і вино [Євхаристії] не є лише образом тіла й крові Христа – хай так не буде! – а саме тіло Господнє обожествлене»330. церква урочисто сповідує і навчає, що на Літургії приймаємо правдиве тіло Христове – запоруку того, що й церква є тіло Христове:

Тож аби не тільки любов’ю, а й самим ділом бути нам членами Христового тіла, будемо причащатися того тіла. І це діється через поживу, що її дав Христос, щоб виявити свою велику любов до нас. тому з’єднав Самого Себе з нами, даючи нам Своє тіло, щоб ми не творили нічого іншого, як тільки тіло, з’єднане з Головою. І це є ознакою найсильнішої любові

Правдивість тіла і крові Христових є запорукою надії на воскресіння наших тіл:

Як можуть вони [гностики] говорити, що наше тіло, яке кормилося тілом Господа і Його кров’ю, підлягатиме зотлінню й не братиме участі в житті [вічному]? Хай вони змінять своє вчення або перестануть приносити згадані [дари]. наша наука співзвучна з Євхаристією, і Євхаристія підтверджує її. наші тіла, через прийняття Євхаристії, уже не тлінні, а мають надію на воскресіння для вічності

🔗 Катехизм «Христос — наша Пасха» ст 144-146

Наш основний канал | Бібліотека | Via Intelligendi

Земне і Небесне

У Христі поєднано дві природи – Божа і людська, тому в Євхаристії

земний хліб по прикликанні над ним Бога не є вже звичайний хліб, а Євхаристія, що складається з двох дійсностей – земної і небесної

Єдність земного і небесного в Євхаристії святий Йоан Дамаскин пояснює на прикладі розжареного вугілля:

Вугіль – не просте дерево, а поєднане з вогнем; так і хліб Причастя – не простий хліб, а поєднаний з Божеством. Бо тіло, поєднане з Божеством, – не одна природа: одна належить тілові, а друга – поєднаному з тілом Божеству. Тому це й те разом – не одна природа, а дві Христос подає Своє Тіло і Кров у доступний для людини спосіб: Тому що в людей звичайним є їсти хліб і пити воду й вино, Він поєднав із ними Своє Божество й учинив їх Своїм Тілом і Кров’ю, щоб через те, що звичне й згідне з природою, ми стали тим, що понад природою

Освячення Дарів

Христос установлює Євхаристію, учинивши хліб і вино Своїм Тілом і Кров’ю, щоб переобразити Духом Святим тих, хто причащається, «у співтілесних і співкровних» із Ним. Святий Йоан Золотоустий, тлумачачи слова святого апостола Павла:

Тому, що один хліб [споживаємо], – нас багато становить одне тіло. 1 до Коринтян 10:17 – зіставляє освячення Дарів із переображенням причасників: Чим є цей хліб? – Тілом Христовим. Чим стають ті, хто причащається його? – Тілом Христовим. І нема багато тіл, а одне тіло

Святі Отці Церкви навчали про Євхаристію на підставі воплочення Божого Сина:

Якщо сам Бог-Слово, забажавши, став людиною та з чистої і непорочної крові Святої Приснодіви вчинив для Себе тіло, то хіба Він не може вчинити хліб Своїм Тілом, вино й воду – Своєю Кров’ю? Якщо ти шукаєш [хочеш пізнати] спосіб, яким це стається, то тобі вистачить почути, що це стається за співдією Святого Духа, подібно як співдією Святого Духа Господь для Себе й у Собі вчинив тіло від Пресвятої Богородиці; а більше ми нічого не знаємо, за винятком того, що Слово Боже істинне й дієве та всемогутнє, а спосіб – недослідимий

Святі Отці, не досліджуючи способу освячення євхаристійних дарів, наголошують на правдивості поєднання у цих дарах небесного із земним, як і в Христі поєднані Його Божа і людська природи. Завдяки цьому, причащаючись Тіла і Крові Христа, і ми правдиво стаємо одним Тілом з Ним

🔗 Катехизм «Христос — наша Пасха» ст 146-147

Наш основний канал | Бібліотека | Via Intelligendi

Євхаристійне приношення

У Євхаристії Христос дарує нам участь у Його боголюдському житті з милостивої любові, а не через наші заслуги. Найвищим виявом цієї любові є кривава жертва Христа на Голготі, спомином якої є літургійна безкровна жертва – Євхаристія.

Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти. 1 Петра 1:1-25

Христос дарує нам Самого Себе, щоб ми відповіли Йому взаємним даруванням. На слова Христового дарування: «Прийміть, їжте… Пийте з неї всі…» – ми відповідаємо, приносячи себе і дари: «Твоє від твоїх Тобі приносимо…» – задля всього, що Він для нас учинив. На Божественній Літургії ми чинимо спомин Христового приношення-дарування, щоб відповісти нашим приношенням-даруванням: Христове є вічне й завжди присутнє, а наше потребує постійного відновлення і поглиблення.

На Літургії молимося:

Зроби нас здатними приносити Тобі дари й жертви духовні, [ щоб була Тобі благоприйнятна жертва наша

Ця жертва полягає в тому, що ми «віддаємо наші тіла як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від нас розумну» В анафорі ми це виявляємо у словах, у Причасті звершуємо споживанням, а після Божественної Літургії – усім нашим життям

🔗 Катехизм «Христос — наша Пасха» ст 147

Наш основний канал | Бібліотека | Via Intelligendi