Л: Ото, що ти сьогодні пишеш… Оті всякі в інстраграмах — мені показали люди. Ти не боїшся бога?
М: Владика, не боюсь зовсім.
Л: А ти нєвєруючій?!
М: Ні-ні. Владико, в мене нема страху, що я неправий.
Л: А в чом ти правий? Коли ти крав у Лаврі, я приходив, ти робив, що хотів. Ти мав страх тоді?
М: Владика, я не крав!
Л: А що ти робив?
М: Працював на послушаніє.
Л: І послушаніє я тобі ставив обманювати. 300 тисяч доларів із Казахстана?
М: Владика, не вірте Феодорі. Повірте мені…
Л: А я, слухай, я тобі прочитаю: «Ті, хто підтримав путінську війну проти України, повинні бути відлучені від причастя на декілька років».
М: Ну вони учасники кровопролиття. Тому що Путін пішов на Україну, він обʼявив…
Л: А ти не чув, коли кричав: «Путін — хуйло!». Ти не думав, що ти робиш?
М: Тому що він зараз дійсно хуйло, владика.
Л: А ти хто?
М: Я монах Києво-Печерської лаври.
Л: До сьогоднішнього дня.
М: Будь ласка!
Л: До сьогоднішнього дня. Я тобі запрещаю в богослужінні. Тому що ти, якщо монах, ти повинен закрити двері свого серця і заглянути в нього. Ти вор лаврський. Ти блуднік зі своєю подругою…
М: Будь ласка, говоріть, що хочете. Я перед богом ходив і ходжу, владико. І вас любив і поважав завжди.
Л: Не треба мене любити.
М: Владико, я кажу як є. Я чесно кажу.
Л: Якби ти мене любив і уважав як ігумена, ти не був би тим хуйлом, яке ти пишеш людям.
М: Владико, це моя совість пише. Не я.
Л: Твоя совість — вона глуха. Це я зараз тобі кажу. В тебе совісті не було, коли ти крав…
М: Я вас поважаю та люблю….
Л:Не треба мене поважати, ти поважай себе.
М: Але без совісті я не можу бути своєї.
Л: В тебе її ніколи не було.
М: Владико, ваше право шо казать, я ж не спорю. Що вважаєте, кажіть. Але я кажу, як є.
Л: Ти памʼятаєш монашеский постриг? Візьми прочитай. А завтра прийдеш до мене після акафесту. Це буде наша з тобою остання [зустріч]. Тому що ти, скотіна, робиш разом із Полікарпом і з другими бунт у Лаврі. Монах істінний — він молиться не за Путіна, він молиться за весь світ. І Путін нічого не поганого не зробив мені, то щоб ти його (нерозбірливо)…
М: Владико, ну от послухайте мене. Я вас дуже люблю…
Л:Мені нема що слухати! Ти не був у Луганську?! Я не проти Путіна і не проти України.
М: Якби ви мені дали слово. Я до вас з любовʼю, чесне слово, повірте. В мене нема до вас ненависті.
Л: Я просто дивлюся і ужасаюся вашому бездарʼю. Ви прийшли в церкву…
М: Я завжди ходив перед богом і жив по совісті, повірте.
Л: Ти ніколи не ходив перед богом. Тому що злодій не може бути перед богом чистий.
М: Владико, кажіть, що хочете. Я кажу, що я не крав.
Л: Я тобі можу підняти. Тобі покликати Єронтія?
М: Та кличте кого завгодно! Все, що було, воно залишилось у Лаврі. У мене немає ні копійки.
Л:Ти пізніше передав навіть ту трубу, яку ти купив для своїх… (нерозбірливо)
М: Владико, кажіть, що хочете. Але якщо я скажу, що я крав, то я збрешу.
Л:А ти просто брав?
М: Я не крав, владико. Всі гроші, що в мене були, вони в лаврі.
Л:Іуда тоже не казав, що він крав. Тільки потім кинув серебренники… Да будуть вони тобі оті слова до сьогоднішнього вечора — хай повернуться і твоїй всій родині.
М: Владико, зупиніться!
Л: Це ти зупинися! Ти священник! Ти бидло, а не священник!
М: Що хочете кажіть. Але я з брехнею не можу погодитися.
Л:Да будь ти проклят!!!

Жінка: Це надо щоб було порозуміння друг з другом.
Лебідь: А цим і не буде, тому шо оці придурки, які там в Америці, маразмат один і другий, ми молимся за мир в Україні і тут же зброю пхає. Такі, цей, осуждають патріарха, чого ж ви Папу не осуждаєте, який явно воює на стороні агресора, на стороні фашистів, «агресор» це слово таке… Поставляють сюди зброю, посталяють бандитів проти свого народу. Я ж тоже не вчорашній і бачу і знаю. Поетому так воно. Як убʼють, мать, то молися.
Жінка: Я вчора тоже так, господи, говорила з Ксенією, з бухгалтершою нашою. Ой, шо вам сказать. Хоч порозуміння хай на тій стороні і на цій, щоб не страждали люди.
Лебідь: Так на тій стороні розуміють і ждуть, тільки на цій ніхто не розуміє. Понімаєш от брешуть. Розстріляли вчора машину наших людей, просто людей, бо вони думали, що їде агресор. Який агресори в Києві? Ти ж ви охороняєте з усіх сторін. Який агресор їм пише, що я сохраняю оружиє. Я протів оружия. Я взагалі осуждаю того придурка, який дав указ роздати оту зброю, випустити тюремщиків. Це унічтоженіє України.
Жінка: Да, два дня назад ішов з оружиєм сцикун, наркоман з собакою пʼяний по всій дорозі. Віктор каже: хай пройде, потім поїдем, бо боїмося.
Лебідь: Вчора в Чернівцях мені подзвонили, зайшли двоє з автоматами, набрали шо хотіли, показали автомат і вийшли. Кто был никем тот стал всем (рядок із гімну комуністичного «Інтернаціоналу» )
Жінка: Да.
Лебідь: А ти робиш. Хай помоляться разом з нами. Господь спасе тих, кого счітає нужним.
Жінка: Господи хоч би воно все бистріше закінчилося. Переговори тепер аж через три дня. Чого ж так довго, аж три дня ждать.
Лебідь: Ну потому шо в Америку довго треба ждать отвєта. А ті ж утікли всі американці. Тепер треба розказати як себе вести. От пишуть в ютубі, лупанули по тих лабораторіях американських в Києві та Одесі, щоб аж їх пиль розлетілася, якщо вона радіоактивна, то на дурних американців…

Жінка: Вот Путин виноват і Кирилл виноват. Кто будет стоять отвечать. Я сама грешна.
Лебідь: А ви спросите, а я с вами не в одном котле сижу (нерозбірливо) Подите к нему, к Путину (нерозбірливо) Ви так кричали всякую гадость на Путина. Чего ж ви не сказали, что наши плохо поступают?!
Жінка: Вчера там накинулась на меня: «Уйди отсюда с храма». Да кто ти такая, бл..дь. «Ты на нашей земле тут». Я говорю, земля господняя, не твоя, говорю. Ты попадешь в землю или не попадешь — никто не знает.

Чоловік (бідкається через війну): За шо то нам, за шо…
Лебідь (здивовано): А шо нема хіба за шо? Харашо порозмисли. Сам подивися… Що спішили до церкви?! Що співали на Хрещатику?! Як не як… Я протів те, що зараз робиться з їхньої сторони. Бо зараз тут ці чеченці, ці все страхіття, що робиться. Але ж тоже не треба дражнити собаку. Якщо ти маєш гарного пса, а буде ходити якась шмакодявка і буде дражнити, то пес як вискоче, що буде?…
Лебідь: От і все. Якби совість мали, пост якийсь. Але ті тоже…
Чоловік: Ніхто не поступиться зараз вже. Ні одні, ні другі.
Лебідь: Ну понімаєш… Ті не поступляться, бо знають за собою сили, мають чим. І вже сьогодні Херсон благовіствуй радость вєлію. Там уже прапора російські скрізь і все, все, все, а сюди… І люди довольні. Люди довольні! Он показують, я то не вмію, слава Богу, і не хочу. А показують по інтернеті. Ось і всьо. Ніхто не поступляться… Колись казали «буде війна Америки з Росією до останнього українця». Ще небагато осталось… Через те я кажу, що не будь у Львові… Не будь у Львові, зразу прєдупреждаю… Не будь десь близько, де є якась частина, там щось таке, якийсь завод.

Лебідь: Хто зна, що воно буде. Дивився сьогодні в Донєцк запустили ету «У» нашу… Начинена була желєзними шаріками. Там людей до 30 повбивав.
Співрозмовник: Де-де?
Лебідь: У Донєцк Україна запустила.
Співрозмовник: Вбивають людей…
Лебідь: Люди там страшне. Лежать. Нога вибита, рука вибита. Боже-боже, які сволочі. І нема на них суда божого.
Співрозмовник: Буде тіки не зразу.
Лебідь: Ну да.
Співрозмовник: Буде тіки не зразу.
Лебідь: Нічьо, прорвьомся!
Співрозмовник: Да, а так всьо хорошо.

Лебідь: Переговоры… Думаю… Чтоб не было после удара и по Ужгороду.
Жінка: Да, я тоже так думаю, владыченька! Потому что это же тоже Украина. Вы понимаете?
Лебідь: Ну там это все не Украина, будем говорить.
Жінка: Ну да.
Лебідь: Там никто Украиной и не дышит. Там все Польша, там Венгрия, там вот, но все равно территориально это Украина, а народ там далеко не украинский.
Жінка Да, я согласна, владыченька.
Жінка: Я смотрела, что Лавру обстреляли, владыченька.
Лебідь: Не Лавру там. Но просто бомба положена.. (нерозбірливо) Потому что президент запретил наш делать какие-то распри между людьми. Ну, это националисты это делают.

Лебідь: Не надо мать, не надо поневиряться. Мы никому не нужны.
Жінка: Вот это правда.
Лебідь: Потому что Америка воюет с Россией до последнего украинца.
Жінка: Да! Да! О! О!
Лебідь: Вон Польша что вытворяет с нашими, в Румынии. А в Закарпатье вообще, говорят, — страшный суд.
Жінка: Да-да-да!