Ed Wood (1994)
dir. Tim Burton

Ще один чудовий фільм-коментар на індустрію, тільки тепер складні стосунки героя зі світом навколо мають зовсім іншу температуру, ніж те, що було у тому ж The Substance текстом вище.

Для мене головна цінність Ed Wood у тому, що це байопік, який не намагається бути надмірно драматичним та серйозним. Фільм не видавлює з глядача жалість до трагічної долі героя і ставиться до неї більше з іронією та гумором. Особливо в кульмінації та на прекрасних фінальних титрах.

Всередині фільму жодної документальності — лише мотив щирого бажання слідувати своєму духу та збирати навколо однодумців!

До того ж сам Ед Вуд і справді чарівний. З радістю б змонтував його фільм.

Ну або ваш. Ні, серйозно, кличте мене як монтажера на ваші проєкти. Я зараз відкритий до пропозицій!

Історія про т.зв. найгіршого режисера у світі найбільш не Тимобертонівський, і водночас найбільш Тимобертонівський фільм у його кар'єрі. Майже всі його історії про вигнанців з унікальною перспективою на світ навколо, і мені до душі, як у своїх фільмах Тім Бертон відчуває багато співчуття до таких героїв.

Але коли такий персонаж режисер... це багато що змінює. Особливо для самого Бертона, який абсолютно точно рефлексуючий автор. Чи це фільм про самого себе? А чом би й ні?

Sunshine (2007)
dir. Danny Boyle

Для мене Sunshine завжди був особливою науковою фантастикою. І фільмом у цілому.

Денні Бойл створив справжній шедевр для фанатів сенсорних відчуттів. У фільму якоїсь неймовірної краси музичний ритм, який досягається загадковим саунд-дизайном, який кличе кудись у далечінь (сигнал біди "Ікара-1" один із найбільш пронизливих витворів звукового мистецтва), масштабним танцем із форм (планет, станцій, антен, перегородок та інтерфейсів), а також монтажем, що проникає під шкіру (привіт, сцена з 25-м кадром) та вибором лінз (коли у тебе лиходій відчувається божеством через оптичний дисторшен — це прекрасно!).

Який би жанр не взяв Бойл, завжди є ракурс, який глядач ще не бачив. З концепції "Наше Сонце гине і ми маємо скинути на нього астро-бомбу, яка, теоретично, врятує зірку, а разом і нашу планету" висунуто все і навіть більше (привіт сценарій Алекса Гарленда).

Я розумію, що третій акт раптово стає божевільним і для когось це може бути сильним мінусом — для головних героїв і так достатньо загроз, навіщо робити ще одну та менш масштабну. Але у фільмі червоною лінією проходить конфлікт духовності та прагматизму. І третій акт, як боротьба з поїхавшим втіленням самого Сонця, повністю виправдовує ці ідеї.

Окремо хочу відзначити, як багато у фільмі медитативності (не без допомоги скора від Джона Мерфі та Underworld): сцена зі спостереженням за Меркурієм, маленький паросток у руках героїні Мішель Єо, кімната з голограмами... навіть сонячний вітер, який без проблем може знести персонажа на смерть, знято як щось надзвичайно красиве та варто того, щоб побачити один раз, а потім попрощатися з життям.

Якби на Letterboxd було б п'яте місце в списку улюблених, цей фільм негайно б туди потрапив. Всією душею люблю Sunshine і вважаю його неймовірно недооціненим!

House (1977)
dir. Nobuhiko Obayashi

У kaptainkristian є прекрасне відеоесе про цей фільм, і я навряд чи щось зможу додати до історії про те, як один із найвпливовіших і візуально божевільних хорорів написала 10-річна дочка режисера.

Для тих, хто не знає, що взагалі таке House, то так, у вас є відео вище. Але для контексту цього посту я проговорю ось що: уявіть собі фантасмагоричний колаж з усіх дитячих страхів у вигляді найшвидшого монтажу, який може собі дозволити кіно, потім загорніть це все в сюжет з Evil Dead про одержиму хатину, а головних героїнь зватимуть Gorgeous, Kung Fu, Melody, Sweet, Fantasy... плюс, знімаючи House, режисер хотів зробити фільм схожий на Jaws Спілберга. Але у підсумку зняв це ❤️

Кожна ситуація у фільмі пропущена через дитячу призму. Тому в мене є стійке відчуття, що ЖОДНЕ з творчих рішень на етапі виробництва не було піддано сумніву і дійшло до екранів.

Неперевершено!

P.S. Оригінальна Suspiria Ардженто і House вийшли в один рік. Це так, до слова.

3/4

Transformers One (2024)
dir. Josh Cooley

Можливо це найкращий (анімаційний) фільм про Трансформерів сьогодні!

Так само, як анімаційна повнометражка 1986 року безперечно вплинула на всі подальші (майже) 40 років франшизи, так і Transformers One, абсолютно точно вплине на наступні десятиліття франшизи про великих роботів. І скоріше за все немає жодної випадковості в тому, що обидва мультфільми провалилися в прокаті.

Головне і, безумовно, приємне здивування від Transformers One полягає в тому, як прогресують події на екрані. Це тільки здається, що ти дивишся дурненький мультик із великою екшен сценою наприкінці. Ну... тобто так, сцена є, і роботи й справді красиво б'ються. Але водночас Transformers One досить глибоко, для мультфільму за мультимільярдною франшизою для дітей та підлітків, копає у дорослі теми. Тут і про соціальну нерівність, і про жахи державної пропаганди та рабства, щоб нижчий клас залишався неосвіченим і задоволеним своїм становищем, і про медіа-пропаганду та неможливість вплинути на своє життя...Ну і, звичайно ж, про те, як Оптимус Прайм та Мегатрон стали культовими персонажами з крутими дизайнами.

Мультфільм усе ще дуже студійний, але в правильних пропорціях. Він знає, як потішити старих фанатів франшизи (особливо якщо в них усе ще живе 9-ти річна дитина) і тих, хто нічого не знає про Трансформерів, але хоче класно провести час.

Анімаційним гікам тут теж раді! Дуже сподобалося, як реалізований анімаційний стретчінг — техніка "розтягування" персонажа або його кінцівок під час руху для створення переконливої ілюзії. Скажімо, у 2D анімації під час условного замаху рукою стретчінг може виглядати як розмиття під час руху, або невелике подовження пропорцій. Що фізично й анатомічно може бути неможливо, але в контексті анімації достовірність не порушується.

У Transformers One пішли ще далі і під час руху кінцівкі робота розтягуються МЕХАНІЧНО, через що і створюється ілюзія правдоподібного руху не тільки на рівні анімації, а ще і на рівні фізичного об'єкту всередині світу самого мультфільму. Це дуже здорово виглядає і що більше я думав про це, то більше мені було цікаво дізнатися про режисера.

Ним виявився автор Toy Story 4, який неймовірно класно розуміє, що таке іграшки і як їх можна поміщати в незвичайні ситуації. Адже роботи в Transformers One справді виглядають і відчуваються іграшковими, але з таким ступенем пропрацювання нюансів руху, що дуже хочеться думати про них, як про щось справжнє. Цікаво, що в цій франшизі вже є погляд на Трансформерів як на іграшки від Тревіса Найта в Bumblebee. І в live action це теж спрацювало.

Плюс каст явно грається зі своїми ролями і щиро отримує задоволення. Те, як наприкінці голос Кріса Гемсворта не відрізнити від Пітера Каллена, постійного актора озвучення Оптимуса Прайма, — викликає багато запитань щодо того, наскільки голос талановитого австралійця недовикористаний в озвучці.

Загалом, якщо ви шукали Revenge of the Sith у світі Трансформерів, то цей мультфільм дуже сильно на вас зачекався!

4/4

Сьогодні ввечері зроблю стрім для всіх, хто підтримує мене фінансово на Патреоні. Відповім на запитання, розповім про подальші плани та стан Ютубу сьогодні, а також разом порефлексуємо щодо реальності навколо 🫠

Тик: https://www.patreon.com/posts/115716870

Це мій спосіб подякувати всім, хто підписується на Патреон, та підтримати з ними контакт.

Приєднатися до стріму можна з мінімальної суми. Запис буде доступний, але вже за інший рейт 😏

Залишу тут без контексту цей загадковий артефакт з нещодавньої прямої трансляції для Патреона. Запис вже є.

А 13 листопада каналу виповнюється 9 років! 👀

Ми точно з вами всіма побачимося вже на трансляції на Ютубі. І хто знає, який артефакт залишиться після цієї зустрічі!

Через декілька годин почнемо!

https://www.youtube.com/live/SegpGJTRYrY

Ось такий вийшов артефакт після етеру (я вивчив нове слово, дякую)!

Тепер спробуйте знайти всіх Ґодзілл на цьому зображенні! Як правильно сказали в чаті під час трансляції — відбулася лагідна ґодзілізація.

Все ще не віриться, що каналу вже 9 років 🫠

Не все йшло за планом: про донат я дізнався надто пізно, але дякую що допомогли налаштувати і продовжували донатити; свічки... ох, це просто максимальна пожежна небезпека (але я чекаю на 10 годинну версію, де я намагаюся їх задути); а ще малювати та розповідати одночасно це все ще навичка, яка не завжди мені дається.

Але, незважаючи на це, ми дійсно з вами класно провели час. Пиріг був просто неперевершений. А ваша підтримка та участь у житті каналу безцінні. Дякую, я дуже зарядився! ✨

Запис вже доступний.