Один зі способів розібрати візуальний стиль Arcane на складові, це почати шукати щось схоже у стімпанку і міському фентезі. Але набагато краще дивитися в бік плакатів та Ар-нуво/Ар-деко.

Це роботи чеського художника, ілюстратора та ювелірного дизайнера Альфонса Мухи, який особливо прославився наприкінці 1800 років.

М'які пастельні кольори, вишуканий декоративний стиль, німби, квіти, орнаменти та особливий акцент на позі і фігурі — все це зробило роботи Мухи такими прекрасними!

У центрі цих плакатів практично завжди образ міфологічної загадкової жінки — Муха надихався середньовічними та кельтськими міфами, що допомагало йому робити великий акцент на романтизованому образі у своїх роботах.

Мені дуже подобається ця м'якість і водночас монументальність у його плакатах. Завдяки романтизації виникає відчуття, що це образи з якогось не нашого, але все ж таки чимось близького до нас світу.

У персонажах Arcane я відчуваю щось схоже. Особливо те, як Fortiche теж робить акценти на позах. Характери та зовнішність героїв багато в чому побудовані на контрастах — вони часто помиляються, приймають рішення на основі емоцій... загалом усе як у людей. І це класно приземляє героїв. Але візуально вони все одно десь не з нами та все ж таки ближчі до ідеального міфу.

Особливо жінки — мені дуже подобається, як вони написані в серіалі, і класно, що візуально цей міфічний стиль підкреслює їхні характери і арки.

До речі, з містами у Arcane теж є цікаве розділення та контраст: Пілтовер ближче до Ар-деко, де більше суворої закономірності та геометрії. Тобто більше контролю. У той час як Заун ближче до Ар-нуво, більше природних, м'яких і хаотичних ліній.

Змонтував музичне відео для японської виконавиці ✨ Серйозно, вчитайтеся в цей текст ще раз, бо я в захваті!

Продакшен був у Токіо з невеликою командою, яка дуже вірила в те, що буде класно, навіть без великого бюджету (бо його не було, хех). Зате були талановиті люди, яким я дуже вдячний за можливість попрацювати на такому проєкті!

Про що кліп? Мені подобається інтерпретація, де головна героїня намагається вирватися з монотонних буднів і знайти справжню себе. Звичайно, іноді для цього потрібно пробігтися нічними вулицями Токіо, куди ж без цього. Але ще важливіше зробити той самий перший крок назустріч собі. А може, це все демони, хто знає...

Не думав, що кінець 2024 року дасть мені можливість змонтувати кліп для японської діви. Ще й музика повністю попадає в мене. Мрія Саші з 2012 року нарешті здійснена!

Mora Mothaus - Eye.Seek: https://youtu.be/MZNehpmN3io?si=JiRBAOmUixqv6zkk

Протягом останніх 1,5-2 місяців я активно пишу нове відеоесе для каналу. Велике, з кіно-теорією та трохи розмовне. А ще нарешті воно не в стіл.

Про оригінальну The Matrix 1999 року.

Головним чином відео об'єднує в собі «я хочу поговорити про фільм який дуже люблю» та «торкнутися до класного та складного контексту навколо». І фокус більше буде на цей контекст. Бо він впливає не тільки на досвід від перегляду самої The Matrix, а взагалі на майже все кіно яке ми любимо та хочемо зберегти.

Плюс цей матеріал цінний для мене ще й тим, що вперше за довгий час я сам дізнався щось нове і вирішив перетворити ці знання на відео. Так набагато цікавіше вчитися та зберігати радість від знахідки (треба ж хоч чомусь зараз радіти).

По суті, весь цей пост про те, що «я хоч і загубився, але все гаразд — вже знайшовся».

Дякую всім хто чекає на мене, перевіряє Ютуб-канал на наявність нових відео та пише мені приємні слова в особисті повідомлення телеграм-каналу. Сподіваюсь, що з вами все гаразд!

./start_ares_program

Спочатку я трохи поворчу, а потім перейду до цікавого. А потім знову поворчу. Тож буде декілька постів.

Важко бути фанатом TRON, коли самі фільми виходять раз на 15-30 років, єдиний (анімаційний) серіал закрили після першого сезону, без жодної надії на повернення, а зв’язок із відеоіграми це постійне питання їхньої канонічності.

І зрештою мені, як прихильнику серії, особливо нема з чого вибирати, коли в триквелі з’являється Джаред Лето у ролі головного героя і водночас головної продюсерської сили проєкту, коли лінії моїх улюблених персонажів із TRON: Legacy тут майже не згадуються, окрім натяку на зустріч у потенційному TRON 4 (знову через 15 років побачимось, так?), а сам Трон, тобто титульний персонаж серії, зрештою тут навіть і не згадується…

Уф… тоді так, певно я тут вже не користувач із привілейованими правами, а просто програма, що підкоряється порядку речей. Не кажучи вже про рекламну кампанію фільму з якимось Містером Бістом і всіляким булшитом на прем’єрі від, прости господи, Ілона Маска. Розумію, що від нинішнього токсично-корпоративного ландшафту індустрії годі чекати чогось іншого. Але на прем'єрі Legacy були кращі роботи 💙

TRON у мене взагалі не асоціюється з уявленням tech bro про те, як виглядає майбутнє й технології. Ew. Ця серія заслуговує на краще, тож ставити знак рівності між репутацією якогось сучасного AI-бізнесу та TRON для мене справжня катастрофа. І в першу чергу в цьому винні маркетологи Disney.

З іншого боку постери фільму прям неземна краса! І трейлери були чудові.

Починаєте розуміти, так? TRON: Ares для мене це такий колючий double-edged sword, але й хорошого в ньому вистачає. Тож у підсумку я можу сказати, що сам фільм мені сподобався.

Коли пішли фінальні титри, я зрозумів, що це був той насичений досвід, який міг би взагалі не відбутися — з огляду на проблемне виробництво та абсолютно не резонуючий зі мною дует «режисер + актор у головній ролі». Мені все ж хочеться любити цей фільм сильніше, але чи вийде? Дізнаюся з часом.

Зав’язка в Ares повторює оригінальну ідею, коли триквел ще мав знімати Джозеф Косінскі, а фільм носив назву TRON: Ascension. Так, програми із Системи, які вторгаються в наш світ, — це доволі старий концепт, що не зазнав великих змін. Хіба що одного: вторгнення мало статися з іншою розстановкою сил. Подивіться короткометражку TRON: The Next Day, і ви зрозумієте, хто приблизно мав би бути головними героями третьої частини.

З рештою TRON: Ares це повноцінний фільм-погоня: Арес, персонаж Джареда Лето, шукає permanence code, який дає безсмертя або, принаймні, стабільне існування. Адже в реальному світі програми й техніка, перенесені із Системи, не можуть «жити» довше 29 хвилин. Щоб подолати цей бар’єр, потрібен спеціальний код. У цьому Аресу допомагає Ів — нова CEO компанії Encom (Сем Флінн за кадром залишає посаду, а про Алана Бредлі фільм узагалі забуває), яка за допомогою коду хоче зробити світ кращим місцем, тоді як родина Діллінджерів постійно наступає героям на п’яти, намагаючись заволодіти кодом, але вже з військовими цілями.

І ось на чому я «застряг» під час перегляду: фільм здебільшого про корпоративні війни, а не про окремих людей, які вирішують власні внутрішні конфлікти. В останньому якраз є все для того, щоб стати яскравою частиною історії, але триквела це, схоже, зовсім не цікавить.

Про це та інше та хороше я детальніше розповім нижче.