Ловіть не зовсім звичайну, але цілком очікувану кіно-рекомендацію. Сподіваюсь вона дасть відповіді всім творчим людям, які досі шукають себе у цьому світі.

Field of Dreams, фільм, в якому герой Кевіна Костнера живе спокійним життям зі своєю сім'єю на фермі. У свої 36 років він має все, чого хотів: прекрасні дружина і дочка, спокійне і передбачуване життя в спільноті добрих людей та й ферма приносить дохід... Тобто він ні про що не шкодує. Крім одного — він ніколи не слідував своїм мріям.

Одного дня він починає чути поклик, голос, який каже йому побудувати бейсбольне поле прямо у себе на фермі викосивши майже всю кукурудзу. Адже якщо герой побудує це поле, то «він прийде»!

Хто прийде? Навіщо? Чому саме бейсбольне поле? І нащо руйнувати своє спокійне життя? На всі ці питання у фільмі є відповіді. Тобто всім, хто шукає в таких історіях завершеності, тут все на своїх місцях і головна розгадка працює. Але я хотів би підсвітити ось який ракурс.

Хоч те що бейсболу Field of Dreams приділяє достатньо часу, він, звичайно ж, взагалі не про бейсбол. І я цьому радий, тому що я в ньому нічого не розумію та емоційно не можу під'єднатися до гри 😅 Але про що фільм насправді, так це про бачення, яке є тільки у тебе. Той самий vision, який ти відчуваєш всім тілом і знаєш, що це натхнення дуже важливо для тебе. Більшість навколо взагалі не зрозуміє, про що це все, чому ти ним так одержимий, і це абсолютно нормально.

Я навіть більше скажу, фільм прекрасно фіксує те, що означає бути режисером або художником. Тобто взагалі творчою людиною. Тільки ти відчуваєш, що у тебе є це бачення, тільки ти розумієш процес і тільки ти знаєш, чого варто взяти та піти за цим покликом.

У Рея, героя Кевіна Костнера, теж є це бачення чогось далекого та абстрактного. Він не всюди його розуміє, можливо, десь він сумнівається — ну справді, яке взагалі в біса бейсбольне поле? Але не піти за цим покликом набагато страшніше.

Я не знаю як у вас, а мені дуже знайоме це — не брехати собі у моменті та зробити так, як відчуваєш. Тобто бейсбольне поле у фільмі легко може виступати тим самим метафоричним кроком коли ти приймаєш рішення втілити мрію в реальність. І тому так класно, коли поруч є люди, які розділяють твоє бачення (добре що у Рея такі є). Вони можуть не розуміти і не відчувати це бачення як ти, але вони все одно вірять і залишаються з тобою до самого кінця (прям як, наприклад, команда фільму на знімальному майданчику).

Просто уявіть, як почувається дружина Рея, коли одного прекрасного дня її чоловік прокидається з нав'язливою думкою знести майже все кукурудзяне поле, тобто те, що годує сім'ю, і побудувати на його місці бейсбольне поле... Це точно привід задуматися про розлучення 😁 Але вона все одно вирішує довіритися цьому процесу.

Це, до речі, ті правила гри, які варто прийняти у Field of Dreams. Цей фільм не використовує зайву драматизацію і повниться магічним реалізмом де герої часто приймають рішення на основі інтуїції, знаків та довіри.

Якщо чесно, це один з моїх улюблених піджанрів, коли герої дивляться один одному в очі та розуміють, що це все не було випадковістю. Або коли персонажі не вірять своїм очам, адже їх інтуїція привела до абсолютно магічних результатів. Зрозуміло, що в контексті кіно-простору це все про довіру до себе та близьких, яка несподівано спрацювала. Просто мені подобається, як фільм романтизує реальність і саму подорож.

Field of Dreams прекрасно передає найголовніше — коли близькі і люблячі люди з тобою, то навіть найнеймовірніші речі стають справжніми. Бо в реальності коли з їх допомогою вдається слідувати своєму серцю, це справді відчувається так магічно.

Але цей перший крок ти повинен зробити сам, коли чуєш цей поклик. Хай то буде незавершений проєкт, може пісня, яка так і не була написана, чи місце, в якому ти все життя хотів побувати, але відкладав... а може це все взагалі про творчість, яка так і не почалася в житті, хоча все для цього було.

Словом, постарайтеся завайбити з героєм Костнера і його пошуком пригод на задньому дворі. Адже часто ти знаходиш себе, коли дозволяєш собі загубитися.

Shrek завжди був важливою частиною мого дитинства, тож недавній перегляд усіх фільмів був лише питанням часу. Особливо класно повертатися до перших двох частин, які не тільки завершують абсолютно всі наративні та емоційні арки героїв, а й взагалі зовсім не втратили своєї актуальності та стилю.

Але цього разу мою увагу особливо привернув колір, бо я просто в захваті від палітри перших двох фільмів. Особливо від неба — який же тут прекрасний вибір денного й нічного синього, сутінково-фіолетового та помаранчевого. Або взяти, наприклад, вибір зеленого: дуже живий, природний і ненав’язливий відтінок, на фоні якого зовсім не зникає більш жовтуватий тон шкіри самого огра або більш лісовий (дармутський?) відтінок сукні Фіони. А який тут білий і бежевий — краса: камінь, скло, сніг — усе натуралістичне, але при цьому не втрачає своєї стилізації.

Це дуже специфічна палітра, яка чимось навіює технологічний оптимізм часів Windows XP, коли зображення всіма силами намагалося створити комфорт і пообіцяти світ, у якому є майбутнє і хочеться жити. Можливо графічно Shrek десь і показує свій вік, але з боку палітри це досі важливий та актуальний твір.

Тобто для мене знову спрацьовує одна з найважливіших схем:

арт-стайл і вайб > графічна глибина й деталізація.

Та й взагалі тут все ще можна зустріти класичні техніки як, наприклад, matte painting (на другому шоті з віслюком).