Я пішла спать всім пока

Світло є не надійтесь хавайте хохли

Вони єбануті?

Пєрвий в мірє 💪 (хохли вже рік іспользують назємні дрони)

Ну всьо в русні є назємні дрони тєпєрь нам точно пізда

Дрон*

⚡️в расії создалі пєрвий в мірє санузєл в домє 💪

Тим часом хохльі

Цього літа буде контрнаступ

Коли адміну вимкнули електрохаочування

Чо ви спітє просинайтєсь утро!!!

Реально косарь людей спить в 6 ранку я вахуї

Не золото а діамант

Коли закінчилося іпсо

Дуже часто мобілізованих, абсолютно далеких від військової справи чоловіків, жартома називають “миколами“. В цьому немає нічого образливого, це більш добрий жарт, але ми дуже недооцінюємо роль простих чоловіків у цій надважкій війні. Я розкажу вам про свого побратима Миколу. З великої букви Людини.

Він ніколи не ставив дурних запитань, не мав звички ховатися чи давати задню.
— Микола, куди ти йдеш на позиції? Твоїй спині хана, ти закидуєш знеболювальні кожні півгодини!
— Та шо там спина?! Там хлопці гинуть, трьохсотяться, а я сидітиму тут? — І пре Микола на нуль. І пре на своїй спині бк, зброю, лопату, харчі, воду і бензопилу.

— Там дерев стільки наваляно, я хлопцям бліндаж буду лагодити, бо дронів пизда скільки, арта їбашить, нора не врятує. — І пиляє Микола, і носить між обстрілами. А потім з позиції тягне побратимів, хтось важкий 300, хтось вже 200. Бо не можна лишати, бо це люди.

Він завжди працював:
— Що ти там робиш?
— Та заселилися в хату, гарний будинок, люди робили, може повернуться. Я бруківку їм лагоджу, а то повиривали тут, грязі нанесли. — То в гаражі чужому порядок наведе, бо люди, може ж, повернуться…

Йому було 50. Він служив срочку ще 30 років тому. Він не був тактикульним рексом, не був військовим від слова взагалі, але він розумів сенс цієї війни на виживання: “Я тут, бо інакше нас знищать.”

В короткі відпустки постійно на зв'язку:
— Як ви, хлопці?
І розчарування навколишнім нерозумінням й байдужістю: “Ходять бички здорові, таку хуйню городять, що на вуха не налазить.“

Молоді називали його батько, або “дядя Коля”. Він умів донести аргументи точно в ціль. Комусь словами, а комусь і батьківського ляща своєю великою натрудженою рукою. І ніхто ніколи не ображався. Хоч ляща, мабуть, ніколи й не було. Вистачало слів і мудрості. І поваги.

Серебрянське лісництво, Слов’янськ, Часів Яр. Важка піхотинська доля кидала Миколу по усіх жопах світу і я ніколи не чув  від нього скарги чи ниття.

Підписуйся|Розвідка Ноєм