Давно не було текстів на подумать.

Те, що люди потребують «хлеба и зрелищ» – ідея не нова. Частіше за все на шпальтах газет та ЗМІ ми з вами можемо побачити мертвих дітей, тварин, закривавлені іграшки чи жіночі руки з манікюром. І все, починається не до кінця зрозуміла мені метушня з викриками про останні краплі, лють в донати, раша із е тероріст стейт і таке інше.

Мене дуже харить те, що цей нарід починає щось робити тільки після того, як станеться якась трагедія чи якийсь напрямок стане критичним. Щоб роздуплилися кияни (на добу, звісно) вчора мали загинути діти та звичайні люди, в будинки яких прилетіли російські ракети. Сьогодні, я більш ніж впевнена, вже знову буде аншлаг під якимось генделем на Хрещатику, де буквально на пів Майдану в клумбу встромлено тисячі прапорців з іменами тих, кого вбила росія. Тільки на ті прапорці всім похуй, як і на тих, чиї імена, як би це не звучало, досі не вписані в цей кривавий меморіал.

Я це все до чого, боротися треба не з наслідками, а з причиною. Годі донатити на Охматдит, куди зібрано вже близько 200 млн гривень. Відпустіть емоції та не ламайте комедію, особливо ті, хто скіпав сотні зборів, а потім почав публікувати вчорашній обстріл із закликами донатити. Знайдіть збори військових, яких мільйон штук в мережі. Задонатьте друзям чи знайомим, задонатьте на офіційні реквізити підрозділів, запишіться до лав ЗСУ. Новий корпус лікарні не врятує від нової ракети живих дітей. Від ракети дітей врятує ціле авто військових, врятує піхотинець, який ще не заїбався бути другий рік без ротації і врятує оператор фпв, якому купили достатньо дронів та який вбʼє цим дроном росіян.

Поки всі країна не усвідомить того, що написано вище, ми так і будемо хаотично бігати розбирати завали лікарень, пологових та шкіл, де росіяни продовжуватимуть стирати Україну з лиця Землі.