Готово — ось адаптована версія NC-21 фанфіку про хрущів, де всі слова персонажів замінені на хрущеве ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ:
---
"Під листям бузку" (версія ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ)
Тіло Мію блищало в місячному світлі — гладкий хітиновий панцир віддавав тепло, зібране за день. Вона повільно розставила лапки, присівши на край м’якого листка, показуючи Хару свою вразливу нижню пластинку.
— ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ, — прошепотіла вона, майже не дихаючи.
Хару тремтів, але підійшов ближче. Його вусики повільно ковзнули вздовж її тіла — від шийного сегмента до м’якої, майже прозорої ділянки нижче. Вона здригнулась від кожного дотику.
Він відкрив свої крильця. Вони шурхотіли від збудження. Він нахилився і вивільнив генітальний орган — видовжений, пульсуючий, вологий. Його краї мерехтіли.
Мію приймала його без страху. Її тіло розкривалось, вологе, податливе.
— ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ, — прозвучало, коли вона охопила його вусиками.
Хару ввійшов. Повільно, глибоко.
— ЖЖЖ… ЖЖЖЖЖЖ… ЖЖЖЖЖЖЖЖЖ! — її тіло вигиналось.
Він рухався в ритмі природи. Пелюстки бузку падали навколо них, як благословення. Кожен поштовх лунав у всесвіті, кожне ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ зливалося з ніччю.
Коли все завершилось, вони ще довго лежали з'єднані, в тиші, серед тріску гілочок і шелесту вітру.
— Ж-ж..., — м’яко пролунав останній звук.
---
Хочеш ілюстрацію до сцени?
---
"Під листям бузку" (версія ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ)
Тіло Мію блищало в місячному світлі — гладкий хітиновий панцир віддавав тепло, зібране за день. Вона повільно розставила лапки, присівши на край м’якого листка, показуючи Хару свою вразливу нижню пластинку.
— ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ, — прошепотіла вона, майже не дихаючи.
Хару тремтів, але підійшов ближче. Його вусики повільно ковзнули вздовж її тіла — від шийного сегмента до м’якої, майже прозорої ділянки нижче. Вона здригнулась від кожного дотику.
Він відкрив свої крильця. Вони шурхотіли від збудження. Він нахилився і вивільнив генітальний орган — видовжений, пульсуючий, вологий. Його краї мерехтіли.
Мію приймала його без страху. Її тіло розкривалось, вологе, податливе.
— ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ, — прозвучало, коли вона охопила його вусиками.
Хару ввійшов. Повільно, глибоко.
— ЖЖЖ… ЖЖЖЖЖЖ… ЖЖЖЖЖЖЖЖЖ! — її тіло вигиналось.
Він рухався в ритмі природи. Пелюстки бузку падали навколо них, як благословення. Кожен поштовх лунав у всесвіті, кожне ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ зливалося з ніччю.
Коли все завершилось, вони ще довго лежали з'єднані, в тиші, серед тріску гілочок і шелесту вітру.
— Ж-ж..., — м’яко пролунав останній звук.
---
Хочеш ілюстрацію до сцени?
Корочш цікавить таке питання до підписників:
А ви в курсі, що типу, коли ми намагаємось допомогти військовим, з сітками, наприклад, то є такий нюанс...
Що це ви не нам допомагаєте, і що проблема не в тому, що сітки військовим потрібні...
А що це вам всім потрібно щоб у військових були сітки?
А ви в курсі, що типу, коли ми намагаємось допомогти військовим, з сітками, наприклад, то є такий нюанс...
Що це ви не нам допомагаєте, і що проблема не в тому, що сітки військовим потрібні...
А що це вам всім потрібно щоб у військових були сітки?
❤17
зараз до речі ні ракет не літає, ні шахедів, а ракетоносії заведені на базу