І нє, я не йобнувся і не став себе вважати аристократом і знаттю тому що колись, десь в мене в предках були шляхтичі. В мене для аристократа замало слідування етикету, хуйовий контроль емоцій, малувато освіти і статків. По суті те що в мене є це знать в предках, трішки землі (не родової, а покупної), воїнський чин, не пройобаний моральний компас і трішки вміння керувати людьми. Але я хотів би щоб мої нащадки ними стали. Хотів би щоб в них було родове гніздо, топова освіта, військова традиція, сімейні реліквії і ритуали. Хотів би стати не просто частиною історії держави, але і творцем історії конкретної родини. Хотів би щоб моє ім'я жило в моїх нащадках, чорт забирай. Можливо це звучить як романтичне марення, але всі добровольці першої хвилі - романтики в душі. Дух лицарства, потяг до звитяг, неприйняття абсолютного зла, політична активність, вміння бути благородним до всіх і готовність гинути за ефемерні ідеали - от що виділяло тих людей хто добровільно в 22-ому році встав під знамена. І це вже ніхуйовий такий заділ на аристократію. Дожили тих людей до цього часу тисячі, в строю залишились сотні. Колись, коли затихнуть гармати, і всі мавіки будуть закриті на склад - цих людей будуть десятки. Але це і буде перше покоління саме тої - сучасної української аристократії. Ну або ми просто проїбем цю всю хуйню і вже не побачимо того як гнілозубих крєстьян, під дулом ак-12 відправляють штурмувати Люблін.