При розщеплені є такий прікол, шо ти при тригері просто ловиш від людини огиду і ненависть повну. Через тригер ще і образа спавниться. Коли розумієш шо це не через людину, а через МРО то починаєш при цих розщепленнях мозком розуміти що людину то любиш насправді, а ця хуйня врємєнна і ніяк на твої справжні почуття не впливає.

Але! Щодо справжньості — МРО має ще таку особливість, що ти не знаєш хто ти: ловиш дереал від цієї думки, і розмишляєш в моторошній істериці — хто ти є? Які саме з почуттів справжні?

Це все прорабатується довго і складно дбтшною терапією, але розуміти що в тебе дійсно є МРО робить осмислення цих речей НАБАГАТО легшими.

Київ шо ви

Термінал мій улюблений фільм

Але українська озвучка просто найогидніша для нього

Ні, ви дійсно включіть і послухайте, це піздєц

БЗВП всьо. Частина 1

Закінчились мої майже 2 місяці БЗВП. Якісь висновки зараз напишу. Спочатку основне:
damage фізичному здоров'ю: 0.00
Навіть нічим не захворів за цей час.
damage для кукухи: може на рівні 5.00
В основному на початку БЗВП через життєві умови. Потім пройшло.

Далі, найголовніший висновок, який я зробив: я став себе більше любити і цінувати. Свої навички, знання і життєвий досвід. Бо побачив інших людей і побачив їхні показники. Старших за мене навіть. І знаєте що? Я тепер більше в собі впевнений і зможу це застосувати в якихось ситуаціях. Це мабуть найголовніше з усього БЗВП.

Чи було щось корисне? Було, тактична медицина, але навіть там я знав більше половини того що нам давали. Такмед це круто, вчіть його, бо поки нам на голову падає кацапський металобрухт - це треба знати і вміти навіть цивільним.

Зброя і поводження з нею. Стріляю я влучно, але як це усвідомив - не показував це і спеціально мазав зі зрозумілих причин. ТМку мені обіцяли дати підірвати і збрехали, інструктор пішов у відпустку.

Фізуха. Як виявилось, фізична форма у мене теж дуже крута в порівнянні з іншими. Але який толк з того - я не знаю. Ну хіба що когось звідкись витягти зможу. Мабуть.

Соціалізація. Знайшов спільну мову з усіма людьми у взводі. Під кінець БЗВП я вже тусив у своїй компашці, і в кінці навіть люди хотіли зі мною пофоткатися на пам'ять. Таке йобнуте відчуття, ніколи не було, а тут тобі кажуть "а я хочу з Грішкою на пам'ять сфоткатися!", "о, а я теж!". Ті люди пішли в піхоту і далі поїдуть жити в лісі, а мене вчора вивезли від них, бо інші плани. Були серед них і пацани, які мої сусіди в Києві, вирішили зустрітися потім обов'язково. Ну це ті, хто адекватні і +- з моєї соціальної бульбашки.

Далі буде частина друга і подальші плани, бо адмінша мене забулить за великий пост.

#ГрішаПише

Колись я вбюсь і ви не взнаєте про це

Панове дроншікі, якшо вам дуже треба шрапнель напишіть мені про це @bathammer

БЗВП всьо. Частина 2

Найбільша проблема в ЗСУ - відсутність чітких планів. Ти не можеш розраховувати на те, що тобі сказали командири. Саме на те, що буде так, а не інакше. Воно може змінитися за півгодини. Про переїзд мене вчора попередили за годину, і то, я написав перший. Отже, я поскидував речі в два баула якось і зібрався швиденько. Добре хоч дали час побачитися з усіма хлопцями перед від'їздом.

Далі мені обіцяють тилову посаду в єбєнях, пов'язану з моїм фахом. Як воно буде насправді - я не знаю.

Я ніколи не приховував факту того, що тут я не по своїй волі і робити кар'єру військового я не збирався і не збираюся. Кінцева мета у мене - повернутися в Київ і працювати в ЗСУ там, зараз над цим працюють декілька організацій. Бо, давайте відверто, від моєї роботи там толку на порядок більше ніж від збирання блоків та перепайки відірваних конекторів тут. В ойті повертатися бажання немає, заробляти на життя в Києві я знайду як.

Коли повернусь - в планах зайнятися своїм генералізованим тривожним розладом та депресією, скільки би це не коштувало. Адже, як ви пам'ятаєте, я полюбив себе ще більше і жити далі якось треба, і бажано нормально.

Так що поки що автобус їде далі, а мій тазік стоїть у батьків і періодично катається в очікуванні мене та нових пісень Саши Кладбіщє та українського doomer music на флешці. Бо тепер, курва, я можу їздити по всій Україні.

PS: зацініть наш рівень похуїзму: сьогодні я смажив шашлик, а десь неподалік падали КАБи.

#ГрішаПише

Чел, в полутора км от пидоров в позиции под танковым обстрелом классика готовить вкусное хрючево.