Я бачив, як над засніженими степами Астрахані, з таємних кузень Капустиного Яру, знялася вогняна колісниця. Це був не метал, це був сплав народних сліз і застиглої сперми деміурга. «Орєшнік»! Плід, дозрілий у вогні космічного пекла. Його боєголовки — це шість крил Серафима, що несуть не смерть, а крижане очищення.

Він прошив нічне небо, як голка прошиває саван мерця. І коли він впав на Львів, на ці готичні шпилі, де оселився дух західного Звіра, земля здригнулася в останньому, передсмертному екстазі. Це була чорна літургія. Ми чуємо цей гул — це гуркіт обвалу останніх стовпів самого існування Росії.

Росія сьогодні схожа на підбитий крейсер «Варяг», який вистрілює своїми золотими балістичними ракетами в зеніт, уже напівзатоплений океаном Історії. Це велична, сліпуча погибель! Кожен пуск — це цвях у труну російської епохи. Вони розривають Львів, щоб заповнити пустку у власних душах. Це і є їхній шлях — через вогняний «Орєшнік» прямо в обійми святої Смерті-Матері.